Контрольні питання


Мотиваційна сфера особистості. Самосвідомість і «Я-концепція» особистості



Сторінка5/8
Дата конвертації09.09.2017
Розмір1.24 Mb.
#37809
1   2   3   4   5   6   7   8

Мотиваційна сфера особистості. Самосвідомість і «Я-концепція» особистості.

Мотив - це форма прояву певної потреби, спонукання до певної діяльності; це спонукання до діяльності, в яке виливається дана потреба. Ціль - це уявний або мислимий результат діяльності. Це система взаємопов'язаних дій, спрямованих на деякі проміжні, приватні, опосередковані цілі, об'єднані з завданням цього досягнення.

Мотивація, у свою чергу, - це сукупність спонукань до діяльності, система факторів, що детермінують поведінку або процес, який стимулює і підтримує поведінкову активність. Найчастіше у психології мотивація розглядається як сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, її спрямованість і активність. Мотиви – це внутрішні властивості ообистості, стимули - зовнішні умови та обставини діяльності. На основі цих двох понять розрізняють диспозиційну (засновану на мотивах) і ситуаційну (засновану на стимулах) мотивацію. Мотиви можуть бути усвідомленими і несвідомими. Основна роль у формуванні спрямованості належить саме усвідомленим мотивами.

Мотиви формуються з потреб. Потреба - це стан залежності людини від матеріальних і духовних предметів і умов існування, що знаходяться поза людиною. Потреба завжди пов'язана з почуттям задоволеності і незадоволеності. Характеристиками потреб є сила, періодичність виникнення і спосіб задоволення. Додаткова якісна характеристика - це предметний зміст певної потреби.

Кожна потреба має наступні ознаки:

1) Завжди має свій предмет.

2) Набуває конкретний зміст залежно від того, в яких умовах і яким способом вона задовольняється.

3) Має здатність відтворюватися.

Спонукальним чинником виникнення потреби є ​​ціль як усвідомлюваний результат, на досягнення якого в даний момент спрямована дія, пов'язана з діяльністю, що задовольняє актуалізовану потребу. Ціль є основним об'єктом уваги. Розрізняють ціль діяльності та життєву ціль. З життєвими цілями пов'язаний рівень домагань. Рівень домагань – це результат, якого суб'єкт планує досягти в результаті діяльності, це прагнення до досягнення мети тієї складності, на яку людина вважає себе здатною. В основі рівня домагань лежить самооцінка людини як оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, місця серед інших людей..

Стан розладу, пригніченості, що властивий людині, яка усвідомлює неможливість здійснення перспективи, називається фрустрацією.

У мотиваційній сфері виділяють наступні параметри:


  • Широта (різноманітність мотивів, потреб і цілей);

  • Гнучкість (для задоволення мотиваційного спонукання може бути використано більше мотиваційних побудників);

  • Ієрархізованість (відмінності в силі і частоті актуалізації мотиваційних утворень).

Усвідомлене ставлення людини до своїх потреб і здібностей, потягів мотивів поведінки, переживань і думок називають самосвідомістю. В основі самосвідомості лежить здатність відокремлювати себе від своєї життєдіяльності. Ця здатність виникає в процесі спілкування, вона опосередкована спільною діяльністю. Тобто, сукупність психічних принципів, за допомогою яких індивід усвідомлює в якості суб'єкта діяльності, називається самосвідомістю, а уявлення індивіда про самого себе складається в уявний «Образ Я». Самосвідомість є продуктом розвитку. Цей процес переосмислення, що відбувається все життя, утворює основний зміст внутрішнього світу людини, що визначають мотиви і сенс її діяльності.

Структура самосвідомості включає у себе:



  • Усвідомлення близьких і віддалених цілей, мотивів і результатів дій

  • Усвідомлення своїх реальних і бажаних якостей

  • Емоційне ставлення до себе

Уявлення про себе (суб'єктивний Образ Я) виникає під впливом оцінного ставлення інших людей при співвідношенні мотивів, цілі і результатів своїх вчинків і дій з соціальними нормами поведінки, прийнятими в конкретному суспільстві.

Результатом процесів самосвідомості є «Я-концепція» особистості. Це динамічна система уявлень людини про себе, яка включає усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних та інших особливостей; самооцінку і суб'єктивне сприйняття зовнішніх факторів, що впливають на особистість.

«Я-концепція» - це система установок, яка включає 3 структурні елементи:

1) Когнітивний - образ Я, який характеризує зміст уявлень про себе;

2) Емоційно-оцінний, або афективний - ставлення до себе в цілому або до окремих сторін особистості, діяльності, яке проявляється в в системі самооцінок;

3) Поведінковий - характеризує прояви двох перших елементів у поведінці.

Важливою функцією Я-концепції є забезпечення внутрішньої узгодженості особистості, стійкості її поведінки.

Я-концепція формується під впливом життєвого досвіду людини, але досить рано вона сама стає активною і починає впливати на інтерпретацію цього досвіду, на мету особистості, систему її очікувань і прогнозів про своє майбутнє, на оцінку своїх досягнень і тим самим на її ставлення до себе .

Результатом самосвідомості можна вважати відчуття ідентичності. Відчуття ідентичності визначається як усвідомлення власної стійкості і цілісності в часі, переконання у незмінності в постійно мінливому світі. Ідентичність – це те, що зберігається в часі, а не змінюється. За Еріксоном, відчуття ідентичності досягає особистість, яка долає кризи розвитку.

Центральної стороною «Я-концепції» є самооцінка - це оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, місця серед інших людей. Самооцінка - це та цінність, значущість, яку надає собі індивід в цілому і окремих сторін своєї особистості, діяльності, поведінки. Вона породжує самоствердження і регулює діяльність і поведінку. Рівень самооцінки пов'язаний з задоволеністю або незадоволеністю людини собою, своєю діяльністю.

Важливим компонентом «Я-концепції» є самовідношення, яке визначає співвідношення реальних досягнень особистості і того, на що людина претендує. Близьким до нього є також поняття самоприйняття як згоди з самим собою, задоволення від себе самого, симпатії і поваги власного Я. Самоприйняття не залежить від віку, а скоріше від реальних успіхів і невдач, індивідуальності, соціальних умов, ставленням оточуючих тощо.


  1. Психологічні особливості музичної діяльності. Етапи діяльності музиканта-виконавця.

Художня діяльність – це різновид духовної діяльності, в якій соціально-опосередковане суб'єктно-об'єктне відношення перетворюється в особистісно-індивідуальні настанови творця, стаючи його внутрішнім надбанням. Музична діяльність, у свою чергу, є різновидом духовно-практичної діяльності, в ході якої відбувається активна взаємодія людини і музичного мистецтва.

Л.Бочкарьов визначає основними видами музичної діяльності наступні: музично-слухова діяльність, композиторська творчість, виконавська діяльність. Кожен з цих видів музичної діяльності має свої специфічні ознаки.



Музично-слухова діяльність - складна система сприйняття музичного полотна, складовими елементами якої є загальні компоненти сенсорно-перцептивного сприйняття, а також спеціальні компоненти відчуття музичної мови.

Бочкарьов виділяє три основні рівні здійснення музично-слухової діяльності:

1 рівень - участь функціональних механізмів переживання, які базуються на роботі слухового аналізатора.

2 рівень - пов'язаний зі сприйняттям музичних речень, періодів, фраз, він вимагає участі мотиваційних і операційних механізмів, що спираються на мовний та руховий досвід людини, музично-слухові уявлення і більш складні форми аналітико-синтетичної діяльності.

3 рівень - передбачає сприйняття твору в цілому, вимагає гармонійної участі всіх виділених механізмів музичного переживання: мотиваційних, функціональних, операційних. Основою музично-слухової діяльності на цьому рівні є асоціативно-емоційний досвід людини, пам'ять, емоційне сприйняття, образне і логічне мислення.

Композиторська діяльність - високотворчий процес створення нового музичного полотна на основі функціонування основних музично-пізнавальних процесів на чолі з процесами музичної та немузичної уяви і фантазії. У композиторській творчості музичний твір виступає як система цілей - образно-інтонаційних, конструктивних, комунікаційних, спрямованих на слухацьке сприйняття.

Стадії творчого процесу композиторів:



  1. виникнення задуму (формується загальна програма діяльності, її зміст, цілі, плани);

  2. переклад немузичної ідеї в інтонаційно-образну сферу музики;

  3. формування цілісного образу твору;

  4. розвиток основних ідей, художнього і технічного втілення (домінують операційні механізми діяльності: композитор виступає як суб'єкт високотворчої праці з властивою йому системою музичного мислення, що спирається на художньо-нормативні рівні жанру, композиції, мови, взаємодіючи зі знаряддями праці - знаковими системами в поєднанні з певними видами техніки);

  5. доопрацювання, шліфування (завершення створення результату художнього продукту).

Діяльність музиканта-виконавця має багатокомпонентний склад. Виділяють наступні компоненти виконавчої діяльності:

  • перцептивний, пов'язаний з відчуттями і сприйняттям музичного твору;

  • мнемічний, пов'язаний із запам'ятовуванням і уявним відтворенням музики, а також виконавських рухів;

  • розумовий, пов'язаний зі створенням ідеального (уявного) музичного образу, осмислюванням форми музичного твору;

  • імажинітивний, пов'язаний з уявою, з твором нового музичного твору або нового способу в новій інтерпретації;

  • руховий, пов'язаний з грою на музичному інструменті, з безпосереднім виконанням музичного твору.

Всю діяльність музиканта-виконавця можна розділити на два основні розділи: репетиційну і концертну. Вони мають специфічні особливості, на зразок тих, які мають місце у спортсменів у тренувальній та змагальній діяльності.

Репетиційна діяльність музиканта-виконавця складається з декількох етапів, кожен з яких пред'являє до психіки музиканта свої специфічні вимоги.



Перший етап роботи над музичним твором - створення цілісного уявного музичного образу, що є таким собі гранично стислим конспектом того, що ще належить зіграти. Для створення уявного музичного образу на першому етапі необхідно: ознайомлення з нотним текстом (за інструментом або без нього); накопичення якомога більшої кількості інформації про форму, стилі, жанрі і інші особливості музики, а також про особистісні та творчі особливості композитора; творча переробка всієї наявної інформації. На цьому етапі від музиканта-виконавця потрібно адекватно сприйняти і творчо переробити музичну інформацію з урахуванням наявних уявлень і зберігаючихся в пам'яті еталонів, і на основі такої переробки створити концептуальну модель інтерпретації.

При створенні уявного музичного образу навантаження на моторику може повністю бути відсутнім, бо деякі музиканти здатні "слухати" музику очима, тобто подумки відтворювати звучання музики, виходячи лише з нотного тексту, без програвання на інструменті. Інші музиканти-виконавці при створенні концептуальної моделі інтерпретації прослуховують гру інших музикантів (зазвичай у записі).

Нерідко при створенні уявного образу виконавець прочитує (програє) нотний текст на інструменті. Однак таке програвання істотно відрізняється від роботи за інструментом на наступних етапах. Тут свідомо опускаються малоістотні для формування цілісного образу деталі, в складних місцях опускаються менш значущі елементи фактури і т.д.

Ігнорування першого етапу роботи над музичним твором (що є досить типовою помилкою для недостатньо кваліфікованих виконавців) призводить до перетворення виконання в набір звуків, які не мають художньо-естетичної цінності. Це закономірно, бо мета всієї роботи над п'єсою - розкриття художнього образу- підміняється засобами досягнення цієї мети - роботою над технічними складнощами, штрихами, динамікою і т.д.



Другий етап - робота над деталями музичного твору. Як операції тут можна виділити: визначення та класифікацію деталей за такими критеріями як, темп, технічні складності, форма, новизна і т.д .; обробку деталей відповідно до уявлень про місце і роль кожної з них в структурі інтерпретації; об'єднання дрібніших деталей в більші; раціоналізацію слухових і моторних уявлень. Одночасно відбувається конкретизація ідеального музичного образу. Отримуючи реальне втілення, він видозмінюється і деталізується в уяві виконавця.

Третій етап - створення цілісного слухового музичного образу. На цьому етапі раніше відшліфовані деталі збираються в єдину інтерпретацію, відбувається створення цілісного сукцессивного музичного образу, що реально звучить і розгортається в часі. Як операції тут можна виділити: пробні програвання твору в цілому, коригування деталей, виходячи тепер вже з реального цілого, відшліфовування «стиків» між деталями. Виходячи з реальних виконавських можливостей, остаточно уточнюються темпи, динаміка, агогика, виконавські та художні прийоми. Разом з тим, і симультанний музичний образ зазнає суттєвих змін у порівнянні з тим, яким він був на першому етапі. Він стає більш опуклим, більш виразним у деталях і в цілому. Під впливом роботи на другому і третьому етапах цей образ індивідуалізується в зв'язку з індивідуальними особливостями музиканта-виконавця. Третій етап в значній мірі носить контрольно-коригувальний сенс.


  1. Психомоторні професійно-важливі якості музиканта-виконавця. Поняття надійності музиканта-виконавця.

Під якістю у психології розуміють фенотипічну характеристику людини, яка відображає наявний рівень прояви того чи іншого психічного процесу (пам'яті, мислення і т.п.) і характеристик рухів (сили, швидкості, точності і т.д.). Структура професійно-важливих якостей розділяється на дві підструктури: загальномузичних і безпосередньо-виконавських якостей.

Підструктура загальномузичних якостей співвідноситься з категорією «загальне» і необхідна для кожної людини, що займається музичною діяльністю. До такої діяльності поряд з музично-виконавською відносяться також діяльність композитора і музикознавця. Функцією загальномузичної підструктури професійно-важливих якостей є забезпечення успішності всіх без винятку видів музичної діяльності. У підструктуру загальномузичних якостей входять якості, що утворюють структуру музичності:



  • сенсорно-перцептивні (пов'язані з відчуттями і сприйняттям),

  • емоційні,

  • мнемічні (пов'язані з пам'яттю),

  • інтелектуальні,

  • імажинітивні (пов'язані з мисленням і уявою).

В професійній майстерності істотну роль відіграють також моральні якості, так як вони багато в чому визначають спрямованість репертуарної політики, загальний вигляд музиканта як представника і пропагандиста музичного мистецтва.

У підструктуру безпосередньо-виконавських якостей входять:



  • психомоторні (пов'язані з виконавською технікою),

  • артистизм,

  • надійність у концертному виступі,

  • аттенційні (пов'язані з проявом різних властивостей уваги),

  • комунікативні,

  • вольові.

Основою для цієї підструктури є загальномузичні якості. Основою ж загальномузичних якостей є загальні компоненти професійно-важливих якостей: сприйняття, пам'ять, мислення, уява, емоції, мотивація, увага, психомоторика і ін.

Надійність у концертному виступі - одна з вирішальних умов професійної успішності музиканта-виконавця. Це властивість музиканта-виконавця безпомилково стійко і з необхідною точністю виконувати музичні твори в умовах концертного виступу. Необхідною, хоча і не єдиною умовою надійності в концертному виступі, є репетиційна надійність.

У структуру надійності у концертному виступі входять наступні компоненти: саморегуляція; перешкодостійкість; стабільність; підготовленість.

У структурі саморегуляції виділяють самооцінку, самоконтроль і самокорекцію. З огляду на специфіку музично-виконавської діяльності, зокрема, наявність стрес-фактора, а також те, що основним змістом музики є емоційний зміст, до структури надійності в концертному виступі, поряд з трьома зазначеними компонентами, деякі дослідники додають четвертий - самоналаштування. У структурі надійності в концертному виступі цей блок займає особливо важливе місце. Саморегуляція має сильний вплив на функціонування всіх інших блоків надійності в концертному виступі.

Перешкодостійкість музиканта-виконавця - це здатність до протидії зовнішнім і внутрішнім перешкодам, що виникають в процесі концертного або репетиційного виконання.

Перешкоди, що виникають в процесі концертного виступу, можна розділити на зовнішні і внутрішні. Зовнішні перешкоди, в свою чергу, можна розділити на перешкоди комунікативного походження і перешкоди матеріально-технічного характеру.

Перешкоди комунікативного походження здебільшого йдуть від слухачів. Це: несвоєчасні оплески, кашель, пересування по залу, скрип крісел і т.п. Названа група перешкод провокує відволікання уваги музиканта-виконавця і обумовлює необхідність у стійкості уваги. Іншим джерелом перешкод комунікативного походження можуть бути співвиконавці (концертмейстер, оркестранти, ансамблісти). В цьому випадку не звертати уваги на перешкоди не можна, бо ансамбль, в якому один виконавець не звертає уваги на іншого, неефективний. Адекватну протидію таких перешкод може здійснювати в руслі самоналаштування.

Перешкоди матеріально-технічного характеру обумовлені різного роду несправностями музичного інструменту, незручностями одягу, а також пов'язані зі станом і мікрокліматом залу і сцени (температурою, освітленістю і т.д.). Подолання більшості з них вимагає стійкості уваги, а також емоційної стійкості.

Внутрішні перешкоди можна розділити на психологічні та соматичні. Основною причиною психологічних перешкод є наявність стрес-фактора. У зв'язку з цим підвищені вимоги пред'являються до самоналаштування музиканта-виконавця, до його емоційної стійкості, стійкості мислення. Перешкоди соматичного характеру пов'язані зі станом виконавського апарату (неразграністю, больовими відчуттями), а також з загальносоматичним станом музиканта-виконавця. Їх подолання в більшій мірі пов'язане зі стійкістю уваги і самоналаштуванням музиканта-виконавця.

Основним критерієм стабільності музиканта-виконавця є відтворюваність результату. У музично-виконавській діяльності відхилення від відтворення результату є помилками. Тому фактичним показником стабільності є безпомилковість, точніше, величина, обернено пропорційна кількості помилок.



Стабільність підрозділяється на ситуативну і індивідуально-типологічну. Показником ситуативної стабільності є рівень безпомилковості в конкретному концертному виступі. Показником індивідуально-типологічної стабільності є рівень безпомилковості, характерний (типовий) для даного музиканта-виконавця. Цей показник являє собою своєрідну середнєарифметичну величину безпомилковості в досить великій кількості виступів. Такий показник, по-перше, має прогностичну цінність в процесі прийняття рішення про доцільність виступу в концерті. По-друге, - може служити об'єктивним критерієм ефективності роботи по усуненню помилок.


  1. Визначення і сутність творчості.

Визначення творчості включають у себе широке коло її проявів: від створення нового як результат творчої діяльності до процесу пошуку рішення, від особливих творчих здібностей до навичок творчої діяльності.

Креативність - це творчі можливості (здатності) людини, які можуть проявлятися в мисленні, почуттях, спілкуванні, окремих видах діяльності, характеризувати особистість в цілому і / або її окремі сторони, продукти діяльності, процес їх створення. Креативність як особлива сутнісна «якісність» особистості, ситуації або процесу має пряме відношення до музичної діяльності і свідомості, так як сам феномен музики і музичної образності можливий тільки завдяки інтонаційно-символічній функції музичного свідомості, суть якої - творче перетворення життєвих переживань і явищ.

У розширеному розумінні творчості вона означає не тільки творення нового у вигляді творів мистецтва, наукових ідей, матеріальних цінностей, а й будь-якого роду перетворення в людській свідомості та поведінці людини. Відповідно до такого розуміння, не тільки створені картини, ідеї, теорії та ін., але і всі факти особистісного зростання людини можуть розглядатися як творчі. З цієї позиції творчість присутня скрізь, де людина щось перетворює, змінює, виходить за межі вже існуючого, тривіального, звичного або неминучого, надає речам нове значення, вид або функцію. Причому ця «новизна» може бути і найчастіше має не стільки об'єктивну, скільки суб'єктивну цінність (тобто нова лише для її творця).

Суть креативності як психологічної властивості зводиться до інтелектуальної активності і чутливості до побічних продуктів своєї діяльності. Побачити або почути новий сенс, новий образ, новий ракурс, нову інтонацію, що виникла випадково, «по дорозі» і емоційно оцінити це нове, помилуватися випадковим результатом, прийняти його в свій художній потенціал - значить мати креативну свідомість. Творча людина бачить побічні (не основні, а випадкові) результати діяльності, які і є творінням нового, а нетворча людина бачить тільки результати після досягнення мети (доцільні), проходячи повз «попутної» новизни.

Метою безперервної творчості всього живого є енерговиграш (або енергополегшення), а сутністю - опосередкування.

Опосередкування - це механізм психофізіологічної та психологічної життєдіяльності людини, що сприяє досягненню життєво необхідної мети «обхідним» шляхом, за допомогою чого-небудь іншого, що розміщується як би між суб'єктом і об'єктом. У художній творчості думки і почуття опосередковані культурними і художніми знаками і засобами: словами, фарбами, звуко-інтонаціями, рухами. Знаходження нового знаряддя-опосередкування у вираженні переживань художника або учня і є момент творчості, окремий творчий акт індивідуальної свідомості.

За розкриттям сутності творчості в опосередкуванні слідує питання - навіщо? Метою є енерговиграш живої системи. Від будь-якого творчого прориву, будь то в області психофізіологічних навичок, як, наприклад, при оволодінні ходьбою або музичним рухом, або художньої творчості, сам організм творця або цілісна вищестояща система (суспільство) отримує енергетичний дар (виграш або хоча б енергополегшення). Ця притока енергії буквальна і може бути виражена і усвідомлена як матеріально або фізично, наприклад, у вигляді помножених «кінських сил» при винаході двигуна внутрішнього згоряння, так і відчута емоційно, як, наприклад, при інсайті під час довгого і важкого рішення будь-яких інтелектуальних завдань, або при знаходженні потрібного слова або інтонації в літературній творчості.




  1. Види та функції спілкування. 3 сторони спілкування: комунікація, перцепція, взаємодія.

Спілкування — складний, багатогранний процес встановлення і розвитку контактів між людьми, породжений потребами спільної діяльності. Зокрема психологи виділяють такі функції спілкування:

— інформаційно-комунікативну — передбачає передавання та приймання не лише готової інформації, а й такої, що формується, розвивається, а також передавання та приймання значень;

— регулятивно-комунікативну — коли спілкування регулює поведінку людей та їхню спільну діяльність, а також способи впливу один на одного: переконання, навіювання, наслідування та ін.

— афективно-комунікативну — йдеться про те, що розмаїття людських емоцій виникає й виявляється саме під час спілкування.

Існує кілька класифікацій видів спілкування. Відповідно до цілей та засобів спілкування поділяють на матеріальне (коли люди спілкуються за допомогою якихось предметів), ідеальне (холи відбувається обмін між людьми ідеями, уявленнями, переживаннями); безпосереднє та опосередковане; вербальне та невербальне. Найуживанішими є види спілкування, які можна описати таким чином:

— залежно від специфіки суб'єктів (особистість чи група) виокремлюють міжособистісне, міжгрупове, міжсоціумне спілкування, а також спілкування між особистістю та групою;

— за кількісними характеристиками суб'єктів — розрізняють самоспілкування, міжособистісне спілкування та масові комунікації;

— за характером — спілкування може бути опосередкованим та безпосереднім, діалогічним та монологічним. Пряме спілкування відбувається безпосередньо між людьми, опосередковане — це спілкування через листи, книги, твори мистецтва, кінофільми, наукову діяльність тощо;

— за цільовою спрямованістю розрізняють спілкування анонімне, рольове, неформальне, у тому числі інтимно-сімейне, ділове.

Спілкування, або ж комунікативна взаємодія людей, відбувається переважно у вербальній (словесній) формі — у процесі мовного обміну інформацією. Його особливість полягає в тому, що воно за формою і змістом спрямоване на іншу людину, включене в комунікативний процес, є фактом комунікації. Вербальна комунікація може бути спрямована на окрему людину, певну групу (чи навіть не мати конкретного адресата), але в будь-якому разі вона має діалогічний характер і являє собою постійні комунікативні акти.



Каталог: docs -> 2017 -> bachelor -> 6%20СОЦІАЛЬНО-ГУМАНІТАРНІ%20ДИСЦИПЛІНИ -> ПСИХОЛОГІЯ
ПСИХОЛОГІЯ -> Розділ введення у загальну І музичну психологію тема Психологія на сучасному етапі розвитку. Сучасні теорії особистості
ПСИХОЛОГІЯ -> Завдання №1 Психологія як наука: предмет, об’єкт, завдання. Принципи психології як науки. Походження музики як психологічна проблема. Завдання №2
6%20СОЦІАЛЬНО-ГУМАНІТАРНІ%20ДИСЦИПЛІНИ -> Робоча програма навчальної дисципліни філософія Рівень вищої освіти перший Ступінь вищої освіти бакалавр
ПСИХОЛОГІЯ -> Дніпропетровська академія музики ім. М. Глінки кафедра соціально-гуманітарних дисциплін
2017 -> Інститут соціальних наук одеського національного університету імені І. І. Мечникова
2017 -> Як навчитися жити спокійно, відкинувши непотрібні хвилювання і страхи
2017 -> Положення про ланку територіальної підсистеми єдиної державної системи цивільного захисту Дворічанського району Харківської області (пункт 4) функції
6%20СОЦІАЛЬНО-ГУМАНІТАРНІ%20ДИСЦИПЛІНИ -> Дніпропетровська академія музики ім. М. Глінки кафедра соціально-гуманітарних дисциплін
bachelor -> Методичні рекомендації до виконання тестових завдань з дисципліни «Історія виконавського мистецтва»


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал