Конспект виховного західу «Зразкового художнього колективу» студії естрадного співу



Скачати 206.25 Kb.
Дата конвертації30.04.2016
Розмір206.25 Kb.
ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ, НАУКИ І МОЛОДІ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

ОБЛАСНИЙ БУДИНОК ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ



«Народні пісні України»

конспект виховного західу

«Зразкового художнього колективу»

студії естрадного співу «Дивограй»


Укладач:

керівник «Зразкового художнього колективу»

студії естрадного співу «Дивограй»

обласного Будинку художньої творчості

Шепелевич Л.Д.

м. Миколаїв

2015

Народні пісні України – це не тільки велике національне надбання, візитівка нашої країни та культурний спадок для майбутніх поколінь, а й дієвий спосіб лікування душі та тіла. Народні пісні України створювали протягом століть. Найкращою перевіркою якості пісень став час. Найкращі пісні дійшли до нас незміненими, їх співали наші бабусі і співаємо зараз ми під час хвилин смутку та хвилин радості. Українські народні пісні підкорюють наші серця різноманіттям жанрів, стилю, тематики, глибиною змісту, красою та легкою для розуміння поезією. В народних піснях України закладена могутня сила. Віршовані строки несуть в собі мудрість попередніх поколінь, яку хотіли донести до нас наші пращури. Якщо людина приділяє велику увагу пісні, відкриває для неї своє серце та залишає в душі місце для неї, це є кращим свідченням могутньої сили пісні.



Вчені вважають, що народні пісні України позитивно впливають на наші емоції. Пісні нашого народу можуть викликати щирі сльози і нестримну радість. Це закладене генетично, саме так пробуджується генетична пам’ять, яка зберігає відомості про сумні та радісні події, кохання і ненависть, тяжку долю народу.

Особливістю наших пісень є те, що поряд із сумом завжди з’являються ноти радості, надія на краще. Незважаючи на весь трагізм історичної долі, народні пісні України могли підтримати людину, підняти їй настрій та надати додаткових сил для подальшого життя. Роки поневірянь, принижень, кровопролитних війн та прагнення незалежності надали народній творчості особливого колориту. В нашому пісенному фольклорі відбуваються тонкі перехрещення трагічного та комічного. Українські пісні різноманітні за жанрами. Особливим жанром народних пісень України є побутові пісні. Цей жанр відображає особливості побуту українців, народні звичаї та історичні події, які мали вплив на побут простих селян.

З часом народився новий жанр народних пісень України, пов’язаний з тяжкою долею українських чоловіків, змушених на десятки років ставати військовими. Цей жанр отримав назву – рекрутські пісні. В них відображений вербунок молодих хлопців та чоловіків до війська, примусовий набір, смуток та горе родини, трагедію прощання з коханими. Ціла низка народних пісень України пов’язана із особливостями праці наймитів на ланах та в садибах панів. Пісні про тяжку працю мають історичне підґрунтя, так як вони яскраво змальовують всі сторони життя української бідноти, змушеної за шматок хліба тяжко працювати.

Народні пісні України щиро та мальовничо розповідають про долю жінки та радості материнства. Жінка знаходиться на особливому місці в народній творчості. Особлива повага, шана та любов проливається поетичними струмочками. Розповісти про всю різноманіть народних пісень України неможливо. Наша нація відрізняється співучістю. Кожна подія нашого життя супроводжується піснею, спрямованою на вшанування та збереження наших традицій та побуту. Опинившись у світі народної музики, ви зможете відчути все те, що відбувалося з українським народом протягом століть



"Народна пісня - дзеркало народної душі" (М. Драгоманов)

Українська пісня - це джерело духовного

й національного здоров'я українського

народу, мов Біблія минулого, мов Заповіт майбутнього

(О. Кошиць)

Історичний шлях, що його пройшла українська народна пісня від свого народження до наших днів, не був простий і легкий. Болючі удари долі, яких зазнав український народ, відчула українська народна пісня. Не раз і не два навала ворогів змітала з лиця землі творців і виконавців народної пісні. Але та вокальна культура, що збереглась у народній пам'яті, гамувала духовний біль і смуток, об'єднувала, цементувала, давала надію на краще майбутнє, кликала до боротьби за втрачені права і волю. Народна пісня щораз оживала, знову розвивалась. Старі форми її часом відмирали, інші народжувались. М.Гоголь писав, що українська народна пісня - "Це народна історія, жива, яскрава, сповнена барв, істини, очолююча все життя народу. Пісні для Малоросії - все: і поезія, і історія, і батьківська могила" [1].

Де, коли і як постала українська народна пісня і дума.

У колишній романтично-народній фольклористиці українські пісні розглядались як продукт колективно-народної творчості. У новішій -вважають, що пісні походять з індивідуальної творчості, яка підлягає процесу "знародніння". "Твори усної словесності, так само як і твори письменства, випливають із джерела індивідуальної творчості; наслідком усної передачі вони вдержуються в незакріпленій, пливкій формі, дають широке поле для імпровізації та приймають подекуди ознаки збірної колективної творчості." (Ф. Колесса: "Українська усна словесність", 1938 р.).

У піснях найдавніших, з дохристиянської доби, слово й словесний текст ніколи не існували самі по собі, а були у зв'язку з перебігом обрядової дії; через що зберігався зв'язок світоглядних уявлень. Словесний текст і обрядова дія завжди мали практичну ужиткову мету. З часом змінювався світогляд народу, переінакшувався і характер фольклору; зникав обряд, але словесний текст існував далі, незалежно від обряду і практичної мети. На новому світоглядному ґрунті пісня або вмирала, або починала жити новим життям; виконавець ставав вільнішим. Фольклор, який виконувався поза зв'язком із обрядом і практичною метою, ставав "художнім" фольклором. Мистецька мета виступала вже на перший план.

Коли християнство в Україні стало державною вірою, керована з Візантії церква гостро поставилася проти української народної творчості, народних звичаїв і обрядів, трактуючи їх як вияви поганства. В XI -XII ст., коли на митрополичий престол у Києві прийшли українці - митрополит Іларіон та митрополит Клим Смолятич, тиск на українську народну культуру пом'якшився, а багато народних обрядів, колядок, щедрівок та пісень, після певної "християнізації" їх текстів, було введено до практики церковного життя на Україні.

До найдавніших проявів усної народної творчості належить обрядово-пісенна поезія народно-календарного стилю. Час її появи, мабуть, IV-V ст. після народження Христа. Кожна сезонна робота в ті часи починалася, супроводжувалася і закінчувалася виконанням хорових, музично-показових обрядів. Обрядові пісні найчастіше співали хором, а в гаївках та на весіллі перегукувалися два хори, причому спів, музика, танець і драматична дія спліталися в одну цілість, в якій часто брали участь і масковані учасники.

До обрядових пісень зимового періоду відносяться колядки та щедрівки - справжня перлина української народної творчості, в давнину пов'язані з родовим поминальним святом. Назва "коляда" походить з давнього Риму, з його новорічних торжеств "calendae januariae". На Україну вона була внесена з перших сторіч християнської доби. Коляди та колядки можна поділити на три умовні групи.

Перша група - пісні, пов'язані з культом бога сонця - Сварога та зі щасливою подією "приготувань" сонця до радощів літа після зими. Слова колядок стосувались до сил природи, творчим осередком якого було сонце, а людей відносили до частини природи.

Другу групу колядок утворюють "християнізовані" старовинні пісні, в яких зустрічається інформація про Ісуса Христа, у мелодії можна простежити сліди первісних пісень.

Третя група - колядки суто християнського характеру, які виникли і почали розвиватися від XI ст. Насправді то були церковні гімни, які, завдяки своїй співучій простоті, поширювалися серед українського народу швидше і легше, ніж інші. Наприклад: "Бог Предвічний", "Возвеселімся", "Бог ся раждає", "Нова радість стала", "На небі зірка", "Небо і земля", "Херувими свят!", "Во Вефлеємі", "Бог природу", "Стань Давиде!", "Христос родився", "Вселенная", "Нині Адаме", "Дивная новина", "Радуйтеся всі люде" (В.Безкоровайний Збірка коляд "При ялинці", 1930 р.).

Своєрідний тип українських пісень - щедрівки, які належать до колядок. У них короткі мелодії складені здебільшого з 3 - 4 нот і засновані на інтервалах секунди і терції. У ранньому середньовіччі, за княжої доби, у деякі щедрівки включено натяки на історичні події, які стосувалися князів, їхніх родин та війн, що тоді відбувалися. Якщо метою колядок було музичною мовою прославити події Різдва Христового, або ще раніше, за поганських часів - пробудження бога Сонця від зими, то щедрівки містили побажання, передавали поздоровлення з нагоди зміни старого року на новий, були поєднані з іграми та забавами і носили завжди веселий характер: "Щедрий вечір! Добрий вечір!", "Чи дома, дома пан господар", "Щедрик, щедрик, щедрівочка", "Ой сивая та і зозулечка", "Тече річка невеличка", "А в тім дворі красна паня"... На відміну від колядок, які виконувались багатьма голосами або хорами, щедрівки можна було співати одним голосом і завжди окремо від колядок.

Навесні пробуджується земля, оживає природа, а з нею - радісні надії та клопоти. Молодь виходила на залиті сонячним світлом левади, де дихалось на повні груди і співалось на повен голос. Весняні обрядові пісні українського народу мають назви веснянки - на Волині, Поділлі й Наддніпрянщині та - гаївки, гагілки, ягілки - в Західній Україні. Веснянки складають один з найцікавіших за змістом, найбагатший емоційно фольклорно-пісенний цикл, тісно пов'язаний з календарем сільськогосподарських робіт і родинним побутом трудівників. Вони оспівували пробудження природи і протягом сторіч не зазнавали ніяких змін ні в музиці, ні в іграх та забавах. У веснянках усе має символічне значення. Тут є не тільки різні птахи та звірі (орел, перепелиця, козеня, зайчик), а й дерева, квіти, трави, також абстрактні картини - "зелений подув".

Перші записи і публікації веснянок були здійснені фольклористами ще на початку XIX ст. Найповніша наукова подача матеріалу належить відомому фольклористу В. Гнатюку (1871 - 1926), який видав у 1909 р. том "Гаївок", куди увійшли весняні пісні, зібрані по всій Україні. Кілька збірок веснянок разом з нотами мелодій опублікував основоположник української класичної музики М. Лисенко. Чимало веснянок записано з голосу видатної поетесиЛ.Українки. "Зовсім малою, либонь, п'ятилітньою дитиною, запам'яталися Лесі весняні танкові пісні", - згадував український етнограф, музикознавець К. Квітка.

З часом веснянки втратили ознаки обрядовості, увійшли до молодіжного репертуару як лірично-побутові пісні. Багато з них і тепер користуються популярністю: "А вже весна", "Чи я в лузі не калина була", "Попід мостом, мостом", "Ой у полі криниченька", а "Подоляночка", "Журавель", "Зайчик", "Просо", "Огірочки та деякі інші стали здобутком дитячого фольклору.

Кінець травня - початок червня -"русальний", "нявський" чи "мавський Великдень". В Україні виконувалися русальні пісні під час обрядів, пов'язаних із "зеленими святами", або "клечальною неділею". Епітети "зелений", "клечальний" вказують на особливість, мету цього свята - вшановувати зелений світ рослинності, яку наші предки одухотворювали. Пісні русального циклу - ліричні, повні радості буття, славлять буяння світла, відчуття простору, духовного здоров'я. Героїні пісень - дівчата, настрій яких співзвучний із розквітаючою природою: "Ой зросла ж я у свого таточка, кохалася в рідної мамочки - ой луги ж мої всі зелені!".

Русалки - це мавки, навки, у бойків "майки". Ці назви відповідають старослов'янському слову "навь", "навіє", що означає мрець, небіжчик. "Нав'є" було святом померлих, святом дідів, предків. Пізніше воно набрало значення свята русалок і потерчат, стало святом кликання і проводів русалок на поле. Згідно з віруваннями наших предків, нав'є в полі закінчувалося зі жнивами, і тоді русалки верталися до ріки, де вони зимували.

Повір'я про русалок та про чудесне перетворення дівчини оживають у Шевченкових поемах "Причинна", "Утоплена", "Тополя". Образи Мавки, Русалки польової та Русалки водяної є і в поезії Лесі Українки ("Лісова пісня"), що навіяні народними русальними піснями. Ці ж пісні лягли в основу повісті "Майська ніч, або утоплениця" М. Гоголя та одноіменної опери М. Лисенка.

В окрему групу об'єднують пісні, в яких є згадка про найкоротші літні ночі, так звані "петрівочні", від імені Петро, бо в цей час відзначаються його іменини. Лейтмотив цього циклу - взаємини молодих:

Чи ти чула, дівчинонько, як я тебе кликав,

Через твоє подвір'ячко сивим конем їхав?

Ой чи чула, чи не чула, не озивалася.

Темна нічка-петрівочка, вийти боялася.

У піснях звучать скарги на малу нічку, коли дівчині виспатися ніколи, а попереду - розлука з привільним життям під батьківською стріхою: восени починається пора весіль.

До Петра зозулі да кувать, да кувать,

До осені дівці да гулять, да гулять.

Русальні й петрівочні співи стихали напередодні найбільшого літнього свята - Івана Купала. Стародавній смисл купальських обрядів, як і самої назви "Купало", остаточно не з'ясований. Із спогадів та пісень, що дійшли до наших днів, це свято припадає на період літнього сонцестояння (кінець червня - початок липня), славить життєдайні сили природи, найсильніші її стихії - сонце, вогонь і воду. Купальські пісні старші від весільних, музична мова їх темна й похмура, мелодійні лінії короткі, складалися здебільшого з декількох тонів. Співано їх одним голосом, коли ж гуртом - то завжди в унісон.

Купальські або троїцькі пісні збереглися до наших днів у найчистішій оригінальній формі: "Ходили дівочки в ліс по ягодочки", "На Івана, на Купала", "Проти Івана сонце іграло", "Да купався Іван, да й у воду впав", "Зеленая дібровонька", "Посію я рожу, поставлю сторожу", "Допалимо та соломоньку", "Ой шаріла вишенька, шаріла"...

Купальські торжества можна вважати насправді весільним ритуалом, що починався з символічного очищення водою та вогнем і проханням до всіх померлих членів родини допомогти молодій парі в її майбутньому подружньому житті. Пісні виконувалися, коли молодята скакали через вогонь і кидали вінки в річку.

Заплету віночок,

Заплету шовковий,

На щастя, на долю,

На чорні брови.

Ой пущу віночок

На биструю воду,

На щастя, на долю,

На милого вроду.

Містицизм та символіка слів, а також церемоній, частиною яких були ці купальські пісні, визначали їх архаїчний, примітивний характер. Їх слід вважати не тільки найдавнішими українськими народними піснями, а й приналежними до найдавніших у європейській народній музиці взагалі.

В осінньому сезоні було два роди пісень: обжинкові та весільні. Обжинкові пісні виконувалися під час жнив, характеризували основні періоди й обряди, що з ними пов'язані: "Там у полі криниченька", "Говорила нивка", "Жали женчики, жали", "Ой в чужого господаря", "Ой уже сонце над вербами", "Наша хазяйка добра", "Маяло житечко, маяло...". Відомості про подробиці цих торжеств, як і самі деталі ритуалу, загубились у сторіччях. Один лише з них був знаний як загальноприйнятий звичай по всій Україні. Це приготування та урочисте вручення снопа збіжжя господареві на порозі його хати. На чолі походу йшла дівчина у вінку з колосся. Під час в'язання снопа і передачі його господареві чоловіки й жінки співали обжинкові пісні. Цей обряд, пов'язаний з культом грецької богині Де метри, був поширений не тільки у грецьких колоніях понад Чорним морем, а й на території самої України, де існував жвавий торговельний зв'язок. Широку популярність обжинкового звичаю своєрідно засвідчив у середині XIX ст. І. Головацький, назвавши свій альманах "Вінок русинам та обжинки", а у повісті Т. Шевченка "Наймичка" подана картина обжинок.

Весільні пісні співали протягом майже всього року. Але через те, що більшість весіль відбувалася після жнив, то ці пісні разом з обжинковими, до яких вони подібні музичним характером, відносять до групи осінніх пісень. Весільні пісні виникли й розвинулися після XI ст. Це одні з пісень, що їх на Україні започаткувало християнство (988 р.). Особливого значення весільні церемонії, а разом з ними і весільні пісні, набули за княжої доби (907 - 1387р.р.). Головні дійові особи весільної церемонії - молода, молодий, дружки і т.д. Вони мали почесні титули, що вживалися при дворах тогочасних князів чи аристократів, а саме: "княгиня", "князь", "бояри", "староста"... Мелодії весільних пісень мали архаїчний характер і легко пізнавались завдяки відсталі між найнижчою та найвищою нотами, що не була ніколи більшою, ніж інтервал квінти. Ці пісні виконувалися в унісон: "Де ти, де ти, Наталочко", "Тихо, тихо Дунай воду несе", "В неділю рано до сонця", "Летять галочки у три рядочки", "Грайте, музики, як грали", "Ой глянь, мати, да на мій посад". З часом весільні пісні стали поліфонічними і виконувались кількома голосами. Сценки традиційного весілля, разом з народними піснями, відтворені у п'єсах М.Старицького, М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого, І. Франка. Найціннішими науковими дослідженнями є праці М. Сумцова, Б.Грінченка, В. Охрімовича, І. Франка.

Історичні українські народні думи та пісні

На наступному щаблі національного розвитку, після княжої доби, творчий талант українського народу знайшов нові предмети зацікавлення, нові теми дляпісень.

Від половини XIV до початку XVIII ст. перед нами - неначе відкрита криниця народних пісень, в яких відтворено кожну важливу історичну подію. Пісні оспівували дійсні факти, події та їх героїв. Українська народна пісня служила і відчуженим, "побусурманеним" землякам за "євшан-зілля", вона нагадувала їм рідну землю, мову, край і народ, кликала повернутись на батьківщину. "Дума про Марусю Богуславку" в прекрасній поетичній формі оспівує випадок, коли турецька бранка Маруся, яка живе у розкошах як улюблена жінка султана, поволі забуває свій рідний край. Але під впливом співу невільників у ній прокидається почуття патріотизму.

З народних пісень цього періоду можна довідатися про війни, битви, перемоги і поразки, про славу великих синів народу і ганьбу його зрадників, про шляхетні вчинки великої посвяти і, навпаки, дріб'язкове себелюбство. В історичних піснях бачимо дійових осіб великої трагедії, сценою якої була вся Україна. Запорізькі козаки та їхні гетьмани й проводирі, королі, царі та хани, народи та війська України, Польщі, Москви, Туреччини, татари, німці, шведи, серби представлені у піснях як учасники історичних подій в Україні.

Захисникам рідної землі потрібна була не байдужа розповідь про давноминулі часи, а сувора, мужня поезія, яка б відповідала їхнім інтересам, мобілізувала на боротьбу за своє визволення. Дух непокори, вічне прагнення до волі, незалежності - ці риси генетично притаманні нашому народу. Пісня, дума є одним з проявів цього прекрасного тяжіння. Ось що писав про це М. Добролюбов: "Пісня, дума становлять в Україні народну святиню, кращу рису українського народу, в них горить любов до батьківщини, виблискує слава минулих подвигів; в них дихає ніжне почуття жіночої любові, особливо материнської. Все коло життєвих насущних інтересів охоплюється в пісні, зливається з нею, і без неї саме життя стає неможливим" [2].

До жанру української лірико-епічної пісні належить дума. Думи ще відомі як плачі, лицарські та козацькі пісні. Вони продовжують народну поезію княжої доби з її найвидатнішим твором "Слово о полку Ігоревім" (XII ст.), який насичений яскравими поетичними картинами і фольклорними образами. Думи виконували мандрівні сліпі співаки, "божі люди" - кобзарі, бандуристи, лірники (їх називали залежно від інструменту, на якому вони грали). Музиканти мали свої власні цехові товариства - музичні "юнії". Ці товариства намагались зберігати чистоту традиції у співі, що сприяло збереженню дум та властивих їм рис. Всі думи поділяють на три групи.

Перша група - думи та пісні, які виникли під час боротьби України з татарською "Золотою" та кримською ордами. Кримські й турецькі ринки були переповнені українськими бранцями. "Уся Україна, - писав відомий історик, професор М. Грушевський, - саме повітря її наповнилося невільницьким плачем, який нині ще бринить і плаче в наших піснях на протязі стількох віків...".

Музична мова цих дум - "плачів" - сумна, як і життя народу. До нас дійшло дев'ять дум з турецько-татарської неволі: "Невольники на каторзі", "Невольницький плач", "Маруся Богуславка", "Утеча із турецької неволі морем", "Утеча невольників з каторги", "Самійло Кішка", "Втеча трьох братів із города Озова", "Сокіл і соколя", "Іван Богуславець". Ці твори сповнені високої емоційної напруги, в них - гаряче благання і надривний стогін. За народною мораллю, вважалось, що зрадник, запроданець, був гірший за ворога-чужинця.

Друга група - це народні думи та пісні, пов'язані з піднесенням козацького руху, пробудженням активності народних мас, політичної та військової сили в Україні. Вони були героїчного характеру, пройняті бадьорими, переможними настроями. Козацькі походи на "чайках" викликали захоплення всього світу. Слава про подвиги козаків ширилась за межі українських земель. "Козаки - надзвичайно симпатичні типи слов'янського племені, горді, відважні лицарі, які сміливо дивляться у вічі смерті, завжди готові на двобій з нею. Шабля - його хрест, перемога - його Бог, а пісня є його молитвою...", - так писав про козацтво італійський професор Доменіко Чамполі [3].

У часи визвольної війни 1648-1654 р. народжується своєрідний цикл дум та історичних пісень про боротьбу українського народу з польсько-шляхетськими ворогами: "Чи не той то хміль", "Не дивуйтеся, добрії люди", "Ой усе лужком та все бережком", "Ой з-за гори високої", "Козацьке життя", "Козак-нетяга Фесько Ганжа"... У них постають образи славетних ватажків: Богдана Хмельницького, Івана Богуна, Данила Нечая, Максима Кривоноса та інших. Думи та історичні пісні цього часу були в народі настільки популярні, що мали до п'ятдесяти варіантів виконання.

Третю групу дум складають пісні останнього періоду козаччини (друга половина XVII ст.), коли Москва методично знищувала козацтво та їхні "вольності", за які воно боролося, тому вони втрачали свій героїчний характер: "По тім боці огні горять", "Ой за річкою, та й за Синюхою", "Ой летить куля з ворожого поля", "Світ великий, край далекий, та ніде прожити", "Ой тепер наші славні запорожці", "Ой наварили ляхи пива", "Ой виїхав із Гуманя", "Ой тяжко козакові в неволі сидіти"... Мелодія цих пісень подібна до похоронних плачів. Виконання дум було дуже своєрідним, з мелізмами, з вібрацією голосу. Речитативний стиль виконання мав риси особистої імпровізації, тому думи не виконувалися двічі однаково. Кожен виконавець володів власним стилем, який перейняв від свого вчителя. Говорячи про популярність та вагу українських дум та історичних пісень, слід згадати відому ще з XVII ст. і широко популярну пісню "Ой горе ж тій чайці, ой горе небозі", авторство якої приписують гетьману Івану Мазепі (1639-1709).

Інші українські народні пісні.

Українська народна музична творчість не обмежується обрядовими та історичними піснями. Її збагачує величезна різноманітність інших народних пісень. Багато з них з'явилися після XVI ст. і мають зв'язок з родинним життям та пригодами козацької доби. Чумацькі - це пісні чумаків, які возами їздили до Криму по сіль, везучи туди на продаж власний товар: "Чумаче, чумаче, чого зажурився", "Ой зажурився соколонько", "Ой ходив чумак", "Ох, і не стелися, хрещатий барвінку"... Бурлацькі пісні розповідають про парубків, що мандрували з місця на місце, в пошуках роботи, пригод, щастя: "Зібралися всі бурлаки", "Та летить орел понад морем", "Да не жаль мені на галочку", "Та забіліли сніги"... Солдатські та рекрутські пісні з'явилися в період, коли російський уряд забирав українських парубків у "москалі" до свого війська: "Пливе човен", "Наїхала старшина", "Ой у лузі при березі там калина стояла", "Чорна рілля заорана", "Війна, війна - світ палає"...

Наслідком заснування Могилянської академії у Києві (1631 р.), де учні готувалися до духовної діяльності, здобували вищу освіту, стали бурсацькі пісні. Серед них є подібні до пісень інших країн та народів - Угорщини, Словаччини. Цей факт вказує на те, що тоді відбувався жвавий обмін студентами між Україною та сусідніми країнами.

Остаточнепоневолення України Катериною II (1775 р.) дало привід до появи кріпацьких пісень: "Наступає чорна хмара", "На панщину ходжу, ходжу", "Ой летіла качечка", "Ой горе нам на Гетьманщині"...

Піснями, пов'язаними з родинним життям та побутом народу, були колискові: "Люляй, люляй, мій синочку", "Ой котику, котику", "Ой спи, дитя, без повиття", "А-а, люлечки", також дитячі, парубоцькі та дівочі, пісні про жіночу долю, жартівливі та сатиричні, пісні п'яниць, пісні до танців у формі коломийки, шумки, горлиці, козачка. Побутували пісні (плачі) над померлими. Але найчисленніші з усіх пісні про кохання: "Сонце низенько, вечір близенько", "І шумить, і гуде", "Ішов козак потайком", "Човен хитається", "Ой не світи, місяченьку", "Тече вода каламутна"... Любовна лірика в записах XV - XVII ст. була надто ідеалізована, витончена, відносилась до особистих інтимних почуттів.

Також існує велика група народних пісень на релігійні теми, в яких оспівуються Ісус Христос, Діва Марія, численні святі, особливо популярні в Україні св. Микола, св. Михайло, св. Юрій, св. Варвара... Інша група релігійних пісень розкриває тему християнської моралі та етики. В них співається про смерть, останній суд, про правду й кривду, багатство і бідність.

До українських народних пісень можна зарахувати і пісні Українських Січових Стрільців першої світової війни (1914-1918 р.): "Ой, видно село", "Червона калина", "Журавлі", "Їхав стрілець"... Згадані пісні мають своїх авторів, але їх популярність настільки велика, що вони включені до збірок народних пісень.

Дослідники українських народних пісень.

Багатство української народної пісні стало широким полем для фольклористичних і етнографічних досліджень. Першими, хто науково почав досліджувати українські народні пісні, були В. Трухновський (1748-1810) та П. Сокальський (1832-1887). За ними йдуть О. Рубець (1837-1913), який видав у 1889 р. "Сто українських народних пісень"; П.Демуцький (1860-1917) - збірку "Українські народні пісні Київщини" (1905); О.Коципінський - "Пісні і танки українців" (1861-1867); О. Баліна - "Українські народні пісні" (1863); С. Гулак-Артемовський - "Українські народні пісні" (1868).

Геній української національної музики М. Лисенко (1842-1912) зібрав велику кількість народних пісень, дав їм зразкову інтерпретацію, установив спосіб їх аналізу й будови. "Збірник українських народних пісень", який з'явився друком у Лейпцигу (1868), започаткував низку видань композитора. Таких збірників, між 1869 і 1895 роками, вийшло шість (чотири перші видані у Редера в Лейпцигу, два останні - у Гроссе в Москві), по 40 пісень у кожному. М. Лисенку належать праці: "Характеристика музичних особливостей музичних дум і пісень, виконаних кобзарем О. Вересаєм" (1874), "Про торбан і музику пісень Відорта" (1892). Загалом він виконав двадцять обробок народних пісень для мішаного або чоловічого хорів. А.Вахнянин про творчість М. Лисенка писав: "Ти полюбив народну пісню, пригорнув її до теплих грудей, ти викохав її, виплекав, вилеліяв, прибрав у святочну одежу, впровадив між слов'янські посестри й посадив високо заквітчану, вимережану, пристроєну й сердечну та величну, якою вийшла вона з грудей цілого народу... В тім Твоя і лише Твоя заслуга" [4].

Етнограф та фольклорист Ф. Колесса видав у 1910-1913 рр. два томи під назвою "Мелодії українських дум", а у 1929 р. - "Народні пісні Лемківщини". Композитор і музикознавець З. Лисько видав десятитомний збірник "Українські народні мелодії" (1964), до якого ввійшло біля дванадцяти тисяч народних пісень. Це найбільша праця такого плану в українській музичній літературі.

Серед наукових досліджень українських народних пісень слід згадати велику працю польського етнографа й археолога Зоріяна Доленга-Ходаковського (справжнє ім'я Адам Чарноцкі, 1784-1825). Під час своїх подорожей по Україні він зібрав понад дві тисячі українських народних пісень, ще повністю не опублікованих. Ентузіастом української народної пісні серед росіян був князь М.Цертельов, який у 1819 р. видав у Петербурзі збірку "Опыт собрания старинных малороссийских песен" (вісім дум, дві пісні). У передмові до неї він написав, що "українська народна поезія виявляє високопоетичний геній українського народу, зокрема чисту мораль, яку українці зберегли як єдиний спадок по предках". Харківський мовознавець Ізмаїл Срезнєвський (1812-1880) видав у Харкові в 1833-1838 рр. три збірники "Запорожская старина", де разом з історичними матеріалами були надруковані і пісні.

Значний внесок до збирання українських народних пісень зробив професор історії Московського університету О.Бодянський (1808-1877), який склав велику збірку (вісім тисяч номерів) "Українських народних пісень". На жаль, рукопис цей під час Першої світової війни загубився. Слід назвати також збірники пісень та дум першого ректора Київського університету Святого Володимира М. Максимовича (1804-1873): "Малороссийские песни" (1827), "Украинские народные песни" (1834), "Сборник украинских песен" (1849), "Дни и месяцы украинского селянина" (1856). З монографією про чумацтво у 1874 р. І.Рудніченко видав "Чумацкие народные песни".

Відомий український громадсько-політичний діяч, історик, публіцист, фольклорист, філософ М. Драгоманов багато праць присвятив українській народній творчості: "Исторические песни малорусского народа" (1874-1875, у співавторстві з професором В. Антоновичем), у Женеві - "Нові українські пісні про громадські справи" (1881), "Політичні пісні українського народу XVIII-XIX ст." (1883-1885).

Яскравим представником серед дослідників та популяризаторів української народної пісні був мій прадідусь - відомий композитор, диригент, фольклорист, засновник музичних шкіл, хорів, оркестрів Василь Безкоровайний (м. Тернопіль, 1880 - м. Буффало, США, 1966). Жертовна самопосвята і незгасна любов до української народної пісні вилилась у різножанрову палітру його творчості: він - автор хорових обробок народних пісень "Ой у саду" (записана Т. Шевченком у Почаєві), "Віддала мене", "Піду в садочок"..., аранжував українську народну думу "Утеча братів з Азова"; тридцять фортепіанних п'єс для дітей на мотиви народних пісень (багато з яких ще знаходяться в рукописах у домашньому архіві). "Українські Думки" для скрипки і фортепіано пронизані мелодійністю і щирістю, у кожному творі відчувається національний колорит. А увертюра "Різдвяна ніч" за мотивами українських колядок для великого симфонічного оркестру мала величезний успіх у м. Буффало в 1956 р.

Музика мого прадідуся повертається на рідну землю, неначе лелеки з далекого краю, і з архівних захоронень, і з приватних збірок, зринаючи в живій звуковій аурі України свіжою і неповторною мелодією, ще одним своєрідним голосом у пребагатому розмаїтті сучасної національної культури.

Безіменний - митець - народ творить упродовж віків. Час від часу з'являються окремі таланти, які підносять мистецтво на найвищий щабель. І кожна доба має свій стиль, своїх митців. Одні з них популярні короткий час, творчістьінших живе століття, визнана в цілому світі.

Народ оцінюється не стільки по природних багатствах його землі, скільки по духовних надбаннях. У сучасному світі в ясир не беруть, забувати рідного не примушують, але дехто, особливо молодь, легко зрікається рідної мови, звичаїв, традицій. Для них українська пісня могла б стати ґрунтом для усвідомлення себе українцями.

Кримська земля - це моя земля. Кожного дня відчуваю, що дихаю, думаю, роблю добрі вчинки завдяки великій силі української пісні, яку полюбила з дитинства, дякуючи моїй мамі Заслуженій артистці України, співачці Наталії Безкоровайній. Я горда тим, що змалку пізнала всю велич і красу цього неоціненного народного скарбу. "Втіхо моя, пісне українська! Мов дотик зачарованої істоти, ти зміцнюєш мої сили, кріпиш почування, викликаєш жадобу життя, що таке огидне і безталанне, жадобу іншої доби. Велика, незрівнянна певно сила твоя, коли ти зачудувала Європу, перейшла нетрі Азії, прийнялася в Америці, а може ще й по інших сторонах світу", - так писав про українську народну пісню П. Грабовський.

Нам потрібно самим добре пізнати свої мистецькі скарби, плекати і зберігати українську народну пісню, шанувати її відповідно, при всякій нагоді популяризувати, тим самим прискорити процес закріплення у світі імені українців як висококультурного, рівного з іншими народу. Нехай українська народна пісня консолідує і об'єднує нашу націю, звучить одностайно і могутньо по всьому світу, переконливо і переможно!

Кохання й битва, труд і грім...

Вона в тобі, вона в мені,

В житті - до заходу від сходу,

Народу рідного пісні,

Пісні великого народу.

Народу слава - слава їм!

(М. Рильський. "Слава пісням")

Використана література:

1. Гоголь М. Твори: У 6 т. - Т. 6. - М., 1953. - С.67 - 68.

2. Добролюбов М. Літературно-критичні статті. - К., 1950. - С. 457 - 458.

3. Українські народні думи та пісні. Збірник для серед. та старш. шкільн. віку./ Упор. та прим. О. Таланчук. - К., Веселка, 1990. - С. 9.



4. Вісті - журнал музичного та мистецького життя. Minneapolis - St, Paul U.S.A. Ч. 1 (8), 1962; ч. 2 (9), С.8.

5. Вісті - журнал музичного та мистецького життя. Minneapolis - St, Paul U.S.A. Ч. 1 (12), 1965. С.11.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка