Конспект проведення лекційного заняття з теми №7 «Конфлікт як форма суспільних відносин»



Скачати 391.04 Kb.
Сторінка3/3
Дата конвертації11.04.2016
Розмір391.04 Kb.
1   2   3

4. Міжгрупові конфлікти. Можуть відбуватися між різними за розмірами, складом групами. Найчастіше їх породжують незадоволена потреба, соціальна нерівність, різний ступінь участі у владі, невідповідність інтересів та цілей. Соціологію передусім цікавлять соціальні конфлікти, до яких вона відносить конфлікти між суспільством та природою, економічні, трудові, соціального планування, внутріполітичні, військові, міжкультурні, міжнаціональні, етнічні, міждержавні тощо. До міжгрупових конфліктів здебільшого призводять:

міжгрупова ворожість. 3. Фрейд стверджував, що вона існує за будь-якої взаємодії груп. Головною функцією її є згуртування групи;

об’єктивний конфлікт інтересів, неминучість якого зумовлена природними інтересами його суб’єктів;

груповий фаворитизм, сутність якого полягає у намаганні сприяти учасникам власної групи наперекір інтересам тих, хто належить до інших груп.

Одним з найпоширеніших видів міжгрупового конфлікту є трудовий, в основі якого є умови праці, система розподілу ресурсів, прийняті домовленості. Його спричинюють переважно бездієвість та забюрократизованість адміністрації, ігнорування чи незнання роботодавцем норм трудового законодавства та дії. З цим пов’язані низькі соціальні гарантії працівникам, низька зарплата, її несвоєчасне сплачування та ін.

Найскладнішими та важкорегульованими є міжетнічні конфлікти, які, як правило, мають багатолітню передісторію, породжуються комплексом соціально-економічних, політичних, культурних, етнопсихологічних проблем.



Політичні конфлікти поділяють на міждержавні та внутріполітичні, їх особливістю є боротьба за політичний вплив у суспільстві, на міжнародній арені. Серед внутріполітичних конфліктів визначають класові, між політичними партіями та рухами, між гілками влади, боротьбу за лідерство у державі, партії, русі.

Міждержавні конфлікти породжує комплекс причин. Їх основу становить зіткнення національно-державних інтересів, суб’єктами виступають держави чи коаліції. Такі конфлікти є продовженням зовнішньої, а інколи й внутрішньої політики держав-учасниць, вони несуть загрозу масової загибелі, локально та глобально впливають на міжнародні відносини. Їх поділяють на конфлікти ідеологій; конфлікти, метою яких є політичне панування, захист економічних інтересів;

територіальної цілісності тощо. Головна особливість таких конфліктів полягає в тому, що часто вони реалізуються у формі війни.

Беручи до уваги особливості перебігу, реалізації конфліктів, соціологія визначає прості та складні їх форми.

До простих конфліктів відносять:

бойкот – повна або часткова відмова від дій, Що можуть бути корисними для іншої сторони; здебільшого він стосується економічних, політичних, організаційних аспектів взаємовідносин;

саботаж – одна з форм боротьби, найчастіше прихованої, в якій використовують дезінформацію, відрив авторитету суперника, знищення його матеріальних засобів;

переслідування – має на меті послаблення, компрометацію противника;

вербальна та фізична агресія – проявляються через звинувачення, дискредитацію, поширення чуток, фізичне насильство, теракти, вбивства.

До складних форм соціальних конфліктів належать:

суспільний протест – постає як публічна дія з метою вираження незадоволення якимось або чимось;

бунт – його формами є заколот, повстання, заворушення; як правило, вони короткочасні, вкрай агресивні, стихійні;

соціальна революція – постає як процес різких радикальних якісних змін, суттєвих суспільно-політичних перетворень;

війна – тотальна боротьба між великими суспільними групами, яка здійснюється шляхом збройного насильства.
Питання 4. Структура, функції, причини та механізм соціального конфлікту

Конфлікт є складним за структурою соціальним явищем, його елементи тісно взаємодіють між собою. До найважливіших із них належать:



1. Сторони, що конфліктують. У соціальному конфлікті беруть участь щонайменше дві сторони (конфліктанти). Крім них, у конфлікті можуть бути задіяні також провокатори, співчуваючі, консультанти, посередники тощо. Соціолог повинен з’ясувати соціальні характеристики сторін (належність до певної страти, соціальна роль, службове становище, вік, стать, освіта – якщо йдеться про індивидів).

2. Зона конфліктної взаємодії. Конфлікт виникає лише за наявності предмета суперечки, який зумовлює зону взаємодії його учасників. Часто його важко розпізнати, конфліктанти іноді й самі нечітко її уявляють. У зв’язку з цим зона конфлікту є дуже рухомою, може розширюватися та звужуватися.

3. Уява про ситуацію. Кожний з конфліктантів має власне уявлення про всі обставини, що супроводжують конфлікт. А це створює додаткові підстави для непорозумінь.

4.Причини, мотиви. Кількість їх може бути необмеженою. Іноді вони є відкритими, іноді прихованими, усвідомленими або навпаки. Самі вони спонукають до вступу в конфлікт, постаючи як сукупність об’єктивних суб’єктивних умов, що стимулюють конфліктну активність, суб’єктів. Мотиви конфліктів конкретизуються у цілях, переслідуваних їх учасниками.

5.Умови, за яких відбувається конфлікт. З’ясування їх дає змогу розглядати конфлікт не як ізольовану систему, а як реальну соціальну ситуацію. Як правило вони бувають політичними, економічними, культурними , психологічними тощо.

6. Дії. За конфліктної ситуації дії кожної зі сторін заважають іншій досягти мети й оцінюються як ворожі. Здебільшого вони проявляються в:

– створенні прямих або побічних перешкод для реалізації планів та намірів однієї зі сторін;

– невиконанні іншою стороною своїх обов’язків та зобов’язань;

– загарбанні або утриманні того, що, на думку цієї сторони, належить саме їй;

– нанесенні прямої чи побічної шкоди майну чи репутації;

– фізичному насильстві;

– погрозах та інших діях, що змушують протилежну сторону діяти всупереч своїй волі та обов’язкам;

– діях, що принижують гідність людини, соціальної спільноти.

Конфліктна поведінка має певні принципи, стратегії, тактики. Серед головних принципів визначають концентрацію, координацію сил, нанесення удару по най вразливіших зонах суперника, економію сил та часу тощо. Тактика поведінки у конфліктній ситуації може бути жорсткою, нейтральною, м’якою. У практичній реалізації вона передбачає:

– фізичне насильство, що має своїм наслідком винищення матеріальних цінностей, блокування чужої діяльності, наругу над особистістю, а інколи і вбивство;

– психологічне насильство (образи, зневагу, дискримінаційні заходи, негативну оцінку особистості, приниження, брутальність тощо).

– захоплення та утримання об’єкта конфлікту найчастіше це відбувається тоді, коли сторони борють ся за матеріальний об’єкт;

– тиск (накази, погрози, шантаж, компромат, ультиматуми);

– демонстраційні дії (публічні висловлювання, скарги, суїцидальні спроби, голодування, пікетування);

– санкціонування – постає як вплив на опонента через збільшення робочого навантаження, зниження зарплати, накладання заборон, невиконання розпоряджень тощо;

– тактика коаліцій – виявляє себе у створенні союзів, розширенні можливостей протидії;

– фіксація власних позицій – передбачає використання фактів, логічних прийомів для підтвердження позиції, містить критику, прохання, переконання, висування пропозицій;

– дружелюбність (коректне спілкування, демонстрацію готовності вирішувати проблему, надання необхідної інформації, допомоги, вибачення, заохочення);

– угоди – передбачає обмін благами, обіцянками, вибаченнями, поступками.

7.Наслідки. Можуть бути як позитивні, так і нега­тивні, що залежить не лише від правомірності дома­гань, але й від перипетій боротьби.

Отже, для існування конфлікту необхідні конф­ліктна ситуація, що складається об’єктивно; суб’єкти конфлікту; привід для його розгортання.

Механізм соціального конфлікту (процес його роз­витку містить декілька стадій:

Передконфліктна ситуація. Нерідко вона може бу­ти благополучною, і тоді конфлікт розпочинається несподівано, під впливом зовнішніх чинників. Але най­частіше на цій стадії формуються передумови для кон­флікту.

Інцидент. Він є першою сутичкою конфліктантів, зав’язуванням конфлікту. Інколи конфлікт може за­кінчитися на цій стадії (конфліктанти вирішують свої непорозуміння).

Ескалація. Виявляє себе в тому, що конфлікт реа­лізується в окремих актах – діях та протидіях конф­ліктуючих сторін. Може бути безперервною (ступінь напруги у відносинах постійно зростає) та хвилеподіб­ною (періоди напруги змінюються тимчасовим затиш­шям).

Кульмінація. Вона є крайньою точкою ескалації, коли напруга виражається у вибуховому акті.

Завершення конфлікту. Конфліктанти можуть вийти з конфлікту за допомогою одного зі способів – на­сильства, примирення, роз’єднання (розриву).

Післяконфліктна ситуація. Йдеться про ситуацію яка виникає після розв’язання конфлікту. Вона може бути як конструктивною, так деструктивною, та найчастіше містить елементи обох характеристик одночасно.

Питання 5. Функції конфліктів
За своєю природою конфлікт може бути носієм як конструктивних, так і деструктивних тенденцій, що Зумовлює його позитивні та негативні функції. До позитивних відносять: сигналізування про осередки соціальної напруги – конфлікт дає змогу не тільки з’ясувати невирішені проблеми, а й сприяє відкритому вираженню позицій та інтересів;

інноваційна – сприяє розвиткові суспільства завдяки трансформації сталих форм, руйнуванню нежиттєздатних структур;

консолідуюча (інтегративна) – полягає в об’єднанні людей, що захищають власні інтереси, у виникненні інтересу до співпраці;

активізація соціальних зв’язків – конфлікт інтенсифікує, динамізує взаємодію людей, що позитивно позначається на темпах розвитку суспільства;

комунікативна – їй передує усвідомлення учасниками конфлікту власних та чужих інтересів; реалізується вона через пошук компромісу, взаємопристосування учасників конфліктної ситуації;

зняття психологічної напруги – часто саме конфлікт є найефективнішим засобом нейтралізації Психологічної напруги між його учасниками, стимулом до пошуку компромісів.

Попри те, будь-який конфлікт таїть у собі загрозу стабільності соціальної системи, нормальному функціонуванню суспільства, нерідко призводить і до деградації його учасників. Все це дає підстави для висновків і про негативні функції конфлікту як соціального явища, найсуттєвішими з яких є :

дестабілізуюча – проявляється в порушенні соціального клімату, єдності, стабільності суспільства, окремих його сфер, спільнот, колективів;

дезінтегруюча – спричиняє послаблення соціальних зв’язків у суспільстві, роз’єднаність, віддаленість його сфер, а також ускладнення пошуку компромісів;

аксіологічна – втілюється у загостреному сприйнятті, оцінці цінностей, щодо яких спалахнула конфліктна ситуація, намаганні змінити систему пріоритетів тощо.

Будь-який конфлікт таїть загрозу певним цінностям, інтересам суспільства, соціальних спільнот, груп, індивідів, що породжує намагання відстояти, захистити їх різними, інколи й некоректними методами, а це спричиняє новий виток конфліктної ситуації.

Тому при їх розв’язанні необхідно враховувати не лише особливості конфлікту, характеристики та інтереси конфліктуючих сторін, а передусім причини, що його спровокували.


Причини конфліктів

Конфлікт як соціальне явище є породженням певних соціально-психологічних чинників, втілених в інтересах конкретних соціальних суб’єктів – учасників конфліктної ситуації. Він є сукупністю об’єктивних і суб’єктивних передумов, наслідком взаємодії різноспрямованих прагнень, що постають у найрізноманітніших комбінаціях. До найголовніших причин, належать:



1. Протилежні орієнтації сторін суб’єктів взаємодії. У соціальній практиці різноспрямованість інтересів не менш поширена, ніж їх консолідація. Нерідко егоїстичні інтереси стосуються однієї і тієї ж цілі, яку неможливо реалізувати одночасно, без посягання на інтереси інших суб’єктів соціуму, що, безумовно, породжує конфліктні ситуації.

2. Різноспрямованість ідеологічних засад. Виникнувши на основі різних поглядів, конфлікти часто переростають у безкомпромісну боротьбу за певне спрямування політичного, соціально-економічного розвитку держави, стосуючись таких суто прагматичних аспектів, як власність тощо. Часто вони стосуються релігійних, соціокультурних питань.

3. Різновекторність соціально-економічних орієнтацій. Передусім вони пов’язані з соціально-економічною нерівністю, нерівноправним розподілом матеріальних і духовних благ. Нерідко вони проявляються на етапі трансформації суспільно-економічних систем, що зумовлено певними змінами у сфері власності і привласнення, які, у свою чергу, породжують відповідні стратифікаційні зміни.

4. Суперечності між елементами соціальної структури. Обумовлені вони неузгодженістю цілей та завдань різних рівнів організації суспільства (центр– периферія).

5. Соціально-психологічні та морально-етичні. Вони постають у формі незадоволення окремих індивідів їх статусом у певному середовищі, що породжує різноманітні. спроби змінити його.

Чинники конфліктів класифікують за різними критеріями. Найчастіше ними є інформація, структура, цінності, відносини, поведінка.



1.Інформаційні чинники. Йдеться про неповноцінне інформування учасників взаємодії або свідоме використання викривленої інформації, недооцінку фактів та їх значення, дезінформацію, послуговування ненадійною інформацією. Часто такими чинниками є суперечливость законодавства, стереотипи, чутки тощо.

2.Структурні чинники. Вони стосуються формальної чи неформальної організації соціальної групи: влади і керівництва, пріорітетів щодо них з огляду на стать, вік, системи безпеки, ролі традицій, релігійних поглядів, інформування, наявності референтних груп, власності та розподілу тощо.

3. Ціннісні чинники. Вони виявляються у зв’язку з порушенням ціннісних принципів та відчуття стабільності. Стосуються передусім ідеології, уявлення про справедливе та необхідне, етичних аспектів, традиційної системи поведінки, професійних цінностей, вірувань внутрішньо колективної поведінки тощо.

4. Чинники, пов’язані із задоволенням (незадоволенням) взаємодією (її відсутністю) сторін. У цьому сенсі принциповими є сутність, основа, мета, важливість, тривалість та цінність відносин, рівновага сил, рівень довіри, історія взаємодії тощо.

5. Поведінкові чинники. Ця група чинників стосується передусім аспектів поведінки, які посягають на цінності однієї зі сторін конфлікту, загрожують безпеці, викликають стрес або дискомфорт, експлуатують відносини, не виправдовують очікувань, порушують обіцянки тощо.

Знання та використання цих факторів дає змогу погасити конфлікт на стадії його зародження. В реальній ситуації чинники можуть бути тісно переплетеними та взаємопов’язаними, витворювати нові комбінації проблем.


Питання 6. Попередження та розв’язання конфліктів
Прогнозування та попередження конфліктів належать до головних завдань управлінської діяльності щодо регулювання соціальних протиріч.

Прогнозування конфліктів доказове припущення можливості їх виникнення та розвитку.

Здійснюється на наукових засадах з урахуванням практичного досвіду.



Попередження конфліктів організація життєдіяльності суспільства, соціальної спільноти, яка мінімізує вірогідність протиріч між його суб’єктами.

Зрозуміло, що набагато легше попередити конфлікт, ніж його розв’язати, тому профілактика конфлікту є не менш важливою, ніж уміння його конструктивно вирішувати. Діяльність із профілактики конфлікту охоплює такі головні напрями:

– створення необхідних умов для мінімізації їх кількості та розв’язання неконфліктними засобами;

– оптимізація організаційно-управлінських умов створення та функціонування організацій;

– ліквідація соціально-психологічних причин конфліктів;

– блокування особистісних чинників виникнення конфліктів.

Однак часто попереджувальні заходи бувають запізнілими або недостатньо ефективними, а інколи можуть навіть посилити дію чинників, що спричинили конфліктну ситуацію. За таких умов необхідно зробити все для його швидкого розв’язання, маючи на увазі, що не можливо за спільних зусиль його учасників, спрямованих на припинення протидій та вирішення проблеми, що призвела до зіткнення.

Найпоширенішими засобами вирішення конфлікту є:

– усунення причин конфлікту, подолання образу “ворога”, що склався у конфліктуючих сторін;

– зміна вимог однієї зі сторін, коли опонент іде на певні поступки. Інколи обидві сторони погоджуються на компроміс у зв’язку з виснаженням ресурсів, втручанням третьої сторони;

– боротьба, яка передбачає перемогу однієї зі сторін;

– консенсус, який є згодою значної більшості учасників конфлікту щодо його головних питань. Консенсус може бути основним (відображує ступінь єдності цілей та цінностей), процедурним (встановлює правила дій), на рівні відношення до політики, влади, керівництва. Часто конфліктуючі сторони різко обмежують можливості вирішення конфлікту шляхом консенсусу.

Вирішення конфлікту є однією з форм подолання конфліктної ситуації. З-поміж інших часто використовуються:

урегулювання конфлікту – відрізняється від вирішення тим, що в усуненні протиріч між конфліктантами бере участь третя сторона;

затухання конфлікту – тимчасове припинення протидії при збереженні напруги та протиріччя, за якого конфлікт набуває прихованої форми; відбувається внаслідок втрати мотиву до боротьби, зниження значущості цілі, переорієнтації мотивації конфліктантів, виснаження ресурсів;

переростання в інший конфлікт – настає, коли у відносинах сторін виникає нове, більш значуще протиріччя;

усунення конфлікту – полягає у ліквідації його структурних елементів за допомогою припинення на тривалий час взаємодії опонентів, усунення об’єкта конфлікту, подолання дефіциту об’єкта конфлікту, вилучення з конфліктної ситуації одного з конфліктантів.

На практиці все це виявляється як перемога однієї зі сторін, відмова їх від посягань на об’єкт, що спричинив конфлікт чи згода на спільне його використання. Інколи вдаються до компенсації опоненту за оволодіння об’єктом.

Успішність розв’язання конфлікту залежить від пошуку спільних цілей та інтересів, зниження негативних емоцій опонента, об’єктивного обговорення проблеми, вибору оптимальної стратегії розв’язання конфлікту, а також організаційних, історичних, правових, психологічних, культурних чинників. Безпосереднє розв’язання конфлікту передбачає аналіз і оцін­ку ситуації, вибір засобу, формування плану дій, його реалізацію та оцінку ефективності. Соціологія конфлікту передбачає певні стратегії виходу із конфлікту як головну лінію поведінки опонента на його завершальному етапі. До різновидів стратегії виходу з конфлікту належать:

суперництво – у нав’язуванні іншій стороні кращого для себе рішення; виправдане, якщо запропо­новане рішення є конструктивним за відсутності часу для переконування опонента, в екстремальних ситуа­ціях;

компроміс – полягає у бажанні конфліктантів завершити конфлікт частковими поступками, відмо­вою від окремих вимог, що висувалися раніше, готов­ністю визнати претензії іншої сторони; ефективний, якщо учасники конфлікту усвідомлюють рівність сво­їх прав та обов’язків, відчувають загрозу позбутися всього в разі поразки; може бути досягнутий за допо­могою техніки відкритої розмови;

пристосування – є вимушеною або добровіль­ною відмовою від боротьби; до такої стратегії спонукає усвідомлення неправоти, необхідність збереження доб­рих стосунків з опонентом, сильна залежність від ньо­го, незначущість проблеми, великі збитки та загроза ще більших, тиск третьої сторони;

уникнення вирішення проблеми – є спробою ви­йти з конфлікту за мінімальних втрат. Йдеться не про розв’язання, а про затухання конфлікту; застосовуєть­ся за відсутності сил та часу для боротьби, небажання вирішувати проблему, прагнення виграти час, трудно­щів у формуванні лінії власної поведінки;

співробітництво – передбачає спрямованість конфліктантів на конструктивне обговорення проблеми, ста­влення до іншої сторони не як до противника, а союзника в її вирішенні; найефективнішим буває за сильної взаємозалежності сторін та важливості рішення для них обох; може бути досягнутим за допомогою переговорів.

Переговори передбачають використання ненасиль­ницьких засобів та прийомів для вирішення пробле­ми. Здебільшого вони стосуються нормалізації відно­син, перерозподілу, створення нових умов, узго­джень. Можуть виконувати інформаційну (сторони заінтересовані в обміні поглядами, але не готові до спільних дій), комунікативну (створення нових зв’яз­ків та відносин), регулятивну, координуючу, пропа­гандистську (дають змогу одній із сторін представити себе у вигідному світлі перед громадськістю) функ­ції. Буває, що їх використовують для зволікання з прийняттям рішення, з’ясування аргументів слабких місць суперника.

Учасники переговорів найчастіше вдаються до од­ного з трьох типів поведінки: компромісу (сторони йдуть на поступки), відносного компромісу або асиме­тричного рішення (поступки однієї сторони значно пе­реважають поступки іншої), нового рішення, знайде­ного шляхом співпраці. Переговори є складним проце­сом, який поділяється на 3 етапи.



1. Підготовка. Здійснюється як за організаційним (формування делегації, визначення місця та часу про­ведення, узгодження питань тощо), так і змістовим (аналіз проблеми, складання концепції переговорів, визначення можливих варіантів рішення, вироблення пропозицій) напрямами.

2. Проведення переговорів. Уточнюються інтереси, концепції, позиції учасників, обґрунтовуються погля­ди, пропозиції, узгодження позицій та вироблення до­мовленостей.

3. Аналіз результатів переговорів та виконання до­сягнутих домовленостей.

Важливим чинником, що впливає на результатив­ність завершення конфлікту, є участь у його регулю­ванні третьої сторони. Вона може діяти як сила, що підтримує одну із сторін, і як незалежний посередник. У першому випадку завершення конфлікту здійсню­ється за допомогою насильства та соціального тиску, у Другому – суду, арбітражу, медіації.



Медіація вид діяльності, що полягає в оптимізації за допо­могою третьої сторони процесу пошуку вирішення проблеми задля припинення конфлікту.

Найчастіше для цього влаштовують переговори за допомогою медіатора (третьої сторони). Ефективність медіації забезпечують добровільність, рівноправність сторін, відсутність у них процедурних переваг, неза­лежність та нейтральність медіатора, конфіденцій­ність переговорів.

Медіаторство може бути офіційним (формальним) і неофіційним (неформальним). Офіційними медіатора­ми виступають міждержавні організації (ООН), окре­мі держави, державні правові інституції, державні комісії, представники правоохоронних органів, гро­мадські організації тощо. Неофіційними медіаторами бувають відомі особи, представники релігійних орга­нізацій, професійні психологи, неформальні лідери, друзі, сусіди та ін.

Сторони здебільшого звертаються до медіаторів, безуспішно втративши всі аргументи, сили та засоби для розв’язання конфлікту, коли в позиціях, які вони відстоюють, не вдається знайти спільне, по-різному тлумачать головні для вирішення конфлікту критерії або вважають конче необхідним зовнішній контроль за дотриманням проміжних тимчасових угод. Буває, що сторони дорожать добрими відносинами, але за певних обставин не можуть порозумітися і тоді вдаються до послуг медіатора.

Медіатор може і самостійно ініціювати свою участь у розв’язанні конфлікту. Це відбувається за існуван­ня загрози застосування насильства сторонами чи реального його застосування, відсутності порозуміння між ними і перспектив на те, що вони його самотуж­ки знайдуть. Залежно від впливу медіатора на рішен­ня конфліктуючих сторін соціологія конфлікту визна­чає такі його ролі:

– третейський суддя (авторитарна роль, має най­більші можливості щодо визначення варіантів вирі­шення проблеми);

– арбітр (теж має значні повноваження, але сторо­ни можуть не погодитися з його рішенням та опротес­тувати його);

– посередник (більш нейтральна роль; маючи пев­ні знання, він забезпечує конструктивне обговорення проблеми, прийняття рішення залишається за конфліктантами);

– помічник (не втручається у полеміку щодо зміс­ту проблеми та прийняття рішення, забезпечує органі­зацію переговорів та зустрічей);

– спостерігач (своєю присутністю утримує сторони від порушень домовленостей, агресії).

Третя сторона може забезпечити вольове припинен­ня конфлікту (третейський суддя, арбітр), розведення конфліктуючих сторін (третейський суддя, арбітр), блокування боротьби (третейський суддя, арбітр, спостерігач), застосування санкцій (третейський суддя, арбітр), визначення правомірності претензій (третейський суддя, арбітр), надання допомоги (помічник, посередник), сприяння нормалізації відносин (помічник, посередник), надання допомоги в організації спіл­кування (помічник, посередник), контроль за виконан­ням домовленостей (арбітр, спостерігач, посередник).

Як тактичні прийоми медіатор може застосовувати почергового вислуховування сторін у межах спільної зустрічі, човникову дипломатію (курсуючи між конфліктантами), тиск, акцентування на слабких моментах у позиціях опонентів. Він повинен володіти знаннями та професійними якостями для переговорів, мати досвід регулювання конфліктів, знання ситуації та особливостей конфлікту, необхідні особистісні якості тощо. Медіацію вважають досить ефективною формою розв’язання конфліктів.


Методологічні прийоми дослідженя конфліктів

Дослідження конфлікту є неодмінною передумовою його розв’язання, оскільки дає змогу пізнати його гли­бину, складність, позиції сторін. Ефективність його забезпечує дотримання певних принципів:

принцип розвитку – він акцентує на тому, що Конфлікт знаходиться у безперервному розвитку, має власну динаміку;

принцип загального зв’язку – передбачає дослі­дження не окремих структурних елементів конфлікту, а максимально можливих його зв’язків з іншими со­ціальними явищами;

принцип єдності теорії, практики та експери­менту – передбачає чітку продуманість дій та належну організацію їх виконання;

принцип системного підходу – вимагає аналізу конфліктів як складних об’єктів, що складаються з іє­рархічно пов’язаних підсистем та є підсистемами сис­теми більш високого рівня;

принцип об’єктивності – потребує мінімізації впливу особистих та групових інтересів, інших суб’єк­тивних чинників;

принцип особистісного підходу – передбачає врахування конкретних особливостей індивідів як суб’єктів конфліктів;

принцип конкретно-історичного підходу – під­креслює необхідність урахування в процесі вивчення конфлікту всіх конкретних умов, у яких вони діють (місце, час, обставини тощо);

принцип еволюції – зосереджує увагу на враху­ванні головних закономірностей еволюції конкретних видів конфліктів;

діалектичний принцип – стосується внутріш­нього джерела розвитку конфлікту (закон єдності та боротьби протилежностей), засобів еволюції та динамі­ки конфліктів, орієнтують на пошук закономірностей (закон переходу кількості в якість), дає змогу прогно­зувати напрям розвитку конфліктів (закон заперечен­ня заперечення).

При дослідженні конфліктів здебільшого викорис­товують такі види аналізу:



1. Системно-структурний. Охоплює визначення про­сторово-часових та змістових меж конфлікту, з’ясуван­ня максимальної кількості підструктур, елементів та зв’язків між ними, встановлення їх ієрархії.

2. Системно-функціональний. Полягає у вивченні особливостей зовнішніх проявів конфліктів у соціумі.

3. Системно-генетичний. Суть його у розкритті обу­мовленості конфлікту факторами макро- та мікросередовища, визначенні ієрархії причин, що його поро­джують.

4. Системно-інформаційний. Охоплює вивчення ро­лі інформації та її функцій у зародженні, розвитку та завершенні конфлікту, дослідження закономірностей інформаційного обміну між його підструктурами.

5. Системно-ситуаційний. Як одиниця аналізу ви­користовується конфліктна ситуація, яка має систему змістових, часових та просторових характеристик. Во­на є найменшим цілісним елементом конфлікту, що зберігає всі його риси.

Універсальна понятійна схема опису конфлікту охо­плює такі понятійно-категоріальні групи: сутність, ти­пологія, структура, функції, еволюція, генезис, динамі­ка інформація в конфлікті, попередження, завершен­ня дослідження та діагностика. Основними етапами практичного вивчення конфліктів є складання програ­ми, визначення конкретного об’єкта вивчення, розроб­ка методики аналізу, пілотажне дослідження, коригу­вання програми і методик, збір первинної інформації, якісна та кількісна обробка даних, аналіз та інтерпре­тація отриманих результатів, формулювання висновків, прогнозів та рекомендацій.



Отже, конфлікт є складним соціальним феноме­ном, який постійно супроводжує життєдіяльність сус­пільства та потребує теоретичного і практичного вивчення з метою управління ним на всіх стадіях йо­го функціонування, особливо у періоди кризи суспіль­ства, трансформації його систем.

1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка