Контрольні питання



Сторінка1/8
Дата конвертації09.09.2017
Розмір1.24 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8
Контрольні питання


  1. Психологія як наука: предмет, об’єкт, завдання. Принципи психології як науки.

  2. Галузі психології та її структура. Міждисциплінарні зв’язки психології з іншими науками.

  3. Періодизація психології як науки відповідно до предмету вивчення.

  4. Тенденції розвитку сучасної психології.

  5. Характеристика методів психологічного дослідження.

  6. Психоаналітичний напрям у психології.

  7. Диспозиційні теорії особистості.

  8. Необіхевіористичні підходи до розуміння особистості.

  9. Гуманістичні теорії особистості.

  10. Когнітивний напрям у сучасній психології.

  11. Прикладні теорії особистості.

  12. Розуміння особистості у трансперсональній психології.

  13. Поняття та сутність музичної психології. Галузі музичної психології.

  14. Походження музики як психологічна проблема.

  15. Етапи становлення музичної психології.

  16. Музично-психологічні воззріння в давні часи.

  17. Психофізіологічні відкриття другої половини ХІХ ст. як передумова появи музичної психології як науки.

  18. Тонпсихологія Е. Курта та гештальтпсихологія А. Веллека.

  19. Дослідження вітчизняних психологів у музично-психологічному напрямі.

  20. Поняття та структура музичної свідомості.

  21. Поняття та сторони направленості особистості. Форми направленості особистості.

  22. Мотиваційна сфера особистості. Самосвідомість і «Я-концепція» особистості.

  23. Психологічні особливості музичної діяльності. Етапи діяльності музиканта-виконавця.

  24. Психомоторні професійно-важливі якості музиканта-виконавця. Поняття надійності музиканта-виконавця.

  25. Визначення і сутність творчості.

  26. Види та функції спілкування. 3 сторони спілкування: комунікація, перцепція, взаємодія.

  27. Умови та етапи розвитку малої групи. Класифікація малих груп у психології.

  28. Групові феномени: конформізм, лідерство, групове мислення.

  29. Характеристика і види відчуттів. Види музичного слуху.

  30. Сприйняття музики як процес. Фактори адекватності сприйняття музики.

  31. Характеристика і види уваги. Розвиток уваги музичного виконавця.

  32. Процеси та механізми пам’яті. Прийоми запам’ятовування музичного твору.

  33. Поняття та види уяви. Розвиток музичної уяви.

  34. Специфіка музичного мислення. Розвиток навичок музичного мислення.

  35. Передача емоцій в музиці згідно теорії афектів.

  36. Оптимальний концертний стан музиканта-виконавця.

  37. Вплив типу темпераменту і рис характеру на творчість на прикладі видатних композиторів.

  38. Музичні здібності як функціональна система.


Відповіді на питання


  1. Психологія як наука: предмет, об’єкт, завдання. Принципи психології як науки.

Центральним для психології постає питання функціонування психіки. Психіка - це відображення мозком як високоорганізованої матерії реальної дійсності. На основі цього відображення психіка регулює поведінку людини і забезпечує її існування. Психічна діяльність полягає у відображенні об'єктивних властивостей реальності, регулюванні поведінки і діяльності людини. Тобто у психіки можна виділити дві сторони – це внутрішня сторона (психологічні процеси, властивості, та стани) і зовнішня стороная (регуляція діяльності).

Виходжячи з цього, психологія розуміється як наука про відображувальну діяльність мозку, яка регулює поведінку і діяльність людини, тобто це наука про психіку.



Об'єктом психології є психічна реальність як така, або просто - психіка. Суб'єктом психології є людина.

Предметом вивчення психології являються закономірності виникнення, розвитку і прояву психіки.

Загалом, психологія є досить специфічною у визначенні об’єкту і предмету свого вивчення. Тому що це наука про найскладніше, що відомо людству. У ній як би зливаються суб'єкт і об'єкт пізнання.

Психологічна наука розв'язує три групи завдань: науково-дослідні, діагностичні, корекційні.

1. Науково-дослідні завдання передбачають вивчення об'єкта науки на різних рівнях. Наприклад, на рівні загальних закономірностей і чинників розвитку розв'язують такі завдання: а) дослідження вікової динаміки окремих психофізіологічних функцій, процесів, властивостей; 6) виявлення окремих взаємозв'язків психіки впродовж усього життєвого циклу людини з урахуванням її діяльності.

2. Діагностичні завдання мають на меті:

1) розпізнати й оцінити рівень психіки особистості, ступеня зрілості індивідуальних і соціальних характеристик людини на різних етапах;

2) оцінити відхилення у психічному розвитку порівняно з віком і досвідом;

3) визначити потенційні можливості психічного розвитку;

4) здобути наукові дані для вдосконалення та прогнозування розвитку окремого індивіда.

Для виконання діагностичних завдань психолог визначає конкретне завдання, підбирає відповідні методи збору даних, аналізує ці дані, інтерпретує, встановлює діагноз, здійснює психологічний прогноз.



3. Корекційні (психокорекційні) завдання спрямовані на виправлення дефектів у психічному розвитку; усунення причин, що призводять до таких дефектів; спеціальну організацію навчального експерименту та психологічного тренінгу; розроблення рекомендацій щодо способу життя з урахуванням віку та індивідуальності людини. Ці завдання виконують науковці-психологи, які працюють у спеціальних установах, та практичні психологи (які працюють у школі, промисловості, спорті тощо).

Головне завдання психології – це дослідження психічних явищ в їхньому розвитку.



Методологічними принципами психології є загально-філософські твердження, що, конкретизуючись, визначають предмет, стратегію і методи психологічних досліджень, а також вихідну позицію для інтерпретації одержаних результатів. Водночас свої методологічні засади має кожен напрям у психології. Від них залежать способи вирішення психологічних проблем.

Принцип детермінізму, будучи найважливішим у матеріалістичній психології, стверджує, що психіка залежить від способу життя. Він розкриває основні причини виникнення психіки у філогенезі (історичному розвитку всього органічного світу) і онтогенезі (індивідуальному розвитку організму від народження до смерті), закономірну зумовленість психічних явищ, психічної діяльності та психічних властивостей людини.

Принцип єдності психіки і діяльності дає змогу розкривати механізми появи і функціонування психіки. Виникнувши в діяльності, психіка утворює її внутрішній, ідеальний план. У свідомості формуються динамічні моделі дійсності, за допомогою яких людина орієнтується в навколишньому середовищі.

Принцип розвитку психіки в діяльності дає змогу розглядати психіку як динамічне утворення, що постійно змінюється на різних етапах становлення особистості. Відповідно до цього принципу психіку можна правильно зрозуміти і пояснити, якщо оцінювати її як продукт розвитку і результат діяльності.

Принцип відображення означає, що всі психічні функції генетично спрямовані на відображення дійсності. Випереджуючи фізичний контакт людини з об'єктом, психічне відображення сигналізує про значущі для неї об'єкти — воно має сигнальний характер. Образ світу, що є продуктомвідображення, орієнтує людину в середовищі, створює основу для її активності, виконуючи регулятивну функцію.

Принцип системності вимагає розглядати психіку як складну систему взаємопов'язаних психічних явищ. На цій підставі О. Ткаченко вважає його узагальнюючим. Згідно з принципом системності у процесі наукового пізнання всі принципи психології треба використовувати у взаємозв'язку.


  1. Галузі психології та її структура. Міждисциплінарні зв’язки психології з іншими науками.

У даний час психологія являє дуже розгалужену систему наук. У ній виділяється багато галузей, які є напрямками наукових досліджень, що розвиваються відносно самостійно. Беручи до уваги цей факт, а також ту обставину, що зараз система психологічних наук продовжує активно розвиватися (кожні 4-5 років з'являється якийсь новий напрямок), вірніше було б говорити не про одну науку психологію, а про комплекс психологічних наук, що розвиваються.

Їх, у свою чергу, можна поділити на фундаментальні і прикладні, загальні і спеціальні. Фундаментальні, або базові, галузі психологічних наук мають спільне значення для розуміння і пояснення психології і поведінки людей незалежно від того, хто вони і якою конкретною діяльністю займаються. Ці галузі покликані давати знання, однаково необхідні усім, кого цікавлять психологія і поведінка людей. У силу такої універсальності ці знання іноді об'єднують терміном “загальна психологія”.

Прикладними називають галузі науки, досягнення яких використовуються на практиці. Загальні галузі ставлять і вирішують проблеми, однаково важливі для розвитку усіх без винятку наукових напрямків, а спеціальні - виділяють питання, що являють особливий інтерес для пізнання якоїсь однієї або декількох груп явищ.

Загальна психологія досліджує індивіда, виділяючи в ньому пізнавальні процеси й особистість. Спеціальні галузі психології - це такі, як: генетична, диференціальна, вікова, соціальна, педагогічна, медична, юридична психологія, психофізіологія, патопсихологія, психодіагностика, психотерапія.

Психологія має багатогранні зв’язки із природничими і соціальними науками.

Теоретико-методологічною основою психології є філософія. Без філософії психологія не могла б створювати власну методологію, робити необхідні теоретичні узагальнення. У той самий час філософія використовує результати психологічних досліджень при побудові наукової картини світу.

Із суспільними науками (історією, економікою, соціологією, лінгвістикою, літературознавством, теорією мистецтв, юридичними і політичними науками тощо) психологію поєднує те, що вони потребують даних про природу соціально-психологічних явищ, особливостей індивідуальної і групової поведінки людей, закономірностей формування навичок, ціннісних орієнтацій, міжособистісних стосунків тощо. В свою чергу, психологія досліджує функції, які виконує психіка у суспільних стосунках людини.



Природознавство (біологія, фізіологія, фізика, хімія та ін.) поглиблює уявлення про психіку, доводить вивчення її механізмів до фізіологічного, нейрофізіологічного, біохімічного рівнів.

Медичним наукам, зокрема, психіатрії, психологія може допомогти в діагностиці захворювань, розумінні “внутрішньої картини” хвороби. На основі медицини, педагогіки, психології виникли шкільна гігієна, медична психологія, нейропсихологія та ін. Знання психології сприяє спілкуванню лікаря з пацієнтом, пропаганді медичних знань.

Розвиток технічних наук має враховувати параметри реакцій людини на зовнішні подразники, характеристики сприймання, збереження і переробки нею різних форм інформації. Психологія має велике значення для розв’язання проблем інженерної психології, ергономіки, в підготовці працівників у системах керування та при розробці самих систем керування, для створення комп’ютерів, систем комунікації, засобів відображення інформації та ін.

Але найтісніший зв’язок психологія має з педагогікою. У наш час зв'язок між психологією та педагогікою набуває особливого характеру. Останні дослідження дозволяють по новому зрозуміти можливості психології та її участь у процесі навчання й виховання учнів. Перше завдання передбачає таку побудову психологічних досліджень, яка не стільки скеровувала б на обґрунтування готового і ствердженого, скільки випереджала б існуючу педагогічну практику, торуючи для неї нові шляхи, забезпечуючи широкий пошук нового у справі навчання й виховання.


  1. Періодизація психології як науки відповідно до предмету вивчення.

Найперше формулювання предмету психології, властиве саме філософській психології - і єдине до середини XIX століття, є таким: предметом психології виступає людська душа. Хоча наукова психологія не сприйняла від філософської предмет у такому формулюванні, проте саме воно є базовим орієнтиром, навколо якого і зараз ведуться наукові пошуки. Навіть тоді, коли душа заперечується у якості предмета психології, все одно залишається потреба в ідентифікації того, що мається на увазі під словом «душа». Зрештою, цього вимагає сама назва науки. Під душею ми розуміємо сутність психічних явищ.

У науковій психології кінця XIX століття предметом виступила свідомість, яка ототожнювалась з усією психікою. Таке визначення не перейшло у XX століття, оскільки у психоаналізі відбулось відкриття несвідомого психічного, - і саме в 1900 році вийшла книга 3. Фрейда «Тлумачення сновидінь», яка викликала в науці великий резонанс і завдала нищівного удару по ототожненню психіки зі свідомістю. Визначення предмету психології у класичному психоаналізі та споріднених напрямах глибинної психології, на противагу попередньому, акцентувало саме несвідоме. 3. Фрейд порівнював відносну вагу свідомих і несвідомих чинників поведінки людини із нафтовою плівкою на поверхні океану. У американському біхевіоризмі також заперечувалась свідомість у якості предмету психології - але разом із нею було заперечене і все суб'єктивне у психіці взагалі, предметом же психології вважалась об'єктивна поведінка - як сукупність нервовом'язових реакцій на зовнішні подразники.

Предметом вітчизняної психології радянських часів в найбільш загальному виразі були психічні явища. Поняття «психічні явища» більш конкретне, ніж «душа»; кожен психолог розуміє його однаково, без залежності від того, традиції якої психологічної школи він презентує у своїй творчості. До психічних явищ зараховуються психічні процеси (сприймання, мислення та ін.), психічні стани (наприклад, стан афекту або кризи), психічні якості (наприклад, особистісна тривожність, креативність), сюди ж попадає і особистість як складне інтегральне психічне утворення, обумовлене біологічно і соціально. Поняття «психічні явища» не бере до уваги сутнісної сторони психіки. Воно концентрується на одному боці філософської опозиції між сутністю та явищем, а саме на боці явища. Але дослідження явищ (психічних, чи будь-яких) узятих окремо, не дає доторкнутися до глибинних сутнісних механізмів цих явищ. У явищах проявляють себе сутності. Сутнісного рівня в предметі радянської психології позначено не було. Психологія, що присвятила себе дослідженню психічних явищ, виграла в можливості більш точного знання, програла в глибині розуміння.

Наука, яка концентрується на дослідженні явищ, обираючи їх предметом, працює у «поверхневому» пласті реальності, не наближаючись до глибинного, сутнісного розуміння досліджуваного. Сутність людини («душа») опинялася поза увагою психології. Людина розглядалася як біосоціальна істота, майже повністю детермінована зовнішніми чинниками. Не маючи власної сутності, вона обумовлювалась іншими сутностями.

Таким чином, розвиток психологічної науки можна розглядати також залежно від того, що було її предметом. Саме з цього погляду етапи розвитку психології розглядають під кутом розуміння її предмета. У такому контексті доцільно виокремлювати перший етап, коли психологію розглядають як науку про душу; другий - як науку про свідомість; третій - як науку про поведінку; четвертий - як науку про психіку, що становить єдність свідомого і несвідомого у взаємодії людини зі світом.

Сучасними визначеннями предмету психології є такі: індивідуальний світ «Я» людини (у цьому визначенні підкреслюється сутнісна єдність психічних явищ, бо «світ» - це вже не проста їх сукупність, а цілісне самостійне утворення); людина, як суб'єкт психіки (в останньому визначенні підкреслено поняття суб'єкту, котре вказує на активність людини в самотворенні, самовизначенні в психічному розвитку. Біологічне і соціальне з цієї точки зору є не причинами, утворюючими людину, а тільки умовами її самотворення).




  1. Тенденції розвитку сучасної психології.

1. Характерною рисою розвитку наукової психології у другій половині XX ст. стадо поступове стирання кордонів між різними науковими школами та напрямками. Сучасні психологічні теорії вже важко однозначно класифікувати і відносити до будь-якої традиційної теоретичної концепції. Еклектизм як з'єднання ідей, розроблених вченими різних напрямків і наукових шкіл, став досить типовим підходом для нових наукових концепцій.

2. Сучасною тенденцією розвитку психології стала значна диференціація психологічних знань і галузей психологічної науки. Відрости психології виникають на основі методів дослідження, які вони використовують, на основі об'єктів і проблем, які вони вивчають, на основі зв'язків психології з іншими науками. Психологія стала дуже розгалуженою наукою, і фахівці в одній галузі психології вже можуть не бути досить компетентними в іншій області психологічних знань і наукових досліджень. Більш того, багато вчених настільки заглибилися у власні наукові проблеми, що абсолютно втратили інтерес до інших сфер психологічного дослідження, до психології в цілому. В результаті психологія стала втрачати свою єдність і цілісність. І в даний час важко знайти те, що об'єднує, наприклад, такі галузі психології, як соціальна психологія і психофізіологія.

3. В сучасній психології великої популярності набула гуманістична психологія, заснована на філософії екзистенціалізму, гуманізму і життєтворчості. Вона приваблює своєю спрямованістю на конкретну цілісну особистість, увагою до самосвідомості людини, вірою в гуманістичні спонукання і власні сили людини. Центральними поняттями цього психологічного напрямку стали поняття: Я-концепція, любов, задоволення базисних потреб, вищі цінності, сенс, самоактуалізація, творчість. Гуманістична психологія сприяла розвитку теорій особистості, практики психотерапії, психологічного консультування, освіти. Саме завдяки своїй практичній спрямованості вона в даний час має значний вплив, викликає інтерес у студентів і набуває широкого поширення в навчальних курсах. Однак в наукових колах гуманістична психологія часто піддається критиці, оскільки не має достатньої емпіричної бази і не дотримується наукової методології.

4. Когнітивна психологія почала інтенсивно розвиватися в 60-і рр. і стала домінуючим напрямом сучасної наукової психології. Вивчення пізнавальних процесів людського мозку за аналогією з операціями, які відбуваються в обчислювальній машині, виявилося дуже захоплюючою ідеєю наукових досліджень і дало багато нових даних для розуміння механізмів психічної діяльності людини.

5. Помітною тенденцією в розвитку психології в другій половині XX в. стало значне посилення ролі прикладної та практичної психології, розвиток їх в окремі напрямки психології. Вивчення загальних механізмів психічної діяльності, загальнотеоретичних і методологічних проблем психології втратило колишню значимість. Необхідність включатися у вирішення конкретних проблем життя суспільства, професійної діяльності або життєдіяльності людей призводить до розгортання наукових досліджень прикладного характеру, спрямованих на вирішення актуальних практичних завдань.

Значно зріс престиж практичної психології, її розвиток як самостійного наукового напряму, який включає в себе такі гілки аналізу, як робота з персоналом в організації, політика, реклама, маркетинг, соціально-психологічний тренінг тощо.




  1. Характеристика методів психологічного дослідження.

На основі аналізу особливостей усіх методів дослідження, які використовуються в психології, Б. Ананьев розподілив їх на чотири групи:

  1. організаційні,

  2. емпіричні,

  3. методи обробки даних,

  4. інтерпретаційні методи.

Організаційні методи включають:

  • порівняльний метод, який реалізується зіставленням груп піддослідних, що відрізняються за віком, видом діяльності тощо;

  • лонгітюдний метод, який виявляється у багаторазових обстеженнях тих самих осіб протягом тривалого часу;

  • комплексний метод, коли той самий об'єкт вивчається різними засобами й представниками різних наук, що дає змогу з різних боків характеризувати особистість.

Лонгітюдний метод характеризується тим, що протягом тривалого часу послідовно вивчаються ті самі досліджувані. При цьому можуть застосовуватися найрізноманітніші методи збору фактичного матеріалу, але вони скеровані на той самий об'єкт дослідження. Деякі дослідження особливостей особистості тривали десятиліттями.

За порівняльного методу паралельно та одночасно вивчаються різні об'єкти дослідження, хоча при цьому визначаються єдиний предмет і загальне завдання дослідження. Це можуть бути дослідження особливостей психіки школярів різного віку (порівняльно-онтогенетичне дослідження), психіки здорових і психічно хворих досліджуваних (порівняльно-патологічне дослідження), вивчення досліджуваних, які знаходяться в різних соціальних чи педагогічних умовах (порівняльно-соціальне, порівняльно-педагогічне дослідження).

До групи емпіричних методів входять:


  • спостереження і самоспостереження;

  • експериментальні методи;

  • психодіагностичні методи (тести, анкети, опитувальники, соціометрія, референтометрія, інтерв'ю, бесіда);

  • аналіз продуктів діяльності;

  • біографічний метод;

  • трудовий метод.

Методи обробки даних - це кількісні та якісні методи. До кількісних методів належать, наприклад, визначення середніх величин та міри розсіювання, коефіцієнтів кореляції, факторний аналіз, побудова графіків, гістограм, схем, таблиць, матриць тощо. Якісний метод передбачає аналіз і синтез отриманих даних, їх систематизацію та порівняння з результатами інших досліджень.

До інтерпретаційних методів належать генетичний метод аналізу психологічних даних у процесі розвитку - з виділенням стадій, критичних моментів, суперечностей тощо, а також структурний, системний метод, який передбачає встановлення зв'язків між усіма психічними якостями індивіда. Останній полягає у реалізації особистісного підходу, кили. всі психічні властивості розглядаються у цілісній системі.




  1. Психоаналітичний напрям у психології.

Для психоаналітичної, або глибинної, психології головним предметом дослідження виступають несвідомі структури психіки людини. Засновником цього напряма вважають З. Фрейда.

Психодинамічна теорія розвитку особистості З. Фрейда ґрунтується на двох передумовах. Перша робить упор на те, що переживання раннього дитинства грають критичну роль у формуванні дорослої особистості. Фрейд був переконаний, що основний фундамент особистості закладається в дуже ранньому віці, до 5 років. Друга передумова полягає в тому, що людина народжується з певною кількістю сексуальної енергії (лібідо), яка потім проходить в своєму розвитку кілька психосексуальних стадій, що корениться в інстинктивних процесах організму.

У структурі особистості Фрейд виділяв наступні елементи:



  • Ід (направляється принципом задоволення),

  • Его (що розуміється як принцип реальності),

  • Супер-Его (включає в себе совість і Его-ідеал).

Ці підструктури розташовані на трьох рівнях людської психіки: у свідомості, підсвідомому та несвідомому. Его і Суперего присутні на всіх трьох рівнях психіки, а Ід лише на рівні несвідомого. Фрейд вважав, що життям людини керують два протилежні неусвідомлювані інстинкти: Ерос (бажання любові, життя) і Танатос (тягнення до смерті, покою), які відносяться до структури Ід. Інстинкт Фрейд розумів як вродженйи стан збудження, який шукає розрядки.

Фрейду належить відкриття таких захисних механізмів, як витіснення, проекція, заміщення, раціоналізація, регресія, реактивне утворення (протидія), сублімація, заперечення.


  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка