Курс лекцій з дисципліни «теорія емоційного інтелекту»



Сторінка2/6
Дата конвертації15.04.2016
Розмір1.19 Mb.
1   2   3   4   5   6

Лекція 3. Передумови введення терміну «емоційний інтелект» на пострадянському просторі

  1. Уявлення про єдність афективних та інтелектуальних процесів у вченні Л.С. Виготського

  2. Ідеї О.М. Леонтьєва про афективну регуляцію мислення.

  3. Передумови ідентифікації феномену емоційного інтелекту у працях С.Л. Рубінштейна

У вітчизняній психології існують певні теоретичні традиції вивчення складної детермінації психічної діяльності людини, на які можуть спиратися подальші наукові дослідження з проблеми емоційного інтелекту. Проблема спільності афекту та інтелекту знайшла своє відображення в працях Л.С. Виготського, С.Л. Рубінштейна, О.М. Леонтьєва, Б.В. Зейгарник, О.К. Тихомирова. Зокрема, Л.С. Виготський цілком справедливо вважав, що людські емоції ізолюються від царини інстинктів і переносяться в абсолютно іншу нову сферу – сферу психологічного. Це твердження стало підставою для подальших узагальнень щодо інтелектуальної опосередкованості людських емоцій. Поєднання емоційних та інтелектуальних процесів мислення, розвиток емоцій у єдності з розвитком мислення, участь емоцій у регуляції мислення і його мотивації (мотиваційна та емоційна регуляція мислення), свідчить про те, що емоція є одним із складників мислення. Категорично, але цілком переконливо звучить твердження вченого про єдність мислення і афекту, оскільки на його думку, той, „хто спочатку відірвав мислення від афекту, назавжди закрив собі дорогу до пояснення причин самого мислення, через те, що детерміністський аналіз мислення припускає розтин рушійних мотивів думки, потреб та інтересів, спонукань і тенденцій, які спрямовують рух думки в той чи той бік”. Л.С. Виготський називає інтелектуальний момент, який детермінує переживання та безпосередній вчинок, „смисловим переживанням”. Сьогодні цей термін видається близьким до поняття „емоційний інтелект”. Ідея Л.С. Виготського про взаємозв’язок когнітивних та емоційних процесів отримала розвиток у подальших працях О.М. Леонтьєва. Вчений наголошує на необхідності розмежування свідомого об’єктивного значення і його значення для суб’єкта (особистісний смисл). Сенс створює упередженість людської свідомості. О.М. Леонтьєв якраз у своїх дослідженнях демонструє емоційність (афективність) регуляції мислення. Схожої позиції дотримувався С.Л. Рубінштейн. Вчений стверджував думку про те, що емоційність, або афективність, становить лише одну, особливу сторону процесів, якими є ті пізнавальні процеси, що відображають – нехай по-своєму – дійсність.

Отже, є підстави стверджувати, що емоційні процеси не можуть протиставлятися пізнавальним процесам, як їхні зовнішні складники. У формі емоцій маніфестується єдність емоційного й інтелектуального, так само як пізнавальні процеси констатують єдність інтелектуального й емоційного. Будь-яка емоція розглядається С.Л. Рубінштейном як „єдність переживання і пізнання”. Інтелектуальний процес, на його думку, неможливий без участі емоцій: „...Судження, яке є основним актом або формою, в якій здійснюється розумовий процес <...>, рідко становить лише інтелектуальний акт. Судження зазвичай так чи так насичене емоційністю”. На відміну від Л.С. Виготського, С.Л. Рубінштейн не лише позиціонує себе прибічником ідеї єдності „афекту й інтелекту”, він багато в чому передбачив ідею ЕІ, стверджуючи думку не просто про єдність емоцій та інтелекту в житті особистості, але про єдність емоційного, чи афективного, та інтелектуального всередині самих емоцій, так само як усередині самого інтелекту.

Принципу взаємозв’язку між афектом й інтелектом дотримувалася і Б.В. Зейгарник, яка наголошувала на тому, що не існує мислення, яке відірване від мотивів, прагнень, установок, почуттів людини, тобто від особистості в цілому. Стверджуючи це, вона спиралась на положення Л.С. Виготського про те, що думка – не остання інстанція, що власне думка народжується не з іншої думки, а з мотивуючої сфери нашої свідомості, яка охоплює потяги і потреби, наші інтереси і спонукання, наші афекти й емоції. Дотримуючись концепції О.М. Леонтьєва, Б.В. Зейгарник зауважила, що істотність ознаки і властивості, важливість самого предмета або явища залежать від того, який зміст вони набули для людини. У різних життєвих ситуаціях явища, предмети, події набувають різного сенсу для особистості, незважаючи на те, що знання про них залишаються однаковими. Зміна ж емоцій, поява сильних афектів, на думку вченої, відбивають зміни значення предметів і їхніх властивостей для конкретної людини. Інакше, це стосується емоційної регуляції мислення. У вітчизняній психології аналогом терміна „емоційний інтелект” можна вважати поняття „емоційне мислення”, дослідження якого у цьому аспекті здійснювалось О.К. Тихомировим. На думку цього вченого, з розумовою діяльністю пов’язані всі емоційні явища – емоційні стани, емоційні процеси, почуття. Він стверджує, що зв’язок емоцій із процесом мислення виявляється через емоційні стани, які виконують у мисленні різні регулюючі, евристичні функції. Концепція О.К. Тихомирова переконує нас у тому, що емоційна регуляція розумової діяльності та її емоційна активізація є необхідними передумовами продуктивної інтелектуальної діяльності.

Останнім часом з’явилось багато наукових досліджень, присвячених проблемі вивчення емоційності. Роль емоційності як детермінанти успішності діяльності, у тому числі професійної, досліджували російські вчені Й.В. Пацявічус, А.Є. Ольшанникова, І.А. Переверзєва. Визначенню впливу стійких ознак емоційності в структурі особистості на різних рівнях їх виявлення як детермінант успішності професійної діяльності присвячені роботи О.П. Санникової. Остання досліджувала, зокрема, вплив чотирьох базових емоцій (радості, гніву, суму і страху) на успішність професійної діяльності. Емоційність, на думку О.П. Санникової, одночасно слугує системотворчим фактором у структурі особистості і її здібностей, зокрема професійних. Як певну передумову досліджень емоційного інтелекту можна розглядати запропоноване О.П. Санниковою і Є.А. Киселевою, а також російськими вченими А.А. Борисовою, В.Г. Зазикіним вивчення психологічної проникливості як багаторівневого інтегрального структурного утворення, пов’язаного зі стійкими ознаками емоційності в структурі особистості. Подібний стійкий зв’язок між афективними та когнітивними процесами підкреслював і А.В. Брушлинський. Дослідник стверджував, що емоції можуть як сприяти мисленню, так і перешкоджати йому. Взаємодію між емоційними і когнітивними процесами, на його думку, доцільно називати взаємопроникненням, а кожен образ, уявлення, поняття має свій емоційний потенціал. А.А. Бодальов збагатив дослідження проблеми емоційних здібностей ідеєю притаманності окремим суб’єктам своєрідної соціальної обдарованості, яка вияється у єдності інтелектуальних, емоційних і комунікативних здібностей, які становлять психологічну основу успішності їхньої комунікації з іншими оточуючими.

Отже, поняття „емоційний інтелект” визрівало й у радянській та пострадянській психології, що знайшло відображення у термінологічних словосполученнях: „смислове переживання”, „узагальнення переживань”, „інтелектуалізація афекту”, „емоційне мислення”. Як стверджував А.В. Брушлинский, виявити відношення між емоціями та когніціями можна лише за умови створення поняттєвого апарату, який уможливить ідентифікувати комплексні одиниці виміру феномену. Мова йде про так звані „інтерпроцесуальні поняття”, а ЕІ і є якраз одним із таких „інтерпроцесуальних понять”.

Лекція 4. Підходи до концептуалізації феномену емоційного інтелекту як системи вроджених здібностей


  1. Структура емоційного інтелекту у моделі Дж. Мейєра та П. Селовея

  2. Форми прояву емоційного інтелекту

  3. Принципи теорії емоційного інтелекту Дж. Мейера та П. Селовея

Найбільш відомою, теоретично і емпірично розробленою моделлю емоційного інтелекту як здібності, є концепція, запропонована Дж. Мейером, П. Саловеєм, Д.Карузо.

Структура емоційного інтелекту у моделі здібностей. Початковий варіант цієї концепції було запропоновано у 1990 році. Автори визначили емоційний інтелект як „здатність сприймати і усвідомлювати власні та чужі почуття і емоції, розрізняти їх і користуватися цією інформацію для спрямування мислення і діяльності”. Структура емоційного інтелекту у ранньому варіанті моделі передбачала наявність трьох видів здібностей. По-перше, це ідентифікація та виявлення емоцій, що підрозділяється на два компоненти, один з яких спрямований на свої, а інший – на чужі емоційні стани. У свою чергу, перший компонент включає в себе вербальний і невербальний субкомпоненти, а другий – субкомпоненти невербального сприйняття емоцій та емпатію. По-друге, це регуляція емоцій, що також складається з двох компонентів: управління своїми емоціями та емоціями і почуттями інших людей. І, нарешті, – це здатність використовувати емоційну інформацію в мисленні і діяльності, що охоплює такі структурні одиниці як гнучке планування, креативність, перемикання уваги та мотивацію.

У наступному десятиріччі ця концепція доопрацьовувалася та уточнювалася. У новому варіанті моделі здібностей увага акцентувалася на гіпотезі про те, що емоції містять інформацію про зв’язки людини з іншими, оточуючими її людьми, і об’єктами навколишнього світу, окрім цього, ці зв’язки можуть не тільки сприйматися, але й уявлятися. Зміна зв’язків з іншими людьми і предметами призводить до зміни пережитих з цього приводу емоцій. Змінюються і уявлення про структуру емоційного інтелекту, який вчені визначають як складний, ієрархічно організований конструкт, що складається з чотирьох здібностей (або „гілок”, за термінологією Дж.Мейера, П.Селовея і Д.Карузо).

Схема тлумачення поняття „емоційний інтелект” (за Дж. Майєром та П. Саловеєм)

Рефлексивна регуляція емоцій, що сприяє емоційному та інтелектуальному зростанню

Розуміння й аналіз емоцій. Використання знань про закономірності емоційного реагування

Фасилітація мислення за допомогою емоцій

Сприйняття, оцінювання та вираження емоцій

Здатність залишатися відкритим почуттям, як приємним, так і неприємним

Здатність розпізнавати емоції, розуміти різні форми їх вираження

Емоції можуть сприяти мисленню, якщо за їх допомогою забезпечується пріоритетна увага до важливої інформації

Здатність ідентифікувати власні емоції, що супроводжують фізичний стан, почуття та думки

Здатність рефлексивно включатись чи утримуватись від оціню-

вання інформативності чи корисності емоцій



Здатність інтерпретувати зміст, який передають емоції, з урахуванням ситуативних факторів

Емоції доступні для розуміння, можуть свідомо породжуватись як форма підтримки зроблених висновків або засіб покращення запам’ятовування подій, що викликають певні почуття

Здатність ідентифікувати емоції інших людей у творах, мистецтва, якщо вони виражені за допомогою вербальних засобів, міміки та поведінки

Здатність рефлексивно регулювати емоції стосовно себе та інших, роблячи при цьому висновки, настільки зро- зумілі, типові, впливові, адекватні ці емоції у межах конкретної ситуації

Здатність розуміти змішані почуття: одночасне виявлення почуттів любові та ненависті або страху та

здивування



Емоційні перепади настрою, які спричинюють перехід від оптимістичного до песимістичного погляду на події, свідчать про можливість свідомого регулювання власних емоцій, формування відповідних ставлень до них

Здатність виражати емоції відповідно до ситуації, формулювати потреби, які пов’язані з цими емоціями

Здатність керувати власними емоціями та емоціями інших людей через оптимізацію нега-тивних емоцій та підви-

щення інтенсивності позитивних.



Здатність розпізнавати можливі переходи між емоціями: від гніву до задоволення; від гніву до сорому тощо.

Емоційні стани по-різному впливають на формування особливих підходів до розв’язання проблем

Здатність розрізняти адекватні та неадекватні виявлення емоцій, або відверті та спотворені (штучні) виявлення почуттів

Здатність сприймати і виражати емоції становлять необхідний базис породження емоцій для розв’язання конкретних завдань. Ці дві здібності носять процедурний характер і є основою для декларативної здатності до розуміння подій, що передують емоціям, і подій, що є наслідками емоцій. Усі три вищезазначені здібності необхідні для внутрішньої регуляції власних емоцій і для успішного впливу на зовнішнє середовище, що призводить до регуляції власних і чужих емоційних станів.

Методи вимірювання ЕІ як здібності. Для оцінки емоційного інтелекту Дж.Мейером, П.Саловеєм та Д.Карузо була створена методика MSCEIT (Mayer-Salovey-Caruso Emotional Intelligence Test), побудована як об’єктивний тест інтелекту, що включає в себе по два субтести на кожну „гілку” емоційного інтелекту авторської концепції.

Окрім чотирикомпонентної моделі Дж.Мейера, П.Саловея та Д.Карузо існують інші визначення емоційного інтелекту як здібності. Зокрема, К.Р.Ширєр пропонує для визначення емоційного інтелекту розглядати здібності до оцінки (точності сприйняття емоційних подій) та комунікативну здібність (ефективне аудіювання та мовлення).

Лекція 5. Уявлення про емоційний інтелект як інтегративну, контекстуалізовану властивість індивідуальності


  1. Модель компетентностей Д. Гоулмана

  2. Змішана модель емоційного інтелекту Р. Бар-она

  3. Співставлення структури емоційного інтелекту у зарубіжних моделях

Окрім класичної моделі здібностей розроблено змішані моделі ЕІ. Ці моделі є різними за своєю структурою і відрізняються одна від одної набором особистісних властивостей, покладених в основу їх розробки.

У змішаних моделях емоційний інтелект розглядається через сукупність когнітивних, особистісних та мотиваційно-вольових рис, характеристик самосвідомості та соціальних навичок, які сприяють тісному взаємозв’язку з адаптацією до реального життя та з процесами подолання стресу.

Історично найбільший вплив на цю групу концепцій здійснили когнітивні теорії емоцій, з одного боку, і позитивна психологія, – з іншого.

Модель компетентностей Д. Гоулмана

Серед змішаних моделей ЕІ набула значної популярності концепція Д. Гоулмана після виходу його бестселера „Емоційний інтелект”.



Структура ЕІ. Згідно з цією концепцією, емоційний інтелект – це „здатність людини тлумачити власні емоції і емоції інших оточуючих людей з тим, щоб використовувати отриману інформацію для реалізації власних цілей”. Цю концепцію можна вважати змішаною, оскільки вчений включає до складу емоційного інтелекту різні за своєю природою, структурою і функціями компоненти. У своїй книзі автор виокремлює такі його складники: по-перше, знання власних емоцій, що охоплює процеси ідентифікації і найменування емоційних станів, розуміння взаємозв’язків між емоціями, мисленням і діями; по-друге, управління емоціями – контроль над емоціями і заміна небажаних емоційних станів адекватними; по-третє, мотивацію для себе як здатність входити в емоційні стани, що сприяють досягненню успіху; по-четверте, здатність розпізнавати емоції інших людей, бути чутливим до них і керувати емоціями інших; і нарешті, по-п'яте, підтримка стосунків, здатність вступати в міжособистісні стосунки з іншими людьми і підтримувати їх. Як зауважує І.Н.Андрєєва, пізніше Д.Гоулман допрацював чотирьохкомпонентну структуру ЕІ (табл.2):

Таблиця 1

Структура емоційного інтелекту (за Д. Гоулманом)

Особистісні властивості, що зумовлюють становлення емоційного інтелекту

Їх характеристика

Самосвідомість

емоційна самосвідомість, адекватна самооцінка, впевненість у собі

Самоконтроль


контроль емоцій, адаптивність, жага до перемоги, ініціативність, оптимізм

Соціальна чуйність

співпереживання, ділова обізнаність,
запобігливість

Керування відносинами

натхнення, вплив, допомога у самовдосконаленні, сприяння змінам, урегулювання конфліктів, командна робота і співпраця

Д. Гоулман проголошував єдність інтелекту та емоцій, яка необхідна для успішної діяльності керівника, проте когнітивний складник він вважає другорядним. Емоції, на його думку, більш вагомі й у разі небезпеки емоційні центри (лімбічна система) підпорядковують під себе усю розумову діяльність людини.



Методи вимірювання ЕІ. Для оцінки емоційного інтелекту Д.Гоулманом та його колегами було розроблено опитувальник емоційної компетентності (Emotional Competence Inventory) для організацій. Опитувальник заповнюють власноруч досліджуваний а також до 15 осіб, які є його колегами. Необхідно зауважити, що методика Д.Гоулмана вимірює швидше за все компетентність у лідерстві, ніж емоційний інтелект, а її застосування є обмеженим, оскільки вона має вузьку спрямованість на сферу менеджменту.

Змішана модель емоційного інтелекту Р. Бар-Она.

Канадський клінічний психолог Р.Бар-Он запропонував модель емоційного інтелекту як альтернативу до визначення показника когнітивного інтелекту (IQ), який у подальшому активно поширюється.



Структура ЕІ. Згідно з теорією Р. Бар-Она, емоційний інтелект становить „множинність некогнітивних здібностей і навичок, що впливають на можливості індивіда успішно долати перешкоди і тиск оточення”. Структура емоційного інтелекту у моделі Бар-Она складається з п’яти основних компонентів (рис. 2).


Структура емоційного інтелекту (модель Р. Бар-Она)

Методи вимірювання ЕІ . Р. Бар-Он запропонував засіб вимірювання коефіцієнта емоційного розвитку (ЕQ – Emotional Quotient). Спершу опитувальник було розроблено для емпіричної перевірки авторської концепції детермінант позитивного психологічного благополуччя (емоційного здоров’я). Поступово Р.Бар-Он розвинув теоретично еклектичний і багатофакторний підхід до емоційного інтелекту з метою його операціоналізації та кількісної оцінки складно взаємопов’язаних концепцій емоційного інтелекту і психологічного благополуччя. Результати, отримані із зазначеної анкети, дають можливість виміряти п’ять основних компонентів, що входять до моделі Р.Бар-Она.
Змішана модель емоційного інтелекту Д.В. Люсина

У вітчизняній психології відома змішана концепція емоційного інтелекту, розроблена Д.В. Люсиним. Він запропонував поглянути на зв’язок емоційного інтелекту та індивідуальних особливостей особистості під іншим кутом зору.



Структура ЕІ. Одне з перших визначень емоційного інтелекту, запропонованих автором, проголошувало, що: „емоційний інтелект – це здатність до розуміння як власних, так і чужих емоцій і управління ними”. У своїх подальших роботах автор зазначив, що здатність розуміти емоцій означає, що людина:

• здатна розпізнавати емоцію, тобто встановлювати сам факт наявності емоційного переживання у себе або у іншої людини;

• може ідентифікувати емоцію, тобто встановити, яку саме емоцію відчуває сам індивід або інша людина, і знайти для неї словесне вираження;

• розуміє причини, що викликали цю емоцію, і наслідки, до яких вона призведе.

Здатність до керування емоціями означає, що людина:

• може контролювати інтенсивність емоцій, насамперед регулювати надмірно сильні емоції;

• здатна контролювати зовнішнє вираження емоцій;

• може у разі необхідності довільно викликати ту чи ту емоцію.

Оскільки обидва зазначені компоненти можуть бути спрямовані на власні емоції і на емоції інших людей, на думку автора, можна говорити про внутрішньоособистісний та міжособистісний компоненти в емоційному інтелекті, що частково перетинається з теорією Д. Гоулмана стосовно особистісних здібностей, що визначають способи управління собою, і соціальних навичок – здібностей, що визначають способи управління стосунками між людьми. Згідно з концепцією Люсина, не можна трактувати феномен ЕІ як виключно когнітивну здатність за аналогією з просторовим або вербальним інтелектом. Достатньо припустити, що здатність до розуміння емоцій та управління ними тісно пов’язана із загальною спрямованістю особистості на емоційну сферу, тобто з інтересом до внутрішнього світу людей (в тому числі і до свого власного), схильністю до психологічного аналізу поведінки і цінностей, що приписуються емоційним переживанням. Відповідно, ЕІ можливо описати як конструкт з подвійною природою і пов’язаний як із когнітивними здібностями, так і з особистісними характеристиками. На думку Люсина, емоційний інтелект – це психологічне утворення, формоване протягом людського життя, враховуючи чинники, які обумовлюють його рівень й індивідуальні особливості. Автор виокремлює три групи таких факторів (Рис.3):


ЕІ




Особливості

емоційності емоційна стійкість, емоційна чутливість тощо.




Когнітивні здібності швидкість і точність перетворення емоційної інформації




Уявлення про емоції

як про цінності, як про важливе джерело інформації про себе й про інших людей тощо.



Рисунок 3. Фактори, що впливають на становлення ЕІ (за Д.Люсиним).

Методи вимірювання ЕІ. Д.В.Люсін, як і його попередники, запропонував власну методику, яка дозволяє діагнозувати емоційний інтелект, – „ЕмІн” складається з 46 запитань, які треба оцінити за чотирибальною шкалою (Додаток А).

Лекція 6. Диспозиційна модель емоційного інтелекту К.В. Петрідеса та Е. Фернхема

  1. Структура емоційного інтелекту (К.В. Петрідес, Е. Фернхем)

  2. Класифікація зарубіжних теорій емоційного інтелекту

Окремо слід відзначити диспозиційну модель емоційного інтелекту, запропоновану англійськими дослідниками К.В. Петридесом та Е. Фернхемом. На думку цих вчених, існують певні особистісні риси, які безпосередньо пов’язані з емоційним функціонуванням особистості.

Структура ЕІ. Петридес і Ферхнем, описуючи ЕІ, використовують не тільки набір здібностей, запропонованих відомими дослідниками проблеми Мейєром і Саловеєм, а також пропонують враховувати його диспозиційні компоненти (Табл. 3). Як і традиційні риси особистості ЕІ репрезентує стиль поведінки та досвіду, який носить контекстуалізований характер. Автори диспозиційної моделі емоційного інтелекту визнають суб’єктивність емоційного досвіду особистості. У межах досліджень диспозитивної теорії емоційного інтелекту простежуються кореляції між вимірюванням диспозицій за п’ятифакторною моделлю й емоційним інтелектом.
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка