Ліфарева Н. В. Психологія особистості: Навчальний посібник. — Київ: Центр навчальної літератури, 2003. 240 с



Сторінка11/16
Дата конвертації11.04.2016
Розмір2.58 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

1. Наявність суспільства, соціально-культурного середовища, створеного працею багатьох поколінь людей. Це середовище штучне, включає безліч предметів матеріальної і духовної культури, що забезпечують існування людини і задоволення її власне людських потреб.

2. Відсутність природних задатків до користування відповідними предметами і необхідність навчання цього з дитинства.

3. Необхідність участі в різноманітних складних і високоорганізованих видах людської діяльності.

4. Наявність з народження навколо людини освічених і цивілізованих людей, які вже мають необхідні їй здібності, спроможні передати потрібні знання, уміння і навички і застосовують при цьому відповідні засоби навчання і виховання.

5. Відсутність в людини з народження жорстких, запрограмованих структур поведінки типу природжених інстинктів, незрілість відповідних мозкових структур, що забезпечують функціонування психіки, і можливість їх формування під впливом навчання і виховання.

Кожна з названих обставин є необхідною для перетворення людини як біологічної істоти, яка від народження має деякі елементарні здібності, властиві і багатьом вищим тваринам, у соціальну істоту, яка набуває і розвиває власне людські здібності. Соціально-культурне середовище дозволяє розвивати здібності, що забезпечують правильне користування предметами матеріальної та духовної культури і розвиток необхідних для цього здібностей (вони формуються й удосконалюються в процесі навчання користування відповідними предметами). Необхідність включення в специфічно людські види діяльності з раннього дитинства змушує батьків піклуватися про розвиток у дітей потрібних для них здібностей, а згодом, коли самі діти стають дорослими, створює в них потреби в самостійному набуванні відповідних здібностей. Оточуючі дитину дорослі люди, здебільшого уже володіючи необхідними здібностями і засобами навчання (у вигляді готових предметів матеріальної і духовної культури, котрими треба навчитися користуватися), забезпечують безупинний розвиток потрібних здібностей у дітей. Вони, у свою чергу, охоче приймають відповідні навчальні і виховні впливи, швидко засвоюють їх завдяки пластичному і гнучкому, пристосованому до навчання мозку. Задатки, що необхідні для розвитку людських здібностей, під впливом усього цього складаються в дитини досить рано, приблизно до трьох років, забезпечуючи надалі вже не природний, а соціальний її розвиток, включаючи становлення багатьох здібностей, аналога котрим немає навіть у дуже високорозвинених тварин.

6.4. Розвиток здібностей

Будь-які задатки, перед тим, як перетворитися на здібності, повинні пройти великий шлях розвитку. Для багатьох здібностей цей розвиток починається з перших днів життя людини і, якщо вона продовжує займатися тими видами діяльності, в яких відповідні здібності розвиваються, не припиняється до кінця життя. У процесі розвитку здібностей можна виділити ряд етапів. На одних відбувається підготовка анатомо-фізіологічної основи майбутніх здібностей, на інших - йде становлення задатків небіологічного плану, на третіх - складається і досягає відповідного рівня потрібна здібність. Усі ці процеси можуть протікати паралельно, тією або іншою мірою накладатися один на одного. Спробуємо простежити ці етапи на прикладі розвитку таких здібностей, в основі яких лежать явно виражені анатомо-фізіологічні задатки, хоча б в елементарній формі представлені з народження.

Первинний етап у розвитку будь-якої такої здібності пов'язаний з дозріванням необхідних для неї органічних структур або з формуванням на їх основі потрібних функціональних органів. Він зазвичай припадає на дошкільне дитинство, що охоплює період життя дитини від народження до 6-7 років. У цей час відбувається удосконалення роботи всіх аналізаторів, розвиток і функціональна диференціація окремих ділянок кори головного мозку, зв'язків між ними й органами руху, насамперед руками. Це створює сприятливі умови для початку формування і розвитку в дитини загальних здібностей, певний рівень яких є передумовою (задатками) для наступного розвитку спеціальних здібностей.

Становлення спеціальних здібностей активно починається вже в дошкільному дитинстві і прискореними темпами продовжується в школі, особливо в молодших і середніх класах. Спочатку розвитку здібностей допомагають різного роду ігри, потім істотний вплив на них починає справляти навчальна і трудова діяльність. В іграх дітей початковий поштовх до розвитку одержують багато рухових, конструкторських, організаторських, художньо-образотворчих, інших творчих здібностей. Різноманітні види творчих ігор у дошкільному дитинстві набувають особливого значення для формування спеціальних здібностей у дітей.

Важливим моментом у розвитку здібностей у дітей є комплексність, тобто одночасне удосконалювання декількох здібностей, що взаємно доповнюють одна одну. Розвивати якусь одну зі здібностей, не турбуючись про підвищення рівня розвитку інших, пов'язаних із нею здібностей, практично не можна. Наприклад, хоча тонкі і точні ручні рухи самі по собі є здібністю особливого роду, але вони ж впливають на розвиток інших, які вимагають відповідних рухів. Уміння користуватися мовою, досконале володіння нею також може розглядатися як відносно самостійна здібність. Але те ж саме уміння як органічна частка входить в інтелектуальні, міжособистісні, більшість творчих здібностей, збагачуючи їх.

Многоплановість і різноманітність видів діяльності, в які одночасно включається людина, - найважливіші умови комплексного і різнобічного розвитку її здібностей. У зв'язку з цим варто обговорити основні вимоги, які виставляються до діяльності, що розвиває здібності людини. Ці вимоги такі: творчий характер діяльності, оптимальний рівень її важкості для виконавця, належна мотивація і забезпечення позитивного емоційного настрою під час і по закінченні її виконання.

Якщо діяльність дитини носить творчий, не рутинний характер, то вона постійно змушує її думати і сама по собі стає досить привабливою справою як засіб перевірки і розвитку здібностей. Така діяльність завжди пов'язана зі створенням чого-небудь нового, відкриттям для себе нового знання, виявленням в собі нових можливостей. Вона стає сильним і дійовим стимулом до занять нею, до докладання необхідних зусиль, спрямованих на подолання виникаючих труднощів. Така діяльність зміцнює позитивну самооцінку, підвищує рівень домагань, породжує впевненість у собі і почуття задоволеності від досягнутих успіхів.

Якщо виконувана діяльність знаходиться в зоні оптимальної трудності, тобто на межі можливостей дитини, то вона спричинює розвиток її здібностей, реалізуючи те, що Л.С. Виготський називав зоною потенційного розвитку. Діяльність, що не знаходиться в межах цієї зони, набагато меншою мірою призводить до розвитку здібностей. Якщо вона занадто проста, то забезпечує лише реалізацію вже існуючих здібностей, якщо ж вона надмірно складна, то стає нездійсненною і, відповідно, також призводить до формування нових умінь і навичок.

Підтримування інтересу до діяльності через стимулюючу мотивацію означає перетворення мети відповідної діяльності в актуальну потребу людини. У руслі теорії соціального навчання, що вже розглядалася, особливо підкреслювалася та обставина, що для набуття і закріплення в людини нових форм поведінки, необхідне навчання, а воно без відповідного підкріплення не відбувається. Становлення і розвиток здібностей - це теж результат навчання, і чим сильніше підкріплення, тим швидше буде йти розвиток. Що ж стосується потрібного емоційного настрою, то він створюється таким чергуванням успіхів і невдач у діяльності, що розвиває здібності людини, при якому за невдачами (вони не виключені, якщо діяльність знаходиться в зоні потенційного розвитку) обов'язково слідують емоційно підкріплювані успіхи, причому їх кількість у цілому є більшою, ніж число невдач.

Семінар 6. Здібності

План

Варіант А



1. Загальне уявлення про здібності.

2. Природні (натуральні) і набуті (соціально обумовлені) здібності.

3. Загальні і спеціальні здібності.

4. Розвиток здібностей

5. Взаємозв'язок і взаємокомпенсація різних здібностей.

Варіант Б

1. Тестова контрольна робота № 5 "Соціалізація особистості та періодизація її розвитку" (дод. 6).

2. Визначення IQ (коефіцієнта інтелектуальних здібностей).

Теми рефератів

1. Виховання обдарованих дітей. Умови для розвитку здібностей.

2. Для обраної мною професії необхідно мати такі здібності. Думаю, що я маю... , тому що... Мені здається, потрібно розвивати ..., тому що ...

3. Здібності, задатки й індивідуальні відмінності людей.

4. Я гадаю що N - геній, тому що...

5. Для того, щоб особистість розвивалася гармонійно, необхідно...

Література

1. Айзенк Г. Проверьте свои способности. - М., 1992.

2. Ботин Г.И. Уровни и компоненты речевой способности человека. Уч. пос. - Калинин, 1975.

3. Бодал ев А. А. Психология личности. - М., 1988.

4. Венгер Л.А. Педагогика способностей. - М., 1973.

5. Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию. Курс лекций. - М., 1995.

6. Готсдинер А.Л. К проблеме многосторонних способностей // Вопросы психологии. - 1991. - №4. - С. 82.

7. Лейгес А.С. Способности и одаренность в детские годы. - М., 1984.

8. Мелхорн Г., Мелхорн X. Гениями не рождаются. Общество и способности Человека. - М., 1989.

9. Новак 3. Вопросы изучения и диагностики развития вербальной способности учащихся // Вопросы психологии. -1983., - № 3. С. 46.

10. Норман Д.А. Память и научение. - М., 1985 Одаренные дети. - М., 1991. Способности и склонности. Комплексные исследования. - М., 1989.

11. Хеллер К.А., Перлет К. Лонгитюдные исследования одаренности // Вопросы психологии. - 1991. - № 2. -С. 120.

12. Чудновский В.Э. Воспитание способностей и формирование личности. - М., 1986.

13. Якиманская И.С. Развивающее обучение. - М., 1979.

Додаток 6

Контрольна робота № 5

на тему: "Структура особистості. Соціалізація особистості та її періодизація"

1. До біологічно обумовленої підструктури особистості відносять:

а) знання;

б) відносини;

в) темперамент;

г) усі відповіді правильні.

2. До соціально обумовленої підструктури особистості відносять:

а) конституцію тіла;

б) переконання;

в) вік і стать;

г) усі відповіді неправильні.

3. Шляхом навчання і виховання можна змінити:

а) тип нервової системи;

б) темперамент;

в) характер;

г) усі відповіді правильні.

4. Стадія індивідуалізації відповідає:

а) підлітковому віку;

б) періоду юності;

в) зрілому віку;

г) усі відповіді правильні.

5. До структури особистості входять:

а) інтереси і схильності;

б) темперамент, задатки і характер;

в) спонукання і мотивація;

г) усі відповіді правильні.

6. Особистість - це:

а) людина яка активно опановує і цілеспрямовано перетворює природу, суспільство і себе;

б) людина, яка має унікальне динамічне співвідношення просторово-часових орієнтацій;

в) людина, яка має потребнісно-вольові переживання, змістовну спрямованість, свободу самовизначення у вчинках і міру відповідальності за їх наслідки;

г) усі відповіді правильні.

7. Творчий потенціал особистості - це:

а) набута нею в процесі соціалізації система ціннісних орієнтацій;

б) набуті нею і самостійно вироблені вміння і навички, здібності до творення або руйнації;

в) міра і форма її товариськості;

г) усі відповіді правильні.

8. У підлітковому віці:

а) відбувається бурхливе фізіологічне зростання і статеве визрівання;

б) наново постають всі критичні минулі моменти;

в) створюється центральна форма егоідентичності;

г) усі відповіді правильні.

9. До великих вікових криз:

а) відносять тільки кризу підліткового віку;

б) відносять стадію переходу до старості;

в) належать всі переходи від одного періоду до іншого;

г) усі відповіді неправильні.

10. Правильно виховувати - це:

а) пильно контролювати все життя дитини;

б) дозволяти рости їй самостійно, абсолютно не втручаючись;

в) карати за провинності, щоб вона боялася зробити помилку;

г) усі відповіді неправильні.

11. Правильно виховувати - це значить:

а) формувати в дитини базову довіру до світу;

б) розвивати в дитині впевненість у своїх силах, самостійність, спокій, активність;

в) допомагати в опануванні нових знань і вмінь, у саморозкритті;

г) усі відповіді правильні.

12. Підлітковий вік характеризується:

а) реакцією групування з ровесниками;

б) реакцією емансипації;

в) реакцією гіперсексуальності;

г) усі відповіді правильні.

13. Юнацький вік характеризується:

а) становленням самосвідомості;

б) формуванням світогляду;

в) прагненням до самостійності;

г) усі відповіді правильні.

14. Усвідомлення і формування ставлення до зароджуваної сексуальності характеризується:

а) реакцією опозиції;

б) реакцією захоплення;

в) реакцією компенсації;

г) усі відповіді неправильні.

15. Становлення самосвідомості включає в себе:

а) відкриття свого внутрішнього світу;

б) усвідомлення незворотності часу, що призводить до пошуків сенсу життя;

в) формування цілісного уявлення про себе: зовнішніх, морально-психологічних, інтелектуальних вольових якостей;

г) усі відповіді правильні.

16. Формування особистості здійснюється у сфері:

а) діяльності;

б) спілкування;

в) самосвідомості;

г) усі відповіді правильні.

17. Рівень розвитку особистості визначається:

а) зрілістю структури "Я";

б) здатністю встановлювати контакти;

в) здатністю до активної діяльності;

г) усі відповіді неправильні.

18. Що об'єднує і відрізняє поняття:

а) "людина" - це...

б) "індивід" - це...

в) "індивідуальність" - це...

г) "особистість" - це...

Розділ 7. ПОТРЕБИ ТА ОСОБИСТІСТЬ. МОТИВ І МОТИВАЦІЯ

Мотив, потреби і мотивація забезпечують активізацію і спрямованість поведінки, і щоб зрозуміти її внутрішні причини, відповісти на питання “чому?”, “навіщо?”, “з якою метою?”, “який сенс?” тощо, необхідно ознайомитися з основними теоріями мотивації, її видами, індивідуальними відмінностями в потребах і мотиваційній сфері, щоб з'ясувати, як самооцінка, рівень домагань і рівень тривожності впливають на успішність людини

7.1. Мотив і мотивація

Термін “мотивація” являє собою більш широке поняття, ніж термін “мотив”. Слово “мотивація” використовується в сучасній психології у двоякому смислі: воно позначає систему чинників, що детермінують поведінку (сюди входять, зокрема, потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення і багато чого іншого), та характеристику процесу, що стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні. Ми будемо використовувати поняття “мотивація” переважно в першому значенні, хоча в деяких випадках, коли це необхідно (і застережено), будемо звертатися і до другого його значення. Мотивацію, таким чином, можна визначити як сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, її початок, спрямованість і активність.

Мотиваційного пояснення вимагають такі сторони поведінки: її виникнення, тривалість і сталість, спрямованість і припинення після досягнення поставленої мети, переднастроювання на майбутні події, підвищення ефективності, розумність або смислова цілісність окремо взятого поведінкового акту. Крім того, на рівні пізнавальних процесів мотиваційному поясненню підлягають вибірковість, емоційно-специфічне забарвлення.

Уявлення про мотивацію виникає при спробі пояснення, а не опису поведінки. Це - пошук відповідей на питання типу “чому?”, “навіщо?”, “з якою метою?”, “який сенс?”. Виявлення й опис причин стійких змін поведінки і є відповіддю на питання про мотивацію вчинків, з яких вона складається.

Будь-яка форма поведінки може бути пояснена як внутрішніми, так і зовнішніми причинами. У першому випадку вихідним і кінцевим пунктами пояснення є психологічні властивості суб'єкта поведінки, а в другому - зовнішні умови та обставини його діяльності. У першому випадку говорять про мотиви, потреби, цілі, наміри, інтереси тощо, а в другому - про стимули, що виходять із ситуації, що склалася. Іноді всі психологічні чинники, які наче зсередини визначають поведінку людини, називають особистісними диспозиціями. Тоді, відповідно, говорять про диспозиційну і ситуаційну мотивації як аналоги внутрішньої і зовнішньої детермінації поведінки.

Диспозиційна і ситуаційна мотивації не є незалежними. Диспозиції можуть актуалізуватися під впливом певної ситуації, і, навпаки, активізація певних диспозицій (мотивів, потреб) призводить до зміни ситуації, точніше її сприйняття суб'єктом. Його увага в такому випадку стає вибірковою, а сам суб'єкт упереджено сприймає й оцінює ситуацію, виходячи з актуальних інтересів і потреб. Тому практично будь-яку дію людини варто розглядати як подвійно детерміновану: диспозійно і ситуаційно.

Поведінка особистості в ситуаціях, що здаються однаковими, уявляється досить різноманітною, і цю різноманітність важко пояснити, апелюючи тільки до ситуації. Встановлено, наприклад, що навіть на ті самі питання людина відповідає по-різному залежно від того, де і як ці питання їй ставляться. У зв'язку з цим є сенс визначати ситуацію не фізично, а психологічно, так, як вона уявляється суб'єкту в його сприйнятті і переживаннях, тобто так, як людина розуміє й оцінює її.

Відомий німецький психолог К. Левін показав, що кожна людина характерним для неї способом сприймає й оцінює ту саму ситуацію, і у різних людей ці оцінки не збігаються. Крім того, та сама людина залежно від того, в якому стані вона перебуває, ту ж саму ситуацію може сприймати по-різному. Це особливо характерно для інтелектуально розвинутих людей, що мають великий життєвий досвід і здатні з будь-якої ситуації вилучити для себе багато корисного, бачити її під різними кутами зору і діяти в ній різними способами.

Мотив, на відміну від мотивації, - це те, що належить самому суб'єкту поведінки, є її стійкою особистісною властивістю, що зсередини спонукає до певних дій. Мотив також можна визначити як поняття, що в узагальненому вигляді є безліччю диспозицій.

З усіх можливих диспозицій найбільш важливою є поняття потреби. її викликає стан потреби людини або тварини у певних умовах, яких їм бракує для нормального існування і розвитку. Потреба як стан особистості завжди пов'язана з наявністю в людини почуття незадоволеності, тобто з дефіцитом того, що потрібно (звідси назва “потреба”) організму (особистості).

Дуже істотною характеристикою, особливо коли мова йде про особистість, є предметний зміст потреби, тобто сукупність тих обсягів матеріальної і духовної культури, за допомогою яких дана потреба може бути задоволена. Друге після потреби зі своїм мотиваційним значенням - поняття мети.

Метою називають той безпосередньо усвідомлюваний результат, на який у даний момент спрямована дія, пов'язана з діяльністю, що задовольняє актуалізовану потребу. Якщо всю сферу усвідомлюваного людиною в складній мотиваційній динаміці її поведінки уявити у вигляді своєрідної арени, на якій розгортається барвистий і багатогранний спектакль її життя, і припустити, що найбільш яскраво в даний момент на ній освітлене те місце, що повинне приковувати до себе найбільшу увагу глядача (самого суб'єкта), то це й буде мета. Психологічно метою є той мотиваційно-спонукальний зміст свідомості, що сприймається людиною як безпосередній і найближчий очікуваний результат її діяльності.

Розглянуті мотиваційні утворення - диспозиції (мотиви), потреби і цілі - основні складові мотиваційної сфери людини. Співвідношення між ними і загальною структурою мотиваційної сфери подано на рис. 14.

Диспозиції (мотиви)

Рис. 14. Загальна будова мотиваційної сфери людини

Крім мотивів, потреб і цілей, як спонукачі людської поведінки розглядаються також інтереси, завдання, бажання і наміри. Інтересом називають особливий мотиваційний стан пізнавального характеру, що, як правило, прямо не пов'язаний з якоюсь однією, актуальною в даний момент часу потребою. Інтерес може викликати будь-яка несподівана подія, що мимоволі привернула увагу, будь-який новий предмет, що з'явився в полі зору, будь-який окремий слуховий або інший подразник, що виник випадково.

Інтересу відповідає особливий вид діяльності, яка називається орієнтовно-дослідною. Чим вище на еволюційних сходинах стоїть організм, тим більше часу займає в нього даний вид діяльності і тим досконаліші її методи і засоби. Вищий рівень розвитку такої діяльності наявний тільки в людини, - це наукові і художньо-творчі дослідження.

Завдання як окремий ситуаційно-мотиваційний чинник виникає тоді, коли в ході виконання дії, спрямованої на досягнення певної мети, організм наштовхується на перешкоду, яку необхідно подолати, щоб рухатися далі. Те ж саме завдання може виникати в процесі виконання найрізноманітніших дій, і тому також неспецифічне для потреб, як і інтерес.

Бажання й наміри - це миттєво виникаючі і такі, що досить часто змінюють один одного мотиваційні суб'єктивні стани, які відповідають змінюваним умовам виконання дії.

Інтереси, завдання, бажання та наміри хоча і входять у систему мотиваційних чинників, беруть участь у мотивації поведінки, проте виконують в ній не стільки спонукальну, скільки інструментальну роль. Вони більше відповідальні за стиль, а не за спрямованість поведінки. Мотивація поведінки людини може бути свідомою і несвідомою. Це означає, що одні потреби і цілі, що керують поведінкою людини, нею усвідомлюються, інші - ні. Багато психологічних проблем одержують своє вирішення, як тільки ми відмовляємося від уявлення про те, що люди завжди усвідомлюють мотиви своїх дій, вчинків, думок і почуттів. Насправді їхні істинні мотиви не обов'язково такі, якими вони здаються.

7.2. Психологічні теорії мотивації

Численні теорії мотивації стали з'являтися ще в роботах стародавніх філософів. На даний час таких теорій нараховується вже не один десяток.

Витоки сучасних теорій мотивації треба шукати там, де вперше зародилися психологічні знання. У цьому допоможе схема, запропонована відомим американським спеціалістом в галузі вивчення мотивації Д. Аткінсоном. У цьому варіанті вона модифікована і доповнена Р. Нємовим (рис. 15).



Рис. 15. Історія і спадкоємність у розвитку теорії мотивації

Погляди на сутність і походження мотивації людини протягом усього часу дослідження цієї проблеми неодноразово змінювалися, але незмінно розташовувалися між двома філософськими течіями: раціоналізмом та ірраціоналізмом. Відповідно до раціоналістичної позиції, а вона особливо чіткою була в роботах стародавніх філософів і теологів аж до середини XIX ст., людина являє собою унікальну істоту особливого роду, яка не має нічого спільного з тваринами. Вважається, що вона і тільки вона наділена розумом, мисленням і свідомістю, має волю і свободу вибору дій. Мотиваційне джерело людської поведінки убачається виключно в розумі, свідомості і волі людини.

Ірраціоналізм як вчення поширюється в основному на дослідження тварин. Він підтверджує, що поведінка тварини на відміну від людини, невільна, нерозумна, керується темними, неусвідомлюваними силами біологічного плану, що мають витоки в органічних потребах.

Друга половина XIX ст. ознаменувалася рядом видатних відкриттів у різних науках, у тому числі в біології - появою еволюційної теорії Ч. Дарвіна. Вона зробила значний вплив не тільки на природознавство, але й на медицину, психологію та інші гуманітарні науки. Своїм вченням Ч. Дарвін ніби перекинув місток над прірвою, що багато сторіч розділяв людину і тварин на два несумісних в анатомо-фізіологічному і психологічному відношеннях табори. Він же зробив перший рішучий крок вперед у поведінковому мотиваційному зближенні цих живих істот, показавши, що в людини і тварин є чимало спільних форм поведінки, зокрема емоційно-експресивних виражень, потреб та інстинктів.

1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка