Конспект лекцій з дисципліни «Педагогічна майстерність»



Сторінка5/5
Дата конвертації11.04.2016
Розмір1.05 Mb.
1   2   3   4   5
Тема 2.4 Шляхи вдосконалення професійно-педагогічної майстерності

Педагогічні інновації та інноваційні педагогічні технології: сутність і структура. Педагогічна технологія формування самостійно-дослідницької діяльності студентів. Навчально-методична діяльність у ВНЗ. Вивчення досвіду передових вчителів – шлях до педагогічної майстерності.

Прискорення науково-технічного розвитку у другій половині ХХ ст, радикальна зміна традиційних уявлень про світ, майбутнє цивілізації унаочнили розрив між системою освіти і новими умовами життя. Американський вчений Філіп Кумбс витлумачив це як кризу освіти. Все очевиднішим стає той факт, що традиційна школа, орієнтована на передавання знань, умінь і навичок, не встигає за темпами їх нарощування. А значна частина знань, які освоюють діти, була здобута людством 200–400 років потому. Сучасна школа недостатньо розвиває здібності, необхідні її випускникам для того, щоб самостійно самовизначитися у світі, приймати обґрунтовані рішення щодо свого майбутнього, бути активними і мобільними суб’єктами на ринку праці.

Головними недоліками традиційної системи освіти є породжені нею невміння і небажання дітей вчитися, несформованість ціннісного ставлення до власного розвитку та освіти. Нині створюється нова педагогіка, характерною ознакою якої є інноваційність – здатність до оновлення, відкритість новому. Найзначущішою особливістю сучасної системи освіти є співіснування двох стратегій організації навчання – традиційної та інноваційної. Специфічними особливостями інноваційного навчання є його відкритість майбутньому, здатність до передбачення на основі постійної переоцінки цінностей, налаштованість на конструктивні дії в оновлюваних ситуаціях.

Мета сучасної освіти поляає в забезпеченні умов розвитку людини, а саме:

- знань про людину, природу і суспільство, що сприяють формуванню наукової картини світу як основи світогляду та орієнтації у виборі сфери майбутньої практичної діяльності;

- досвіду комунікативної, розумової, емоційної, фізичної, трудової діяльності, що сприяє формуванню основних інтелектуальних, трудових, організаційних і гігієнічних умінь та навичок, необхідних у повсякденному житті для участі у суспільному виробництві, продовженні освіти та самоосвіти;

- досвіду творчої діяльності, що відкриває простір для розвитку індивідуальних здібностей особистості і забезпечує її підготовку до життя в умовах соціально-економічного та науково-технічного прогресу;

- досвіду суспільних і особистісних відносин, які готують молодь до активної участі в житті країни, створення сім’ї, планування особистого життя на основі ідеалів, моральних та естетичних цінностей сучасного суспільства.

Пріоритетними завданнями сучасної освіти є навчання навчатися, навчання працювати, навчання співіснувати, навчання жити.

Інноваційність розглядають не тільки як налаштованість на сприйняття, продукування і застосування нового, а насамперед як відкритість. Стосовно особистісного чинника педагогічної діяльності це означає:

а) відкритість вихователя до діалогічної взаємодії з вихованцями, яка передбачає рівність психологічних позицій обох сторін;

б) відкритість культурі й суспільству, яка виявляється у прагненні педагога змінити дійсність, дослідити проблеми та обрати оптимальні способи їх розв’язання;

в) відкритість свого «Я», власного внутрішнього світу, тобто організація такого педагогічного середовища, яке сприяло б формуванню і розвитку образу «Я».

Основу і зміст інноваційних освітніх процесів становить інноваційна діяльність, сутність якої полягає в оновленні педагогічного процесу, внесенні новоутворень у традиційну систему, що передбачає найвищий ступінь педагогічної творчості. Суб’єктом, носієм інноваційного процесу є насамперед педагог-новатор. Інноваційною діяльністю займається багато творчих педагогів, серед яких умовно можна виокремити три групи:

1) педагоги-винахідники, які приходять до нового в результаті власних пошуків;

2) педагоги-модернізатори, що вдосконалюють і по-новому використовують елементи створених систем з метою отримання позитивного результату;

3) педагоги-майстри, які швидко сприймають і досконало використовують як традиційні, так і нові підходи та методи.


Основні якості сучасних педагогічних технологій:

1. Структура педагогічної технології:

а) концептуальна основа;

б) змістовна частина навчання:


- цілі навчання – загальні і конкретні;

- зміст навчального матеріалу;

в) процесуальна частина – технологічний процес:
- організація навчального процесу;

- методи і форми навчальної діяльності школярів;

- методи і форми роботи вчителя;

- діяльність вчителя з управління процесом засвоєння матеріалу;


- діагностика навчального процесу.

2. Критерії педагогічної технології:


а) Концептуальність. Кожній педагогічної технології повинна бути властива опора на певну наукову концепцію, що включає філософське, психологічне, дидактичне та соціально-педагогічне обгрунтування досягнення освітніх цілей.

б) Системність. Педагогічна технологія повинна мати всі ознаки логічного процесу, взаємозв'язку частин, цілісності.

в) Керованість припускає можливість діагностичного цілепокладання, планування, проектування процесу навчання, поетапної діагностики, варіювання засобами і методами з метою корекції результатів.

г) Ефективність. Сучасні педагогічні технології існують в конкурентних умовах і повинні бути ефективними за результатами і оптимальними за витратами, гарантувати досягнення певного стандарту навчання.

д) Відтворюваність – можливість застосування (повторення, відтворення) педагогічної технології в інших однотипних освітніх установах, іншими суб'єктами.

Класифікація педагогічних технологій

 Складність, багатогранність педагогічної діяльності є чинником, що відкриває простір для багатьох педагогічних технологій, динаміка продукування яких постійно зростає. Найдосконалішою серед багатьох вважають класифікацію, за якою педагогічні технології згруповано за різноманітними системними та інструментально значущими ознаками:


1. За рівнем застосування:
   - загальнопедагогічні (стосуються загальних засад освітніх процесів);
   - предметні (призначені для вдосконалення викладання окремих предметів);
   - локальні та модульні (передбачають часткові зміни педагогічних явищ).

2. За провідним чинником психічного розвитку:


   - біогенні (провідна роль належить біологічним чинникам);
   - соціогенні (переважають соціальні чинники);
   - психогенні (провідна роль належить психічним чинникам).
3. За філософською основою:
   - матеріалістичні та ідеалістичні;
   - діалектичні та метафізичні;
   - наукові та релігійні;
   - гуманістичні й антигуманні;
   - антропософські (грец. anthropos — людина і sophia — мудрість) і теософські (засновані на вченнях про всезагальний абсолют, божественну суть усіх речей);
   - вільного виховання та примусу тощо.
 4. За науковою концепцією засвоєння досвіду:
   - асоціативно-рефлекторні (в основу покладено теорію формування понять);
   - біхевіористські (поведінкові);
   - розвивальні (ґрунтуються на теорії розвитку здібностей);
   - сугестивні (засновані на навіюванні);
   - нейролінгвістичні (засновані на нейролінгвістичному програмуванні);
   - гештальттехнології (засновані на психотерапевтичному впливі).
  5. За ставленням до дитини:
   - авторитарні (засновані на чіткій надмірній регламентації);
   - дидактоцентристські (центровані на навчанні);
   - особистісно-орієнтовані (гуманно-особистісні, технології співробітництва, технології вільного виховання).
  6. За орієнтацією на особистісні структури:
   - інформаційні (формування знань, умінь, навичок);
   - операційні (формування способів розумових дій);
   - емоційно-художні й емоційно-моральні (формування сфери естетичних і моральних відносин);
   - технології саморозвитку (формування самоуправляючих механізмів особистості);
   - евристичні (розвиток творчих здібностей);
   - прикладні (формування дієво-практичної сфери) технології.
7. За типом організації та управління пізнавальною діяльністю:
   - структурно-логічні технології навчання (поетапне формулювання дидактичних завдань, вибору способу їх розв´язання, діагностики та оцінювання одержаних результатів);  

 - інтеграційні технології (дидактичні системи, які забезпечують інтеграцію різнопредметних знань і вмінь, різних видів діяльності на рівні інтегрованих курсів, навчальних тем, навчальних проблем та інших форм організації навчання);  

 - ігрові технології (ігрова форма взаємодії педагога і дітей, яка сприяє формуванню вмінь розв´язувати завдання на основі компетентного вибору альтернативних варіантів через реалізацію певного сюжету).

В освітньому процесі використовують:

- театралізовані, ділові, рольові, комп´ютерні ігри, імітаційні вправи, ігрове проектування та ін.; 

- комп´ютерні технології (реалізуються в дидактичних системах комп´ютерного навчання на основі взаємодії «вчитель – комп´ютер – учень» за допомогою інформаційних, тренінгових, розвивальних, контролюючих та інших навчальних програм); 

 - діалогові технології (пов´язані зі створенням комунікативного середовища, розширенням простору співробітництва на суб´єкт-суб´єктному рівні: «учень – учитель», «учитель – автор», «учень – автор» та ін.); 


  • тренінгові технології (система діяльності щодо відпрацювання певних алгоритмів навчально-пізнавальних дій і способів розв´язання типових завдань у процесі навчання – тести, психологічні тренінги інтелектуального розвитку, розв´язання управлінських задач). 

Педагоги-практики розробляють авторські технології, які поєднують у різних варіантах елементи апробованих технологій. Як правило, всі вони зорієнтовані на реалізацію змісту і досягнення мети різнорівневого і різнопрофільного навчання. Вихідним матеріалом для розроблення технології є теорії, концепції. Багато педагогічних технологій мають у своїй основі такі концепції засвоєння соціального досвіду:

1) асоціативно-рефлекторне навчання, у межах якого розроблена теорія формування понять;

2) теорія поетапного формування розумових дій, згідно з якою розумовий розвиток (як і засвоєння знань, умінь, навичок) відбувається поетапно, спрямовуючись від «матеріальної» (зовнішньої) діяльності у внутрішній розумовий план;
3) сугестопедична концепція навчання, яка обґрунтовує комплексне використання у навчальних цілях вербальних і невербальних, зовнішніх і внутрішніх засобів сугестії (навіювання), що сприяє надзапам´ятовуванню;
4) теорія нейролінгвістичного програмування (НЛП), що розглядає процес навчання як рух інформації через нервову систему людини;
5) теорії змістового узагальнення, в основу яких покладено гіпотезу про провідну роль теоретичного знання у формуванні інтелекту дитини.
   На основі однієї теорії навчання можуть вибудовуватися різні технології. Так, асоціативно-рефлекторна психологічна теорія породила варіантні технології навчання, які по-різному поєднують слово і наочність. Теорія проблемного навчання покладена в основу технологій, що розвивають творчі здібності, пізнавальну активність, інтерес, самостійність особистості. Водночас побудова на одній теорії, концепції кількох технологій навчання не є свідченням їх ідентичності. Вони завжди будуть відрізнятися за кількісними і якісними параметрами. У зв´язку з цим важливо мати цілісну систему засобів опису педагогічних технологій, враховуючи, що кожна з них містить концептуальний, змістовий та процесуальний аспекти.

Серед зарубіжних педагогів, які відійшли від традиційного способу навчання та зробили вплив на сучасних дослідників необхідно згадати: американського філософа і педагога Дж. Дьюі, який заснував інструментальну педагогіку взаємодопомоги; німецького філософа і педагога Р. Штейнера, методи започаткованої ним «Вальфдорської педагогіки» характеризуються м’яким впливом на дитину; французького педагога С. Френч, технологія виховання якого ґрунтується на самоврядуванні і дослідницькій активності дитини; Я.А. Коменського, чеського педагога-гуманіста, автора проекту реформи шведської системи освіти та методики викладання латинської мови, організатора шкіл, теоретика єдиної шкільної освіти, класно-урочної форми навчання, дидактичних принципів; Я.Корчака і його ідею вільного і гармонійному розвитку здібностей дитини, формування ідеалів добра, свободи та краси шляхом пробудження бажання до самопізнання, самооцінки та самовдосконалення.

Радянська педагогіка також явила зразки новаторства. Такими є досвід розбудови суспільного дошкільного виховання в кінці-ХІХ початку ХХст. С.Ф. Русової; В.М. Сороки-Росинського, який у 1920–1925р. очолював школу соціально-індивідуального виховання важковиховуваних дітей в Петрограді; досвід індустріально-трудової школи П.М Лепешинського у Москві; методика організації дитячого самоуправління на принципах виробничої праці, оптимістичного тону життя, перспектив розвитку колектива А.С. Макаренко; методика морального і естетичного виховання В.О. Сухомлинського. Маємо згадувати доробок О.М. Астряба (1879–1962) – видатного українського педагога-реформатора, вченого, засновника школи з методики викладання математики, автора підручників, навчальних і методичних посібників з геометрії, алгебри, арифметики; доробок Г.Г.Ващенка (1878-1967) – українського педагога, психолога, фахівця з дидактики і національного виховання, творця української освітньо-виховної системи; педагогіку співробітництва О.А.Захаренка (1937-2002); гуманістично-особистісну технологію Ш.А.Амонашвілі (народ.1931); ефективну систему опорних конспектів В.Ф. Шаталова (народ. 1927), концепцію особистості українського психолога і педагога Г.С. Костюка (1899 – 1982),

Існуючі сьогодні в українській педагогиці авторські школи можна класифікувати наступним чином:

1. Школи, що пропагують «вільне» виховання.

2. Школи розвиваючого навчання.

3. Школи з професійною специфікою, або для певної категорії дітей.

4. Школи з навчанням за індивідуальною програмою.



5. Школи синтезу передового досвіду.
4. ЛІТЕРАТУРА З КУРСУ «ПЕДАГОГІЧНА МАЙСТЕРНІСТЬ»
Базова

  1. Бєсєдіна Л.М. Педагогічна майстерність, активні методи навчання та методична робота у навчальних закладах [Текст]: методичний посібник / Л.М.Бєсєдіна, О.І.Сторубльов. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Логос, 2009. – 204 с.

  2. Буряк В. Викладач університету: вимоги до особистісних і професійних рис : [творчий викладач. Педагогічна майстерність. Культура мислення, почуттів, поведінки, педагогічного спілкування, самоосвіти викладача] / В.Буряк // Вища школа. – 2010. – № 3-4. – С. 11-35. – Бібліогр.: 15 назв.

  3. Гуревич Р.С. Інноваційні педагогічні технології в підготовці магістрів / Р.С.Гуревич // Теорія і практика управління соціальними системами : філософія, психологія, педагогіка, соціологія. – 2013. – № 2. – С. 100-105. – Бібліогр.: 4 назв.

  4. Даниленко Л.І. Педагогічні інновації та інноваційні педагогічні технології: сутність і структура/ Л.І.Даниленко // Нові технології навчання. – К., 2005. – С. 270–276. – Бібліогр.: 10 назв.

  5. Зязюн І.А. Педагогічна майстерність: Підручник для вищих педагог. навч. Закладів / І.А.Зязюн, Л.В. Крамушенко, І.Ф. Кривонос; За ред. І.А.Зязюна. – К.: Вища школа, 1997. – 350 с.

  6. Зязюн І.А. Проективний аналіз технологій педагогічної дії : [поняття, завдання освітньої технології. Пошук технологій, що відповідають новим освітнім запитам. Класифікація навчальних предметіве] / І.А.Зязюн // Педагогіка і психологія. – 2010. – № 2. – С. 22-33.

  7. Князян М.О. Педагогічна технологія формування самостійно-дослідницької діяльності студентів / М.О.Князян // Проблеми освіти.- К., 2007. – С. 64–69. – Бібліогр.: 8 назв.

  8. Коцур В. Найвищій педагогічний ідеал - виховання людяності: [Педагогічна майстерність. Моральне виховання. Людяність] / В. Коцур // Вища освіта України. – 2005. – № 2. – С. 72–78.

  9. Лавріненко О.А. Творчий розвиток і опанування педагогічної майстерності в Україні (1917 - 1919)/ О.А.Лавріненко // Теорія і практика управління соціальними системами : філософія, психологія, педагогіка, соціологія. – 2010. – № 4. – С. 101–110. – Бібліогр.: 15 назв.

  10. Максимюк С.П. Педагогіка [Текст]: навчальний посібник для студ. вищих навч. Закладів / С.П. Максимюк.- К.: Кондор, 2009.- 670 с.

  11. Нові технології навчання: Науково-методичний збірник. Вип. 40.- К.: Науково-метод. центр вищої освіти, 2005.- 279 с.

  12. Новітні технології навчання. Спецвипуск: Наук.-метод.зб. –К.: НМЦ ВО, 2003. – 248с.

  13. Онокович Г. «Діалог культур» як сучасна педагогічна технологія/ Г.Онокович// Вища освіта України. – 2011. – № 4. – С. 42-48. – Бібліогр.: 8 назв.

  14. Освітні технології: навч.-метод. Посібник / О.М.Пєхота, А.З. Кіктенко, О.М. Любарська, К.Ф. Нор; за ред. О.М. Пєхоти. – К.: А.С.К., 2004. – 256 с.

  15. Паскаль О.В. Технології соціально-педагогічної діяльності: навчальний посібник для студ. 3-4 курсів зі спец. «Соціальна педагогіка» : рек. МОНУ/ О.В. Паскаль. – Х.: БУРУН-КНИГА, 2011. – 288 с.

  16. Педагогічна майстерність: підручник / І.А. Зязюн, Л.В. Крамущенко, І.Ф. Кривонос, О.Г. Мирошник. – 2-е вид., доп і перероб. – К.: Вища шк., 2004. – 422 с.

Допоміжна

  1. Головаха Е. И. Психология человеческого взаимопонимания / Е. И. Головаха, Н. В. Панинос. – К. : Политиздат, 1989. – 189 c.

  2. Гришина Н. В. Психология конфликта / Н. В. Гришина. – СПб. : Питер, 2006. – 464 c.

  3. Дружинин В. Н. Психология общих способностей / В. Н. Дружинин. – СПб. : Изд-во Питер-Ком, 1999. – 368 с.

  4. Зимбардо Ф. Социальное влияние / Ф. Зимбардо, М. Ляйпе. – СПб. : Питер, 2000. – 448 c.

  5. Клейберг Ю. А. Психология девиантного поведения / Ю. А. Клейберг. – М. : Профиздат, 2001. – 454 с.

  6. Первин Л. Психология личности: Теории и исследования / Л. Первин, О. Джон. – М. : Аспект Пресс, 2000. – 607 с.

  7. Пиз А. Язык телодвижений: Как читать мысли других по их жестам / А. Пиз. – СПб. : Изд. дом «Рутенберг», 2000. – 272 c.

  8. Прикладная конфликтология: хрестоматия / Сост. К. В. Сельченок. – Минск : Харвест, 1999. – 624 c.

  9. Холодная М. А. Психология интеллекта: парадоксы исследования / М. А. Холодная. – М. : Томск, Барс, 1997. – 392 c.

  10. Шихи Г. Возрастные кризисы. Ступени личностного роста / Г. Шихи. – СПб. : «Ювента», 1999. – 434 с

  11. Юнг К. Г Психологические типы / К. Г. Юнг. – М. : ООО «Попурри», 1998. – 656 с. Розвиток педагогічної майстерності викладача вищого навчального закладу непедагогічного профілю в умовах інформаційно-технологічного суспільства: монографія/ І.А.Зязюн, О.А.Лавріненко, М.М.Солдатенко, В.В.Пилипчук.- К.: Педагогічна думка, 2012. – 390 с. – Дар Інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук України.

  12. Солдатенко М.М. Розвиток педагогічної майстерності викладача в умовах інформаційного суспільства: конгнітивний аспект: монографія / М.М.Солдатенко. – К., 2012. – 168 с. – Дар інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук України.


1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка