Ліфарева Н. В. Психологія особистості: Навчальний посібник. — Київ: Центр навчальної літератури, 2003. 240 с



Сторінка13/16
Дата конвертації11.04.2016
Розмір2.58 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

Про психологічні аспекти влади говорять тоді, коли одна людина змушує іншу щось робити проти її волі. Вважається, що люди, які прагнуть влади над іншими людьми, мають особливо виражений мотив влади. За своїм походженням він, мабуть, пов'язаний з прагненням людини до переваги над іншими людьми.

Вперше даний мотив привернув до себе увагу в дослідженнях неофрейдистів. Він був проголошений одним з головних мотивів людської соціальної поведінки. А. Адлер, учень 3. Фрейда, вважав, що прагнення до переваги, досконалості і соціальної влади компенсує природні вади людей, що відчувають так званий комплекс неповноцінності. Аналогічного погляду, але теоретично розроблюваного в іншому контексті, дотримувався інший представник неофрейдизму - Е. Фромм.

Було встановлено, що психологічно влада однієї людини над іншими людьми підкріплюється декількома способами: можливістю нагороджувати і карати людей; здатністю примушувати їх до певних дій; системою правових і моральних норм, що одним дають право керувати, а іншим - ставлять в обов'язок підпорядковуватися і беззаперечно виконувати розпорядженням власть імущих; авторитетом, який одна людина має в очах іншої, стаючи для неї зразком для імітації, знавцем.

Слідуючи цим визначенням, можна вважати, що деяку психологічну владу над іншими людьми має кожна людина, якщо в даний момент часу вона виступає як монопольний володар якихось життєво значущих для цих людей цінностей.

Люди з розвинутим мотивом влади більше, ніж інші, схильні звертати на себе увагу, виділятися, залучати прихильників, які порівняно легко піддаються впливу, придбавати і накопичувати престижні, модні речі. У них, як правило, більш високий рівень соціальної активності, що виявляється в прагненні займати керівні посади, включатися в змагання, організовувати роботу інших людей. Вони малоконформні, погано себе почувають у групових видах діяльності, коли змушені строго слідувати однаковим для усіх правилам поведінки і підпорядковуватися іншим.

Особливий інтерес у психології мотивації викликає так звана просоціальна поведінка та її мотиви. Під такою поведінкою розуміють будь-які альтруїстичні дії людини, спрямовані на добробут інших людей, надання їм допомоги. Ці форми поведінки різноманітні, мають діапазон від простої люб'язності до серйозної благодійної допомоги іншим людям, причому іноді зі збитком для себе.

Альтруїстичну, або просоціальну, поведінку можна також визначити як таку, що здійснюється заради блага іншої людини і без надії на винагороду. Альтруїстично мотивована поведінка більшою мірою спрямована на добробут інших людей, ніж на добробут того, хто її реалізує. При альтруїстичній поведінці акти турботи про інших людей і надання їм допомоги здійснюються за власним переконанням людини, без будь-якого тиску на неї з боку або навмисного розрахунку. За змістом така поведінка діаметрально протилежна агресії.

Існує декілька соціальних норм морального порядку, характерних для поведінки людини в сучасному цивілізованому суспільстві. Виходячи з цих норм, можна пояснити альтруїстичну поведінку. Однією з них є норма соціальної відповідальності. Вона спонукає людину до надання допомоги іншим людям в усіх випадках, коли будь-хто потребує її, наприклад, у силу того, що він занадто старий, хворий або бідний і немає іншої людини або соціального інституту, здатного взяти на себе турботу про нього.

Важливу роль у наданні допомоги відіграє здатність людини до співпереживання (емпатії): чим більше вона схильна до нього, тим з більшою готовністю допомагає іншим людям. Деякі вчені вважають, що здатність до емпатії лежить в основі всіх інших форм альтруїстичної поведінки.

У зв'язку з поширенням у світі не тільки альтруїстичних, але й неблагородних людських діянь - війн, злочинності, міжнаціональних і міжрасових сутичок - психологи не могли не звернути увагу на поведінку, за своєю сутністю прямо протилежну альтруїзму, - агресивність. Було висловлено припущення, що за цією поведінкою стоїть особливого роду мотив - мотив агресивності.

Агресивними називають дії, що завдають людині якийсь збиток: моральний, матеріальний або фізичний. Агресивність пов'язана з навмисним заподіянням шкоди іншій людині.

Психологічні дослідження показали, що в дітей - представників різних культур і народів - можуть спостерігатися схожі прояви агресивності стосовно ровесників, причому приблизно в тому самому віці - від 3 до 11 років. У цей час у багатьох дітей спостерігаються прагнення до боротьби один з одним, агресивні відповідні дії як реакція на дії ровесників, причому в хлопчиків це зустрічається частіше, ніж у дівчинок. Цей факт, мабуть, обумовлений не статевою приналежністю, а культурою, різницею в статево-рольовому вихованні і навчанні. Сама культура виховання дітей різної статі у сучасному світі така, що хлопчикам частіше прощаються, а дівчинкам забороняються агресивні дії.

Батьки дітей, яким властива підвищена агресивність, нерідко не терплять проявів агресії в себе вдома, але за його межами дозволяють і навіть заохочують подібні дії, провокують і підкріплюють таку поведінку. Зразками для наслідування агресивної поведінки зазвичай є батьки. Дитина, яка неодноразово піддавалася покаранням, у кінцевому підсумку сама стає агресивною.

Психологічна трудність усунення агресивних дій полягає, зокрема, у тому, що людина, яка поводить себе подібним чином, звичайно легко знаходить безліч розумних виправдань своїй поведінці, цілком або почасти знімаючи із себе провину. Відомий дослідник агресивної поведінки А. Бандура виділив такі типові способи виправдання агресорами своїх дій:

1. Порівняння власного агресивного акту з особистісними вадами або вчинками людини, яка стала жертвою агресії, з метою доказу того, що зроблені стосовно жертви дії не такі жахливі, якими здаються на перший погляд.

2. Виправдання агресії стосовно іншої людини будь-якими ідеологічними, релігійними або іншими міркуваннями, наприклад, тим, що вона вчинена зі “шляхетних” намірів.

3. Заперечення своєї особистої відповідальності за вчинений агресивний акт.

4. Зняття із себе частини відповідальності посиланням на зовнішні обставини або на те, що дана дія була зроблена разом з іншими людьми, під їхнім тиском або під впливом виниклих обставин, наприклад необхідності виконати чийсь наказ.

5. “Розлюднення” жертви шляхом “доказу” того, що вона нібито заслуговує такого ставлення.

6. Поступове пом'якшення агресором своєї провини за рахунок добування нових аргументів і пояснень, що виправдовують його дії.

Тенденція до стримування агресії визначається як індивідуальна схильність оцінювати власні агресивні дії як небажані і неприємні, такі, що викликають жаль і докори сумління. Ця тенденція на рівні поведінки призводить до стримування, уникнення або осуду проявів агресивних дій.

Семінар 7. Потреби особистості і мотивація

План


Варіант А

1. Структура й основні параметри мотиваційної сфери людини.

2. Свідома і несвідома мотивація.

3. Самооцінка і рівень домагань як чинники мотивації.

4. Теорія потреб А. Маслоу.

Варіант Б

1. Захист індивідуальних творчих та дослідних робіт.

2. Вправи на визначення мотивів поведінки.

Теми рефератів

1. Теорія інстинктів, потреб людини.

2. Спостерігаючи за собою, я думаю, що дуже часто справжніми мотивами моєї поведінки є ... (на конкретних прикладах).

3. Мені здається, що правильнішою теорією мотивації є..., тому що...

4. Мотивація досягнення успіхів і уникнення невдач. Тривожність: причини, наслідки, способи зниження рівня тривожності.

5. Мотиваційне пояснення безпомічності і невдач. Психологічний захист і мотивація, тривожність, рівень домагань.

6. Потреба в спілкуванні (афіліація). Мотивація влади.

7. Я думаю, що підвищення моєї самооцінки пов'язане з.., а зниження - з.., (конкретні приклади і докази).

Література

1. Адлер А. Понять природу человека. - СПб, 1997.

2. Аграшенков А. Психология на каждый день. - М., 1997.

3. Асеев В.Г. Мотивация поведения и формирование личности. - М., 1976.

4. Берн Э. Введение в психиатрию и психоанализ для непосвященных. - СПб, 1995.

5. Бороздина Л.В. Исследование уровня притязаний: Уч. пос. - М., 1986.

6. Вилюнас В.К. Психологические мотивы мотивации человека. - М., 1990.

7. Джеймс Д. Жало критики. - СПб, 1997.

8. Лапланш Ж. Словарь по психоанализу.- М., 1996. -В 2 т.

9. Маслоу А. Психология бытия. - М., 1997.

10. Баранов П. Секреты поведения людей. - М., 1997.

11. Урсано Р. и др. Психодинамическая психотерапия. -М., 1992.

12. Фролин Э. Анатомия человеческой деструктивнос-ти. - М., 1994.

13. Фрейд 3. Психология бессознательного. - М., 1990.

14. Хьелл Л., Зиглер Д. Теория личности. - СПб, 1997.

Розділ 8. ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВА СФЕРА ОСОБИСТОСТІ

Цей розділ присвячений ознайомленню з природою вольової дії і значенням волі в організації і регуляції діяльності людини, а також з класифікацією і видами емоцій, зв'язком емоцій і потреб людини, розвитком її емоційно-особистісної сфери. 8.1. Поняття про волю

Ще Аристотель увів поняття волі в систему категорій науки про душу для того, щоб пояснити, яким чином поведінка людини реалізується у відповідності зі знанням, яке саме по собі позбавлене спонукальної сили. Воля, за Аристотелем, є чинником разом з прагненням, здатним змінювати хід поведінки: ініціювати її, зупиняти, змінювати напрямок і темп.

Одна з істотних ознак вольового акту полягає в тому, що він завжди пов'язаний з докладанням зусиль, прийняттям рішень та їх реалізацією. Воля припускає боротьбу мотивів. За цією істотною ознакою вольову дію завжди можна виокремити серед інших. Вольове рішення зазвичай приймається в умовах конкуруючих, різноспрямованих потягів, жодне з яких не в змозі остаточно перемогти без прийняття вольового рішення.

Воля припускає самообмеження, стримування деяких досить сильних потягів, свідоме підпорядкування їх іншим, більш значущим і важливим цілям, уміння вгамовувати бажання й імпульси, які безпосередньо виникають в даній ситуації. На вищих рівнях свого прояву воля припускає спирання на духовні цілі і моральні цінності, переконання та ідеали.

Ще одна ознака вольового характеру дій або діяльності, регульованих волею, - це наявність продуманого плану їх виконання. Дію, що не має плану або не виконувана за заздалегідь накресленим планом, не можна вважати вольовою.

Нерідко зусилля волі спрямовуються людиною не стільки на те, щоб перемогти й опанувати обставини, скільки на те, щоб подолати саму себе. Це особливо характерно для людей імпульсивного типу, неврівноважених і емоційно збудливих, коли їм доводиться діяти всупереч природним або характерологічним даним.

Жодна більш-менш складна життєва проблема людини не вирішується без участі волі. Ніхто на Землі ніколи не досяг видатних успіхів, не маючи сили волі. Людина, в першу чергу, тим і відрізняється від інших живих істот, що в неї, крім свідомості й інтелекту, ще є воля, без якої здібності залишалися б порожнім звуком.

Як же з урахуванням сказаного розуміється воля в сучасних психологічних дослідженнях? В.І. Селиванов визначає волю як свідоме регулювання людиною своєї поведінки, виражене в умінні бачити і переборювати внутрішні та зовнішні перешкоди на шляху цілеспрямованих вчинків і дій. У ті моменти діяльності, коли суб'єкт стинається з необхідністю “переборювати” себе (емпіричний рівень виділення перешкоди, пов'язаної із суб'єктом діяльності), його свідомість на час ніби відривається від об'єкта, предмета діяльності або партнера і переключається в площину суб'єктивних відносин. При цьому здійснюється свідома рефлексія на різних рівнях:

I рівень - усвідомлення суб'єктом своїх способів дій, свого стану, режиму і напрямку активності; розуміння ступеня відповідності функціональної організації психіки необхідній формі діяльності;

II рівень - активна зміна функціонування психіки, вибір необхідного способу її перетворення.

Вольова регуляція діяльності є свідомими, опосередкованими цілями і мотивами предметної діяльності щодо створення стану оптимальної мобілізованості, потрібного режиму активності, концентрації цієї активності в необхідному напрямку.

Вольові дії бувають прості і складні. До простих вольових дій належать ті, при яких людина без коливань йде до накресленої мети, їй ясно, чого і яким шляхом вона буде домагатися, тобто спонукання до дії переходить у саму дію майже автоматично.

Для складної вольової дії характерні такі етапи: 1) усвідомлення мети і прагнення досягти її; 2) усвідомлення ряду можливостей досягнення мети; 3) поява мотивів, що стверджують або заперечують ці можливості; 4) боротьба мотивів і вибір; 5) прийняття однієї з можливостей як рішення; 6) здійснення прийнятого рішення; 7) подолання зовнішніх перешкод, об'єктивних труднощів у самій справі, усіляких перешкод доти, поки прийняте рішення і поставлена мета не будуть досягнуті, реалізовані.

Воля потрібна при виборі мети, ухваленні рішення, при здійсненні дії, подоланні перешкод. Подолання перешкод вимагає вольового зусилля - особливого стану нервово-психічного напруження, що мобілізує фізичні, інтелектуальні і моральні сили людини. Воля проявляється як упевненість людини у своїх силах, як рішучість зробити той вчинок, котрий сама людина вважає за доцільний і необхідний у конкретній ситуації.

Необхідність сильної волі зростає при наявності: 1) важких ситуацій “складного світу” і 2) складного, суперечливого внутрішнього світу в самій людині.

Виконуючи різноманітні види діяльності, долаючи при цьому зовнішні і внутрішні перешкоди, людина виробляє в собі вольові якості: цілеспрямованість, рішучість, самостійність, ініціативність, наполегливість, витримку, дисциплінованість, мужність. Але воля і вольові якості можуть у людини не сформуватися, якщо умови життя і виховання в дитинстві були несприятливі: 1) дитина розпещена, усі її бажання беззаперечно здійснювалися (легкий світ - воля не потрібна) або 2) дитина пригнічена жорсткою волею і вказівками дорослих, не здатна сама приймати рішення.

Батьки, які прагнуть виховати волю в дитини, повинні додержуватися таких правил: 1) не робити за дитину те, чого вона повинна навчитися, а лише забезпечити умови для успіху її діяльності; 2) активізувати самостійну діяльність дитини, викликати в неї почуття радості від досягнутого, підвищувати віру дитини в її здатність переборювати труднощі; 3) навіть маленькій дитині корисно пояснювати, в чому полягає доцільність тих вимог, наказів, рішень, котрі дорослі виставляють дитині, і поступово вчити дитину самостійно приймати розумні рішення. Нічого не вирішуйте за дитину шкільного віку, а лише підводьте її до раціональних рішень і домагайтеся від неї непохитного здійснення прийнятих рішень.

Вольові дії, як і вся психічна діяльність, пов'язані з функціонуванням мозку. Важливу роль при здійсненні вольових дій виконують лобові частки мозку, в яких, як показали дослідження, відбувається звіряння досягнутого результату з попередньо складеною програмою мети. Ураження лобових долей призводить до абулії - хворобливої безвольності.

8.2. Вольова регуляція поведінки

Функцією вольової регуляції є підвищення ефективності відповідної діяльності, а вольова дія постає як свідома, цілеспрямована дія людини щодо подолання зовнішніх і внутрішніх перешкод за допомогою вольових зусиль. На особистісному рівні воля виявляється в таких властивостях, як сила волі, енергійність, наполегливість, витримка тощо. їх можна розглядати як первинні, або базові, вольові якості особистості. Такі якості визначають поведінку, що характеризується всіма або більшістю описаних вище властивостей.

Вольову людину вирізняють рішучість, сміливість, самовладання, впевненість у собі. Такі якості розвиваються звичайно в онтогенезі дещо пізніше, ніж названа вище група властивостей. У житті вони виявляються в єдності з характером, тому їх можна розглядати не тільки як вольові, але й як характерологічні. Назвемо ці якості вторинними. Нарешті, є ще третя група якостей, що, відбиваючи волю людини, пов'язані водночас з її морально-ціннісними орієнтирами. Це - відповідальність, дисциплінованість, принциповість, обов'язковість.

Вольова дія, необхідність у ній виникає тоді, коли на шляху здійснення мотивованої діяльності з'явилася перешкода. Вольовий акт пов'язаний з її подоланням. Попередньо, проте, необхідно усвідомити, обдумати суть виниклої проблеми.

Включення волі до складу діяльності починається з постановки перед собою запитання: “Що трапилося?”. Вже самий характер даного запитання свідчить про те, що воля тісним чином пов'язана з усвідомленням дії, ходу діяльності й ситуації. Первинний акт включення волі в дію фактично полягає в довільному залученні свідомості в процес здійснення діяльності.

Вольова регуляція необхідна для того, щоб протягом тривалого часу утримувати в полі свідомості об'єкт, над яким міркує людина, підтримувати сконцентровану на ньому увагу. Воля бере участь в регуляції практично всіх основних психічних функцій: відчуттів, сприйняття, уяви, пам'яті, мислення і мови. Розвиток зазначених пізнавальних процесів від нижчих до вищого означає набуття людиною вольового контролю над ними.

Вольова дія завжди пов'язана з усвідомленням мети діяльності, її значущості, з підпорядкуванням виконуваних дій меті. Іноді виникає необхідність надати якійсь меті особливого змісту, і в цьому випадку участь волі в регуляції діяльності зводиться до того, щоб відшукати відповідний сенс, підвищену цінність даної діяльності. В іншому випадку буває необхідно знайти додаткові стимули для виконання, доведення до кінця вже початої діяльності, і тоді вольова смислотвірна функція пов'язується з процесом виконання діяльності. У третьому випадку метою може стати навчання чогось, і вольового характеру набувають дії, пов'язані з навчанням.

Енергія і джерело вольових дій завжди так чи інакше пов'язані з актуальними потребами людини. Спираючись на них, людина надає свідомого змісту довільним вчинкам. У цьому плані вольові дії не менш детерміновані, ніж будь-які інші, тільки вони пов'язані зі свідомістю, напруженою роботою мислення і подоланням труднощів.

Вольова регуляція може включитися в діяльність на будь-якому етапі її здійснення: ініціації діяльності, вибору засобів і способів її виконання, слідування накресленому плану або відхилення від нього, контролю виконання. Особливість включення вольової регуляції в початковий момент здійснення діяльності полягає в тому, що людина, свідомо відмовляючись від одних потягів, мотивів і цілей, віддає перевагу іншим і реалізує їх всупереч моментним, безпосереднім спонукуванням. Воля у виборі дії виявляється в тому, що, свідомо відмовившись від звичного способу вирішення завдання, індивід обирає інший, іноді більш важкий, і намагається не відступати від нього. Нарешті, вольова регуляція контролю виконання дії полягає в тому, що людина свідомо змушує себе старанно перевіряти виконання дій тоді, коли сил і бажання робити це вже майже не залишилося. Особливі труднощі в плані вольової регуляції становить для людини така діяльність, де проблеми вольового контролю виникають на всьому шляху здійснення діяльності, із самого початку і до кінця.

Типовим випадком включення волі в керування діяльністю є ситуація, пов'язана з боротьбою важкопоєднуваних мотивів, кожний з яких вимагає в той самий момент часу виконання різноманітних дій. Тоді свідомість і мислення людини, включаючись у вольову регуляцію поведінки, шукають додаткових стимулів для того, щоб зробити один з потягів більш сильним, додати йому в обстановці, що склалася, більшого змісту. Психологічно це означає активний пошук зв'язків мети і здійснюваної діяльності з вищими духовними цінностями людини, свідоме надання їм набагато більшого значення, ніж вони мали спочатку.

8.3. Розвиток волі в людини

Розвиток вольової регуляції поведінки в людини здійснюється в декількох напрямках. З одного боку - це перетворення мимовільних психічних процесів у довільні, з іншого боку - знаходження людиною контролю над своєю поведінкою, з третього - вироблення вольових якостей особистості. Всі ці процеси онтогенетично починаються з того моменту життя, коли дитина опановує мову і навчається користуватися нею як ефективним засобом психічної і поведінкової саморегуляції.

Усередині кожного з цих напрямків розвитку волі в міру її зміцнення відбуваються специфічні перетворення, що поступово піднімають процес і механізми вольової регуляції на більш високі рівні. Наприклад, усередині пізнавальних процесів воля спочатку виступає у формі зовнішньомовної регуляції і тільки потім - у плані внутрішньомовного процесу. У поведінковому аспекті вольове керування спочатку стосується довільних рухів окремих частин тіла, а згодом - планування і керування складними комплексами рухів, включаючи гальмування одних і активізацію інших комплексів м'язів. В царині формування вольових якостей особистості розвиток волі можна уявити як рух від первинних до повторних і далі - до третинних вольових якостей.

Ще один напрямок у розвитку волі виявляється в тому, що людина свідомо ставить перед собою усе більш важкі завдання і переслідує усе більш віддалені цілі, що потребують докладання значних вольових зусиль протягом досить тривалого часу. Наприклад, школяр ще в підлітковому віці може поставити перед собою завдання розвинути в себе такі здібності, до формування яких у нього немає виражених природних задатків. Одночасно він може поставити перед собою мету зайнятися в майбутньому складним і престижним видом діяльності, для успішного виконання котрого необхідні такого роду здібності. Є чимало життєвих прикладів того, як люди, які стали відомими вченими, художниками, письменниками, домагалися поставлених цілей, не маючи гарних задатків, в основному за рахунок підвищеної працездатності і волі.

Розвиток волі в дітей тісним чином співвідноситься зі збагаченням їхньої мотиваційної і моральної сфери. Включення в регуляцію діяльності більш високих мотивів і цінностей, підвищення їхнього статусу в загальній ієрархії стимулів, що керують діяльністю, здатність виділяти й оцінювати моральну сторону зроблених вчинків - усе це важливі моменти виховання волі в дітей. Мотивація вчинку, в який включається вольова регуляція, стає свідомою, а сам вчинок - довільним. Така дія завжди відбувається на базі довільно побудованої ієрархії мотивів, де верхній щабель займає високоморальне спонукання, що дає моральне задоволення людині у випадку успіху діяльності. Гарним прикладом такої діяльності може служити наднормативна робота, пов'язана з вищими моральними цінностями, здійснювана на добровільній основі і спрямована на користь людям.

Удосконалення вольової регуляції поведінки в дітей пов'язане з їх загальним інтелектуальним розвитком, появою мотиваційної та особистісної рефлексії. Тому виховувати волю в дитини у відриві від її загального психологічного розвитку практично неможливо. У противному разі замість волі і наполегливості як безсумнівно позитивних і цінних особистісних якостей можуть виникнути і закріпитися їх антиподи - упертість і ригідність.

8.4. Види і роль емоцій у житті людини

Емоції - особливий клас суб'єктивних психологічних станів, що відбивають у формі безпосередніх переживань, відчуттів приємного або неприємного, ставлення людини до світу і людей, процес і результати її практичної діяльності. До класу емоцій належать настрої, почуття, афекти, пристрасті, стреси. Це так звані “чисті” емоції. Вони включені у всі психічні процеси і стани людини. Будь-які прояви її активності супроводжуються емоційними переживаннями.

Емоції і почуття - особистісні утворення. Вони характеризують людину соціально-психологічно. Підкреслюючи власне особистісне значення емоційних процесів, В.К. Вілюнас пише: “Емоційна подія може викликати формування нових емоційних ставлень до різноманітних обставин... Предметом любові-ненависті стає усе, що пізнається суб'єктом як причина задоволення-невдоволення”.

Пізнаючи дійсність, людина так чи інакше ставиться до предметів, явищ, подій, до інших людей, до своєї особистості. Радість, сум, захоплення, обурення, гнів, страх тощо - це різноманітні види суб'єктивного ставлення людини до дійсності. У психології емоціями називають процеси, що відбивають особисту значущість і оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі переживань. Емоції, почуття служать для відображення суб'єктивного ставлення людини до самої себе і до навколишнього світу. Найбільш потужна емоційна реакція - афект - сильне, бурхливе і відносно короткочасне емоційне переживання, що цілком захоплює психіку людини і визначає єдину реакцію на ситуацію в цілому (часом ця реакція і діючі подразники, усвідомлюються недостатньо, і це одна з причин практичної некерованості таким станом).

1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка