Конкурс «Творчий учитель обдарований учень»



Скачати 276.33 Kb.
Дата конвертації12.04.2016
Розмір276.33 Kb.
Дніпропетровська обласна державна адміністрація

Департамент освіти і науки

Відділ освіти

Васильківської районної державної адміністрації

Богданівський навчально-виховний комплекс


ІІІ Всеукраїнський конкурс

«Творчий учитель – обдарований учень»

Номінація: Навчально-виховні

проекти навчального закладу

(соціальні), проекти класних керівників/вихователів/кураторів,

учнівського самоврядування

«Формування емоційної культури

як складової креативної особистості

на уроках читання

та в позаурочний час»

Конкурсна робота

вчителя початкових класів

Мосінзової Оксани Василівни

А н о т а ц і я:
Основним завданням досвіду є розвиток та формування емоційної культури у дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку.

Молодший шкільний вік – найбільш сприятливий період розвитку емоційної сфери, культури почуттів особистості.

Тому на уроках та у виховній роботі необхідно створити умови для розвитку достатньовисокої адекватної самооцінки.

Особлива сприйнятливість молодших школярів до мистецтва стають основою та умовою розвитку у них спостережливості, естетичних почуттів, що є необхідним для виховання емоційної культури.

Велике значення в процесі формування у молодших школярів культури емоцій і почуттів мають предмети мовно – літературного циклу та музика. Тому у досвіді наведені приклади та зразки уроків читання, виховних заходів, вистав, п’єс, рольових ігор, інсценізація діалогів, які сприяють розвитку у дітей естетичної і художньої діяльності, емоційності та образності сприймання, збагачують їхні почуття, підвищують загальну культуру, допомагають дітям різних астрологічних типів глибоко усвідомити та емоційно розуміти дії персонажів.

Щоб ретельно пізнати індивідуальні властивості емоційної сфери дітей молодшого шкільного віку пропонується вчителям, вихователям та батькам типологія емоційних станів молодших учнів різної астрологічної спрямованості.

За змістом досвід відповідає програмі дитячого садка та програмі початкової школи. Він може бути використаний в умовах домашньої підготовки дитини до школи чи в процесі навчальної роботи з дітьми в дитячих закладах та школі І ступеня.

Досвід рекомендований для вчителів початкових класів, вихователів підготовчих груп ДНЗ та батьків.

Ми живемо у динамічному світі, що дуже швидко змінюється. Ці зміни стосуються усіх сфер нашого буття: техніки, що нас оточує, політики, яку проводять світові держави, цінностей, на які орієнтуються люди. Наше життя стало безперервним процесом адаптації, і саме від адаптаційного потенціалу особистості у значній мірі залежать її успіх та можливості самореалізації.

Сьогодні дитині потрібні не тільки знання, але і достатній рівень життєвої компетентності, сформованість таких особистісних якостей, які допоможуть знайти своє місце у житті, визначитися з колом своїх інтересів та уподобань, стати активним членом суспільства і щасливою, упевненою у власних силах людиною.

Таким чином, зміни у суспільному житті і свідомості вимагають від нас, педагогів, визначити нову мету навчання та виховання – розвиток інноваційної особистості, здатної до життєтворчості та самореалізації у нових соціальних умовах незалежної України.

Аналіз наукової літератури з означеної проблеми дає змогу виділити, як основні риси адаптованої, інноваційної особистості, так і певні стратегії їх формування та розвитку. Це, в першу чергу: відкритість новому досвіду. Безперечно, в умовах, коли швидко змінюється світ, людина також повинна постійно бути готовою до оновлення, накопичення нового соціального та життєвого досвіду, що має сприяти самореалізації. Це стосується усіх сфер життя: професійного, політичного, особистого, адже у сучасному світі люди часто змінюють професію, сферу діяльності, місце проживання тощо. Важливим чинником адаптації та успішності при цьому виступає уміння особистості відігравати різні соціальні ролі. Ці ролі можуть бути формальними і неформальними, пов’язаними з виробничими, сімейними, суспільними, політичними, дружніми стосунками, проте, успішність у кожній з них є запорукою загальної успішності та задоволеності людини власним життям. Таким чином, система виховання сьогодні повинна у повній мірі задовольнити потребу учня у розвитку соціальної активності, у засвоєнні нових соціальних ролей. Тоді особистість буде відкритою до нового досвіду, адаптованою до вимог і умов життя у динамічному сучасному суспільстві.

Педагогічною стратегією, що забезпечує формування такої риси особистості є постійне розширення рольового простору кожного учня, включення його в різноманітні види діяльності, що створює можливості для творчої самореалізації та накопичення досвіду соціальних стосунків.

Педагогічні технології, що використовуються у сучасній освіті, створюють сприятливі умови для вирішення даного питання: інтерактивні техніки розвивають комунікативні навички та активність, проектні технології у навчанні створюють можливості для самостійних досліджень, тренінги допомагають опанувати нові соціальні ролі та отримати можливість експериментувати у сфері спілкування, проекти у виховній роботі – обрати вид діяльності відповідно до власних нахилів та уподобань.

Важливою рисою інноваційної особистості є внутрішня свобода. Для її становлення потрібно постійно створювати для учнів ситуації вибору, як в навчальній, так і в позакласній діяльності. Ситуація вибору стимулює пізнавальний інтерес, відчуття відповідальності та власної гідності. Вибір учнями напрямків та завдань для самостійної роботи, гнучка система організації навчально-виховного процесу з урахуванням здібностей, нахилів, побажань учнів і їх батьків, можливість реалізувати себе в обраних видах діяльності є головною умовою формування внутрішньої свободи та відповідальності особистості.

Напруженість та зростання темпу життя часто призводять до перевантаження, виснаження людини. Саме тому особливого значення набуває така риса як емоційна стабільність та стресостійкість. Головною стратегією формування цієї важливої якості сучасної особистості є розвиток емоційного інтелекту, вміння керувати власними емоціями та протистояти стресам. Що ж необхідно для емоційної саморегуляції? Розуміння особливостей цієї сфери, вміння здійснювати емоційний обмін під час спілкування, відчувати почуття інших, допомагати їм та самому собі у складних, емоційно напружених ситуаціях. Проблема становлення емоційної культури особистості, розвиток емпатії є на сьогодні одним з найбільш важливих завдань будь-якого вчителя, і, в першу чергу класного керівника, як головного вихователя и наставника учня. Проте, у процесі психолого-педагогічного супроводу розвитку особистості дитини є ще один не менш актуальний напрямок: психологічна допомога у травмуючих ситуаціях, стресах. Стреси можуть бути пов’язані з різними причинами: втратою близької або просто референтної людини, відчуттям самотності у зв’язку з негативною позицією у міжособистісних стосунках в класному колективі, втратою мотивації навчання та смислу шкільного життя, почуттями провини, страху, сорому. Такі стреси дитина часто не спроможна подолати сама, на допомогу їй повинен прийти дорослий: вчитель, класний керівник, психолог. Від того наскільки вчасною і ефективною буде психологічна допомога залежить не тільки стан здоров’я, але и майбутнє людини.

Для інноваційної, креативної особистості дуже важливою є адекватна самооцінка. Правильна самооцінка є визначальним фактором становлення позитивної Я-концепції особистості. Вона є основою розгортання певного сценарію життя людини. Сценарій, що формується і закріплюється у дитячому віці, стимулює процеси саморозвитку та самореалізації особистості через мотивацію досягнення успіху та усвідомлення власної мети. Самооцінка формується та змінюється протягом всього шкільного віку. Особливо не стабільною, залежною від оточення вона стає у підлітковому віці, коли дитина прагне пізнати себе, знайти своє місце у системі відносин, реалізувати власні можливості. Якщо самооцінка підлітка є низькою, виникає емоційна напруга, невдоволеність собою, що може привести до проявів компенсаторної поведінки, коли учневі здається, що всі проти нього, ніхто не розуміє його проблем та труднощів. Прагнучи захистити себе від однолітків, учні з низькою самооцінкою часто поповнюють лави неформальних груп з асоціальною спрямованістю, що може приводити до негативних проявів у поведінці, шкідливих звичок та правопорушень. В той же час підлітки з занадто високою самооцінкою, часто бувають конфліктними, відчувають проблеми у спілкуванні, мають завищений рівень домагань.

Саме тому дуже важливо у системі виховної роботи створити умови для розвитку достатньо високої, але адекватної самооцінки. Для цього учень повинен краще пізнати себе, розкрити власні можливості, оволодіти навичками оцінювати свої досягнення і невдачі, порівнювати різні способи вирішення життєвих проблем. Для цього класний керівник може використати можливості самодіагностики (запропонувати учням використати психологічні тести, обміркувати їх результати та розробити програму саморозвитку), психологічні тренінги (для формування навичок взаємодії та розвитку рефлексії), різноманітні проекти (для стимулювання самостійної творчої діяльності відповідно до потреб та інтересів).

Рівень можливостей особистості багато в чому залежить від її рефлективності. Стратегією розвитку цієї якості є включення учнів у процес самоаналізу. Рефлексія може відбуватися на рівні усвідомлення психічних процесів та засобів оптимізації пізнавальної діяльності, аналізу моральних вчинків та соціальних ролей, що створює сприятливі умови для самоактулізації особистості. Сучасні технології навчально-виховного процесу у значній мірі побудовані на механізмах рефлексії, коли учні постійно розмірковують над питаннями: Що ми взнали сьогодні такого, чого не знали раніше? Чого ми навчилися такого, чого не вміли раніше? Що ми при цьому відчували? Що нас здивувало, порадувало на уроці? Які питанні ми задали б герою казки, автору, вченому, мандрівнику тощо?

Сучасні педагогічні технології позитивно впливають на розвиток спонтанності, тобто вміння швидко та адекватно реагувати в нестандартних ситуаціях, приймати миттєві ефективні рішення. Спонтанність розвивається у діяльності, що вимагає творчого підходу, гнучких нестандартних рішень. Така діяльність може бути реалізована, як на уроці, так і в позакласній роботі, зокрема, в виховних проектах, тренінгах, соціальних ініціативах.

Сучасна людина має мислити позитивно. Позитивне мислення може бути сформоване в процесі становлення основних складових позитивної Я-концепції особистості учня: когнітивної, емоційно-оціночної та поведінкової. Воно утверджує, насамперед, цінність людини, її гідність, вміння набувати досвід, навіть через помилкові дії, спрямованість на позитивне сприйняття реальності та її активне перетворення.

Інноваційний потенціал особистості в значній мірі залежить від рівня її життєвої компетентності. Реалізація компетентнісного підходу є важливим напрямком оновлення діяльності закладів освіти. При цьому компетентність розглядається як загальна здатність, що ґрунтується не лише на знаннях, але і на досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню. Безперечно, формування компетентності особистості є цілеспрямованим процесом, що здійснюється вчителем. При цьому функції самого педагога суттєво змінюються: на перший план виходять уміння організувати самостійну пошукову діяльність учнів, їх взаємодію з метою розвитку як мотивації, так і соціальних навичок. Такі можливості створюють сучасні продуктивні технології навчання, побудовані на основі активних методів та інтерактивних технік організації навчально-виховного процесу, за умови реалізації індивідуального підходу та психологічного супроводу учнів.

Таким чином, проблема формування та розвитку інноваційного потенціалу особистості є складною і багатофакторною, вона потребує системного дослідження з боку педагогів, психологів, фахівців.

Оволодіння особистістю загальнолюдськими цінностями неможливе тільки на рівні усвідомлення. У цьому процесі активну роль відіграють емоції. Тому на сучасному етапі розвитку педагогічної науки і шкільної практики суттєвого значення набуває проблема виховання духовної культури особистості та її важливої частини – емоційної культури. Актуальність розробки й вирішення даної проблеми визначається й тим, що вивчення та аналіз шкільної практики засвідчує наявність суперечностей між інтелектуальним та емоційним розвитком особистості, рівнем знань та емоційним сприйняттям учнів. Нерідко інтелектуальне випереджає емоційне. Психологами і педагогами відмічено, що емоційні процеси займають важливе місце у формуванні особистості дитини, а емоційна культура є складовою частиною духовної культури особистості. Емоції допомагають розкрити внутрішній світ людини, впливають на її вчинки, відіграють роль регуляторів людського спілкування.

Проблема виховання емоційної сфери школярів знайшла своє теоретичне обґрунтування в роботах філософів та культурологів – Аристотеля, Платона, Б. Спінози, І. Канта, Л. Фейербаха. Психологічні аспекти культури почуттів і емоцій знайшли своє відображення в працях Б. Ананьєва, Л.Божович, В. Вілюнаса, Л. Виготського, І. Джидар'ян, Б. Додонова, Я.Рейковського, Б. Теплова,

П. Якобсона та ін. У педагогічному аспекті культура почуттів та її питання цікавили зарубіжних педагогів І. Гербарта, Я.Коменського, Д. Локка, Ж.-Ж. Руссо, вітчизняних педагогів і діячів культури Г. Ващенка, О. Духновича,

Я. Козельського, С. Русову, Г. Сковороду, В.Сухомлинського, К.Ушинсь-кого та ін. Одним із перших, хто почав займатися проблемами емоційного виховання учнів, був В.О. Сухомлинський. Говорячи про гармонію у вихованні особистості, він відмічає необхідність єдності емоційного й інтелектуального, емоційного й естетичного, емоційного й морального. Емоційна культура, естетичні смаки та громадські якості не можуть, за його переконанням, формуватися на ґрунті емоційної бідності; емоційне безкультур'я у ставленні до людей породжує егоїзм. Видатний педагог був упевнений, що школа стане "майстернею гуманності", якщо буде вчити своїх вихованців відчувати відтінки думок і почуттів людей, їх емоційні стани. У дослідженнях Т. Антоненко, В. Бачиніна, Н. Крилової,

Л. Коваль, В. Толстих, П. Якобсона та ін. зосереджено увагу на пошуку засобів, шляхів формування культури емоцій у дітей різного вікового періоду.

Молодший шкільний вік – найбільш сприятливий період розвитку емоційної сфери, культури почуттів особистості. Одночасно із загальним розумовим розвитком учнів молодшого шкільного віку удосконалюється й діяльність їх аналізаторного апарату. Розвинений "апарат відчуттів" дає можливість учням пізнавати множинність властивостей предметів, явищ природи, продуктів людської праці, сприяє тому, що діти стають більш чутливими до гармонійних і дисгармонійних сполучень кольорів, звуків, рухів тощо. Підвищена чутливість, тобто сенситивність молодших школярів, зумовлена художнім типом їх особистості, для якої характерні схильність до естетичної і художньої діяльності, вразливість, емоційність, образність сприймання, тобто якості, властиві діячам мистецтв і талановитим читачам, глядачам, слухачам музики. Зростає й рівень естетичних переживань дітей, збагачуються їхні почуття, підвищується загальна культура. Сенсорна відкритість, емоційна чутливість, особлива сприйнятливість молодших школярів до мистецтва стають основою та умовою розвитку у них спостережливості, естетичних почуттів, що є необхідним для виховання емоційної культури.

Велике значення в процесі формування у молодших школярів культури емоцій і почуттів мають предмети мовно-літературного циклу та музика. Освітня галузь "Мова і література" передбачає опанування молодшими школярами української мови та інших мов як засобу спілкування і пізнання, прилучення до скарбниць духовності і культури, літературних надбань українського народу і народів світу, виховання громадянськості, патріотизму, національної самосвідомості. Важливим показником розвитку емоційної культури особистості є мова. У ній відбиваються культурні здобутки народу, його історія, світогляд, психічні властивості, морально-естетичні норми, смаки та ідеали. Тому рідна мова є найголовнішим засобом інтелектуального й емоційного розвитку людини і посідає почесне місце в навчальному плані загальноосвітньої школи. Основна мета навчання української мови – забезпечити початковий рівень комунікативних умінь та елементарних знань з мови та етнокультури українців, а також формування інтелектуально розвиненої особистості, громадянина України. Навчання української мови в початкових класах пов'язане з розвитком не тільки розумової діяльності дітей – порівнянням, аналізом, узагальненням, але й з емоційною сферою – почуттям задоволення від досягнутого, краси поетичного слова, здивуванням новим, невідомим тощо. Пізнання світу через словесне мистецтво відбувається на засадах того, що слово відображає не лише конкретні об'єкти життя, а й викликає відповідні переживання, прагнення, почуття. Отже, за допомогою художньої літератури здійснюється розвиток емоційно-чуттєвої сфери дитини.

Виховання в учнів початкової школи емоційної культури відбувається в тісному зв'язку з формуванням у них уявлення про цілісну картину світу. Вирішення цього завдання сьогодні неможливе без інтеграції як провідної ідеї в реалізації змісту освіти. Найбільш вдало реалізується ідея інтеграції в процесі викладання предметів мовно-літературного циклу і музики. Аналіз своєрідності мови, літератури і музики, програм, підручників, методичних посібників з цих навчальних предметів показав, що в кожному з них закладено можливості для емоційного розвитку учнів та організації роботи з емоційного виховання (виразне читання, увага до співрозмовника, форми вираження ввічливості, виявлення засобів милозвучності усного і писемного мовлення), а інтегроване вивчення цих предметів, що передбачає виявлення спільності мовної і музичної інтонацій, засобів їх виразності, жанрової природи літературного й музичного твору тощо, створює сприятливі умови для виховання емоційної культури молодших школярів.

Виховання в учнів емоційної культури буде ефективним лише за умов належної організації цього процесу. Педагогічні умови формування емоційної культури учнів передбачають створення педагогічних ситуацій на інтегрованих уроках (мови і музики, читання і музики), завдяки яким резерви дитячої психіки можуть розвинутися до рівня повноцінного естетичного становлення учня.

Однією з умов може стати загострення емоційної сприйнятливості школярів шляхом збагачення їх уявлень чуттєво-образною інформацією, використання музичних творів на уроках мови, читання і, навпаки, використання творів літератури на уроках музики. Музика на уроках літератури може вводитися як ілюстративний матеріал, що має конкретний зв'язок з темою; з метою розкриття загально-естетичних категорій мовою мистецтва, підсилення естетичної значущості окремих явищ; з метою створення емоційно-образної настроєності на відповідний "тон" сприймання. Література на уроках музики може використовуватися у формі вступної бесіди для створення відповідного емоційного настрою; як вербальна інтерпретація музичних творів; у формі наведення уривків з прозових та поетичних текстів з метою закріплення чи конкретизації художніх образів музичних творів. Як правило, увага учнів під час читання літературного твору зосереджується на описі подій, вчинків героїв, а внутрішній світ, їхні переживання й думки їхні залишаються поза увагою. З метою розкриття глибинної суті літературних творів учителю важливо активізувати образне мислення школярів, здатність до аналогій та асоціацій. Великою допомогою в реалізації цього завдання можуть стати музичні твори. Музика допоможе дітям розкрити емоційні грані літературного твору, наповнити сприймання емоціями та почуттями. Аналогічно емоційність сприймання музичного твору можна посилити шляхом ознайомлення учнів перед слуханням з подіями, що відбуваються у творі, або з подіями, що надихнули композитора на створення твору. Це може бути літературний сюжет, вірші-спогади, листи композитора тощо.

Художній твір є основою сучасного уроку читання, організація роботи з яким є складною справою для кожного педагога. Це зумовлено тим, що в кожному класі протягом навчального року діти ознайомлюються з творами різними за жанром, за обсягом, складністю. Це в свою чергу потребує від учителя творчого підходу до кожного уроку читання. Але від того, наскільки цілеспрямовано вчителеві вдається врахувати особливості сприймання учнями певного віку жанру, змісту, активізувати емоції, мислення, значною мірою залежить результат опрацювання твору, позитивного впливу його на всебічний, а особливо мовленнєвий розвиток дитини. (Додаток 1)

З особливостями байки як жанру та з постаттю Л.Глібова діти ознайомлюються на першому уроці з теми "Байки". Тому саме друге заняття, на мою думку, дає більші можливості для глибокої роботи над твором "Коник – Стрибунець".

Враховуючи художній жанр, вікові, індивідуальні особливості сприймання його учнями певного віку, я вибирала ті види роботи над текстом, які б допомогли зрозуміти прочитане, уявити, засвоїти предмети і явища, картини в тому порядку й повноті, як прагнув того автор, подивитися на речі його очима, мислити його думками, переживати разом з ним, тобто дати дитині змогу виявити власний емоційно – естетичний відгук на зображене.

Байка має добре зрозумілий сюжет і моральний висновок, повчальна сутність якого зрозуміла усім людям. Діалогічність тексту створює динамічність розгортання дій, підкреслює характерні особливості мовців. Діти розуміють, що влучність і виразність української мови виявляється не тільки в описуванні позитивних явищ або прекрасного в житті, а й у зображенні негативного. Українське слово, насичене глибоким змістом і почуттям, приносить естетичну насолоду. Така робота вчить розуміти смислові та емоційні відтінки слів у тексті, відчувати виражальні функції мови й естетично її сприймати.

Далі мені хотілося б поділитися власними спробами навчання дітей не тільки сприймати емоційно текст художнього твору, а й виконувати ними посильну творчу роботу, пробувати самостійно відкривати для себе істину. Пропоную дітям поміркувати, посперечатись і, можливо, не погодитись з автором або знайти інший вихід із ситуації. Учням дуже сподобалось таке творче завершення роботи над текстом.

Кожний з них зумів удосконалити техніку читання, бо потрібно було не раз звертатись до ніби знайомого тексту і знаходити в ньому ще багато такого, чого раніше не помічав, узагальнити те, що знав раніше, з тим, що пізнав, провести самостійне, ніким ненав’язане дослідження поведінки персонажів, виразити його в інших ще неосвоєних формах – стати критиком. Все це виробляло в дітей готовність до навчання, дало їм можливість вибору та відповідальності.

За такого підходу й умов проведення уроків читання третьокласники на досить високому рівні сприймають текст, аналізують твір в єдності форми і змісту, визначають характеристику головних дійових осіб, орієнтуються в художніх деталях твору, виконують з цікавістю і захопленням творчу роботу.

Важливим фактором виховання емоційної культури молодших школярів є особистість учителя, його професіоналізм, творчий підхід, вміння створювати атмосферу співдружності, співтворчості, спілкування. (Додаток 2).

Формування духовно багатої людини, яка глибоко розуміє твори мистецтва, має розвинуті естетичні смаки, відчуває красу навколишнього світу і прагне до творчого перетворення дійсності за законами прекрасного, – одне з головних завдань сучасної школи. А це передбачає, в першу чергу, збудження позитивних почуттів в учня, які поступово трансформуються в емоційні властивості його особистості.

Видатний швейцарський педагог І.Г.Песталоцці більш, ніж два століття тому пропонував починати будь-яке спільне навчання різних людей з об’єднання їх "через настрій". Він справедливо вважав, що "щирий душевний настрій і життєва сила, яка гармонує з цим настроєм, за своєю природою уникають будь-якого розважального зайвого слова".

У працях великого вітчизняного педагога К.Д.Ушинського знаходимо чимало цікавих висловлювань про особливості розвитку емоційних станів школярів. Привертає нашу увагу думка педагога, що дитина розпізнає серцем почуття, які вона викликає в дорослих: "Переживання, що промайнули на обличчі і в очах у дорослої людини, інстинктивно відбиваються в нервах дитини і впливають на її душевний стан". Справедливо пише К.Д.Ушинський, що "діти не вміють приховувати своїх почуттів, та, коли їх переслідуватимуть за почуття, вони швидко навчаться таїти їх і тоді – вихователь блукатиме у темряві". Відомі з цього приводу і висловлювання педагогів А.С.Макаренка та В.О.Сухомлинського, які в радісних почуттях та переживаннях дитини вбачали значний резерв внутрішніх сил, життєвої енергії.

Діти, а передусім молодшого шкільного віку, дуже імпульсивні, особливо хлопчики. Вони хочуть усе знати, виявляють у своїй діяльності надзвичайну активність, та енергію. "Ці хлопчики і дівчатка, – писав А.С.Макаренко, – і менше знають, і менш у них фізичної сили, але вони, як кров у організмі. Як кров, вони нестримно швидкі і всюдисущі. Вони проймають своєю участю, словом, сміхом, вимогливістю і упевненістю кожну ділянку роботи, всюди метушаться Їх рухливі фігурки щось тягнуть, вигукують, потім раптово, як горобці, цілою зграєю схоплюються і перелітають на нову лінію, де потрібна допомога" .

Це дуже виразне зображення імпульсивності дітей молодшого шкільного віку, а також дані психолого-педагогічної літератури, практичний досвід дозволяють стверджувати, що рухливість, активність, швидка зміна настрою, почуттів вирішують долю навчально-виховного процесу. Особисті переживання школярами явищ навколишнього життя відкривають приховані резерви життєвої енергії, у багато разів збільшують прояви поведінкової активності. Разом з цим, можна стверджувати, що в почуттях дитини відкривається те, що їй дороге, що її хвилює, що захоплює, а що відштовхує, чого вона боїться, чому радіє, що викликає в неї сум, а що залишає байдужим. У різноманітних переживаннях віддзеркалюється ставлення дитини до явищ суспільного життя, до навчально-виховного процесу.

Саме в навчально-виховному процесі початкової школи виникають сприятливі ситуації узагальнення конкретних переживань, емоцій, виникають сприятливі умови для розвитку емоційної сфери учня, можуть з’являтися нові, бажані нам типи емоційних станів і відходити на задній план або зовсім зникати почуття соціально шкідливі. (Додаток 3)

Як було вже зазначено, емоційні стани учнів початкових класів виконують ряд педагогічних функцій:

- функцію згуртування, об’єднання учнів (емоційний контакт між учнями, перебування в однозначній емоційній ситуації);

- формування емоційної культури учня, яка включає емоційну чутливість до широкого кола явищ життя, розвинену здатність до співпереживання з іншими, вміння розуміти, поважати і цінувати почуття інших, поділяти свої переживання з іншими тощо;

- енергоутворювальну функцію, яка виникає під впливом емоційно-почуттєвої насиченості навчально-виховного процесу;

- ціннісно-орієнтаційну функцію, або здатність до орієнтування – це здатність почувати, що є навколо тебе, хто тебе оточує, це здатність відчувати також все те, що дитина неможе бачити, але може відчути серцем.

Можна згадати про такий факт. Виступаючи з доповіддю в Інституті соціальної педагогіки, відомий польський психолог, педагог Януш Корчак продемонстрував у рентгенівському кабінеті серце хлопчика, який злякався у новій обстановці. Поставивши його на мить перед рентгенівським апаратом, педагог звернувся до слухачів: "Дивіться і запам’ятовуйте. Тоді, коли ви гніваєтесь і коли ви втомились, коли діти стають нестерпні і виводять вас із себе, коли ви сердитесь і галасуєте, коли в нападі гніву ви намагаєтеся покарати, згадайте, що так виглядає і так реагує серце дитини".

Як же побачити вчителю без рентгенівського апарату, як виглядає, як реагує серце дитини на існуючі в школі стосунки, прояви милосердя або гніву та інших емоційних станів з боку дорослих, друзів?

На мій погляд, щоб, за висловом К.Д.Ушинського, "не блукати у темряві", треба дуже ретельно пізнати індивідуальні властивості емоційної сфери дітей молодшого шкільного віку. На перший погляд, вони однакові. Дійсно, згадаймо, з яким хвилюванням діти спостерігають за грою собаки з цуценятком, як вони голосно сміються підчас перегляду цікавого фільму або вистави, які різкі переходи: від співчуття герою – до обурення його супротивником, від суму з приводу його невдач – до бурхливого виразу радощів. Велика рухливість, численні жести, різкі зміни в міміці свідчать про яскравий емоційний відгук дитини. Але чи всі діти однаково сприймають ці явища, однаково відгукуються на них? Однозначно можна відповісти – ні. Тому дуже важливо звернути увагу на індивідуальність емоційних станів дітей молодшого шкільного віку, які виявляються, перш за все, в характері їх "реактивності", у якостях їх виразів.

Відомо, що наслідки емоційної поведінки дітей коріняться в особливостях їх темпераменту, у властивостях типу нервової діяльності. Все це важливо пам’ятати для того, щоб не спрощувати і не схематизувати риси емоційної поведінки дитини шляхом їх прямолінійного віднесення до одного з чотирьох головних типів темпераменту.

Цікавий матеріал щодо індивідуальності емоційних станів школяра дають дослідження В.С.Мерліна та його співробітників. Ці роботи виразно показали відмінності в емоційних станах дитини, яка належить до різних типів нервової діяльності.

Наприклад, для сильного, врівноваженого та рухливого типу характерні: підвищена активність, сміливість, стриманість, підвищений позитивний настрій, швидке виникнення і зміна емоційних станів.

А для сильного, неврівноваженого, рухливого типу основними показниками виступають: підвищена активність, афективність, запально-збуджений стан, швидкість рухів та мови, виразність міміки та пантоміміки.

Що стосується сильного, врівноваженого, але інертного типу, то для нього характерна сміливість, стриманість, слабка емоційна збудженість, повільне зародження і зміна почуттів та емоційних станів, рівний, спокійний настрій, бідність міміки.

Характеристиками слабкого типу виступають мала активність, пригніченість та розгубленість при невдачах, повільна зміна емоційних станів, повільність рухів та мови, бідність мімічних рухів.

Емоційний стан дитини дуже індивідуальний, він залежить від багатьох факторів, які мають різне для дитини значення: це спілкування з товаришами, переживання від цього спілкування, ставлення до вихователів, почуття неповноцінності, депресії тощо.

Наслідки різного емоційного сприйняття світу дітей простежуються і в особливостях їх темпераменту, різних типів нервової діяльності, від приналежності до того чи іншого астрологічного знаку. Що стосується останнього, то треба зазначити, що в сучасній психології з'явилося чимало теорій, згідно з якими виховання та навчання дитини треба здійснювати у відповідності до психологічних особливостей дитини, набутих під різними знаками Зодіаку (Козерога, Водолія, Риби, Овна, Тільця, Близнюків, Рака, Лева, Діви, Терезів, Скорпіона і Стрільця). Беручи до уваги накопичений досвід відомого астролога С.А.Сирджанхара з виховання дітей з урахуванням зодіакального психотипу, який, поряд із знанням особливостей темпераменту, нервової системи дитини, допоможе вихователям розібратися в палітрі емоційних станів вихованців, визначити, чому різні діти так неоднаково поводяться в одній і тій самій ситуації. Вченими були виділені основні типи емоційних станів учнів молодшого шкільного віку, враховуючи їх належність до того чи іншого знаку Зодіаку.

Можна по-різному ставитися до твердження про необхідність урахування у своїй роботі особливостей емоційних станів дітей різних психотипів. Але серед різноманіття факторів, які впливають на особливості емоційної поведінки дітей під час проведення виховних заходів, на уроках, вони, безсумнівно, мають велике значення.

Таким чином, урахування індивідуальних властивостей емоційних станів учнів молодшого шкільного віку з використанням їх астрологічного психотипу можуть стати психологічним "фоном" для вихователя, вчителя. І це незалежно від того, чи будуть ці зусилля спеціально спрямовані на формування гуманних якостей – співчуття та співпереживання, чи будуть націлені на формування інших, які б стали стійкими проявами їх позитивної емоційної поведінки. Сказане можна підтвердити цілеспрямованою роботою вчителів початкових класів із збагачення емоційної сфери учнів на уроках читання з використанням ігор-драматизацій за сюжетами українських народних казок, які були підготовлені з урахуванням особливостей дітей різних астрологічних типів. Саме астрологічна здатність дитини описати свої думки, настрій героїв, у формовані уміння визначити найцікавіші моменти казки, висловити почуття, що викликані діями героїв, і свідчила про збагаченість їхньої емоційної сфери. Розроблений ряд завдань та запитань, які доцільно використати в бесідах на уроках читання українських народних казок, допомогли дітям різних астрологічних типів глибоко усвідомити та емоційно розуміти дії персонажів. Ось деякі з цих завдань:

Як би ти вчинив на місці героя твору? Чи згоден ти з його ставленням до подій?

Про що ти думаєш, коли читаєш опис природи? Який настрій у тебе виникає?

А який у тебе сьогодні настрій? Намалюй фарбами на аркуші.

Результати дослідження переконують, що позитивна спрямованість емоційних станів дитини певного астрологічного типу залежить від народження в душі вихованця вражень від казкових образів. Саме в період великого емоційного піднесення зникають негативні почуття: образи агресії, жорстокості тощо. Саме через казки формуються в дітей різних астрологічних типів розуміння краси, добра. В.О.Сухомлинський справедливо називав казку вітром, “що роздмухує вогник позитивних емоцій”.

Підсумовуюче сказане, треба звернути увагу і на те, що втручатися в життя дитини: Козерога, Водолія, Риби, Овна, Тільця, Близнюків, Рака, Лева, Діви, Терезів, Скорпіона і Стрільця – треба дуже обережно, поважаючи характерні почуття вихованців, рахуючись з ними, пам’ятаючи, що кожна дитина має право бути такою, якою вона є, а тому необхідно її такою і сприймати. А для вихователів, вчителів пропонується типологія емоційних станів молодших учнів різної астрологічної спрямованості, яка, на мій погляд, допоможе у спілкуванні з ними. (Додаток 4)

В даний час все частіше піднімається питання про те, що необхідно використовувати всі наявні педагогічні ресурси для ефективного розвитку дитини. Сучасна педагогічна наука, що дивиться на освіту як на відтворення духовного потенціалу людини, має в своєму розпорядженні різноманітні сфери освітньої дії на дитину. Сфера мистецтва розглядається як простір, сприяючий формуванню соціально-естетичної активності особи. На думку сучасних учених, що досліджують проблеми дошкільної освіти, розкриттю внутрішніх якостей особи і самореалізації її творчого потенціалу найбільшою мірою сприяє синтез мистецтв.

Цей погляд на виховання дитини зробив актуальною проблему освіти і виховання дошкільників засобами театрального мистецтва, як могутнього синтетичного засобу розвитку іх творчих здібностей. (Л.С.Виготський, Б.М.Теплов, Д.В.Менджерицька, Л.В.Артемова, Е.Л.Трусова,. Р.І. Жуковська, Н.С.Карпінська і ін.)

Мистецтвом театру є органічний синтез музики, танцю, живопису, риторики, акторської майстерності, поєднує в єдине ціле засоби виразності, наявні в арсеналі окремих мистецтв, тим самим, створює умови для виховання цілісної творчої особи, сприяє здійсненню мети сучасної освіти. Театр - це гра, диво, чарівництво, казка! Дитинство кожного з нас проходить в світі рольових ігор, які допомагають дитині освоїти правила і закони дорослих людей. Кожна дитина грає по-своєму, але всі вони копіюють в своїх іграх дорослих, улюблених героїв, прагнуть бути схожими на них: на красуню Забаву, пустотливого Буратіно, добру Дюймовочку. Ігри дітей можна розглядати як імпровізовані театральні постановки. Дитині надається можливість побувати в ролі актора, режисера, декоратора, бутафора, музиканта. Виготовлення бутафорії, декорацій, костюмів дає привід для образотворчої і технічної творчості дітей. Діти малюють, ліплять, шиють, і всі ці заняття набувають сенс як частина загального, такого, що хвилює дітей, задуму. Особливе значення в дитячих освітніх установах можна і потрібно приділяти діяльності, що театралізується, всім видам дитячого театру, тому що вони допомагають:


  • сформувати правильну модель поведінки у сучасному світі;

  • підвищити загальну культуру дитини, залучати до духовних цінностей;

  • познайомити його з дитячою літературою, музикою, образотворчим мистецтвом, правилами етикету, обрядами, традиціями, прищепити стійкий інтерес;

  • удосконалювати навик утілювати в грі певні переживання, спонукати до створення нових образів, спонукати до мислення.

Крім того, театралізовану діяльність, що є джерелом розвитку відчуттів, глибоких переживань дитини, тобто розвиває емоційну сферу дитини, примушуючи співчувати персонажам, співпереживати розігруваних подіям. Найкоротший шлях емоційного розкріпачення дитини, зняття замкнутості, навчання відчуттю і художній уяві - це шлях через гру, фантазування, письменництво. «Театралізована діяльність, є невичерпним джерелом розвитку відчуттів, переживань і емоційних відкриттів дитини, залучає його до духовного багатства.»

З театральною діяльністю тісно зв'язано і вдосконалення мови, оскільки в процесі роботи над виразністю реплік персонажів, власних висловів непомітно активізується словник дитини, удосконалюється звукова культура його мови, її інтонаційний лад.

Нова роль, особливо діалог персонажів, ставить дитину перед необхідністю ясно, чітко, зрозуміло висловлюватися. У неї поліпшується діалогічна мова, її граматична будова, він починає активно користуватися словником, який, у свою чергу, теж поповнюється. Беручи участь в діяльності, що театралізується, діти знайомляться з навколишнім світом у всьому його різноманітті через образи, фарби, звуки, а правильно поставлені питання примушують їх думати, аналізувати, робити висновки і узагальнення, сприяють розвитку розумових здібностей. Любов до театру стає яскравим спогадом дитинства, відчуттям свята, проведеного разом з однолітками, батьками і педагогами на незвичайному чарівному світі. Театралізована діяльність, створює умови для розвитку творчих здібностей. Цей вид діяльності вимагає від дітей: уваги, кмітливості, швидкості реакції, організованості, уміння діяти, підкоряючись певному образу, перевтілюючись в нього, живлячи його життям. Тому, разом із словесною творчістю драматизація або театральна постановка, представляє найчастіший і поширеніший вид дитячої творчості. Театралізована діяльність лежить глибоко в природі дітей і знаходить свій вираз стихійно, незалежно від бажання дорослих. Найбільша цінність дитячої театралізованої діяльності полягає в тому, що драматизація безпосередньо пов'язана з грою (Л.С.Виготський Н.Я.Михайленко), тому найбільш синкретична, тобто містить в собі елементи найрізноманітніших видів творчості. Діти самі складають, імпровізують ролі, інсценують який-небудь готовий літературний матеріал. (Додаток 5)


Висновки:

Матеріали досвіду відповідають темі: «Формування емоційної культури як складової креативної особистості на уроках читання та в позаурочний час».

У досвіді описано різноманітність прийомів та методів роботи на уроках та в позаурочний час щодо формування емоційної культури у молодших школярів. Застосування цих методів позитивно впливають на креативний розвиток особистості, на збагачення їхніх почуттів та підвищення загальної культури.

Активізацію навчального процесу я бачу в застосуванні ігрових форм, інсценізації на уроках читання, у виховних заходах та в позаурочний час. Створення позитивної емоційної атмосфери на уроках допомагає більш розкритися учням, стимулює їхню пізнавальну активність.

Вважаю та на конкретних фактах доводжу, що розвивати емоційну культуру потрібно починати з дошкільного віку у ДНЗ та продовжувати у початковій школі. Таким чином інсценізація, діалогічне мовлення, використання театральних вистав та п’єс стимулює загальному розвитку образного та асоціативного мислення, креативному потенціалу особистості, здатної до життєвотворчості та самореалізації у нових соціальних умовах незалежної України.

Ці сучасні технології використовуються як на уроках так і в позашкільній діяльності.




Л і т е р а т у р а
1. Корчак Я. Избранные педагогические произведения. – М.: Просвещение. – 1966. – 115 с.

2. Макаренко А.С. Твори: В 7 т. – К.: Радянська школа, 1954 – Т.5 – 207 с.

3. Песталоцци И.Г. Статьи и отрывки из пед.соч. – М.: Просвещение, 1959. 190 с.

4. Ушинський К.Д. Вибрані пед.твори: В 2–х т. – К.: Радянська школа, 1983, – т.1.-220 с.

5. Сухомлинський В.О. Народження громадянина // Вибрані твори: В 5 тт. – К.: Рад. школа, 1977. – Т. 3. – С. 283-658.

6. Терентьева Н.А. Художественно-творческое развитие младших школьников на уроках музыки в процессе целостного восприятия различных видов искусства. – М.: Прометей МГПИ им. В.И. Ленина, 1990. – 184 с.

7. Кабалевский Д.Б. Воспитание ума и сердца. – М.: Просвещение, 1984.– 206 с.

8. Назайкинский Е.В. О психологии музыкального восприятия. – М.: Музыка, 1972. – 333 с.

9. Коваль Л.Г. Виховання почуття прекрасного. – К.: Рад. школа, 1983.

– 120 с.


10. Турська О.В. Виховання емоційної культури підлітків засобами предметів мовно-літературного циклу: Автореф. дис. ...канд пед. наук: 13.00.07. – Запоріжжя, 2000. – 21 с.

11.Маханева М.Театрализованная деятельность дошкольников //Дошк.восп.–1999.- N11.- С.8-14



12. Медведь Н.М. Розвиток діалогічного мовлення засобами інсценізації. «Основа», 2007. С. 26-29, 61-66.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка