Конкурсу літературної творчості «Майстерня художнього слова» за темою «Україноцентриське і еколюдиноцентричне світобачення як основа формування нації»



Скачати 235.11 Kb.
Дата конвертації27.04.2016
Розмір235.11 Kb.


НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

УНІВЕРСИТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ ОСВІТИ


Майстерня художнього слова

Збірка конкурсних робіт у номінації «Мій твір» за підсумками проведення ІІ загальноуніверситетського конкурсу літературної творчості «Майстерня художнього слова» за темою «Україноцентриське і еколюдиноцентричне світобачення як основа формування нації» 


2015
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

УНІВЕРСИТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ ОСВІТИ

Майстерня художнього слова
Випуск 2
Збірка конкурсних робіт у номінації «Мій твір»

за підсумками проведення

ІІ загальноуніверситетського конкурсу

літературної творчості «Майстерня художнього слова»

за темою «Україноцентриське і еколюдиноцентричне світобачення як основа формування нації»

Київ – 2015



УДК 808.37

ББК 83:74
Рецензенти:










А. А. Вініченко



кандидат історичних наук, вчений секретар ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України;


Г. М. Тимошко




доктор педагогічних наук, професор кафедри управління навчальним закладом та педагогіки вищої школи Навчально-наукового інституту менеджменту та психології ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України.

Упорядники:

Н. В. Любченко, доцент кафедри державної служби та менеджменту освіти ЦІППО ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України, кандидат педагогічних наук;

А. С. Науменко, завідувач відділу науково-методичного забезпечення ППО ЦІППО ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН  України.

Майстерня художнього слова: публіцистичне видання / Випуск 2/ упорядн.   Н. В. Любченко, А. С.  Науменко; за заг. ред. М. О. Кириченка / Ун-т менедж. освіти НАПН України. — К., 2015. —24 с.

Університетом менеджменту освіти започатковано та проведено для науково-педагогічних, педагогічних працівників, студентів та слухачів курсів підвищення кваліфікації загальноуніверситетський конкурс літературної творчості «Майстерня художнього слова».

У цьому виданні пропонуються творчі роботи переможців ІІ загальноуніверситетського конкурсу, який у 2015 році пройшов за темою «Україноцентриське і еколюдиноцентричне світобачення як основа формування нації».

Призначено для широкого загалу читачів.


Схвалено науково-методичною радою

ДВНЗ «Університет менеджменту освіти»

(протокол № 8 від 12.11.2015 р.)

© ДВНЗ «Університет менеджменту освіти», 2015



ЗМІСТ


ВСТУП





Розділ  І. ПОЕЗІЯ





Науменко А. С. МОВА




Андрощук І. В. І ДРУГИХ УКРАЇН НЕ ШУКАЄ МІЙ ЗІР




Івашень Л. Є. ІМ’Я ЛЮДИНИ ВИСОКО НЕСТИ




Наливайко Г. В. МОЯ УКРАЇНА




Цибульська І. В. МОЯ КРАЇНА





Розділ  ІІ. ПРОЗА





Дмитренко Г. А. ЕКОЛЮДИНОЦЕНТРИЗМ ЯК ФУНДАМЕНТАЛЬНА ОСНОВА КОНСОЛІДАЦІЇ НАЦІЇ




Ревуженко О. В. МОВА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ






ВСТУП
Україна – приклад великої мужності, витривалості та духовності. Українці завжди славилися своєю великою внутрішньою силою, неповторною культурою, співучою мовою та високими стандартами моралі. Процесом консолідації та розвитку українського суспільства, викликами, які стоять перед Україною сьогодні зумовлена надзвичайна актуальність національно-патріотичного виховання громадян. ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН Ураїни у 2014 році започатковано конкурс літературної творчості «Майстерня художнього слова», який того року з нагоди 200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка проведено за темою «Уклін та шана Кобзарю».

У 2015 році з метою підтримки й активізації творчої діяльності працівників, слухачів курсів підвищення кваліфікації і студентів Університету, збереження і пропаганди надбань національної культури, виховання у суб’єктів освітнього процесу любові до художнього слова конкурс проведено за темою «Україноцентриське і еколюдиноцентричне світобачення як основа формування нації». За підсумками конкурсу переможцями у 2015 році визначено:



  • за номінацією «Найкраща декламація»: Т. М. Сацюк-Горшкову, інженера ІІ категорії адміністративно-господарського відділу УМО; А. В. Ільченко, методиста вищої категорії відділу науково-методичного забезпечення ППО ЦІППО УМО.

  • за номінацією «Мій твір. Поезія»: А. С. Науменко, завідувача відділу науково-методичного забезпечення ППО ЦІППО УМО; І. В. Андрощук, секретаря директора ЦІППО УМО; Л. Є. Івашень, провідного редактора редакційно-видавничого відділу УМО; Г. В. Наливайко, доцента кафедри управління проектами та загальнофахових дисциплін ІМП УМО.

  • за номінацією «Мій твір. Проза»: Г. А. Дмитренка, головного наукового співробітника-завідувача лабораторії управління ППО НДІ УМО; О. В. Ревуженко, методиста кафедри управління навчальними закладами та педагогіки вищої школи ІМП УМО.

До цієї збірки увійшли роботи учасників конкурсу у номінації «Мій твір». Сподіваємося, що проведений Університетом творчий конкурс і надалі підтримуватиме інтерес у його учасників та читачів. Запрошуємо всіх до участі в ньому.
Розділ І. ПОЕЗІЯ
Науменко Анна Степанівна

МОВА

На дотик, як светр грубої в’язки,

Як гладенька поверхня криги,


І ДРУГИХ УКРАЇН НЕ ШУКАЄ МІЙ ЗІР 9

ІМ’Я ЛЮДИНИ ВИСОКО НЕСТИ 10



З п’янким ароматом м’яти,

Бузини, чебрецю, полуниці,

Світлої маківки немовляти,

Краплини в’язкої живиці.

На вигляд, як світло міської ночі,

Як поля, що до небокраю,

Як Марії пронизливі, з образу, очі,

Як сніжинок мережчатих грані.

Звучить, як шелест осіннього листя,

Як гомін гірського струмка,

Як дзвінка, жартівлива колядників пісня.

Рідна мова для мене така...


Андрощук Інна Валеріївна

І ДРУГИХ УКРАЇН НЕ ШУКАЄ МІЙ ЗІР

Немає другої Вкраїни,

Немає іншого Дніпра.

Одна ти в мене, рідна Батьківщино,

Одна ти, земле щастя і добра!

І других Україн

Не шукає мій зір,

Крім твоїх полонин,

Лісостепів і гір.

Люблю шепіт гаїв

І дзюрчання струмків,

Ніжний спів солов’їв

І розмову дубів...

Моя рідна Україно,

Вся душа до тебе лине,

Для дочки твоєї й сина

Ти у пісні, у калині...

Ти у зорях, ти у небі - Нам же іншої не треба - Ти у квітах і у травах,

В наших мріях золотавих.

Нема милішої від тебе

І кращої також нема.

Не треба нам землі і неба:

У мене Батьківщина є, вона − одна!



Івашень Лілія Євгенівна
ІМ’Я ЛЮДИНИ ВИСОКО НЕСТИ

Земля і Вітчизна. Всесвіт і «Я».

Я − піщинка в великому світі.

Але відчуваю, що не одна:

зі мною − Душа Всесвітня.

А я − частинка цієї Душі.

Ти тільки голос її не глуши!


  • Випадковостей не буває, − каже Душа. –

Все в нас міцно пов’язане енергією буття.

Ти тільки всі знегоди сприймай як уроки життя.

А якщо прийде горе, то Всесвіт тебе збереже.

До себе біль твою забере!

Головне − не відступи, віри своєї не згуби!

І труднощі перемагай. Не прагни їх обійти.

Моє внутрішнє «Я» тремтливо реагує

на все, що навколо вирує.

Життя постійно вражає мене то квітами

чи бур’яном, то гілками колючими

або сонечком ясним чи теплим дощем –

і не тільки, а й ранами, болем − пекучими.

Я відкидаю зараз все погане.

Вдивляюсь мовчки в небо і питаю:



  • Хто я? І звідки я прийшла? Для чого?

І чую голос з глибини Душі:

  • Коріння духовні твої − з висоти.

Сплелись вони з коріннями Землі

і краю, де ти народилась, де живеш.



Але, передусім, Людина ти Землі,

Дитя Вселенське! І маєш жити за законами

краси, совісності, честі й достоїнства.

Ти гідним будь цього «святого воїнства»!

Ім’я Людини високо неси!

Вогонь Душі на загаси!

Я згадую легенду давню ,

і бачу Дівчину − Украйну молоду.

Вона стояла осторонь, чекала мовчки,

коли Господь дарунки роздавав.

А їй нічого не дісталось!

На неї, скромну, гарну і струнку,

нарешті, Бог звернув увагу і спитав:


  • Чого ти хочеш?

  • Волі я прошу і незалежною хочу я бути!

− Тоді я подарую тобі Пісню,

щоб рятувала вона завжди в сумні години,

а в свята спасала запальним поривом.

І Дівчина смілива взяла ту Пісню трепетливо

і вклала в серце, що любило найбільш за все

свій рідний край: родючі пашні, річки глибокі,

високі гори, моря широкі, ліси зелені, квітучі ниви.

Відтоді Дівчина не знала ні втоми, ні нудьги, ні страху. Вона завжди домашнє вогнище охороняла.

І будувала свій Дім, ростила діточок розумних,

навчала працювати на благо рідної Землі, щоб

множити її красу, щоб мир і спокій захищав

її сім’ю, її Вітчизну дорогу.

Що може бути краще ніж оце?

Мир, Праця і Свобода! Ось, що треба нам для щастя!

Ну чому цього не збагнуть деякі особи?

Не йметься їм! Розв’язують війну!

І ллється кров, і гинуть люди.

А серце крається від болю! І молимось за кращу долю!

Як знищити нам зло?

Творити − добро зі зла?

Бо, кажуть, його ні з чого робити.

А може, й так?!

Усупереч поганому − створити красоту

у вчинках наших і діяннях,

у прагненнях високих, намаганнях

зробити гарне щось для себе

і того, хто зараз поруч є з тобою.

До світла його вести за собою!

Допомагати вижити в біді.

Перемагати труднощі скрутні.

Щоб люди всі, нарешті, схаменулись

і скинули в безодню всі гріхи,

забули про образи, злість і помсту,

і жадібність до влади і багатства.

І будувати стали «царство»,

де запанує мир і спокій,

порядок, справедливість і любов.

І усмішкою, сонечною, теплою,

осяються людські обличчя знов.

Наливайко Галина Володимирівна

МОЯ УКРАЇНА

Яка вона, моя Україна?

Бурштинова духмяна скоринка,

В бірюзовому небі хмаринки,

В смарагдовім лузі калина,

Щаслива велика родина −

Це і є моя Україна?

Україна розкішна й багата.

Україна до праці завзята.

Україна від лану й до неба.

А більшого мені і не треба.

Скоринка, калина, родина − Дійсно, це і є моя Україна.

Цибульська Ірина Віталіївна
МОЯ КРАЇНА

Одягну я зранку білу вишиванку,

Заплету волосся у довгу косу.

У вінку з барвінку, ромашки, рум’янку

Звання українки з гордістю несу.
Світить сонце ясне на блакиті неба

І поля пшеничні простягають вдаль...

Це моя країна, що ж для щастя треба?

Але все ж на серці туга і печаль.


Рвуть мою країну, навпіл розривають.

І річки давно вже сповнені крові...

Ну за що, скажіть-но, зараз убивають

Наших хлопців «браття» з чужої землі?


Чи нема в них свого, чи землі замало?

Чи,може, війна їх піднімає дух?

Впало їм на очі із брехні забрало

І вони руйнують село, хату, луг...


Схам’яніться, люди! Годі воювати!

Мирне небо всім дорожче за війну.

Багатостраждальну Україну-мати

На усьому світі маємо одну.


Подивіться, браття, на оцю руїну

Що ви наробили, розвалили все.

Повертайтесь з Богом у свою країну.

Й тоді наша ненька знову розцвіте.



Розділ ІІ. ПРОЗА
Дмитренко Геннадій Анатолійович
ЕКОЛЮДИНОЦЕНТРИЗМ

ЯК ФУНДАМЕНТАЛЬНА ОСНОВА КОНСОЛІДАЦІЇ НАЦІЇ

З кожним роком все більше і більше людей в Україні ставлять собі запитання: «Що з нами відбувається? Чому ми бідні (за ВВП на душу населення) у достатньо багатій природними ресурсами країні. Чому країна, яка за своїм науковим, промисловим, сільськогосподарським потенціалом була найперспективнішою у СРСР, за роки незалежності не тільки не реалізувала себе повністю, а й ще і розгубила багато чого? Чому незадоволення людей, що закінчувалося Майданами, так ні до чого путнього не привело?». І таких подібних «чому?» запитань є безліч.

Відповідей на ці болючі запитання сьогодні немає ні у політичної, ні в іншої управлінської еліти. Та вони їх і не шукають. Адже тому спробуємо самі це зробити, починаючи з екскурсу в історію України, очима Володимира Винниченка. «Читати українську історію треба з бромом – до того це одна з нещасних, безглуздих, безпорадних історій, до того боляче, досадно, гірко, сумно перечитувати, як нещасна, зацькована, зашарпана нація тільки те й робила за весь час свого державного (чи вірніше: півдержавного) існування, що огризалась на всі боки: од поляків, руських, татар, шведів. Уся історія – ряд безупинних, безперервних повстань, війн, пожарищ, голоду, набігів, військових переворотів, інтриг, сварок, підкопування» на обкладинці книги «Відродження націй: Заповіт борцям за визволення».

Якщо доповнити цю історію нашою дійсністю, то це тільки підтвердить дивний аналіз, який зробив видатний письменник і філософ, політик і щирий українець – патріот. Тоді виходить, що народ України приречений не жити і самореалізовуватися у квітучій країні, а якось виживати у «вічно хворому» суспільстві?!

Дійсно, висновок можна зробити тільки один – Україна хвора сьогодні і завжди була хвора невидужною хворобою, діагноз якої ще ніхто не поставив.

Але можливо саме нашому поколінню надається історичний шанс не тільки поставити правильний діагноз, а й знайти потужні засоби подолання цієї тяжкої невідомої хвороби та творити нову історію України.

На думку автора, головний діагноз – це неконсолідоване суспільство, а точніше − дуже низький запас соціального капіталу в Україні. Останній характеризує згуртованість нації, в основі якої знаходиться довіра до влади, один до одного та загальні цінності. Це надає можливість сумісними діями вирішувати стратегічні й актуальні проблеми. Але ми всі є свідками того, як упродовж 23-х років незалежності нас постійно роз’єднували: соціальна несправедливість; мова; нав’язування героїв тощо.

Немає сумніву, що однією з корінних причин такого стану є велике відчуження інтересів влади від інтересів громадян (це здобрене поле для корупції, яка аморалізує суспільство). Це відчуження не змогли подолати ні перший, ні другий Майдан.

Не заглиблюючись у причини ментального характеру (зокрема низьку самодостатність, що є наслідком постійного ігнорування людини як вільної особистості й одночасно головної продуктивної сили суспільства), треба розпочати пошуки потужних засобів нарощування соціального капіталу України.

Тобто, якщо діагноз поставлено вірно, то треба шукати те, що об’єднує усіх громадян і пов’язано із задоволенням нагальних потреб в навколишньому середовищі (соціальному і природному).

А що може об’єднувати усіх громадян? Тільки те, що близьке і зрозуміле кожній окремій людині та відповідає сенсу її життя. Кожна людина має вищу потребу – потребу у самореалізації (за А. Маслоу) у всіх сферах життєдіяльності.

Високий рівень самореалізації особистості у цих сферах буде означати, що людина із задоволенням: йде на роботу і повертається у родину; перебуває за місцем мешкання і відпочинку; йде у дитячий садок і школу; живе у країні, якою пишається. У такому випадку знаходить підтвердження філософська істина: «Сенс життя у самому житті». Така задоволена людина потрібна і собі, і суспільству, і державі.

Таким чином, якщо діяльність органів влади на всіх рівнях чітко орієнтувати на формування умов для підвищення рівня самореалізації мешканців сіл,селищ,міст, тоді відчуження влади від громадян буде зменшуватися, а довіра до її структур буде, навпаки, підвищуватися.

Але, виникає питання – як можна чітко орієнтувати структури влади на задоволення потреб людей – їхню самореалізацію, якщо сама управлінська еліта цього не знає і не шукає, бо не хоче.

Тут своє вагоме слово повинна сказати наука – передусім філософська й управлінська. Справа в тому, що Україні вкрай потрібна об’єднувальна ідеологія й управлінські технології для її реалізації. А оскільки вона є унікальною державою із-за низького запасу соціального капіталу, тому їй потрібна більш конкретна ідеологія, ніж звісна «демократія».

На початку ХХІ століття філософська школа В. Г. Кременя вже обґрунтувала філософію людиноцентризму як національну ідею, стрижнем якої є сприяння самореалізації особистості впродовж життя, що і складає сутність ідеології людиноцентризму.

При цьому ідеологія людиноцентризму постійно розвивається в напрямі органічного поєднання цінностей людства і природного середовища. Йдеться про збалансування дій людини заради покращення якості свого життя з природним потенціалом, що складає зміст парадигми сталого розвитку суспільства.

Тому ідеологія людиноцентризму стає ідеологією еколюдиноцентризму, стрижнем якої (повторюємося) є всіляке сприяння самореалізації особистості в рамках загальнолюдської моралі і національної свідомості. Сама загальнолюдська мораль трактується як глибока повага людини до інших людей і природи, яка захищається певними законами у демократичних країнах.

Але така ідеологія пошириться тільки за умови підтвердження її на практиці у діях структур влади. Зневірені люди потребують чітких дій від влади і повернення її «обличчям» до людей.

Отже, управлінська наука у контексті ідеології еколюдиноцентризму визначає людиноцентричний показник, за допомогою якого можна примусити владу повернутися до людей, тобто сприяти їхній самореалізації у всіх сферах життєдіяльності. Цей показник характеризує якість життя громадян (ЯЖГ). З одного боку він виражає рівень самореалізації людини через задоволення її потреб, згідно з пірамідою А. Маслоу. З іншого боку, ЯЖГ визначає кінцеві результати діяльності структур влади на місцевому, районному, обласному і центральному рівнях.

Специфіка показника ЯЖГ полягає в тому, що за допомогою факторно-критеріальної кваліметрії він визначається кількісною мірою для кожного окремого громадянина. Сукупність показників у селі, селищі чи місті є оцінкою кінцевих результатів діяльності відповідних структур влади з боку громади. Також можна оцінити кінцеві результати діяльності районної, обласної і центральної влади. Немає сумніву, що це різко знизить безвідповідальність владних структур, а також корупцію за «откатами», якщо щорічно визначати показник ЯЖГ. Тобто почнеться контролювання діяльності влади знизу з боку громади, що приведе до суттєвого зближення її інтересів і стане яскравим прикладом формування дійсного громадянського суспільства в Україні.

Наочним підтвердженням розповсюдження ідеології еколюдиноцентризму може стати реальне підключення до цього процесу національної системи освіти. Саме освіта є фундаментальним базисом трансформації суспільних відносин масштабного характеру. Але при цьому необхідно відповісти на одне кардинальне запитання: «Яким чином освіта може сприяти самореалізації особистості упродовж життя? Що треба закладати у дитину спочатку, щоб це допомагало їй і у дорослому віці задовольняти власні потреби у самореалізації?». Надавати учням багато знань за багатьма предметами та ще репродуктивним методом, що відбувається сьогодні? Так це здебільше марні витрати часу, бо у наш інформаційний вік отримані знання швидко застарівають. Так що ж робити?

Необхідно навчити дитину вчитися й аналізувати інформацію, тобто розвивати аналітично-пізнавальну активність (АПА). А щоб це реалізувати, управлінська наука пропонує розпочати вимірювати АПА через відповідний кваліметричний індекс. Підвищення цього індексу повинно стати одним з ключових кінцевих результатів діяльності дошкільних, загальноосвітніх, а також професійних навчальних закладах.

Крім того, щоб сприяти самореалізації людини впродовж життя, необхідно зі школи прививати учням інтерес до самопізнання свого «Я» за параметрами особистості. Йдеться не тільки про риси характеру, психомоторні якості, професійно-особистісні якості, різні здібності, а й про рівень моральності, рівень здоров’я. Це дуже жопоможе людині в обранні «сродньої праці», свідомому будуванні власної кар’єри, формуванні гармонійних стосунків в родині й інших різних соціумах.

Але якщо мова йде про надання знань учням у школі, то треба сконцентруватися на фундаментальних ядрах знань, тобто законах, які не застарівають. При цьому необхідні актуальні професійні знання та вміння людина набуватиме самостійно, завдяки розвиненому ще у школі високому індексу АПА.

Отже, навчальні заклади, нарешті, можуть визначатися з кінцевими результатами власної діяльності, переходячи на культуру цільового управління всією національною системою освіти в контексті ідеології еколюдиноцентризму.

Можна з певністю стверджувати, що висвітлення політичною елітою вже цих двох напрямів модернізації України за траєкторією еколюдиноцентризму (систем державного управління й освіти) надасть імпульс консолідації нації навколо цієї ідеології.

Цей імпульс значно посилиться, якщо взяти до уваги та відповідним чином зреагувати на ще одну думку Володимира Винниченка: «Без орієнтації на свій народ, без його участі в боротьбі, без його всебічного зацікавлення і ентузіазму зовнішні сили нас роздеруть і задушать ще на сотні років». Чи не правий В. Винниченко, якщо поглянути на сьогодення з цих позицій?

Але яким чином можна пробудити ентузіазм у народі, який сотні років був «гвинтиком» у системі державного управління, а за роки незалежності ще і наявним об’єктом маніпулювання вітчизняних політиків?

Це можна зробити завдяки органічному включенню мешканців сіл, селищ, міст у процес державного управління через оригінальну процедуру визначення показника ЯЖГ. Справа в тому, що цей показник визначається шляхом щорічного опитування населення за спеціальними «розумними» анкетами. Ці анкетування проводяться депутатами місцевих рад за консультативною допомогою управлінців. Особливістю цих анкет є те, що відповіді громадян інтерпретуються у кількісні показники, що дають змогу оцінити рівень задоволення потреб окремої особистості. У своїй сукупності ці показники можуть оцінювати кінцеві результати діяльності органів влади. Водночас в анкетах надається інформація про причини незадоволення за кожною потребою. Це має два значення: 1. Різко об’єктивизується суб’єктивна думка респондентів. 2. Вказані причини є інформацією для формування планів соціально-економічного розвитку територій. При прозорому механізмі формування планів й оцінювання кінцевих результатів діяльності влади участь громадян в управлінні державою суттєво посилиться. Цим самим буде надано додаткового імпульсу пробудження ентузіазму людей у побудові нової України на основі консолідації нації на ідеологічному фундаменті еколюдиноцентризму.

І ще одне. Сьогодні ми є свідками поступового зникнення незалежної держави, але не помічаємо цього. Ця ситуація нагадує ефект «звареного жабеня». Нагадаємо, якщо жабеня кинути в килячу воду, то воно обов’язково стрімко виплигне з неї. А якщо помістити його в холодну воду та розпочати поступово підігрівати її, то жабеня непомітно для себе звариться. Щось подібне відбувається з нами упродовж більш як 20 років.

Чи не час вже схаменутися і зрозуміти, що ігнорування досягнень вітчизняної філософської і управлінської наук більш неможливе. Вже треба дуже-дуже ретельно розпочати розглядати всі можливі шляхи консолідації нації і варіанти довіри народу до владних структур на всіх без виключення ієрархічних рівнях управляння державою.

На думку автора, історію України як унікальної держави потрібно вивчати двічі. У загальноосвітній школі треба висвітлювати більш позитивні аспекти, зокрема, діяльність Ярослава Мудрого, вільну Запорізьку Січ, героїчний епос козацьких «чайок», філософію Г. Сковороди, деякі успішні військові походи, успіхи у будівництві ракет, літаків, кораблів тощо. Таким чином можливо сформувати у молодшого покоління патріотизм та гордість за свою державу. У вищій школі на останніх курсах необхідно вивчати історію на реаліях безпорадного управляння державою, про що говорив В. Винниченко. У такому випадку мова вже піде про формування у молодих фахівців інтересу до визначення корінних причин «жахливого» розвитку України та пошуку шляхів творити нову історію країни.
Ревуженко Олена Василівна
МОВА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Я твердо переконана, що кожна успішна нація та кожна сучасна людина покликана свято берегти свою мову, свої звичаї та традиції. Адже саме й для того призначене людство та й кожна людина, зокрема.

Годі й шукати точніших слів Миколи Реріха: «Людина та людство існують у світі для того, щоб співпрацювати з еволюцією». Дякуючи Богу, ми, українці, − великий народ, який має свою мову. А мова − то велика сила, яка творить думку, культуру народу і саме народ.

Я пишаюся тим, що значна більшість українців є повноцінною творчою та культурогенеративною складовою, бо мова, якою ми розмовляємо та творимо, відповідає і етногенетичній, і етнопсихологічній, і етноекспресивній сутності української мови.

І сьогодні в такий неспокійний час, ми − українці, і не тільки українці, бачимо, що нам є ким гордитися, кому довіритися, що серед нас є велика частина людей, якій не все одно, яка вболіває за долю неньки − України, за кожного українця, і саме ця частина нашого народу − культуротворча база суспільства.

Доки живе мова, доти живе народ. Ми − українці житимемо доти, доки існуватиме життя на Землі, бо ми ніколи, ні за будь-яких обставин не втратимо ріднонаціональної мови, ми не піддамося ні русифікації, ні американізації, тобто не піддамося деградації, адже це суперечить самій природі людини і, напевно, усім закономірностям її розвитку.





ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ


Науменко Анна Степанівна завідувач відділу науково-методичного забезпечення ППО Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН  України, м. Київ.

Автора нагороджено дипломом І ступеня в номінації «Мій твір. Поезія».




Андрощук Інна Валеріївна, секретар директора Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН  України, м. Київ.

Автора нагороджено дипломом ІІ ступеня в номінації «Мій твір. Поезія».




Івашень Лілія Євгенівна, провідний редактор редакційно-видавничого відділу ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України, м. Київ.

Автора нагороджено дипломом ІІІ ступеня в номінації «Мій твір. Поезія».




Наливайко Галина Володимирівна, доцент кафедри управління проектами та загальнофахових дисциплін Навчально-дослідного інституту менеджменту та психології, ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України, м. Київ.

Автора нагороджено дипломом ІІІ ступеня в номінації «Мій твір. Поезія».




Цибульська Ірина Віталіївна, секретар директора Навчально-дослідного інституту менеджменту та психології ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН  України, м. Київ.


Дмитренко Геннадій Анатолійович, головний науковий співробітник-завідувач лабораторії управління ППО Науково-дослідного інституту ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України, м. Київ.

Автора нагороджено дипломом І ступеня в номінації «Мій твір. Проза».




Ревуженко Олена Василівна, методист кафедри управління навчальним закладом та педагогіки вищої школи Навчально-дослідного інституту менеджменту та психології ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України, м. Київ.

Автора нагороджено дипломом ІІ ступеня в номінації «Мій твір. Проза».





База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка