Курс лекцій з навчальної дисципліни " психологія управління " для студентів денної форми навчання



Сторінка12/12
Дата конвертації12.04.2016
Розмір1.78 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

Після вивчення даної теми студенти повинні вміти:


  • сформулювати визначення організаційної структури управління;

  • визначити традиційні компоненти структури управління;

  • проаналізувати типи організацій;

  • розкрити сутність формальних і неформальних відносин у групі;

  • пояснити існуючі теорії лідерства;

  • охарактеризувати проблеми розвитку та динаміки групи.

Ключові поняття: здоров’я керівника, фізичне здоров’я, психологічне здоров’я, духовне здоров’я, ортобіоз, стрес.
9.1. ЗДОРОВЯ ЯК ФАКТОР ЕФЕКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКА

Для діяльності менеджера, на якого покладається функція управління та відповідальності за успішну роботу колективу організації, дуже важливе фізичне та психологічне здоров'я. Сучасні менеджери повинні швидко орієнтуватися щодо своїх шансів на ринку, але практично не приділяють уваги сім'ї та дітям. Вони повинні тримати під контролем будь-які ситуації, проте майже кожен другий із них підлягає щоденному стресу. Вони претендують на ефективне керування своїми організаціями, хоча майже 90 % із них змушені доопрацьовувати роботу вдома.



Погоджуючись, що сучасний менеджер змушений працювавати 12-14 год на добу і що час його коштує дуже дорого, один із авторитетних американських фахівців у цій галузі Л.Якокка застерігає керівників про виснаження та наслідки зневажання своїми сімями заради справи. Ю.Мельник розглядає здібність сучасного управлінця керувати своїм здоровям як показник менеджерської компетентності. На думку автора, керування здоровям – це прийняття рішення про ті чи інші способи здорової поведінки, яке залежить від вихідної інформації щодо його стану.

Відсутність або нестача компетентності у сфері управління своїм здоровям, за справедливим зауваженням М.Вудкока та Д.Френсіса, є одним із потенційних обмежень у діяльності менеджера. При цьому самоуправління психічним здоровям передбачає не тільки усвідомлення необхідності постійно за нього боротися, але і впевненість у своїх можливостях на цьому шляху, знання себе. Останнє означає, що людина повинна вміти “розшифровувати” свій психічний стан і впливати на нього в разі потреби, знати свої найбільш сильні та слабкі характерологічні особливості, вміти адекватно оцінювати справжній рівень своїх фізичних та психічних можливостей.

Український психолог Л.Орбан-Лембрик з цього приводу вживає термін, про який згадував І.Мечников –“ортобіоз особистості керівника”. Поняття «ортобіоз» тлумачать як правильний, ро­зумний спосіб життя. Ортобіотика досліджує механізми протистояння стресам, способи захисту від несподіванок, службових неприємностей, навчає спокійно сприймати успіхи сво­їх колег тощо. Вона, на думку І. Мечникова, є системоутворювальною умовою довголітньої працездатності людини.

Управлінська діяльність пов'язана з постійним напруженням нервової системи, інтелекту людини, персо­нальною відповідальністю, постійним виникненням позаштатних ситуацій, які загрожують здоров'ю діло­вих людей. Це висуває проблему ортобіозу особистості керівника на перший план. Великий обсяг аналітико-синтетичної діяльності мозку, хронічний дефіцит часу, високий рівень особистої мотивації, щоденно впливаю­чи на вищу нервову діяльність керівника, спричиняють стреси, втомлюваність, погіршення його здоров'я. Біль­шість захворювань ділових людей виникає через дефі­цит рухової активності, нервові перевантаження, пору­шення роботи серцево-судинної системи, відчуття пси­хологічної незахищеності.

Щоб уберегти себе від передчасних захворювань і старіння, перш за все необхідно розібратися, з яких компонентів складається здоровя. Як правило, виділяють три види здоровя:



  • фізичне;

  • психологічне;

  • духовне.

Фізичне здоров'я – це сталий функціональний стан організму, який забезпечує успішну життєдіяльність людини (як окремих її тканин, органів і систем, так і всього організму в цілому). Важливо зазначити, що стійкий функціональний стан розглядається в межах вікової норми.

Дуже важливо сприймати себе здоровою людиною. Не випадково існує приказка: поки людина не задумується про своє здоровя, вона здорова.

Фізичне здоровя повязане з біологічним (фунціональним) віком, тобто функціональною зрілістю організму. Критерії біологічного віку змінюються залежно від періоду розвитку і враховують:


  • морфологічні критерії (скелетна та зубна зрілість, зрілість форм тіла, його пропорції, розвиток первинних та вторинних статевих ознак);

  • функціональні критерії (зрілість центральної та вегетативної нервової систем і опорно-рухового апарату);

  • біохімічні критерії (ферментативні, гормональні та цитохімічні показники).

Психічне здоровя оцінюється за трьома основними критеріями:

− адаптації;

соціалізації;

− індивідуалізації (індивідуації).

Під адаптацєю розуміють здатність людини свідомо ставитись до функцій свого організму ( наприклад, травлення, виділення та ін.), здатність регулювати свої психічні процеси (керувати своїми думками, почуттями, бажаннями). Межі змісту індивідуальної адаптації існують, але є і загальні для всіх людей закономірності. Критерієм успішної адаптації є здатність людини жити в сучасних геосоціальних умовах.

Існують такі прояви соціалізації:



  • людина реагує на іншу людину, як і на рівну собі (“Інша людина така сама, як і я”);

  • людина визнає існування норм у взаєминах між людьми (“Між людьми існують норми взаємин і я керуюся ними”);

  • людина визнає необхідну міру самотності та відносну залежність від інших людей, тобто між параметрами “самотній” і “залежний” існує певна гармонія (“Я – єдиний, але не самотній; я потребую оточення, я – серед подібних собі”).

Таким чином, критерієм успішної соціалізації є здатність людини жити в умовах сучасних соціальних норм, в системі “я - інші”.

Індивідуалізацію (індивідуацію) розуміють як здатність:

- усвідомлювати власну неповторність та індивідуальність як цінність і не дозволяти руйнувати її іншим;

- порівнювати свою індивідуальність з проявами індивідуальності інших людей.

Таким чином, критерієм успішної індивідуалізації є здатність людини ставитися до самого себе та до оточуючих як до індивідуальностей.

До основних ознак та показників духовного здоров'я людини належать такі:



  • сприймаючи життя як цінність, людина намагається створити нові цінісні риси;

  • гуманістичні способи впливу на себе і на оточуючих (заохочення, покарання, прощення);

  • цілісність внутрішнього світу, яка задається системою правил та суджень, усвідомлено прийнятих людиною (так звана “життєва філософія”);

  • переживання радощів від життя.

Духовне здоровя проявляється єдністю людини з усім світом та виражається:

  • у релігійних почуттях;

  • почутті краси та світової гармонії;

  • почутті захоплення та прихильності перед життям.

До характеристик здорових людей, підтверджених спостереженнями А.Маслоу, належать такі:

1) обєктивне сприйняття реальності;

2) повне прийняття себе, інших і природи;

3) безпосередність, простота та природність поведінки;

4) захоплення та відданість якій-небудь справі (концентрація уваги на проблемі, а не на собі);

5) незалежність та потреба в самотності;

6) автономія, незалежність від культури та оточення;

7) свіжість оцінювання та сприйняття;

8) вершинні або містичні переживання;

9) суспільний інтерес, відчуття причетності, єднання з іншими, доброзичливість;

10) довірливі міжособистісні відносини;

11) демократичний тип характеру;

12) розмежування засобів і цілей;

13) філософське почуття гумору;

14) креативність, творчий підхід до життя;

15) опір окультурюванню.

З вищенаведеного можна зробити висновок, що духовно здорові люди ідеальні. Насправді у них є недоліки і, як і інші люди, вони не досконалі. Але все-таки нагадують нам, що потенціал психологічного зростання людини, його можливості стати духовно здоровим значно вищі, ніж ті, яких досягло людство.

Всесвітня організація охорони здоровя виділяє чотири групи узагальнених чинників, які впливають на стан здоровя:



  • спадковість (20%);

  • екологічно сприятливе середовище (20%, з часом показник буде збільшуватися);

  • медичне забезпечення (10%, з часом показник цього чинника буде зменшуватися);

  • спосіб життя людини (50%).

Спосіб життя – це сукупність особливостей повсякденного життя людей, яка визначається:

1) індивідуальними психологічними особливостями;

2) потенціалом здоров'я, який має кожна людина;

3) життєвим досвідом;

4) сімейними та місцевими звичаями;

5) стандартами життя, характерними для певних соціального прошарку, регіону, держави.

Спосіб життя охоплює:


  • трудову діяльність;

  • побут;

  • форми використання вільного часу;

  • форми задоволення матеріальних та духовних потреб;

  • норми поведінки людини в типових ситуаціях.


9.2. СТРЕС І РИЗИК У ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКА

З усіх органів людського організму найбільш безза­хисний головний мозок, який забезпечує майже 25% усіх обмінних процесів. Функціонування нервової тка­нини залежить насамперед від рівня глюкози в крові, у разі значного зниження якого виникають зміни в нервовій діяльності, що спричиняють стресові ситуації.



Стрес (англ. regressus — напруження) — емоційний стан людини у результаті дії сильних подразників,який проявляється напруженими переживаннями.

Поняття „стрес” запозичене з термінології матеріалознавства, що означає тиск (напругу), яким діють на матеріал під час його випробовування. У медичну та психологічну літературу це слово ввели в середині 30-х рр. ХХ ст. Так, у фізіології воно зявилося для позначення неспецифічної реакції організму на будь-який неспри­ятливий вплив. Пізніше його почали тлумачити як стан людини, зумовлений реакцією на різноманітні екс­тремальні впливи (стресори) на фізіологічному, психо­логічному й поведінковому рівнях. Залежно від виду стресора (чинника, що викликає стан стресу) розрізня­ють фізіологічний і психологічний стреси. Фізіологіч­ний спричинений надмірним фізичним навантаженням, високою і низькою температурами, больовими стимулами, утрудненим диханням тощо. Психологічний стрес є наслідком дії чинників, пов'язаних із загро­зою, небезпекою, образою (емоційний); інформаційним переванта­женцям (інформаційний) – коли людина не справляється із завданням, не встигає приймати рішення в необхідному темпі та в разі високого ступеня відповідальності за наслідки.

Симптомами психологічного стресу є безсоння, го­ловні болі, погіршення апетиту, настрою і як результат – поганий зовнішній вигляд.

Канадський біолог і лікар Г.Сельє перший вжив поняття „стрес” для опису реакції організму на всі види біологічних подразників. Така реакція викликає як хвороби, так і стан збудження. Щодо цього він говорив: “Стрес це не те, що з вами трапилось, а те, як ви це сприймаєте”. Вивчаючи вплив стресу на людський організм, учений дійшов висновку, що частково він необхідний для під­тримки гарного самопочуття і що окремі його види корисні. Стрес пов'язаний із будь-якою діяльністю, і уникнути його може лише той, хто нічого не робить. Але життя без завзятості, прагнень, помилок нецікаве. То­му не потрібно цілком уникати стресів, оскільки повна відсут­ність їх означає смерть.

Під час стресових ситуацій відбуваються процеси фізичної та розумово-психічної адаптації до зовнішніх та внутрішніх діянь. Відповідно і сам стрес можна розглядати як захисну реакцію від зовнішніх та внутрішніх подразників (стресорів). Разом з цим стрес – це комплекс емоційних станів, викликаних у відповідь на різні екстремальні діяння.

За допомогою стресової реакції організм намагається відновити порушену під впливом стресорів рівновагу. Г.Сельє пояснив, як стрес повязаний із поступовим вичерпанням резервів організму, який намагається пристосуватися до нових умов. При цьому, наприклад, відбувається активізація тієї частини вегетативної нервової системи, яка відповідає за активність, працездатність організму.

Г.Сельє назвав комплекс цих реакцій загальним адаптаційним синдромом і описав три його стадії. Перша – реакція тривоги, яка виражається в мобілізації всіх ресурсів організму у відповідь на діяння ззовні, що порушує рівновагу процесів життєдіяльності. Наступна - стадія опору, коли організму вдається впоратися зі шкідливими діяннями. У цей період може спостерігатися підвищена стресостійкість.

Якщо ж дію шкідливих чинників тривалий час не вдається усунути та перебороти, наступає третя стадія – виснаження. Пристосувальні можливості організму знижуються. У цей період він гірше протистоїть новим шкідливим взаємодіям, збільшується небезпека захворювань. Але третя стадія не обовязкова.

Коли людина відчуває небезпеку, в організмі відбуваються такі реакції:


  • надниркові залози починають виробляти гормон адреналін, який “готує” тіло до виходу з критичної ситуації;

  • серце починає битись швидше, а дихання стає частішим;

  • збільшується приплив крові до мозку, який потребує більше кисню для активної діяльності під час небезпеки;

  • мязи напружуються і готові діяти;

  • призупиняється процес травлення, що дозволяє організму економити немало енергії.

До основних психофізіологічних ознак стресу належать такі:

  • спітнілі долоні;

  • часте серцебиття;

  • сильне потовиділення;

  • проблеми з диханням;

  • рожеве чи надто бліде обличчя;

  • розширені зіниці;

  • високий артеріальний тиск;

  • напружені мязи;

  • відчуття пригніченості.

Стрес - це природна неминуча особливість життя. Г.Сельє наголошував, що навіть уві сні людина може бути в стані легкого стресу. Важливо, на думку вченого, підтримувати оптимальний для себе рівень стресу, який сприятиме найбільш ефективним діям.

Як діє стрес на людину, позитивно чи негативно, залежить від дози, виду навантаження. Як зазначають німецькі фахівці Ф.Готвальд та В.Ховальд, чим триваліше та інтенсивніше діє подразник і чим різноманітніші та незвичніші навантаження, тим впливовішими будуть реакції на них.

Таким чином, чи буде стрес шкідливим для вашого здоровя, визначається тривалістю, інтенсивністю, новизною стресової ситуації.

Види стресорів:



  • фізіологічні (надмірний біль, шум, забруднене повітря, погане харчування, вплив екстремальних температур, приймання деяких лікарських препаратів та ін.);

  • психологічні (інформаційне перевантаження, нереальні сподівання та бажання, критичні події в житті, змагання, загроза соціальному статусу, самооцінці, близькому оточенню та ін.).

На думку Д.Фонтана, стресори можна класифікувати на дві групи:

  • стресори службової діяльності (загальні й специфічні);

  • стресори позаслужбової діяльності.

Загальні стресори:

- незадовільна організація службової діяльності;

- недостатня кількість співробітників;

- режим робочого дня;

- робота керівника;

- статусні проблеми;

- заорганізованість, формалізм, метушня (непотрібні ритуали та процедури);

- невизначеність та непередбачений розвиток подій в організації.



Специфічні стресори:

- нечіткі рольові обовязки;

- рольовий конфлікт;

- нереальні завищені домагання;

- особливості взаємодії з вищим керівництвом, ігнорування думки керівника;

- особливості взаємодії з колегами по горизонталі;

- особливості взаємодії з клієнтами та підлеглими;

- особливості управлінської праці.



Позаслужбові стресори:

- стрес, викликаний кимось із подружжя.

- стрес, викликаний дітьми.

- стрес, викликаний батьками чи іншими родичами.

- стрес, викликаний домашніми обставинами.

- стрес, викликаний тиском оточуючого середовища на родину керівника тощо.

Традиційний спосіб боротьби зі стресом - надмірне вживання алкоголю, кави, різних медичних препаратів. Але треба мати на увазі, що вони мають побічний ефект та руйнівну дію на здоровя. До головних недоліків вживання алкоголю як антистресового засобу можна зарахувати такі:


    • затримка процесу природної саморегуляції емоційних реакцій;

    • формування залежності;

    • зниження інтелектуальних можливостей;

    • створення додаткових проблем (наприклад, втрата соціального контролю).

Навіть якщо алкоголь і вживається в умовах стресу, слід дотримуватись поміркованості – не більше трьох доз на день для чоловіків та двох доз – для жінок (доза – склянка сухого вина або чарка горілки чи коньяку, або 250 - 300 г пива).

На думку білоруського психолога О.А.Урбановича, найкращим засобом позбавлення від стресу (який до речі, як правило, ігнорують) є свідомість людини. Важливо лише навчитися вміло та своєчасно нею керувати. Можливості щодо управління своєю свідомістю - управління стресом.

Г. Сельє найефективнішим засобом бо­ротьби зі стресами вважав захопленість роботою. Водночас він пропонував прийоми, що зводять вразливість людини до мінімуму:


  • визнайте, що досконалість неможлива, але пам'я­тайте, що в кожному виді досягнень є своя вершина, прагніть до неї і задовольняйтеся цим;

  • цінуйте радість справжньої простоти життєвого укладу;

  • у будь-якій життєвій ситуації спочатку подумай­те, чи варто боротися;

  • постійно зосереджуйте увагу на приємному і на ді­ях, що можуть поліпшити ваше становище і стан;

  • намагайтеся забувати про огидне, безнадійне і важке, оскільки довільне відволікання — найкращий спосіб послабити стрес;

  • ніщо так не впливає негативно на людину сильніше, як невдача;

  • ніщо не підбадьорює сильніше, ніж успіх;

  • навіть після нищівної поразки боротися з гнітючою думкою про невдачу найкраще за допомогою спога­дів про колишні успіхи;

  • навмисне пригадування — дієвий засіб відновлен­ня віри в себе, необхідної для майбутніх перемог;

  • не відкладайте неприємної справи, якщо вона не­обхідна для досягнення мети;

  • знаючи, що в суспільстві завжди будуть вожді й ті, кого ведуть, врахуйте: вожді потрібні лише доти, до­ки послідовникам необхідна їх допомога;

  • не забувайте, що немає готового рецепту успіху для всіх: люди різні і їх проблеми теж.

Під управлінням стресом зазвичай розуміють сукупність стратегій, методів та прийомів, які дозволяють людині попередити негативний вплив стресорів або звести їх дію до мінімуму. Існують декілька способів управління стресом:

  • до появи стресу основні зусилля необхідно зосередити на проблемах профілактики стресу;

  • після появи стресу основну увагу приділити заходам активної протидії стресу;

  • якщо виникне гостра стресова ситуація, здійснюються заходи першочергової самодопомоги.

1. Профілактика стресів передбачає:

1) Мудре ставлення до власного життя, його активне конструювання, яке потребує:



  • постійно ставити перед собою реальні життєві цілі та досягати їх;

  • уміти відрізняти головне від другорядного;

  • знати міру впливу на події, тобто бути реалістичним в оцінці як власних можливостей, так і наявних ситуацій;

  • уміти підходити до проблеми з різних сторін;

  • готувати себе до будь-яких несподіваних подій завчасно;

  • сприймати дійсність такою, яка вона є насправді, а не в нашій уяві;

  • намагатися зрозуміти оточуючих;

  • уміти набувати позитивного досвіду, брати уроки з усього, що відбувається навколо;

  • повноцінно жити.

2) Прогнозування стресогенних чинників індивідуального життя та завчасна підготовка до стресів, тобто формування стресостійкості, яка ґрунтується:

  • на застосуванні різних тестових методик, самоспостереженні для пізнання себе та раннє виявлення майбутнього стресу;

  • ознайомленні з досвідом інших, спеціальною літературою щодо стресу;

  • динамічному формуванні адекватного способу життя (якщо потрібні зміни, вони вносяться й дотримуються);

  • фізичних вправах;

  • наявності ефективного середовища природної підтримки (родина, соціальне оточення, друзі);

  • формуванні вольових рис (цілеспрямованості, ініціативи, наполегливості, витримки, рішучості, витривалості).

Лікарі вважають одним із методів профілактики стресу раціональне харчування. Вони рекомендують вживати якомога більше овочів, які містять багато вуглеводів і вітамінів, не зловживати кавою, алкоголем, що є силь­ним детонатором стресу.

Уміння насолоджуватися життям, знаходити в бу­денному радість — яскравий показник здоров'я люди­ни. Саме тому лікарі радять профілактику здоров'я ра­дістю. У психологічному плані життєрадісність зумов­люють різноманітність вражень, музика, спілкування з природою, любов, подяка, повага, довіра, замилуван­ня, дружнє ставлення, доброзичливість.

Для підтримки працездатності й життєвого тонусу керівникові варто протягом кожного шестигодинного циклу (крім часу, відведеного на сон) одну годину присвячувати рекреації (латин. recreatio — відновлен­ня) — перерві на відпочинок (протягом робочого дня ро­бити від 4 до 6 гімнастичних пауз, проходити за день не менше 7 км); релаксації (латин. геlaxatio — зменшення, ослаблення) — психічному розслабленню і зміні емоцій; катарсису (грец. kotharsis — очищення) — мо­ральному очищенню.

Не менш важливо дотримуватися основ гігієни, що сприяє нормальному функціонуванню людського орга­нізму. У структурі ортобіозу керівника це стосується гі­гієни праці, гігієни спілкування та особистої гігієни.

Гігієна праці. Оскільки праця завжди пов'язана з напруженням сил людини, важливо не допускати перевто­ми, яка є природною реакцією організму, спрямованою на запобігання руйнуванню його здоров'я. Тому потріб­но дотримуватися норм і правил організації робочого місця, забезпечувати нормальне екологічне внутрішньови­робниче середовище тощо.

Гігієна спілкування. Передбачає дотримання норм управлінського спілкування і правил ввічливості, терпимість до людських недоліків, уважне ставлення до думок співробітників, стримування власних емоцій тощо.

Особиста гігієна зорієнтована на постійний само­контроль за станом своїх тіла і душі.

2. До заходів активної протидії стресу належать:

1) Аналіз індивідуальної картини стресу, а саме:



  • складання переліку стресорів;

  • ранжирування стресорів (від найбільш потужного до найменш слабкого);

  • планування реальних і конкретних дій щодо стресорів.

2) Мобілізація фізіологічних можливостей організму щодо протидії стресу за допомогою:

  • збільшення прийому рідини (до восьми склянок за день до тієї кількості, яку ми вживаємо щоденно);

  • харчування;

  • дихання;

  • фізичних вправ.

3) Мобілізація психофізичних можливостей щодо протидії стресу або психічна саморегуляція, до якої належать:

  • релаксація;

  • самонавіювання у формі аутогенного тренування, сенсорної репродукції;

  • медитації.

3. У разі загостреної стресової ситуації не варто приймати відповідальні рішення. Необхідно вжити заходи першочергової самодопомоги:

  • Повільно порахувати до десяти.

  • Вирівняти дихання.

  • Вибачитися перед колегами і вийти з приміщення.

  • Умитися, помити руки прохолодною водою.

  • Повільно оглянути приміщення, зосередивши на чомусь увагу.

  • Подивитися у вікно на небо.

  • Повільно випити склянку води. Необхідно сконцентрувати свою увагу на відчуттях, коли вода буде текти по горлі.

  • Розправитися, поставити ноги на ширину плечей, видихуючи повітря, нахилитися, послаблюючи шию, плечі так, щоб голова й руки були вільно опущені вниз.

Ризик, який постійно супроводжує управлінську ді­яльність керівника, по-різному позначається на його морально-психологічній і фізіологічній рівновазі.

Ризик ситуативна характеристика дії, що поєднує невизначе­ність її результату й можливі несприятливі наслідки в разі не­вдачі.

У психології цьому поняттю відповідають такі взає­мозалежні значення:



  • ризик як міра очікуваного неблагополуччя у випадку невдачі в діяльності, що визначається поєднанням імо­вірності невдачі й ступеня несприятливих наслідків;

  • ризик як дія, що загрожує суб'єкту втратою, збитком і т. д.;

  • ризик як ситуація вибору між двома можливими варіантами дії: менш привабливим, однак надійнішим, і привабливішим, але менш надійним.

Неоднозначність, динамічність і складна ситуація на ринку роблять ризик неминучим явищем в управлін­ні. Відомо водночас і те, що найбільших успіхів досягає керівник, який може сміливо піти на обґрунтова­ний, виправданий ризик, показниками якого є точний розрахунок, інтуїція, контроль над емоціями, шансові ситуації, здібності підприємця тощо.

Отже, управління є джерелом стресу, ризику, пос­тійної загрози здоров'ю тих, хто до нього причетний. За таких умов спрацьовують захисні механізми людського організму (перевтома, небажання виконувати певний вид діяльності, стереотипне ставлення до певних проблем, підвищена обережність у спілкуванні тощо), які допо­магають простіше реагувати на ділові конфлікти, служ­бові негаразди, психологічні бар'єри та інші проблеми, що повсякденно виникають у діяльності керівника.



Контрольні запитання та завдання

  1. Визначте сутність поняття “здоровя керівника”, його компоненти.

  2. У чому полягає фізичне здоровя керівника та які є критерії біологічного віку?

  3. Охарактеризуйте компоненти психічного здоровя керівника.

  4. У чому проявляється та виражається духовне здоровя керівника?

  5. Від чого залежить здоровя людини?

  6. Розкрийте характеристики здорових людей за А.Маслоу.

  7. Визначте сутність поняття “стрес”, розкрийте види стресу.

  8. У чому полягає синдром стресу за Г.Сельє.

  9. Назвіть психофізіологічні ознаки стресу.

  10. Які чинники можуть викликати стрес?

  11. Розкрийте різновиди стресів.

  12. Які ви знаєте засоби боротьби зі стресами?

  13. Розкрийте зміст профілактики стресів.

  14. Розкрийте зміст заходів активної протидії стресам.

  15. Розкрийте зміст заходів першочергової самодопомоги від стресів.


Список рекомендованої літератури

Обозов, Н.Н. Психология работы с людьми [Текст] / Н.Н.Обозов, Г.В.Щекин. − К.: МАУП, 2004.- 228 с.

Орбан-Лембрик, Л.Е. Психологія управління [Текст] / Л.Е.Орбан-Лембрик. – К.: Академвидав, 2003.- 568 с.

Петровський, А.В, Общая психология [Текст] / А.В.Петровский. − М., 1995.- 384 с.

Психология менеджмента [Текст] / под ред.Г.С. Никифорова. – С.Пб.: Питер, 2004.- 639 с.

Урбанович, А.А. Психология управления [Текст] / А.А.Урбанович. − Мн.: Харвест, 2006.- 640 с.






1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка