Кредиту Особливості страхування фінансових ризиків



Сторінка2/3
Дата конвертації16.04.2016
Розмір0.53 Mb.
1   2   3

2.4. Страхування засобів застави

Банки для кредитних операцій використовують матеріальне та правове за­безпечення. Однією з таких форм є застава як спосіб забезпечення зобов'язань. У силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими креди­торами.

Відповідно до Закону України «Про заставу», якщо предмет застави не під­лягає обов'язковому страхуванню, він може бути застрахований за згодою сто­рін на погоджену суму, але не більшу за його ринкову вартість. У разі настання страхового випадку предметом застави стає право вимоги до страховика.

Заставодержатель, якщо інше не передбачено договором застави, зобов'яза­ний страхувати предмет закладу в обсязі його вартості за рахунок та в інтересах заставодавця.

Це найбільш поширений вид страхування, пов'язаний із кредитом. Застава використовується як застава рухомого майна та іпотека (нерухоме майно).

Страхування застави перебуває в конкуренції з операціями типу — аваль, тобто зобов'язання покрити борги клієнта, якщо він не може це зробити само­стійно.


2.5. Страхування експортних кредитів

Метою страхування експортних кредитів є створення страхового захисту експортерам, кредиторам від ризиків неплатоспроможності їхніх іноземних дебіторів, що у світовій практиці мають такі форми: юридично підтверджена неплатоспроможність; фактична неплатоспроможність: боржник свідомо ухи­ляється від сплати.

Поява неплатоспроможності клієнта може бути торговельного і неторгового характеру.

Торговельні ризики з'являються у кожній операції, пов'язаній із реалізацією товарів у кредит.

Неторговіризики мають характер:


  • політичних;

  • природних (катастрофи);

  • економічних (підвищення цін, коливання курсу валют).

Способи проведення страхування експортних кредитів: страхування окре­мих операцій; групове (національне) страхування кредитних операцій.

Статистика свідчить про різний ступінь зацікавленості експортерів у стра­хуванні експортних кредитів.

Наприклад, японський експортер застрахований на 40%; англійський, ав­стрійський — на 25%; італійський, американський, шведський — на 5%.

Чинником диференціації страхових тарифів є тривалість кредитного дого­вору, політико-економічний імідж країни-експортера, загальновизнаний рівень довіри до країни-імпортера.


2.6. Страхування кредитів довіри

При вивченні механізму страхування довіри виявилося сполучення страхо­вих і кредитних відносин і їх зв'язок не тільки з товарно-матеріальними засобами, що є основою товарного кредиту, але і з морально-етичними цінностями рин­кового товариства. Тільки в цьому виді страхування безпосереднім предметом кредитних відносин стають не конкретні матеріальні цінності, як це утворюється в більшості випадків, а моральні — «довіра», що пов'язана з кредитуванням матеріальних цінностей. У загальній групі страхування кредитів це страхування займає відповідне місце.

Страхування кредитів довіри пропонує підприємцям захист від незадо­вільних фінансових наслідків, збитків, завданих власним персоналом, котрому, виходячи з характеру виконуваних ним службових обов'язків, необхідно цілком довіряти. Це страхування дає можливість уникнути: зайвих хвилювань про матеріальні цінності шляхом видачі спеціальних вказівок та інструкцій про їхнє використання; прямих збитків і втрат.

Страховик відшкодовує страхувальнику майнові збитки, яких завдано його довіреними особами в результаті скоєння ними недозволених дій. Таким чином, таке страхування можна вважати страхуванням відповідальності службових осіб. Матеріальною складовою кредиту довіри виступає вартість матеріальних цінностей, що передаються у кредит третім особам.

Страхування кредитів довіри здійснюється в більшості випадків як загальне й охоплює усіх без винятку службовців і робітників.

У залежності від обраного обсягу страхового захисту страховики застосо­вують різні форми страхових полісів:



  • індивідуальну, що охоплює одну особу;

  • групову, що охоплює групу осіб;

  • бланкову, коли перелік осіб достатньо значний.

Особливо важливим цей вид страхування довіри став для банків. Він є пер­шочерговим у комплексній системі страхового забезпечення банків, відомий як Bankers Blanket Bonds (ВВВ). Загальними умовами цього страхування передбачено захист активів банку, яким загрожують ризики.

Відповідно до матеріалів страхового товариства Ллойда більшість збитків, що відшкодовуються на підставі страхового поліса ВВВ (майже 60%), своїм по­ходженням пов'язані із несумлінністю персоналу. Тому, щоб одержати страхове відшкодування, застрахованому банку в першу чергу необхідно зазначити особу або групу осіб, винних у вчиненому збитку.

Розмір страховоївідповідальності щодо страхування довіри встановлюється на підставі досягнення взаємного порозуміння між страховиком і страхуваль­ником в індивідуальному порядку. У портфелях страховиків, що займаються страхуванням кредитів, ці договори посідають одне з перших місць.
2.7. Розрахунок тарифів страхування кредитів

У сучасній економіці кредиторами є фінансові об'єднання, що володіють від­повідними правами на здійснення даної діяльності. Ними можуть бути кредитні спілки та банківські установи.

При видачі кредиту банк бере на себе кредитний ризик, що частково пере­кладає на страхову компанію. Під кредитним ризиком традиційно розуміється ризик невиконання позичальником зобов'язань перед банком. Об'єктом, що підлягає страхуванню, за першим видом є відповідальність позичальників (фізичних або юридичних осіб) перед банком за своєчасне і повне погашення кредитів і відсотків за користування кредитом у термін, встановлений у договорі страхування.

Тарифна ставка зі страхування кредитів залежить від ряду чинників:



  • терміну користування кредитом;

  • суми кредиту і розміру процентної ставки;

  • рівня ризику;

  • виду забезпечення.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожною страховою компанією самостійно на підставі оцінки фінансової діяльності конкретних позичальників, яка проведена за підсумками порівняльного ана­лізу їх балансів, звітів про фінансові результати тощо. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника оформляється окремим положенням і затверджується керівниками страхової компанії. При страхуванні кредитів необхідно щокварталу (а краще щомісяця) проводити оцінку фінансового стану позичальника, для чого необхідно враховувати ліквідність його засобів і рентабельність джерел цих засобів, а також обсяг реалізації, грошові потоки, ефективність управління й інші підсумкові показники роботи позичальника. На формування рівня кредитних ризиків впливають як об'єктивні, так і суб'єктивні чинники. Кожний фінансовий ризик індивідуальний і потребує окремого до себе підходу.

При розрахунку ліквідності позичальника використовують дві формули: коефіцієнт загальної ліквідності і коефіцієнт абсолютної ліквідності.

При розрахунку тарифу враховують нетто-ставку і навантаження. Наван­таження в структурі тарифу складає 20-30 % від тарифної ставки. Нетто-ставка складається з основної частини, спрямованої на майбутні виплати, і ризикової надбавки.

Специфічною особливістю кредитних ризиків є відсутність доступної ста­тистики. Пояснюється це тим, що на утворення показника кредитного ризику впливають чинники як об'єктивні, так і суб'єктивні.

Відповідно до генезису кредитних ризиків вони складаються з деякого індивідуального для кожного з них сполучення «класичних» і «нестандартних» ризиків, на склад і параметри яких впливають вихідні чинники.

«Класичні» ризики, до яких належать транспортні, будівельно-монтажні, багато майнових, деякі види відповідальності, медичні та інші, мають необхідну статистику і можуть бути застраховані.

«Нестандартні» ризики, до яких належать ризики неплатежів, невиконання комерційних зобов'язань тощо внаслідок принципової відсутності статистики, не підлягають страхуванню в традиційному розумінні цього терміна. Зменшення їх впливу може бути досягнуто іншим шляхом—за допомогою ризик-менеджменту. Очевидно, що диференційований підхід до складового кредитного ризику до­зволяє виконати його страхування навіть при відсутності загальної статистики ризику.

Аналізом суб'єктивних і об'єктивних чинників видачі кредиту визначеному позичальнику займається як банківська установа (із метою встановлення більш адекватної відсоткової ставки за кредит), так і страхова компанія для встанов­лення тарифної ставки зі страхування кредиту.

Оцінку об'єктивних чинників можна виконати на підставі проведеного аналі­зу фінансового стану позичальника. З суб'єктивними чинниками складніше. Для спрощення одержання інформації було створено спеціальні органи міжвідом­чих служб безпеки. Так, ряд київських банків уже декілька років тому створив організацію, що допомагає контролювати позичальників. Інформаційні потреби англійських кредиторів відносно закордонних позичальників багато в чому за­довольняються Департаментом страхування експортних кредитів, створеним у 1919 році при Міністерстві торгівлі Великобританії. Зазначений Департамент має банк даних на 350 тисяч іноземних фірм. Аналогічні функції, але вже на ко­мерційній основі виконує одне зі значних транснаціональних спеціалізованих кредитно-інформаційних агентств — корпорація «Дана энд Бредстрит» (США), створена в 1849 році. Банк даних цієї організації містить досьє на більше, ніж 20 мільйонів фірм у всьому світі.

Роботу щодо аналізу стану позичальника необхідно вести спільно банку і страховій компанії. Один із найбільших українських банків «Промінвестбанк» значну частину функцій із заставного забезпечення кредитів передав страховій компанії «Вексель», яка заснована цим банком у 1994 році і вже майже 14 років успішно працює на ринку страхування. Спільна робота двох підрозділів різних економічних одиниць - це зручно та ефективно.

Співпраця між кредиторами і страховиками має давню історію, стійку тенденцію до розширення і вагомі масштаби: страхування кредитів у світі дає приблизно 3-5% загального обсягу страхових премій.

Кредитні ризики є комплексними. Вони складаються з більш простих ризи­ків, частина з яких є «класичними» і добре знайома всім страховикам, а частина відбиває суб'єктивну компоненту кредитного ризику, що залежить від суб'єкта ризику та його індивідуальних особливостей. Саме ця частина «відповідальна» за всі труднощі, що супроводжують страхування кредитних ризиків.

Отже, тариф при страхуванні кредитних ризиків є суб'єктивним, але може бути розрахований актуарно на основі спеціальних методів.

Відповідно до висновка експерта, який визначає остаточний ступінь ризику, при встановленні ставки можливе застосування коефіцієнтів, що знижують або підвищують тариф. Наприклад, при страхуванні ризику непогашення кредиту, виданого до трьох місяців, з огляду на погану безпечність кредиту і можливе оголошення позичальника неспроможним, можливе застосування максималь­ного розміру коефіцієнта (5,0), що підвищує тариф. При базовій тарифній ставці 1,2%, остаточна тарифна ставка складе 6% (1,2 * 5,0).


3. Особливості страхування фінансових ризиків

Фінансовий ризик— ризик, викликаний невизначеністю природних, люд­ських і економічних факторів, що при несприятливих умовах можуть призвести до збитків у господарсько-фінансовій діяльності.

Основою фінансових ризиків є порушення процесу виробництва; зміна ринкової кон'юнктури.

Відповідальністю страхових компаній зі страхування фінансових ризиків є відшкодування страхувальникові втрат, що виникли внаслідокзміни кон'юнктури ринку і погіршення інших умов для здійснення господарської діяльності.

Страхування фінансових ризиків допомагає узгодженості фінансових і юри­дичних взаємин між різними учасниками ринкових відносин.



Об'єкт страхування — комерційна діяльність, що передбачає інвестування грошових та інших ресурсів у будь-який вид виробництва, робіт або послуг і одержання прибутку.

Це один зі складних видів страхування як на стадії укладання договору, так і протягом усього періоду його дії.

Страхове відшкодування визначається як різниця між страховою сумою і фактичними фінансовими результатами від господарської діяльності.

Термін дії договору визначається індивідуально.

Особливістю страхування фінансових ризиків є те, що виплата відшкоду­вання відбувається після закінчення терміну страхування, коли визначаються результати застрахованих операцій.

Тарифи страхування фінансових ризиків залежать від: виду діяльності; термі­ну страхування; стабільності ринкових відносин; системи оподаткування тощо.




4. Система взаємовідносин страхових компаній із банківськими установами на ринку кредитування

В умовах глобалізації стан і динаміка національного страхового ринку зна­чною мірою мірі визначається загальними тенденціями міжнародної фінансової консолідації (інституційної інтеграції].

Консолідація європейського страхового ринку з початку 90-х років розвива­лася переважно у формі горизонтальної інтеграції страхових компаній із банками та іншими фінансовими інститутами.Така консолідація маєтри основні різновиди: 1) розвиток банками страхових послуг і відповідно поглинання або створення банками страхових компаній; 2) розвиток страховими компаніями фінансових функцій та поглинання ними банків; 3) створення фінансових холдингів, які по­єднують функції банківських, страхових й інших фінансових інститутів.

Злиття та поглинання вийшли на рівень найбільших банків і страхових компаній, у результаті чого провідні учасники страхового ринку домінують на світових фінансових ринках за ринковою капіталізацією (у млрд.дол.США, 2007р.): Amerikan Int. Group — 175 (США); Berkshire Hathaway — 168 (США); China Life Insurance — 116 (Китай); ING Group — 94 (Нідерланди).

ING Group була заснована шляхом злиття Націоналє-Нідерланди та НМБ Постбанк Груп і стала провідною в області банківського страхування в Нідерлан­дах. ING є багатонаціональним страховиком і банком. Розмір його банківської та страхової діяльності приблизно однаковий. На сьогодні ING має структуру, що складається і шести напрямків діяльності: страхування Європа, страхуван­ня Азія/Тихий Океан, страхування Америка, міжбанківські операції, роздрібні банківські операції. ING безпосередньо і є повністю інтегрованою компанією з фінансового обслуговування.

У табл.14.1 надано угоди з продажу за останні роки дочірніх підприємств банків та страховиків у Європі.



Таблиця И. 1

Останні продажі дочірніх підприємств у Європі

Дата рік

Найменування компанії

Продавець

Покупець

Ціна (млрд. дол.)

2004

Codan Liv& Pension (insurer)

Royal & Sun Alliance (insurer)

SEB Bank (bank)

0.4

2004

FinecoVita (insurer) (57.7%)

Capitalia (bank)

CNP Assurances (insurer)

0.7

2005

Life operations (51%)

Banco Comercial Portugues (bank)

Fortis (bank)

0.6

2005

MLP Life (insurer)

MLP (broker)

HBOS (bank)

0.4

2006

Winterthur (insurer)

Credit Suisse (bank)

AXA (insurer)

9.8

2006

Abbey National Life (insurer)

Banco Santander (bank)

Resolution Life Pic (insurer)

6.7

2007

Nationwide Life (insurer)

Nationwide Building Society (bank)

Legal & General Pic (insurer)

n.a.

Джерело: Swiss Re, sigma №5/2007

Слід зазначити глибоку світову інтеграцію страхових компаній у банківський сектор. Так, внаслідок об'єднання з DresdnerBankoflHie'i'3 найбільших німецьких страхових компаній Allianz виникла четверта за величиноюу світі фінансова гру­па. Ця страхова компанія до об'єднання вже володіла акціями трьох із чотирьох провідних німецьких банків.

Відома французька страхова компанія. АХА представлена на французькому ринку дочірнім банком Bank Worms і має тісні контакти з рядом національних банків.

Глобалізація, міжнародна та європейська фінансова інтеграція мають істот­ний вплив на розвиток ринків, що розвиваються. Взаємні процеси розширення доступу на український страховий ринок іноземного банківського та страхового капіталу виявилися в останні роки. Так, за 2001-2006 р. кількість страхових ком­паній з іноземним капіталом зросла з 20 до 66, або в 3,3 рази. Іноземні інвестиції у статутних капіталах українських страховиків склали 13% від загального обсягу статутних капіталів, або 1,1 мрд.грн.

Присутність іноземного капіталу на національному страховому ринку зросла у зв'язку зі входженням відомих страховиків Австрії, Польщі, Великої Британії, США й Росії. Деякі світові гіганти вже представлені на українському фінансовому ринку: страхова група АХА, Allianz, Generali та ін.


Як свідчать дані табл.14.2, останнім часом на вітчизняному фінансовому ринку відбувається глибока інтеграція страхових компаній у банківський сек­тор. 2007 рік відзначений підвищеним інтересом іноземних фінансових груп до українських СК. Найбільш активним покупцем на українському страховому ринку стала австрійська Vienna Insurance Group, що є акціонером семи україн­ських страховиків: «VAB Страхування», «VAB Життя», «VAB Re», «Княжа», «Глобус», «Юпітер» та «Українська страхова група».

У жовтні 2006 р. створено фінансову групу VAB Group шляхом консолідації всіх фінансових активів у межах України в рамках загальної концепції продажів і під єдиним брендом «VAB». До складу VAB Group увійшли дев'ять компаній, які охоплюють всі сегменти фінансового ринку, зокрема, «VAB Банк», страхова компанія «VAB Страхування», компанія за страхування життя «VAB Життя», пере-страхова компанія «VAB Re».

Про свої наміри вийти на страховий ринок України заявляють і французькі фінансові групи. АХА й Укрсиббанк домовилися із власниками СК «Веско» про придбання 50% акцій СК«Український страховий альянс», що належить підконт­рольному BNP Paribas Укрсиббанку. Французький банк BNP Paribas володіє 51 % акцій Укрсиббанку. Також в Україні зареєстрована дочірня компанія BNP Paribas Group — Cardif, що входить у групу BNP Paribas Assuranct.

Прагнення банків і страхових компаній до консолідації ніколи не було та­ким сильним, як сьогодні, оскільки від реалізації цієї бізнес-моделі її учасники одержують ряд важливих переваг. В Україні можна виділити кілька ключових напрямків, за якими співпрацюють банки й страхові компанії, наприклад, у галузі страхування життя: страхування життя позичальників споживчих та іпотечних кредитів, страхування життя позичальників кредитів на придбання автомобілів і власників кредитних карт.

Кінцевою метою є не стільки зростання продажів у рамках конкретного страхового продукту, скільки підвищення лояльності страхувальників до стра­хової компанії у цілому й до просування її іміджу. Як наслідок, при безумовному виконанні зобов'язань і високій якості обслуговування збільшується загальний обсяг реалізації страхових послуг.

Порівнюючи український ринок із європейським, відзначимо, що потенціал співпраці банків і страхових компаній значний і, безумовно, Може принести вза-ємовигоду обом партнерам. У цей час партнери по bancassurance найчастіше вибирають просту форму співробітництва: у страховиків інтерес до збільшення обсягу продажів, у банку-участь у прибутках. Поступова співпраця банків і стра­хових компаній еволюціонує: зростає спільна клієнтська база, використовуються крос-продажі, страховик одержує можливість працювати з ризиками банку і його клієнтів. Ринкові відносини, коли банк працює з декількома страховиками або страховик з декількома банками, надаючи комплексні послуги, розвиваються швидкими темпами.

Міжнародний досвід фінансової інтеграції свідчить, що більш стабільними та ефективними будуть страхові компанії, побудовані на взаємному обміні капіталами або на формуванні загальних фінансових інституцій за допомогою інтеграції.

На сьогоднішній день банки співпрацюють зі страховими компаніями на­багато більше, ніж, наприклад, у середині 90-х років XX ст., проте банки ще не вважають страховиків рівноправними партнерами на ринку фінансових послуг, хоч співпраця у страхуванні прискорює розвиток європейської моделі «фінан­сового супермаркету».

Головні причини підвищеного взаємного інтересу між страховими компа­ніями і банками.


  1. Можливість значного розширення кожним із суб'єктів клієнтурної бази: і страховики, і банки обслуговують велику кількість клієнтів. Об­мін інформацією про них, надання їм послуг тільки установами однієї системи є сьогодні пріоритетним для обох сторін в умовах посилення конкуренції.

  2. Диверсифікація капіталу, підвищення норми прибутковості інвести­ційних ресурсів. Страхова галузь, як очевидно, є однією з найбільш рентабельних і динамічних серед інших галузей найбільших країн світу, має значні інвестиційні ресурси, що можуть використовуватися для інвестування промисловості як страховиками, так і обслуговуючими банками.

  3. Необхідність акумулювати всі грошові потоки в одній системі. Кожне велике підприємство або банк сплачують значні суми за обов'язковими і добровільними видами страхування. У зв'язку з цим материнською компанією утворюється страхова компанія, що займається ефективним вирішенням даного питання з метою мінімізації майнових, кредитних, фінансових ризиків і витрат материнської компанії на таке страхування.

  1. Можливість надання клієнтам повного спектра банківських і страхових послуг. При цьому ці послуги повинні бути високоякісними, гарантова­ними і привабливими.

  2. Можливість використання регіональної мережі установ, особливо це вигідно страховикам для реалізації страхових продуктів через банки.

Спільна робота банків і страхових компаній має багато позитивних сторін і дуже перспективна, тому що в банку, як у фінансово-кредитній установі, завжди є ризики, які страхова компанія може взяти на себе, гарантуючи тим самим по­вернення кредиту, а позичальнику — можливість не відшкодовувати вартість заставного майна у випадку його ушкодження до кінця терміну дії договору. Для того, щоб ланцюжок банк— позичальник — страхова компанія ефективно працював, необхідний чітко налагоджений взаємозв'язок кожної ланки.

Як банки, так і страхові компанії є інститутами одного ринку — ринку фінан­сових послуг, і тому перерозподіляють фінансові потоки за допомогою різних інструментів.

Останнім часом стають усе більш популярними фінансово^страхові альянси, де банки здійснюють зі страховими компаніями спільні програми, кількість яких зростає з кожним роком. Подібні приклади спостерігаються й в Україні. Так, на­приклад, найбільш відомими є альянси Промінвестбанкуй ACT «Вексель», При-ватбанку і СГ «ТАС», СК «ЛЕММА» й Харківського Земельного банку тощо.

Високий рівень активності страховиків у сфері банківського страхування в Україні є цілком закономірним явищем. Співпраця банків щодо надання страхових та банківських послуг, а також продажу у банківських мережах тому самому контингенту клієнтів можна розглядати як банківське страхування — bancassurance.

За останні два десятиліття bancassurance став ключовим каналом прода­жу лайфових страхових послуг на багатьох страхових ринках. Його перевага найбільш чітко виражена в Південній Європі й поширилася на інші країни, де, зокрема, розвиваються ринки. Об'єднання ринкових позицій банків і компаній щодо страхування життя проявляється, у першу чергу, через пропозиції спіль­них (взаємодоповнюючих) фінансових продуктів. У такому руслі сегментується інфраструктура послуг за видами фінансових моделей, які становлять інтерес із практичної точки зору.

В Європі існує безліч бізнес-моделей bancassurance: проста форма співпраці, коли банки виступають простими продавцями страхових продуктів, створення кептивної компанії, спільне підприємство за участю банку й страховика, а також стратегічне партнерство на договірній основі. Цілий ряд властивостей впливає на мінливість моделей bancassurance: власність, пункти продажів, продукція, клієнтська база даних, постачальники продукту й політична ситуація. Повністю інтегрована модель переважає у випадку повного володіння банком дочірньою компанією зі страхування, надання страхових послуг безпосередньо співпра­цівниками філій, внутрішнього володіння активами. Дистриб'юторські угоди є основними засобами продажів для невеликих банків, тому що вони не провадять достатніх обсягів ділових операцій для того, щоб заснувати свою власну дочірню компанію зі страхування.

Вибір моделей bancassurance залежить від споживчої преференції, соціаль­но-економічної, історично-культурної, етнографічної специфіки та регулювання ринку. Наприклад, в Італії, Франції й Іспанії оподатковування сприяло впро­вадженню та розробці продукції bancassurance. У Франції у 1984 році статтею 5 «Банківського закону» було розширено операційну діяльність банків, що явно дозволяло їм розробляти та продавати страхові продукти через дочірні підпри­ємства. Банківські групи переглянули свої стратегії й упровадили нову концепцію «Загальний захист», використовуючи кращий імідж, ніж страховики. Дохід у Франції від премій у 2005 році склав 134,4 млрд. евро, bancassurance збільшив їхню частку ринку від 60% в 2001 до 64% в 2006.

Найбільша страхова компанія Франції КОФАС посідає 14% світового ринку страхування інвестицій та експортно-імпортних операцій. На українсько-фран­цузькому економічному форумі ця страхова компанія підписала з СК «ЛЕММА» (м. Харків) кілька угод у банківсько-страховій сфері, що сприятиме ефективному страхуванню ризиків кредитування.

Від такої взаємодії виграє і банк, і страхова компанія, і позичальник. Банк може формувати безризиковий кредитний портфель, зменшувати витрати при формуванні страхового резерву. Страховик виграє від спільної діяльності з банком завдяки стабільному надходженню страхових платежів, нетривалого терміну страхування, невеликим ризикам, новим клієнтам, просуванню своєї марки.

Із розвитком фінансово-кредитного сектора інтерес до страхування банків­ських ризиків зростає. На даний час однією з умов подальшого розвитку банків­ської системи України та інтеграції її у міжнародну систему є наявність у банків страхових полісів. Тому це є своєрідним стимулом для широкого впровадження страхування на український банківський ринок.

1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка