Ліфарева Н. В. Психологія особистості: Навчальний посібник. — Київ: Центр навчальної літератури, 2003. 240 с



Сторінка9/16
Дата конвертації11.04.2016
Розмір2.58 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   16

важко, вони неперебірливі в розвагах, знайомствах. Безконтрольність згубна для них. Необхідний твердий, але не жорсткий контроль за життям і діяльністю таких людей, що сприяє формуванню почуття відповідальності, обов'язку, самоконтролю.

5.3. Клінічна типологія характерів

На основі аналізу клінічного матеріалу виділяють такі типи патологічних варіантів характеру, від особливостей яких страждає сама людина або оточуючі.

Шизоїдний тип характеризується внутрішньою відірваністю від зовнішнього світу, відсутністю внутрішньої послідовності у всій психіці; це дивні і незрозумілі люди, від яких не знаєш, чого чекати, вони холодні до інших і дуже ранимі самі. Шизоїд ігнорує те, що не відповідає його уявленням, свої вимоги будує незалежно від реальності, у нього своя логіка, і це позначається на його мисленні, що носить індивідуальний, іноді дуже оригінальний характер; він замкнений, дратівливий, уникає спілкування.

Циклоїдний тип характеризується багатократною зміною періодів повного розквіту сил, енергії, здоров'я, гарного настрою і періодів депресії, туги, зниженої працездатності. Ці часті зміни душевних станів втомлюють людину, роблять її поведінку малопередбачуваною, суперечливою.

Гіпертимний тип - це постійно веселі, безтурботні, життєрадісні люди, у котрих постійно гарний настрій, незалежно від обставин життя (“патологічний щасливчик”), підвищена активність, енергійність, але спрямована часто на неадекватні цілі (алкоголізм, наркотики, сексуальні зв'язки, хуліганство тощо). Ділові відносини з такими людьми підтримувати дуже важко, тому що вони не виконують обіцянок, їхні інтереси поверхневі, хиткі, вони терпіти не можуть критики, зауважень, у них немає меж між дозволеним і недозволеним.

Сензитивний тип - характерний постійно знижений настрій, в усьому бачать тільки темні сторони, життя здається важким, безглуздим, вони песимістичні, надзвичайно ранимі, швидко втомлюються фізично, можуть бути дуже чуйними, добрими, якщо потрапляють в атмосферу співчуття з боку близьких, але, залишившись наодинці, знову впадають у смуток.

Психастенічний тип - характерна крайня нерішучість, боязкість, постійна схильність до сумнівів, їх охоплює страх за себе, за рідних, вони марновірні, для зменшення тривоги і страхів знаходять свої прикмети і ритуали дій для “захисту себе від нещасть”.

Епілептоїдний тип - характерна крайня дратівливість, нетерпимість до думки оточуючих, цілком не виносять заперечень, зауважень, у сім'ї - часто тирани, легко впадають у гнів, не можуть стриматися, виражають свій гнів у лайці, рукоприкладстві, втрачаючи часом контроль за власними діями до повної несамовитості (“у гніві - страшний, може вбити” або “трясеться від гніву”).

Істероїдний тип - характерне прагнення будь-що звернути на себе увагу, домогтися свого у будь-який спосіб (неправда, демонстративні сцени, непритомності, паралічі, хвороби тощо).

Параноїдний тип - характерне “застрявання” якихось почуттів, думок, ідей (“манія ревнощів”, “манія переслідування” тощо), помисливість, підозрілість, злопам'ятність, фанатизм.

Конформний тип - характерне прагнення наслідувати інших, “бути як всі”, освоювати стандарти поведінки, поглядів, думок, властиві даній соціальній групі, не маючи власних позицій (“конституційно нерозумний”, за класифікацією психіатра Ганнушкіна).

Американський психолог Хорні залежно від ставлення до спілкування з іншими людьми виділила три психологічних типи особистості.

Прихилистий тип - людина має підвищену потребу в спілкуванні, для нього важніше усього бути улюбленим, шанованим, щоб хтось піклувався про нього. Така людина підходить до оцінки іншої людини з питанням: “Чи буде вона мене любити, піклуватися про мене?”

Агресивний тип - характерне ставлення до інших людей як до засобу досягнення своїх цілей. Такі люди прагнуть домінувати, не терплять заперечень, розглядають іншу людину з погляду: “Чи буде він мені корисний?”

Відчужений тип - для таких людей необхідна певна емоційна дистанція з іншими людьми, тому що вони розглядають спілкування як неминуче зло, не схильні брати участь у груповій діяльності і вважають, що визнання їм повинно бути забезпечене вже в силу їхніх достоїнств; зустрічаючись з іншими людьми, вони потай запитують себе: “Чи лишить він мене в спокої?”

5.4. Самооцінка і рівень домагань

Характер виявляється не тільки у стосунках з іншими людьми, але й із самим собою. Кожний з нас, навмисно або сам того не усвідомлюючи, нерідко порівнює себе з іншими й у результаті виробляє досить стійку думку про свій інтелект, зовнішність, здоров'я, становище в суспільстві, тобто формує “набір самооцінок”, від якого залежить: скромні ми або зарозумілі, вимогливі до себе або самозаспокоєні, соромливі або чванливі. У людей, що страждають неврозами, самооцінка частіше буває завищеною або заниженою, а іноді навіть крайньою (найдобріший, найсоромливіший, найчесніший). Люди з істеричними проявами висловлюють такі судження: “Я набагато умніше, красивіше, добріше більшості людей, але я найнещасливіший і найхворіший”.

Які ж трудності спілкування виникають у людей із завищеною самооцінкою? Людина, яка вважає себе набагато умнішою за інших і, тим більше, навмисне це підкреслює, неминуче викликає роздратування оточуючих. Це природно - адже думка “бачите, який я розумний”, розуміється як зневажливе ставлення до інших. Неадекватна зарозумілість, підкреслення своїх достоїнств, пихатість, зневага до інших - невичерпне джерело негативізму оточуючих. Завищена самооцінка сприяє і такій рисі характеру, як надмірна образливість. Образа, як правило, - це почуття, що виникає у відповідь на несправедливе до себе ставлення. Але що значить для людини “несправедливе”? А те, що чиясь думка про неї нижче її власної думки про себе. Звідси ясно, що завищена самооцінка сприяє образливості, нетерпимості до найменших зауважень (правда, буває й інша крайність: з висоти свого “Я” навіть серйозну критику не бере близько до серця).

З якими ж труднощами в спілкуванні стикається людина зі заниженою самооцінкою? Уявлення про себе, як про менш здатну, некрасиву, невезучу, нещасливу, хвору, властиві, в основному, людям з тривожним, застряваючим і педантичним типами акцентуації характеру, вони створюють знижений фон настрою, закріплюють “комплекс неповноцінності”. Стійка надмірно низька самооцінка спричиняє надмірну залежність від інших, несамостійність і навіть підлещування, з'являється боязкість, замкнутість, перекручене сприйняття оточуючих.

На формування самоповаги і самооцінки впливають багато чинників, що діють вже в ранньому дитинстві - ставлення батьків, стан серед ровесників, ставлення педагогів. Порівнюючи думки про себе оточуючих людей, людина формує самооцінку, причому цікаво, що людина спочатку учиться оцінювати інших, а потім уже - себе. І лише до 14-15 років підліток опановує метод самоаналізу, самоспостереження і рефлексії, аналізує досягнуті власні результати і тим самим оцінює себе, впливає на рівень домагань особистості, що характеризує ступінь важкості тих цілей, до яких прагне людина і досягнення яких здається їй привабливим і можливим. Рівень домагань - той рівень важкості завдання, котрий людина зобов'язується досягти, знаючи рівень свого попереднього виконання. На рівень домагань впливає динаміка невдач і вдач на життєвому шляху, успіху і неуспіху в конкретній діяльності. Рівень домагань може бути адекватним (людина обирає цілі, яких реально може досягти, і які відповідають її здатностям, умінням, можливостям) або неадекватно завищеним, заниженим. Чим адекватніше самооцінка, тим адекватніший рівень домагань (рис. 12).

Рис. 12. Взаємозалежність самооцінки, рівня домагань, фрустрацій (за Л.Д. Столяренком)

Занижений рівень домагань, коли людина обирає занадто прості, легкі цілі (хоча могла б досягти значно більш високих цілей) можливий при низькій самооцінці (людина не вірить у себе, низько оцінює свої здібності, можливості, відчуває себе “неповноцінною”), але також можливий і при високій самооцінці (коли людина знає, що вона розумна, спроможна, але цілі обирає простіші, щоб не “перетруджуватися”, “не висуватися”, проявляючи своєрідну “соціальну хитрість”). Завищений рівень домагань, коли людина ставить перед собою занадто складні, нереальні цілі, об'єктивно може призводити до частих невдач, розчарування, фрустрацій. В юності часто висуваються завищені, нереалістичні претензії, переоцінюються здібності, у результаті ця безпідставна самовпевненість часто дратує оточуючих, викликає конфлікти, невдачі, розчарування. Тільки шляхом численних спроб і помилок людина осягає міру своїх реальних можливостей. Але якою б неприємною не була б юнацька самовпевненість, психологічно набагато небезпечніші знижені самоповага, рівень соціальних претензій людини, що примушують її ухилятися від усякої діяльності, відмовлятися від досягнення поставлених цілей, уникати людей.

Самоповага - узагальнене ставлення особистості до самої себе, прямо пропорційне кількості досягнутих успіхів і обернено пропорційне рівню домагань (самоповага = успіх/ домагання), тобто чим вище домагання, тим більшими повинні бути досягнення людини, щоб вона могла себе поважати.

Низька самоповага означає гостру незадоволеність собою, негативну оцінку своєї особистості, схильність до неврозу, депресії, коли визнання і гіпертрофія власних недоліків служать для невротика не стартовим майданчиком для їх подолання, а засобом самовиправдання, відмови від діяльності.

Але незадоволеність собою і висока самокритичність далеко не завжди свідчать про знижену самоповагу; так, в інтелектуально розвинутих і творчих людей особливо усвідомлюється розбіжність між тими властивостями, що є, і тими, якими б він хотів володіти. Звідси невдоволення собою, що спонукає людину ставити собі більш складні завдання, прагнути до удосконалення, самоактуалізації. Якщо людина висуває нереалістичні домагання, вона часто стикається з непереборними перешкодами на шляху до досягнення мети, зазнає невдач, відчуває фрустрацію.

5.5. Невротична особистість

Фрустрації - специфічні емоційні стани людини, що виникають у випадку появи непереборних перешкод на шляху до досягнення бажаної мети. Фрустрація виявляється як агресія, озлобленість, що може бути спрямована на інших {агресивна фрустрація), або на себе, обвинувачення самого в невдачах себе (регресивна фрустрація). Часто повторювані стани фрустрації можуть закріпити в особистості людини деякі характерні риси: агресивність, заздрісність, озлобленість в одних; млявість, зневіру в собі, “комплекс неповноцінності”, байдужість, безініціативність - в інших. Якщо людина тривалий час не виходить з фрустраційного стану, то формується невроз - хвороба, що виникає внаслідок конфлікту людини з оточуючим середовищем на підставі зіткнення бажань людини і дійсності, що їх не задовольняє (рис. 13).

Рис. 13. Динаміка переходу від психічної норми до психопатологічних станів різного рівня і можливості повернення до “норми”

Невроз - набуте функціональне захворювання нервової системи, при якому відбувається “зрив” діяльності головного мозку без будь-яких ознак його анатомічного пошкодження. Невроз є наслідком невдач, фрустрацій і міжособистісних зіткнень і в той же час нерідко служить їх причиною. Таким чином утворюється хибне коло: конфлікти призводять до невротизації, а вона, у свою чергу, провокує нові конфлікти. Короткочасні невротичні стани, що проходять згодом самі по собі, без лікування, спостерігаються в той або інший період життя практично в будь-якої людини. Більш глибокі порушення, що потребують лікарського втручання, відзначаються приблизно в 30% населення, причому цей показник швидко зростає у всіх розвинутих країнах. Наприклад, у США, Англії кожна четверта людина, що перебуває на лікуванні в стаціонарі, - хвора на невроз. І виявляється, молодість - аж ніяк не захист від неврозів. Дослідження лікарів показали, що до 35% студентів страждають на це захворювання.

Причиною захворювання є тривалі, а іноді й короткочасні, але сильні переживання (психотравми). На жаль, неврози розвиваються й у дітей. Серед психотравм дитячого віку основними є смерть і хвороба близьких, переляк, конфлікти між батьками, їх розлучення.

Функціональні захворювання нервової системи спричинюють тільки ті конфлікти і неприємності, що глибоко зачіпають інтереси людини, викликають у неї сильне почуття незадоволеності, образи, емоційний стрес.

Хоча психотравма є основною причиною хвороби, невроз має зазвичай багато сприятливих чинників, як природжених (генетично обумовлені властивості вищої нервової діяльності), так і набутих (дефекти виховання, акцентуації характеру, перенесені захворювання, перевтома, недосипання тощо).

При сильній і тривалій психотравмі, якої неможливо позбутися, навіть у людини з ідеальним здоров'ям і характером виникає “нервовий зрив”. А короткочасний невротичний стан, що виникає слідом за розумовою, емоційною перевтомою, знайомий практично усім. Це знервованість і втома студента після важкої сесії, педагога наприкінці навчального року, матері-годувальниці, яка недосипає ночами тощо. У кожного з них у такому стані може з'явитися запальність, нетерплячість, дратівливість.

Причину переживань, нервового зриву не завжди легко зрозуміти, людина іноді насилу її формулює або навіть усвідомлює. Це особливо стосується так званих внутрішніх фрустраційних конфліктів із самим собою. Наприклад, гостро переживаються суперечливі почуття до тієї самої людини (любов і ненависть до батька, який кинув родину), невідповідність між бажаннями і можливостями, здатностями людини (мріяла стати великим актором, але не вистачає таланту, здібностей; або неспроможність честолюбного, але недосвідченого керівника, вченого). Сильні душевні переживання викликає також постійна сексуальна незадоволеність, що також нерідко призводить до невротичних зривів. Хвороба іноді розвивається внаслідок переживань через неможливість реалізувати з якихось причин свої творчі можливості: так буває, коли талановита людина змушена виконувати лише нескладну, одноманітну роботу.

Отже, причини неврозів криються в найрізноманітніших ситуаціях, що психотравмують, у гострому або хронічному емоційному стресі. І залежно від фону, що провокує симптоми хвороби можуть бути різними, неврози поділяють на три основних види: неврастенію, істерію і невроз нав'язливих станів. Кожний з них виникає в людей з певним типом вищої нервової діяльності внаслідок конкретних помилок в їхньому вихованні і типових несприятливих життєвих ситуацій. Так, люди “художнього типу”, які дуже емоційно сприймають дійсність, більш схильні до істерії; “розумового типу” - до неврозу нав'язливих станів, а середнє між ними (більшість) - до неврастенії.

Неврастенія (у перекладі з латинської - “нервова слабкість”) - найчастіша розплата за невміння переборювати бар'єри спілкування, і вона ж створює нові трудності в міжособистісних відносинах. Хворих на неврастенію турбує дратівливість з найнезначніших приводів. їм важко зосередити увагу, вони швидко стомлюються, у них з'являються головні, серцеві болі, порушуються функції шлунка, з'являється безсоння, розладнується статева функція, знижується гострота сексуальних відчуттів.

Певні особливості характеру сприяють появі неврастенії: переоцінка власних можливостей, завищені вимоги до себе й інших, зайве честолюбство, прагнення до лідерства, надмірна чутливість до критики і службових невдач, внутрішній фрустраційний конфлікт між високою самооцінкою, рівнем домагань і недостатнім запасом фізичних, розумових, емоційних можливостей для досягнення поставлених цілей.

Істерія спостерігається частіше в жінок. Вони часом уявляють себе важкохворими, нещасливими, “незрозумілими натурами” і глибоко вживаються в створений ними образ. Іноді достатньо випадкової неприємності, дрібної сімейної сварки, незначного службового конфлікту, щоб хворий почав гірко ридати, проклинати усе й усіх, загрожувати покінчити із собою. Істерична реакція починається звичайно тоді, коли хворому необхідно домогтися чого-небудь від оточуючих або навпаки, позбутися від їхніх нібито несправедливих або просто небажаних вимог. Ці реакції можуть виявлятися в нестримних сльозах, непритомностях, скаргах на запаморочення і нудоту, блювоті, судорожних зведеннях пальців рук, а в цілому - у симптомах майже будь-якої хвороби, відомої даній людині, може виникнути, удаваний параліч, глухота, зникнути голос. Але при цьому істеричний напад не можна вважати симуляцією, він частіше усього виникає поза бажанням людини і змушує її сильно фізично і морально страждати. Розпещеність, вередливість, надмірно висока зарозумілість і завищені претензії, неприйняття навіть легкої критики на свою адресу - такі особливості характеру людини провокують розвиток істерії. Внутрішній фрустраційний конфлікт між завищеною самооцінкою, зарозумілістю і низькою оцінкою даної людини з боку оточуючих обумовлює виникнення істерії.

Невроз нав'язливих станів (психастенія) - з'являються стійкі тривожні думки, страхи, наприклад, “заразитися хворобою”, загубити близьку людину, почервоніти при бесіді, залишитися одному в приміщенні тощо. При цьому людина добре розуміє нелогічність своїх побоювань, але не може їх позбутися. Щоб хоч якось знизити рівень тривожності, досягти полегшення, вона часто вдається до “захисних ритуалів”, наприклад стукає по дереву, по 30-40 разів у день старанно миє руки і т. ін. Тривожно-недовірливий характер, нерішучість при необхідності зробити вибір навіть у дрібницях (купити - не купити, чекати автобус - або йти пішки) сприяють появі подібного неврозу. Внутрішні фрустраціоні конфлікти та протиріччя “хочу, але не можна”, “не хочу, але треба” тощо, обумовлюють виникнення психастенії.

5.6. Соціальні типи характерів за Е. Фроммом

Узагальнивши дані спостережень за соціальною поведінкою різних людей, співвіднісши їх з практикою роботи в клініці (Е. Фромм був лікарем-психіатром фрейдистської орієнтації), автор цієї типології характерів вивів такі їх основні типи:

1. “Мазохіст-садист” - людина, схильна бачити причини своїх життєвих успіхів і невдач, а також причини соціальних подій, що спостерігаються, не в обставинах, а в людях. Намагаючись усунути ці причини, вона спрямовує свою агресію на людину, яка здається їй причиною невдачі. Якщо мова йде про неї саму, то її агресивні дії спрямовуються на себе; якщо причиною є інші люди, то вони стають жертвами її агресивності. Така людина багато займається самоосвітою, самовдосконаленням, “перероблянням” людей “у кращий бік”. Своїми наполегливими діями, непомірними вимогами і домаганнями вона іноді доводить себе та інших людей до стану знемоги. Особливо небезпечний для оточуючих такий тип тоді, коли він одержує над ними владу: він їх починає тероризувати, виходячи з “благих намірів”.

Люди-мазохісти виявляють тенденції принижувати і послабляти себе, упиваються самокритикою і самобичуванням, зводять на себе немислимі даремні обвинувачення у всьому і намагаються взяти провину на себе, навіть якщо вони ні при чому.

Цікаве спостереження Е. Фромма, який стверджує, що в цьому типі людей разом з мазохістськими схильностями майже завжди відчуваються і садистські. Вони виявляються в прагненні ставити людей у залежність від себе, одержувати над ними повну і безмежну владу, експлуатувати їх, завдавати їм болю і страждання, насолоджуватися баченням того, як вони страждають. Такий тип людини називають авторитарною особистістю. Е. Фромм показав, що подібні особистісні якості були властиві багатьом відомим деспотам і зараховує до їх числа Гітлера, Сталіна, ряд інших відомих історичних осіб.

2. “Руйнівник” характеризується вираженою агресивністю й активним прагненням до усунення, знищення об'єкта, що викликає фрустрацію, крах надій у даної людини. “Руйнівність, - пише Фромм, - це засіб рятунку від нестерпного почуття безсилля”. До руйнівності як засобу вирішення своїх життєвих проблем звичайно звертаються люди, що відчувають почуття тривоги і безсилля, обмежені в реалізації своїх інтелектуальних та емоційних можливостей. У періоди великих соціальних потрясінь, революцій, переворотів вони виступають як основні сили, що руйнують старе, у тому числі й культуру.

3. “Конформіст-автомат” - індивід, який, стикнувшись з важковирішуваними соціальними й особистими проблемами, перестає “бути самим собою”. Він беззаперечно підпорядковується обставинам, товариству будь-якого типу, вимогам соціальної групи, швидко засвоюючи тип мислення і спосіб поведінки, властивий більшості людей у даній ситуації. У такої людини майже ніколи немає ні власної думки, ні вираженої соціальної позиції. Він фактично втрачає власне “Я”, свою індивідуальність і “настільки звик відчувати саме ті почуття, які від нього очікуються у певних ситуаціях, що лише як виняток міг би помітити у своїх почуттях щось “чуже”. Така людина завжди готова підкоритися будь-якій новій владі, швидко і без проблем змінює свої переконання, якщо обставини цього потребують, не особливо замислюючись про моральний бік подібної поведінки. Це - тип свідомого або несвідомого пристосованця.

Виведена Е. Фроммом типологія реальна в тому сенсі слова, що дійсно нагадує поведінку багатьох людей під час соціальних подій, що відбуваються в нашій країні або мали місце в минулому.

5.7. Формування характеру

Якою мірою характер стабільний? Деякі риси характеру, що є сталими протягом усього життя людини, виявляються вже у дітей раннього віку. Це значить, що витоки характеру людини і перші ознаки його стабілізації варто шукати на самому початку життя.

Основну роль у формуванні і розвитку характеру дитини відіграє її спілкування з оточуючими людьми. У характерних для неї вчинках і формах поведінки дитина насамперед наслідує близьких дорослих людей. За допомогою прямого навчання через наслідування та емоційні підкріплення він засвоює форми поведінки дорослих.

Сензитивним періодом життя для становлення характеру можна вважати вік від 2-3 до 9-10 років, коли діти багато й активно спілкуються як з оточуючими дорослими людьми, так і з ровесниками, відкриті для сторонніх впливів, охоче їх приймають, слідуючи всім і в усьому. Дорослі люди в цей час користуються безмежною довірою дитини, мають можливість впливати на неї словом, вчинком і дією, що створює сприятливі умови для підкріплення потрібних форм поведінки.

Стиль спілкування дорослих один з одним, спосіб поводження з дитиною дуже важливі для становлення її характеру. Особливо це стосується поводження батьків з дитиною, у першу чергу - матері. Те, як діють мати і батько щодо дитини, через багато років стає способом поводження її зі своїми дітьми, коли дитина стає дорослою і обзаводиться власною сім'єю.

Раніше за інші у характері людини закладаються такі риси, як доброта, товариськість, чуйність, а також протилежні їм якості: егоїстичність, черствість, байдужість до людей. Є дані про те, що початок формування даних рис характеру йде вглиб дошкільного дитинства, до перших місяців життя і визначається способом поводження матері зі своєю дитиною (пригадаємо першу стадію особистісного розвитку за Е. Еріксоном).

Ті властивості характеру, що найбільш яскраво виявляються в праці, - працьовитість, акуратність, сумлінність, відповідальність, наполегливість, інші "ділові" якості - утворюються дещо пізніше, у ранньому і дошкільному дитинстві. Вони формуються і закріплюються в іграх дітей і доступних їм видах домашньої праці. Сильний вплив на їх розвиток робить адекватна віку і потребам дитини стимуляція з боку дорослих. У характері дитини даного віку зберігаються і закріплюються в основному такі риси, що постійно одержують підтримку (позитивні підкріплення).

У початкових класах школи оформлюються риси характеру, що виявляються у відносинах з людьми. Цьому сприяють розширення сфери спілкування дитини з оточуючими за рахунок багатьох нових шкільних друзів, дорослих - учителів. Якщо те, що дитина як особистість набула в домашніх умовах, одержує в школі підтримку, то відповідні риси характеру в неї закріплюються і частіше за все зберігаються протягом життя. Якщо щойно одержуваний досвід спілкування з ровесниками, учителями, іншими дорослими не підтверджує як правильні ті характерні форми поведінки, які дитина набула вдома, то починається поступова ломка характеру, що звичайно супроводжується вираженими внутрішніми і зовнішніми конфліктами. Перебудова характеру, що відбувається при цьому, не завжди призводить до позитивного результату. Частіше має місце часткова зміна рис характеру і компроміс між тим, до чого привчали дитину вдома, і тим, чого від неї вимагає школа.

1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   16


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка