Лекція 1 : вступ до соціальної психології. Психологія великих соціальних груп. (2 години)



Скачати 370.31 Kb.
Дата конвертації10.09.2017
Розмір370.31 Kb.


МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

лекції по курсу соціальної психології

зі студентами ІІ курсу стоматологічного факультету
Лекція 1: ВСТУП ДО СОЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ.

ПСИХОЛОГІЯ ВЕЛИКИХ СОЦІАЛЬНИХ ГРУП.

(2 години)


І. Науково-методичне обгрунтування теми.

Знання основ соціальної психології особливо необхідне сучасному лікарю, оскільки медицина нашого часу все більше насичується різними технічними засобами діагностики і лікування, йде закономірний процес спеціалізації, диференціації й технізації лікувального процесу. Особливо важливим в цих умовах є збереження і поглиблення безпосереднього, «віч-на-віч» спілкування лікаря із хворою людиною, використання позитивного терапевтичного потенціалу їхніх взаємин, а також взаємин хворого із його соціальним оточенням.

Психологія великих соціальних груп є одним з найважливіших об’єктів соціально-психологічних досліджень. Власне зародження соціальної психології пов’язано із дослідженням «духу народу», «психології народів», психологічних утворень, що існували в масах людей (психологія натовпу, психологія мас, соціальних рухів і т.ін.).
ІІ. Навчальні цілі заняття.

В процесі вивчення теми студенти мають



  • ознайомитись із питаннями специфіки предмету соціальної психології у порівнянні із загальною психологією, соціологією, психологією особистості та біологією (β-III),

  • з’ясувати, що завдання, що стоять перед соціальною психологією, об’єднуються однією метою: покращити якість життя суспільства та окремих громадян, зробити його більш безпечним, тривалим, комфортабельним, щасливим, як би суб’єктивно це щастя не визначалось (β-IV),

  • знати, що запити на проведення соціально-психологічних досліджень в умовах сучасного етапу розвитку суспільства надходять буквально з усіх сфер суспільного життя, особливо у зв’язку із тим, що у кожній з них сьогодні відбуваються радикальні зміни: від промислового виробництва, різних сфер виховання, системи масової інформації, сфери демографічної політики, боротьби із антисоціальною поведінкою, спорту, сфери обслуговування і т.д. (β-I).

  • дізнатись, що основне питання відносно специфіки соціальної психології полягає в тому, якою мірою соціальний психолог, вивчаючи поведінку індивідів, має враховувати макроструктуру, макропроцеси? (β-II),

  • ознайомитись із поняттям великої соціальної групи (β-II),

  • знати особливості дослідження великих груп (β-II),

  • знати складові змісту психології великих соціальних груп (когнітивна, мотиваційно-потребова, емоційна та регулятивно-вольова сфери) (β-II),

  • знати форми прояву психології великих груп (β-I),

  • навчитись класифікувати великі групи (β-II),

  • розглянути психологічні характеристики різних видів великих груп, таких як класи, стихійні та етнічні групи (β-I),

  • аналізувати міжгрупові стосунки (β-II).


ІІІ. Цілі розвитку особистості (виховні цілі).

В процесі вивчення теми у студентів формуються соціально-психологічні уявлення, що мають виховний потенціал у професійному, соціально-психологічному та соціальному аспектах.



Хоча багато що у поведінці людини іще залишається загадкою, соціальна психологія вже сьогодні може частково відповісти на багато інтригуючих питань:

  • Чи стануть люди поводитись по-іншому, якщо вони спочатку сприймуть нові установки? Якщо так, то який спосіб переконання є найефективнішим?

  • Чому люди іноді допомагають, а іноді заподіюють шкоду один одному?

  • Як виникають соціальні конфлікти і що потрібно зробити для того, щоб їх учасники розтиснули кулаки і потисли один одному руки?


ІV. Міждисциплінарна інтеграція.



Дисципліни

Знати

Вміти

1

Попередні (забезпечуючі) дисципліни




„Основи психології. Основи педагогіки”

Поняття психічного рівня відображення. Предмет загальної психології.

Дати визначення предмету соціальної психології




„Медична біологія”

Знати специфіку соціально-психологічного підходу порівнянно із біологічним




2

Наступні дисципліни




„Терапевтична стоматологія”

Розуміти значення соціальної психології для спілкування лікаря і хворого







„Історія України”

Знати час пожвавлення соціально-психологічних досліджень в Україні







„Нормальна фізіологія”

Знати специфіку соціально-психологічного підходу порівнянно із фізіологічним




3

Внутрішньопредметна інтеграція




„Соціальна психологія особистості”

Предмет соціальної психології.





V. План та організаційна структура лекції.



Основні етапи лекції та їх зміст

Цілі в рівнях абст­рак­ції

Тип лекції. Засоби активізації студентів. Матеріали методичного забезпечення

Роз­по­діл ча­су

1

Підготовчий етап




Визначення актуальності теми, навчальних цілей лекції та мотивація




Див. пп. І і ІІ

15%

2

Основний етап




1. Предмет і завдання соціальної психології.

2. Поняття великої соціальної групи.

3. Особливості дослідження психології великих соціальних груп.

4 Зміст психології великих соціальних груп.

4.1. Когнітивна сфера.

4.2. Мотиваційно-потребова сфера.

4.3. Афективна сфера.

4.4. Регулятивно-вольова сфера.

5. Форми прояву психології великих груп.

5.1. Психологічний склад спільноти.

5.2. Соціальний тип особистості.

6. Види великих соціальних груп.

7. Психологічна характеристика різних видів великих соціальних груп.

7.1. Соціальні класи.

7.2. Стихійні групи.

7.3. Психологічні особливості етнічних груп.

8. Міжгрупові стосунки.


β-IІІ

Вступна лекція.

Лекція із застосуванням наочності. Засоби наочності: комп’ютер, проектор, презентація



80%

3

Заключний етап




Резюме лекції, загальні висновки. Відповіді на можливі запитання. Завдання для самопідготовки студентів.




Навчальна література, завдання, питання (див. п. VIII б)

5%



VI. Зміст лекційного матеріалу.

а) розгорнутий конспект змісту теми

1. Предмет і завдання соціальної психології

Визначення предмету – перше завдання будь-якої науки. Як підкреслює К.А. Абульханова, «коли предмет науки визначений, задача специфікації наукового знання вже є вирішеною».

Саме поєднання слів «соціальна психологія» вказує на специфічне місце, що займає ця дисципліна у системі наукового знання. Виникнувши на стику наук — психології та соціології, соціальна психологія донині зберігає свій особливий статус. Це призводить до того, що кожна із «батьківських» дисциплін досить охоче включає її в якості своєї складової частини.

Існує думка (G. Allport), що соціальна психологія поки що не змогла виділити тієї специфіки, що могла б бути підставою для виділення її власного предмету. Причиною цього є те, що існують факти суспільного життя, які можуть бути вивчені лише за допомогою поєднаних зусиль двох наук: психології та соціології. Основне питання відносно специфіки соціальної психології полягає в тому, якою мірою соціальний психолог, вивчаючи поведінку індивідів, має враховувати макроструктуру, макропроцеси? Річ у тому, що їх переважно вивчають інші науки: соціологія, політичні науки, антропологія і т.д.

Соціальна психологія служить «мостом», який поєднує інтереси психології (із акцентом на індивідуумі) та соціології (із акцентом на соціальних структурах).

Ми будемо виходити з того, що соціальна психологія є частиною психології (хоча існує і інша точка зору – віднесення соціальної психології до соціології).

Таким чином, соціальна психологія – це галузь психології, предметом якої є закономірності поведінки та діяльності людей, обумовлені фактом їх включення до соціальних груп, а також психологічні характеристики самих цих груп.

Проте, питання про предмет соціальної психології є досить складним. Запити на проведення соціально-психологічних досліджень в умовах сучасного етапу розвитку суспільства надходять буквально з усіх сфер суспільного життя, особливо у зв’язку із тим, що у кожній з них сьогодні відбуваються радикальні зміни: від промислового виробництва, різних сфер виховання, системи масової інформації, сфери демографічної політики, боротьби із антисоціальною поведінкою, спорту, сфери обслуговування і т.д. Навряд чи можна «очікувати» остаточного вирішення питання про предмет соціальної психології найближчим часом (Г. Андреева).



Завдання, що стоять перед соціальною психологією, об’єднуються однією метою: покращити якість життя суспільства та окремих громадян, зробити його більш безпечним, тривалим, комфортабельним, щасливим, як би суб’єктивно це щастя не визначалось.

Хоча багато що у поведінці людини іще залишається загадкою, соціальна психологія вже сьогодні може частково відповісти на багато інтригуючих питань:



  • Чи стануть люди поводитись по-іншому, якщо вони спочатку сприймуть нові установки? Якщо так, то який спосіб переконання є найефективнішим?

  • Чому люди іноді допомагають, а іноді заподіюють шкоду один одному?

  • Як виникають соціальні конфлікти і що потрібно зробити для того, щоб їх учасники розтиснули кулаки і потиснули один одному руки?

В соціальних науках діє два головні чинники: неможливість пояснення нових фактів в рамках старих підходів та соціальне замовлення на нові знання, необхідні для вирішення практичних, злободенних проблем, що виникли перед суспільством. Така ситуація особливо характерна для періодів глибоких соціальних змін. Екологічна криза, етнічні конфлікти, духовна криза з супутніми їй корупцією, наркоманією, злочинністю в сукупності становлять для людства не меншу загрозу, аніж колись – світова ядерна війна.

Головне завдання соціальної психології полягає в тому, щоб вивчити та пояснювати, як встановлюються і функціонують міжособистісні відносини в групі, а також зв’язки між групами та суспільством в цілому.

Знання основ соціальної психології особливо необхідне сучасному лікарю, оскільки медицина нашого часу все більше насичується різними технічними засобами діагностики і лікування, йде закономірний процес спеціалізації, диференціації й технізації лікувального процесу. Особливо важливим в цих умовах є збереження і поглиблення безпосереднього, «віч-на-віч» спілкування лікаря із хворою людиною, використання позитивного терапевтичного потенціалу їхніх взаємин, а також взаємин хворого із його соціальним оточенням.



2. Поняття «великої соціальної групи»

Психологія великих соціальних груп є одним з найважливіших об’єктів соціально-психологічних досліджень. Власне зародження соціальної психології пов’язано із дослідженням «духу народу», «психології народів», психологічних утворень, що існували в масах людей (психологія натовпу, психологія мас, соціальних рухів і т.ін.).

Психологічні характеристики великої групи є не сумою рис, притаманних кожній окремо взятій особистості, а є тим типовим, що характерне для всіх індивідів.

Для великих соціальних груп характерні деякі спільні ознаки, які відрізняють ці групи від малих груп. У великих групах існують специфічні регулятори соціальної поведінки, це звичаї, порядки і традиції. Їхнє існування обумовлено наявністю специфічної суспільної практики, із якою пов’язана дана група, відносною стійкістю, з якою відтворюються історичні форми цієї практики. Специфічні регулятори поведінки груп разом із особливостями життєвої позиції дають таку важливу характеристику, як спосіб життя групи. Його дослідження передбачає вивчення особливих форм спілкування, особливого типу контактів, що складаються між людьми. В межах певного способу життя набувають особливого значення інтереси, цінності, потреби. Не останню роль у психологічній характеристиці великих груп грає наявність специфічної мови. Для етнічних груп – це зрозуміла характеристика, для інших груп «мова» може виступати як певний жаргон, наприклад, властивий професійним групам або такій віковій групі, як молодь.



3. Особливості дослідження психології великих соціальних груп

Соціально-психологічне дослідження характеристик великих соціальних груп стикається із цілим рядом труднощів (тут маються на увазі, перш за все, дослідження великих організованих, стійких соціальних груп). Багатство методик вивчення різних процесів у малих групах часто контрастує із відсутністю подібних методик для дослідження, наприклад, психологічного обличчя класів, націй та інших груп такого роду. Для вивчення великих соціальних груп є свої методи.

Типові риси психології представників великих соціальних груп фіксовані у звичаях, традиціях і порядках, що призводить до використання при їхньому вивченні методів етнографії. Не можна сказати, що ці методи взагалі невідомі соціальній психології: якщо згадати пропозиції В. Вундта щодо вивчення мови, міфів та звичаїв для пізнання «психології народів», то стане ясним, що на зорі свого виникнення соціальна психологія зверталась до проблеми використання таких методів.

Однією із сучасних форм застосування таких методів є «міжкультурні» (крос-культуральні) порівняльні дослідження».

Певну роль у консолідації великих соціальних груп, особливо етнічних, займає наявність специфічної мови. Тому соціальна психологія використовує прийоми, прийняті у мовознавстві; адже тут певною мірою їй доводиться мати справу із аналізом знакових систем.

При вивченні психології великих соціальних груп застосовуються також методи, традиційні для соціології, включаючи різні прийоми статистичного аналізу. Звичайно, результати досліджень, виконаних за допомогою таких прийомів, не завжди розкривають причинно-наслідкові зв’язки; в них, швидше, описуються деякі функціональні залежності, які дозволяють отримати значущі кореляції.



4. Зміст психології великих соціальних груп

Психічні явища у великих групах можуть бути розділений за сферами психіки. Подібно до того, якими є ці сфери у загальній психології, можна говорити про когнітивну, потребово-мотиваційну, афективну та регулятивно-вольову сфери. Всі психічні процеси цих сфер у психології великих груп набувають своїх специфічних особливостей.



4.1. Когнітивна сфера.

До когнітивної сфери відносяться соціальні уявлення, соціальне мислення, громадська думка, суспільна свідомість, менталітет. Відомі особливості східного і західного стилю мислення (Г.Ф. Салтыков, 1982). Емпіричні дослідження А.Р. Лурия (1974) показали своєрідність чуттєвого та понятійного відображення дійсності. Когнітивні структури складають основу буденної психології. Вищий їх рівень – це свідомість спільноти, що у формі ідей, теорій складає ідеологію окремих спільнот, ідеологію суспільства в цілому (Г.М. Гак, 1960).

Елементи когнітивного світу не існують у вигляді якоїсь безладної, розрізненої сукупності. Вони скоріше ув’язуються між собою у структури більш високого порядку. Соціальні та когнітивні психологи називають такі структури «схемами».

В концепції «соціальних уявлень», розробленій французькою психологічною школою (З. Московією) під соціальним уявленням розуміється буденне уявлення якої-небудь групи про ті чи інші соціальні явища, тобто спосіб інтерпретації та осмислення повсякденної реальності. За допомогою соціальних уявлень кожна група будує свій образ соціального світу, його інститутів, влади, законів, норм. Соціальні уявлення – це інструмент не індивідуального, а групового соціального пізнання.

Механізм зв’язку групи та виробленого нею соціального уявлення виступає у такому вигляді: група фіксує деякі аспекти соціальної дійсності, впливає на їхню оцінку, далі використовує своє уявлення про соціальне явище у формуванні ставлення до нього. З іншого боку, вже створене групою соціальне уявлення сприяє інтеграції групи, як би «виховуючи» свідомість її членів, доводячи до них типові, звичні інтерпретації подій, тобто сприяючи формуванню групової ідентичності. Соціальні уявлення, породжені групою, досить довготривалі, вони можуть передаватися із покоління в покоління.

Концепція С. Московієй допомагає більш точному визначенню такого поняття як менталітет. Звичайно під менталітетом розуміється інтегральна характеристика деякої культури, в якій відображено своєрідність бачення та розуміння світу її представниками, їхніх типових «відповідей» на картину світу. Представники певної культури засвоюють схожі способи сприймання світу, формують схожий напрям думок, що й виражається у специфічних зразках поведінки. Типовий для великої групи набір соціальних уявлень та відповідних їм зразків поведінки і визначають менталітет групи. Не випадково в буденній мові згадують «менталітет інтелігенції», «менталітет підприємця» і т.п.



Атитюд визначається, як схильність реагувати сприятливим чи несприятливим чином на деякий об’єкт, особу, інститут або подію. Позитивні атитюди стосовно порівняно абстрактних об’єктів (свобода, чесність, безпека), які поділяються широким колом людей, називаються цінностями.

На думку соціальних психологів біхевіористської орієнтації, повторне і систематичне поєднання об’єкту атитюду із подією, яка наділена позитивною або негативною значущістю, призводить до виникнення сприятливої чи несприятливої афективної реакції на об’єкт, тобто до атитюду.

Соціальні психологи когнітивистської орієнтації підкреслюють роль інформації як основи для формування атитюду. Основними детермінантами атитюду є переконання, репрезентуючі суб’єктивне знання людей про самих себе та про навколишній світ. Чим більша кількість переконань асоціюється із позитивними атрибутами об’єкту, і чим менша їхня кількість асоціюється із його негативними атрибутами, тим більш сприятливим буде атитюд до цього об’єкту. Найважливішим джерелом інформації про об’єкти, людей та події є безпосередній досвід. Так, можна особисто переконатись у тому, що куріння сигарет викликає неприємні запахи або що надмірна вага знижує фізичну витривалість. Будучи заснованими на особистому досвіді, такі атитюди характеризуються високим ступенем довіри до них та опором до змін. Часто вони досить точно відображають реальність. З часом, проте, відбувається викривлення пам’яті про події, знижується точність переконань, заснованих на особистому досвіді. За загальне правило приймається, що ці викривлення відбуваються у напрямку збільшення внутрішньої узгодженості та зв’язності пригадуваних подій.

Проте велика частина інформації отримується людиною в ході спілкування із іншими людьми або із різноманітних джерел, таких як телебачення, радіо, газети та книги. Встановлено, що на прийняття такого роду інформації «з других рук» та її включення до системи переконань впливає цілий ряд чинників. Це, насамперед, зв’язність та переконлива сила самої інформації, що міститься у повідомленні. На довіру до джерела впливають також тип звертання (наприклад, звертання, засноване на страхові чи на гуморі) та особистісні особливості отримувача.



Соціальні стереотипи – це ті узагальнені і, як правило, навантажені оцінними думками враження, які члени однієї соціальної групи використовують при характеристиці членів іншої групи. Зокрема, на важливу роль стереотипів часто посилаються при дослідженні етнічних упереджень.

Стереотипи наділені великою стійкістю. Як писав Ліппман, «системи стереотипів можуть бути ядром наших особистих традицій, захистом нашого становища у суспільстві. Це проекція на світ нашого власного почуття, наших власних цінностей, нашої власної позиції та наших власних прав. Тому стереотипи надзвичайно заряджені тими почуттями, з якими вони пов’язані. Не дивно, що будь-яке посягання на стереотип уявляється посяганням на основи світобудови». Стійкість стереотипів має пояснення: стереотипи захищають об’єкти, цінні для групи. Емоційна зарядженість стереотипу також має пояснення: він фіксований у структурі особистості і виражає особисті інтереси.

Зв’язок стійкості стереотипів та їхньої емоційної зарядженості взаємний: чим твердіші стереотипні оцінки, тим, як правило, більшу емоцію викликає будь-яка спроба поставити їх під сумнів. І, навпаки, чим інтенсивніша емоція, тим більш категоричною проявляється стереотипна думка, що її виражає.

Процес стереотипізації викликаний необхідністю впорядкувати, класифікувати, категоризувати оточуючу дійсність. Ефективність стереотипів обумовлена досить високим ступенем одноманітності повсякденного життя.

Разом із тим, достоїнство стереотипу – його функція класифікатору – може перетворюватись на недолік. Це буває, коли стереотип перестає відповідати дійсності або коли він класифікує об’єкти за неістотними ознаками. Стереотипи можуть панувати в очікуваннях від членів іншої групи та ігнорувати або пригнічувати свідчення того, що даний стереотип може бути помилковим або неадекватним в тому чи іншому конкретному випадку. При підкресленні недоліків стереотипу отримали широке розповсюдження визначення стереотипу, як «широко поширеної помилкової інформації, традиційної нісенітниці» [Hayakawa, 1962]. Згідно із Г. Оллпортом, стереотипізоване мислення є характерною властивістю особистості певного типу – невротичної, «авторитарної» і т.п.

4.2. Мотиваційно-потребова сфера.

Мотіваційно-потребова сфера представлена груповими потребами, загальногруповою мотивацією, цінностями, інтересами, цілями, установками та ідеалами.

Також істотне місце у мотиваційній сфері займають життєві орієнтації. Вони є системою віддання переваг, що проявляються в свідомій чи несвідомій вибірковій поведінці, в мотиваційному виборі в ситуації альтернативи. Аналіз типології орієнтації міститься у працях Г.Г. Дилигенского (1994). Він виділяє такі типи життєвих орієнтацій: орієнтація статус-кво (прожити як-небудь, залишитися на поверхні), кар’єристський тип орієнтації (вибитись в люди, зробити кар’єру, досягти успіху в межах даної організації), підприємницький тип (розширити справу, досягти більшої незалежності, влади, впливу), гедоністична орієнтація (орієнтація на дозвілля, на розваги), орієнтація на матеріальне споживання, в більш неприхованому вигляді це споживацька орієнтація; соціально-політична орієнтація; орієнтація на творчість (це рівень самоактуалізації особистості); орієнтація на боротьбу за певні соціальні ідеали.

4.3. Афективна сфера.

Афективна сфера психології великих груп включає соціальні почуття, емоції та настрої.

У визначення поняття «соціальних почуттів» включаються два значення. В одному випадку йдеться про індивідуальне емоційне ставлення до фактів, ситуацій, установ соціальної дійсності. В іншому випадку носіями соціальних почуттів є об’єднання людей, соціальні спільноти.

У суспільних (колективних) настроях у яскравій формі відображаються відносини і оцінка людьми стану об’єктивних процесів та психічних феноменів. Суспільний настрій не є сумою настроїв людей, які входять до групи, він наділений здатністю до багаторазового збільшення енергії індивідів, які складають групу, і із тим більшою силою, чим більшою є соціальна група.



4.4. Регулятивно-вольова сфера.

Вплив схожих умов існування групи на свідомість її представників відбувається двома шляхами: а) через особистий життєвий досвід кожного члена групи, що визначається соціально-економічними умовами життя всієї групи; б) через спілкування, більша частина якого проходить у певному соціальному середовищі із чітко вираженими рисами даної групи.



5. Форми прояву психології великих груп

Форми прояву психології великих соціальних груп поділяють на характеристику психічного складу спільноти та характеристику типової особистості представника певної соціальної спільноти.



5.1. Психічний склад спільноти.

Психічний склад спільноти виступає як найбільш стійке утворення у психології спільноти. До нього відносяться соціальний характер, традиції, звичаї, звички, порядки, забобони, спосіб життя. Ці явища характерні для різних соціальних спільнот.

Соціальний характер групи, народу із певною логікою та послідовністю детермінує одну лінію поведінки, одні вчинки та виключає інші. Він формується у конкретних умовах, під впливом соціального буття, тієї системи цінностей, орієнтацій, в яких відбувається процес соціалізації. Характер визначається специфічною культурою, системою знаків, символів. Поняття «соціального характеру» краще визначається не в термінах наукової теорії, а описово – в художніх образах.

Традиції є тими узаконеними способами відтворення правил, норм поведінки, відносин людей, що історично склались під впливом певних умов життя. У традиціях відбувається спадкоємність тих чи інших соціально значущих форм поведінки у типових ситуаціях, в різних сферах діяльності, що свідомо підтримуються та закріплюють ті чи інші відносини.

Звичай є міцно усталеними в тій чи іншій соціальній групі, у того чи іншого народу правила реагування на певні події, здійснення деяких суспільно значущих дій (особливі моменти трудової діяльності, побуту, сімейного життя, важливі події в житті людини: народження, весілля, характер свят та ін.). Звичай зберігає певний народний досвід, є символом якихось цінностей, вироблених спільнотою, привчає поважати їх. Звичай виховує певне ставлення до групи, до особистості.

Забобон — ця укорінена в суспільстві думка «без розумного звіту у її ґрунтовності» (В. Даль), але така, що стосується переважно «застережливих, марновірних правил». Забобон – це укорінена умовність. Забобони визначають ставлення даної соціальної групи до тих чи інших природних або соціальних явищ. Існувавша до деякого часу думка, що забобони – це властивість недостатньо освічених, малокультурних людей із обмеженим світоглядом, не відповідає дійсності. Фактично забобони в тій чи іншій мірі існують у переважної більшості груп. У великих соціальних груп існують свої забобони.

Спосіб життя – це сукупність сталих, типових для певних соціально-економічних відносин форм життєдіяльності народів, класів, соціальних груп, окремих людей в матеріальному та духовному виробництві, в суспільно-політичній та сімейно-побутовій сфері. У способі життя розкривається, як живуть люди, якими діями і вчинками заповнене їхнє життя, яким є стиль їхнього мислення, їхні потреби, інтереси, ідеали, умонастрої, зміст та форми спілкування, які цілі вони переслідують. У способі життя спільноти, людини виражається система їх відносин до суспільства, праці, інших спільнот, інших людей, до самих себе. Ці відносини відображаються у світогляді, ціннісних орієнтаціях, життєвих позиціях, соціальних і особистісні установках, потребах, стилі життя та поведінці. Приклад способу життя – здоровий спосіб життя.

5.2. Соціальний тип особистості.

В принципі поняття «соціальний тип особистості» може бути віднесене до характеристики типового представника якої-небудь професії (тип лікаря, наприклад), вікової групи із вказівкою країни, епохи (наприклад, молода людина XXI століття) і т.п.

Поняття «психічний склад групи» та «психічний склад особистостей», які до неї входять, співпадають не повністю. Типове не є однаковим для всіх, але саме загальним. Виявлення типового неможливе шляхом вивчення лише змісту індивідуальних свідомостей членів групи, оскільки не всі риси, притаманні психології групи, притаманні кожному члену групи. В окремих випадках який-небудь конкретний представник групи може взагалі у мінімальній мірі бути наділеним цими загальними характеристиками. Це пояснюється тим, що члени групи розрізняються між собою за своїми індивідуальними психологічними характеристиками, за ступенем залученості у найбільш істотні для групи сфери її життєдіяльності і т.д. Також і колективний досвід не засвоюється однаковою і повною мірою кожною особистістю.

6. Види великих соціальних груп

Класифікація великих соціальних груп може проводитись за різними ознаками:



За тривалістю існування. Великі групи поділяються на досить короткочасно існуючі спільноти, що виникли випадково, стихійно (натовп, публіка, аудиторія), та довготривалі, стійкі у своєму існуванні групи, що склалися в ході історичного розвитку суспільства, займають певне місце в системі суспільних відносин конкретного типу суспільства, тобто соціальні групи в точному значенні слова (соціальні класи, етнічні, професійні та статево-вікові групи)

За характером міжгрупових та внутрішньогрупових соціальних зв’язків. В одних випадках люди об’єднуються в групи спільністю об’єктивних зв’язків, що існують незалежно від свідомості та волі цих людей, наприклад, демографічні групи (чоловіки, жінки, покоління, молодь, середній вік, літні люди і т.д.). Групи ці за своїм складом гомогенні, однорідні. Це об’єктивні макрогрупи. В інших випадках групи виникають в результаті свідомого об’єднання людей, наприклад, релігійні групи, партії, союзи, суспільні рухи. За своїм соціальним складом ці групи різнорідні, гетерогенні. Це суб’єктивно-психологічні групи (за Г.Г. Дилигенским).

За часом існування групи поділяються на тривало існуючі великі групи (класи, нації) та коротко існуючі (мітинг, аудиторія, натовп).

За характером організованості групи поділяються на організовані, що формуються свідомо (партії, союзи, асоціації), та неорганізовані, що виникають стихійно (натовп).

За реальністю. За прикладом класифікації малих груп можна говорити про умовні та реальні групи. Ознака контактності взаємодії виступає також як істотна. Статево-вікові групи, професійні групи є не реальними, а умовними. До реальних великих груп із короткими, але тісними контактами відносяться мітинги, збори.

За відкритістю. Великі групи можуть бути відкритими і закритими. Членство в закритих групах визначається внутрішніми встановленнями груп.

За рівнем розвинутості. У класифікації Г.Г. Дилигенского таких рівнів три:

Перший — нижній рівень — типологічний, характеризується тим, що члени відповідної групи об’єктивно схожі між собою за якимись ознаками. Ці ознаки можуть мати істотне значення у рефлексії індивідуальної поведінки людей, але не становлять основи для створення психологічної спільноти. Поєднані за цими ознаками люди являють собою суму індивідів, але не утворюють єдності.

Другий рівень розвитку соціальної групи – ідентифікаційний. Він характеризується тим, що члени групи усвідомлюють свою приналежність до даної групи, ідентифікують себе з її членами.

Третій рівень розвитку соціальної групи можна його позначити як рівень солідарності. Він припускає готовність групи до спільних дій в ім’я групових цілей. Члени групи усвідомлюють спільність своїх інтересів. Клас в собі як спільнота переходить у становище класу для себе. Усвідомлюючи спільність своїх інтересів, відмінних від інтересів інших соціальних спільнот, члени групи об’єднуються в асоціації, союзи, корпорації, встановлюють взаємні зв’язки із іншими об’єднаннями. На загальних зборах, з’їздах виробляють програму, стратегію і тактику своєї діяльності.



7. Психологічна характеристика різних видів великих соціальних груп

7.1. Соціальні класи.

Всі відомі нам суспільства мають той чи інший тип поділу на класи, або соціальної стратифікації, яка відображає ієрархічну організацію статусів, престижу, ресурсів, привілеїв та влади в даному суспільстві. Соціальні класи – це відносно однорідні угрупування, що характеризуються схожими рівнями статусів і ресурсів в даній системі стратифікації. Кожен клас має тенденцію розвивати свою власну ідеологію та свої соціальні норми. В результаті соціальні класи можуть відрізнятися за цілим рядом характеристик, які варіюють від батьківського стилю до політичних ідей.

В XIX в. Карл Маркс запропонував просту теорію соціальний класів, яка нині відкидається соціологами як неадекватна. Єдиним вимірюванням, що він використовував, була економічна структура. Соціолог Макс Вебер висунув протилежну концепцію соціальної стратифікації на основі класу, статусу та партії (влади). На його думку, на формування соціальних класів можуть мати вплив ідеї, наприклад, релігія. Еміль Дюркгейм та інші соціологи-функціоналісти розглядали суспільство, як складну систему взаємопов’язаних ролей. Щоб ці ролі виконувались, суспільство повинно мотивувати своїх громадян, наділяючи ролі конкретних людей статусом або престижем. В соціологічних теоріях соціальна структура описується за допомогою такого поняття, як «соціоекономічний статус».

В Манхеттенському дослідженні Сроул та його колеги виявили, що чим нижчим був соціально-економічний рівень їхніх респондентів, тим частіше зустрічались у них психологічні порушення і тим важчими вони були. Було запропоновано два пояснення. Згідно із гіпотезою дрейфуючого зниження, люди, які втратили душевну рівновагу, виявляються не в змозі утримати позиції більш високого статусу і поступово спускаються вниз по соціальних сходах. Відповідно до другої гіпотези, трудність виживання людей із низьким соціальним статусом створює високий рівень стресу, який, у свою чергу, проявляється у вигляді психологічних порушень.

Соціально-економічний статус позитивно корелює із інтелектом, і ця кореляція більш висока у дорослих порівняно із дітьми. Б. Бернстайн запропонував розмежовувати соціальні класи за тим, як вони користуються мовою. Звичайно маються на увазі дві лінгвістичних форми: середній клас користується «ретельно розробленим» кодом, для якого характерний складний синтаксис. На протилежність цьому, робітничий клас вірогідно використовує «обмежений» код, що спирається на просту структуру речень та конкретність висловлювань. Матері із середнього класу, як правило, є носіями цінностей, що заохочують допитливість та самоконтроль у дітей, тоді як матері робітничого класу більшою мірою цінують слухняність. Вважається, що ці умови сприяють розвитку більшої когнітивної складності у представників середнього класу.

7.2. Стихійні групи.

Ускладнення форм суспільного життя, розвиток масових форм споживання творів культури і мистецтва, масових форм проведення вільного часу, засобів масової інформації змушують із особливою увагою поставитись до вивчення стихійних груп.



Стихійні групи – це короткочасні об’єднання великої кількості людей, які зібрались разом з певного приводу і демонструють якісь спільні дії. Така «група» може бути певною мірою кимсь організована, але частіше виникає стихійно, не обов’язково чітко усвідомлює свою мету, однак, проте, може бути дуже активною. В сучасних суспільствах від дій таких груп часто залежать політичні та соціальні рішення. Важливим чинником формування таких груп є громадська думка.

У стихійних групах відбувається стихійна передача інформації. З одного боку, це інформація із офіційних повідомлень засобів масової інформації, яка часто довільно і помилково інтерпретуються. З іншого боку, у подібних групах є популярним інше джерело інформації – різного роду чутки та плітки. У них – свої закони розповсюдження та циркуляції. Це джерело служить засобом не лише доповнення, але й перевірки інформації, яка надійшла із офіційної пропаганди (Шерковин, 1975). При цьому втрачається необхідність власної інтерпретації інформації. Відбувається групове стимулювання дій. Ситуація спілкування характеризується тим, що особистість діє практично без відчуття особистого контролю над ситуацією. Громадська думка доповнюється інформацією, отриманою із різних джерел. Виникає особливий ефект довір’я саме до тієї інформації, що отримана «тут і тепер» без жодної потреби перевірки її достовірності.

До чинників, що впливають на просоціальну поведінку у стихійних групах відносяться такі зовнішні детермінанти, як присутність випадкових свідків. Присутність більш ніж одного свідка у надзвичайній ситуації призводить до стримування реакцій з боку кожної присутньої людини. Таке гальмування свідком своїх реакцій, мабуть, є наслідком невизначеності ставлення присутніх до самої ситуації. Люди реагують у меншій мірі, коли обставини виявляються невизначеними, коли вони опиняються у незнайомій обстановці і коли вони відчувають невпевненість стосовно поведінкових норм в умовах конкретного оточення. Внутрішні чинники, що впливають на просоціальну поведінку, включають такі змінні, як настрій людини (вірогідність допомагаючої поведінки зростає, коли індивідууми перебувають у хорошому настрої). Просоціальна поведінка також варіює як функція від сприйнятого відносного балансу витрат і винагород. З точки зору деяких представників теорії навчання, просоціальні реакції виникають тому що вони винагороджувались у минулому. Разом із минулим досвідом, на індивідуумів також впливають їхні очікування стосовно майбутніх винагород або покарань.

В одному з районів нью-йоркського гетто злочинець зарізав жінку. Її крики чули більш, ніж 90 жителів довколишніх будинків. Ніхто йому не перешкодив, ніхто не подзвонив у поліцію навіть тоді, коли через деякий час бандит повернувся на місце злочину і для більшої упевненості наніс жертві ще декілька ножових ран. Спираючись на цей факт, Дарлі і Латане (Darley, et а1, 1968) сформулювали гіпотезу про те, що зі зростанням кількості очевидців нещастя падає суб’єктивно усвідомлювана ними частка відповідальності.

Серед стихійних груп в соціально-психологічній літературі найчастіше виділяють натовп, масу, публіку.

Натовп є контактною групою людей, обчислюваною десятками і навіть тисячами людей, але не організованою ані зовні, ані внутрішньо, а об’єднувана під впливом психологічних механізмів наслідування, навіювання та зараження. Натовп утворюється на вулиці з приводу найрізноманітніших подій: дорожньо-транспортної пригоди, нещасного випадку, невдоволення діями представника влади чи просто перехожого, затримання правопорушника і т.п. Тривалість існування натовпу визначається лише значущістю інциденту. У випадках вираження невдоволення яким-небудь соціальним явищем натовп може збуджуватись і переходити до якихось дій, іноді агресивних, його емоційне напруження може при цьому зростати. В натовпі можуть виникати елементи організації, якщо знаходиться людина, яка зуміє його очолити. Але якщо навіть елементи організованості виникли, вони дуже нестабільні: натовп легко може їх змести. У будь-якому випадку стихія залишається основним тлом поведінки натовпу.

Маса описується як більш стабільне, в порівнянні із натовпом, утворення, але із нечіткими рамками. Це маніфестації, демонстрації та мітинги. Маса може виступати не обов’язково як хвилинне утворення, подібне натовпу; вона може виявитись значно більшого ступеню організованої, коли певні верстви населення досить свідомо збираються заради певної акції: маніфестації, демонстрації, мітингу. Тут більш високою є роль організаторів, які відомі як лідери саме тих організованих груп, що взяли участь в даній масовій дії, вони звичайно висуваються не безпосередньо у момент початку дій. У діях маси є більш чіткими і продуманими, як кінцеві цілі, так і тактика поведінки. Разом із тим, як і натовп, маса є достатньо різнорідною, в ній теж можуть, як співіснувати, так і зіштовхуватись різні інтереси, тому її існування може бути нестійким.

Публіка – це короткочасне зібрання людей для спільного проведення часу на трибуні стадіону, у великому глядацькому залі або на площі перед динаміком при прослуховуванні важливого повідомлення. У більш замкнутих приміщеннях публіку часто іменують аудиторією.

Публіка та аудиторія збираються заради загальної певної мети, і вони відносно більш керовані, зокрема більшою мірою дотримуються норм, прийнятих в обраному типі організації видовищ. Але і публіка залишається масовим зібранням людей, і в ній діють закони маси, і в разі яких-небудь інцидентів можливі випадки виходу ситуації з-під контролю організаторів. Відомі драматичні випадки, до яких призводять непогамовні пристрасті, наприклад уболівальників футболу на стадіонах і т.п.

До способів впливу, що реалізуються у стихійних групах, відносяться зараження, наслідування та навіювання.

Психічне зараження у найзагальнішій формі визначається як несвідома мимовільна схильність індивіда впадати у певні психічні стани. Оскільки цей емоційний стан виникає в масі людей, то діє механізм багатократного взаємного підсилення емоційних впливів. З давніх пір психічне зараження досліджувалось як особливий спосіб впливу, що певним чином інтегрує великі маси людей, особливо у зв’язку із виникненням таких явищ, як релігійний екстаз, масові психози і т.д. Феномен зараження був відомий, мабуть, на самих раніх етапах людської історії і мав різноманітні прояви: це масові спалахи різних душевних станів, що виникають під час ритуальних танців, спортивного азарту, ситуацій паніки та ін. Тут індивід не зазнає організованого преднаміреного тиску, але просто несвідомо засвоює зразки чиєїсь поведінки, лише підкоряючись їй. Багато дослідників констатують виникнення особливої «реакції зараження», особливо у великих відкритих аудиторіях.

Особливою ситуацією, де посилюється вплив через зараження, є ситуація паніки. Паніка виникає в масі людей як певний емоційний стан, що є наслідком або дефіциту інформації про яку-небудь лякаючу або незрозумілу новину, або надлишку цієї інформації. Сам термін походить від імені грецького бога Пана, покровителя пастухів, пасовищ і стад, що викликав своїм гнівом безумство стада, яке кидалось у вогонь або прірву із незначної причини. Безпосереднім приводом для паніки є поява якоїсь звістки, здатної викликати своєрідний шок. Надалі паніка зростає за силою.

Чим вищий рівень розвитку суспільства, тим більш критичним є ставлення індивідів до сил, які автоматично тягнуть їх на шлях тих чи інших дій або переживань, тим слабішою є дія механізму зараження (Поршнев, 1968). Якщо в ситуації паніки знаходиться людина, яка може запропонувати зразок поведінки, який сприяє відновленню нормального емоційного стану натовпу, здатен внести елемент раціональності в ситуацію і певним чином захопити «керівництво» в ній, то є можливість паніку припинити (Шерковин, 1975).

Специфіка наслідування полягає у тому, що тут відбувається не просте прийняття зовнішніх рис поведінки іншої людини чи масових психічних станів, але відтворення індивідом рис і зразків демонстрованої поведінки.

Розробка ідей про роль наслідування у суспільстві характерна для концепції Г. Тарда, якому належить так звана теорія наслідування. Наслідування служить фундаментальним принципом розвитку та існування суспільства. Саме в результаті наслідування виникають групові норми та цінності. Наслідування виступає як окремий випадок більш загального «світового закону повторення». Якщо у тваринному світі «закон повторення» реалізується через спадковість, то в людському суспільстві – через наслідування. Воно виступає джерелом прогресу: періодично у суспільстві здійснюються відкриття та винаходи, яким наслідують маси. Воно є мимовільним, і може бути розглянуте як «різновид гіпнотизму», коли відбувається «відтворення одного мозкового кліше чутливою пластинкою іншого мозку» (Тард, 1892).

Аналіз різних видів наслідування дозволив сформулювати закони наслідування, серед яких, наприклад, є наступні: наслідування відбувається від внутрішнього до зовнішнього (тобто внутрішні зразки викликають наслідування раніше, ніж зовнішні, наприклад, духу релігії наслідують раніше, ніж обрядам); нижчі наслідують вищим: провінція – центру, шляхта – королівському двору).



Навіювання (сугестія) є особливим видом впливу, а саме цілеспрямованим, неаргументованим впливом однієї людини на іншу або на групу. При навіюванні відбувається процес передачі інформації, заснований на її некритичному сприйманні. При навіюванні досягається не згода, як при переконанні, а просто прийняття інформації, засноване на готовому висновку.

Якщо говорити не про медичну практику, а про випадки соціальної суггестії, то доведено залежність ефекту навіювання від віку: в цілому діти легше піддаються навіюванню, ніж дорослі. Так само в більшій мірі виявляються навіюваними люди стомлені, послаблені фізично, аніж люди в хорошому самопочутті. Вирішальною умовою ефективності навіювання є авторитет суггестора, який створює особливий чинник впливу – довіру до джерела інформації. Цей «ефект довіри» виявляється, як стосовно особистості суггестора, так і стосовно тієї соціальної групи, яку дана особистість представляє.

Явище опору навіюючому впливу називається контрсуггестією. В практиці соціальної суггестії розроблені способи, за допомогою яких певною мірою можливо блокувати цей «психічний самозахист». Сукупність таких заходів запропоновано називати «контрконтрсугестією» (Поршнев, 1968). Так, якщо в якості засобу контрсуггестії виступає недовіра до суггестору, то шляхом включення додаткової інформації про суггестора можна добитись відхилення цієї недовіри, і цей комплекс заходів якраз буде являти собою контрконтрсугестію.

7.3. Психологічні особливості етнічних груп.

Етнічна психологія – це галузь на стику соціальної психології та етнографії, яка займається дослідженням особливостей психології великих груп – народів, що обумовлена єдністю їхнього походження.

Із стародавніх часів існувала потреба у психологічних характеристиках етносів, обумовлена дипломатичними, військовими та іншими потребами. У зв’язку із цим вивчення психологічних особливостей народів та практичне використання отриманих матеріалів стало відбуватись задовго до створення основ етнічної психології. Принцип рівності націй, характерний для політичної програми демократичних держав, не означає визнання «однаковості» націй. Отже, виявлення національних особливостей, в тому числі, відмінностей у психічному складі, залишається актуальним завданням.

Виділяються такі суспільно-історичні типи етнічних спільнот, як нація, народність, плем’я та рід. Стосовно всіх груп використовується поняття «етнічна психологія» (в англо-американській літературі «кроскультурна психологія»). Стосовно до нації та народності іноді застосовується поняття «національна психологія», а щодо племені та роду – «трайбалістська психологія» (в російськомовній літературі «родоплеменная психология»).

В структурі психології етнічних спільнот розрізняють стійкий психічний склад (національний характер, темперамент, традиції, звичаї) та менш стабільну емоційну сферу (національні, або етнічні почуття).

Велике значення мають етнічні стереотипи. Етнічні стереотипи – це широко поширені традиційно існуючі думки та уявлення, що їх на рівні буденної свідомості мають звичайні люди про представників різних етнічних груп. Вони можуть формуватись, як на основі особистого досвіду спілкування, так і на основі книг, розповідей, переглянутих видео- та кінофільмів про дану національну групу.

Механізм стереотипізації спрацьовує при недостатньому знайомстві представника одного етносу із представником іншого етносу, тобто відбувається приписування сприйманій людині психологічних характеристик її етносу (особливо коли людину добре не знають). Грає роль минулий досвід спілкування із іншою етнічною групою. Якщо ці стосунки в минулому носили ворожий характер, то таке саме забарвлення переноситься й на кожного знов зустрінутого представника цієї групи. Частіше етнічний стереотип виникає при обмеженості міжетнічного спілкування.



8. Міжгрупові стосунки.

Психологія міжгрупових стосунків є одним з наймолодших і таких, що швидко розвиваються, напрямків у соціальній психології. Відмітною особливістю міжгрупових стосунків є суб’єктивність, пристрасність міжгрупового сприймання та оцінювання, що проявляється у таких феноменах, як стереотипи і забобони.

Між групами можливі різні стосунки: міжгрупова диференціація (встановлення відмінностей між групами), що може вести до міжгрупової дезінтеграції (суперництва, конкуренції, боротьби) або, навпаки, міжгрупова інтеграція (співробітництво). Можливий також прояв тенденції до взаємної міжгрупової ізоляції (коли взаємозв’язки, взаємодія та спілкування між групами скорочуються до мінімуму).

Поняття міжгрупової диференціації охоплює, щонайменше, два специфічних соціально-психологічних процеси, пов’язані зі встановленням відмінностей між своєю та іншими групами. Г. Тэджфел та його співробітники провели серію лабораторних експериментів, у яких було виявлено, що навіть у досить неважливій ситуації досліджувані були схильні віддавати перевагу членам своєї групи («внутрішньогруповий фаворитизм») і нехтувати інтересами членів іншої групи міжгрупова дискримінація»).

В теорії соціальної ідентичності ці феномени пояснюються, як результат соціальної категоризації, впорядкування індивідом своєго соціального оточення шляхом розподілу соціальних об’єктів, оточуючих людей і себе самого, по групах («категоріях»).

В житті можна знайти немало прикладів і міжгрупової дезінтеграції у вигляді недиференційованого поділу на «ми» і «вони». Найбільш яскравий приклад – стосунки солдатів двох воюючих сторін. Для цього полюсу континууму характерною є деперсоналізація (і навіть дегуманізація) представників чужої групи. Крім того, чим сильнішим є протистояння груп, тим сильнішою є тенденція до однаковості поведінки членів даної групи стосовно іншої групи.

Усунення причин дезінтеграції не обов’язково веде до автоматичної міжгрупової інтеграції. Навіть після того, як реальна причина конфлікту вже усунута, міжгруповий конфлікт має тенденцію до збереження.

С. Уорчел (1979) вважає, що для покращення міжгрупових стосунків є важливим зменшення сприйнятих відмінностей між групами і максимізація схожості між представниками різних груп. Міжгрупова ворожість має тенденцію до усунення також при організації спільної діяльності.


СТРУКТУРНО-ЛОГІЧНА СХЕМА

лекції 1 „Вступ до соціальної психології. Психологія великих соціальних груп”







VІІ. Матеріали активізації студентів під час викладання лекції.

Питання.

1. Які завдання стоять перед соціальною психологією?

2. Що таке соціальні стереотипи? Чому вони відрізняються стійкістю, чим викликана їхня необхідність і чому вони можуть ставати недоліком?

3. Які можливо виділити типи життєвих орієнтацій?

4. Що таке соціальний характер і у який спосіб він краще визначається?

5. Що таке традиції, звичаї, забобони?

6. Чим відрізняються представники різних соціально-економічних статусів?

7. Якими є чинники просоціальної поведінки у стихійних групах?



Ілюстративний матеріал

Ілюстрації в структурі презентації.


VІІІ. Матеріали для самопідготовки студентів.

а) по темі, що викладена в лекції

Література

Г.М. Андреева. Социальная психология. – М.: Наука, 1999. – 375 с.

М.Н. Корнєв, А.Б. Коваленко. Соціальна психологія. – К.: [б. и.], 1995. – 303 с.

Д. Майерс. Социальная психология: Учебн. пособие: Пер. с англ. / Д. Майерс. – СПб.: Питер, 1997. – 684 с.

П.И. Сидоров, А.В. Парняков. Введение в клиническую психологию: Учебник для студентов медицинских вузов. – Т.2 – М.: Академический Проект, Екатеринбург: Деловая книга, 2000. – 381с.

Социальная психология: Учебн. пос. для вузов / Под ред. А.Л. Журавлева. – М., 2002. – 351 с.

П.Н. Шихирев. Современная социальная психология. – М., 1999. – 448 с.

Питання

Що таке соціальна психологія і що вона вивчає?

Які завдання стоять перед соціальною психологією?

Які загальні ознаки є характерними для великих груп?

Якими методами можуть вивчатись великі групи?

Що таке соціальні уявлення?

Що таке менталітет?

Що таке атитюд? Які чинники, з точки зору когнітивної психології, впливають на силу атитюдів?

Що таке соціальні стереотипи? Чому вони відрізняються стійкістю, чим викликана їхня необхідність і чому вони можуть ставати недоліком?

Дайте коротку характеристику складових мотиваційно-потребової сфери.

Які можливо виділити типи життєвих орієнтацій?

Дайте характеристику афективній та регулятивно-вольовій сферам.

Що таке соціальний характер і у який спосіб він краще визначається?

Що таке традиції, звичаї, забобони, спосіб життя?

Чи властиве типове в однаковій мірі всім представникам соціального типу особистості? Чому?

Проведіть класифікацію видів великих соціальних груп.

Що таке соціальний клас і чим відрізняються представники різних соціально-економічних статусів?

Що таке стихійні групи? Яким є особливості розповсюдження інформації у стихійних групах?

Якими є чинники просоціальної поведінки у стихійних групах?

Що таке натовп, маса, публіка?

Дайте характеристику психічному зараженню, наслідуванню та навіюванню як соціально-психологічним феноменам.

Що таке етнопсихологія і яке вона має значення?

Дайте характеристику процесам міжгрупової диференціації, дезинтеграції та інтеграції.
б) по темі наступної лекції („Психологія спілкування”).

Література

Г.М. Андреева. Социальная психология. – М.:Наука,1994. – 375 с.

О.И. Даниленко. Пособие по социальной психологии. – Б.и.

П.М. Ершов. Искусство толкования. Ч.1. Режиссура как практическая психология. – Дубна: Феникс, 1997.

Б.Д. Карвасарский. Клиническая психология: Учебник. – М., 2004.

М.Н. Корнєв, А.Б. Коваленко. Соціальна психологія. – К., 1995. – 303 с.

Д. Майерс. Социальная психология : Учеб. пособие: Пер. с англ. / Д. Майерс. – СПб.: Питер, 1997. – 684 с.

Психологическая энциклопедия / Под ред. Р. Корсини, А. Ауэрбаха. – 2-е изд. – СПб.: Питер, 2003. – 1096 с.

П.И. Сидоров, А.В. Парняков. Введение в клиническую психологию: Учебник для студентов медицинских вузов. - Т.2 — М.: Академический Проект, Екатеринбург: Деловая книга, 2000. - 381с.

Социальная психология: Уч. пос. для вузов / Под ред. А.Л. Журавлева. – М., 2002. – 351 с.

Ю.Г. Тамберг. Как научиться говорить комплименты. М.: Флинта Наука, 2007. – 136 с.

П.Н. Шихирев. Современная социальная психология. – М., 1999. – 448 с.



Питання

Що таке спілкування?

Які функції виконує спілкування?

Що таке вербальна комунікація?

Що таке невербальна комунікація?

Що таке соціально-психологічна спостережливість?

Які чинники впливають на формування першого враження про людину?

Що таке імпліцитна теорія особистості?

В чому полягає сутність механізмів інтерпретації, ідентифікації, рефлексії?

Що таке каузальна атрибуція?

Дайте характеристику ефектам каузальної атрибуції («ореолу», «первинності і новизни», «поблажливості», «пріоритету», «логічної помилки»).

Що таке соціальна категоризація?

Що таке соціальна стереотипізація? Якими є функції соціальних стереотипів?

Як пов’язані категоризація і стереотипізація?

Що таке психологічна проекція?

Які індивідуальні особливості впливають на спілкування?

Чим відрізняються суспільні відносини та міжособистісні стосунки?

Що таке атракція, і які чинники можуть на неї впливати?

Що таке емпатія? Як не самоусунутись із емпатії, коли допомогти страждаючій людині неможливо?

На чому ґрунтуються формальна та неформальна складові структури взаємодії?

Дайте характеристику кооперації. Що може покращити кооперацію?

Що таке конкуренція, і до яких наслідків вона може призводити?

Який момент є важливим у конфліктній ситуації, що пов’язана із критикою?

Що таке етикет і якими є його характерні особливості?

Що таке стратегії поведінки?

Як правильно давати зворотний зв’язок партнеру по спілкуванню (за Е. Мелибруда)?

Які комунікативно-особистісні властивості дозволяють успішно здійснювати вплив?

Які засоби посилення мовленнєвого впливу ви знаєте?

Що може бути комунікативними бар’єрами?

Перерахуйте умови, які полегшують та сприяють ефективній комунікації.

Дайте характеристику переконуванню як формі мовленнєвого впливу.

Що таке маніпуляція, і як поводитись із маніпулятором?

Що таке комплімент, і які вимоги до нього висуваються?
Розробив:

Асистент кафедри

медичної психології та психіатрії,

кандидат психологічних наук Борисенко О.І.





База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка