Лекція Психоаналітичне вчення про несвідоме. Помилкові дії. Сновидіння та їх тлумачення



Скачати 290.84 Kb.
Дата конвертації14.09.2017
Розмір290.84 Kb.
Тема 2. Теорія і методологія психоаналізу

Лекція

1. Психоаналітичне вчення про несвідоме.

2. Помилкові дії.

3. Сновидіння та їх тлумачення.


Психоаналітичне вчення про несвідоме.

З. Фрейд: "Ми бачимо, однак, що є два види несвідомого: латентне, але здатне стати свідомим, і витіснене, котре саме по собі й без подальшого не може стати свідомим".


Опис співвідношення між свідомістю й несвідомим не був чимось незвичайним, що принаймні виходило за рамки уявлень тих, включаючи Ліпса, хто вважав, що психічне може існувати у вигляді несвідомого. Однак, у порівнянні з попередниками, що приділяють увагу несвідомому як такому, Фрейд особливо підкреслив активність і дієвість несвідомого. Це привело до того, що несвідомі процеси стали розглядатися не стільки в статиці, скільки в динаміці. Психоаналіз саме й націлений на розкриття динаміки розгортання несвідомих процесів у психіці людини. Все це сприяло тому, що в розумінні Фрейда несвідоме виявлялось в якості двох самостійних не ідентичних психічних процесів. Перший вид схованого, латентного несвідомого - це те, що Фрейд назвав передсвідомим, другий - витісненим несвідомим.

У роботі "Я и Воно" (1923), Фрейд розглянув структуру психіки через призму співвідношень між Воно (несвідоме), Я (свідомість) і Понад-Я (батьківський авторитет, ідеал). Робота "Я и Воно" була направлена на усунення тих спрощень в осмисленні взаємозв'язків між свідомістю й несвідомим, які стали очевидними в міру того, як відбувався розвиток теорії й практики психоаналізу.

У класичному психоаналізі Фрейда пізнання безсвідомого співвідноситься з можливостями зустрічі предметних уявлень з мовними конструкціями, вираженими в словесній формі. Звідси те важливе значення в теорії й практиці психоаналізу, що надається ролі мови й лінгвістичних побудов у розкритті змістовних характеристик несвідомого.

У процесі психоаналітичного сеансу відбувається діалог між аналітиком і пацієнтом, де язикові обороти й мовні конструкції служать підставою для проникнення в глибини несвідомого.

Однак тут виникають специфічні труднощі, обумовлені тим, що безсвідоме має не тільки іншу, відмінну від свідомості логіку, але й свою власну мову. Несвідоме віщає мовою, що незрозуміла для непосвячених. Без знання цієї "іноземної" мови несвідомого не доводиться розраховувати на пізнання несвідомого психічного. Особливо яскраво специфічна мова несвідомого проявляється в сновидіннях людини, де різні образи й сюжети пронизані символікою. Ця символічна мова несвідомого вимагає своєї розшифровки, що є не настільки простій завданням, реалізація якого припускає знайомство людини з древньою культурою, де мова символів була важливою складовою частиною життя людей.

Усвідомлюючи труднощі з пізнанням несвідомого, Фрейд приділяв значну увагу як розкриттю символічної мови несвідомого, так й осмисленню можливостей перекладу витиснутого несвідомого в сферу передсвідомго. Він запропонував таке специфічне тлумачення природи словесних уявлень, завдяки якому їм допускалася логічна можливість усвідомлення несвідомого через передсвідомі ланки, що опосередковують його.

Засновник психоаналізу висунув постулат про словесні уявлення як сліди спогадів. У його розумінні, будь-яке слово є в остаточному підсумку не чим іншим, як залишком спогаду раніше почутого слова. Класичний психоаналіз ґрунтувався на визнанні наявності в людині такого знання, що в нього є, але про яке самому йому нічого не відомо. Маючи певне знання, індивід проте не усвідомлює його доти, доки не буде відновлений ланцюг спогадів про реальні події й переживання минулого, що сталися в житті окремої людини або в історії розвитку людського роду.

З погляду Фрейда, свідомим може стати лише те, що колись вже було свідомо сприйняте. Очевидно, що при такому розумінні пізнання безсвідомого стає, по суті справи, пригадуванням, відновленням у пам’яті людини раніше існуючого знання. Процес пізнання несвідомого виявляється свого роду відродженням знання, уривки якого перебувають у передсвідомому. Однак глибинний зміст цього витиснуто в силу небажання або невміння людини розпізнати за символічною мовою несвідомого його прагнення й бажання, які нерідко асоціюються з схованими демонічними силами, далекими індивідові як соціальній та культурно-етичній істоті, відкидається.

.
Потяг - це несвідоме прагнення людини до задоволення своїх потреб. Фрейд, що вперше використав це поняття в роботі "Три нариси по теорії сексуальності" (1905), проводив межу між інстинктом (Іnstіnkt) і потягом (Trіeb). Під інстинктом він розумів біологічно наслідувана тваринну поведінку, під потягом – психічне представництво соматичного джерела роздратування.

Приділяючи особливу увагу статевому потягу, Фрейд виділив сексуальний об'єкт, тобто особу, на яку спрямований цей потяг, і сексуальну мету, тобто дія, на здійснення якої потяг штовхає. Психоаналітичне розуміння об'єкта, мети і джерела потяга він доповнив відповідними уявленням про силу потяга. Для кількісної характеристики сексуального потягу Фрейд використав поняття "лібідо" - як якусь силу або енергію, що вимірює сексуальне порушення. Лібідо направляє сексуальну діяльність людини й дозволяє описувати в економічних термінах процеси, що протікають в психіці людини у тому числі пов'язані з невротичними захворюваннями.

У лекціях по введенню в психоаналіз, написаних в 1933 році, Фрейд узагальнив свої погляди на життя потягів. У світлі цих узагальнень психоаналітичне розуміння потягів придбало наступний вид:

- потяг відрізняється від роздратування, воно походить від джерела подразнення всередині тіла й діє як постійна сила;

- вивчаючи потяг як процес, у ньому потрібно розрізняти джерело, об'єкт і ціль, де джерело потяга - стан порушення в тілі, а ціль - знищення цього порушення;

- потяг стає психічно діючим на шляху від джерела до мети;

- психічно діючий потяг має певну кількість енергії (лібідо);

- на шляху потяга до цілі й до об'єкта допускається заміна останніх на інші цілі й об'єкти, у тому числі на соціально прийнятні (сублімація);

- можна розрізняти потяги, що затримуються на шляху до мети і затримуються на шляху до задоволення;

- існує розходження між потягами, що служать сексуальної функції, і потягами до самозбереження (голод і спрага), причому перші характеризуються пластичністю, заміщаємістю та відстороненістю, у той час як інші - непохитні й невідкладні.


У садизмі й мазохізмі спостерігається злиття двох видів потягів.

Садизм - потяг, спрямований зовні, до зовнішнього руйнування. Мазохізм, якщо відволіктися від еротичного компонента, - потяг до саморуйнування. Останнє (мазохізм) можна вважати вираженням потяга до смерті, що приводить живе до неорганічного стану.

Насамперед Фрейд підкреслив, що поряд з первинним характером без свідомих процесів вони є динамічно активними й рухливими. Витіснені в несвідоме бажання й потяги людини не втрачають своєї дієвості, не стають пасивними, не перебувають у спокої. Навпроти, знаходячись у глибинах людської психіки, вони накопичують свою силу й готові в будь-який підходящий момент вирватися на волю. У результаті людині часом не залишається нічого іншого, як рятуватися втечею у хворобу. У психіці людини втримуються, використовуючи вираження Фрейда, завжди активні, безсмертні бажання нашої несвідомої сфери.

У теорії психоаналізу визнання за несвідомими процесами їхнього активного характеру означало націленість на дослідження динаміки їхнього переходу з однієї системи в іншу. У практиці психоаналізу це припускало розгляд причин виникнення неврозів з до пори до часу дрімаючого в глибинах психіки витиснутого несвідомого. Активізація ж останнього з неминучістю приводить до утворення різноманітних симптомів, що свідчать про психічне захворювання.
Крім того, Фрейд вважав, що на відміну від свідомості несвідоме характеризується відсутністю якихось протиріч. Логіка свідомості така, що вона не терпить протиріч. Якщо вони виявляються в думках або діях людини, то в найкращому разі це може розцінюватися як непорозуміння, а в гіршому - як хвороба. Логіка несвідомого відрізняється таким інакомисленням, при якому суперечливість протікання несвідомих процесів не є відхиленням від якоїсь норми. Протиріччя існують лише у свідомості й для свідомості. Для несвідомого немає протиріч.

Будь-який фіксуємий свідомістю абсурд не є таким для несвідомого. Навпроти, він не менш значимий за змістом для несвідомого, ніж якась логічно струнка й несуперечлива побудова для свідомості. З погляду теорії психоаналізу, за суперечливістю й абсурдністю несвідомого стоїть схований, потаєний зміст, виявлення якого досить актуально для дослідницької роботи. У клінічному плані нелогічні з позицій свідомості мислення й поведінки пацієнта речі сприймаються аналітиком у якості важливого емпіричного матеріалу, що свідчить про активізації несвідомих процесів, що допомагають у розкритті їхніх джерел і конкретного змісту.

Мета - виявлення їхнього справжнього змісту й доведення до свідомості всього того, що здається на перший погляд абсурдним і суперечливим.

Не менш істотно й те, що при розкритті специфіки несвідомого психічного Фрейд переглянув звичні уявлення про час. У його розумінні час як такий має значимість тільки для свідомості. У безсвідомому відсутнє почуття часу. Саме несвідоме виявляється як би поза часом. Так, у сновидінні або при невротичному стані минуле й теперішнє не обов'язково повинні випливати один з одного у тій хронологічній послідовності, у якій відбувалися реальні або уявні події. У несвідомому минуле й сьогодення, як, втім, і майбутнє, можуть зміщуватись в будь-яку сторону, випереджаючи або підмінюючи один одного.

Для Фрейда позачасовість - одна з найбільш характерних особливостей безсвідомого.

У теорії поняття часу використалося їм для характеристики різних психічних процесів. У клінічній практиці - для встановлення періодичності психоаналітичних сеансів і тривалості лікування.

Крім визнання за несвідомим безчасовсті, Фрейд думав, що існує інтервал між виникненням хвороби в сьогоденні і в глибинах несвідомого. Причини ж невротичних захворювань варто шукати в тім періоді часу, коли виникли найбільше сильні дитячі переживання, викликані різного роду реальними подіями або фантазіями.

Проблема часу має важливе значення й для практики психоаналізу. Вона містить у собі три аспекти: точний час приходу пацієнта до аналітика, частоту й тривалість психоаналітичного сеансу, тривалість лікування хворого. Фрейд уважав, що, незважаючи на безтимчасовість несвідомого або, скоріше, саме завдяки цьому, дотримання певних умов відносно часу істотно для всіх трьох аспектів.

Призначення точної години візиту до психоаналітика має принципове значення. Пацієнт відповідає за відведений йому час, навіть якщо він не використає його. Відповідає за нього тим, що, у принципі, зобов'язаний оплачувати призначений йому, але невикористаний час, як це часом трапляється, коли пацієнт починає хитрувати, щоб пропустити черговий сеанс. Потяг пацієнта перенести черговий сеанс психоаналітичного лікування на інший час, запізнення або забування часу візиту до аналітика - це найчастіше спроби хворих, що намагаються сповільнити процес розкриття таємниць їхнього життя або зберегти свою хворобу з метою одержання певної вигоди від неї.

Тривалість психоаналітичного сеансу звичайно обмежується одною академічною годиною, що становить 45-50 хвилин, а їхня частота залежить від стану хворого. Фрейд затверджував, що психоаналітичні сеанси повинні проводитися щодня, за винятком вихідних і святкових днів, а при тривалому, добре налагодженому лікуванні - три рази в тиждень. Пропуски сеансів, перерва у лікуванні утрудняють психоаналітичну роботу й не сприяють лікуванню хворого.

Тривалість же лікування психоаналітичними методами - від півріччя до декількох років. Можна зрозуміти пацієнтів, що бажають за два-три сеансу звільнитися від невротичного розладу. Можливо зрозуміти й тих, хто розглядає тривале психоаналітичне лікування як спосіб "вимагання" грошей у хворих. Однак, як підкреслював Фрейд, бажаному скороченню психоаналітичного лікування заважає безчасовість бізсвідомих процесів і повільне здійснення душевних змін. Обмеження в часі не приносить користі ні лікареві, ні пацієнтові.

Нарешті, поряд з міркуваннями про безчасовість несвідомих процесів, Фрейд уважно розглянув відносини між фізичною й психічною реальністю для виявлення специфічних характеристик несвідомого. Він почав з того, що переосмислив раніше висунуту їм теорію спокушання: причиною виникнення неврозів слугують реальні травматичні події дитинства, пов'язані із зазіханнями дорослих, найчастіше батьків або найближчих родичів, на дітей. У результаті на передній план висунулося розуміння психічної реальності як важливої складової людського життя. У психоаналізі саме психічна реальність стала важливою й невід'ємною частиною дослідницької й терапевтичної діяльності. Фактично при психоаналітичному "препаруванні" несвідомого в ньому стиралися межі між вимислом і дійсністю, фантазією й реальністю.

Це зовсім не означало, що подібних границь взагалі не існує або їх неможливо в принципі провести. Справа зовсім не в цьому, а в тім, що для несвідомого внутрішня реальність має не менше значення, чим зовнішній світ. Скоріше напроти, найчастіше саме психічна реальність стає для людини більш значимою, ніж її зовнішнє оточення. Особливо велике значення ця реальність має при виникненні неврозів. У всякому разі, акцентуючи увагу на несвідомому психічному, Фрейд довів, що для неврозу психічна реальність значить більше матеріальної.

Втеча у хворобу - це відхід людини від навколишньої його дійсності в мир фантазій. У своїх фантазіях невротик має справу не з матеріальної реальністю, а вигаданою; проте вона виявляється реально значимою для нього. У світі неврозів вирішальною є саме психічна реальність. У психоаналізі значна увага приділяється розгляду ролі психічної реальності в житті людини. Звідси особливий інтерес до фантазій і сновидінь, що дають можливість заглянути в глибини психіки людини, виявити його несвідомі бажання й потяги. Психоаналітик не надає принципового значення тому, зв'язані переживання людини з дійсними подіями, що мали місце, або вони співвідносяться із сюжетами, що знайшли своє відбиття у фантазіях, сновидіннях, мріях, ілюзіях.

Для розуміння внутріпсихічних конфліктів важливо виявити ті складові психічної реальності, які стали причиною виникнення цих конфліктів. Для успішного лікування нервових захворювань необхідно довести до свідомості пацієнта значення несвідомих процесів і сил, що становлять психічної реальності й грають певну роль у житті людини.

Положення Фрейда щодо несвідомого:

- ототожнення психіки зі свідомістю недоцільно, тому що порушує психічну безперервність і провокує нерозв'язні труднощі психофізичного паралелізму;

- допущення несвідомого психічного необхідно тому, що в даних свідомості є чимало пробілів, пояснення яких неможливо без визнання психічних процесів, відмінних від свідомих;

- несвідоме - закономірна й неминуча фаза процесів, які лежать в основі психічної діяльності людини;

- ядро несвідомого становлять успадковані психічні утворення;

- кожен психічний акт починається як несвідомий, він може таким і залишитися або, розвиваючись далі, проникнути у свідомість залежно від того, чи натрапляє він на опір чи ні;

- несвідоме - особлива психічна система зі своїм власним способом вираження й властивими їй механізмами функціонування;

- несвідомі процеси не тотожні свідомими, вони користуються певною волею, якої позбавлені останні;

- закони несвідомої психічної діяльності в багатьох відношеннях відрізняються від законів, яким підлягає діяльність свідомості;

- не слід ототожнювати сприйняття свідомості з несвідомим психічним процесом, що є об'єктом цієї свідомості;

- цінність несвідомого як показника особливої психічної системи більше, ніж його значення як якісної категорії;

- несвідоме пізнається тільки як свідоме після його перетворення або перекладу у форму, доступну свідомості, оскільки, будучи не сутністю, а якістю психічного, свідомість залишається єдиним джерелом, що висвітлює глибини людської психіки;

- деякі з несвідомих станів відрізняються від свідомих тільки відсутністю свідомості;

- протилежність свідомого і несвідомого не поширюється на потяг, тому що об'єктом свідомості може бути не потяг, а тільки уявлення, що відбиває у свідомості цей потяг;

- особливі властивості несвідомого:

- первинний процес;

- активність;

- відсутність протиріч;

- протікання поза часом;

- заміна зовнішньої, фізичної реальності внутрішньою, психічною реальністю.
2. Помилкові дії.

У психіці немає нічого випадкового.

У "Психопатології повсякденного життя" Фрейд докладно розглянув ті помилкові дії, які можуть проявлятися й спостерігатися в кожної людини. Він виділив три групи подібних дій. Першу групу помилкових дій становлять обмовки, описки, помилки читання та слухання.

Другу - тимчасове забування імен, іноземних слів, словосполучень, вражень і виконання намірів.

Третю - ховання предметів, загублення речей, здійснення певних помилок, віра в неправду: коли людина якийсь час вірить брехні, знаючи все ж що це брехня. До цієї ж групи можна віднести цілий ряд інших явищ, включаючи симптоматичні й на перший погляд випадкові дії.

Психоаналітичний підхід до розгляду помилкових дій не тільки обмежив фізіологічне пояснення причин їх виникнення. Він розширив межі можливого вторгнення психології в те, що Фрейд назвав психопатологією повсякденного життя. У результаті, з одного боку, було перекинено міст між клінічним матеріалом, почерпнутим з терапевтичної практики, і спостереженнями над нормальними людьми, що роблять помилкові дії в повсякденному житті. З іншого боку, з'явилася можливість не тільки для пояснення причин виникнення різноманітних промахів з погляду психологічного знання в поводженні людини, але й розуміння того, що вони є повноцінними психічними актами. За словами Фрейда, психоаналізу вдалося довести, що всі ці речі можуть стати легкозрозумілими за допомогою чисто психологічного пояснення й існувати у вже відомих взаємозв'язках психологічних явищ.

Як уважав Фрейд, у кожному разі помилкова дія виражає цілком певний намір людини, прояснення якого необхідно для розуміння того, що насправді стоїть за тим або іншим її промахом. В остаточному підсумку висновок засновника психоаналізу із приводу помилкових дій зводився до того, що вони являють собою серйозні психічні акти, що мають свій зміст, і що вони виникають завдяки взаємодії, а простіше сказати, протидії двох різних намірів.

Психоаналітичний підхід полягає в тім, що дослідник прагне до виявлення порушеного наміру, і того, що його порушує. У людини, що скоїла помилку можна запитати, чому вона зробила саме цю дію і що може про неї сказати. Перше пояснення, що прийшло в голову стає відправним пунктом дослідження, тому що, відповідно до одного із принципово важливих технічних прийомів психоаналізу, думка, що прийшла на ум не є випадковою і її варто розглядати як психічний факт, що заслуговує серйозної уваги. Часом людина, що зробила помилкову дію сама у стані зрозуміти зміст цієї дії, оскільки знає про свій порушений намір і догадується про намір що порушує. Але буває й так, що людина не догадується про намір, що порушує, або ніяк не хоче зізнатися в жодному з намірів, що визначили її помилкові дії. Тоді аналітикові доводиться виступати криміналістом

Відповідаючи на задане запитання, Медведєв сказав буквально наступне: "Тиск із боку верхів ми не відчували, особливо останнім часом ".


Начало поздравления звучало так:

За окном стучится весна,

Манит снова запах лесной.

Если, Люба, тебе не до сна,

Я тебя поздравляю с весной! – ЗМЕЯ

Коли я складав поздоровлення з весною, то в мене й у думках не було використати акровірш. Але несвідоме дійсно зіграло із мною такий жарт. Уявіть собі, яку образу здатна затаїти жінка на чоловіка, що порівнює її зі змією!


Фрейд звернув увагу, що на перший погляд випадкові травми виявляються, по суті, не чим іншим, як самоушкодженнями. Він виходив з того, що в силу тих або інших причин людина піддається самобічуванню. Докори стосовно самого себе користаються з будь-якої можливості, щоб організувати ушкодження. Вони можуть використати випадок, чи зовнішню ситуацію, що створилася, або допомагають їй створитися. Несвідомий намір спритно й мистецьки підводить людини до нещасного випадку.

У "Психопатології повсякденного життя" (1901) Фрейд визнавався, що з ним відбувалися різні нещасні випадки. Із цього приводу він писав, що сам він навряд чи міг відзначити випадки самоушкодження в нормальному стані, але при виняткових обставинах вони бували й у нього. Такою винятковою обставиною, що передує нещасному випадку із дворічним Фрейдом, була смерть його брата. Переживаючи ворожі почуття стосовно народженого брата, що частково відняв любов матері, він бажав усунення його з родини (ці почуття були виявлені дорослим Фрейдом під час самоаналізу. Але як тільки Юліуса не стало, маленький хлопчик співвідніс зникнення (смерть) брата зі своїми егоїстичними бажаннями. Почуття провини викликало докори у свою власну адресу, які в свою чергу породили потребу в покаранні або, точніше, у самопокаранні.


3. Толкування сновидінь.

Повернення до традиції минулого супроводжувалося реабілітацією значимості сновидінь як таких. Тлумачення сновидінь стало сприйматися знову як виявлення їхнього змісту. Однак при розгляді сновидінь й їхньому тлумаченні Фрейд обрав інший шлях, чим це мало місце в стародавності. Якщо в Древньому світі сновидіння розглядалися з погляду їх божественного або диявольського походження, то Фрейд підходив до осмисленню сновидінь з позицій їхнього психічного джерела виникнення й змісту.

На противагу символічному та розшифровую чому методам пояснення сновидінь Фрейд запропонував науковий метод їхнього тлумачення. Його основа - психоаналітичне бачення несвідомої діяльності людини, подібно до тої, яка спостерігається при помилкових діях здорових людей і симптоматичних діях нервовохворих. Мова йде про використання стосовно до аналізу сновидінь того дослідницького методу виявлення джерел симптоматики захворювань, що був реалізований Фрейдом у терапевтичної діяльності. Власне кажучи, завдяки методу вільних асоціацій йому вдавалось виявити в пацієнтів їхні несвідомі думки, почуття, бажання, які дозволяли виявити джерела захворювання. Цьому сприяли також сновидіння, що включаються Фрейдом у психологічно обумовлений зв'язок, що йде своїми коріннями в глибини спогадів пацієнтів. Звідси випливало психоаналітичне розуміння зв'язку між сновидінням і невротичним симптомом. У свою чергу, подібне розуміння приводило до ідеї, відповідно до якої той самий метод дослідження може бути використаний як при виявленні невротичних симптомів, так і при тлумаченні сновидінь.

Розглядаючи сновидіння як невротичний симптом, властивий всім здоровим людям, Фрейд висунув ряд припущень, які лягли в основу психоаналітичного методу тлумачення сновидінь.



Перше припущення полягало в тому, що сновидіння являє собою не фізіологічне, соматичне, а психічне явище. Сновидіння – продукт і прояв сну, що бачить, людина. Але це такий продукт психічної діяльності людини, що по більшій частині не розуміється їм самим і про яке він начебто нічого не знає. І проте ніхто іншої, крім нього самого, не відає про те, що він створив. Тому, що бачив сон, сам повинен сказати, що значить його сновидіння і яку загадку воно представляє. Техніка психоаналітичного методу тлумачення сновидінь саме й полягає в тому, щоб одержати рішення загадки від самого сновидця.

Друге припущення Фрейда – той хто бачив сон, знає своє сновидіння. Правда, коли його розпитують про сновидіння, то найчастіше він відповідає, що нічого не знає про нього й не має ні найменшого уявлення про його зміст. Сновидець просто не знає про своєму знання, що у силу різного роду причин йому недоступно. Виходячи із цього, він думає, що не знає свого сновидіння. І як би це парадоксально не звучало, але виявляється, що сновида помиляється щодо свого власного незнання з приводу того, що він знає. У зв'язку із цим Фрейд у формі своєрідного каламбуру говорив про те, що в душі людини існує щось таке, про що вона знає, не знаючи, що вона про нього знає. При терапевтичній роботі завдання полягає в тім, щоб дати можливість клієнту виявити своє знання й повідомити його психоаналітикові. Це не означає вимоги, щоб сновидець відразу повідомив про його зміст. Але він може представити матеріал, що сприяє відкриттю джерел походження сновидіння й наступному розумінню його значення.

Третє припущення Фрейда ґрунтувалося на тім, що перша думка про своє сновидіння повинна давати бажане пояснення його.

Психоаналітична техніка дослідження сновидіння полягає в тім, що сновидця, запитують, звідки в нього це сновидіння. Перше ж його висловлювання з даного приводу вважається поясненням. Однак якщо сновидець буде випробовувати утруднення, визнаючись, що йому нічого не спадає на думку, то необхідно наполягати на своєму й переконувати його, що якась думка обов'язково має з'явитися в нього. Психоаналітик вимагає, щоб сновидець віддався вільним асоціаціям. У цьому випадку рано або пізно в сновидця виникне якась думка. Причому для психоаналітика байдуже, який буде ця думка. Головне полягає в тому, що ця думка не буде випадковою, оскільки в психіці немає нічого випадкового. Так чи інакше, зробиться, що ця думка обумовлена його внутрішніми установками й виникла в нього думка буде саме такою, а не іншою.

Висловлене Фрейдом третє припущення має потребу в поясненні. Критичне відношення до його методу тлумачення сновидінь нерідко ґрунтується на тому, що сновидцю може спасти на думку все, що завгодно, і, отже, немає ніяких підстав для розгляду першої думки, що прийшла в голову, у якості відправного, сприятливого пункту розуміння змісту сновидіння. Насправді психоаналітична техніка тлумачення сновидінь припускає ніби виключення міркувань людини про своє сновидіння. Справа в тому, що, як підкреслював Фрейд, психічна структура людини, що міркує, зовсім інша, ніж структура того, хто спостерігає свої психічні процеси. Тому необхідно викликати в людині не міркування про своє сновидіння, а спокійне самоспостереження, що не допускає якихось критичних суджень з приводу виникаючих в неї асоціацій. У стані спокійного самоспостереження сновидець вільно віддається своїм думкам, асоціаціям, спогадам. Це й сприяє появі таких його уявлень, які мають безпосереднє відношення до значення сновидіння.

Психоаналітичний метод тлумачення сновидінь містить у собі установку, відповідно до якої при спокійному самоспостереженні доцільніше мати справу не зі сновидінням у цілому, а зі складовими його елементами. Якщо сновиду запитати, чим викликані його сновидіння і що вони означають, то, як правило, він нічого не може сказати ні про те, ні про інше. Тому варто розбити сновидіння на складові частини, звернути увагу на окремі його елементи й здійснювати самоспостереження стосовно них. У цьому випадку про думки, що прийшли в голову, ніяк не можна буде сказати, що вони є довільними, випадковими, не пов'язаними зі змістом сновидіння.

Завдяки розкладанню сновидіння на складові його частини й окремі елементи психоаналітичний метод тлумачення сновидінь помітно відрізняється від традиційного символічного методу тлумачення, при якому сновидіння розглядалося в якості чогось єдиного й цілісного. Щодо цього він виявляє подібність із іншим методом тлумачення сновидінь – методом розшифровування.
З погляду Фрейда, сновидіння - це здійснення заборонних, подавлених, витіснених у несвідоме бажань, повернення людини до її інфантильного (дитячого) стану. У сновидінні знаходять висвітлення наші власні потяги й бажання. У ньому знову оживають всі характерні риси примітивного щиросердечного життя, включаючи різні форми прояву сексуальності. Було б некоректно говорити про те, що Фрейд першим розглянув сновидіння з погляду здійснення бажань людини. До нього неодноразово висловлювались подібні міркування. Однак автори робіт, у яких відбивалася подібна точка зору, як правило, говорили про те, що здійснення бажань характерно для деяких сновидінь. Фрейд же прийшов до більш глобального висновку й висловив думку, що здійснення бажань є змістом кожного сновидіння.

Подібного роду узагальнення було піддано критиці, оскільки кожна людина може сказати, що, у принципі, у неї були такі сновидіння, які були пов'язані з неприємними відчуттями, почуттями невдоволення й різного роду страхами, нічого загального не мають зі здійсненням бажань.

Чому ж він уважав, що кожне сновидіння є здійсненням бажань людини? Хіба це твердження не суперечило навіть його власним сновидінням, у яких він переживав почуття незадоволення й страху? Він уважав, що заперечення, пов'язані з апеляцією до сновидінь, де проявляються почуття незадоволення й страху, є насправді мнімими й не спростовують його висновок про те, що будь-яке сновидіння є здійснення бажань людини. Почуття незадоволення й страху відносяться до явного змісту сновидіння, у той час як психоаналітичний метод тлумачення сновидінь припускає розкриття його внутрішнього змісту. Якщо явний зміст сновидіння може носити неприємний характер, то його схований зміст говорить зовсім про інше. Фрейд прийшов до висновку, що тлумачення сновидінь, у яких знаходять своє відбиття неприємні почуття й різного роду страхи, доводить, що й ці сновидіння є здійсненням бажань людини.

Для Фрейда абсурдність сновидінь не є доказом того, що вони позбавлені змісту. Абсурдність будь-якого сновидіння - це якась вимушеність, що виникає в результаті викривлення його змісту. Як й у випадку неприємних почуттів і прояву різного роду страхів, абсурдність ставиться до того змісту сновидіння, що людина може відтворити в момент свого пробудження. Абсурдність, нелогічність, суперечливість, сторонність сновидіння - все це знаходить своє відбиття в тім, що Фрейд назвав явним (маніфестним) змістом. Однак за явним змістом сновидіння можна виявити те, що він назвав схованими (латентними) думками сновидіння. Ці думки сновидіння недоступні свідомості сновидця вони несвідомі. Сховані думки сновидіння ховаються за явним його змістом, що і представляється людині абсурдним. Самі ж ці думки не є абсурдній, нелогічній, далекими людині. Вони пов'язані з її бажаннями і являють собою повноцінні складові частини його свідомості.

Процес перетворення схованих думок сновидіння в явний його зміст Фрейд назвав роботою сновидіння. У результаті цієї роботи відбуваються такі перекручування схованих думок сновидіння, завдяки яким людина робиться, як правило, нездатною виявити їх у змісті свого сновидіння. Для того щоб виявити й виявити сховані думки сновидіння, необхідно здійснити зворотний процес. Діяльність, пов'язану з переходом від явного вмісту сновидіння до схованих його думок, Фрейд назвав роботою тлумачення.

Вночі, під час сну в людині починають просипатися й зростати різні непристойні спонукання, бажання, потяги. Але цензура дає таку спрямованість роботі сновидіння, у результаті якої відбувається його викривлення. У результаті сховані думки сновидіння усвідомлюються людиною у викривленому вигляді. Їхній прояв у формі явного змісту сновидіння виявляється зовсім не таким, яким воно могло б бути, якби між свідомістю й несвідомим не було ніякої цензури.

Звертаючись до аналізу своїх власних сновидінь і сновидінь пацієнтів, Фрейд стверджував, що робота сновидіння, що полягає в перекладі схованих думок у явний його зміст, здійснюється за допомогою ряду психологічних механізмів. До них він відніс такі механізми, як згущення, зсув, перетворення думок у зорові образи й вторинну обробку. Завдяки цим механізмам явний зміст, текст сновидіння може виглядати дивнім, абсурдним, Явищу подібному тексту сновидіння, що є перекручуванням схованих думок, сприяє цензура, що відповідає, на думку Фрейда, за різні пробіли й пропуски в сновидінні, модифікацію й перегрупування його матеріалу.

Під згущенням Фрейд розумів те, що явний зміст сновидіння, тобто його текст або та картина, що з'являється перед поглядом людини під час сну, є скороченням його схованих думок. Сновидіння може бути лаконічним, коротким й незначним по обсягу, у той час як сховані його думки допускають значну розмаїтість і багату палітру вираження. У процесі згущення деякі елементи схованих думок опускаються. У явний зміст сновидіння переходить тільки частина матеріалу його схованих думок. При цьому окремі елементи схованих думок можуть з'єднуватися між собою, утворюючи в тексті сну щось ціле. Складання колективних осіб, утворення нових частин, вигадливі комбінації слів - все це є важливими засобами процесу згущення в сновидінні.

Так, сновидець може бачити картину знайомства з дівчиною, образ якої носить розмиті обриси, складені з різних рис, що належать його матері, її подругам, дружині знайомого, героїні...

Під зсувом Фрейд розумів процес, при якому якийсь схований елемент заміщається іншим, несхожим на нього. Крім того, замість якогось важливого, значимого елемента на передній план може виходити інший, незначимий і малопримітний. При цьому зміст сновидіння здається дивним, оскільки в його центрі виявляється те, що не має прямого відношення до скритих думок. Завдяки механізму зсуву при роботі сновидіння втрачають інтенсивності психічно-важливі елементи, що відносяться до схованих думок, і в його зміст попадають ті незначні елементи, з яких створюються нові цінності. Результатом зсуву виявляється те, що зміст сновидіння помітно відрізняється від схованих його думок. Текст сновидіння відбиває не самі ці думки, а перекручування життя в несвідомому.

Наприклад, сновидець бачить себе подруженим в теплу, приємну, чисту й прозору воду мальовничого озера, а по небу пропливає рожевими, освітленими сонячними променями хмара. З неї визирає крилатий ангел, але чомусь з перекошеним від злості обличчям старого, мудрого й у той же час зухвалого чаклуна. Глибинний же аналіз розкриває іншу картину: центром притягання переживань людини насправді є спогади не про озеро, а про матір, що любила його й заключала в свої обійми; перекошена особа ангела виявляється померлим батьком, з дитинства викликали в сновидця повагу й трепет, благоговіння й страх.

У психологічному відношенні самим цікавим у роботі сновидіння для Фрейда є такий механізм, під впливом якого відбувається перетворення схованих думок у зорові образи. Причому ці образи - не єдина форма, у яку перетворюються думки. Проте, наочне зображення слова - постійна риса сновидіння. Інша справа, що встановлення зв'язку між словом і його зображенням представляється справою важким. Проблема міститься в тім, що існуючий між схованими думками логічний зв'язок не повністю відтворюється образотворчими засобами. У сновидінні практично неможливо адекватне відбиття в зорових образах логічних зв'язків між окремими думками, з'єднаними між собою союзами типу "якщо, те", "тому що" й іншими. Логічний зв'язок доводиться відновлювати лише в процесі тлумачення сновидіння. Але логічний зв'язок між схованими думками може знаходити своє відбиття в явному сновидінні за допомогою зображення послідовності подій або окремих елементів сновидіння.

Подібні особи або речі можуть зображуватися в сновидінні шляхом ідентифікації. Скажемо, подібні між собою дві особи виражаються в явному сновидінні зображенням усього лише однієї особи, у той час як друга особа усувається й не входить у зоровий образ. Не виключене й утворення складних комбінацій, коли зображення однієї людини наділяється характеристиками іншої, а її ім'я може бути запозичене в третьої. Часом замість реальної подібності шляхом ідентифікації або складної комбінації в явному змісті сновидіння знаходить висвітлення уявлювана подібність. Якщо врахувати, що сновидіння, за словами Фрейда, "абсолютно егоістично", то можна припустити, що за зображенням іншої особи може ховатися власне Я шляхом ідентифікації із цією особою. Або, навпроти, за зображенням сновидця насправді ховається якась інша особа.

Характерні для схованих думок сновидіння логічні протиставлення із працею відтворюються в явному його змісті. І все-таки вони можуть перебувати у змісті сновидіння шляхом перекидання різних елементів матеріалу, що входить у кістяк сновидіння.

У сновидінні може зображуватися кінець події, у той час як виявлення схованих думок показує, що мова йде про початок.

Вторинна обробка - це діяльність, що надає снобаченню як би пригладжений вигляд. Сновидіння втрачає характер абсурдності й безглуздості. Воно приводиться в порядок. У ньому встановлюються логічні зв’язки й заповнюються пробіли. Однак із вторинної обробки сновидіння допускаються різного роду логічні помилки, у результаті чого видима картина або сюжет сновидіння не відповідають дійсному його змісту.

Вторинна обробка змісту сновидіння нагадує діяльність свідомості. Вона здійснюється найчастіше тоді, коли сновидець починає відтворювати й переказувати своє сновидіння. Нормальне мислення жадає від змісту сновидіння, щоб воно було зрозумілим. Воно піддає сновидіння першому тлумаченню, сприяючи тим самим його затьмаренню або перекручуванню. Тому при психоаналітичному тлумаченні сновидіння не слід звертати увагу на його уявну зв’язність, що є результатом вторинної обробки його змісту.

Крім вилучення й викреслювання з ясного змісту сновидіння того, що часом знаходить своє відбиття в схованих його думках, має місце й щось таке, що свідчить про різний рід доповненнях і привнесеннях у сновидіння того, чого немає в схованих думках. Так, у сновидіннях часом відтворюються всі можливі фантазії, які до цього існували в денному житті людини.

Сновидіння як таке розглядалося Фрейдом у якості компромісного утворення. З одного боку, воно задовольняє запити людини, пов'язані з бажанням спати, шляхом відмови від зовнішнього світу. З іншого боку, воно дає витісненим бажанням людини можливість задоволення у формі виконання бажання.

Для Фрейда сновидіння являло наочний приклад того, що придушення й витиснення несвідомого в свідомому стані не усувають несвідомі бажання людини. Витиснення і подавлення зберігає здатність до психічних функцій, які активізуються в стані сну. Тому снобачення можна розглядати в якості одного із проявів витисненого безсвідомого. Аналіз сновидіння дає можливість проникнути вглиб цього таємничого механізму, а його тлумачення виявляється сприятливим пізнанню несвідомого в душевному житті людини.
Труднощі тлумачення сновидіння проявляються вже в тім, що досить часто при своєму пробудженні сновидець не може в повному обсязі відтворити те, що він бачив у сні. Здавалося б, тільки що він бачив різні картини й сюжети, у яких сам брав активну участь. Однак, пробудившись, він не може в деталях відтворити все те, що справило на нього таке сильне враження під час сну. Часом буває й так, що людина не пам'ятає нічого з того, що відбувалося з ним у сні. Нерідкі й такі випадки, коли люди стверджують, начебто їм взагалі не сняться сни.
Лібін займаючись практикою психоаналізу прийшов до наступних висновків:

1. Найпростіше на перший погляд сновидіння може містити в собі ряд значеннєвих значень, виявлення яких вимагає уваги й значних зусиль.

2. Якщо в процесі тлумачення сновидінь стають зрозумілими сховані за його змістом думки, те це ще не означає, що наше власне розуміння цілком і повністю відповідає тому, що лежить в основі даного сновидіння й що наше несвідоме хотіло сказати нам під час сну.

3. Не слід скидати з рахунків ту обставина, що за виявленим процесі тлумачення змістом сновидіння може ховатися ще одне більш глибоке його значення. Його виявлення виявляється доступним тільки в тому випадку, якщо не зваблюєшся щодо своєї прозорливості, що випливає з попереднього досвіду.

4. Труднощі й невдачі власного тлумачення сновидінь – не менш коштовний і корисний досвід самоаналізу, чим вдалі й змістовні толкування сновидінь пацієнтів, що сприяють кращому розумінню їх внутрішніх потягів і бажань, психічних сил і станів.

5. Почерпнуті з ідейної спадщини класичного психоаналізу теоретичні конструкції й інтерпретаційні схеми можуть служити лише відправною крапкою при аналізі сновидінь. Остаточна ж інтерпретація припускає відкритість дослідника до різноманітних можливостей прояву безсвідомого і його готовність якщо буде потреба вийти за рамки позитивних результатів, ніколи досягнутих на основі раніше використаних припущень і технічних прийомів тлумачення сновидінь.

Фрейд не вважав, що сновидіння можна використати для пророкування майбутнього. Навпроти наполягав, що сновидіння призначене для ознайомлення з минулим. З його погляду, сновидіння завжди й у будь-якому сенсі виникає з минулого, однак і віра в те, що сновидіння розкриває перед нами майбутнє, не позбавлена частки істини. Разом з тим він думав, що, переносячи людину в майбутнє, сновидіння малює перед нею таку картину здійснення бажання, у якій це майбутнє є відтворенням минулого.

При тлумаченні сновидінь необхідно дотримуватися трьох правил, які у формулюванні Фрейда виглядають у такий спосіб:

1. Не потрібно звертати увагу на те, що являє собою сновидіння й чи є воно простим або складним, осмисленим або абсурдним, тому що воно не є схованим несвідомим.

2. До кожного елемента сновидіння необхідно викликати заміщаючі уявлення. При цьому не слід замислюватися про них, звертати увагу на те, чи містять вони щось підходяще або відхиляються від елемента сновидіння.

3. Потрібно виждати, поки сховане несвідоме виникне само.
Якщо при роботі сновидіння діючу силу здобуває цензура, що веде до всіляких перекручувань його змісту, то при тлумаченні сновидіння на передній план виступає опір.

З огляду на фактор опору тлумаченню сновидінь, Фрейд розробив відповідну техніку тлумачення. Вона припускає дотримання важливої умови - не виключати ні однієї думки, якщо навіть проти її виникають різні заперечення. Заперечення, наприклад, що дана думка незначна, другорядна, безглузда, не відноситься до справи або про неї непристойно говорити.


Фрейд виходив з того, що елемент сновидіння - це символ несвідомої думки сновидіння. Для різних елементів сновидіння можна знайти ті самі переклади або заміщення, що є постійними, незмінними. Тобто існує таке постійне відношення між елементом сновидіння і його перекладом, заміщенням, що він назвав символічним. Це означає, що часткове тлумачення сновидінь може бути досягнуте без допомоги вільних асоціацій.

Мир символіки різноманітний. Однак прояв символів у сновидіннях обмежений. Точніше було б сказати, що число символічно зображуваних у сновидінні предметів не таке велике, як це може здатися на перший погляд. Наприклад, народження зображується, як правило, різноманітним відношенням до води, смерть - від'їздом або відходом, жіночий початок - землею або деревом.

Більшість же символів використаються в сновидінні для вираження сексуальних об'єктів, відносин, дій. У всякому разі, Фрейд стверджував, що між символами й сексуальністю існують самі тісні відносини й сексуальна символіка відіграє важливу роль у сновидіннях. Так, священне число "три", різноманітні види зброї - пістолети, автомати, списи, різної форми ключі - все це зображує в сновидіннях чоловічі гінеталії. Усілякі сосуди, пляшки, коробки, раковини, скриньки для коштовностей – зображення жіночих статевих органів. Польоти на літаках, перегони на машинах, переміщення в ліфтах, ширяння в повітрі - сексуальне порушення. Танці, підйоми, насильне застосування зброї, ритмічна діяльність - сексуальні акти. Зривання гілок - онанізм, а випадання або виривання зубів - кастрація як покарання за онанізм.

На перший погляд все це може здатися якимсь маренням, викликаним до життя сексуально стурбованою людиною. Насправді сексуальні символи – не довільна вигадка Фрейда. Знання цих символів почерпнуто з різних джерел, включаючи казки, міфи, народні звичаї, фольклор, приказки, поетичні порівняння. Історичні матеріали свідчать, що в примітивних культурах статевим органам і функціям приписувалася ледве не божественна роль. Чоловічі й жіночі статеві органи зводилися в культи, яким поклонялися люди. Етнографічні дослідження й археологічні знахідки свідчать, що в примітивних творах мистецтва знаходили своє відображення сексуальні символи. Збереглися нескельні малюнки, древні пам’ятки, усілякі брелоки й прикраси, на яких зображувалися чоловічі й жіночі статеві органи. Жарти й анекдоти, в основі яких лежить сексуальна тематика, властиві й сучасні люди.

У багатьох культурах і добування вогню співвідноситься із сексуальністю. У древніх індусів і південних африканців добування вогню символізує підлоговий акт. Для них шматок дерева з невеликою виїмкою є символом жіночих статевих органів або богині; вартий шматок дерева або обламана гілка - статевий орган чоловіка або бога. Історія про народження Олександра Великого оповідає, що в день перед весіллям його матері Олимпії приснився сон, у якому вона побачила, як під час бури блискавка, що блиснула, потрапила в її лоно, звідки вирвався вогонь.

Одним словом, сексуальна символіка в житті людини пов'язана з історією становлення людства. Вона поширена в міфах, релігії, мистецтві, мові, і це не викликає активного неприйняття в людей. Але визнання сексуальної символіки в сновидіннях, як це зробив Фрейд, опираючись на історію культури й роботи його попередників, дотепер зустрічає завзятий опір у сучасників. При цьому існує уявлення, що Фрейд настільки сексуалізував сновидіння, що начебто б у них не залишається місця ні для чого іншого.

Символічна мова сновидінь свідчить про те, що під час сну людина перебуває в такому стані, при якому вона як би регресує на нижні щаблі свого розвитку. Несвідома символіка - це ніби архів примітивної культури, що не попадає в поле свідомості свідомої людини, але до якої він звертається під час сну.

Звертання до цього архіву викликає роботу сновидіння, що є архаїчною. Завдяки цій роботі різноманітні символи вплітаються в канву сновидіння, у результаті чого подавлені й витиснуті зі свідомості асоціальні, непристойні потяги й бажання людини виявляються прийнятними, хоча й невпізнанними. Те, що в сновидінні сучасної людини виступає як символ, на попередніх щаблях розвитку людства мало реальну цінність і було складовою частиною життя.

Тлумачення сновидінь припускає звертання до символічної мови бізсвідомого з метою перекладу його на доступну для сучасної людини мову.

Та зрозуміла для нього мова свідомості, до якої він апелює в повсякденному житті. Але для цього необхідно мати явлення про символіку, тобто володіти необхідними знаннями про архаїчні, примітивні щаблі розвитку, де природні бажання й потяги людини виражалися відкрито. Інша справа, що сучасна людина відірвана від свого коріння, не розуміє мови несвідомого, що викликає значні труднощі при його спробах зрозуміти своє сновидіння. Найчастіше подібні спроби завершуються невдачею.







База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка