Ліфарева Н. В. Психологія особистості: Навчальний посібник. — Київ: Центр навчальної літератури, 2003. 240 с



Сторінка14/16
Дата конвертації11.04.2016
Розмір2.58 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

Афекти - це особливо виражені емоційні стани, супроводжувані видимими змінами в поведінці людини, яка їх відчуває. Афект не передує поведінці, а ніби зміщений на її кінець. Це реакція, що виникає в результаті вже зробленої дії або вчинку і виражає собою її суб'єктивне емоційне забарвлення з погляду того, якою мірою в результаті вчинення такої дії вдалося досягти поставленої мети, задовольнити стимульовану потребу.

Афекти, як правило, перешкоджають нормальній організації поведінці, її розумності. Вони здатні лишати сильні та стійкі сліди в довгостроковій пам'яті. На відміну від афектів, робота емоцій і почуттів пов'язана переважно з короткочасною й оперативною пам'яттю. Емоційна напруженість, що накопичується в результаті виникнення афектогенних ситуацій, може підсумовуватися рано або пізно, якщо їй вчасно не дати виходу, призвести до сильної і бурхливої емоційної розрядки, що, знімаючи напруження, часто спричиняє відчуття втоми, пригніченості, депресії.

Одним з найбільш поширених у наші дні видів афекту є стрес. Він являє собою стан надмірно сильного і тривалого психологічного напруження, що виникає в людини, коли її нервова система одержує емоційне перевантаження. Стрес дезорганізує діяльність людини, порушує нормальний хід її поведінки. Стреси, особливо якщо вони часті і тривалі, негативно впливають не тільки на психологічний стан, але й на фізичне здоров'я людини. Вони являють собою головні “чинники ризику” при виникненні і загостренні, наприклад, серцево-судинних захворювань і захворювань шлунково-кишкового тракту.

Пристрасть - ще один вид складних, якісно своєрідних і таких емоційних станів, що зустрічаються тільки в людини. Вона являє собою сплав емоцій, мотивів і почуттів, сконцентрованих навколо певного виду діяльності або предмета. Об'єктом пристрасті може стати людина. С.Л. Рубінштейн писав, що “пристрасть завжди виражається в зосередженості, зібраності помислів і сил, їхній спрямованості на єдину мету... Пристрасть означає порив, захоплення, орієнтацію всіх устремлінь і сил особистості в єдиному напрямку, зосередження їх на єдиній меті”.

Власне емоції, на відміну від афектів, - більш тривалі стани. Вони - реакція не тільки на події, що відбулися, але і на ймовірні або допоміжні. Якщо афекти виникають до кінця дії і відображають підсумкову оцінку ситуації, то емоції зміщаються до початку дії і передбачають результат. Вони носять визначальний характер, відбиваючи події у формі узагальненої суб'єктивної оцінки особистістю певної ситуації, пов'язаної із задоволенням потреб людини.

Емоції звичайно йдуть за актуалізацією мотиву, передуючи раціональній оцінці адекватності мотиву діяльності суб'єкта. Вони є безпосереднім відбитком, переживанням сформованих відносин, а не їхньою рефлексією. Емоції здатні передбачати ситуації і події, які реально ще не настали і виникають у зв'язку з уявленнями про пережиті раніше або можливі ситуації.

Почуття - ще більш, ніж емоції, стійкі психічні стани, які мають чітко виражений предметний характер: вони виражають стійке ставлення до якихось об'єктів (реальних або уявних). Людина не може переживати почуття взагалі, безвідносне, а тільки до кого або чого-небудь. Наприклад, людина не в змозі відчувати почуття любові, якщо в неї немає об'єкта уподобання. Залежно від спрямованості почуття поділяються: на моральні (переживання людиною її ставлення до інших людей), інтелектуальні (почуття, пов'язані з пізнавальною діяльністю), естетичні (почуття красоти при сприйнятті мистецтва, явищ природи), практичні (почуття, пов'язані з діяльністю людини).

Почуття носять предметний характер, пов'язуються з уявленням або ідеєю щодо деякого об'єкта. Інша особливість почуттів полягає в тому, що вони удосконалюються і, розвиваючись, утворюють ряд рівнів, починаючи від безпосередніх почуттів і закінчуючи вищими почуттями, які належать до духовних цінностей та ідеалів.

Почуття носять історичний характер. Вони різноманітні в різних народів і можуть по-різному виражатися в різні історичні епохи в людей, які належать до тих самих націй і культур.

В індивідуальному розвитку людини почуття відіграють важливу соціалізуючу роль. Вони виступають як значущий чинник у формуванні особистості, особливо її мотиваційної сфери. На базі позитивних емоційних переживань типу почуттів з'являються і закріплюються потреби й інтереси людини.

Почуття - продукт культурно-історичного розвитку людини. Вони пов'язані з певними предметами, видами діяльності і оточуючими людьми.

Почуття виконують у житті і діяльності людини, у її спілкуванні з навколишнім світом мотивуючу роль. Людина намагається діяти так, щоб підкріпити і підсилити свої позитивні почуття. Вони в неї завжди пов'язані з роботою свідомості, можуть довільно регулюватися.

Настрій - найтриваліший емоційний стан, що забарвлює всю поведінку людини.

Емоційні стани, що виникли в процесі діяльності, можуть підвищувати або знижувати життєдіяльність людини. Перші називаються стенічними, другі - астенічними. Виникнення і прояв емоцій, почуттів пов'язані зі складною комплексною роботою кори, підкірки мозку і вегетативної нервової системи, що регулює роботу внутрішніх органів. Так визначається тісний зв'язок емоцій і почуттів з діяльністю серця, дихання, із змінами в діяльності скелетних м'язів (пантоміміка) і лицьових м'язів (міміка). Спеціальні експерименти виявили в глибині мозку, у лімбічній системі, існування центрів позитивних і негативних емоцій, що одержали назву центрів “насолоди” і “страждання”.

Розгляд емоцій з біологічної точки зору (П.К. Анохін) дозволяє визнати, що емоції закріпилися в еволюції як механізм, що утримує життєві процеси в оптимальних межах і попереджує руйнівний характер нестачі або надлишку будь-яких чинників даного організму. Позитивні емоції виникають, коли реальний результат здійсненого поведінкового акту збігається з очікуваним корисним результатом або перевищує його, і навпаки, брак реального результату, розбіжність з очікуваним призводить до негативних емоцій.

Слідом за теоріями, що пояснюють взаємозв'язок емоційних та органічних процесів, з'явилися теорії, які описують вплив емоцій на психіку і поведінку людини. Емоції, як виявилося, регулюють діяльність, справляючи цілком визначений на неї вплив залежно від характеру й інтенсивності емоційного переживання. Д.О. Хеббу вдалося експериментальним шляхом одержати криву, що виражає залежність між рівнем емоційного збудження людини й успішністю її практичної діяльності (рис. 18). Рис. 18. Залежність успішності діяльності людини від сили її емоційного збудження (за Д.О. Хеббом)

Подана на цьому графіку крива показує, що між емоційним збудженням і ефективністю діяльності людини існує криволінійна, “дзвіноподібна” залежність.

Для досягнення найвищого результату діяльності небажані як занадто слабкі, так і дуже сильні емоційні збудження. Для кожної людини (в цілому для усіх людей) є оптимум емоційної збуджуваності, що забезпечує максимум ефективності в роботі. Оптимальний рівень емоційного збудження, у свою чергу, залежить від багатьох чинників: від особливостей виконуваної діяльності, від умов, в яких вона протікає, від індивідуальності включеної в неї людини та багато від чого іншого. Занадто слабка емоційна збудженість не забезпечує належної мотивації діяльності, а занадто сильна руйнує її, дезорганізує і робить практично некерованою.

В динаміці емоційних процесів і станів не меншу роль, ніж органічні і фізичні впливи, відіграють когнітивно-психологічні чинники (когнітивні означає ті, що стосуються знань). У зв'язку з цим було запропоновано нові концепції, що пояснюють емоції в людини динамічними особливостями когнітивних процесів.

Однією з перших подібних теорій стала теорія когнітивного дисонансу Л. Фестингера. Згідно з нею позитивне емоційне переживання виникає в людини тоді, коли її очікування підтверджуються, а когнітивні уявлення втілюються в життя, тобто коли реальні результати діяльності відповідають накресленим, узгоджуються з ними. Негативні емоції виникають і посилюються в тих випадках, коли між очікуваними і дійсними результатами діяльності є розбіжність, невідповідність або дисонанс. Суб'єктивно стан когнітивного дисонансу звичайно переживається людиною як дискомфорт, і вона намагається якомога швидше його позбутися. Вихід зі стану когнітивного дисонансу може бути двояким: або змінити когнітивні очікування і плани таким чином, щоб вони відповідали реально отриманому результату, або спробувати одержати новий результат, який би узгоджувався зі старими очікуваннями.

Емоція може розглядатися як узагальнена оцінка ситуації. Так, емоція страху розвивається за браком відомостей, необхідних для захисту, як очікування і передбачення невдачі при вчиненні дії, яка повинна бути виконана в даних умовах. Дуже часто страх, що виникає в ситуаціях несподіваних і невідомих, досягає такої сили, що людина гине. Розуміння того, що страх може бути наслідком браку інформації, дозволяє його перебороти. Реакцію подиву можна розглядати як своєрідну форму страху, що пропорційна різниці між передбачуваною і фактично отриманою дозою інформації. При подиві увага зосереджується на причинах незвичного, а при страху - на передбаченні загрози. Розуміння спорідненості подиву і страху дозволяє перебороти страх, якщо перенести акцент з результатів події на аналіз її причин.

Іноді пережитий сильний страх в якійсь ситуації закріплюється, стає хронічним, нав'язливим - фобією на певне коло ситуацій або об'єктів. Для усунення фобій розроблено спеціальні психологічні прийоми (у рамках нейролінгвістичного програмування). Емоційно забарвлене ставлення до справи сприяє її результативності, але при занадто сильній зацікавленості в результатах людина відчуває хвилювання, тривогу, зайве збудження, неприємні вегетативні реакції. Для досягнення оптимального ефекту і для уникнення несприятливих наслідків перезбудження бажано зняти емоційну напруженість на основі концентрації уваги не на значущості результату, а на аналізі причин, технічних деталях завдання і тактичних заходах.

Для створення оптимального емоційного стану необхідні:

1) правильна оцінка значущості події;

2) достатня поінформованість (різнопланова) з даного питання, події;

3) заздалегідь підготовлені відступні запасні стратегії.

Це знижує зайве збудження, зменшує страх одержати несприятливе рішення, створює оптимальний фон для вирішення проблеми.

8.5. Фізіологія стресу

Що ви робите, щоб позбутися тривалих негативних емоцій після сварки, конфлікту, неприємної події, фрустрації? На основі відповідей на ці запитання дослідники виявили такі способи відновлення емоційної рівноваги в порядку убування частоти пригадування: 1) заняття улюбленою справою (хобі), відволікання за допомогою читання, прослуховування музики, відвідування кіно, театру; 2) спілкування з близькою людиною, із своїми дітьми; 3) прийом заспокійливих і снодійних ліків, алкоголю; 4) активне переключення (фізична робота, фізкультура, прогулянка пішки, подорож, робота в саду, на дачі); 5) фізіологічне переключення ("сокушать улюблених ласощів", статева близькість тощо); 6) заспокоєння силою логіки, переключення на спогади, приємні думки: 7) агресивні дії (зрив злості на будь-кому), розрядка сльозами; 8) аутотренінг: 9) дихальні вправи. Ці дослідження дозволили зробити декілька невтішних висновків: 1) занадто часто для заспокоєння люди вдаються до прийому медикаментів, алкоголю; 2) один з найпотужніших способів саморегуляції - аутотренінг - використовується рідко: 3) арсенал способів заспокоєння окремо узятої людини дуже обмежений, і застосовуються вони зазвичай необдумано, і тому безуспішно.

Які ж механізми дії, переваги і недоліки різноманітних методів емоційної розрядки? Щоб розібратися в цьому, необхідно мати уявлення про фізіологію стресу.

Можна виділити три фізіологічних механізми стресу.

По-перше, у корі головного мозку формується інтенсивне стійке вогнище збудження, так звана домінанта, що підкорює всю діяльність організму, усі вчинки і помисли людини. Виходить, для заспокоєння треба ліквідувати, розрядити цю домінанту або ж створити нову, конкуруючу. Всі відтяжні прийоми (читання захоплюючого роману, перегляд кінофільму - переключення на заняття улюбленою справою) фактично спрямовані на формування конкуруючої домінанти. Чим захопливіша справа, на яку намагається переключитися засмучена людина, тим легше їй створити конкуруючу домінанту. Тому кожному з нас не заважатиме мати якесь хобі, що відкриває шлях позитивним емоціям.

По-друге, слідом за появою домінанти розвивається особлива цінна реакція - збуджується одна з глибинних структур мозку - гіпоталамус, що змушує сусідню залозу - гіпофіз - виділяти у кров велику порцію адренокортикотропного гормону (АКТГ). Під впливом АКТГ надниркові залози виділяють адреналін та інші фізіологічно активні речовини (гормони стресу), що викликають багатосторонній ефект: серце починає скорочуватися частіше і сильніше (пригадаємо, як воно "вискакує" з грудей при страху, хвилюванні, гніві), кров'яний тиск підвищується (може розболітися голова, виникнути серцевий приступ), частішає дихання. У цій фазі підготовляються умови для інтенсивного м'язового навантаження. Але сучасна людина, на відміну від первісної, слідом за стресом звичайно не пускає в хід м'язову енергію, що зібралася, тому в неї в крові ще довго циркулюють біологічно активні речовини, що не дають заспокоїтися ні нервовій системі, ні внутрішнім органам. Необхідно нейтралізувати гормони стресу, і кращий помічник тут - фізкультура, інтенсивне м'язове навантаження.

По-третє, через те що стресова ситуація зберігає свою актуальність (адже конфлікт не розв'язався благополучно і якась потреба так і залишилася незадоволеною, інакше не було б негативних емоцій), до кори головного мозку знову і знову надходять імпульси, що підтримують активність домінанти, а в кров продовжують виділятися гормони стресу. Отже, треба знизити для себе значущість цього незадоволеного бажання або ж відшукати шлях для його реалізації.

Деякі люди, зазнавши емоційного стресу, намагаються вирішити свої проблеми за допомогою заспокійливих засобів або алкоголю. Медикаментозні засоби знижують активність вогнища збудження в корі головного мозку, гальмують діяльність гіпоталамуса, зменшують викид у кров фізіологічно активних речовин, перешкоджають їх впливу на серцево-судинну систему, але при систематичному вживанні деяких з них виникає хвороблива пристрасть, наркоманія. Найбільш безпечні в цьому плані настої валеріани та інших заспокійливих лікарських трав. Що стосується алкоголю, то його заспокійлива дія супроводжується цілим рядом негативних наслідків (негативна дія на функціонування мозку, нервової системи, серцево-судинної системи, печінки, статевої і дітородної функцій). Хвороблива пристрасть (алкоголізм) приносить людині більше шкоди, ніж заспокоєння.

Звичайно, найсильнішим заспокійливим чинником є час. Він заглушує всі образи. З роками гояться навіть, здавалося б, смертельні душевні рани. Проте головне - допомогти собі в початковому періоді психотравми. І тут потрібно "прискорити біг часу" - позбутися в міцному сні хоча б на декілька годин від болісних думок, переключитися на улюблену справу, книгу, музику, логічно переосмислити ситуацію, вдатися до інтенсивного м'язового навантаження. При фізичному навантаженні наче "згоряють", нейтралізуються фізіологічно активні речовини стресу, і в такий спосіб "удар" по судинах і внутрішніх органах відводиться на зовні; у цьому плані з фізичним навантаженням, мабуть, ніщо не зрівняється. Але навантаження повинне бути посильним, і бажано, щоб воно супроводжувалося позитивними емоціями: у цьому сенсі найліпші спортивні ігри (теніс, волейбол, плавання, біг), прогулянки пішки, робота в саду.

Одним з найпотужніших засобів відновлення емоційної рівноваги є аутотренінг - особлива методика самонавіювання на фоні максимального м'язового розслаблення. Запропонував термін і детально розробив методику аутотренінгу (AT) німецький професор-психіатр Шульц (1884-1970). AT допомагає швидко зняти зайву нервово-м'язову напруженість, хвилювання, прояв неврозів і вегетативно-судинної дистонії, головний біль, млявість, дратівливість, неприємні відчуття, дозволяє керувати настроєм, мобілізувати всі душевні і фізичні сили на досягнення поставленої мети, допомагає заснути у будь-який час доби для короткочасного ефективного відпочинку, зменшити потребу в нічному сні.

8.6. Емоції та особистість

Емоції, якими б різними вони не здавалися, невіддільні від особистості. Те, що радує людину, що її цікавить, зневірює, хвилює, що здається кумедним, найбільше характеризує її суть, характер, індивідуальність.

С.Л. Рубінштейн вважав, що в емоційних проявах особистості можна виділити три сфери: її органічне життя, інтереси матеріального порядку та її духовні, моральні потреби. Він позначив їх відповідно як органічну (афективно-емоційну) чутливість, предметні почуття й узагальнені світоглядні почуття. До афективно-емоційної чутливості належать, на його думку, елементарні задоволення і невдоволення, переважно пов'язані із задоволенням органічних потреб. Предметні почуття пов'язані з володінням певними предметами і заняттями окремими видами діяльності. Ці почуття відповідно до предметів підрозділяються на матеріальні, інтелектуальні і естетичні. Вони виявляються в захваті одними предметами, людьми і видами діяльності й у відразі до інших. Світоглядні почуття пов'язані з мораллю і ставленням людини до світу, людей, соціальних подій, моральними категоріями і цінностями. Емоції людини насамперед пов'язані з її потребами. Вони відбивають стан, процес і результат задоволення потреби. Цю думку неодноразово підкреслювали практично усі без винятку дослідники емоцій, незалежно від того, яких теорій вони додержувалися. За емоціями, вважали вони, можна точно судити про те, що в даний момент часу хвилює людину, тобто про те, які потреби й інтереси для неї актуальні.

Люди, як особистості, в емоційному плані відрізняються один від одного за багатьма параметрами: емоційною збуджуваністю, тривалістю й сталістю виникаючих емоційних переживань, домінуванням позитивних (стенічних) або негативних (астенічних) емоцій. Але найбільше емоційна сфера розвинутих особистостей розрізнюється за силою і глибиною почуттів, а також за їхнім змістом і предметною спрямованістю.

Емоція, виражена в почутті, бажанні, потягу або пристрасті, безсумнівно містить у собі спонуку до діяльності.

Другий істотний момент, пов'язаний з особистісним аспектом емоцій, полягає в тому, що сама система і динаміка типових емоцій характеризує людину як особистість. Особливе значення для такої характеристики має опис почуттів, типових для людини. Почуття містять і виражають ставлення і спонукання людини, причому те й інше в глибокому людському почутті зазвичай злите. Вищі почуття, крім того, несуть у собі моральні засади.

Одним з таких почуттів є совість. Вона пов'язана з моральною стійкістю людини, прийняттям на себе моральних зобов'язань перед іншими людьми і непохитним їх дотримуванням. Сумлінна людина завжди послідовна і стійка у своїй поведінці, завжди співвідносить свої вчинки і рішення з духовними цілями і цінностями, глибоко переживаючи випадки відхилення від них не тільки у власній поведінці, але й у діях інших людей. Такій людині зазвичай соромно за інших людей, якщо вони себе поводять непорядно.

Удосконалення вищих емоцій і почуттів означає особистісний розвиток їх власника. Такий розвиток може йти за декількома напрямками. По-перше, у напрямку, пов'язаному з включенням у сферу емоційних переживань людини нових об'єктів, предметів, подій, людей. По-друге, по лінії підвищення рівня свідомого, вольового контролю своїх почуттів і керування ними. По-третє, у напрямку поступового включення в моральну регуляцію більш високих цінностей і норм: совісті, порядності, обов'язку, відповідальності тощо.

Семінар 8. Емоційно-вольова сфера особистості

План

Варіант А



1. Значення волі в організації діяльності і спілкуванні людини.

2. Воля і рефлексія. Вольова регуляція поведінки як її переосмислення.

3. Основні функції емоцій.

4. Види емоційних станів.

Варіант Б

1. Методика дослідження психофізіологічного стану особистості (О. Ольхов).

2. Методика акцентуації характеру (Шмишек).

3. Аналіз рефератів.

Теми рефератів

1. Воля і мотивація. Зв'язок вольової регуляції поведінки з боротьбою мотивів, потребами та цілями людини.

2. Особливі утруднення у вольовій саморегуляції я відчуваю в ситуаціях, коли.., тому що... Я думаю, мені необхідно...

3. Значення емоцій у житті людини. їх види та функції. Зв'язок емоцій з потребами.

4. Трапляється, що я стримую такі емоції, як.., тому що... У результаті цього...

5. Прояв емоцій у художній творчості.

6. Вольова регуляція емоцій; причини і наслідки: “за” і “проти”.

Література

1. Аболин Л.М. Психологические механизмы эмоциональной устойчивости человека. - Казань, 1987.

2. Божович Л.И. Избранные психологические труды. -М., 1995.

3. Виткин Дж. Мужчина и стресс. - СПб, 1996.

4. Годфруа Ж. Что такое психология: В 2 т. - М., 1992.

5. Гиппенрейтер Ю. Введение в общую психологию. -М., 1996.

6. Додонов Б.И. В мире эмоций. - Киев, 1987.

7. Изард К.Е. Эмоции человека. - М., 1980.

8. Китаев-Смык Л.А. Психология стресса.

9. Немов Р.С. Психология. В 3 т. - 1996. - Т. 1.

10. Тигранян Р.А. Стресс и его значение для организма. - М., 1998.

11. Хорни К. Невротическая личность нашего времени. Самоанализ. - М., 1993.

12. Чистякова М.И. Психогимнастика. - М., 1990.

13. Япко П. Депрессия. - М. - СПб, 1996.

Розділ 9. СПІЛКУВАННЯ І ДІЯЛЬНІСТЬ

Неможливо переоцінити роль спілкування і діяльності становленні особистості, тому необхідно з'ясувати вплив цих явищ на формування різноманітних сторін особистості, розглянути види діяльності і спілкування, їхню специфіку.

9.1. Поняття і будова людської діяльності

Діяльність можна визначити як специфічний вид активності людини, спрямований на пізнання і творче перетворення навколишнього світу, включаючи самого себе й умови свого існування. У діяльності людина створює предмети матеріальної і духовної культури, перетворює свої здібності, зберігає й удосконалює природу, будує суспільство, створює те, що без її активності не існувало в природі. Творчий характер людської діяльності виявляється в тому, що завдяки їй вона виходить за природні межі, тобто перевершує свої генотипно обумовлені можливості. Внаслідок продуктивного, творчого характеру власної діяльності людина створила знакові системи, знаряддя впливу на себе і природу. Користуючись цими знаряддями, вона побудувала сучасне суспільство, міста, машини, за їх допомогою зробила нові предмети споживання, матеріальну і духовну культуру й, у кінцевому підсумку, перетворила саму себе. Історичний прогрес зобов'язаний своїм походженням саме діяльності, а не удосконалюванню біологічної природи людей.

Діяльність людини принципово відрізняється від активності тварин. Якщо активність тварин викликана природними потребами, то діяльність людини в основному породжується і підтримується штучними потребами, що виникають завдяки опануванню досягнень культурно-історичного розвитку. Це - потреби в пізнанні (науковому і художньому), творчості, у моральному самовдосконаленні тощо.

Головні відмінності діяльності людини від активності тварин полягають у такому:

1. Діяльність людини носить продуктивний, творчий, характер. Активність тварин має споживацьку основу, у результаті ними нічого нового порівняно з тим, що дано природою, не придумується і не створюється.

2. Діяльність людини пов'язана з предметами матеріальної і духовної культури, що використовуються нею або як інструменти, або як предмети задоволення потреб, або як засоби власного розвитку. Для тварин людські знаряддя і засоби задоволення потреб як такі не існують.

3. Діяльність людини перетворює її саму, її здібності, потреби, умови життя. Активність тварин практично нічого не змінює ні в них самих, ні в зовнішніх умовах життя.

4. Людська діяльність в її різноманітних формах і засобах реалізації є продуктом історії. Активність тварин виступає як результат їхньої біологічної еволюції.

1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка