література
1. Агєєва В. Жіночий простір. Феміністичний дискурс українського модернізму. – К., 2003.
2. Василь Стефаник у критиці та спогадах: Статті, висловлювання, мемуари / Упоряд., вступ. стаття та примітки Ф.П. Погребенника. – К., 1970.
3. Гаєвська Н. Морально-етична проблематика української новели кінця ХІХ – початку ХХ ст. – К., 1981.
4. Гнідан О. Василь Стефаник: Життя і творчість. – К., 1991.
5. Гундорова Т. Проявлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. – Л., 1997.
6. Гундорова Т. Femia melancholia: Стать і культура в тендерній утопії Ольги Кобилянської. – К., 2002.
7. Демченко І. Особливості поетики О. Кобилянської. – К., 2001.
8. Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ – початку ХХ ст. – Л., 1999.
9. Забужко О. Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій. – К., 2007.
10 Затонский Д. Модернизм и постмодернизм. – Харьков, 2000.
11. Калениченко Н. Л. Українська література кінця ХІХ – початку ХХ ст.: напрями, течії. – К., 1983.
12. Ковалів Ю. Літературознавча енциклопедія: У 2-х т. – К., 2007.
13. Кузнєцов Ю. Імпресіонізм в українській прозі кінця ХІХ – початку ХХ ст. (проблеми естетики і поетики). – К., 1995.
14. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. – К., 1997.
15. Панченко В. Магічний кристал. Сторінки історії українського письменства. – Кіровоград, 1995.
На допомогу студентові
Словник
Архітектоніка синонім до слова «композиція»; має елемент оцінки: гармонійна взаємопов’язаність частин твору.
Асоціація картина чи низка картин в уяві читача, яка виникає поряд з іншою змальованою чи названою. Кожен предмет чи явище має свій асоціативний ряд, який залежить від національної культури і суб’єктивного світосприйняття, але загалом репрезентує якесь понятійне гніздо. Завдання письменника свідомо керувати асоціаціями читача.
Афоризм думка, що запам’ятовується, бо викладена стисло і містко.
Жанр це історично сформований тип художнього твору, який синтезує характерні особливості змісту та форми певного виду творів, має відносно сталу композиційну будову, яка постійно розвивається і збагачується, тобто будь-який жанр не є застиглою сумою формальних ознак, а є рухливою, змінною категорією, в якій, проте, зберігається загальне, стійке, те, що повторюється в композиційно-стилістичній структурі твору.
Жанрові форми – нові варіанти жанру, жанрові різновиди, наприклад, новела як жанр утворила низку жанрових форм: автобіографічна, пригодницька, соціально-побутова, психологічна, детективна тощо.
Зав’язка елемент сюжету, від якого починається розвиток дії. Зав’язуються конфліктні стосунки, взаємини, які мусять протягом твору вирішитись («розв’язатись»).
Експозиція елемент сюжету, та частина твору, що передує подіям.
Епіграф початково те ж, що й епіграма напис на могильному камені; пізніше вислови, розміщені після назви, перед текстом твору.
Епілог елемент сюжету, післяслово, те, що відбулося після розв'язки.
Епос Літературний рід, оснований на домінанті об’єктивованого зображення. Літературні жанри епосу роман, повість, оповідання, новела, нарис, казка, байка тощо.
Епічність родова ознака творів епічних жанрів. Настанова на об'єктивність і об’єктивованість, часо-просторову панорамність, історичність.
Ідея головна думка твору, відповідь на питання «Навіщо це написано?»
Імпресіонізм стильовий напрям, основними ознаками якого є: заглиблення у внутрішній світ людини; відтворення яскравими слуховими образами, промовистими художніми деталями найтонших змін у настроях і природі. Імпресіоністичне письмо вимагає від митця неабиякого таланту, особливої чутливості, вміння писати образно, переконливо й лаконічно.
Імперсональний жанр – такий жанр, що не містить у своїй структурі прикмет індивідуального стилю автора.
Іронія засіб гумору, троп; незлобиве висміювання, підкреслювання невідповідності дійсного та бажаного, надання словам протилежного значення, подвійного змісту
Контекст буквально зв’язок, з’єднання частин і цілого. Будь-що є частиною чогось. Слово і фраза тексту цілком зрозумілі в контексті абзацу чи всього твору. Контекстом твору є творчість автора, контекстом творчості літературний процес його часу тощо.
Колізія оформлення (прояв) конфлікту у вигляді персоніфікованих (очевидних) зіткнень.
Конфлікт суперечність, протистояння, схований двигун сюжету (зміст, виток, причина колізій). У сюжеті зав’язується і розв’язується конфлікт. Конфліктів дуже багато, а тому існує необхідність їх згрупувати, виділити різновиди. Масштаб, характер перебігу, місце перебігу конфліктів все може стати критерієм для поділу.
Кульмінація елемент сюжету, вища точка напруги, вирішальне змагання супротивників, злам, після якого починається рух до розв’язки.
Літературний процес розвиток чи рух літератури, який визначається як природними законами, так і соціальним розвитком суспільства. Рух літератури визначає в першу чергу єдність і боротьба протилежностей: зміст і форма, традиції і новаторство, реалізм і романтизм, песимізм та оптимізм тощо.
Метафора один із основних тропів, що полягає в перенесенні властивостей і ознак якогось предмета чи явища на інші за принципом уподібнення / розподібнення.
Наратор оповідач, нарація оповідь, термін західного літературо-знавства, вживається в дослідженнях типів оповіді та специфіки оповідних манер.
Новела (італ. novella – новина) – невеликий за обсягом епічний (прозовий) твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом. Новелі властиві лаконізм, яскравість та влучність художніх засобів, перевага сюжетної однолінійності. Сюжет новели простий, надзвичайно динамічний, містить у собі момент ситуаційної чи психологічної несподіванки. Герої новели є особистості цілком сформовані, що потрапили в незвичайні життєві обставини. Автор акцентує на змалюванні їх внутрішнього світу, переживань і настроїв.
Образ головний елемент художнього світосприйняття і його об’єктивації. Образ це первісно-чуттєве узагальнення світу. На відміну від поняття, яке завжди безособове, образ втілює суб’єктивне світосприйняття.
Оповідач той, хто веде оповідь. Оповідь буває від першої особи (розказує автор, який був свідком чи учасником подій, персонаж чи вигаданий оповідач) і від третьої (автор є всюдисущим, він не розказує, а ніби показує, подія розгортається ніби сама собою на наших очах). Оповідь від першої особи ліризує твір, від третьої епізує, надає опису особливої об’єктивності та безсторонності.
Оповідання малий епічний прозовий жанр, оповідь про один чи кілька епізодів з історії одного чи двох героїв.
Підтекст те, що під текстом приховане, у широкому значенні підтекст мають всі художні твори, оскільки образне зображення завжди багатопланове.
Повість середній епічний прозовий жанр. Від роману відрізняється обсягом, односюжетністю, меншою інтенсивністю епічності (нема широкого соціального тла та історичного контексту).
«Потік свідомості» стильовий напрям у модерністській літературі початку XX століття, згодом прийом зображення внутрішнього світу героя. Формально потік свідомості є внутрішнім монологом у поєднанні з калейдоскопічним зображенням (людина одночасно думає про різні речі, перескакує з одного на інше, її внутрішній світ це не окремі психологічні стани, а потік, який ніколи не зупиняється).
Родово-жанровий синкретизм – взаємопроникнення епічного, драматичного й ліричного начала, трансформація жанрів, накладання одних модифікацій на інші, що вимагало пошуків ефективних засобів художнього зображення.
Розв’язка елемент сюжету, вирішення (розв’язання) конфліктних стосунків у творі, як правило, наприкінці розвитку подій.
Стиль об’єктивація (втілення) людської неповторності, яка має безліч форм і проявів. Літературний стиль: 1. Сукупність художніх засобів, які вирізняють групу митців на тлі загального літературного процесу, 2. Сукупність художніх засобів, які вирізняють художню мову одного митця.
Сюжет впорядковування (система) подій у творі, рух конфлікту від зав’язки через розвиток подій і кульмінацію до розв’язки (обов’язкові елементи). Експозиція, пролог, епілог, післямова не обов’язкові елементи сюжету.
Тема елемент змісту, об’єкт, матеріал зображення у творі, відповідь на питання, про що цей твір.
Течія літературна стильове втілення літературного методу, відгалуження літературного напряму, яке має яскраву національну специфіку; сукупність художніх засобів, властивих для певної кількості митців у літературному процесі конкретного періоду. Є течії, однойменні до методів і напрямів: романтична течія, символістська течія та ін.
Фабула буквально переказ, подієвий кістяк твору, змістовий бік сюжету.
Навчальне видання
Рибалко Ірина Валентинівна
Ткач Леся Миколаївна
ЖАНР НОВЕЛИ в українському історико-
літературному процесі ХІХ – ХХ століть
Навчальний посібник
Тем. план 2014, поз. 292
Підписано до друку 01.04.2014. Формат 60х84 1/16. Папір друк. Друк плоский. Облік.-вид.арк 3,05. Умов. друк. арк. 3,02. Тираж 100 пр. Замовлення №
Національна металургійна академія України
49600, Дніпропетровськ-5, пр. Гагаріна, 4
________________________________
Редакційно-видавничий відділ НМетАУ |