Максимальну силу м’язів, швидкісно-силові, швидкісні та координаційні здібності, гнучкість, різні прояви витривалості



Скачати 146.05 Kb.
Дата конвертації26.04.2016
Розмір146.05 Kb.

Здоров’я - головний та істинний здобуток людини і найвища соціальна цінність. Знайти своє місце в мінливому світі, виявити творчі здібності, мати життєву перспективу, стати корисним суспільству може тільки дитина, яка фізично здорова.

Ось чому сьогодні одним із важливих завдань підготовки дитини до життя є виховання культури здоров’я. Свідченням цього є прийнята у 1998 році Цільова комплексна програма “Фізичне виховання – здоров¢я нації”. Саме вона передбачає конкретні заходи щодо впровадження фізичної культури у повсякденне життя і побут населення України, як одного з найдієвіших засобів покращення і зміцнення здоров¢я, підтримання доброї працездатності, чудового засобу активного відпочинку, тощо.

Одним з найважливіших напрямків реалізації завдань Цільової комплексної програми є фізичне виховання у середній школі. Саме в цей період формуються основи фізичного і психічного здоров¢я людини, необхідні вміння і навички використання відповідних засобів у повсякденному житті, усвідомлюються мотиви і потреби щодо активного рухового режиму.

Впродовж багатьох років вчитель Миколаєнко Л.Б. працює над проблемою удосконалення координаційних здібностей засобами фізичної культури і вважає її однією із важливих в умовах нашого напруженого життя за умов постійного зниження рухової активності.

Тема досвіду вчителя спирається на глибоке наукове обґрунтування і розуміння рухових здібностей (якостей) – як сукупності морфофункціональних особливостей людини, які забезпечують їй успіх у певному виді рухової діяльності, що знайшло своє відображення у дослідженнях вітчизняних та зарубіжних авторів, зокрема, Ареф'єва В.Г., Єдинака Г.А., Анохіна П.К., Бернштейна Н.А., Богена М.М., Гордеева И.Д., Зінченко В.П.,Чхаїдзе Л.В., Чумакова С.В., А.А.Ухтомського та ін.

До найважливіших рухових здібностей вчитель відносить: максимальну силу м’язів, швидкісно-силові, швидкісні та координаційні здібності, гнучкість, різні прояви витривалості.

Працюючи над цією темою Лілія Борисівна ставить перед собою такі завдання:

1.Врахування так званих “сенситивних” (чутливих, сприятливих) та “критичних” (несприятливих) періодів у розвитку рухових здібностей.

2.Використання на практиці основних закономірностей, що лежать в основі цілеспрямованого педагогічного процесу.

Цими закономірностями є специфічні принципи фізичного виховання і методика організації спеціальних навантажень, які вчитель використовує при проведенні уроків фізичної культури та позакласних заходів:

1.Принцип безперервності тренувального процесу, системності змін навантаження і відпочинку.

Для кожної рухової здібності можливе лише за умови постійного тренування.

Ця постійність присутня як на окремому її занятті, так і у серії занять. В першому випадку мова йде про величину тренувального навантаження.

Другою складовою принципу є наявність відпочинку. Відпочинок – це процес відновлення функціональних можливостей організму. Для досягнення запланованих зрушень в організмі я використовую на уроках, крім навантаження, також і різні типи відпочинку:ординарні (працездатність після роботи відновлюються до вихідного рівня), жорстокі або напружені (невелика тривалість, працездадність відновлюються частково, нова робота починається на фоні невідновлення, “часткової норми”; ЧСС більша на 20-40 ударів/хв. порівняно з початком роботи).

Під час занять вчитель Миколаєнко організовує (за типом) активний відпочинок (в цей час виконуються різні вправи на розслаблення, дихальні вправи тощо) та пасивний відпочинок (відсутність будь-яких рухів в цей час). Вважаю, що саме використання фізичних вправ в достатній кількості, виконання їх з необхідною інтенсивністю з застосуванням одного з видів відпочинку, - все це разом і дозволяє отримувати позитивний тренувальний ефект.

2.Принцип поступового збільшення тренувальних навантажень та адаптаційного збалансування їх динаміки.

В залежності від конкретних завдань вчитель використовує декілька видів збільшення величин тренувального навантаження як в учбовому так і в тренувальному процесах. Проте збільшення навантаження повинно враховувати фізіологічні закономірності роботи організму дитини. Вони пов’язані із явищем адаптації (пристосування) організму до певного навантаження. В залежності від конкретних завдань Лілія Борисівна використовує декілька видів збільшення величин навантажень: сходинкоподібний, лінійноподібний та хвилеподібний



Сходинкоподібний тип динаміки характеризуються тим, що двеличина об’єму навантаження збільшується на кожному занятті або довільно після серії занять. Зміна параметрів відбувається лише після отримання адаптаційного ефекту. Він виражається у зменшенні реакції організму на виконану роботу.

Лілія Борисівна у своїй практичній діяльності вважає, що при збільшенні інтенсивності виконання вправ реакція організму зводиться до покращення результату або зменшенні ЧСС. Але від початку виконання роботи і до отримання зазначених змін жоден з параметрів навантаження (об’єм або інтенсивність, сама вправа) залишаються незмінними.

Коли ми отримуємо якийсь із зазначених результатів, лише тоді змінюється один з параметрів навантаження (об’єм, час виконання вправи, кількість повторень, вага снаряду тощо або інтенсивність, наразі сама вправа). Можлива зміна декількох параметрів одночасно. Після збільшення навантаження знову залишається стабільним протягом часу, необхідного для отримання адаптаційного ефекту і т.д. Від першого до останнього заняття зберігається основна вимога – збільшення тренувального навантаження.

Лінійний тип ще називають “ударним”. Основною його особливістю є збільшення величин навантаження на кожному наступному тренуванні. Лілія Борисівна застосовує цей тип в роботі зі старшокласниками. Тривалість використання такого збільшення навантаження повинна бути невеликою 4-10 тренувальних занять.

Хвилеподібний тип характеризується суттєвим збільшенням параметрів сумарного об’єму навантаження протягом серії занять, потім тимчасового зниження рівня інтенсивності. Така динаміка і утворює “хвилю”, яка повторюється протягом певної кількості занять, але загальна тенденція до зростання при цьому зберігається.

Кожен із зазначених видів дозування тренувальних навантажень має свої позитивні та негативні моменти. Аналізуючи всі результати, Миколаєнко Л. Б. прийшла до висновку, що для практики шкільного фізичного виховання найбільш раціональним є сходинкоподібний тип планування динаміки навантаження. Він дозволяє дотримуватись поступовості у формуванні адаптаційного ефекту та сприяє стійкості отриманої тренованості. Рідше в роботі вона використовує лінійноподібний тип.



3. Принцип циклічності

Застосовуючи принцип циклічності, який полягає у повторенні найрізноманітніших компонентів фізичного виховання, наприклад, з певним інтервалом Лілія Борисівна повторює уроки фізичної культури (двічі-тричі на тиждень), кожного нового навчального року повторюється завдання (засвоєння та вдосконалення техніки стрибка в довжину, з розбігу, вдосконалення основних рухових здібностей).

Різниця між елементами, що повторюються полягає у їх змісті. Наприклад, як у дев’ятому класі, так і у десятому класі вчитель планує навантаження на витривалість (тобто повторюються у навчальних планах цих класів). Проте величина навантажень буде в десятикласників більшою, ніж на заняттях учнів дев’ятих класів.

4.Принцип вікової адекватності (відповідності).

Він є одним із найважливіших в роботі вчителя Миколаєнко Л.Б. Цей принцип зобов’язує будувати навчально-виховний процес відповідно до вікових особливостей школярів.

Реалізація цього принципу здійснюється за трьома напрямками , відповідно до завдань фізичного виховання в середній школі:

1) оздоровчий;

2) освітній;

3) виховний.

Вирішення виховних завдань і в першу чергу вдосконалення рухових здібностей вчитель базує на особливостях їх природного розвитку та фізіологічних особливостях реакції організму дітей різного віку та величини навантажень.

В своїй роботі Миколаєнко спирається на знання про те, що особливості природного розвитку рухових здібностей полягають у існуванні вікових періодів, коли створюються умови для вдосконалення тієї чи іншої рухової здібності. Такі періоди отримали назву “сенсетивних”, “чутливих”. Цілеспрямовані педагогічні дії на рухові здібності, що знаходяться у такому періоді, дозволяють отримати найвищі збільшення результатів. Природний розвиток систем організму дітей має чітко виражені послідовність і циклічність: етапи прискореного росту періодично змінюються фазами уповільненого розвитку. Це стосується і рухової функції дітей шкільного віку. Помічено, що у зазначені фази, етапи організму дітей по-різному реагує на засоби фізичного виховання. Так, періоди прискореного вікового розвитку рухової функції характеризуються підвищеними адаптаційними можливостями організму до їх дій. Спеціальне тренування одними і тими самими методами з однаковими за обсягом й інтенсивністю навантаження дає різний педагогічний ефект і підвищується в період природного вікового прискорення темпів розвитку межі періодів прискореного розвитку рухових якостей у хлопчиків значно ширші, ніж у дівчаток, і охоплюють практично весь період навчання в школі. У дівчаток вони більш концентровані у часі, і починаючи з 12-річного віку розвиток рухових якостей лише епізодично характеризуються високими темпами ( за А.А.Гужаловським).

Найвищі темпи розвитку характерні для розвитку рухових якостей

швидкості рухів ніг (у 7-9 років), загальної витривалості (у 8-9 і 12-13 років), гнучкості хребта (у 9-10, 13-14 і 15-16 років) статичної рівноваги (у 9-10, 14-15, 16-17 років), силової (динамічної) витривалості згиначів тулуба (у 11-12 років), статичної витривалості згиначів плеча ( у 14-15 і 16-17 років) і сили розгиначів тулуба (у 16-17 років).

Високі темпи розвитку мають місце у розвитку силової (динамічної)

витривалості згиначів тулуба (у 12-13 і 15-16 років), сили розгиначів тулуба та статистичної витривалості згиначів плеча (у 13-14 років), загальної витривалості та швидкісно-силових якостей розгиначів ніг і тулуба (у 14-15 років).

Помірно високі темпи розвитку відмічаються у розвитку сили

розгиначів тулуба (у 8-9, 1—11 і 14-16 років), швидкості рухів ніг (у 9-10 і 15-16 років) і швидкісно-силових якостей розгиначів ніг ( у 10-11 років).

Базуючись на багаторічному досвіді вчитель Лілія Борисівна склала слідуючу хронологічну послідовність рівних за темпами рсту сприятливих періодів розвитку якостей у школярок і охарактеризувала слідуючими особливостями:

1.Найвищі темпи розвитку спостерігаються у розвитку швидкості рухів ніг (у 7-9, 10-11 і 13-14 років), статичної рівноваги (у 8-9, 11-12 років) швидкісно-силових якостей розгиначів ніг (у 9-12 років), силової (динамічної витривалості згиначів тулуба (у 9-12 років), сили розгиначів тулуба (у 10-11 і 16-17 років) загальної витривалості (у 11-12 років) і гнучкості хребта (у 14-15 і 16-17 років).

2.Високі темпи розвитку мають місце у розвитку статичної витривалості розгиначів плеча ( у 7-8, 10-11 і 14-15 років), статичної рівноваги (у 7-8 і 9-10 років), силової (динамічної) витривалості згиначів тулуба (у 8-9 і 12-13 років), швидкості рухів ніг (у 9-10 років), сили розгиначів тулуба (у 11-12 років) і гнучкості хребта (у 11-12 і 13-14 років).

3. Помірно високі темпи характерні для розвитку сили розгиначів тулуба ( у 7-9 років), швидкісно-силових якостей розгиначів ніг (у 7-8 і 14-15 років), силової (динамічної) витривалості згиначів тулуба (у 7-8 років), гнучкості хребта ( у 7-8 і 9-10 років), загальної витривалості (у 8-9 і 16-17 років), статичної рівноваги (у 12-13 років) та швидкості рухів ніг (у 15-16 років).

Наведені періоди розвитку рухових якостей є підставою для планування фізичної підготовки учнів з 1-го по 11-й клас. У кожному класі зазначений процес вчитель здійснює комплексно з пріоритетом щодо тих якостей, для розвитку яких у цьому віці є сприятливі передумови.

В ході роботи вчитель Миколаєнко Л.Б. виявила, що величини навантажень, які спрямовані на розвиток тієї чи іншої рухової дії, повинні відповідати віковим особливостям реакції на них організму дітей. Адже однакове за величиною навантаження, застосоване на занятті з учнями молодшого, середнього або старшого шкільного віку, дає зовсім різну відповідну реакцію. Цю реакцію можна виявити за допомогою ЧСС. Для кожної вікової групи дітей встановлені середні показники зміни ЧСС, що вказують на оптимальність навантаження. Низькі результати – на відсутність тренувальної дії, вищі – про перевантаження організму .

У дітей молодшого шкільного віку оптимальні межі реакції організму виявити складніше, у зв’язку з більшою лабільністю їх ЧСС.

Важливим показником результативності та практичної значущості теми досвіду є тести , які засвідчують високий рівень фізичної підготовленості учнів нашої школи. За результатами аналізу з¢ясовано, що високий рівень показників пов¢язаний з якісними показниками м¢язів ніг, рук і тулуба. Маючи високий рівень координаційних здібностей, учні мають кращі досягнення у змаганнях. Практичне втілення даної теми не потребує громіздких пристроїві дає позитивні результати. Миколаенко Л.Б. рекомендує також вправи на розвиток координації рухів для ранкової гімнастики ,яка виконується вдома.

В ході роботи вчитель орієнтується на розвиток таких координаційних здібностей:


  1. Циклічних (біг, плавання, лазіння, пересування на велосипеді, лижах тощо) та ациклічних рухах (стрибки, метання).

  2. Нелокомоторних рухів тіла в просторі (гімнастика, акробатичні вправи).

  3. Маніпуляції у просторі окремими частинами тіла (доторкання, вказування, обведення контуру і т.д.).

  4. Переміщення речей у просторі (перекладання предметів, підняття штанги тощо).

  5. Метальних рухів на максимальну відстань (метання м¢ячика, гранати, ядра).

  6. Балістичних рухів на влучність (жонглювання, кидання м¢яча в кошик і т.д.).

  7. Прицілювання.

  8. Копіювальних рухів (повторення вправ за вчителем).

  9. Атакуючих та захисних дій у спортивних іграх (техніка і тактика спортивних ігор).

  10. Атакуючих та захисних дійу єдиноборствах (техніка та тактика боротьби, боксу тощо).


Специфічні КЗ.

  1. Точне відтворення рухової дії.

  2. Оцінка просторових, часових та силових параметрів руху (вміння встановити час виконання роботи, виконати роботу у напівсили, стрибнути на відстань у чверть (половину) від максимальної і т.д.).

  3. Здібність до рівноваги.

  4. Здібність до ритму (відчуття швидкості бігу, виконання вправ у музичному супроводі і т.д.).

  5. Швидке орієнтування в просторі.

  6. Довільне розслаблення м¢язів.

  7. Здібність до вестибулярної стійкості.

  8. Здібність до поєднання окремих рухів в єдину рухову дію.

Ось основні з них, які вчитель використовує на уроках фізичної культури:

  1. Вдосконалення групи КЗ паралельно до відповідних розділів програмного матеріалу. Наприклад, на заняттях з гімнастики включати вправи на вдосконалення КЗ у нелокомоторних рухах тіла в просторі, здібність до рівноваги, вестибулярної стікості, у копіювальних рухах; на заняттях з легкої атлетики – КЗ у циклічних та ациклічних локомоціях, балістичних рухах на максимальну відстань, диференціювання часових і просторових параметрів руху, здібність до ритму і т.д.;

  2. Використання вправ, які потребують від учня правильності, швидкості виконання, а також винахідливості;

  3. Використання незнайомих для учня рухових дій;

  4. Застосування добре знайомих вправ, але виконувати їх у нестандартних (незвичних для учня) умовах.

Реалізація таких вимог можлива у разі використання відповідних методів виконання вправи. Основними з них, які використовує Лілія Борисівна є:

  • метод стандартно-повторної дії;

  • варіативної вправи;

  • ігровий;

  • змагальний.

.

При проведенні уроків фізичної культури усе різноманіття фізичних вправ Миколаєнко Л.Б. об’єднує у групи. В залежності від значення для вирішення освітніх завдань вчитель використовує вправи :



  • основні (вправи, які вивчаються згідно програми);

  • підвідні (полегшують засвоєння основної вправи, оскільки мають з нею схожість за окремими рухами);

  • підготовчі або загальнорозвиваючі (сприяють загальному покрашенню працездатності організму).

Для практичної діяльності вчитель має у своєму арсеналі набір підготовчих, підвідних вправ та вправ на розвиток КЗ.

На сьогоднішній день вона виділяє два підходи щодо складання комплексних вправ, спрямованих на вдосконалення певної рухової здібності.

Фізичне виховання безпосередньо пов¢язане з оздоровчими завданнями, а також з формуванням та вдосконаленням спеціалізованих навичок. Навичка руху – автоматичне виконання рухових вправ. У процесі навчання техніки рухів Миколаєнко Л.Б. виділяє 5 головних фаз з фізіологічної, психологічної, педагогічної та методичної точки зору.


    1. Створення уявлення про рухові дії та формування настанов на їх виконання.

    2. Формування початкового вміння виконання спортивних вправ.

    3. Формування вміння досконалого виконання рухової дії.

    4. Повне формування навички відповідає етапу закріплення.

    5. Підвищення варіаційності навички.

Ліля Борисівна вважає, що розподіл учнів середнього віку доцільно здійснювати з урахуванням біологічного віку (відповідність розвитку морфологічних та функціональних показників до паспортного віку учнів).

У старшому шкільному віці доцільно використовувати розподіл учнів на типологічні групи за соматичними ознаками (форма грудної клітини, форма живота, форма спини, форма ніг, кістковий компонент, м'язовий компонент).

Поряд з уроками фізичної культури учні мають домашні завдання, але враховуючи індивідуальну фізичну підготовленість.

Вчитель Миколаєнко Лілія Борисівна у своїй практиці використовує індивідуальні домашні завдання з трьох частин: загально-розвиваючої, спеціально-тренувальної та додаткової.

Правильно спрямована робота вчителя з фізичної культури Лілії Борисівни (уроки, домашні завдання, позакласна робота) допомагає формуванню в учнів ціннісних орієнтацій щодо культури і здорового способу життя, виховання потреби та звички регулярно займатися фізичною культурою та спортом, прагнення досягти оптимального рівня особистого здоров'я, фізичного розвитку, рухових якостей, морально-вольових рис характеру та психологічної підготовки до ведення активного життя, професійної діяльності та захисту Батьківщини.

Заступник директора

з навчально – виховної роботи І.М. Іванова

Анотація
На досвід роботи вчителя фізичної

Культури Боярської загальноосвітньої школи I- I I I ступенів №5

Києво-Святошинського району

Київської області



Миколаєнко Лілії Борисівни

"Удосконалення координаційних здібностей

Засобами фізичної культури як умова

Формування культури здоров'я особистості"


Миколаєнко Лілія Борисівна вчитель фізичної культури, вчитель вищої категорії має звання "Старший вчитель ". В 2006-2007 навчальному році атестувалася на підтвердження вищої категорії та присвоєння звання вчитель-методист.

Тема досвіду роботи Миколаєнко Л.Б. є надзвичайно актуальною, тому що основа процесу цілеспрямованого формування особистості складає проектування якості особистості удосконалення рухових здібностей.

Миколаєнко Лілія Борисівна працює в Боярській загальноосвітній школі I- I I I ступенів №5 з 1992 року. Вчитель у постійному творчому пошуку сучасного уроку фізичної культури, методів сучасного уроку фізичної культури, має цілеспрямовану систему ведення уроків і такі завдання:



    1. Врахування так званих "сенситивних " (чутливих, сприятливих) та "критичних" ( несприятливих) періодів у розвитку рухових здібностей.

    2. Використання на практиці основних закономірностей, що лежать в основі цілеспрямованого педагогічного процесу.

Миколаєнко Л.Б. для активізації діяльності учнів на уроках, так і в позаурочний час застосовує різноманітні прийоми та методи навчання на уроках:



  • інтенсифікація навчально-виховного процесу;

  • чітке планування навчально-виховного процесу;

  • застосування методу колового тренування на уроках фізкультури;

  • формування знань, умінь і навичок, необхідних учням для

  • самостійного використання фізичної культури в процесі свого вдосконалення;

  • використання музики на уроках фізкультури;

  • проведення секційних занять з ритмічної гімнастики та фітнесу для дівчат 8-11 класів.

Миколаєнко Л.Б. працює під гаслом "Здорові діти – здорова нація!"

Вчитель вміло проводить як навчальну, так і виховну роботу з учнями, тому фізкультура для багатьох учнів є одним з найулюбленіших предметів.

Вчитель Миколаєнко Лілія Борисівна відповідає посаді і підтверджує звання вищої категорії та заслуговує присвоєння звання вчитель-методист.

Методист РМК відділу освіти

Києво-Святошинської райдержадміністрації

Лєгостаєв Валерій Миколайович

та вчителі фізкультури

Києво-Святошинського району.





База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка