Лекція №1 Тема лекції: Культура фахового мовлення. Мета заняття: Навчальна



Скачати 443.38 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації11.04.2016
Розмір443.38 Kb.
1   2   3

Мовні норми


Регулюють правильність

Приклади


Орфоепічні й акцентні

Належної вимови звуків і звукосполучень, наголошування та інтонації

Інцидент, а не інциндент

Графічні


Передача звуків на письмі

Робочі, а не робочи; чотирма, а не чотирьма

Орфографічні

Написання слів відповідно до останнього видання “Україн- ського правопису”

Гніт у бочці – гніт у лампі; феєрверк, а не фейєрверк

Лексичні

Слововживання у властивих їм значеннях за змістом на сучасному етапі

Надійшло, а не прийшло повідомлення; настала, а не наступила зима

Морфологічні

Уживання морфем

Найперший, а не самий перший; протягом, а не на протязі року

Синтаксичні

Керування, узгодження, поєд- нання і розміщення слів, речень

Повідомлення надіслані за призначенням, а не За призначенням повідомлення надіслані

Стилістичні

Відбору мовних елементів відповідно до умов спілкування

Він кваліфікований працівник, а не він добрий роботяга

Пунктуаційні

Уживання розділових знаків




Ці правила оберігають літературну мову від проникнення в неї суржику, сленгу, діалектизмів і всього того, що може розхитати, спотворити її структуру. Існують своєрідні мовні табу, які не можна порушувати:

  • фонетичні – їх порушення утруднює передумови вимови: збіг декількох приголосних, зіяння, зсув наголосу;

  • лексико-фразеологічні – їх порушення переформатовує значеннєве наповнення слів і нерозкладених словосполучень: спотворення значень слів, заміна компонентів стійких словосполучень;

  • морфологічні – їх порушення чинить збурення у словозмінних парадигмах: збочення у відмінкових формах, аномальне ступенювання;

  • синтаксичні – їх порушення ламають нормативну забудову мовних словосполучень і речень: заміна звичайного порядку слів у реченні, пропуск семантичного ядра, змішування прямої та непрямої мови;

  • орфографічні – їх порушення суперечить вимогам сучасного правопису: відкидання великої літери, довільне її використання, відмова від дефісів;

  • пунктуаційні – їх порушення не відповідає чинним правилам уживання розділових знаків: заміна позиції знака, повне або часткове нехтування засобами пунктуації.

Літературна мова має дві форми вживання:

  1. Писемну.

  2. Усну.

Культура усного й писемного спілкування передбачає досконале знання та послідовне дотримування всіх мовних норм.

Культура писемного й усного мовлення всіх, хто послуговується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало знати мовні норми й послідовно дотримуватися їх.

Культура спілкування – частина культури поведінки людини у суспільстві. Культура поведінки – сукупність форм щоденної поведінки людини (у побуті, у спілкуванні з іншими людьми), у яких знаходять зовнішнє вираження моральні та естетичні норми такої поведінки. Культура поведінки не буває поза культурою спілкування, і навпаки. Мовленнєвий етикет – важливий компонент національної культури. У мові, мовленнєвій поведінці, усталених формулах (стереотипах) сформувався багатий народний досвід, неповторність звичаїв.

Мовний етикет - це сукупність словесних форм ввічливості, прийнятих у певному колі людей, у певному суспільстві, країні, без яких не обходиться жоден народ.

У кожному суспільстві етикет поступово розвивався як система правил поведінки, система дозволу й заборон, що формують загалом моральні норми. Етикет і мовлення тісно пов'язані між собою. Манера мовлення, стиль, дозвіл чи заборона говорити одне й не говорити інше, вибір мовних засобів як маркер приналежності до певного середовища – все це наявне в наших мовленнєвих виявах. Мовленнєвий етикет можна визначити як правила, що регулюють мовленнєву поведінку. Це широка зона одиниць мови й мовлення, яка словесно виражає етикет поведінки, дає нам в руки ті мовні багатства, які є в кожному суспільстві для вираження неконфліктного ставлення до людей, а етикет регулює складний вибір доречного засобу конкретною людиною, для її конкретного адресата, у конкретному випадку, ситуації.



Мовленнєвий службовий етикет - це правила мовленнєвої поведінки на роботі.

Мовна культура - це надійна опора у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів, у вихованні діяльного, справжнього патріотизму. Культура мови передбачає вироблення етичних норм міжнаціонального спілкування, які характеризують загальну культуру нашого сучасника. З культурою мови насамперед пов’язують уміння правильно говорити й писати, добирати мовно-виражальні засоби відповідно до мети і обставин спілкування.

Культура мови тісно пов’язана з нормами - сукупністю загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними та зразковими в певний час. Норми бувають лексичні (розрізнення значень), граматичні (вибір правильного закінчення, синтаксичної форми), стилістичні (доцільність використання мовних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування), орфоепічні (сукупність правил літературної вимови) та інші

Досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності людини визначає її культуру мовлення.

Наука, що вивчає нормативність мови, її відповідність тим вимогам, що ставляться перед мовою в суспільстві, називається культурою мови.

Популярність у колективі залежить від того, наскільки зовнішній вигляд, поведінка та манери спілкування мовця відповідають уявленням і неписаним правилам даної суспільної групи, певної аудиторії. Пам’ятайте про те, що популярні в колективі люди веселої вдачі, товариські, тактовні. Саме таким оратором повинна бути сучасна ділова людина.



Правила для слухача:

  1. Необхідно перервати всі справи й уважно вислухати мовця.

  2. Слухаючи, необхідно доброзичливо, з повагою і терпляче ставитися до мовця, бути тактовним.

  3. Намагатися не перебивати мовця, не вставляти недоречних зауважень, не переводити власне слухання у говоріння.

  4. Слухаючи, треба перевести в центр уваги мовця та його інтереси.

  5. Необхідно вміти вчасно оцінити мовлення співрозмовника, погодитися чи не погодитися з ним, відповісти на питання.


Універсальні величини ділового спілкування

Існують три універсальні величини ділового спілкування - погляд, усмішка та відстань, на якій ведеться бесіда.



Погляд - найсильніший компонент розмови. Уміння "витримувати погляд" є наслідком особливого тренування. Людина, яка просто дивиться у вічі співрозмовнику, викликає довіру. Вміння першим не відводити погляд - це ознака сильної, рішучої особистості. Зустрічаючись, люди обов’язково коротко дивляться один одному в очі. Цей перший погляд є "пробою на довіру". Щирість у цьому швидкому погляді означає доброзичливе ставлення. Якщо партнер затримує погляд на очах співрозмовника, то робить це з метою пригнітити людину. Якщо співрозмовник затримує погляд, супроводжуючи це кивком голови, то це означає згоду і довіру. Якщо ж партнер відводить очі у паузі, то це значить, що він не все ще сказав і просить не перебивати.

Усмішка. Перш ніж говорити, усміхніться. Це настроїть будь-яку розмову, навіть важку, на доброзичливий тон і взаємоповагу. Усмішка повинна відповідати ситуації, а якщо можливо, й визначати її. Самої мовчазної усмішки іноді буває досить, щоб пом’якшити неприємну ситуацію або зняти роздратування партнера. Усмішка має бути багатозначною, але не маскою, і відповідати настрою.

Надсимволічною є відстань, на якій ведеться бесіда. Розрізняють чотири види дистанції між співрозмовниками: інтимну, особисту, соціальну, офіційну. Відстань між особами служить регулятором їхніх відносин. Визначником соціального статусу, статі, місцевості, де мешкають співрозмовники, може стати саме відстань. Треба пам’ятати, що у різних націй поняття норми різні. У слов’ян відстань під час ділової бесіди менша, ніж, наприклад, у американців, австралійців, бо соціальна дистанція збігається з особистою. Якщо не знати дистанції співрозмовника, то ненавмисне можна його вразити або образити.



Вибір тієї чи іншої одиниці формул увічливості залежить від:

  • ситуації;

  • професії;

  • соціального статусу;

  • статі;

  • освіти;

  • віку.

За умов умілого володіння та врахування цих складових мовець має більше можливостей досягти поставленої мети. Важко не погодитися із соціолого-психологами, які запевняють, що успіх бізнесу на 85% залежить від уміння спілкуватися.
3. Специфіка мовлення фахівця (відповідно до напряму підготовки).

Мова професії - це лексика і фразеологія мови конкретної галузі науки, культури, виробництва. Знати мову професії - це вільно володіти лексикою свого фаху, легко нею користуватися. Мовні знання - основний компонент професійної підготовки. Правильному професійному спілкуванню людина вчиться все своє життя. Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися у складній професійній ситуації та успішно контактувати з представниками своєї професії.

Професіоналізми - слова і мовленнєві звороти, характерні для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на позначення спеціальних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні (а отже, експресивно забарвлені) синоніми до термінів.

Мова не лише активно використовується у сфері духовної культури, а й пов'язана з виробництвом, його галузями та процесами, із соціальними відносинами. Знати мову своєї професії - це значить вільно володіти, послуговуватися лексикою свого фаху. Правильного професійного спілкування людина вчиться все своє життя. Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися на виробництві та в безпосередніх наукових і ділових контактах.

Одним з найголовніших лексичних масивів професійної мови є термінологія. Використовуючи терміни в професійному спілкуванні, потрібно дотримуватися таких вимог: а) кожен термін має лише одне значення в певній галузі; б) якщо певний термін викликає сумнів, то потрібно перевірити його написання чи тлумачення за словником.
4. Формування навичок і прийомів мислення. Види, форми, прийоми розумової діяльності.

Дослідження процесів комунікації свідчать, що понад 70% активного дня люди проводять у спілкуванні. При цьому приблизно 42% цього часу відводять слуханню, 32% — мовленню, 15% — читанню і 11% — писанню. Тобто людина у повсякденному житті слухає більше, ніж говорить. Слухання — це цілеспрямована, організована діяльність людини в комунікації. Елементами слухання є сприйняття слухом, уважність, розуміння, запам'ятовування.



Сприйняття слухом — це перший етап слухання, фізіологічний процес відбору фізіологічних подразників: адресат виокремлює звуки мовлення, розрізнює їх, упізнає слова, речення, значення слів і повідомлень. Швидкість людського мовлення 100—150 слів на хвилину, а здатність сприйняття і розуміння — 400—500 слів на хвилину, тобто потенціал сприйняття значно більший.

Уважність — явище психологічне, відбір потрібних звукових сигналів. Складовими уважності є мінімальний поріг сприйняття (все, що людина може фізично сприйняти), рівні зацікавленості та мотивації. Експериментально встановлено: чим нижчий рівень індивідуальної зацікавленості й мотивації учасників спілкування, тим нижчий їхній поріг сприйняття.

Розуміння (інтерпретація) — це надання особою почутим словам, повідомленням, текстам певних значень, смислів.

Інтерпретація повідомлень адресатом спирається на розуміння граматики, лексики, інших мовних елементів; розпізнавання і розуміння устремлінь, бажань мовця; орієнтацію у висловленні, жанрі мовлення, в контексті і ситуації спілкування.



Запам'ятовування — це процес зберігання інформації з метою пізнішого її використання. Запам'ятовування буває короткотривалим, коли запам'ятовують у ході розмови попередні аргументи, цифри, факти, і довготривалим, яке сприяє збереженню в пам'яті важливих подій, вчинків.

За даними досліджень психологів, відразу після почутої інформації людина запам'ятовує лише 50%, через вісім годин — 35%, за два місяці — заледве 25%. Ці 25% і називаються осадовою інформацією.

Є чотири типи слухання:

1) слухання заради задоволення (музика, матч, вистава);

2) уважне, вдумливе (лекції, новини, інструкції);

3) критичне (у разі невпевненості у достовірності інформації);

4) емфатичне, тобто співчутливе (коли слухач прагне увійти в ситуацію мовця, сприймає слова крізь призму його досвіду, почуттів).

Загалом, сприйняття мовлення (слухання і розуміння) має велике значення для міжособистісного спілкування

Мовленнєва діяльність охоплює чотири види: аудіювання (слухання — розуміння), читання, говоріння і письмо. Аудіювання та читання є рецептивними видами мовленнєвої діяльності, говоріння й письмо — п р о д у к т и в н и м и.

Аудіювання — це такий вид мовленнєвої діяльності, під час якого людина одночасно сприймає усне мовлення й аналізує його. Аудіювання є основою спілкування. Для багатьох професій уміння сприймати — розуміти усне мовлення необхідне у процесі виконання службових обов'язків. Необхідне воно і школярам та студентам, бо допомагає добре засвоїти матеріал. У природній ситуації спілкування співрозмовники вдаються до продуктивного аудіювання, яке одноразове, не повторюється. Репродуктивне аудіювання передбачає повторюваність усної інформації (наприклад, при написанні переказу вчитель читає текст 2—3 рази).

Сприймати усно передавану інформацію потрібно цілеспрямовано: глобально, докладно або критично. Г л о б а л ь н е, або ознайомлювальне, аудіювання вимагає від слухача загального охоплення змісту повідомлення, уміння визначати тему, основну думку повідомлення, ділити його на смислові частини, розрізняти композиційні елементи.

Д о к л а д н е аудіювання передбачає якнайповніше сприймання змісту повідомлення, усвідомлення деталей змісту, кожного з його елементів.

К р и т и ч н е аудіювання, ґрунтуючись на глобальному і докладному, вимагає висловлення власної думки з приводу почутого, мотивованої оцінки сприйнятого твердження, критичного осмислення сприйнятого на слух. Цей вид аудіювання практикують під час переказу тексту з творчим завданням


5. Основні закони риторики

Риторика — це теорія ораторського мистецтва, наука і водночас мистецтво переконуючої комунікації, що становить фундамент професіоналізму представників багатьох гуманітарних фахів: політика, вчителя, журналіста, юриста, менеджера.

Різновиди усних публічних виступів можна показати у вигляді таблиці:

Роди красномовства

Жанри красномовства

Академічне красномовство

Лекція (вузівську шкільна), наукова доповідь, науковий, огляд, наукове повідомлення, науково-популярна лекція

Судове красномовство

Прокурорська (Звинувачувальна) та адвокатська (захисна) промови. Самозахисна промова

Соціально-цолітичне красномовство

Звітна доповідь на конференції (з'їзді,
зборах, засіданні), парламентська,
мітингова промови. Промова при
здійсненні дипломатичного акту.
Політичний огляд

Соціально-побутове красномовство

Ювілейна, вітальня, застільна (тост), надмогильна (поминальна) промови. Виступ на прийомі

Церковно-богословське (духовне) красномовство

Церковна проповідь. Промова на соборі. Офіційне звернення до пастви




Навчальний курс риторики складається з таких частин:

історія риторики (досліджує місце риторики серед інших наук, основні види і жанри ораторського мистецтва, етапи зародження і розвитку риторики в історії людства (Давня Греція, Давній Рим, становлення слов'янського ораторського Мистецтва, сучасні риторичні школи);

теоретична риторика (предметом її вивчення є закони риторики: концептуальний, закон моделювання аудиторії, стратегічний, тактичний, мовленнєвий, закон безпосереднього спілкування, системно-аналітичний закон);

практична риторика (розглядає предмет і зміст усного публічного виступу, текст виступу, образ оратора, логічну культуру оратора, мовленнєву культуру оратора, композицію і стиль виступу, психологію аудиторії, взаємодію оратора та аудиторії, спілкування з аудиторією як творчий процес, полемічне мистецтво оратора тощо).

Мистецтво ритора (оратора) полягає в його володінні усним словом як засобом впливу на слухачів. Воно ґрунтується на культурі мислення, глибокій і різносторонній освіченості, засвоєнні досвіду найкращих ораторів минулого і ораторів сучасних, бездоганному знанні мови і досконалому володінні мовленням, а також на оволодінні культурою; спілкування. Оратор має бути наділений розумом, ерудицією, даром слова; певним рівнем майстерності, бути комунікабельним. Сьогодні, коли суспільство живе в умовах девальвації слова, особливо важливим є особиста порядність оратора, безкомпромісність, щирість, спроможність обстоювати власні гляди, вміння зрозуміти проблеми людей, до яких він звертається.

Риторика, як і філософія та логіка, належить до класичних наук, які з найдавніших часів були основоположними загальноосвітніми дисциплінами. Мистецтво риторики було відомим в Стародавньому Єгипті, Індії та Китаї, проте справжньою батьківщиною красномовства вважають Стародавню Грецію.

Риторика була вагомою складовою частиною суспільного життя Давньої Греції. Як і епос, драма, музика, скульптура й архітектура, вона вважалась мистецтвом, творчістю, її називали «цариці всіх мистецтв».

За стародавніх часів риторику поділяли на три галузі: судова риторика, риторика політична, урочиста риторика.

Античні ритори виступали на політичних зібраннях, форум та судових процесах. Найпершу теорію риторики створили V ст.н.е. в Сіракузах. Найвидатнішим ритором був Георгій, який удосконаливши теорію ораторського мистецтва, познайомив з нею. Він зумів перетворити риторику на мистецтво, яке силою впливу зрівнялося з поезією.

Найславетнішим ритором Стародавньої Греції був, Демосфен (384—322 pp. до н. е.). Сучасники зазначали, що силу Демосфенового слова можна порівняти хіба що з вихором чи блискавкою.

До нас дійшло понад 60 промов і листів Демосфена. Найвідомішими є його політичні промови, виголошені проти македонського царя Філіпа, який намагався позбавити Афіни самостійності Демосфен, будучи вождем антимакедонської партії, боровся проти керівника македонської партії Есхіна. Дійшло до судової справи.; яка стала визначною подією для тодішньої Греції. Есхін та Демос фен зустрілися в суді. Промови обох ораторів — яскраві зразк політичних виступів.

На Демосфенових промовах вчилися цілі покоління античних ораторів. Його промови брав за зразок один з найславетніших давньоримських ораторів Цицерон (106—42 pp. до н. е), якого вважають батьком риторики. Ідеальним оратором сам Цицерон вважав людину високої культури, яка знає історію, філософію, літературу, юриспруденцію, може владарювати над аудиторією, вміючи примусити людей сміятися й плакати. Запорукою успіху ритора Цицерон вважав, освіту та природний дар. У своїх трактатах про ораторське мистецтво Цицерон зазначав, що ритор має бути патріотом, громадянином, який живе ідеалами держави й народу..

Найпершу промову Цицерон проголосив у 25 років, останню — на 63-му році життя (у рік смерті). Усього виголосив понад 100 промов, тексти 57 з них збереглися до нашого часу.

Видатними риторами були давні філософи Аристотель (384—322 pp. до н. е.) та Платон (428—348 pp. до н.е.).

Найвідомішими ораторами Київської Русі були перший Київський митрополит Іларіон та Кирило Туровський (обидва жили в ХІст.).

Найвідомішою проповіддю митрополита Іларіона є «Слово про закон і благодать», де стверджено визначну, роль Київської Русі та обстоюється її право на самостійність. Проповідь відзначається винятковою глибиною думки, образністю та емоційністю.

Кирило Туровський — автор багатьох піднесених величальних промов.

Найперша російська «Риторика» була створена невідомим автором 1620 року. Текст дійшов до нас у 36 списках. Цей твір є перекладом латинської риторики німецького вченого Меланатона, проте текст було пристосовано до потреб російської освіти. Вона стала підґрунтям для дальшого розвитку східнослов'янського красномовства.

У XVII—XVIII ст. курс риторики викладався у Києво-Могилянській академії, яка будучи глибоко національним навчальним закладом, орієнтувалася на найпрогресивніші здобутки кращих європейських університетів. До наших днів дійшли описи 183 підручників риторики, 127 з яких було складено в академії. Ім'я академії прославили такі видатні ритори, як Григорій Сковорода, Феофан Прокопович, Михайло Ломоносов.

Необхідність відновлення національних риторичних традицій спричинена тим, що нині виникла якнайгостріша потреба в особистостях, які можуть самостійно мислити, переконувати, спонукати й скеровувати співгромадян до поступу до істини, добра і краси. Сьогодні ми розуміємо риторику як науку, спроможну відіграти роль синтезатора багатьох наук, спрямованих на розвиток мовної особистості: педагогіки, соціолінгвістики, психолінгвістики» соціальної й особистісної психології, методики викладання мови, стилістики, культури мовлення, лінгвістики тексту тощо.

Відновлення статусу риторики Як науки і навчальної дисципліни має стати визначним кроком на шляху до творення демократичного, високоцивілізованого суспільства.


Словник.

Комунікабельність — здатність до комунікації — спілкування, до легкого встановлення контактів і зв'язків, товариські

Ерудиція — глибокі знання в певній галузі науки чи в багатьох галузях, широка обізнаність, начитаність.

Трактат — наукова праця, де розглянуто окреме питання чи проблему.

Статус — законодавчо закріплене правове становище.
Закріплення знань студентів: (тестове опитування)

Тест 1

1. Вища форма загальнонародної мови — це:

а) територіальні діалекти;

б) наріччя;

в) сучасна українська літературна мова.



2. Мовний стиль — це:

а) різновиди текстів певного стилю;

б) сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і метою висловлювання;

в) різновид національної мови, який є засобом спілкування людей, об'єднаних спільністю території.



3. Державна мова — це:

а) закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої є обов'язкове в органах державного управління та діловодства;

б) єдина національна мова українського народу;

в) найважливіший універсальний засіб спілкування.



4. Літературна мова — це:

а) національна мова;

б) унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей;

в) нижча форма загальнонародної мови.



5. Літературна мова реалізується:

а) в усній і писемній формах;

б) у сучасній українській літературній мові й територіальних діалектах;

в) у національній та державній мові.



6. Українська мова належить до:

а) західнослов'янської групи;

б) південнослов'янської групи;

в) східнослов'янської групи.



7. Офіційно-діловий стиль — це:

а) мова ділових паперів;

б) єдність художніх образів і форм їх вираження;

в) письмове знаряддя, яке використовувалося в часи середньовіччя.



8. Основною ознакою офіційно-ділового стилю є:

а) вживання побутової лексики;

б) широке використання емоційно забарвленої лексики;

в) наявність реквізитів, що мають певну черговість.



9. Тексти офіційно-ділового стилю вимагають:

а) двозначності тлумачення змісту;

б) точності формулювань, документації тверджень;

в) суто розмовної лексики.



10. Зачинателем нової української літературної мови був:

а) Т. Г. Шевченко;

б) І. П. Котляревський;

в) Панас Мирний.



11. Сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, що закріплюються в процесі суспільної комунікації, — це:

а) орфоепічні норми;

б) стилі української літературної мови;

в) норми літературної мови.



12. Сукупність правил вимови — це:

а) орфоепічні норми;

б) орфографічні норми;

в) морфологічні норми.



13.Нормативним є наголошення дієслівних форм:

а) не/сти, ве/зти, несе/мо, везе/мо;

б) нести/, везти/, несемо/, веземо/;

в) не/сти/, ве/зти/, несе/мо/, везе/мо/.



14. Основоположником сучасної української літературної мови вважають:

а) І. П. Котляревського;

б) Т. Г. Шевченка;

в) Лесю Українку.



15. У текстах офіційно-ділового стилю вживають такі готові словесні формули:

а) у відповідності до, згідно, взяти участь;

б) відповідно до, згідно з, взяти участь;

в) відповідно, згідно з, приймати участь.



16. Нормативним є вживання таких словосполучень:

а) військова доктрина, військова частина, військовий квиток, військовий округ, воєнні дії;

б) воєнна доктрина, військова частина, військовий квиток, воєнний округ, воєнні дії;

в) військова доктрина, військова частина, військовий квиток, воєнний округ, військові дії.



17. Грошова одиниця незалежної України має назву:

а) гривна;

б) гривни;

в) гривня.



18. Головна ознака літературної мови:

а) варіативність;

б) черговість;

в) унормованість.



19. Культура писемного й усного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб:

а) досконало знати мовні норми й послідовно дотримуватися їх;

б) користуватися мовою в повсякденному житті;

в) добирати варіанти форм, слів, словосполучень, конструкцій речень.



20. Нормативним є вживання таких словосполучень:

а) телерадіомовна кампанія, виборча компанія, весела компанія, посівна кампанія;

б) телерадіомовна кампанія, виборча кампанія, весела компанія, посівна компанія;

в) телерадіомовна компанія, виборча кампанія, весела компанія, посівна кампанія.



21. Виберіть правильні варіанти слововживання:

а) оцінки по предметах, працюють по обраних спеціальностях, гід по магазинам;

б) оцінки з предметів, працюють за обраними спеціальностями, гід по магазинах;

в) оцінки по предметах, працюють за обраними спеціальностями, гід по магазинам.



22. Нормативним є таке слововживання:

а) вільна вакансія, написати свою автобіографію, захисний імунітет;

б) вакансія, написати автобіографію, імунітет;

в) вільна вакансія, написати автобіографію, імунітет.



23. Мова — це:

а) найважливішій, універсальний засіб спілкування, організації та координації всіх видів суспільної діяльності;

б) сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи;

в) вища форма національної мови.



24. Утвердження української мови як державної неможливе без:

а) функціонування Ті в судочинстві;

б) створення такої мовної ситуації, за якої українська мова мала б усі можливості безперешкодного вживання;

в) територіальних діалектів.



25. Нормативним є вживання таких словосполучень:

а) торгуючі організації, здавати екзамени, курси по вивченню української мови;

б) торговельні організації, складати екзамени, курси з вивчення української мови;

в) торговельні організації, здавати екзамени, курси по вивченню української мови.



26. У Конституції України, прийнятій Верховною Радою 28 червня 1996 р., записано:

а) Державною мовою в Україні є українська мова;

б) Державною мовою в Україні є російська мова;

в) Державною мовою в Україні є українська й російська мови.



27. Мовний етикет — це:

а) використання різноманітних засобів вираження думок;

б) типові формули вітання, побажання, прощання, запрошення;

в) виділення найважливіших місць свого висловлювання.



28. Українська мова є державною мовою в Україні відповідно до статті:

а) 5 Конституції України;

б) 10 Конституції України;

в) 9 Конституції України.



29. Кому належать такі рядки про мову: Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос — більш нічого.А серце б'ється — ожива, Як їх почує!

а) Лесі Українці;

б) Павлу Тичині;

в) Тарасові Шевченку.



30. Виберіть правильний варіант слововживання:

а) машиніст розфасувально-пакувальних машин;

б) водій розфасувально-пакувальних машин;

в) машиніст розфасувально-упаковочних машин.


1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка