Лекц. Останнім часом все більше говорять про те, що від ефективного менеджменту залежить успіх роботи організацій, їх ефективність, виживання організації в умовах становлення ринкових відносин



Сторінка1/8
Дата конвертації26.04.2016
Розмір1.57 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8
ЛЕКЦ._2.
Останнім часом все більше говорять про те, що від ефективного менеджменту залежить успіх роботи організацій, їх ефективність, виживання організації в умовах становлення ринкових відносин.

Необхідність менеджменту витікає із необхідності визначення організаційних цілей та шляхів їх реалізації, пошуку та координування всіх необхідних для успішної роботи організації ресурсів, організації самого ведення справи, пошуку варіантів вирішення проблем, з якими організації приходиться стикатися, визначення напрямку коригуючих дій в умовах змін складових зовнішнього та внутрішнього середовища. Ефективний менеджмент дає змогу розкритися можливостям людини і використовує здібності, прагнення та інтелект людей для найефективнішого досягнення цілей організації за допомогою використання мотиваційних факторів, знань психологічних особливостей поведінки та теорій мотивації.

Завдання менеджменту полягає в тому, щоб ставити і розуміти цілі діяльності організації та бачити яким чином виконуються дії по їх досягненню.

Розділ 1. Зміст, історія розвитку та роль менеджменту.
Тема 1. Менеджмент як наука, мистецтво і практика.
МЕНЕДЖМЕНТ - це самостійна галузь знань, яка вимагає вдумливого засвоєння. Це окрема дисципліна, а точніше - міждисциплінарна область, яку правильніше всього назвати “управлінською думкою”, що включає в себе науку, досвід, “ноу-хау”, які збагачуються управлінським мистецтвом. На управлінську думку впливають досягнення багатьох наук, а управління у наш час полягає у використанні цих досягнень для вирішення головної проблеми - отримання бажаних результатів на основі узгоджених дій багатьох людей, що задіяні у виробництві продукції та наданні послуг. Менеджмент розвивався поступово на протязі 19-20 ст. Внесок в розвиток цієї науки зробили видатні економісти свого часу. Перші кроки в управлінській думці, що були зроблені на початку століття, і пов’язуються із “тейлоризмом”, грунтувались на засадах наукового управління. Ці перші спроби фактично полягали в перенесенні ідей інженерних наук на управління в низові виробничі ланки. Але надзвичайно швидко в світі управління визнали принципову обмеженість “тейлоризму”.

Наступним кроком в розвитку управлінської думки, стало розповсюдження “принципів управління”, сформованих А.Файолем, що можна визнати першим самостійним результатом “науки адміністрування” в її тепер вже класичному варіанті, зорієнтованому, в першу чергу, на побудову “формальних” організаційних структур і систем. Саме А.Файоля називають “батьком менеджменту”.

Третім кроком в управлінській думці, що співставляється за своїм значенням із першими двома і має назву “неокласичний” - є зародження школи “людських відносин” на рубежі 30-х років.

В 1940-60 роках цей напрямок було продовжено розвитком теорії організацій як соціальних систем, але за своїм характером це було не що інше як використання досягнень психології і соціології (наук про людську поведінку) в управлінні.



Новим кроком в управлінській думці (1950-60 роки) став розвиток сучасних кількісних методів обгрунтування рішень. Він виявився прямим наслідком застосування математики і комп'ютерної техніки в управлінні. Саме “кількісна школа” в світовій управлінській думці стимулювала залучення положень теорії систем та кібернетики - областей науки, синтезуючих та інтегруючих складні явища до управління. Це з часом привело до подолання конфлікту між раціоналізмом представників “науки управління” і романтизмом ентузіастів налагодження гармонії в людських відносинах, організаціях і суспільстві.

На рубежі 1970-х років з΄явилась чітко сформульована ідея про те, що організація - це відкрита система, яка адаптується до свого різноманітного зовнішнього і внутрішнього середовища і головну причину того, що відбувається в середині організації, потрібно шукати за її межами. В 70-80-ті роки перейшли до інтенсивних пошуків взаємозв'язку між типами середовища і різними формами управління.

Восьме десятиріччя 20 ст. характеризується відкриттям значення “організаційна культура” як головного інструменту управління. Цей інструмент ефективно використовували японські менеджери при підвищенні ефективності роботи організацій. Сьогодні американські теоретики ставлять організаційну культуру за силою впливу на людей поруч із формальними організаційними структурами і визнають її управлінським інструментом.

90-ті роки можна охарактеризувати трьома основними тенденціями розвитку науки управління. Перша із них пов’язана з переосмисленням минулого розуміння значення матеріальної, технологічної бази сучасного виробництва і надання послуг. Це викликано не тільки застосуванням комп’ютерної техніки в управлінні, але і загальним зростанням впливу науково-технічного прогресу на досягнення цілей організації, підвищення ролі продуктивності і якості для перемоги в конкурентній боротьбі. Фактично управлінська думка знову вступає в період збільшення в ній “технократизму”, але на новій, більш глибшій і здоровій основі.

Але поруч із цією тенденцією, розвивається друга тенденція, яка стосується вже соціальних аспектів та аспектів поведінки. Вона характеризується збільшенням уваги не тільки до організаційної культури, але й до різних форм демократизації управління, участі рядових працівників в прибутках, у виконанні управлінських функцій та прийнятті управлінських рішень, у розподілі прав власності тощо. Сьогодні демократизація управління, участь в управлінні - це реальність. Вже загальновизнано в світі, що за демократизованими, “партисипативними” формами управління - майбутнє.



Третя особливість управлінської думки в 90-ті роки пов’язана із зростанням міжнародного характеру управління. Після переходу більшості країн до відкритої економіки значно підвищилась роль міжнародної конкуренції. В той же час відбувається кооперація та інтеграція виробництва, розвиваються транснаціональні корпорації. Інтернаціоналізація управління, що виникає за цих умов, ставить надзвичайно багато нових питань перед теорією і практикою управління. Найважливіші серед них: що є загальне і особисте в управлінні; які закономірності, форми, методи управління є універсальними, а які діють в діапазоні конкретних умов різних країн; як найкращим чином виконати функції управління в зовнішньоекономічній діяльності; в чому полягають особливості національного стилю в управлінні, в організаційній поведінці; наскільки ці особливості важливі для досягнення бажаних результатів; яким чином іноземці можуть швидше пристосуватись до національного середовища.

Для нашої держави в площині управління необхідно подолати значні труднощі. Оскільки менеджмент це наука, що не дає уніфікованих рецептів. Вона вчить тому, як, знаючи прийоми, методи і шляхи вирішення тих чи інших управлінських завдань, добиватись успіху для конкретного підприємства не залежно від форми власності.

Оволодіння мистецтвом менеджменту є одним із головних важелей підвищення ефективності діяльності, який в багатьох випадках виявляється більш дійовим, ніж екстенсивні напрями розвитку виробництва у вигляді додаткових фінансових “ін’єкцій” чи створення нових виробничих потужностей.

Питання для самоперевірки.


  1. Визначте основні етапи становлення науки менеджмент

  2. Дайте характеристику основних напрямів формування менеджменту у 90-ті роки.

  3. Визначте особливості розвитку менеджменту в Україні.

  4. Чому про ефективний менеджмент говорять, що це поєднання науки, мистецтва та практики?


ЛЕКЦ.-3

Тема 2. Розвиток управлінської думки в світі та в Україні, етапи становлення науки управління.
Систематизуючи періоди виникнення і формування науки управління як самостійної галузі знань, узагальнюючи розвиток управлінської думки в світі, можна виділити основні етапи становлення та конкретні підходи до розуміння управління та суті управлінської праці. В більшості підручників з менеджменту зазначають, що існує 5 основних підходів у розвитку менеджменту.

1.Підхід на засадах виділення різних шкіл.

Цей підхід базується на виокремленні п’яти основних шкіл, що розвивались на протязі 19-20 сторіччя.



  1. Школа наукового управління (1885-1920 рр.) найтісніше пов’язана з роботами Фредеріка Уінслоу Тейлора, Френка і Лілії Гілбрет, Генрі Гантта. Грунтувалась на аналізі операцій ручної праці, нормуванні праці, стимулюванні трудового вкладу працюючих.

Дослідження Ф.Тейлора стали першою спробою виокремити управління в окрему науку. Найбільш відома праця Ф. Тейлора “Наукова організація праці”. Представники школи наукового управління основну увагу зосереджували на вивченні рухів робітника, застосовуючи при цьому спостереження та хронометраж, рекомендаціях щодо вдосконалення організації праці, ліквідації непродуктивних витрат часу та людської енергії і за рахунок цього підвищення ефективності організації. Крім того в наукових працях приділялась значна увага виокремленню головних рис наукового управління, серед яких: підбір кадрів, підготовка робітника до роботи за науковими принципами, визначення межі працездатності людини, диференціація в оплаті праці працюючих тощо.

  1. Класична (адміністративна) школа управління (1920-1950 рр.), яку започаткували Анрі Файоль, Ліндалл Урвік і Джеймс Д. Муні. Ця школа намагалась визначити загальні характеристики та закономірності розвитку організацій. Мета цієї школи - створення універсальних принципів управління. Ці принципи стосувались двох аспектів: розробка раціональної системи управління організації; побудова структури організації і управління робітниками.

А.Файоль розробив і запровадив струнку систему управління виробництвом. У центрі цієї системи – адміністративна доктрина, що визначала суть адміністративних функцій, їхнє призначення, принципи адміністративного керування тощо. Основні теоретичні висновки Файоля стосовно проблем удосконалення управління викладені в його книзі “Загальне і промислове управління” та відомих його творів “Наукова організація праці”, “Позитивне управління”. Вперше були виділені операції, що притаманні організаціям і поділені на 6 основних груп: технічні, комерційні, фінансові, охоронні, облікові та адміністративні. А.Файоль визначив управління як ведення підприємства до мети, за допомогою найкращого використання його ресурсів. Управляти, на його думку, - це значить забезпечувати правильне використання шести функцій. При чому адміністрування – це одна із шести функцій управління, що повинні забезпечувати правильний хід виробництва. Адміністративна функція має своїм предметом передбачення, організацію, розпорядництво, узгодження і контроль. Ця школа систематизувала підхід до управління всією організацією і визначила 14 головних принципів управління:

  1. Поділ праці. Виробляти більше і краще при тій же затраті зусиль. Він веде до спеціалізації функцій та розподілу влади.

  2. Авторитет. Відповідальність. Кожний начальник має авторитет “установлений”, що залежить від виконуваної ним функції, і авторитет “особистий”, що є результатом інтелігентності, знань, досвіду, морального достоїнства, здібності розпоряджатися, виконаної роботи тощо. Крім того не можна уявити собі “владу без відповідальності”.

  3. Дисципліна. Вона обов’язкова для вищих керівних осіб і для рядових функціонерів.

  4. Єдність розпорядництва. У будь-якій роботі як тільки два начальника починають здійснювати владу однакового змісту над однією і тією ж людиною або над однією і тією ж службою, одразу ж відчувається нездужання. Люди не терплять двоїстості розпорядництва.

  5. Єдність керівництва. Воно виявляється так: “Один керівник і єдиний план для сукупності операцій, що мають спільну мету”. Це – необхідна умова єдності роботи, узгодженості сил, об’єднання зусиль.

  6. Підпорядкування особистого інтересу загальному. Інтерес функціонера або групи функціонерів не повинен превалювати над інтересом підприємства в цілому. Повага до загального інтересу досягається твердістю і добрим прикладом з боку самого начальника, справедливими умовами роботи і уважним спостереженням.

  7. Винагородження праці. Винагорода є ціною наданих послуг. Вона має бути справедливою і по можливості задовольняти персонал і підприємство, службовця і наймача.

Ще не знайдено способу оплати, який повністю відповідав би останній умові.

  1. Централізація. Централізація не є сама по собі ні доброю, ні поганою системою адміністрування, яку можна було б прийняти або відкинути за бажанням керівників чи згідно з обставинами; вона завжди існує тією чи іншою мірою. Питання про централізацію і децентралізацію є простим питанням міри. Необхідно знайти ступінь її найбільш підходящий для підприємства.

  2. Ієрархія. Ієрархія становить собою ряд керівних посад, починаючи з вищої влади і закінчуючи її нижчими агентами.

  3. Порядок. Передається таким лапідарним правилом: “Певне місце для кожної особи і кожна особа – на своєму місці”, “Певне місце для всякої речі і всяка річ на своєму місці”.

  4. Справедливість. Це поєднання доброзичливості із правосуддям, що дає змогу зменшувати суворість розпорядку, не виключаючи твердості, і стимулювати відданість та добру волю. функціонерів.

  5. Сталість персоналу. Досвід давно показав, що начальник середнього достоїнства, який перебуває на своєму місці тривалий час, кращий ніж кілька керівників вищого порядку, але які займають цю посаду мимохідь. На практиці - це питання міри.

  6. Ініціатива. Це можливість щось задумати і здійснити. Щоб розвинути ініціативність, корисно надавати функціонерам повну самостійність у виконанні обов’язків, пов’язаних із їхньою посадою, обмежуючись наглядом і спрямуванням їхньої роботи, заохоченням заслуг, навіть ціною деяких жертв з боку власного самолюбства.

  7. Єдність персоналу (Корпоративний дух). Це застосування правила: “В єдності - сила”.

  1. Школа людських стосунків (1930-1950рр.) започаткували Мері Паркер Фоллетт та Елтон Мейо. Мері П. Фоллетт вперше визначила менеджмент як “забезпечення виконання роботи за допомогою інших осіб”. Рекомендувала використовувати прийоми управління людськими взаєминами шляхом впливу керівників на конкретних працівників, проведення консультацій з працівниками, забезпечення широких можливостей спілкування на роботі. Е.Мейо першим зазначив, що чітко розроблені робочі операції і хороша заробітна плата не завжди призводили до підвищення продуктивності праці, як вважали представники школи наукового управління. Сили, що виникали під час взаємодії між членами трудових колективів часто відзначались більш сильним впливом, ніж зусилля керівників. Прихильники цієї школи зробили висновки: якщо керівництво виявляє більшу турботу про своїх робітників, то рівень задоволення робітників буде зростати, а це буде призводити до зростання продуктивності. Якщо ж робітників залучати до консультацій та надавати їм ширші повноваження та можливість спілкування на роботі, це сприятиме підвищенню ефективності організацій.

  2. Школа наук поведінки (з 1950 р.) формувалася Крісом Арджирісом, Ренсісом Лайкертом, Дугласом Мак-Грегором, Фредеріком Герцбергом. В основі лежать методи налагодження міжособових стосунків, підвищення ефективності людських ресурсів. Представниками цієї школи вивчались різні аспекти соціальної взаємодії в колективі, мотивація праці, характер влади та авторитету керівників, комунікації в організаціях, лідерство, керівництво.

  3. Школа науки управління (кількісного підходу) (з 1950 р.) виникла в Англії. Основою школи є дослідження операцій і моделей за допомогою обробки значного масиву статистичних матеріалів. Ця школа вперше почала використовувати комп’ютерну техніку при прийнятті та обгрунтуванні управлінських рішень. Необхідність використання комп’ютерних технологій в управлінні організації викликана стрімкістю змін у зовнішньому середовищі. Передбачення стану зовнішнього середовища та ефективна робота в ньому може будуватись лише за умов ефективних інформаційних потоків.

Мескон, Альберт та Хедоурі визначили внесок різних шкіл у становленні менеджменту. Наведемо таблицю, що представлена в підручнику з основ менеджменту. [С.70]


Школа наукового управління


  1. Використання наукового аналізу для визначення кращих способів виконання задачі




  1. Відбір робітників, що найкраще підходять до виконання задач і забезпечення їх навчання.




  1. Забезпечення робітників ресурсами, що необхідні для ефективного виконання їх задач




  1. Систематичне і правильне використання матеріального стимулювання для підвищення продуктивності




5. Виокремлення планування та обмірковування від самої роботи

Класична школа управління


1. Розвиток принципів управління

2. Описання функцій управління

3. Систематизований підхід до управління всією організацією

Школа людських відносин


Застосування прийомів управління міжособовими відносинами для підвищення ступеню задоволення і продуктивності

Школа поведінських наук

Застосування наук про людську поведінку до управління і формування організації таким чином, аби кожний робітник міг бути повністю використаним у відповідності до його потенціалу




Школа науки управління


  1. Поглиблення розуміння складних управлінських проблем завдяки розробці та застосуванню моделей




2. Розвиток кількісних методів для допомоги керівникам, що приймають рішення в складних ситуаціях
  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка