Курс лекцій з навчальної дисципліни " психологія управління " для студентів денної форми навчання



Сторінка2/12
Дата конвертації12.04.2016
Розмір1.78 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Після вивчення даної теми студенти повинні вміти:


  • сформулювати визначення функцій управління;

  • визначити принципи класифікації функцій;

  • проаналізувати підходи до класифікації функцій;

  • розкрити сутність і особливості планування;

  • пояснити основні етапи розроблення і реалізації стратегії організації;

  • охарактеризувати найтиповіші стилі мислення керівників та основні типи управлінських завдань.

Ключові поняття: функції управління, план, планування, стратегія, тактика, місія, цінності організації.
2.1. КЛАСИФІКАЦІЯ ФУНКЦІЙ УПРАВЛІННЯ

Психологічний зміст управлінської діяльності роз­кривають структурування функцій управління та механізми їх взаємозв'язку. Однак до сьогоднішнього дня ще недос­татньо обґрунтоване поняття „функції управління”:



  • те­орія управління ототожнює його з поняттями „роль”, „коло обов'язків”;

  • теорія організації тлумачить його як таке відношення частини до цілого, у разі якого існування та зміна частини забезпечують існування та розвиток цілого.

Об'єднує ці позиції погляд на поняття „функція” як на перетворення ресурсів та знань для задо­волення суспільних потреб. В основі зазначених аспектів лежить операційно-стадійний підхід, згідно з яким по­няття „функція” (лат. — виконання) трактують як сукупність специфічних дій та операцій, а управлін­ську діяльність — як систему послідовно виконуваних операцій. В окремих дослідженнях характерні своєрідні функції управління подані як системи завдань, що відоб­ражають способи діяльності для досягнення намічених цілей, а функції організації — як створення функціо­нальної структури, яка виконує конкретні операції.

Функції управління сукупність особливих дій та операцій, які виражають психологічну специфіку управлінської діяльності, ці­леспрямованого впливу на зв'язки та відносини людей у процесі життєдіяльності організації.

Підходи до класифікації функцій різноманітні. Одні автори, беручи за основу зміст виконуваних робіт, загальними функціями управ­ління вважають прийняття рішень та організаційну діяльність, другі — планування, організацію, кон­троль, мотивацію та лідерство, треті — прогнозуван­ня, формулювання мети, аналіз та узагальнення зібра­ної інформації, прийняття рішень, їх здійснення і кон­троль за виконанням.

Згідно з класифікацією американських учених Д. Креча, Р. Кратчфілда та

Е. Білаші, в діяльності керівника провідними є такі функції:


  1. Керівник - виконавець. Ця функція характери­зує його особисту участь у роботі групи.

  2. Керівник - плануючий орган групи. Він реалі­зовує себе як творець довгострокового планування та „єдиний зберігач цілісного плану”, решта осіб групи оз­найомлена лише з окремими його етапами.

  3. Керівник - генератор політики групи. У його роботі ця функція найвідповідальніша. Джерелами її є вказівки вищих органів, рішення, прийняті співробітниками, а також самостійно.

  1. Керівник - експерт. Ця функція потребує глибоких знань про виробництво, а також кваліфікованого застосування їх у кожній конкретній ситуації.

  2. Керівник - зовнішній представник групи. Будучи офіційним представником групи, керівник повинен доносити інформацію з групи в зовнішні соціальні інститути, а також - у зворотному напрямку.

  3. Керівник - особистість, яка регулює внутрішні відносини. Керівник найбільше впли­ває на взаємини в групі. Якщо він не відокремлений від більшості учасників групи, то характеризується як „один із нас”.

  4. Керівник - арбітр та посередник. Маючи офіційні повноваження, він може нагороджувати й карати, що зобов'язує до справедливості, неупередженості.

  5. Керівник - зразок поведінки. Він має бути прикладом для підлеглих.

9. Керівник - символ групи. Функція є наслідком прагнен­ня групи до єдності.

  1. Керівник - особистість, яка позбавляє підлеглих індивідуальної відповідальності.

  2. Керівник - ідеолог групи. Розробляє і впроваджує погляди, цінності, норми.

  3. Керівник - протекційно-захисна особа. Повинен уміти виражати інтереси групи, окре­мих осіб поза її межами, оберігати їх від недружелюбних зовнішніх впливів.

  4. Керівник - винуватець усіх бід. У разі невдачі ке­рівник може стати „мішенню” для розчарованої групи.

На думку радянських учених В.Рубахіна й А.Філіпова, найраціональнішим є поділ функцій управління на основні та спеціальні. Основними вони вважають такі:

  • визначення цілей та головних напрямів діяльності, перспектив розвитку колективу та виробництва загалом;

  • створення згуртованого, дисциплінованого колек­тиву та налагодження виробництва;

  • формування раціональної організаторської струк­тури, розподіл функціональних обов'язків, сил і коштів у колективі тощо.

До спеціальних функції належать планово-економіч­на, кадрова й технолого-управлінська.

Зовсім інші критерії класифікації застосували Є.Кузьмін, І.Волков та Ю.Ємельянов, що дало їм підстави ви­окремити такі управлінські функції:

адміністративну (накази, розпорядження щодо діяльності, координація індивідуальних дій та нагляд за виконанням);

страте­гічну (визначення цілей та вибір методів їх досягнення, планування та прогнозування);

експертно-консульта­тивну;

комунікативно-регулятивну;

функцію пред­ставництва в зовнішньому середовищі;

дисциплінарну;

виховну;

психотерапевтичну.

Класифікуючи функції управління за їх спільними значенням, українські вчені О.Бандурка, С.Бочарова та О.Землянська виокремили цільові та організа­ційні. Цільові функції є визначальним елементом уп­равлінської діяльності, адже сутність управління поля­гає у виконанні планів і завдань, досягненні цілей орга­нізації. Систему організаційних функцій, на їх думку, утворюють:


  • загально-організаційна (передбачає розподіл до­ручень між співробітниками, налагодження дисципліни, відповідальності за доручену справу, створення но­вих підрозділів для виконання певних завдань);

  • матеріально-технічного забезпечення (визначає потреби системи та її підсистем у матеріальних ресурсах, виявляє можливості суспільства для задоволення потреби системи, розподіляє матеріально-технічні засо­би, контролює їх раціональне використання);

  • фінансово-економічного розвитку (визначає реальну вартість виконуваного завдання);

  • обліку та контролю (забезпечує збір, передачу, збереження й оброблення даних обліку);

  • політико-правова (дає змогу керівнику орієнтуватися в політико-правовому просторі суспільства, забезпечує ефективне управління підлеглими в межах організації);

  • соціальна (спрямована на ефективне вирішення суперечностей, сприяє соціальному захисту працівників);

  • мотиваційна (спрямована на забезпечення виконання підлеглими їх зобов'язань).

М.Мескон, М.Альберт, Ф.Хедоурі запропонували чотири основні функції: планування, організації, мотивації і контролю. Останній варіант виглядає найбільш переконливо, оскільки дослідження показують, що саме ці функції приймають участь у будь-якому управлінському процесі.

Ефективність управлінської діяльності залежить від розуміння керівником управлінських функцій, завдань, способів стимулювання та об'єднання зусиль працівни­ків для досягнення цілей організації. Кожна управлін­ська дія, будучи пов'язаною з відображенням дійсності у свідомості суб'єктів управління, вибудовується з ураху­ванням індивідуальних можливостей і здібностей люди­ни в ході розподілу роботи, досягнення поставлених цілей, вироблення та прийняття управлінських рішень, має психологічні особливості. Багатоманітність функцій у процесі здійснення управлінської діяльності вимагає високої ком­петентності, відповідальності та психологічної готовнос­ті керівника.


2.1. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІЇ ПЛАНУВАННЯ

До головних функцій управління належать - планування та прийняття управлінських рішень. Це є процедури, спрямовані на виявлення розбіжностей між поточним станом справ в організації та його ідеальним баченням, коли встановлюється і з'ясовується міра не­узгодженості між належним і наявним станом речей.



Сутність і особливості планування. Планування - одна з пріоритетних функцій уп­равління, яка охоплює процес підготовки до змін, фор­мування майбутніх варіантів дій. Результатом плану­вання є план — система взаємопов'язаних, об'єднаних спільною метою завдань, що передбачають терміни, порядок, послідовність, умови, ресурси (людські, еко­номічні, соціальні) та результат виконання. Він міс­тить компоненти, які потребують з'ясування: що необхідно робити, хто, як і коли буде виконувати роботу, якого ефекту (результату) від неї чекати. Складаючи план, керівник повинен уміти прогнозувати й оцінювати майбутнє, готуватись до нього. Потрібно враховувати по­тенційні можливості організації (здібності та професійну підготовленість учасників управління, морально-психо­логічний клімат в організації тощо), зміни зовнішнього середовища (вплив на стан організації поведінки клієнтів, конкурентів, зміни законодавства тощо).

Особливо важливим у плануванні діяльності організації є вміння керівника визначати її загальну кон­цепцію, стратегію.



Стратегія — довгостроковий курс розвитку організації, який ґрунтується на ус­відомленні сутності її виробничо-господарської та соціальної діяльності, способів досягнення її цілей.

З огляду на сферу застосування та спрямованість ви­діляють корпоративну й операційну стратегії. Кор­поративна стратегія передбачає вибір установою сфери діяльності, виду бізнесу, ринків збуту товарів чи пос­луг, визначає загальні межі та напрями розвитку орга­нізації. Операційну стратегію розробляють різні функ­ціональні відділи організації. Вона спрямована на такі сфери, як виробництво, маркетинг, фінанси й мене­джмент людських ресурсів, і є чинником реалізації кор­поративної стратегії.



Стратегія — це лише загальна схема дій, яка структурує і деталізує планування.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка