Ліфарева Н. В. Психологія особистості: Навчальний посібник. — Київ: Центр навчальної літератури, 2003. 240 с



Сторінка6/16
Дата конвертації11.04.2016
Розмір2.58 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Часто невдоволення батьків викликають безкінечні ігри дитини, від котрих її важко відірвати. Але ж гра для дитини є тією найголовнішою і важливішою роботою, діяльністю, завдяки якій йде психічний і розумовий розвиток дитини. Багато психологів і педагогів вказують, що люди, позбавлені в дитинстві ігор з ровесниками, залишаються часто малоконтактними, відлюдними і в результаті - нещасливими. Іноді батькам не вистачає медичних знань, наприклад, у маляти нічне нетримання сечі, а батьки, не розуміючи, що дитина в цьому не винна, соромлять, висміюють її, а то й карають. Дитина нервується, озлоблюється.

3.6. Типи неправильного виховання

Бездоглядність, безконтрольність - зустрічається, коли батьки надмірно зайняті своїми справами і не приділяють належної уваги дітям. У результаті діти лишаються самі по собі і проводять час у пошуку звеселянь, потрапляють під вплив “вуличних” компаній.

Гіперопікування - життя дитини знаходиться під пильним і безустанним наглядом, вона чує весь час суворі розпорядження, численні заборони. У результаті стає нерішучою, безініціативною, боязкою, невпевненою у своїх силах, не вміє постояти за себе, за свої інтереси. Поступово наростає образа за те, що іншим “усе дозволено”. У підлітків усе це може вилитися в бунт проти батьківського засилля: діти принципово порушують заборони, тікають з домівки. Інший різновид гіперопікування - виховання за типом “кумира” сім'ї. Дитина звикає бути в центрі уваги, її бажання, прохання беззаперечно виконуються, нею захоплюються, а в результаті, подорослішавши, вона не в змозі правильно оцінити свої можливості, перебороти свій егоцентризм. У колективі її не розуміють. Глибоко переживаючи це, вона обвинувачує всіх, тільки не себе, виникає істероїдна акцентуація характеру, що приносить людині багато переживань у всьому подальшому житті.

Виховання за типом Попелюшки, тобто в обстановці емоційного знехтування, байдужості, холодності. Дитина відчуває, що батько або мати її не люблять, вважають за тягар, хоча стороннім може здаватися, що батьки достатньо уважні і добрі до неї. “Немає нічого гірше удаваності доброти, - писав Л. Толстой, - удаваність доброти відштовхує більше, ніж відверта злість”. Дитина переживає особливо сильно, якщо когось іншого з членів сім'ї люблять більше. Така ситуація сприяє появі неврозів, надмірної чутливості до негод або озлобленості дітей.

“Жорстке виховання” - за найменшу провину дитину суворо карають, і вона зростає в постійному страху. К.Д. Ушинський вказував, що страх - величезне джерело пороків (жорстокість, озлобленість, пристосовництво, догідництво виникають на основі страху).

Виховання в умовах підвищеної моральної відповідальності - змалку дитині навіюється думка, що вона обов'язково повинна виправдати численні честолюбні надії батьків, або ж на неї покладаються недитячі непосильні турботи. У результаті в таких дітей з'являються нав'язливі страхи, постійна тривога за добробут свій і близьких. Неправильне виховання спотворює характер дитини, прирікає її на невротичні зриви, на важкі взаємовідносини з оточуючими.

Варто знати і про типові дитячі реакції порушення поведінки:

Реакція відмови (від ігор, їжі, від контакту) виникає у відповідь на різку зміну звичного способу життя, наприклад, коли “домашня дитина” починає відвідувати дитсадок, коли сім'я позбавляється когось з близьких тощо.

Реакція опозиції полягає в тому, що дитина протидіє спробам змусити її займатися неулюбленою справою (тікає з дому, із шкільних занять тощо).

Реакція непомірного наслідування кого-небудь (реальної людини, персонажа кіно, літератури) виявляється в копіюванні манери вдягатися, розмовляти, суджень, вчинків. І біда, якщо кумиром є негативний суб'єкт.

Реакція компенсації виявляється в тому, що дитина всіма силами намагається затушувати або усунути якісь свої слабкості. Так, невдача у навчанні компенсується досягненнями в спорті, а навчання під об'єктивним приводом “зайнятості” відсувається на задній план. Або фізично слабкий хлопчик, намагаючись не поступитися більш міцним ровесникам, з разючою завзятістю займається боксом, щоб довести свою хоробрість, пірнає з високого моста в ріку. Особливо часто виникають конфлікти батьків з підлітками. їм властива емоційна нестійкість, запальність, перепади настрою, поєднання суперечливих рис і прагнень (сором'язливість - розв'язність, самостійність - нерішучість, м'якосердя - черствість, залежність від авторитетів - боротьба з ними, зайва самовпевненість - гостра потреба в схваленні).

У підлітковому віці виявляються такі поведінкові реакції: 1) реакція емансипації (звільнення) - у прагненні вирватися з-під опіки батьків, учителів, дорослих з їхніми порядком, законами, стандартами і цінностями, вчинити по-своєму всупереч батькам і навіть здоровому глузду, не сприймаючи навіть справедливої критики на свою адресу; 2) реакція групування з ровесниками. Виділяють: змішані нестійкі групи залежно від захоплення, обставин; стабільні групи з постійним лідером, ієрархією - такі групи володіють “своєю територією”, вільний час проводять у сутичках з подібними групами; 3) реакція захоплення (хобі) - може бути настільки сильною, що цілком захоплює підлітка, знижує інтерес до навчання. Захоплення може бути й інтелектуальним (музика, малювання, віршування, радіотехніка); тілесним (спорт, культуризм, водіння мотоцикла, рукоділля); лідерським (пошук ситуацій, компаній, де можна верховодити); накопичувальним (колекціонування); егоцентричним (виділитися модним одягом, зовнішністю, вивченням, приклад японської мови, захопленням літературною або філософською течією); азартним (парі, карти, ситуація ризику); комунікативним (балачки, пліткування тощо); 4) реакція гіперсексуальності - підвищений інтерес до іншого статі, сексуальної літератури, порнографії, закоханість і залицяння часом супроводжуються петтингом (інтимні пестощі), онанізмом, раннім статевим життям. Якщо батьки не були готові до закономірних підліткових реакцій емансипації, групування, сексуальних тощо, з обуренням їх сприймають, то конфлікт неминучий. Перебудова ставлення до дітей, які дорослішають, на основі тактовності й толерантності - ось шлях до ліквідації конфлікту.

Семінар 3. Формування і розвиток особистості

План

Варіант А



1. Принцип детермінізму в психології.

2. Чинники розвитку особистості.

3. Проблема зони найближчого розвитку.

4. Психосоціальна концепція розвитку особистості Е. Еріксона. Стадії соціалізації.

5. Проблема соціалізації, адаптації і збереження індивідуальності.

6. Вікові кризи розвитку особистості. Проблеми психології періоду юності.

Варіант Б

1. Тестова контрольна робота № 3 “Сучасні психологічні теорії особистості”(дод. 4).

2. Методика визначення рівня особистісної та ситуативної тривожності (Спілбергер, Ханін). Аналіз.

3. Вправа на підвищення особистої відповідальності “Я повинен - Я віддаю перевагу”.

Теми рефератів

1. Залежність проблеми розвитку особистості від концепції особистості в рамках певної теорії особистості. Доведіть на прикладах.

2. Засади і принципи побудови концепції розвитку особистості Е. Еріксона.

3. Стадії розвитку особистості, вікові кризи та їхній зміст.

4. Криза періоду ранньої юності в моєму житті супроводжувалася...

5. На формування моєї особистості вплинули такі чинники...

Література

1. Берне Р.В. Я-концепция и воспитание. - М., 1986.

2. Братусь Б.С. Психологические аспекты нравственного развития личности. - М., 1977.

3. Божович Л.И. Личность и ее воспитание в детском возрасте. - М., 1968.

4. Кон И.С. Психология ранней юности. - М., 1992.

5. Моргун В.Ф., Ткачева Н.Ю. Проблема периодизации развития личности в психологии. - М., 1981

6. Психология формирования и развития личности. -М., 1981.

7. Столяренко Л.Д. Основы психологии. - М., 1995.

8. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. -М., 1994.

9. Эриксон Э. Детство и общество. - СПб, 1996.

Додаток 4

Контрольна робота №3 на тему

“Сучасні психологічні концепції особистості”

1..Про те, що структура особистості включає ВОНО, “Я” і “Над-Я”, стверджує:

а) когнітивна психологія;

б) психоаналіз;

в) трансперсональна психологія;

г) усі відповіді правильні.

2. Психологічний захист:

а) підтримує Я-концепцію індивіда;

б) спотворює сприйняття оточуючого світу;

в) знижує травматичність стресора;

г) усі відповіді правильні.

3. Формула “стимул-реакція” (S-R) відбиває:

а) гуманістичний підхід;

б) когнітивний підхід;

в) біхевіористський підхід;

г) усі відповіді неправильні.

4. Толмен увів у схему (S-R) перемінну J-психічні процеси індивіда, що залежать від:

а) спадковості;

б) фізіологічного стану;

в) минулого досвіду і природи стимулу;

г) усі відповіді правильні.

5. Біхевіоризм описує:

а) сценарну поведінку;

б) звичну поведінку;

в) дослідницьку поведінку;

г) усі відповіді правильні.

6. Психологи, які працюють у когнітивній психології, вважають, що:

а) людина не механічно реагує на внутрішні і зовнішні чинники;

б) людина постійно аналізує інформацію про реальну дійсність;

в) людина пізнає світ поступово, проходячи ряд послідовних етапів;

г) усі відповіді правильні.

7. Когнітивна теорія особистості виходить з положення, що вчинок людини включає:

а) саму дію;

б) думки;

в) почуття;

г) усі відповіді правильні.

8. Гуманістична теорія особистості вивчає людину, базуючись на:

а) її вчинках;

б) ієрархії потреб;

в) прагненні до самоактуалізації;

г) усі відповіді правильні.

9. Самоактуалізація особистості можлива, якщо:

а) відбувається повне прийняття реальності;

б) відбувається прийняття себе й інших;

в) людина постійно розвиває себе і свої можливості;

г) усі відповіді правильні.

10. Розвиток особистості гальмує:

а) активне використання захисних механізмів;

б) усвідомлення деструктивних елементів в особистості та поведінці;

в) адекватна самооцінка;

г) усі відповіді неправильні.

11. Трансперсональна психологія виділяє такі головні рівні:

а) фізичний і біологічний;

б) психологічний і тонкий;

в) причинний та абсолютної свідомості;

г) усі відповіді правильні.

12. Ассаджіолі, розробивши психосинтез, вважав, що поле свідомості включає:

а) вищі почуття і здібності;

б) аналізовані почуття, думки і спонукання;

в) поле свідомості асимілює досвід раніше, ніж він досягне свідомості;

г) усі відповіді неправильні.

13. Трансперсональна психологія базується на положенні, що людська душа:

а) приречена на постійне страждання;

б) постійно компенсує відсутні елементи;

в) наділена значущістю духовного і космічного вимірів і можливостей для еволюції свідомості;

г) усі відповіді неправильні.

14. Психологічні і тілесні травми, пережиті людиною протягом життя:

а) можуть бути забуті (витиснуті) на свідомому рівні;

б) зберігаються в несвідомій сфері психіки;

в) впливають на розвиток емоційних і психосоматичних розладів і порушують здатність до адаптації;

г) усі відповіді правильні.

15. Сфера несвідомого, названа С. Гроффом перинатальною:

а) відбиває дійсну травму народження;

б) пов'язана з високим емоційним і фізичним стресом та болем у період народження;

в) створює резерв тяжких емоцій і тілесних відчуттів, становлячи потенційне джерело ментальних порушень;

г) усі відповіді правильні.

16. До механізмів психологічного захисту 3. Фрейд зараховував:

а) свідоме перекручування реальності;

б) раціоналізацію;

в) комплекс неповноцінності;

г) усі відповіді неправильні.

17. Яким психологічним концепціям властиві такі підходи до людини:

а) “людина як велике поле свідомості, духовна і космічна істота”;

б) “людина реагуюча”;

в) “людина гармонійна”;

г) “людина невротична, конфліктна”;

д) “людина, яка пізнає”.

Розділ 4. ТИПОВІ ОСОБЛИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ. ТЕМПЕРАМЕНТ.

У цьому розділі з'ясовуються особливості різних типів темпераменту, його властивості, зв'язки темпераменту з індивідуальним стилем діяльності й основними властивостями особистості, а також розглядаються поширені в психології типологічні підходи до структури особистості, що мають практичне значення.

У типологічному підході основними є положення, що тип особистості є цілісним утворенням, яке не зводиться до комбінації окремих особистісних чинників (рис). Зміст підходу розкривається описом типового або усередненого представника групи осіб, зараховуваних до даного типу.

4.1. Темперамент - біологічний фундамент особистості

Темперамент - це ті природжені якості людини, що обумовлюють динамічні характеристики інтенсивності й швидкості реагування, ступеня емоційної збуджуваності і врівноваженості, особливості пристосування до навколишнього середовища.

Перед тим, як перейти до розгляду різних видів темпераменту, відразу підкреслимо, що немає кращих або гірших темпераментів - кожний з них має позитивні сторони, тому головні зусилля повинні бути спрямовані не на перероблення темпераменту (це неможливо внаслідок того, що це природжені властивості), а на розумне використання його достоїнств і нівелювання негативних сторін.

Людство одвіку намагалося виділити типові особливості психічного складу різних людей, зводити їх до малого числа узагальнених портретів - типів темпераменту. Такого роду типології були практично корисними, тому що за їхньої допомоги можна було передбачити поведінку людей з певним темпераментом у конкретних життєвих ситуаціях.

Академік І.П. Павлов вивчив фізіологічні основи темпераменту, звернувши увагу на залежність темпераменту від типу нервової системи. Він показав, що два основні нервові процеси - збудження і гальмування - відображають діяльність головного мозку. Від народження вони в усіх різні: за силою, взаємною врівноваженістю, рухливістю. Залежно від співвідношення цих властивостей нервової системи Павлов виділив чотири основних типи вищої нервової діяльності: 1) нестримний (сильний, рухливий, неврівноважений тип нервової системи (н.с), - відповідає темпераменту холерика); 2) живий (сильний, рухливий, урівноважений тип н.с, відповідає темпераменту сангвініка); 3) спокійний (сильний, урівноважений, інертний тип н.с, відповідає темпераменту флегматика); 4) слабкий (слабкий, неврівноважений, малорухливий тип н.с, відповідає темпераменту меланхоліка).

Холерик - це людина, нервова система якої визначається переважанням збудження над гальмуванням, унаслідок чого вона реагує дуже швидко, часто необдумано, не встигає себе загальмувати, стримати, виявляє нетерпіння, рвучкість, різкість рухів, запальність, неприборканість, нестриманість. Неврівноваженість її нервової системи визначає циклічність у зміні активності і бадьорості: захопившись будь-якою справою, холерик пристрасно, з повною віддачею, працює, але сил йому вистачає ненадовго, і як тільки вони вичерпуються, він допрацьовується до того, що йому усе не під силу. З'являються роздратований стан, поганий настрій, спад сил і млявість (“усе падає з рук”). Чергування позитивних циклів підйому настрою й енергійності з негативними циклами спаду, депресії обумовлюють нерівність поведінки і самопочуття, підвищену схильність до появи невротичних зривів і конфліктів з людьми.

Сангвінік - людина із сильною, врівноваженою, рухливою н.с; він має швидку реакцію, його вчинки обмірковані; він життєрадісний, його характеризує високий опір труднощам. Рухливість н.с. сангвініка обумовлює мінливість почуттів, уподобань, інтересів, поглядів, високу пристосовуваність до нових умов. Це товариська людина, він легко сходиться з новими людьми, і тому в нього широке коло знайомств, хоча він і не відрізняється сталістю в спілкуванні й уподобаннях. Сангвінік - продуктивний діяч, але лише тоді, коли багато цікавих справ, тобто при постійному збудженні, у противному разі він стає нудним, млявим, відволікається. У стресовій ситуації виявляє “реакцію лева”, тобто активно, обдумано захищає себе, бореться за нормалізацію обстановки.

Флегматик - людина із сильною, врівноваженою, але інертною н.с, внаслідок чого реагує повільно; неговіркий (його важко розсердити, розвеселити), має високу працездатність, добре опирається сильним і тривалим подразникам, труднощам, але не спроможний швидко реагувати в несподіваних нових ситуаціях. Стійко запам'ятовує все засвоєне, не здатний відмовитися від вироблених навичок і стереотипів, не любить змінювати звички, розпорядок життя, роботу, друзів, важко й повільно пристосовується до нових умов. Настрій стабільний, рівний. І при серйозних неприємностях флегматик залишається зовнішньо спокійним.

Меланхолік - людина зі слабкою н.с, що має підвищену чутливість навіть до слабких подразників, а сильний подразник може викликати “зрив”, “стопор”, розгубленість, “стрес кролика”, тому в стресових ситуаціях (іспит, змагання, небезпека тощо) можуть погіршитися результати діяльності меланхоліка порівняно зі спокійною звичною ситуацією. Підвищена чутливість призводить до швидкого стомлення і зниження працездатності (потрібен більш тривалий відпочинок). Незначний привід може викликати образу, сльози. Настрій дуже мінливий, але звичайно меланхолік намагається приховати, не виявляти зовнішньо свої почуття, не розповідає про свої переживання, хоча дуже схильний їм віддаватися, часто смутний, пригнічений, невпевнений у собі, тривожний, у нього можуть виникнути невротичні розлади. Меланхоліки з високою чутливістю н.с. часто мають виражені художні й інтелектуальні здібності.

Важко точно визначити, який тип темпераменту в тієї або іншої дорослої людини. Тип нервової системи хоч і визначається спадковістю, не є абсолютно незмінним. З віком, а також під дією систематичних тренувань, виховання, життєвих обставин нервові процеси можуть послабшати або посилитися, може прискоритися або уповільнитися їх переключуваність. Наприклад, серед дітей переважають холерики і сангвініки (вони енергійні, веселі, легко і сильно збуджуються; заплакавши, через хвилину можуть відвернутися і радісно реготати, тобто в них висока рухливість нервових процесів). Серед людей похилого віку, навпаки, багато флегматиків і меланхоліків.

Темперамент - це зовнішній прояв типу вищої нервової діяльності людини, і тому в результаті виховання, самовиховання цей зовнішній прояв може перетворюватися, змінюватися, відбувається “маскування” справжнього темпераменту. Тому рідко зустрічаються “чисті” типи темпераменту, але проте переважання тієї або іншої тенденції завжди виявляється у поведінці людини.

Темперамент накладає відбиток на способи поведінки і спілкування, наприклад, сангвінік майже завжди - ініціатор у спілкуванні, почуває себе в компанії незнайомих людей невимушено, нова незвична ситуація його тільки збуджує, а меланхоліка, навпаки, лякає, бентежить, він губиться в новій ситуації, серед нових людей. Флегматик також важко спізнається з новими людьми, свої почуття виявляє мало і довго не помічає, що хтось шукає приводу познайомитися з ним. Він схильний любовні стосунки починати з дружби і зрештою закохується, але без блискавичних метаморфоз, оскільки в нього уповільнений ритм почуттів, а сталість почуттів робить його однолюбом. У холериків, сангвініків, навпаки, любов починається частіше з вибуху, з першого погляду, але не настільки стійка.

Продуктивність роботи людини тісно пов'язана з особливостями її темпераменту. Так, особлива рухливість сангвініка може дати додатковий ефект, якщо робота вимагає від нього частого переходу від одного роду занять до іншого, оперативності в прийнятті рішень, а одноманітність, регламентованість діяльності, навпаки, викликає в нього швидке стомлення. Флегматики і меланхоліки в умовах суворої регламентації та монотонної праці виявляють велику продуктивність і опір стомленню, ніж холерики і сангвініки.

У поведінковому спілкуванні можна і потрібно передбачати особливості реакції осіб з різними типами темпераменту й адекватно на них реагувати.

Підкреслимо, темперамент визначає лише динамічні, але не змістовні характеристики поведінки. На основі того самого темпераменту можлива і “велика”, і соціально нікчемна особистість.

4.2. Властивості темпераменту

До властивостей темпераменту можна віднести ті відмітні індивідуальні ознаки людини, що визначають динамічні аспекти усіх видів її діяльності, характеризують особливості протікання психічних процесів, мають більш-менш стійкий характер, зберігаються протягом тривалого часу, проявляючись незабаром після народження (після того, як центральна нервова система набуває специфічно людських форм).

Психофізіолог В.М. Русалов, спираючись на нову концепцію властивостей нервової системи, запропонував на її основі більш сучасне трактування властивостей темпераменту. Виходячи з теорії функціональної системи П.К. Анохіна, що включає чотири блоки збереження, циркулювання і переробки інформації (блок аферентного синтезу, програмування - прийняття рішень - виконання і зворотний зв'язок), В.М. Русалов виділив пов'язані з ними властивості темпераменту, відповідальні за широту або вузькість аферентного синтезу (ступінь напруженості взаємодії організму із середовищем), легкість переключення з однієї програми поведінки на іншу, швидкість виконання поточної програми поведінки і чутливість до розбіжності реального результату дії з її акцептором. Всі ці компоненти темпераменту, на думку В.М. Русалова, біологічно і генетично обумовлені. Темперамент залежить від властивостей нервової системи, а вони, у свою чергу, розуміються як основні характеристики функціональних систем, що забезпечують інтегративну, аналітичну і синтетичну діяльність мозку, усієї нервової системи в цілому.

Темперамент - це психобіологічна категорія в тому сенсі слова, що його властивості не є цілком ні природженими, ні залежними від середовища. Вони, за висловом автора, являють собою “системне узагальнення” спочатку генетично заданих індивідуально-біологічних властивостей людини, що, “включаючись у найрізноманітніші види діяльності, поступово трансформуються й утворюють незалежно від змісту самої діяльності узагальнену, якісно нову індивідуально стійку систему інваріантних властивостей”.

Відповідно до двох основних видів людської діяльності - предметної діяльності і спілкування - кожна з виділених властивостей темпераменту повинна розглядатися окремо, оскільки передбачається, що в діяльності і спілкуванні вони виявляються порізному.

Ще на одну обставину, яка характеризує зв'язок темпераменту з властивостями нервової системи, необхідно звернути увагу. Психологічна характеристика темпераменту - не самі по собі властивості нервової системи або їх сполучення, а типові особливості протікання психічних процесів і поведінки, котрі дані властивості породжують.

Розглянемо ці властивості стосовно пізнавальних процесів, предметної діяльності і спілкування людини. До їх числа можна включити активність, продуктивність, збуджуваність, гальмованість та переключуваність.

Активний бік сприйняття, уваги, уяви, пам'яті і мислення характеризується, відповідно, тим, наскільки людина в змозі зосередити, сконцентрувати увагу, уяву, пам'ять і мислення на певному об'єкті або його аспекті. Темп виявляється в тому, наскільки швидко працюють відповідні психічні процеси. Наприклад, одна людина запам'ятовує, пригадує, розглядає, уявляє, думає над розв'язанням задачі швидше, ніж інша.

Продуктивність усіх перелічених пізнавальних процесів може бути оцінена за їхніми продуктами, результатами, отриманими протягом певного відрізку часу. Продуктивність вище там, де за той самий час вдається більше побачити, почути, запам'ятати, пригадати, уявити, вирішити. Неварто змішувати продуктивність з працездатністю. Людина, у якої високопродуктивні (у зазначеному змісті слова) пізнавальні процеси, зовсім не обов'язково має підвищену працездатність, тобто вміння протягом тривалого часу підтримувати заданий темп роботи.

Збуджуваність, гальмованість і переключуваність характеризують швидкість виникнення, припинення або переключення того або іншого пізнавального процесу з одного об'єкта на інший, переходу від однієї дії до іншої. Наприклад, одним людям потрібно більше, ніж іншим, часу для того, щоб включитися в розумову роботу або переключитися з міркування на одну тему, а потім на іншу. Одні люди швидше запам'ятовують інформацію або пригадують її, ніж інші. Також варто мати на увазі, що зазначені розбіжності не визначають здібностей людей.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка