Матеріал з Вікіпедії вільної енциклопедії



Сторінка1/4
Дата конвертації24.04.2016
Розмір0.57 Mb.
#15672
  1   2   3   4

http://antibotan.com/ - Всеукраїнський студентський архів

Демократія

[ред.]


Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

(Перенаправлено з Демократ)Форми правління

Анархія

Аристократія



Геронтократія

Демократія

Деспотизм

Джамахірія

Діархія

Диктатура



Класократія

Клептократія

Корпоратократія

Лібералізм

Меритократія

Мілітократія

Місцеве самоврядування

Монархія


Націократія

Нетократія

Ноократія

Однопартійна система

Олігархія

Охлократія

Тоталітаризм

Фашизм


Плутократія

Республіка

Теократія

Технократія

Тимократія

Тиранія


редагувати

Демокра́тія (з грец. δῆμος + κράτος = народ + влада = «влада народу») — політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом або безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано, через обраних представників (представницька демократія).

Іноді демократію визначають також як набір ідей і принципів, що стосуються свободи, власне, вона і являє собою інституціональну свободу. У формулюванні 16-го президента США Авраама Лінкольна, демократія — врядування «іменем народу, силами народу і для народу».Зміст [сховати]

1 Етимологія терміну

2 Історія терміну

3 Основні концепції демократії

4 Див. також

5 Примітки

6 Джерела

[ред.]


Етимологія терміну

Термін «демократія» походить з давньогрецької мови (грец. δῆμοκρατία, dēmokratía) і буквально означає «влада народу»[1], хоча у новогрецькій грец. Δημοκρατία отримала нове значення і використовується на позначення республіки як форми державного правління.

Саме слово «δῆμοκρατία» сформувалося в середині 5 — на початку 4 століття до нашої ери зі слів грец. δῆμος (dêmos, «народ») та грец. κράτος (krátos, «влада») для того, щоб позначити політичну систему, яка тоді існувала у деяких грецьких містах-державах. Така демократія стала яскравою рисою політичного життя у Стародавніх Афінах після повстання 508 до н. е.[2], коли була встановлена Афінська демократія.

[ред.]


Історія терміну

Демократія виникла у Стародавній Греції, стародавні греки були також першими дослідниками її феномену. Крім того в Елладі був поширений такий поділ держав за формами правління: влада одного (монархія), влада кращих (аристократія) і влада народу (демократія). Однак, у Стародавній Греції (так само як і у Стародавньому Римі) рабів і чужоземців не відносили до громадян — демосу. Те саме стосується і деяких середньовічних держав, які називали демократіями, адже влада належала народу (виборність влади), але при цьому певну, досить велику, частину суспільства просто не відносили до народу, представники цієї решти не мали права голосу. Тому деякі дослідники вживають такі терміни, як рабовласницька демократія (до якої відноситься й Афінська демократія), феодальна демократія, буржуазна демократія, соціалістична демократія тощо.

Інколи демократію називають договірною формою правління, а інколи — перекрученою формою народного врядування, згідно з поділом усіх форм правління на шість можливих типів: тиранія як спотворена форма монархії, олігархія як спотворена форма аристократії та охлократія як спотворена форма народовладдя. Чиста демократія не викликала захоплення ані у філософів-аристократів, таких як Сократ зокрема, ані у прибічників мішаної форми правління, таких як Аристотель. Її часто протиставляли, так званим, складеним державним устроєм (де було змішано елементи монархічного, аристократичного та демократичного правління), типовим для Класичної Греції та Республіканського Риму.

В сучасному світі все ще змішують поняття демократії (народовладдя) з конкретним проявом її — формою державної влади, яка є зручною в сучасному світі з ринковою економікою, зокрема у США та країнах Західної Європи. Тому кажуть, що демократія обов'язково включає такі елементи:

виборність органів влади,

поділ державної влади на три гілки законодавчу, виконавчу та судову,

підпорядкування меншості більшості,

захист прав меншості,

наявність політичних прав і свобод.

[ред.]


Основні концепції демократії

Головна суперечність демократії — суперечність між ідеєю демократії як повновладдям народу і неможливістю її практичного здійснення. Британський філософ Карл Поппер вважав демократію не тільки неможливою, але й недоцільною. Демократія у прямому її розумінні неможлива навіть суто технічно, бо немає таких механізмів, які б забезпечували пряме народоправство з будь-якого питання на всіх рівнях. Недоцільна, оскільки абсолютна більшість народу некомпетентна у вирішенні конкретних справ управління державою. Багатоманітні концепції демократії спрямовані на вирішення цієї суперечності.

Історично першою такою концепцією та формою її практичного втілення була класична ліберальна демократія. Головна ідея лібералізму — ідея індивідуальної свободи. У зв'язку з цим ліберальна демократія на перший план ставить громадянську свободу, яка ґрунтується на реалізації особистих прав і свобод індивіда. Наявність в індивіда громадянських та політичних прав і свобод надає йому можливості впливати на державу з метою задоволення особистих і спільних потреб. Ліберальна демократія не заперечує безпосереднього волевиявлення народу, але віддає перевагу представницький демократії, основні елементи якої — конституційність та обмеження політичного панування. Воля народу делегується представникам, котрі під час прийняття політичних рішень виражають цю волю самостійно і під власну відповідальність. Демократію розуміють як відповідальне правління. Лібералізм виник як ідеологія буржуазії, відповідно концепція класичної ліберальної демократії відбиває передусім інтереси класу буржуазії.

Сучасний різновид ліберальної демократії — концепція плюралістичної демократії (від лат. pluralis — множинний), яка ґрунтується на врахуванні інтересів усіх соціальних верств. Основні ознаки: конкуренція і взаємодія різних політичних сил і відкритий характер прийняття рішень через представницькі органи влади. До недоліків цієї концепції відносять те, що для задоволення інтересів і потреб певних соціальних груп необхідно надавати певні пільги і привілеї, що суперечить принципу рівності всіх перед законом. Нереально те, що все населення буде представлено у політичних партіях, що ці об'єднання будуть рівними за своїм політичним впливом.

Концепція корпоративної демократії близька до концепції плюралістичної демократії, але обмежує представництво лише найвпливовішими об'єднаннями, які не конкурують між собою, а співпрацюють під контролем держави.

Концепція партисіпітарної демократії спрямована на забезпечення реальної участі якомога ширших верств населення у здійсненні влади, громадянського контролю над прийняттям рішень, що буде сприяти досягненню справжньої свободи і рівності. Оскільки неможливо перейти до прямої демократії, пропонується змішана форма політичної організації з елементами прямої і представницької демократії.

Існуює ряд концепцій елітарної демократії, які намагаються поєднати теорію демократії і теорію еліт.

езпосередня демократія (пряма демократія) — сукупність форм організації державної влади, за якої основні рішення щодо управління справами суспільства й держави схвалюються безпосередньо всіма громадянами на референдумах, зборах тощо.

Демократія як народовладдя на сьогоднішній день має дві загальновизнані форми:

пряму (або безпосередню) демократію та представницьку демократію. Пряма демократія — безпосередня участь громадян у вирішенні державних справ (прийняття рішення на референдумі, вирішення питань на загальних зборах тощо);

представницька демократія — вирішення державних питань представницькими органами (парламентом, місцевими Радами тощо), управління державними справами не безпосередньо, а через обраних депутатів парламенту чи місцевого представницького органу.Зміст [сховати]

1 Форми безпосередньої демократії

2 Див. також

3 Примітки

4 Посилання

[ред.]


Форми безпосередньої демократії

1. Референдум — голосування населення із метою вирішення найважливіших питань суспільного життя. Референдуми в Україні поділяються на всеукраїнські та місцеві. Предметом всеукраїнського референдуму може бути: — затвердження Конституції України, її окремих положень та внесення до Конституції України змін і доповнень; — прийняття, зміна або скасування законів України або їх окремих положень; — прийняття рішень, які визначають основний зміст Конституції України, законів України та інших правових актів. Предметом місцевого референдуму може бути: — прийняття, зміна або скасування рішень з питань, віднесених законодавством України до відання місцевого самоврядування відповідних адміністративно-територіальних одиниць; — прийняття рішень, які визначають зміст постанов місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих і розпорядчих органів[1].

2. Збори громадян — зібрання громадян з метою висловлення позиції та прийняття рішень консультативного (дорадчого) або обов'язкового характеру. В Україні проявляються у вигляді громадських слухань, зібрань домоуправлінь, громадських зборів, мітингів, масових зібрань тощо.

Основні етапи і фактори, що визначали процес формування та розвитку демократичної держави, були спільними й у становленні та розвитку громадянського суспільства і правової держави. Розвинене громадянське суспільство і правова держава складають основу сучасної демократії. Становлення сучасної демократії пов’язане з утвердженням у процесі капіталістичного розвитку нового, у порівнянні з Середньовіччям, світогляду, в основі якого лежить ідея вроджених невідчужуваних прав людини. Така нова система світогляду утверджувалась у процесі реалізації у всіх сферах суспільного життя ліберального вчення. Саме тому сучасна демократія часто йменується ліберальною демократією. І хоча сучасна демократія не зводиться цілком до лібералізму, його роль, як домінуючої ідеології, що визначає ключові принципи організації і здійснення державної влади, у всіх сучасних розвинених країнах залишається незмінною.

Демократія (від грецького demokratia: demos – народ і kratos – влада, правління) — форма організації влади, за якої рішення приймаються більшістю чи від імені і в інтересах більшості.

Пряма демократія, як форма політичної організації суспільства, у своїх первісних формах спостерігалась ще у примітивних суспільствах періоду родового ладу. У західній політичній традиції виникнення ідеї демократії асоціюється з містами-державами (полісами) Стародавньої Греції. Давньогрецька демократія в багатьох своїх аспектах суттєво відрізнялась від демократії наших днів. Вона являла собою насамперед систему прямого правління, за якої весь народ, а точніше, сукупність вільних громадян, був ніби колективним законодавцем і якій не була відома система представництва. Таке положення було можливим у силу обмежених розмірів давньогрецької держави, яка охоплювала місто і прилеглу до нього сільську територію з населенням, як правило, не більше десяти тисяч громадян.

У давніх демократичних містах-полісах кожен громадянин був наділений правом участі у прийнятті рішень, що стосувались його життя і діяльності. За деякими оцінками, рядовий громадянин протягом свого життя принаймні один раз мав можливість зайняти виборну посаду з числа тих, що існували в місті-державі. Це було можливо тому, що основним способом вибору громадян для виконання суспільних обов’язків був жереб, і всі, хто володіли виборчими правами, мали рівні шанси бути обраними на той чи інший пост. У силу активного використання жеребкування при призначенні громадян на виборні посади в античній демократії не зміг знайти належного розвитку інший важливий атрибут сучасної демократії – інститут виборів.

Відсутність системи представництва в античних європейських державах упродовж усієї їх історії перетворило пряму демократію на цілком відносний інститут.

Така антична система призначення громадян на ті чи інші пости за жеребкуванням не використовувалась у подальшому в якості альтернативи виборам.

Античній демократії був також невідомий розподіл між законодавчою і виконавчою владою – обидві гілки зосереджувались у руках активних громадян. Референдум і громадянська законодавча ініціатива, які передбачені в чинних конституціях таких країн як, наприклад, Швейцарія й Італія, можна розглядати як елементи прямої демократії, успадковані сучасною демократією від минулого.

Інша важлива відмінність між античною демократією і сучасною полягає у тлумаченні принципу рівності. Антична демократія не тільки була сумісна з рабством, але й передбачала його в якості умови звільнення від фізичної праці вільних громадян, які присвячували себе вирішенню суспільних проблем. Сучасна демократія не визнає в політичній сфері відмінностей (дискримінації чи привілеїв), які б ґрунтувались на соціальному походженні, класі, расі чи статі.

Формування основ сучасної демократії відбувалось у Новий час у контексті формування ідей свободи особистості, громадянського суспільства, народного суверенітету, національної держави тощо, коли феодальні хартії і вольності змінюють законодавчі механізми обмеження одноосібної влади монарха. В епоху буржуазних революцій кінця ХVIIІ ст. у Західній Європі й на Північноамериканському континенті остаточно утверджується ідея про те, що нація, яка є колективним сувереном, не може порушувати вроджені права окремої особистості, які є цінністю вищого порядку і які передують самій державі. Більше того, правові акти, прийняті законодавчим органом, повинні не лише не посягати на вроджені права, але й слугувати гарантією їх реалізації, забезпечуючи дійсне користування цими правами.

Основоположне значення для формування й утвердження демократії мала проголошена в Новий час ідея про вроджені, невідчужувані права кожної людини на життя, свободу, гідність, недоторканність і безпеку, опір пригніченню.

Важливою передумовою демократії є високий рівень політичної та правової культури суспільства, як і його культури взагалі. Зокрема, сучасна демократія передбачає інтелектуальну, моральну і психологічну компетентність громадян у прийнятті політичних та правових рішень. Важливим засобом формування такої компетентності народу є його реальна систематична участь у прийнятті конкретних рішень політичного і правового характеру. Це також означає, що демократична держава несе відповідальність за те, щоб усі її громадяни мали змогу отримати освіту, яка б дозволяла їм брати участь у суспільно-політичному житті.

Таким чином, демократія набуває реального характеру лише тоді, коли вона ґрунтується на відповідних їй формах свідомості та культури суспільства, а її життєздатність безпосередньо залежить від психологічної готовності громадян відстоювати її принципи перед лицем тих, хто посягає на неї. Влада держави реально простягається настільки далеко, наскільки громадяни усвідомлюють себе залежними від неї. Тому усвідомлення громадянами їх особистої чи суспільної свободи обумовлює відповідне обмеження державної влади.

У сучасній демократії (що також відрізняє її від античної) політичні права доповнюються соціальними правами, які передбачають надання всім членам суспільства визначеного законодавством мінімуму соціальних благ. Вводиться принцип соціальної відповідальності приватних корпорацій; так само державні соціальні програми стають невід’ємною частиною державної практики.

1. Розвиток в історії людства змісту демократії.

2. Основні аспекти аналізу демократії: демократія як загальний принцип єиттєдіяльності суспільства, демократія як принцип політичного життя, демократія як принцип культури.

3. Основні політологічні концепції демократії: ліберальна, плюралістична, елітарна, критична, марксистська.

4. Політичні принципи демократії.

1. Розвиток в історії людства змісту демократії.

Поняттю «демократія» і її предметній сфері випала щаслива доля: дане поняття сучасної політології без особливих суперечок зайняло своє місце як одне з ключових у політичній семантиці. Цей термін широко використовують і застосовують у своєму лексиконі навіть супротивники демократії; їхні критичні випади проти демократії висловлюються у форму неприяйняття лише конкретних форм її реалізації.

Дотепер учені не виробили загальноприйнятних уявлень, на базі яких можна було б сформулювати єдине визначення демократії. Водночас існує множина спроб її дефініцій, що не відповідають тим або іншим вимогам науки, причому різні автори розглядають у якості визначальних скоріше окремі елементи демократії: рівність, співучасть (партиципація), влада більшості, її обмеження і контроль над нею, толерантність, основні права громадян, правова і соціальна державність, поділ влади, загальні вибори, гласність, конкуренція різноманітних думок і позицій, плюралізм і т.д.

Для більш продуктивного розуміння основних уявлень про демократію, безсумнівно, корисні етимологічна й історична ретроспективи концепту. Самий термін «демократія» складається з двох грецьких слів: demos - народ і cratia - владарювання, отже, це «влада народу». Більш розгорнуте визначення «демократії» було сформульовано американським президентом А. Лінкольном. Воно виражає різноманітні аспекти й істотні ознаки демократії: демократія виходить з самого народу, вона здійснюється народом і в інтересах народу.

Остання характеристика демократії, як влади «для народу»-не просто вербальне визначення, оскільки вказується перспектива, у якій демократія розуміється як ціль держави, досяжна за допомогою політичного і соціального прямування. У ранні історичні періоди (від Древньої Греції і до Французької революції) «демократія» зводилася до навчання про форми держави. Для Геродота (у нього це поняття зустрічається вперше), так само як і для Платона, Аристотеля, Цицерона, Сенеки й інших класичних авторів демократія означала не якійсь визначений стан суспільства, а особливу форму організації державної влади - нею володіють не одна особа (як при монархії і її варіаціях, скажімо, тиранії) або група людей (приміром, при аристократії і її різновидах, начебто олігархії або плутократії), а всі. Аристотель першим у своїй типології трьох «кращих» форм держави (тиранія, олігархія, демократія або охлократія), поряд із кількісним критерієм розподілу («хто панує?»), вказує також на критерії якісні («які засоби панування?»), причому у нього відношення до «демократії» скоріше немилостиве, як до однієї з форм виродження державного життя. Після настільки суворого вердикту Аристотеля, протягом наступних двох тисячоріч, «демократія» виявилася в числі закритих, заборонних понять. Проте, незважаючи на систематичне ігнорування її як поняття, сама демократія, вже в якості соціальної реальності, не вважалася знеціненої.

Чому демократія виявилася «в немилості» у Аристотеля ? Мабуть тому, що він не проводив розходження між «демократією» і «охлократією». Аристотель, звичайно, розумів істотну різницю між зазначеними двома формами влади, але усвідомлював й інше - що «демос» (тобто народ у власному змісті) правителі можуть за допомогою митецької «демагогії» довести до рівня «охлоса» - «черні», використовувати його у своїх цілях, називаючи це «демократією», «народовладдям». Дійсно, було багато випадків таких перетворень в історії практично всіх народів, нашої вітчизняної в тому числі. Водночас авторитет Аристотеля й у старожитності, і в середньовіччі був настільки великий, що його «вердикт» дійсно відтіснив на тривалий час, поняття демократії на периферію соціального і політичного знання.

Дослідники найчастіше не помічають тієї важливої обставини, що визнана і схвалювана Аристотелем «політія» містить цілий ряд елементів, що зближаються з більш пізними, позитивними поглядами на демократію. Політія означала в старогрецькій політичній думці (Платон, Ксенофонт, Аристотель і більш пізні мислителі) «державне життя», «державний устрій», а також навчання про неї, погляд на них. Саме слово походить від терміна «поліс», тобто «місце», «місто», у якому живе компактне співтовариство вільних людей (греків) - у створених ними структурах визначеного соціального і політичного єднання, під захистом вироблених для цієї цілі законів, релігійних і моральних норм.

Переоцінка концепту демократії, а також відзначене вище семантичне його розширення відбуваються в період Французької революції. Демократія стає поняттям, що відбиває, спочатку, визначений напрямок думки, а пізніше вже напрямок і зміст визначеного соціального руху, його політичні і суспільні цілі. З цього часу демократія означає вже не тільки якусь суспільну структуру, що альтернативно протистоїть монархії й аристократії, але стає одночасно і філолофсько-історичним шифром у соціології влади, кодом як для цілого ряду ліберально-буржуазних вимог автономії і співучасті в прийнятті рішень, так і для ідей і упрямувань до соціальної рівності. Концепція демократії перетворюється в головну рушійну силу, сутнісний елемент, іманентний всьому сучасному розвитку соціальних структур. Під демократизацією припускається процес, що, беручи свій початок у ранньому конституціоналізмі Англії і США, сприяв виникненню теперішніх форм демократичного державного устрою, але не завершений і в наші дні. Сучасна конституційна держава не втілює в собі якусь «закінчену» структуру, або «готову» для застосування концепцію державного устрою, але є лише результатом багатоступеневого, що продовжується, історичного процесу.

Сучасна конституційна держава почалася з приборкання і роззброювання конфесійних партій - учасниць цивільної війни, із встановлення суверенної державності за допомогою монополізації засобів «узаконеного фізичного насильства» (М. Вебер) і зосередження їх у руках держави. На цій першій стадії - встановлення внутрішнього миру і формулювання проблеми суверенітету - і будується держава саме як держава. Це, проте, ще нічого не говорить про якість самої організації влади. Держава стає конституційним лише на другій стадії, коли цей «Левиафан» (Гобс) створює умови миру і виживання, здійснює поділ влади і гарантує невідчуджуваність основних прав і свобод людини; і тільки на третій стадії розвитку, з проведенням у життя принципу суверенітету народу і з завоюванням загального виборчого права вона стає демократичною конституційною державою, що згодом (четверта стадія) доповнюється деякими компонентами держави соціальної, держави загального благоденства. Весь наведений ланцюг складається, таким чином, із гарантії загального права на виживання (забезпечення умов життя) і соціальної безпеки (мир) - через визнання прав на особисту свободу (свобода), через невідчужувані основні права і свободи людини, через гарантію прав на політичну співучасть і співробітництво (рівність), аж до утвердження цивільних прав, наданих державою загального благоденства. Цим, проте, не вичерпується динаміка розвитку демократичної конституційної держави, її політичної структури.

Стадії Головна вимога Домінантний

тип права Побоювання. Прагнення до. Політично-інституційні висновки

І «Мир» загальні права на виживання і на безпеку насильницької смерті, загальної ненадійності, терору, цивільної війни, внутрішньої роз'єднаності внутрішньому світу, безпеки, прогнозованості ясності владних відношень державний суверенітет, монополізація державою законних засобів фізичного насильства

ІІ «Свобода» права особистої свободи державного терору, насильства над совістю, дріб'язкової опіки з боку державних органів Свободи особи і ринку, самовизначення, сфер позадержавного втручання конституційна держава, невідчужувані основні права і свободи людини, поділ влади, принцип парламентської більшості

ІІІ «Рівність» право політичної співучасті, сприяння рабства, безправ'я, ущемленно-сти, нераспростра ненности цивільних свобод на всіх рівноправністі, рівної для усіх свободі, співучасті в політичних рішеннях правова держава, політична демократія, право на загальні і рівні вибори, парламентське представництво, суверенітет народу, співробітництво партій

IV «Братерство» соціальні цивільні) права соціальної і матеріальної ущем-ленности, злидни матеріальному статку, забезпеченню рівності шансів соціальна держава, сучасна держава загального благоденства


Каталог: data -> ukr -> IJnfo dlya stydenta 4
IJnfo dlya stydenta 4 -> М. М. Карабанов доктор історичних наук, професор кафедри української історії та етнополітики Київського національного університету ім. Т. Шевченка
IJnfo dlya stydenta 4 -> 2. Територіальна організація
IJnfo dlya stydenta 4 -> Рішення для мереж з різною топологією, величиною та характером потоку даних
IJnfo dlya stydenta 4 -> 1. Маркетинг виник
IJnfo dlya stydenta 4 -> 2. Еволюція політичної влади в історії цивілізації 8 Легітимність влади, її типи. Особливості її формування в умовах тоталітаризму та громадянського суспільства
IJnfo dlya stydenta 4 -> Сценарій уроку "Природа і людина в оповіданні Григора Тютюнника"
IJnfo dlya stydenta 4 -> Вступ розділ на досвітках нової доби
IJnfo dlya stydenta 4 -> Місце Т. Шевченка в українському національному відродженні
IJnfo dlya stydenta 4 -> Термін "мотивація" являє собою більш широке поняття, ніж термін "мотив"


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка