Ліфарева Н. В. Психологія особистості: Навчальний посібник. — Київ: Центр навчальної літератури, 2003. 240 с



Сторінка2/16
Дата конвертації11.04.2016
Розмір2.58 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Основні методи психологічних досліджень та їх варіанти, застосовувані для збору первинних даних

Існує декілька варіантів спостереження. Зовнішнє спостереження - це спосіб збору даних про психологію і поведінку людини шляхом прямого спостереження за нею. Внутрішнє спостереження, або самоспостереження, застосовується тоді, коли психолог-дослідник ставить перед собою завдання вивчити явище, що його цікавить, у тому вигляді, в якому воно безпосередньо відтворюється в його свідомості. Внутрішньо сприймаючи відповідне явище, психолог наче спостерігає за ним (наприклад, за своїми уявами, почуттями, думками, переживаннями) або користується аналогічними даними, що повідомляються йому іншими людьми, які самі ведуть інтроспектування за його завданням.

Вільне спостереження не має заздалегідь установлених рамок, програми, процедури проведення. Воно може змінювати предмет або об'єкт спостереження, його характер у ході самого спостереження залежно від бажання спостерігача. Стандартизоване спостереження, навпаки, заздалегідь визначене і чітко обмежене в плані того, що спостерігається. Воно ведеться за певною, наперед продуманою, програмою і точно слідує їй, незалежно від того, що відбувається в процесі спостереження з об'єктом або самим спостерігачем.

При включеному спостереженні (воно частіше за все використовується в загальній, віковій, педагогічній і соціальній психології) дослідник виступає як безпосередній учасник того процесу, за ходом якого він веде спостереження. Наприклад, психолог може вирішувати подумки якесь завдання, одночасно спостерігаючи за собою. Інший варіант включеного спостереження: досліджуючи взаємовідносини людей, експериментатор може сам включитися у спілкування з людьми, за якими спостерігає, не припиняючи в той же час спостерігати за взаємовідносинами, що виникають між ним і цими людьми. Стороннє спостереження, на відміну від включеного, не передбачає особистої участі спостерігача у досліджуваному процесі.

Опитування являє собою метод, при використанні якого людина відповідає на ряд запитань. Є декілька варіантів опитування, і кожний з них має свої достоїнства і недоліки. Розглянемо їх.

Усне опитування застосовується в тих випадках, коли бажано вести спостереження за поведінкою і реакціями людини, яка відповідає на запитання. Цей вид опитування дозволяє глибше, ніж письмовий, проникнути в психологію людини, проте потребує спеціальної підготовки, навчання і, як правило, великих витрат часу на проведення дослідження. Відповіді, одержувані при усному опитуванні, істотно залежать від особистості тієї людини, яка веде опитування, від індивідуальних особливостей того, хто відповідає на питання, і від поведінки обох осіб у ситуації опитування.

Письмове опитування дозволяє охопити більшу кількість людей. Найбільш поширена його форма - анкета. Але її недоліком є те, що, застосовуючи анкету, не можна заздалегідь врахувати реакції відповідаючого на зміст її питань і, виходячи з цього, змінити їх.

Вільне опитування - різновид усного або письмового опитування, при якому перелік питань і можливих відповідей на них заздалегідь не обмежений визначеними рамками. Опитування даного типу дозволяє досить гнучко змінювати тактику дослідження, зміст питань, одержувати на них нестандартні відповіді.

Тести є спеціалізованими методами психодіагностичного обстеження, застосовуючи які, можна одержати точну кількісну або якісну характеристику досліджуваного явища. Від інших методів дослідження тести відрізняються тим, що передбачають чітку процедуру збору й опрацювання первинних даних, а також своєрідність їх подальшої інтепретації. За допомогою тестів можна вивчати і порівнювати між собою психологію різних людей, давати диференційовані і порівняльні оцінки.

Варіанти тесту: тест-анкета і тест-завдання. Тест-анкета будується на системі заздалегідь продуманих, старанно відібраних і перевірених, з погляду їхньої валідності і надійності, питань, з відповідей на які судять про психологічні особливості випробуваних.

Тест-завдання передбачає оцінку психології і поведінки людини на базі того, що вона робить. У тестах цього типу випробуваному пропонується серія спеціальних завдань, за підсумками виконання яких судять про наявність або відсутність і ступінь розвитку в нього досліджуваної якості.

Тест-анкета і тест-завдання застосовуються до людей різного віку, які належать до різних культур, мають різний рівень освіти, різноманітні професії і неоднаковий життєвий досвід. Це їхній позитивний бік. А негативний полягає в тому, що при використанні тестів випробуваний може свідомо вплинути на одержувані результати, особливо, якщо він заздалегідь знає, як побудовано тест і яким чином за результатами будуть оцінювати його психологію і поведінку. Крім того, тест-анкета і тест-завдання не застосовуються в тих випадках, коли вивченню підлягають психологічні властивості і характеристики, в існуванні яких випробуваний не може бути цілком упевнений, не усвідомлює або свідомо не хоче визнавати їх наявність у себе (наприклад, багато негативних особистих рис і мотивів поведінки).

У таких випадках звичайно застосовуються тести третього типу - проективні. В основі таких тестів лежить механізм проекції, відповідно до якого неусвідомлювані власні риси, особливо вади, людина схильна приписувати іншим. Проективні тести призначені для вивчення психологічних і поведінкових особливостей людей, що викликають негативне ставлення. Застосовуючи тести подібного роду, про психологію випробуваного судять на підставі того, як він сприймає й оцінює ситуації, психологію і поведінку людей, які особисті риси, мотиви позитивного або негативного характеру він їм приписує.

Тести проективного типу виставляють підвищені вимоги до рівня освіченості й інтелектуальної зрілості випробуваних, і це є основним обмеженням їх застосування. Крім того, такі тести вимагають великої спеціальної підготовки і високої фахової кваліфікації психолога.

Специфіка експерименту як методу психологічного дослідження полягає в тому, що в його ході цілеспрямовано і продумано створюється штучна ситуація, в якій досліджувана властивість виділяється, виявляється й оцінюється найкраще. Основним достоїнством експерименту є те, що він дозволяє надійніше, ніж всі інші методи, робити висновки про причинно-наслідкові зв'язки досліджуваного явища з іншими феноменами, науково пояснювати походження явища і його розвиток.

Природний експеримент організується і проводиться в звичайних життєвих умовах, де експериментатор практично не втручається в хід подій, що відбуваються, фіксуючи їх у тому вигляді, в якому вони розгортаються самі по собі. Лабораторний експеримент припускає створення деякої штучної ситуації, в якій досліджувану властивість можна найкраще вивчити.

1.4. Загальне уявлення про особистість

На питання, що таке особистість, психологи відповідають по-різному, у різноманітності їхніх відповідей, а почасти й у розбіжності думок, виявляється складність самого феномена особистості. Кожне з визначень особистості, наявних у літературі (якщо воно включено в розроблену теорію і підкріплено дослідженнями), заслуговує того, щоб врахувати його в пошуках глобального визначення особистості.

Особистість частіше за все визначає людину в сукупності її соціальних, набутих якостей. Це значить, що особистість - це людина, узята у системі таких її психологічних характеристик, що соціально обумовлені, виявляються в суспільних за природою зв'язках і стосунках, є стійкими, визначають моральні вчинки людини, які мають істотне значення для неї самої і оточуючих.

Разом з поняттями “людина”, “особистість” у науці нерідко вживаються терміни “індивід”, “індивідуальність” (рис. 2). їхня відмінність від поняття “особистість” полягає в такому. Якщо поняття “людина” містить у собі сукупність усіх людських якостей, властивих людям, незалежно від того, чи наявні вони в даної конкретної людини, то поняття “індивід” характеризує саме її і додатково включає такі психологічні і біологічні властивості, що притаманні їй разом з особистісними. Крім того, до поняття “індивід” входять як властивості, що відрізняють дану людини від інших людей, так і спільні для неї і багатьох інших людей.

Індивідуальність - це найвужче за змістом поняття з усіх обговорюваних. Воно містить лише ті індивідні та особисті властивості людини, таке їх поєднання, яке дану людину відрізняє від інших людей.

Рис. 2. Співвідношення обсягів понять “людина”, “індивід”, “особистість” та “індивідуальність”

Розглянемо структуру особистості (рис. З, 4). До неї зазвичай включаються здібності, темперамент, характер, вольові якості, емоції, мотивація, соціальні установки. Всі ці якості докладно будуть розглядатися у відповідних розділах.

Рис. 4. Структура особистості (за К. Платоновим)

Семінар 1. Феномен особистості в психології

План


Варіант А

1. Предмет психології особистості.

2. Індивід. Особистість. Індивідуальність.

3. Множина різноманітних понять особистості: причини і наслідки.

4. Загальне поняття про психіку, основні форми її прояву.

Варіант Б

1. Навчання правил поведінки в групі.

2. Методика САН.

3. Методика "Проективний малюнок". Аналіз.

4. Завдання на творчу роботу (дод. 1).

Теми рефератів

1. Поняття особистості в психології. Повсякденне розуміння феномена особистості.

2. Що об'єднує і відрізняє поняття "людина", "індивід", "особистість", "індивідуальність"?

3. У чому виявляється індивідуальність?

4. Я вважаю себе особистістю (поки не особистістю), тому що... Для відповіді на це питання я використовував (ла) такі теоретичні аспекти...

Література

1. Асмолов А.Г. Психология личности. - М., 1990.

2. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. - М., 1968.

3. Годфруа Ж. Что такое психология. 1-2 т. - М., 1992.

4. Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию: Курс лекций. - М., 1995.

5. Зейгарник Б.В. Теории личности в зарубежной психологии. -М., 1982.

6. Кон И.С. Открытие "Я". - М., 1990.

7. Немов Р.С. Психология: В 3 т. - М., 1995. - Т.1.

8. Психология личности. Тесты. - М., 1982.

9. Столяренко Л.Д. Основы психологии. - М. 1995.

10. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. - СПб, 1997.

Додаток 1

Творче індивідуальне завдання

Інструкція

Продовжити початок даного тексту в будь-якому жанрі з використанням ілюстрацій, кросвордів, загадок, віршів, шарад тощо, вводячи в текст основні категорії і поняття психології (див. "Психологічний словник") у метафоричній формі, розкриваючи їхній зміст образно, у дії, висловлюваннях, процесі міркувань тощо. Можна використовувати такі поняття:

- індивід, індивідуальність, особистість;

- характер, властивості характеру (конкретні), акцентуація характеру;

- темперамент: холеричний, сангвінічний, меланхолійний, флегматичний;

- рівень домагань, самооцінка;

- здібності: задатки, обдарованість, талант, геній;

- фізіологічні (нижчі) потреби і соціальні (вищі) потреби (конкретно);

- психологічний захист (різні механізми);

- емоції, почуття (конкретні), афект, стрес, дистрес;

- психотерапія (різні напрямки і прізвища послідовників);

- самоаналіз, самоспостереження;

- несвідоме;

- інстинкти;

- вольова регуляція поведінки;

- фрустрація;

- фобія;

- адаптація;

- аутотренінг і т. д.

Текст:


"Жив-був цар. І було в нього три сини. Старший був вченим, середній - бізнесменом, а молодший - хотів пізнати себе. І тоді цар наказав няньці покласти йому в рюкзак допитливість і терпіння, спостережливість і чесність, уміння слухати, безстрашність і банку кільки в томатному соусі. Зі сльозами на очах простився з улюбленим молодшим сином і відправив його на пошуки щастя і самореалізації в країну Психологія. Довго йшов Іван...

Розділ 2. КЛАСИЧНІ ТА СУЧАСНІ ПСИХОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ ОСОБИСТОСТІ

На даний час не існує загальноприйнятої думки про те, який підхід варто застосовувати персонологам до вивчення особистості для пояснення основних аспектів поведінки людини. На цій стадії розвитку персонології співіснують різноманітні альтернативні теорії, що описують особистість як інтегроване ціле і водночас пояснюють розбіжності між людьми. Тому насамперед зупинимося на тому, що являють собою деякі з теорій, щоб як можна ширше і багатогранніше уявити складність вивчення феномена особистості в психології.

2.1. Психодинамічний напрямок у теорії особистості: Зигмунд Фрейд

Жодний з напрямків не набув такої гучної популярності як психоаналіз 3. Фрейда (1856-1939). Його ідеї зробили революційний вплив не тільки на розвиток самої психології, породивши безліч теорій і гіпотез, наукових відкриттів і методів, але й на літературу, мистецтво, медицину та інші науки, пов'язані з людиною. Для розуміння психоаналізу і фрейдистської теорії особистості необхідно вказати основні положення навчання Фрейда.

Психічний детермінізм. Фрейд вважав, що душевне життя - це послідовний безупинний процес. Закон збереження енергії застосовується до нього так само, як і до всіх інших процесів. Кожна думка, почуття і дія мають свою причину, викликаються свідомим або несвідомим наміром і визначаються попередньою подією. У випадку коли деякі прояви душевного життя “здаються” виниклими безпричинно, спонтанно, Фрейд шукає і знаходить приховані зв'язки, що поєднують один напрямок душевного життя з іншим.

Свідоме, передсвідоме, несвідоме.

У душевному житті Фрейд виділяє три рівні: свідомість, передсвідомість і підсвідомість (несвідоме), пов'язуючи усі психічні процеси між собою по горизонталі і по вертикалі. До несвідомого належать багато інстинктів, узагалі недоступні свідомості, а також думки і почуття, піддані “цензурі”, яка розділяє свідомість і несвідоме та виконує дві функції:

1) витісняє в царину несвідомого неприйнятні та засуджувані особистістю власні почуття, думки і поняття;

2) чинить опір активному несвідомому, що прагне проявитися у свідомості.

Думки і почуття, піддані “цензурі”, не втрачені, але не допускаються до спогадів, і тому виявляються у свідомості не прямо, а опосередковано: в обмовках, описках, сновидіннях, помилках пам'яті, неврозах, нещасливих випадках, захворюваннях і т. ін. Відбувається також сублімація несвідомого - заміщення заборонених потягів соціально прийнятними діями.

Те, що ми звикли називати свідомістю, являє собою, образно кажучи, айсберг, велику частину якого займає несвідоме. У цій нижній частині айсберга і знаходяться основні запаси психічної енергії, спонукання й інстинкти.

Передсвідомість - частина несвідомого, розташованого між свідомістю і власне несвідомим, що може стати свідомістю, будучи “складом” пам'яті, у якому свідомість має потребу при виконанні своєї повсякденної роботи.

Спонукання, інстинкти і принцип рівноваги. Інстинкти - це сили, що спонукають людину до дії. Фізичні аспекти, інстинкти, Фрейд називав потребами, психічні - бажаннями. Інстинкт містить компоненти: джерело (потреби, бажання), мету, імпульс та об'єкт. Мета інстинкту полягає в зменшенні потреби і бажання, тобто їх задоволенні. Імпульс інстинкту - це ті енергія, сили або напруження, що використовуються для задоволення інстинкту. Об'єкт інстинкту - це предмети або дії, що задовольняють початкову мету. Людина, яка відчуває потребу, буде продовжувати пошукову діяльність доти, поки не задовольнить цю потребу і пов'язане з нею напруження. Напруження змінюється релаксацією, релаксація - напруженням... І так до безкраю. При цьому мова йде не тільки про безпосередньо фізіологічні потреби, але й про потреби, наприклад, опікувати когось, домінувати, панувати, залежати, страждати, спілкуватися і т. д.

Ці основні положення вчення 3. Фрейда спираються на концепцію особливих “структур” особистості (рис. 5).

Рис. 5. Взаємозв'язок між особистісними структурами і рівнями свідомості (3. Фрейд)

ІД. Слово “ід” походить від латинської “воно” і, за Фрейдом, означає винятково примітивні, інстинктивні й уроджені аспекти особистості. Ід функціонує цілком у несвідомому і тісно пов'язане з інстинктивними біологічними спонуканнями (їжа, сон, дефекація, копуляція), що наповнюють нашу поведінку енергією. Згідно з Фрейдом, ід - щось темне, біологічне, хаотичне, що не знає законів і не підпорядковується правилам, вільне від обмежень. Як найстаріша вихідна структура психіки, ід виражає первинний принцип усього людського життя - негайну розрядку психічної енергії, виробленої біологично обумовленими спонуканнями (особливо сексуальними й агресивними). Останні, коли вони стримуються і не знаходять розрядки, створюють напруження в особистому функціонуванні, підпорядковується принципу задоволення, виражаючи себе в імпульсивній, ірраціональній і нарцисській манері, незважаючи на наслідки для інших або всупереч самозбереженню.

ЕГО (від лат. “ego” - Я) - це компонент психічного апарата, відповідального за прийняття рішень. Его прагне висловити і задовольнити бажання ід відповідно до обмежень, що накладаються зовнішнім світом. Его одержує свою структуру і функцію від ід, еволюціонує з нього і запозичує частину енергії ід для своїх потреб, щоб відповідати вимогам соціальної реальності. Таким чином, его допомагає забезпечувати безпеку і самозбереження організму. На відміну від ід, природа якого виражається в пошуку задоволення, его підпорядковується принципу реальності, мета якого - збереження цілісності організму шляхом відстрочки задоволення інстинктів до того моменту, коли буде знайдено можливість досягти розрядки у належний спосіб. Принцип реальності дає можливість індивідууму гальмувати, переадресовувати або поступово давати вихід грубої енергії ід у рамках соціальних обмежень совісті індивідуума. Спираючись на силу логічного мислення, що Фрейд називав повторним процесом, его здатне спрямовувати поведінку в потрібне русло, щоб інстинктивні потреби задовольнялися безпечним для самого індивідуума і для інших людей способом. Его виступає в ролі нібито, “виконавчого органу” особистості і є цариною протікання інтелектуальних процесів і вирішення проблем.

Суперего (Над-Я) - формується в процесі соціалізації і є компонентом особистості, яка розвивається, являє собою інтерналізовану версію суспільних норм, стандартів поведінки, системи цінностей. Спочатку суперего відбиває тільки батьківські очікування відносно того, що являє собою гарна і погана поведінка. Кожний вчинок дитина вчиться приводити у відповідність із цими обмеженнями, щоб уникнути конфлікту і покарання. Будучи морально-етичною силою особистості, суперего є наслідком тривалої залежності дитини від батьків. Проте в міру того, як соціальний світ дитини починає розширюватися (завдяки групам, ровесникам, школі, мистецтву, літературі тощо) сфера суперего збільшується до меж тієї поведінки, яку вважають прийнятною ці нові групи. Можна розглядати суперего як індивідуалізований відбиток “колективної совісті” соціуму, хоча сприйняття дитиною реальних цінностей суспільства може бути перекрученим.

Фрейд розділив суперего на дві підсистеми: совість та его-ідеал. Совість формується за допомогою батьківських покарань за вчинки, які батьки називають “поганою поведінкою”. Совість включає здатність до критичної самооцінки, наявність моральних заборон і виникнення почуття провини в дитини за “погану поведінку”. Заохочувальний аспект суперего - це его-ідеал, що формується з того, що батьки схвалюють або високо цінують; він веде індивідуума до встановлення для себе високих стандартів. І якщо мету досягнуто, це викликає почуття самоповаги і гордості. Суперего вважається сформованим цілком, коли батьківський контроль заміняється самоконтролем Суперего, намагаючись цілком загальмувати будь-які суспільно засуджувані імпульси з боку ід, прагне спрямувати людину до абсолютної досконалості в думках, словах і вчинках; намагається переконати его в перевазі ідеалістичних цілей над реалістичними.

За 3. Фрейдом, особистість людини приречена на постійний внутрішній конфлікт, що виникає через “взаємовідносини” трьох компонентів структури особистості (рис 6).

Рис. 6. Схематичне зображення структури особистості за З. Фрейдом

Система життєво важливих потреб, що складає зміст “ВОНО”, постійно вимагає задоволення і несвідомо спрямовує психічну активність людини, регулюючи її психічні процеси і стани. Несвідомі потяги, що йдуть від “ВОНО”, частіше усього знаходяться в стані конфлікту з тим, які містяться в “Над-Я”, тобто із соціальними і моральними оцінками поведінки; тому між “ВОНО” і “Над-Я” існують постійні і неминучі протиріччя. Вони вирішуються за допомогою “Я” - свідомості, що, діючи відповідно до принципу реальності, намагається розумно примирити обидві конфліктуючі сторони таким чином, щоб потяги “ВОНО” були максимальною мірою задоволені і при цьому не було порушено норм моралі.

Стани невдоволення собою, тривожності і занепокоєння, які часто виникають у людини, є, за Фрейдом і концепціями неофрейдистів, суб'єктивним, емоційно забарвленим відбитком боротьби “ВОНО” і “Над-Я”у свідомості людини.

Намагаючись позбутися цих неприємних емоційних станів, людина за допомогою “Я” виробляє в себе так звані захисні механізми. Ось деякі з них:

1. Заперечення. Коли реальна дійсність для людини дуже неприємна, вона “закриває на неї очі”, вдається до заперечення її існування або намагається знизити серйозність загрози для її “Над-Я”. Одна з найбільш поширених форм такої поведінки - неприйняття, заперечення критики на свою адресу з боку інших людей, утвердження, що того, що критикується, насправді не існує. У деяких випадках таке заперечення відіграє певну психологічну захисну роль, наприклад, тоді, коли людина дійсно серйозно хвора, але не приймає, заперечує цей факт. Тим самим вона знаходить у собі сили продовжувати боротьбу за життя. Проте частіше усього заперечення заважає людям жити і працювати, оскільки, не визнаючи критики на свою адресу, людина і не намагається позбутися від вад, що піддаються справедливій критики.

2. Заглушування. На відміну від заперечення, яке здебільшого належить до інформації, що надходить ззовні, заглушування стосується блокування з боку “Я” внутрішніх імпульсів і загроз, що йдуть від “Над-Я”. У цьому випадку неприємні зізнання самому собі та відповідні переживання наче витісняються зі сфери свідомості. Відомі випадки зовнішньо нез'ясованого забування, що не супроводжуються вираженими психічними розладами, є прикладами активної роботи несвідомого механізму заглушування.

3. Раціоналізація. Це спосіб розумного виправдання будь-яких вчинків і дій, що суперечать моральним нормам і викликають занепокоєння. Звернення до раціоналізації характерне тим, що виправдання вчинку знаходиться звичайно вже після того, як його зроблено. Найбільш типові прийоми раціоналізації такі: а) виправдання своєї нездатності що-небудь зробити небажанням це робити; б) виправдання зробленої небажаної дії “об'єктивними” обставинами.

4. Формування реакцій. Іноді люди можуть приховувати від самих себе мотиви власної поведінки за рахунок їх заглушення через особливо виражений і свідомо підтримуваний мотив протилежного типу. Наприклад, несвідома ворожість до дитини може виражатися в нарочистій увазі до неї. Така тенденція одержала назву “формування реакції”.

5. Проекція. Всі люди мають небажані властивості і риси особистості, які вони неохоче визнають, а частіше - зовсім не визнають. Механізм проекції виявляє свою дію в тому, що власні негативні якості людина несвідомо приписує іншій особі, причому, як правило, у перебільшеному вигляді.

6. Інтелектуалізація. Це своєрідна спроба піти від емоційно загрозливої ситуації шляхом відстороненого обговорення її в абстрактних інтелектуалізованих термінах.

7. Заміщення. Воно виражається в частковому, непрямому задоволенні неприйнятного мотиву яким-небудь морально припустимим способом.

Якщо ці й інші захисні механізми не спрацьовують, ті незадоволені імпульси, що виходять з “ВОНО”, дають про себе знати в закодованій, символічній формі, наприклад у сновидіннях, описках, обмовках, жартах, дивностях поведінки людини аж до появи патологічних відхилень.

Самосвідомість людини Фрейд порівнював з вершиною айсберга, вважаючи, що лише незначна частина того, що насправді відбувається в душі людини і характеризує її як особистість, актуально нею усвідомлюється. Тільки невеличку частину своїх вчинків людина здатна правильно зрозуміти і пояснити. Основна ж частина її досвіду й особистості знаходиться поза сферою свідомості, і тільки спеціальні процедури, розроблені в психоаналізі, дозволяють проникнути в свідомість.

2.2. Аналітична теорія особистості: Карл Густав Юнг

Як і Фрейд, Юнг (1875-1961) присвятив себе вивченню динамічних несвідомих потягів та їхнього впливу на людську поведінку і досвід. Погляди Юнга на особистість людини є, можливо, найбільш складними, полемічними в персонологічній традиції. У результаті переробки Юнгом психоаналізу з'явився цілий комплекс ідей з таких різних галузей знання, як психологія, філософія, астрологія, археологія, міфологія, теологія і література. До основних понять вчення Юнга відносять поняття про інтроверсії та екстраверсії, відкриття чотирьох основних психічних функцій, дослідження колективного несвідомого, особливий погляд на структуру особистості, а в зв'язку з цим - створення аналітичної психотерапії.

Поняття про інтроверсії та екстраверсії базується на тому, що фокус інтересів кожного індивідуума може бути звернений переважно до свого внутрішнього "Я" (інтроверсія) або до зовнішнього світу (екстраверсія). Інтроверти насамперед зацікавлені і спонукувані власними думками. Небезпека для них полягає в тому, що якщо занадто глибоко зануритися у своє внутрішнє "Я", то можна втратити контакти із зовнішнім оточенням. Екстраверти переважно зайняті зовнішнім світом, вони легше встановлюють соціальні зв'язки і краще усвідомлюють, що відбувається навколо них. Небезпека для них полягає у втраті уміння аналізувати свої внутрішні психічні процеси.

Юнг виділяє чотири основні психічні функції: мислення, відчування, відчуття й інтуїцію, на підставі чого утворюються типи людей, в яких розвинуті ті або інші функції. Так, у розумового типу яскравіше, ніж в інших, виявляється здатність до узагальнень, абстрагування, логічних побудов. Почуттєві типи замість логіки віддають перевагу емоціям, а рішення приймають за принципом: добре або погано, красиво або некрасиво. Якщо мислення і відчування Юнг розцінював як способи прийняття рішення, то відчуття й інтуїцію - як способи одержання інформації. Відчуття засноване на конкретних фактах, на тому, що можна побачити, понюхати, поторкати. Інтуїція - спосіб опрацювання інформації, яка накопичується переважно в несвідомому. Індивідуум, у якого домінують відчуття, більш адекватно, ніж інші типи, реагує на конкретну ситуацію, але більш залежний від неї. Інтуїтивний тип більше довіряє своєму досвіду. Інформація в таких людей опрацьовується швидше, відразу автоматично пов'язується з минулим досвідом.

Психічні функції в людини розвинуті нерівномірно: зазвичай одна з них домінує, ще одна - супроводжує, а інші дві виражені слабо і знаходяться в несвідомому.

На підставі цього положення надалі психологи аналітичного напрямку розробили доповнення і нові варіанти застосування соціоніки (інформаційного психоаналізу).

За Юнгом, крім особистого несвідомого, існує ще й колективне несвідоме, що містить досвід розвитку всього людства і передається від покоління до покоління. За переконаннями Юнга, психіка дитини при народженні не є "чистою грифельною дошкою", а містить певні структури (архетипи), що надалі впливають на її розвиток, формування її "Я" та способи взаємодії зі світом.

Основу колективного несвідомого становлять архетипи, тобто "форма без змісту", що організує і спрямовує психічні процеси. Архетип можна порівняти із сухим річищем, що визначає рельєф ріки, але рікою може стати лише тоді, коли по ньому потече вода. Отже, суть архетипу полягає в тому, що вода (психічні процеси) потече по цьому річищу, а не всупереч йому. Архетипи виявляють себе у вигляді символів: в уявах героїв, міфах, фольклорі, обрядах, традиціях тощо як узагальнений досвід наших предків. Головні з них - архетип матері, тобто збірний образ жінки, архетип батька, що визначає загальне ставлення до чоловіків. Я. Юнг зарахував до архетипів і основні елементи структур особистості, віділяючи такі елементи (шари): персону, Его, тінь, Аніму (у чоловіків), Анімус (у жінок) і самість (рис. 7).



Рис. 7. Структура особистості (за Юнгом)

Персона (особистість) - найверхній шар особистого свідомого; "Его" - його більш глибокий шар. Найверхній шар несвідомого - двійник "Я", його тінь; наступний шар - душа (Аніма та Анімус); найнижчий шар - об'єктивне "Я" (самість).

Персона - це візитна картка "Я": манера говорити, мислити, вдягатися, це характер, соціальна роль, здатність самовиражатися у суспільстві. Persona - латинське слово, яке означає маску, що вдягали грецькі актори для умовного позначення тієї або іншої ролі (порівн. російське: "машкара", "особистість".)

"Его" - центр свідомості, і тому відіграє основну роль у свідомому житті: створює відчуття усвідомленості і послідовності наших думок та дій, відповідальне за зв'язок свідомого і несвідомого.

Тінь - центр особистого несвідомого, куди входять бажання, переживання, тенденції, що заперечуються індивідуумом як несумісні з існуючими соціальними стандартами, поняттями про ідеали і т. д. У житті ми звичайно ототожнюємося з персоною (соціальною роллю, "маскою") і намагаємося не помічати все, що вважаємо хибним, низьким у своїй особистості.

Юнг висунув гіпотезу про компенсаторну функцію несвідомого, що відбиває зміст свідомості у переверненому вигляді. Отже, екстравертована особистість у своєму несвідомому інтровертована; боязка людина - хоробра, добра - зла і т. ін. Тому тінь необхідно усвідомлювати, оскільки особистість та її відносини зі світом тим гармонійніші, чим повніше усвідомлюється тінь. Вона іде своїми коренями в колективне несвідоме, є джерелом творчості, сховищем життєвої енергії, інстинктів.

Аніма й Анімус - це уявлення про себе як про чоловіка або жінку, винесене в несвідоме як небажане для даного індивіда. Аніма (у чоловіків) має звичайно феміністичний зміст, а Анімус (у жінок) - маскуліністичне. "Кожний чоловік, - пише Юнг, - несе в собі вічний образ жінки - не тієї або іншої певної жінки, але образ жінки як такої. Цей образ - відбиток, або архетип, усього родового досвіду жіночності, скарбниця усіх вражень, що коли-небудь вироблялися жінками. Оскільки цей образ несвідомий, він завжди так само несвідомо проектується на улюблену жінку, він є однією з головних основ привернення й відштовхування".

Аніма й Анімус - найстаріші архетипи, що справляють великий вплив на поведінку індивідуума.

Самість - архетип цілісності особистості, самість об’єднує свідоме і несвідоме, що взаємно доповнюють одне одного до цілісності. За Юнгом, самість означає всю особистість. Але вся особистість людини не піддається опису, тому що її несвідоме не може бути описане.

Аналітична психотерапія Юнга базується на здатності людини до самопізнання і саморозвитку, на злитті її свідомого і несвідомого (процес індивідуації), що, за Юнгом, дозволяє самості стати центром особистості, а це, у свою чергу, допомагає індивідууму досягти самореалізації.

2.3. Ерік Еріксон, Еріх Фромм і Карен Хорні: егопсихологія та пов'язані з нею напрямки в теорії особистості

Багато дослідників після Фрейда намагалися переглянути психоаналіз, щоб показати значення егопроцесів і простежити їх розвиток.

Теоретичні формулювання Е. Еріксона (1902-1994) стосуються винятково розвитку его, хоча він і стверджував, що його ідеї не більш, ніж подальший систематичний розвиток концепції Фрейда про психосексуальний розвиток у світлі нових відкриттів у соціальних і біологічних науках. Проте Еріксон рішуче відійшов від класичного психоаналізу за чотирма важливими пунктами.

По-перше, з позиції Еріксона, саме его складає основу поведінки і функціонування людини, у чому видно зсув акценту від ід до его. Егопсихологія описує людей як більш раціональних, і тому такими, які приймають усвідомлені рішення і свідомо вирішують життєві проблеми. У той час як Фрейд вважав, що его бореться, намагаючись розв'язати конфлікт між інстинктивними спонуканнями і моральними обмеженнями, Еріксон доводив, що его - це автономна система, що взаємодіє з реальністю за допомогою сприйняття, мислення, уваги і пам'яті.

По-друге, Еріксон розвивав новий погляд щодо індивідуальних взаємовідносин з батьками і культурним контекстом, в якому існує сім'я. Якщо Фрейда цікавив вплив батьків на становлення особистості дитини, то Еріксон підкреслює історичні умови, в яких у дитини формується его.

По-третє, теорія розвитку его охоплює весь життєвий простір індивідуума, тобто від дитинства до зрілості і старості. Фрейд же обмежився вивченням впливу ранніх дитячих переживань і не приділяв увагу питанням розвитку за межами генітальної стадії.

Нарешті, по-четверте, у Фрейда і Еріксона різні погляди на природу і розв'язання психосексуальних конфліктів. Метою Фрейда було розкриття сутності й особливостей впливу на особистість несвідомого психічного життя, а також пояснення того, як рання травма може призвести до психопатології в зрілості. Еріксон бачив своє завдання в тому, щоб привернути увагу до здатності людини переборювати життєві труднощі психосоціального характеру, стверджуючи, що кожна особиста і соціальна криза являє собою свого роду виклик, що призводить індивідуума до особистого зростання.

Варто відзначити, що в деяких питаннях ідеям Еріксона і Фрейда властива теоретична єдність. Наприклад, обидва теоретики сходяться в тому, що стадії розвитку особистості наперед визначені, і порядок їх перебігу є незмінним. Еріксон також визнає біологічні і сексуальні основи всіх більш пізніх мотиваційних і особистісних диспозицій, а також приймає фрейдівську структурну модель особистості.

Багато інших постфрейдистів, які дотримуються психодинамічної орієнтації, подібно до Еріксона, надавали особливо великого значення ролі культурних і межособистісних чинників у формуванні особистості.

Жодний теоретик не зміг настільки виразно описати соціальні детермінанти особистості, як Еріх Фромм (1990-1980). Представник гуманістичного напрямку Фромм стверджував, що поведінка людини може бути зрозумілою тільки у світлі впливу культури, що існує у даний конкретний момент часу. Фромм намагався розширити горизонти психоаналітичної теорії, підкреслюючи роль соціологічних, економічних, політичних, релігійних і антропологічних чинників у формуванні особистості.

Фромм був упевнений у тому, що для кожного історичного періоду характерний прогресивний розвиток індивідуальності в міру того як люди боролися за досягнення більшої особистої свободи в усіх своїх потенційних можливостях. Проте значний ступінь автономії і свободи вибору досягається ціною втрати почуття повної безпеки і появи відчуття особистої незначущості. Люди потребують того, щоб мати владу над своїм життям і право вибору, але їм також необхідно відчувати себе об'єднаними і пов'язаними з іншими людьми. Подолання почуття самотності, власної незначущості і відчуженості вимагають відмови від свободи і пригнічення своєї індивідуальності. Фромм описав декілька стратегій “утечі від свободи”:

- авторитаризм, що визначається як “тенденція поєднати самого себе з кимось або чимось зовнішнім, щоб набути сили, втраченої індивідуальним “Я”: мазохічна форма авторитаризму виявляється в надмірній залежності, підпорядкованості і безпомічності, садистська форма - в експлуатації інших, домінуванні і контролі над ними;

- деструктивність - подолання почуття неповноцінності шляхом знищення, підкорення або приниження інших;

- конформність - абсолютне підпорядкування соціальним нормам, що регулюють поведінку, через що людина стає такою, як всі інші, поводиться загальноприйнято.

Проте Фромм вважав, що люди можуть бути автономними й унікальними, не втрачаючи при цьому відчуття єдності з іншими людьми та суспільством, називаючи це позитивною свободою. Досягнення позитивної свободи вимагає від людей спонтанної активності в житті, дій відповідно до внутрішньої природи. У книзі “Мистецтво любові” Фромм підкреслював, що любов і праця - це ключові компоненти, за допомогою яких здійснюється розвиток позитивної свободи.

Завдяки діяльності Карен Хорні (1885-1952) одержала розвиток соціокультурна теорія особистості, основою концепції якої є важливість культурних і соціальних впливів на особистість.

Згідно з Хорні, для дитинства характерні: потреба в задоволенні і потреба в безпеці. Задоволення охоплює всі основні біологічні потреби: в їжі, сні тощо. Але головною в розвитку дитини є потреба в безпеці - бути улюбленою, бажаною і захищеною. Хорні вважала, що поведінка батьків, що перешкоджає задоволенню цієї потреби, сприяє формуванню патологічної особистості. Нестала, непослідовна поведінка батьків, насмішки, невиконання обіцянок, надмірна опіка, емоційна відчуженість сприяють розвитку базальної тривоги - “відчуттю самотності та безпомічності перед обличчям потенційно небезпечного світу”. Базальна тривога виявляється в усіх взаємовідносинах людини та у її світосприйнятті, оскільки це інтенсивне і всепроникне відчуття відсутності безпеки. Отже, етіологію невротичної поведінки варто шукати в порушених відносинах між дитиною і батьками.

Щоб подолати почуття недостатньої безпеки, ворожості, безпомічності, властиві базальній тривозі, дитина часто змушена вдаватися до різних захисних стратегій. Хорні описала десять таких стратегій, що одержали назву невротичних потреб (або невротичних тенденцій), що наявні в усіх людей і виявляються у певному стилі поведінки. Здорова людина поводиться, гнучко реагуючи на різноманітні ситуації, замінюючи один стиль на інший, залежно від мінливих обставин. Потреба набуває невротичного характеру, якщо людина невтомно намагається перетворити її задоволення в спосіб життя: “якщо він (невротик) потребує любові, то повинний одержати її від друга і ворога, від роботодавця і чистильника взуття” (табл. 3).

Таблиця З



Невротичні тенденції особистості за К. Хорні

Надлишкова потреба

Прояви у поведінці

1. У любові і схваленні

Невгамовне прагнення бути улюбленим і бути об'єктом захоплення з боку інших; підвищена чутливість і сприйнятливість до критики, знехтування або недружелюбності.

2. У керівному партнері

Надмірна залежність від інших і страх одержати відмову або залишитися на самоті; переоцінка любові - переконаність у тому, що любов може вирішити усе.

Надлишкова потреба

Прояви у поведінці

3. У чітких обмеженнях

Превага такого життєвого стилю, при якому першорядне значення мають обмеження і встановлений порядок; невимогливість, задоволення малим і підпорядкування іншим.

4. У владі

Домінування і контроль над іншими як самоціль; презирливе ставлення до слабкості.

5. В експлуатуванні інших

Побоювання бути використаним іншими або страх виглядати “тупим” у їхніх очах, але небажання почати що-небудь, щоб перехитрити їх.

6. У суспільному визнанні

Бажання бути об'єктом захоплення з боку інших; уявлення про себе формується залежно від суспільного статусу.

7. У захопленні собою

Прагнення створити свій прикрашений образ, позбавлений вад і обмежень; потреба в компліментах і лестощах з боку оточуючих.

8. У честолюбстві

Сильне прагнення бути найкращим, незважаючи на наслідки; страх невдачі.

9. У самодостатності і незалежності

Уникнення будь-яких відносин, що припускають взяття на себе будь-яких зобов'язань; дистанцюнування від усіх і всього.

10. У бездоганності і незаперечності

Спроби бути морально непогрішним і бездоганним у всіх відношеннях; підтримка враження досконалості і чесноти.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка