Класифікація уроків по способу проведення

результаті виділялись урок-лекція,урок –семінар, урок-бесіда, кіно-урок, програмований урок, урок-конференція, урок самостійної роботи учнів, уроки лабораторних та інших практичних занять.

Всі ці типи уроків можна обєднати одним тенрміном – «нестандартний урок». Термін нестандартний урок зявився у 70-ті роки 20 ст. Вчителі почали використовувати нестандартні форми проведення уроків внаслідок загострення проблеми, повязанної зі зниженням зацікавленості школярів до навчання.

Під нестандартним уроком розуміють імпровізоване навчальне заняття з нетрадиційною структурою.

Ставлення до таких уроків досить неоднозначне. Однак, незаперечно,що нестандартні уроки підвищують зацікавленість учнів до предмету, розвивають творчість, навчають працювати з різними джерелами знань, у якісь мірі знімають перевантаження учнів домашніми завданнями, розширюють кругозір.

Розглянемо деякі з них.

• 
  організація діяльності вчителя й учнів;
  
• 
  формулювання теми, постановка мети і завдань;
  
• 
  актуалізація опорних знань учнів;
  
• 
  викладення змісту дидактичного матеріалу вчителем, забезпечення умов сприйняття та засвоєння його учнями;
  
• 
  узагальнення та систематизація знань учнів, здобутих у про­цесі читання лекції.
  

• 
  визначити оптимальний обсяг нової інформації;
  
• 
  забезпечити відповідність інформації теоретичним поло­женням тієї науки, до якої належить навчальний предмет;
  
• 
  акцентувати увагу учнів на основному, істотному;
  
• 
  забезпечити повноту та глибину реалізації змісту навчального матеріалу;
  
• 
  вибрати та раціонально використати методи і засоби викла­ду змісту лекції;
  
• 
  визначити метод-домінанту викладання навчального матері­алу (репродуктивний, проблемний, творчий);
  
• 
  уникати перевантаження учнів при визначення домашнього завдання.
  

• 
  вступна,
  
• 
  оглядова,
  

• 
  узагальнююча,
  
• 
  лекція-інструктаж.
  
• 
  розкриття провідних ідей і аспектів курсу навчального пред­мета;
  
• 
  визначення перспективи навчальної роботи з учнями щодо оволодіння змістом курсу предмета;
  
• 
  забезпечення цілісного сприйняття та уявлення про предме­ти, які вивчаються, їхню практичну значущість.
  

•^ порівняння,

•^ співставлення,

•^ опора на знання учнів, здобуті у практичній діяльності та спіл­куванні,

•^ доведення,

•^ висновки,

•^ оціночні судження.

Оглядова лекція проводиться, як правило, з метою:

> висвітлення широкого кола питань з того чи іншого курсу навчального предмета,

> ознайомлення з новою інформацією з цих питань,

> розширення світогляду учнів,

> підготовка учнів до логічного сприйняття систематизованої інформації та засвоєння системних знань.

Прийоми оглядової лекції: розповідь, опис та аналіз фактів, явищ, процесів.

Засобами реалізації змісту оглядової лекції є раціональне поєднання слова вчителя та наочності (таблиць, кодокарт, кодо-фільмів, різних видів ТЗН, зокрема комп'ютера та ін.).

Узагальнююча лекція зазвичай проводиться після вивчення повного курсу навчального предмета або великого його розділу з метою систематизації та поглиблення знань учнів. Вона є підсу­мком системи проведених раніше уроків і включає провідні аспе­кти курсу даного навчального предмета. У процесі уза­гальнюючої лекції доцільним є використання узагальнюючих таблиць, схем, ТЗН тощо.

Лекція-інструктаж проводиться з метою підготовки учнів до семінару, лабораторної роботи, практичного заняття.

При підготовці лекції-інструктажу вчитель:

чітко визначає місце теми лекції в логічній структурі курсу навчального предмета;

визначає оптимальний обсяг навчального матеріалу;

вибирає оптимальні форми, методи та засоби ефективної його реалізації.

• акцентує увагу на можливих та доцільних шляхах ви­користання теоретичних знань, навичок і вмінь у процесі само­стійної роботи;

• дає розгорнуте трактування того кола питань, які передбачено розглянути на наступному занятті;

• ставить завдання репродуктивного, реконструктивного, варіа­тивно-тренувального, пошукового та творчого характеру;

• зосередження увага учнів на джерелах додаткової інформації.

Типи лекцій залежно від форми організації і керування навча­льно-пізнавальною діяльністю учнів:

> монологічна,

> полемічна.

> діалогічна,

Ш викладання її змісту самим учителем, який розкриває ті чи інші положення у вигляді готових висновків;

Ш учні сприймають на слух інформацію, фіксують основні положення, запам'ятовують.

Переваги монологічної лекції:

• 
  вчитель може чітко визначити обсяг змісту лекції та забезпечити його реалізацію,
  
• 
  регламентувати власну діяльність і діяльність учнів,
  
• 
  дозувати матеріал за блоками й фрагментами,
  
• 
  варіювати ними залежно від сприйняття учнями інформації.
  

• 
  відносна пасивність учнів,
  
• 
  недостатність зворотного зв'язку щодо засвоєння її змісту,
  
• 
  відсутність можливості оперативно внести корективи у зміст лекції, навчально-пізнавальну діяльність учнів та її результ
  

• 
  вчителем добре продумані та сформульовані запитання для
  
• 
  діалогу з учнями,
  
• 
  передбачені можливі варіанти відповідей на них,
  
• 
  визначені серед них найбільш суттєві.
  

• доцільний вибір теми лекції;

• постановка триєдиної мети та завдань лекції;

• розробка систем питань (плану), що розкривають зміст лекції;

• знання основної та допоміжної літера­тури з теми лекції;

• підбір засобів реалізації мети;

• визначення провідних ідей;

• вибір оптимальної структури лекції;

2.прийоми викладан­ня вчителем на­вчального матеріа­лу

• логічність викладання матеріалу;

• використання наочності, у тому числі ТЗН, комп'ютерної техніки, додаткового дидактичного матеріалу;

3.прийоми організа­ції навчально-пізнавальної діяль­ності учнів у про­цесі читання лекції

• складання розгорнутого або тезисного плану;

• конспектування лекції;

• фіксація фактів, які необхідні для на­ступного проведення практичного заняття чи лабораторної роботи, розв'язання задач тощо;

вибір прийомів запису матеріалу лек­ції;

4.способи активізації навчально-пізнавальної діяль-ностіучнів

• постановка запитань і завдань для ана­лізу;

• зіставлення і порівняння різних фак­тів, явищ;

• формулювання самостійних висновків та пропозицій

• за допомогою відомих прийомів спіл­кування під час її читання: "Це особли­во важливо!..", "Вдумайтесь...", "Звер­ніть увагу..." тощо;

• за допомогою таких висловів: "Зро­бимо висновки", "Отже ми бачимо...";

• риторичних запитань, на які пізніше дасть відповідь сам учитель: "Чим по­яснити цей факт?", "Як пов'язані між собою ці події?";

• за допомогою пауз, які дають змогу учням вдуматися у викладене;

6.тип лекції залежно від дидактичної мети і її місця в логічній структурі навчального мате­ріалу

• вступна;

• оглядова;

• узагальнююча;

• лекція-інструктаж;

7.тип лекції залежно від форми організа­ції і керування на­вчально-пізнавальною дія­льністю учнів

• монологічна;

• діалогічна;

• полемічна;

• стан дисципліни учнів;

• інтерес до інформації, викладеної вчи­телем;

• якість виконання навчальних завдань;

• вміння учнів робити висновки, вноси­ти пропозиції;

• міцність, повнота та глибина знань учнів з висвітленої теми

• 
  закріплення, розширення та поглиблення знань учнів, здобу­тих раніше на уроках;
  
• 
  формування і розвиток навичок самостійної роботи учнів;
  
• 
  реалізація диференційованого підходу до навчання з ураху­ванням індивідуальних особливостей учнів;
  
• 
  створення умов для формування й розвитку їхніх пошуково-творчих знань та навичок.
  

> випереджальні,

> навчальні,

> узагальнюючі (підсумкові)

> формувати вміння орієнтуватися у змісті навчального матеріалу,

> виділяти описовий, пояснювальний та інструктивний матеріал,

> визначати головне, істотне у змісті теми.

. обов'язкового інструктажу,

. розробки групових та індивідуальних завдань,

. контролю за процесом підготовки учнів до семінару,

. розробки системи навчальних завдань для самостійної ро­боти.
Навчальний семінар проводиться у процесі вивчення теми та ставить за мету:

> поглибити знання,

> сформувати уміння та навички застосування теоретичних знань учнів у практичній діяльності;

> усунути прогалини у навчальних досягненнях учнів із засво­єної теми.

обговорення, дискусія, аналіз, висновки і пропозиції.

Його мета — формувати вміння та навички учнів самостійно систематизувати і поглиблювати знання, використовувати їх у практичній діяльності.

• 
  . визначити місце семінару в системі інших уроків з навчального предмета;
  
• 
  . правильно сформулювати тему, мету і завдання семінару;
  
• 
  . визначити обсяг матеріалу для розгляду на занятті;
  
• 
  . розробити питання та диференційовані завдання для обговорення;
  
• 
  . скласти перелік основної та додаткової літератури;
  
• 
  . завчасно (за 10— 15 днів до заняття) довести до відома учнів план семінару;
  
• 
  . повідомити про форму організації та проведення заняття;
  
• 
  . визначити роль кожного учня як активного його учасника підсумкового семінару;
  
• 
  . підготовити спільно з учнями необхідний наочний матеріал;
  
• 
  . забезпечити методичне та технічне оснащення семінарсько­го заняття;
  
• 
  . організувати виставку книг, посібників, зразків наочних ма­теріалів, самостійних творчих робіт учнів та ін.
  

> Бажано викликати надійних учнів, але не найсильнишіх. Сильні учні повинні бути у резерві та залучатися в ролі опо­нентів, яким можна доручити узагальнення виступів з того чи ін­шого питання семінару.

> Після першого повідомлення чи виступу викликаного вчи­телем учня в обговоренні питання можуть брати участь всі ба­жаючі. При цьому їм дозволяється користуватися конспектами, підручниками, будь-якими джерелами.

> Вчитель стежить за тим, щоб під час семінару була створе­на атмосфера доброзичливості та взаємної довіри, вільного обмі­ну думками, співробітництва та співдружності.

> Активізація навчально-пізнавальної діяльності учнів на се­мінарі залежить від вільного вибору опонентів, створення про­блемних ситуацій, розгортання мікродискусій.

> Завершується семінарське заняття підбиттям підсумків обговорюваної теми, оцінюванням знань учнів.

• співвідношення вивченого та нового матері­алу;

характер матеріалу, що дає змогу поглибити знання учнів, підвищити їх

• інтерес до навчального предмета, розширити світогляд;

• можливість забезпечити учнів літературою з теми;

• врахування ступеня сформованості в учнів умінь та навичок самостійної роботи;

• розчленування теми на конкретні питання;

• інструктаж щодо роботи з основною та дода­тковою літературою;

• вибір форм самостійних повідомлень учнів — доповідь, реферат, виступ, опонування;

• підготовка ілюстративного матеріалу;

технологія проведення семінару

• повідомлення теми, мети та завдань заняття;

• надання слова учням для повідомлення з пи­тань семінару;

• коментар щодо повідомлень учнів;

• концентрування уваги учнів на питаннях, які передбачені планом;

• постановка питань у процесі повідомлень учнів, що спонукають до дискусії, вимагають доказовості, міцних знань, винахідливості;

• чи всі питання розкриті;

• глибина та повнота їх висвітлення;

• кількість "активних" учасників семінару; активізація і стимулювання учнів у процесі роботи;

• чи розкрита тема;

• які знання здобули учні;

• ставлення до заняття і творча активність уч­нів;

• досягнення мети заняття;

• оцінювання і стимулювання учнів до актив­ної участі в семінарі;

• похвала за кращі відповіді та активну участь у роботі семінару;

результати­вність семі­нарського заняття

закріплення та поглиблення здобутих раніше знань учнів;

• набуття нових знань;

• формування в учнів умінь та навичок, зок­рема самостійної роботи з першоджерелами;

• розвиток здібностей учнів;

• формування умінь застосовувати теоретичні знання на практиці;

• ступінь творчого мислення учнів;

• самоорганізація та самоконтроль

> формування знань, умінь і навичок учнів;

> їх закріплення та вдосконалення;

^ узагальнення результатів самостійної пізнавальної діяльності учнів;

> поглиблення, зміцнення та розширення здобутих знань;

> розвиток і саморозвиток творчих здібностей учнів, їхньої ак­тивності;

> створення передумов самовиховання, самовдосконалення, самовизначення учнів.

Типи шкільних конференцій:

оглядові, підсумкові, тематичні.

> систематизаця знань, умінь та навичок учнв,

> стимулювання їхньої пізнавальної активності,

> забезпечення системних знань учнів,

> формування колективних й особистісних відносин,

> формування самостійності у виборі засобів, форм і методів навчально-пізнавальної діяльності.

•^ на початку вивчення того чи іншого предмета з метою роз­криття перспективи вивчення нового курсу;

•^ в середині або наприкінці його вивчення з метою розширен­ня, поглиблення та систематизації знань, умінь і навичок учнів.

Підсумкова конференція проводиться як заключний етап ви­вчення певного розділу навчальної програми. Це може бути кон­ференція з підбиття підсумків вивчення творчості окремого письменника; окремого великого за обсягом літературного твору; зі споріднених проблем різних навчальних предметів, тобто з міжпредметної тематики.

Тематична конференція, як правило, проводиться з окремої акту­альної теми: наукової, технічної, практичної. Вона може стикуватися з навчальною програмою окремих предметів; зумовлюватися політичними чи соціально-економічними подіями, умовами розвитку су­спільства в країні та за кордоном.

Етапи підготовки конференції:

На першому етапі:

• 
  визначається тема конференції, ставляться мета та завдання;
  
• 
  розробляється перелік питань, які розкривають тему (план);
  
• 
  оголошується конкурс на кращу доповідь і девіз конференції;
  
• 
  розподіляються обов'язки між учнями;
  
• 
  готуються література, виставкові та наочні матеріали.
  

• 
  уточнюється план конференції, визначаються її учасники (учні одного класу, паралелі класів);
  
• 
  складається список рекомендованої літератури;
  
• 
  оголошуються доповідачі та виступаючі;
  
• 
  готується інформаційний стенд.
  

• 
  надає допомогу учням, іншим учасникам конференції;
  
• 
  переглядає зміст доповідей, аналізує їх;
  
• 
  порівнює, зіставляє, прогнозує можливі зіткнення різних думок, поглядів, переконань.
  

> оголошення теми, виголошення доповідей, співдоповідей, виступів; затвердження регламенту роботи;

> підтримка робочої обстановки;

> концентрація уваги учнів на темі конференції, активізація навчально-пізнавальної діяльності учасників конференції;

> дотримання чіткої процедури її проведення;

> забезпечення позитивної установки на сприйняття змісту повідомлень, відповідного морального і психологічного мікро­клімату, атмосфери поваги і довіри.

• зміст доповідей, співдоповідей, ви­ступів, рекомендацій, внесених доповіда­чами як результату самостійної творчої праці;

• ознайомлення учнів із запропонова­ною літературою;

• підготовка наочних та інших ілюстративно-демонстраційних матеріалів;

• повідомлення теми, регламенту роботи;

• психологічна настроєність на спри­йняття та обговорення інформації учас-никами-конференції;

дисципліна учнів під час проведення конференції, зацікавленість змістом допо­відей та повідом­лень, зміст конференції

• глибина, повнота розкриття теми;

• зміст окремих доповідей;

« читання напам'ять уривків, цитат з лі­тературних джерел;

• використання наочних матеріалів;

• ораторські здібності доповідачів;

• літературний стиль, грамотність і чис­тота мови;

ефективність конференції

• формування світогляду учнів;

• поглиблення й розширення діапазону знань у цій галузі науки;

• формування навичок самостійної ро­боти з літературою та її аналізу;

• формування умінь писати доповіді, ви­ступати публічно перед своїми одноліт­ками і старшими;

• виховання почуття відповідальності;

• задоволення учнів від проведеної кон­ференції

УРОК-ЗАЛІК ТА ЙОГО АНАЛІЗ

Залік — це форма перевірки навчальних досягнень учнів з вивченої теми чи розділу курсу навчального предмета.

> оцінити навчальні досягнення, систематизація, узагальнення та поглиблення знань, усунення прогалин у знаннях учнів;

> виявити, як учні засвоїли тему (міцно, глибоко, поверхово);

> встановити, які відповіді були найкращими, яких навичок набули учні в результаті вивчення теми;

• 
  визначитися на предмет доцільності проведення уроку-заліку з даної теми чи розділу навчального курсу;
  
• 
  підібрати відповідний матеріал, виділити в ньому головне, істотне;
  
• 
  скласти перелік питань, законів, теорій, ідей, алгоритмів, що охоплюють основний зміст розділу;
  
• 
  розробити диференційовані завдання практичного і тео­ретичного характеру.
  

• 
  сформулювати питання, що виносяться на залік так, щоб від­повіді на них були розраховані на виявлення в учнів умінь аналі­зувати, зіставляти, узагальнювати, систематизувати, робити ви­сновки і пропозиції, тобто рівня загальнонавчальних навичок та умінь;
  
• 
  скласти перелік додаткових питань, які можна було б поста­вити учням у разі необхідності;
  
• 
  підготувати довідкову літературу, методичні посібники, під­ручники, демонстраційний матеріал, ТЗН та інші види наочних матеріалів (таблиці, малюнки, схеми, графіки, комп'ютер), вико­ристання яких допомагало б об'єктивніше виявити знання учнів з визначеної для заліку теми;
  
• 
  розподілити учнів класу на групи за рівнем підготовки та ін­тересами; для кожної групи визначити консультантів з-поміж си­льних учнів;
  
• 
  створення сприятливого мікроклімату, забезпечення пози­тивного емоційного настрою на залік, атмосфера доброзичливос­ті, співробітництва та співдружності, дотримання педагогічного такту.
  

• 
  учні заздалегідь ознайомлюються з питаннями, що ви­носяться на залік,
  
• 
  виконують завдання практичного характеру, аналогічні тим завданням, що включені до заліку.
  

• 
  Питання та навчальні завдання учні можуть отримувати методом "жеребкування" або за картками, що містять питання і завдання, розраховані на виявлення системних знань, практичних умінь та навичок учнів.
  
• 
  Питання вчитель ставить усно з урахуванням індивідуаль­них особливостей та рівня знань учнів.
  
• 
  Відповіді можуть бути усними, письмовими (на дошці, в зошиті) та оцінюються вчителем.
  
• 
  Урок-залік можна провести як громадський огляд знань.' При цьому обирається журі (учитель, представник батьківського комітету, класу, виробничник, делегат від учнів, представник адміністрації загальноосвітнього навчального закладу, член ради школи).
  

• 
  повідомлення учням оцінок, отриманих під час заліку;
  
• 
  відзначення найбільш повних, глибоких та оригінальних відповідей;
  
• 
  аналіз (можливо, і спільно з учнями) помилок, неточностей у відповідях;
  
• 
  рекомендації окремим учням щодо поглиблення та система­тизації знань, усунення прогалин у засвоєнні навчального матері­алу.
  
• 
  висвітлення результатів заліку на екрані змагань, по шкіль­ному радіо, на класних зборах, шкільних лінійках.