Розроблення проблеми творчості вимагає чіткої диференціації аспектів дослідження особистості та глибокого вивчення теоретичних основ побудови структури особистості. Це і є одним із найактуальніших завдань сучасної психології творчості. Ця точка зору підтримується в загальнопсихологічних дослідженнях, зокрема в роботах В.В.Давидова [3]. Головним критерієм особистості вчений вважає наявність у суспільного індивіда творчих можливостей. Такого самого висновку раніше дійшов вітчизняний психолог О.М.Ткаченко [9]. Людина, що має творчий потенціал, – особистість. У цьому плані визначення В.В.Давидова збігається з даними спеціальної психології творчості. Характерною психологічною рисою є показник рівня розвитку індивіда, потреба індивіда в активному творенні. Вона утворює смисл, усі інші потреби предметно-речового характеру, спрямовані на споживання. В експериментальних даних психології творчості схожий висновок про роль потреби в розвитку творчої особистості. Вчений вважає створення картини взаємопов'язаних психологічних рис "ідеальної" особистості одним з основних завдань досліджень. Необхідність структуризації творчих якостей, здібностей індивіда усвідомлюється і в загальнопсихологічному напрямі вивчення особистості як суб'єкта творчої діяльності, при цьому постає мета – розроблення ідеальної моделі творчої особистості. В дослідженні особистості завдання загальної психології зближуються із завданнями спеціальної. Спеціалісти намагаються розв'язати завдання щодо структурування якостей творчої особистості. Дослідники все більше погоджуються з думкою, що здатність до творчості властива не лише видатним діячам науки, техніки та культури, а й характеризує всіх людей, що її можна стимулювати та розвивати цілеспрямованими заходами, підвищуючи ефективність продуктивної діяльності людини в різних галузях, повно використовуючи творчий потенціал.
Психологічна наука, як зазначає М.Г.Ярошевський [7], у XX столітті відмовилася від твердження про унікальність творчого акту і творчої особистості. Психологи переконані, що здатність до творчості закладена в кожній людині, яка реалізує її різною мірою в різних умовах.
Проблема творчої особистості є складною комплексною проблемою, її слід досліджувати далеко за межами виявлення тільки психологічних за кономірностей.
Список використаних джерел
1. Битинас В.П. Многомерный анализ в педагогике и педагогической психологии. - Вильнюс, 1971.
2. Богоявленская Д.Б. Пути к творчеству. – М.: Знание, 1981.
3. Давыдов В.В. Деятельный подход в психологии: проблемы и перспективы: сб. науч. тр. / НИИ общей и пед. психологии. – М., 1990.
4. Дружинин В.Н. Психология общих способностей. - СПб: Питер Ком, 1999.
5. Лук А.Н. Психология творчества. – М.: Наука, 1978.
6. Моляко В.А., Кульчицкая Е.И., Литвинова Н.И. Психология детской одарённости. – К.: Знание, 1995.
7. Пономарёв Я.А. Психология творчества: общая, дифференциальная, прикладная / Я.А. Пономарёв, И.Н. Семёнов, Степанов С.Ю. – М.: Наука, 1981.
8. Сафонов Ю.Н. Прогнозирование креативности личности // Научные разработки и достижения молодых учёных – народному хозяйству: тезисы докладов. – Ужгород: Ужгородский госуниверситет, 1990.
9. Ткаченко О.М. Принципи та категорії психології. – К.: Вища шк., 1979.
10. Торшина К.А. Современные исследования проблемы креативности в зарубежной психологии // Вопросы психологии. – 1998. - № 4.
11. Barron F., Harrington D. Creativity, intelligence and personality // Ann. Rev. of Psychol. – V. 32. – 1981.
12. Barron F. Putting creativity to work // R. Sternberg, T. Tardif (eds.). The nature of creativity. - Cambridge: Cambr. Press, 1988.
13. Torrance E.P. The nature of creativity as manifest in the testing // R. Sternberg, T Tardif (eds.). The nature of creativity. – Cambridge: Cambr. Press. – 1988.
14. Torrance E.P. The Torrance Test of creative thinking: Technical- norm manual. – ІІІ. – 1974.
15. Wallach M.A., Kogan N.A. A new look at the creativity – intelligence distinction // J. Personality. – 1988.
Лекція 3
ВІКОВА ДИНАМІКА ТА ПРОБЛЕМА РОЗВИТКУ ТВОРЧОСТІ
Дослідження творчої обдарованості О.М.Матюшкіна.
Дитяча творчість. Гра і фантазія. Чинники розвитку обдарованості ( В.О.Моляко).
Уява і творчість. Розвиток творчого потенціалу особистості.
«Саморух» творчої особистості ( Г. С. Костюк). Концепція самоактуалізації А. Маслоу.
Важливі питання розвитку творчої особистості порушуються в дослідженнях творчої обдарованості О.М.Матюшкіна [6]. Запропонована ним теорія дозволяє подолати однобічне уявлення про вищі здібності як переважно інтелектуальні та розкриває обдарованість як загальну передумову творчості в будь-якій професії, науці та мистецтві. Обдарованість утворює єдину інтегративну структуру, що виявляється на всіх етапах індивідуального розвитку та складається з певних структурних компонентів. До них належать: а) домінуюча роль пізнавальної мотивації вже в ранньому дитинстві; б) дослідницька творча активність; в) здатність до оригінальних рішень; г) можливість прогнозувати та передбачати; д) здатність до створення ідеальних еталонів, що забезпечує високі естетичні, моральні, інтелектуальні оцінки. Вказана психологічна структура обдарованості зберігається з основними структурними елементами, що характеризують творчість і творчий розвиток людини. Зовнішні прояви творчого розвитку різноманітні й проявляються в ранньому дитинстві, насамперед у більш швидкому розвитку мовлення та мислення, ранньому захопленні музикою, малюванням, читанням, рахуванням тощо, у допитливості та дослідницькій активності. Дослідницька діяльність сприяє мимовільному відкриттю світу дитиною, перетворенню невідомого у відоме, забезпечує породження творчих образів, становлення сенсорних та перцептивних еталонів, які утворюють первісні знання дитини про світ уже в перші роки її життя. Починаючи з 3-5 років дослідницька активність дитини набирає якісно нових форм і виявляється в самостійному становленні питань і проблем щодо нового та невідомого. Розширюється сфера дослідження, з'являється можливість досліджувати не тільки безпосередньо дане, а й певні неявні відношення, причини та наслідки. |