Казкотерапія – технологія розвитку психічного здоров’я і творчості дітей дошкільного віку



Сторінка4/4
Дата конвертації15.04.2016
Розмір0.59 Mb.
1   2   3   4

«КАЗОЧКА ПРО ВІТЕР»

Жив-був на світі Вітер. Він був дуже допитливий, тому скрізь літав і спостерігав за всім, що відбувається в світі . Його цікавило абсолютно все: чому біжить струмочок, чому співають пташки та як світить сонечко. Але найбільше захоплення у Вітру викликали люди. Тому що вони про свої почуття не тільки розповідали, а ще й могли показати їх на обличчі (мімікою). Коли люди раділи – вони посміхалися та сміялися, коли сумували – плакали. Іноді вони сердилися і були злими, та могли і навпаки – бути добрими і лагідними.

Дивлячись на людей, Вітер і собі вирішив спробувати показати людям свій настрій. Коли Вітер був добрим, він ледь - ледь пролітав над землею даруючи людям легку прохолоду . Коли Вітер сумував, він кликав своїх подружок-хмаринок, і ті майже завжди плакали, жаліючи зажуреного Вітру. А коли хмаринки плакали, тоді на землю крапав дощ. Але одного разу вітер дуже розсердився. Тоді на землі утворилися смерчі,бурі та урагани. Вітер мав таку силу , що зривав дахи на будинках , виривав з коренем дерева і жбурляв їх на великі відстані, він був такий сильний , що міг підняти в повітря навіть автомобіль.

Побачивши, що він залишив після свого спалаху гніву, Вітер злякався, потім йому стало соромно. Після цього бешкетник зрозумів, що найгірше що може бути в людині – це злість. Тому що після неї залишається багато поганого.

-38-

Додаток 4

«КОЛИ ДЕРЕВА СПЛЯТЬ»

Коли дерева сплять, на землю тихо ступає Зима. Її усі чекають з нетерпінням. Звірі запасаються їжею, готуються спати, а деякі – змінюють колір своєї шубки.

Птахи, які живляться комахами – відлітають, а ті, які залишаються зимувати перебираються поближче до людей. А комахи шукають собі затишні та тепленькі шпаринки, для того, аби перечекати зиму.

Але найбільше Зиму чекають діти,тому що вона приходить не одна, а з новорічними святами та казками. Власне,зимою і трапилась наступна історія…

На узліссі жила собі маленька ялиночка. Того року вона вперше в своєму житті побачила прихід Зими. Та , проходячи повз ялинку посміхнулася і промовила: «Ось, нарешті, я і знайшла потрібне деревце!» З цього моменту життя ялиночки змінилося. Звірі та птахи кожного дня проходячи або пролітаючи повз деревце віталися з ним, бажаючи гарного дня та настрою. Ялиночка від такої уваги з дня у день ставала гарнішою та зеленішою. Згодом мешканці лісу почали зносити до неї різноманітні прикраси. Спочатку ялиночка дивувалася, що на галявині збираються одразу всі звірі: лисички, зайчата, білочки, вовки , та ще багато інших. Коли ж вони почали прикрашати ялинку, вона зрозуміла, що саме її Зима обрала святковим новорічним деревцем. Коли ж прийшов рідний брат Зими – Новий Рік, всі звірі збиралися біля прикрашеної ялинки, водили хороводи, співали пісні, танцювали, веселились та дарували один одному подарунки. Білочка подарувала усім горішки, а той, хто їх не їсть, почав перекочувати горішок з лапки у лапку. Ведмідь дарував шишки . Зайчик подарував моркву, адже вона корисна і смачна. Лисичка з Вовчиком принесли на свято ягоди калини, щоб усі були здорові.c:\documents and settings\виктория\рабочий стол\4711_juicedrop.jpg

Ялинка дивилася та пишалася тим, що допомагає Зимі та її брату Новому року об’єднати всіх лісових мешканців у велику, дружну родину. Зустрівши Новий рік, звірі порозбігалися по своїм домівкам чекати на весну та готувати нові прикраси для ялинки, Зими та наступного Нового року.


Додаток 5

«СНІЖИНКА»

Жила собі на світі маленька Сніжинка. Вона була дуже гарна і тендітна, але не дуже вихована. Сніжинка вважала себе найгарнішою у світі за це оточуючі почали називати її Задавакою. Одного разу вітер-розбишака грався з іншими сніжинками, підкидуючи їх легенько у повітря. Підкинув і Задаваку. Але сніжинка так розсердилася і закричала, що вітер одразу завмер і стих.

-39-

- Що трапилось, Задавако? Чого ти так галасуєш? Невже не хочеш погратися зі мною?- запитав Вітер.



- Ні,- відповіла Задавака. - Я не хочу гратися. Я хочу, щоб всі дивилися на мене і говорили, що я найгарніша сніжинка в цілому світі.

- Задавака, ти дуже гарна. Але подивись навколо себе, всі твої сестри-сніжинки теж неймовірно красиві. Ви всі різні, але однаково біленькі та тендітні. Ваші промінці однаково гарно виблискують на сонечку і риплять на морозі. – відповів сніжинці Вітер.

- НІ!!! – закричала Задавака. – Ти взагалі нічого не розумієш в нашій красі! Такої гарної сніжинки як я, немає в цілому світі!

Від такої зневаги до своїх сестер та подруг, Вітер розсердився на сніжинку. Дмухнув на неї з такою силою, що вона відлетіла дуже далеко. Летіла собі сніжинка, летіла, аж раптом відчула, що почала…танути. Задавака опинилася там, де ніколи не буває зими. Там сніжинка розтанула, перетворилась на краплю і потрапила до дзвінкого струмочку, який спішив показати своїм друзям-краплинкам увесь світ.

Разом з іншими краплинками, колишня сніжинка Задавака і собі вирішила побачити світ. Струмочок пробігав по безкрайнім лукам, які були вкриті шовковистою травою; по лісам, які вразили Задаваку величчю своїх дерев та чарівним співом незвіданих птахів. Наостанок подорожі струмочок приніс своїх краплинок до ріки, яка вражала своєю бурхливістю і стрімкістю. Задаваці здалося, що такої краси вона не бачила ніколи в житті. І стало їй соромно, що вона вважала себе найгарнішою у світі. Раптом Задавака побачила свого давнього знайомого Вітерця, і звернулася до нього:


  • Вітер! Вітерець! Зупинись! Це ж я, Задавака! Вибач мене, будь ласка,- звернулася сніжинка. – Я багато чого побачила і зрозуміла, що була неправа. Адже все, що нас оточує – прекрасне. Мені дуже соромно, я більше такою не буду. Поверни мене до моїх сестричок-сніжинок.

Підхопив її Вітер, і відніс на своїх крилах до улюблених сестер. І більше ніколи в житті Задавака не вважала себе найгарнішою у світі.
Додаток 6

« Веселкова країна»

Зустрілись якось в небі велика Чорна хмара і яскраве жовте Сонце. Та повели між собою розмову:c:\users\ruslan\desktop\мама\мама разное\images (4).jpg



  • Послухай, Сонечко, - почала Хмара, - ми з тобою однаково величні та потрібні всьому живому на світі.

  • Ти права, Хмаро, - відповіло Сонечко.

  • Так давай ми з тобою домовимося і по черзі будемо дарувати всім то дощ, то сонячні дні.

-40-

-А, що, це було б дуже добре. - погодилося Сонечко.

Так вони мирно гомоніли, а в цей час, розбишака Дощик, син Чорної хмари, пустував, і від цього на Землі почав накрапати дощ. Не зважаючи на суворі погляди великої Чорної хмари, бешкетник грався і був дуже задоволений собою. А в цей час на Землі почали відбуватися дива. Спочатку почулася ніжна музика, потім між хмарою та Сонечком з’явилася смуга червоного кольору. Спочатку на це ніхто не звернув увагу, потім з’явилася смуга оранжевого кольору і почала звучати інша музика. І нарешті, неначе

різнокольоровий фонтан почали проступати смуги жовтого, зеленого, блакитного, синього і фіолетового кольору. І ось всі кольори перемішались, а потім вишикувались один над одним і утворився чарівний міст, проходячи під яким можна потрапити в країну дружби та розуміння. Хмара з Сонечком помітили цей місточок та почали голосно сміятися милуючись красою, що пролягла між ними. І від цього щасливого сміху на Землі з’явилося безліч сонячних зайчиків. Вони почали гратися з дощиком і пустувати з людьми, лоскотали їх та стрибали скрізь, де тільки заманеться. З тої пори так і повелося. Як тільки на небі з’являється Веселка, так вирішили назвати чарівний місточок, то значить велика Чорна хмара веде дружню розмову з яскравим жовтим Сонечком. А дружба, як відомо, завжди дарує тепло, добро і красу.


Додаток 7

« Їжачок»c:\users\ruslan\desktop\ijachok.jpg

Жив на світі їжачок. Він завжди був всім незадоволений. Його все на світі дратувало і сердило. Тому він жив окремо і в нього ніколи не було ні друзів, ні сусідів. Одного разу мураха , яка опинилася далеко від свого мурашника, потрапила в біду. Вона зламала одну з чотирьох ніжок і знепритомніла майже біля входу в будиночок їжачка. Того вечора їжачок, як завжди, збирався на полювання та, вийшовши з дому, одразу ж побачив мураху. Спочатку він здивувався, потім його це так роздратувало , що він почав сердито фиркати та чмихати. Він вже було зібрався пройти далі, як та тихенько застогнала і прийшла до тями.



  • Добрий день , - привіталась вихована мураха.

У відповідь їжачок лише чмихнув.

  • Вибачте мене , шановний їжачок, я не послухалася маму, відійшла далеко від дому і потрапила в халепу, зламавши собі ніжку. Чи не допоможете ви мені?

-41-

Їжачок аж підстрибнув від несподіванки, йому ніяк не хотілося приймати у своєму будиночку гостей, але діватися було нікуди. Він підняв бідолашну мураху, заніс її в будиночок , положив на своє ліжко і пішов нарешті на полювання, все ще сердячись на мураху , на себе і на весь білий світ. Але цієї ночі їжачку пощастило на полюванні , і він задоволений та ситий повертався додому , забувши, що там в нього непроханий гість . Зайшовши до будиночка, він все згадав і тільки хотів знову розсердитися, як бідна мураха зіщулилася на ліжку і затремтіла чи то від холоду, чи від того , що в неї боліла ніжка. Щось ворухнулося в сердечку у їжака, але він ще не зрозумів , що то були жалість і співчуття до меншого та слабшого. Він вирішив сходити до тітоньки сови , яка славилася тим , що лікувала всіх звірів у лісі.

Сова, почувши про що просив її їжачок, сильно здивувалася , але погодилася піти оглянути хвору комаху. Вона приписала їй ліки, та прив’язала до зламаної ніжки маленьку гілочку, щоб та швидше загоїлася. А їжачка попросила повідомити батькам мурахи, що вона в нього, тому що перевозити її в мурашник ще не можна.Відтоді двері у будиночок їжачка не зачинялися. У мурашки виявилося стільки друзів , що кожну годину хтось приходив її провідати.

Коли мураха одужала та повернулася додому, їжачку стало сумно та самотньо. Тоді він вирішив сам піти і провідати мураху та її друзів, які , з часом, стали друзями і самого їжачка. Всі дуже зраділи, побачивши його з корзиною ягід в руці і радісною та лагідною посмішкою на обличчі. З того дня їжачок забув, що таке дратуватися та злитися. Він зрозумів, що потрібно жити поряд з друзями і радіти життю.


Додаток 8

***

Зима прийшла як завжди,

Поважно й величаво,

І принесла з собою

Казкову тишину.

Накрила землю теплим,

Блискучим покривалом,

Даруючи природі, спокій і красу.

***

Люби усе, що є довкола,



Твори добро, даруй тепло.

Бо наші вчинки йдуть по колу,

І врешті решт,

Повернуться до нас.

-42-
***

Наш садочок, мов дзвіночок,

Кличе нас, кожен час.

Всі ми любимо його,

З задоволенням в садочокми йдемо,
Там танцюємо, співаєм,

Казки, віршики читаєм.

Сильні, спритні і здорові,

Ми готові йти до школи.

***

Без дружби, кожен знає,



Погано в світі жити,

Бо сумно й нецікаво,

Навіть цукерку з’їсти.

Друг завжди допоможе,

Підтримає, порадить,

І кожен день дарує,

Нам посмішку і радість
***

Нехай добро чарівной квітки,

Перейде кожному в голівку,

З голівки піде до сердечка,

Розквітне там, й залишиться назавжди.

Адже добро – це сильна зброя,

Яка вбиває злість й байдужість,

Натомість залишається,



Любов і співчуття. .

-43-
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка