Ліфарева Н. В. Психологія особистості: Навчальний посібник. — Київ: Центр навчальної літератури, 2003. 240 с



Сторінка10/16
Дата конвертації11.04.2016
Розмір2.58 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   16

У підлітковому віці активно розвиваються і закріплюються вольові риси характеру, а в ранній юності закладаються базові моральні, світоглядні основи. До закінчення школи характер людини можна вважати в основному сформованим, і те, що відбувається з нею надалі, майже ніколи не робить характер невпізнанним для тих, хто спілкувався з людиною в шкільні роки.

5.8. Особистість і характер людини

Після обговорення питання про формування характеру природно звернутися до з'ясування того, як співвідносяться характер і особистість, тим більше, що подібне питання ми вже обговорювали у зв'язку з вивченням темпераменту.

У загальній структурі особистості характеру належить центральне місце, він об'єднує всі інші властивості й особливості поведінки, а також, безсумнівно, впливає на пізнавальні процеси - сприйняття, увагу, уяву, мислення і пам'ять. Цей вплив здійснюється через вольові та інструментальні риси характеру. Емоційне життя людини знаходиться під його прямим впливом. Те ж саме можна сказати про мотивацію і саму волю. У першу чергу характер визначає індивідуальність і своєрідність особистості.

Від інших рис особистості характер відрізняється насамперед своєю усталеністю і, як ми змогли переконатися, більш раннім формуванням. Якщо, наприклад, потреби, інтереси, схильності, соціальні установки, світогляд людини в цілому можуть змінюватися практично протягом усього її життя, то характер, колись сформувавшись, залишається більш-менш стійким. Виняток, мабуть, становлять тільки випадки тяжких захворювань, що охоплюють мозок людини, а також глибоких органічних змін у центральній нервовій системі, що відбуваються з віком, слідом за якими із суто органічних причин може змінюватися характер. Нарешті, деякі його зміни можуть відбуватися в період життєвих криз, що також не можна розглядати як цілком нормальні явища.

Одними з рис характеру людини, що виявляють особливу вікову і тимчасову сталість, є товариськість або пов'язана з нею за змістом риса - замкнутість, а також більш загальні риси, до складу яких входять як складові - екстраверсія та інтроверсія.

З екстраверсією пов'язані певні акцентуації характерів, зокрема екзальтованість, демонстративність, збуджуваність, гіпертимність, сензитивність. Всі ці риси характеру зазвичай утворюють єдиний комплекс. Людину, що має такий комплекс характерологічних рис, відрізняє підвищена активність і увага до того, що відбувається навколо неї. Вона жваво відгукується на відповідні події. Інтроверсія пов'язана з іншою сукупністю особистісних рис, у першу чергу тривожністю, педантичністю, шизоїдністю, істероїдністю, психастенічністю. Люди, які мають цей комплекс характерологічних особливостей, вирізняються відстороненістю від того, що відбувається навколо, відчуженістю, незалежністю.

Майже таку ж сталість, як екстраверсія та інтроверсія, виявляє комплекс характерологічних особистісних рис, що виявляються у вже розглянутих нами захисних механізмах. Характер людини пов'язаний з її інтересами, потребами і найбільше проявляється в тому, що для людини має значення. Тому правильно судити про характер можна, уважно спостерігаючи за тим, як людина себе поводить в значущих життєвих ситуаціях.

Семінар 5. Характер. Акцентуації характеру. Невротична особистість

План


Варіант А

1. Характер як сукупність стійких рис особистості.

2. Характер і темперамент людини.

3. Типологія характерів Е. Кречмера: “за” і “проти”.

4. Акцентуйовані типи характерів (К. Леонгард, А.Є. Личко).

5. Соціальні типи характерів за Е. Фроммом.

Варіант Б

1. Методика 16PF, анкета Кеттелла. Аналіз діагностичного матеріалу.

2. Методика “Самооцінка” (Дембо, Рубінштейн). Аналіз діагностичного матеріалу.

3. Навчання методиці раціонального осмислення “Зебра”.

4. Навчання методиці цілеположення “Древо цілі”.

5. Тестова контрольна робота № 4 “Темперамент. Акцентуація характеру” (дод. 5).

Теми рефератів

1. Характер як система найбільш стійких рис особистості, що виявляються в різноманітних видах діяльності, спілкуванні і взаємодії людини з оточуючими людьми.

2. Я думаю, що мені властива акцентуація характеру за типом..., тому що...

3. У моїй діяльності, поведінці і спілкуванні виявляються такі властивості характеру, як... (доведіть на конкретних прикладах).

4. На формування мого характеру особливий вплив зробив... (що саме і на які конкретні риси характеру, доведіть на прикладах).

Література

1. Бодал ев А. А. Психология личности. - М., 1988.

2. Боссарт А. Парадоксы возраста или воспитания. -М., 1991.

3. Божович Л. Избранные труды. - М., 1995.

4. Кон И.С. Психология ранней юности. - М., 1989.

5. Леви В. Нестандартный ребенок. - М., 1995.

6. Леонгард К. Акцентуированные личности. - М., 1985.

7. Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. - Л., 1983.

8. Немов Р.С. Психология: В 3-х т. - М., 1995. - Т. 1.

9. Стивене Дж. Приручи своих драконов. - СПб, 1995.

10. Хорни К. Невротическая личность нашего времени. Самоанализ. - М., 1993.

11. Эриксон Э. Детство и общество. - СПб., 1996.

Додаток 5

Контрольна робота № 4

на тему: “Темперамент. Характер”

1. Темперамент - це уроджені особливості людини, що обумовлюють:

а) динамічні характеристики інтенсивності й швидкості реагування;

б) ступінь емоційної збуджуваності і врівноваженості;

в) особливості пристосування до оточуючого середовища;

г) усі відповіді правильні.

2. Вивчаючи фізіологічні основи темпераменту, І. Павлов звернув увагу на залежність темпераменту від:

а) типу нервової системи;

б) прийомів і методів виховання;

в) періодизації розвитку особистості;

г) усі відповіді правильні.

3. І. Павлов довів, що основні нервові процеси - збудження і гальмування - відбивають діяльність головного мозку. Від народження вони в усіх різні:

а) за силою;

б) за взаємною врівноваженістю;

в) за рухливістю;

г) усі відповіді правильні.

4. Холеричний темперамент характеризується:

а) переважанням збудження над гальмуванням;

б) сильною, врівноваженою, інертною нервовою системою;

в) сильною, врівноваженою, рухливою нервовою системою;

г) усі відповіді правильні.

5. У людини із сангвінічним темпераментом:

а) неврівноваженість нервової системи визначає циклічність у зміні активності і бадьорості;

б) рухливість і врівноваженість нервової системи обумовлює високу пристосовуваність до нових умов;

в) настрій стабільний, рівний, при постійному зовнішньому спокої;

г) усі відповіді правильні.

6. Флегматик:

а) виявляє рвучкість, різкість рухів, запальність, неприборканість, нетерпіння, швидку реакцію, нестриманість;

б) має велику швидкість реакції, його вчинки обдумані, він життєрадісний, товариський, адаптивний;

в) при його підвищеній чутливості часто і швидко втомлюється, ображається, не впевнений у собі, тривожний, чутливий до настрою інших людей;

г) усі відповіді правильні.

7. Зовнішній прояв типу вищої нервової діяльності - це:

а) характер;

б) особистість;

в) темперамент;

г) усі відповіді правильні.

8. Темперамент накладає відбиток на:

а) способи поведінки і спілкування;

б) переживання почуттів;

в) продуктивність роботи людини в мінливих умовах;

г) усі відповіді правильні.

9. До екстравертів належать:

а) флегматики;

б) меланхоліки;

в) ті, хто контролює свої емоції, стримані і нетовариські;

г) усі відповіді правильні.

10. Інтроверти:

а) у своїх вчинках орієнтуються в основному на власні уявлення;

б) товариські, активні, оптимістичні;

в) мають рухливий тип нервової системи;

г) усі відповіді правильні.

11. Характер - індивідуальне поєднання найбільш стійких, істотних особливостей особистості, що виявляються у певному ставленні:

а) до себе - ступінь вимогливості, критичності, самооцінки;

б) інших людей - егоїзм або альтруїзм, жорстокість або доброта, неправдивість та ін.;

в) дорученої справи - організованість, працьовитість або лінощі, ступінь відповідальності тощо;

г) усі відповіді правильні.

12. На відміну від психопатії акцентуація характеру:

а) виявляється не постійно;

б) з роками може згладитися, наблизитися до норми;

в) у сприятливих умовах може дати поштовх до прояву незвичайних якостей, розкриттю таланту;

г) усі відповіді правильні.

13. Демонстративний тип акцентуації характеру виявляється:

а) у вираженому прагненні бути в центрі уваги і досягати своїх цілей будь-якою ціною;

б) високій пристосовуваності до людей;

в) спроможності захопити інших, акторському обдаруванні;

г) усі відповіді правильні.

14. Педантичний тип акцентуації характеру виявляється:

а) у підвищеній дратівливості, нестриманості, агресивності;

б) дуже мінливому настрої, балакучості, закохуваності;

в) надмірній акуратності, “занудливості”, сумлінності, рівному настрої, надійності в справах і почуттях;

г) усі відповіді правильні.

15. Емотивний (емоційний) тип акцентуації характеру можна визначити:

а) за надмірною чутливістю, дратівливістю;

б) неконфліктністю або пасивною роллю в конфлікті, що сприймається трагічно;

в) ретельністю, альтруїзмом, співчуттям, переважанням сумного настрою;

г) усі відповіді правильні.

16. На відміну від емотивного застряваючий тип акцентуації характеру виявляється:

а) у схильності до затяжних чвар, конфліктів і “розборок”;

б) підозрілості, честолюбстві, самовпевненості, ревнивості;

в) прагненні добиватися високих показників у будь-якій справі, жаданні справедливості, що доходить до фанатизму;

г) усі відповіді правильні.

17. Самооцінка може бути:

а) адекватною;

б) неадекватно заниженою;

в) неадекватно завищеною;

г) усі відповіді правильні.

18. Рівень домагань особистості характеризує:

а) незадоволеність собою, негативну самооцінку;

б) ступінь труднощів тих цілей, до яких прагне людина і досягнення яких здається їй привабливим і можливим;

в) специфічні емоційні переживання, що виникають у випадку прояву непереборних перешкод на шляху до досягнення бажаної мети;

г) усі відповіді правильні.

19. Невроз - це:

а) набуте функціональне захворювання нервової системи;

б) порушення діяльності головного мозку без будь-яких ознак його анатомічного ушкодження;

в) наслідок невдач, фрустрацій і міжособистісних зіткнень, психологічних травм і емоційного стресу;

г) усі відповіді правильні.

20. До неврозів відносять:

а) комплекс неповноцінності;

б) неврастенію;

в) психози;

г) усі відповіді правильні.

21. Методика аутотренінгу (AT), розроблена Шульцем, допомагає:

а) зняти зайву нервово-м'язову напруженість, хвилювання;

б) зменшити прояв неврозів і психосоматичних захворювань;

в) керувати настроєм і психологічним станом;

г) усі відповіді правильні.

22. Заспокійлива дія алкоголю супроводжується:

а) отруєнням головного мозку, нервової і серцево-судинної систем;

б) порушеннями статевої та дітородної функцій;

в) небезпекою виникнення хворобливої пристрасті (алкоголізму);

г) усі відповіді правильні.

Розділ 6. ЗДІБНОСТІ

У даному розділі досліджуються різноманітні види здібностей, природа індивідуальних розбіжностей, умови для формування здібностей, а також психологічні вимоги до діяльності, що формує і розвиває здібності.

6.1. Поняття про здібності

Коли ми намагаємося зрозуміти і пояснити, чому різні люди обставинами життя поставлені в однакові або приблизно однакові умови, досягають різних успіхів, ми звертаємося до поняття “здібності”, вважаючи, що різницю в успіхах можна цілком достатньо пояснити ними. Це ж поняття використовується нами тоді, коли потрібно усвідомити, у силу чого одні люди швидше і краще, ніж інші, опановують знання, уміння і навички. Що ж таке здібності?

Термін “здібності”, незважаючи на його давнє і широке застосування в психології, наявність у літературі багатьох його визначень, неоднозначний. Якщо сумувати його дефініції і спробувати уявити їхню компактну класифікацію, то вона буде виглядати так:

1. Здібності - властивості душі людини, що розуміються як сукупність усіляких психічних процесів і станів. Це найбільш широке і найстаріше з існуючих визначень здібностей. На даний час ним уже практично не користуються в психології.

2. Здібності являють собою високий рівень розвитку загальних і спеціальних знань, умінь і навичок, що забезпечують успішне виконання людиною різних видів діяльності. Дане визначення з'явилося і було прийняте в психології XVIII-XIX ст., почасти використовується і зараз.

3. Здібності - це те, що не зводиться до знань, умінь і навичок, але пояснює (забезпечує) їх швидке набуття, закріплення й ефективне використання на практиці. Це визначення прийняте зараз і найбільше поширене. Водночас воно є найбільш вузьким і найбільш точним з усіх трьох.

Здібності, вважав Б.М. Теплов, не можуть існувати інакше, як у процесі постійного розвитку. Здібність, що не розвивається, якою людина перестає користуватися на практиці, згодом втрачається. Тільки завдяки постійним вправам, пов'язаним із систематичними заняттями такими складними видами людської діяльності, як музика, технічна і художня творчість, математика, спорт тощо, ми підтримуємо в себе і розвиваємо відповідні здібності.

Успішність будь-якої діяльності залежить не від якоїсь однієї, а від сполучення різних здібностей, причому це поєднання дає той самий результат і може бути забезпечено різноманітними способами. За відсутності необхідних задатків до розвитку одних здібностей їх дефіцит може бути поповнений за рахунок більш сильного розвитку інших.

Розглянемо питання про класифікацію здібностей людини. У першу чергу необхідно розрізняти природні, або натуральні, здібності (в своїй основі біологічно обумовлені) і специфічні здібності, що мають суспільно-історичне походження.

Багато природних здібностей є спільними для людини і тварин, особливо вищих, наприклад мавп. Такими елементарними здібностями є сприйняття, пам'ять, мислення, здатність до елементарних комунікацій на рівні експресії. Ці здібності безпосередньо пов'язані з уродженими задатками, але не тотожні їм, а формуються на їх основі при наявності елементарного життєвого досвіду через механізми навчання типу умовно-рефлекторних зв'язків, оперантного обумовлювання, імпринтингу і ряду інших. Зрештою за своїми здатностями, за їх набором і механізмом формування людина і тварини принципово відрізняються. У людини, крім біологічно обумовлених, є здібності, що забезпечують її життя і розвиток у соціальному середовищі. Це загальні і спеціальні вищі інтелектуальні здібності, засновані на користуванні мовою і логікою, теоретичні і практичні, навчальні і творчі, предметні і міжособистісні.

Загальні здібності включають ті, якими визначаються успіхи людини в найрізноманітніших видах діяльності. До них, наприклад, належать розумові здібності, тонкощі і точність ручних рухів, розвинута пам'ять, досконала мова і ряд інших. Спеціальні здібності визначають успіхи людини в специфічних видах діяльності, для здійснення яких необхідні задатки особливого роду та їх розвиток. До таких здібностей можна віднести музичні, математичні, лінгвістичні, технічні, літературні, художньо-творчі, спортивні і ряд інших. Наявність у людини загальних здібностей не виключає розвитку спеціальних і, навпаки, нерідко загальні і спеціальні здібності співіснують, взаємно доповнюючи й збагачуючи одна одну.

Теоретичні і практичні здібності відрізняються тим, що перші визначають схильність людини до абстрактно-теоретичних міркувань, а другі - до конкретних, практичних дій. Такі здібності, на відміну від загальних і спеціальних, навпаки, частіше не поєднуються і зустрічаютьсь разом тільки в обдарованих, різнобічно талановитих людей.

Вчені і творчі здібності відрізняються тим, що перші визначають успішність навчання і виховання, засвоєння людиною знань, умінь, навичок, формування якостей особистості, другі - створення предметів матеріальної і духовної культури, продукування нових ідей, відкриттів і винаходів, словом - індивідуальну творчість у різних галузях людської діяльності.

Здібності до спілкування, взаємодії з людьми, а також предметно-діяльнісні, або предметно-пізнавальні, - найбільшою мірою соціально обумовлені. Приклади здібностей першого виду - мова людини як засіб спілкування (мова в її комунікативній функції), здібності міжособистісного сприйняття й оцінки людей, здібність соціально-психологічної адаптації до різноманітних ситуацій, здібності входити в контакт з різними людьми, приваблювати їх до себе, впливати на них тощо.

Приклади здібностей предметно-пізнавального плану добре відомі. Вони традиційно вивчаються в загальній і диференціальній психології й іменуються здібностями до різноманітних видів теоретичної і практичної діяльності. Дотепер у психології переважно увага зверталася саме на предметно-діятельнісні здібності, хоча здібності міжособистісного характеру мають не менше значення для психологічного розвитку людини, її соціалізації і набуття нею необхідних форм суспільної поведінки. Без володіння мовою як засобом спілкування, наприклад, без уміння адаптуватися до людей, правильно сприймати й оцінювати їх самих та їхні вчинки, взаємодіяти з ними і налагоджувати гарні взаємовідносини в різноманітних соціальних ситуаціях, нормальне життя і психічний розвиток людини були б просто неможливими. Відсутність у людини такого роду здібностей стало б непереборною перепоною на шляху перетворення її з біологічної істоти в соціальну.

Не окремі здібності безпосередньо визначають успішність виконання якоїсь діяльності, а лише вдале їх поєднання, саме таке, яке необхідне для даної діяльності. Практично немає такої діяльності, успіх в якій визначався б лише однією здібністю. З іншого боку, відносна слабість будь-якої однієї здібності не виключає можливості успішного виконання тієї діяльності, з якою вона пов'язана, тому що відсутня здібність може бути компенсована іншими, що входять у комплекс, який забезпечує дану діяльність. Наприклад, слабкий зір частково компенсується особливим розвитком слуху та шкірної чутливості, а відсутність абсолютного звуковисотного слуху - розвитком тембрального слуху.

Здібності не тільки спільно визначають успішність діяльності, але й взаємодіють, випливаючи одна з одної. Залежно від наявності і ступеня розвитку інших здібностей, що входять в комплекс, кожна з них набуває іншого характеру. Такий взаємний вплив виявляється особливо сильним, коли мова йде про взаємозалежні здібності, які разом визначають успішність діяльності. Сполучення різноманітних високорозвинених здібностей називають обдарованістю, це характеристика людини, здатної до багатьох різноманітних видів діяльності.

6.2. Здібності, задатки та індивідуальні відмінності

Під час обговорення поняття “здібності” у попередньому параграфі неодноразово згадувалися задатки. Спробуємо тепер з'ясувати детальніше, що це таке, і який зв'язок існує між задатками людей та їхніми індивідуальними відмінами у здібностях.

"У людини є два види задатків: уроджені і набуті. Перші іноді називають природними, а другі - соціальними. Усякі здібності в процесі розвитку проходять ряд етапів, і для того, щоб деяка здібність піднялася у своєму розвитку на більш високий рівень, необхідно, щоб вона була вже достатньо оформлена на попередньому рівні. Цей останній стосовно більш високого рівня розвитку виступає у вигляді своєрідного задатку, наприклад, для того, щоб добре опанувати вищу математику, треба обов'язково знати елементарну, і ці знання стосовно вищих математичних здібностей є задатком. Знання задатків важливе тому, що вони обумовлюють деякі індивідуальні особливості процесу формування здібностей, його кінцевий результат.

Багато уваги проблемі вивчення індивідуальних психологічних відмінностей у дітей було виділено в дослідженнях, проведених Б.М. Тепловим та його учнями. У цих дослідженнях експериментально перевірялася гіпотеза про те, що одним з успадковуваних, генетично обумовлених чинників є тип нервової системи людини, що, у свою чергу, залежить від сполучення її основних властивостей.

Під властивостями нервової системи розуміються такі стійкі її якості, що є природженими. До числа таких властивостей належать:

1. Сила нервової системи стосовно порушення, тобто її здатність тривалий час витримувати, не виявляючи позамежного гальмування, інтенсивні і часто повторювані навантаження.

2. Сила нервової системи стосовно гальмування, тобто здатність витримувати тривалі і часто повторювані гальмуючі впливи.

3. Врівноваженість нервової системи стосовно збудження і гальмування, що виявляється в однаковій реактивності нервової системи у відповідь на збуджувальні і гальмуючі впливи.

4. Лабільність нервової системи, що оцінюється за швидкістю виникнення і припинення нервового процесу збудження або гальмування.

Досліджуючи зв'язки властивостей нервової системи людини з розв'язуванням завдань (мисленням), психологи дійшли висновку, що лише формально-динамічні характеристики психічної активності людини детермінують переважно (але теж не виключно!) з біологічними факторами.

Таким чином, властивості нервової системи не визначають наперед психічні якості і форми поведінки людини, і тому їх не можна розглядати як задатки розвитку здібностей. Водночас, як писав Б.М. Теплов, вони “утворюють грунт, на якому легше формуються одні форми поведінки, важче - інші”.

Оскільки основні властивості нервової системи людини досить стійкі, практичне завдання їх вивчення у зв'язку з проблемою індивідуальних відмінностей полягає не в пошуку їх зміни, а в знаходженні найкращого для кожного типу нервової системи шляху і методу навчання дітей з даним типом нервової системи.

Розвиваючи в цьому плані ідеї Б.М. Теплова, В.Д. Небиліцин висловив думку про те, що особливе поєднання основних властивостей нервової системи, тобто кожний її тип, має свої достоїнства і недоліки. Наприклад, в умовах монотонної роботи кращі результати показують люди зі слабким типом нервової системи, а при переході до роботи, пов'язаної з великими і несподіваними навантаженнями, навпаки, люди із сильною нервовою системою.

Наявний у людини комплекс індивідуально-типологічних властивостей нервової системи в першу чергу визначає темперамент, від якого далі залежить індивідуальний стиль діяльності.

Таких психологічних властивостей, що з упевненістю можна було б вважати спадково обумовленими, не так уже багато. Серед характеристик, що мають явну генотипову передумову, відзначається, наприклад, темп роботи людини, від якого, у свою чергу, залежить темперамент. Особливо великий вплив генотипу виявляється при вивченні деяких фізіологічних показників, наприклад, електроенцефалограми.

Проте - і це дуже важливий факт - жодна з відомих властивостей нервової системи не є залежною виключно від генотипу, оскільки на неї деякою мірою впливає середовище.

Дослідження, проведені в спеціальних, суворо контрольованих експериментальних умовах, дають підставу для висновку про те, що соціально-культурні чинники, пов'язані з розвитком здібностей, роблять на них набагато сильніший вплив, ніж біологічні. Середні відмінності між групами людей, які виросли в різних культурах, частіше усього набагато більші від тих, що є між людьми різної статі.

6.3. Природа людських здібностей

Досі ми досліджували здібності, так чи інакше пов'язані з біологічними особливостями організму. Згадувалися також соціальні здібності, біологічну основу яких поки ще нікому точно встановити не вдалося. Це - вищі, культурно обумовлені здібності, властиві лише людині: художні, музичні, лінгвістичні, математичні, інженерні та ряд інших. Вони мають інше походження, формуються і розвиваються інакше, ніж ті, що мають явно виражені біологічні задатки і безпосередньо залежать від дозрівання тих або інших органічних структур. Умовами і передумовами розвитку в людини соціальних здібностей є такі обставини її життя:

1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   16


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка