Кафедра теорії та методики практичної психології



Сторінка1/4
Дата конвертації10.09.2017
Розмір0.74 Mb.
  1   2   3   4


Державний заклад

«ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені К. Д. УШИНСЬКОГО»

кафедра теорії та методики практичної психології

ЗАТВЕРДЖУЮ”



Перший проректор з навчальної

та науково-педагогічної роботи

______________О. А. Копусь

27” серпня 2015 р.


Робоча програма навчальної дисципліни

ПП. 22 політична ПСИХОЛОГІя

Напрям підготовки 6.030102 «Психологія»


Інститут психології, факультет психологічної освіти


Одеса – 2015 рік

Робоча програма «Політична психологія» для студентів за напрямом підготовки 6.030102 «Психологія». – Одеса: ПНПУ, 2015 рік. - 36 с.


Розробник: Вдовіченко Оксана Володимирівна, доцент кафедри теорії та методики практичної психології Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет ім. К.Д.Ушинського», кандидат психологічних наук, доцент.
Робоча програма затверджена на засіданні кафедри теорії та методики практичної психології Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського», протокол № 1 від «27» серпня 2015 року.

Завідувач кафедри теорії

та методики практичної психології

Південноукраїнського національного

педагогічного університету

імені К. Д. Ушинського __________ О.Я.Чебикін

«27» серпня 2015 року

Схвалено науково-методичною радою

Південноукраїнського національного

педагогічного університету

імені К. Д. Ушинського, протокол № 1

від «27» серпня 2015 року


Голова ___________ О.А.Копусь
Вчений секретар науково-методичної ____________ Т.Ю. Осипова

комісії


«27» серпня 2015 року


© Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського», 2015 рік

1. ОПИС НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ


Найменування показників

Галузь знань, напрям підготовки, освітньо-кваліфікаційний рівень

Характеристика навчальної дисципліни

денна форма навчання

заочна форма навчання

Кількість кредитів – 1,5

Галузь знань

0301 Соціально-політичні науки

(шифр і назва)



Обов’язковий


Напрям підготовки

6.030102 «Психологія»

(шифр і назва)



Модулів – 1

Спеціальність

(професійне

спрямування):


Рік підготовки:

Змістових модулів – 4

3-й

3-й

Індивідуальне науково-дослідне завдання творча робота (реферат) (назва)

Семестр

Загальна кількість годин – 45

5-й

5-й

Лекції

Тижневих годин для денної форми навчання:

аудиторних – 2

самостійної роботи студента – 2


Освітньо-кваліфікаційний рівень:

бакалавр


16 год.

6 год.

Практичні, семінарські

10 год.

2 год.

Лабораторні

год.

год.

Самостійна робота

17 год.

35 год.

Індивідуальні завдання:

2 год.


Вид контролю: залік

Співвідношення кількості годин аудиторних занять до самостійної та індивідуальної роботи становить:

- для денної форми навчання – 58%: 42%

- для заочної форми навчання – 18%: 82%.



2. МЕТА ТА ЗАВДАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Мета курсу – розкрити особливості та стереотипи сприйняття політичних подій, засвоєння політичних цінностей, характерологічні оз­наки й психологічні якості політичного лідера тощо. Важно відзначити, що у курсі велику увагу приділяється формуванню соціально активної особистості, розвитку політично відповідального громадянина, вихованню патріота своєї Батьківщини.

Також сформувати у студентів систему спеціальних знань у галузі сучасної політичної психології, зі змістом дослідницької та практичної діяльності політичних психологів у відповідності до вимог Конституції України (ст. 36-39, ст. 69-74,0 ст. 76-78, 81, 90, 103, 104, ст. 108-112), Закону України «Про вищу освіту» (від 17.01.2002 р. № 2984-14), етичний Кодекс політичного психолога, Лист МОН «Про планування діяльності, ведення документації практичних психологів» (від 27.08.2000р. № 1/9-352). Закон України «Про вибори президента України», Закон України «Про вибори народних депутатів України», який виступає основним нормативно-правовим каркасом майбутнього виборчого процесу, Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» визначає основні засади, організацію і порядок проведення виборів. У Законі України «Про вибори народних депутатів» на основі статей 71, 76 і 77 Конституції України визначено забезпечення громадянам виборчі права в процесі формування складу єдиного органу законодавчої влади в Україні. Основні засади (принципи) виборів, перелічені в частині першій статті першої Закону, повністю відповідають «керівним принципам відносно виборів» Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанської комісії), сформульованим у 2002 р. Не можна ігнорувати також положення Декларації Міжпарламентського союзу «Про критерії вільних і справедливих виборів», Конвенцію «Про захист прав людини та основоположних свобод».

На етапі сьогодення в низці розвинених країн склався са­мостійний науковий напрямок, що досліджує політико-психо­логічну проблематику та має назву "політична психологія".

Політична психологія – це міждисциплінарна наука, що виникла на стику політології і соціальної психології. Дана дисципліна являє собою інтегровану галузь політології і психології, науку, що вивчає, на думку Г.Щокіна, психологічні компо­ненти та феномени (ціннісні орієнтації і певні міркування, пов'язані з політикою, думки, настрої, почуття, волю, особливі риси характеру, потреби, мотиви, традиції тощо), що формують­ся в людей у результаті суспільно-політичних відносин, проявля­ються на рівні політичної свідомості індивідів, соціальних груп, урядів, нації, класів та реалізуються в їхніх конкретних діях.

Політична психологія – це та сукупність культурних утво­рень, що сприяє виробітку в людини безпосередніх мотивів і на­становлень політичної поведінки. Якщо ідеологія є продуктом спеціалізованої свідомості, теоретичної діяльності групи, то пси­хологія формується в процесі безпосередньої активності громадян на підставі їхньої практичної взаємодії між собою і з інститутами влади. Через те у змісті політичної психології домінуючу роль гра­ють почуттєві й емоційні елементи свідомості, що орієнтують її на відбиток не перспективних, а наочних інтересів людей.

Сучасну політичну психологію треба розглядати з двох сторін. З одного боку, досить давно розвивається західна політична психологія. З другого боку, в 1980-е роки почала складатися вітчизняна психологія політики. Зараз, через роки, вони злилися в єдину політичну психологію. Проте історія і передісторія кожного напряму продовжують робити власний вплив. Саме тому, для повнішого розуміння ситуації, ми розглянемо те загальне, яке об'єднує їх в єдину науку, і те особливе, що продовжує розрізняти західний і вітчизняний напрями в окремих деталях.

Формально датою народження західної політичної психології вважається 1968 рік, коли при Американській асоціації політичних наук було встановлене відділення політичної психології, а у ряді університетів США (перш за все, в Йельськом) почали читати спеціальні курси. Проте передісторія політико-психологічних ідей, спостережень, знань і навіть конкретних досліджень має давніші витоки, що йдуть в античність. На Заході і на Сході накопичено вже величезну кількість теоретичних і емпіричних розробок.

Політична психологія – нова і, разом з тим, стара наука. Від Аристотеля до наших днів і політики, і вчені цікавляться суб'єктивною стороною політичних процесів. Їх і вивчає політична психологія – наукова дисципліна, що виникла на перетині інтересів політології і психології.

Політична влада як та­ка – це завжди досить серйозне випробування для будь-якої лю­дини, не дарма народна мудрість слідом за Лао Цзи каже, що кожний народ має того керманича, на якого заслуговує, через що рівень політичної культури та чеснот у суспільстві, відповідно, зумовлює чесноти кожного конкретного політичного діяча.

Політичний конформізм – явище, що заслуговує на особли­ву увагу з боку політичних психологів. Якщо людина йде голосу­вати на вибори не через власне переконання в гідностях та чесно­тах того чи іншого кандидата, а тому, що так проголосував її знайомий чи родич, то вона діє як політичний конформіст. Кон­формізм визначається в соціальній психології як поведінка інди­віда в ситуації тиску на нього групи, при цьому психологічний тиск не завжди усвідомлюваний людиною.



Іншою проблемою, над вирішенням якої працюють сучасні політичні психологи, є насилля й агресія в політиці; з'явилася ціла галузь знань, що отримала назву вайленсологія, яка вивчає природу людської агресивності загалом та її політичні прояви зо­крема.

Предметом курсу є психологічні закономір­ності і механізми участі людини, соціальних груп і мас у політич­них процесах.

Новизна запропонованої програми полягає в уточненні місця політичної психологи та її предметної області. У цьому аспекті доцільно говорити про політичну психологію у вузькому та широкому розумінні. У вузькому розумінні — це наука, що вивчає психологічні аспекти політичної діяльності, поведінки і відносин як специфічної сфери соціального життя й особливості осіб, що безпосередньо беруть участь у політичному процесі. У широкому розумінні наука розглядає явища суспільної й індивідуальної психіки, сполучені з політикою в усіх її проявах.

Задача запропонованої програми – визначити психологічні компоненти в політиці, осмислити ролі «людського чинника» в політичних процесах і їх «суб'єктивні ролі»; передбачення подальшої ролі людського чинника і, в цілому, всіх психологічних аспектів в політиці, а також виявити вплив контрольно-управлінського аспекту на політичну діяльність. Слід відзначити особливу роль щодо ознайомлення студентами нормативно-правової бази організації та діяльності політичного психолога в Україні.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен:

  • знати: поняття політичної психології; нормативно-правову базу організації та діяльності політичного психолога в Україні; функції політичної психології, предмет, об'єкт і методи політичної психології; особливості політичної психології; основні типи та функції політичної культури; морально-оцінні елементи політичної культури; особливості політичної орієнтації; методи впливу на підсвідомість людей; типи політичних режимів, їх характеристики; сутність політичного конфлікту; попередження і дозвіл політичних конфліктів; політичний радикалізм та екстремізм; методи політико-психологічних досліджень; прийоми втручання в політику; психологічні прийоми політичної дії; поняття влади: її сутність і ознаки, суб’єктні аспекти влади; формування влади в суспільстві; основні концепції походження влади; розуміння PR; інформаційний образ кандидата.

  • уміти: оцінювати моделі комунікативних зв’язків у суспільстві та їх ефективність; розробляти та здійснювати на основі конкретних досліджень оцінку, формування та корекцію іміджу політичних партій, їх лідерів, громадських та виробничих організацій; уточнювати політико-психологічний аналіз участі молоді України в державотворенні; виявляти комунікативні компетентності та соціалізацію молоді в процесі політичного вибору; характеризувати види політичної свідомості; пояснювати основні функції політичної свідомості; розкрити політичну маніпуляцію як суспільний феномен; визначати особливості маніпуляції свідомістю людей через ЗМІ; розкрити основні проблеми політичного лідерства, з`ясовувати рівні лідерства та риси лідера, визначати методи вивчення лідерських якостей, основні лідерські якості в спостереженні і тестовій діагностиці; формулювати поняття іміджу та його формування; аналізовувати імідж сучасних політиків; висвітлювати особливості ЗМІ як домінантний чинник у формуванні політичного іміджу лідера; користуватися технологіями формування іміджу політичних лідерів.


Ключові поняття курсу

Абсентеїзм (з лат. – відсутній) – прояв байдужого відношення населення до політичного життя, відхилення від участі в ньому.

Виборці – це громадяни, які мають право безпосередньо голосувати за того чи іншого кандидата на посаду голови уряду чи в парламент, а також в місцеві органи влади.

Деліберативний процес (від англ. обмірковува­ти, зважувати, радитися, обговорювати) — процес масових кон­сультацій усередині країни з суспільне значущих проблем і притягнення до розробки публічної політики якнайбільше громадян. Таке нововведення в розвитку політики є результатом усвідомлення обмеженості традиційних експертних досліджень або зу­силь партійних лідерів для цілей розвитку перспективних полі­тичних рішень в умовах, коли ставки дуже високі, а еліти часто помиляються в інтерпретації суспільної думки.

Електорат (від лат. — виборець) традиційно означає частину виборців, що голосують за деяку політичну групу. Це поняття доцільно розширити, визначивши електорат як пасивну частину політичної групи — це ті особи, що з тих чи інших мотивів, частково чи цілком підтримують діяльність політичної групи і віддають перевагу їй над іншими. Таке розширення поняття уможливлює використання його поза конкретною ситуацією виборів.

Консенсус (з лат. – згода) – форма колегіального прийняття рішень, спільність позицій по тому чи іншому питанню різних політичних сил.

Конфлікт — це зіткнення проблемних або таких, що не збігаються, інтересів, дій, поглядів окремих особистостей, пред­ставників політичних партій і громадських організацій, об'єд­нань, етнічних, соціальних груп, держав та їхніх органів.

Конфронтація (від лат. сon – разом і fronts – чоло) – протиборство, протистояння, зіткнення інтересів.

Національна ідея – це мислена форма сприйняття глибинної сутності свого народу, в якій відображена його духовна першооснова, мета, сенс та фундаментальні принципи існування, що пронизує собою все національне буття та зумовлює суспільний розвиток. Характер цієї ідеї визначається менталітетом народу, ступенем розвитку його духовної й матеріальної культури, стату­сом на міжнародній арені і завданнями, які ставить перед ним та чи інша історична епоха.

Плебісцит (лат. plebіscіtum, від plebs – простий народ і scіtum – рішення, постанова) – у Древньому Римі постанова, прийнята зборами плебеїв; один з видів народного голосування. У міжнародній практиці плебісцит проводиться при опитуванні населення про вибір громадянства (оптації) при передачі території однієї держави іншый. У деяких країнах (наприклад, у Франції) вважається синонімом референдуму. З формально-юридичної точки зору процедури плебісциту і референдуму збігаються.

Плюралізм (з лат. – множинність). Ознаки плюралізму:

  • самостійність і рівноправність різноманітних елементів суспільства;

  • відмовлення від диктатури і насильства;

  • толерантність до опозиції;

  • дозвіл конфліктів мирними засобами в рамках закону;

  • врівноважування інтересів за допомогою компромісів, пошук консенсусу;

  • багатопартійність - існування в країні більш однієї партії; особиста участь партій у виборчих компаніях і діяльність представників цих партій в органах влади.

Політична діяльність – складова людської діяльності, специфічна особливість якої складається в спрямованості на реалізацію політичних інтересів суб'єктів політики і насамперед на завоювання, утримання і реалізацію влади.

Політична динаміка — зміна стану суспільних структурних конфігурацій у часі, що відбувається під впливом особистих і групових інтересів. Ці зміни спрямовані на зниження потенційної енергії групи та суспільства загалом.

Політична еліта — це привілейована група, що посідає керівні позиції у владних структурах та посередньо бере участь у прийнятті найважливіших для суспільства рішень.

Політична еліта – відносно невеликий внутрішньо диференційований, інтегрований прошарок людей, які контролюють у своїх руках значну політичну владу, займають керівні посади в органах держави.

Політичний конфлікт — це надмірне загострення взаємовідносин сторін у політиці або їх зіткнення, пов'язане з відмінностями їх становища в суспільстві.

Політична культура — це система історично сформованих, відносно сталих настанов, переконань, уявлень, моделей по­ведінки, що виявляються в безпосередній діяльності суб'єктів політичного процесу та забезпечують відтворення політичного життя суспільства на основі спадкоємності. У вузькому значенні політична культура складає комплекс уявлень тієї чи іншої наці­ональної або соціально-політичної спільноти про світ політики, політичне, закони і правила їхнього формування.

Політичний лідер – це людина, здатна згуртувати навколо себе багатьох, завоювати у них авторитет, повести за собою.

Політична маніпуляція – це система засобів ідеологічного і духовного-психологічного впливу на масову свідомість із метою нав’язати певні ідеї, цінності; цілеспрямований вплив на громадську думку і політичну поведінку для спрямування їх у заданому напрямку.

Політична орієнтація – це представлення людини про відповідний її потребам цілі політичної діяльності, а також про засоби досягнення мети.

Політична поведінка – це процес взаємодії політичні суб'єктів із політикою, тобто сукупність дій, вчинків, акцій суб'єкта політики (людини, групи, організації, маси) по відношенню до політичних інститутів у межах політичного процесу.

Політичний процес – зміна в часі параметрів особистих і групових інтересів, параметрів структурних конфігурацій суспільства і відносин між ними під впливом діяльності політичних груп і інших чинників.

Політична психологія являє собою інтегровану галузь політології і психології, науку, що вивчає психологічні компо­ненти та феномени (ціннісні орієнтації і певні міркування, пов'язані з політикою, думки, настрої, почуття, волю, особливі риси характеру, потреби, мотиви, традиції тощо), що формують­ся в людей у результаті суспільно-політичних відносин, проявля­ються на рівні політичної свідомості індивідів, соціальних груп, урядів, нації, класів та реалізуються в їхніх конкретних діях. Для уточнення місця політичної психологи та її предметної області доцільно говорити про політичну психологію у вузькому та широкому розумінні. У вузькому розумінні — це наука, що вивчає психологічні аспекти політичної діяльності, поведінки і відносин як специфічної сфери соціального життя й особливості осіб, що безпосередньо беруть участь у політичному процесі. У широкому розумінні наука розглядає явища суспільної й індивідуальної психіки, сполучені з політикою в усіх її проявах.

Об'єкт політичної психології — суб'єкти, що здійснюють і підлягають владі, виявляючи при тому психологічні якості, що зустрічаються тільки в галузі політики. Суб'єктом політичної діяльності можуть виступати індивіди (окремі політики), малі і великі соціальні групи, а також стихійні маси.

Даний об'єкт — «людина в політиці» — є спільним не лише для політичної психології, але і для низки суміжних дисциплін. Розходження між цими науками містяться у їхніх предметах.



Популізм (лат. рopulus народ) – політична позиція або стиль риторики, який апелює до широких народних мас. За сенсом найближчий аналог українською – народник.

В Україні термін популізм найчастіше вживається, на означення політики загравання влади з народом для забезпечення популярності, що характеризується демагогічними гаслами, необґрунтованими обіцянками.



Предмет політичної психології – психологічні закономір­ності і механізми участі людини, соціальних груп і мас у політич­них процесах.

Політична свідомість – це опосередковане відображення політичного життя суспільства, сутністю якого є проблеми влади, сукупність поглядів, оцінок, установок, що відображають політико-владні відносини, здобувають відносну самостійність.

Політична соціалізація — це засвоєння кожним індивідом норм і культурних кодів, що визначають його відносини до політики, його дії в політичній сфері; це процес постійного навчан­ня, в ході якого індивід засвоює культуру і пристосовується до сус­пільства, що для нього (індивіда) є життєвим середовищем.

Політична участь – це втягування, прилучення членів соціально-політичного співтовариства в існуючі усередині нього політичні відносини і структуру влади. Більш конкретно політична участь розглядається як участь громадян у визначених справах держави.

Рейтинг – ступінь популярності, авторитету якого-небудь лиця, організації, групи, їхньої діяльності, програм, планів, політики у визначений час.

Реклама (фр. викрикувати) інформація про товари, різні види послуг з метою оповіщення споживачів і створення попиту на ці товари, послуги; поширення зведень про кого-, щось-небудь з метою створення популярності.

Юрба, згідно з політичною точкою зору, - це будь-які не­санкціоновані владою масові прояви протесту. Проте, не­санкціонований мітинг може бути цілком організований, упоряд­кований та дисциплінований. За певних випадкових або спеціально підготовлених кимось обставин поводження людської маси, спонукуваної за ірраціональними законами юрби, мінливе

Юрба, з психологічної точки зору, - це не організоване скупчення людей, або таке, що втратило організованість, не має загальної усвідомленої мети чи втратило її та, як правило, знаходиться в стані емоційного збудження.

РR (від анг. Рublic Relations – суспільні зв'язки, суспільні відносини чи зв'язки з громадськістю) являють собою процес на­лагодження та розвитку двосторонніх зв'язків між суб'єктом суспільства та його цільовими аудиторіями. Під двосторонніми зв'язками маються наявність зворотного зв'язку, а також мож­ливість впливу як суб'єкта на цільові аудиторії, так і цільових ау­диторій на суб'єкта.

3. ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
Змістовий модуль 1. Політична соціалізація особистості
Тема 1. Політична психологія як наука. Специфіка діяльності політичного психолога.

Поняття політичної психології. Функції політичної психології. Принципи політичної психології. Специфіка діяльності політичного психолога (етичний Кодекс політичного психолога). Предмет, об'єкт і методи політичної психології. Особливості політичної психології. Зв'язок з іншими науками.



Література:

  1. Гозман А.Я., Шестопал Б.Б. Политическая психология / А.Я.Гозман, Б.Б.Шестопал. – Ростов н/Д.: Феник, 1996.

  2. Головатий М.Ф. Політична психологія: Навч. Посіб. / М.Ф.Головатий. – К.: МАУП, 2001. – 136 с.

  3. Политическая психология / Под ред. А.Д.Юрьева. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1992.


Тема 2. Політична культура та політичний ідеал.

Основні типи політичної культури. Основні функції політичної культури. Морально-оцінні елементи політичної культури. Політичний ідеал. Теорії ідеального державного устрою. Національна ідея.



Література:

1. Гудименко Д., Родионов А. Конфликт и консенсус в политической культуре ФРГ / Д.Гудименко, А.Родионов // Мировая экономика и международные отношения. – 1993. – № 7. – С.129-144.

2. Островски К., Тюни Г. Три политические культуры в Европе / К.Островски, Г.Тюни // Социологические исследования. – 1998. – № 2. – С. 21-30.

3. Соловьев А.И. Политическая культура / А.И.Соловьев // Кентавр. – 1993. – № 6. – С. 130-146.

4. Зудин А.Ю. Культура советского общества: логика политической трансформации / А.Ю.Зудин // Общественные науки и современность. – 1999. – № 3. – С. 59-72.
Змістовий модуль 2. Психологічні особливості різних політичних режимів
Тема 3. Психологічні аспекти політичної поведінки. Політичні режими: типологія та основні характеристики.

Особливості політичної орієнтації. Політична участь. Політична поведінка, діяльність. Методи впливу на підсвідомість людей. Типи політичних режимів, їх характеристики.



Література:

1. Гавра Д.П., Соколов Н.В. Исследование политических ориентаций // Социологические исследования. – 1999. – № 1. – С. 66-77.

2. Зоркая Н. Интерес к политике как форма политического участия // Мониторинг общественного мнения: экономические и социальные перемены. – 1999. – № 4. – С. 13-20.

3. Зоркая Н. Политическое участие и доверие населения политическим институтам и политическим лидерам // Мониторинг общественного мнения: экономические и социальные перемены. – 1999. – № 1. – С. 24-27.

4. Клямкин И.М., Лапкиин В.В. Дифференциация ориентаций в российском обществе: факторы влияния // Политические исследования. – 1994. – № 6. – С. 96-119.

5. Маслова А.Г., Маслова А.О. От социального конформизма к политическому участию // Вестник Моск. Ун-та. Сер. 12. Социально-политические исследования. – 1992. – № 2. – С. 28-34.

6. Назаренко Л. Национальный характер и политическое поведение // Открытая политика. – 1996. – № 3-4. – С.79-83.
Тема 4. Політична самосвідомість

Основні компоненти політичної самосвідомості. Генетичні витоки формування політичної самосвідомості. Проблема адекватності політичної самосвідомості.



Література:

  1. Ольшанский Д.В. Основы политической психологии / Д.В.Ольшанский. – М.: Академиче­ский проект, 2001.

  2. Ольшанский Д.В. Политико-психологический словарь / Д.В.Ольшанский. — М.: Академиче­ский проект, 2002.

  3. Пірен М.І. Основи політичної психології: Навчальний посібник / М.І.Пірен. – К.: Міленіум, 2003. – 418 с.


Змістовий модуль 3. Соціально-політичні технології та їх використання
Тема 5. Психологія політичних конфліктів.

Сутність політичного конфлікту. Попередження і дозвіл політичних конфліктів. Політичний радикалізм та екстремізм.



Література:

1. Баталов Э.А. Политическая культура современного общества / Э.А.Баталов. – М.: Наука, 1990.

2. Грачев А.С. Политический экстремизм / А.С.Грачев. – Мысль, 1986. – 269 с.

3. Дементьев И.В. Феномен политического терроризма: концептуальный аспект / И.В.Дементьев // Социологические исследования. – 1991. – № 11. –С. 47-52.

4. Шапарь В.Б. Психология войн и конфликтов / В.Б.Шапарь. – Ростов н/Д.: Феникс, 2005. – 320 с.
Тема 6. Методи досліджень і прийоми дії.

Методи політико-психологічних досліджень. Прийоми втручання в політику. Психологічні прийоми політичної дії.

Література:


  1. Обозов Н.Н., Щекин Г.В. Психология работы с людьми: Учебное пособие. – 5-е изд., стереотип / Н.Н.Обозов, Г.В.Щекин. – К., 1999.

  2. Ольшанский Д.В. Основы политической психологии / Д.В.Ольшанский. – М.: Академиче­ский проект, 2001.

  3. Ольшанский Д.В. Политико-психологический словарь / Д.В.Ольшанский. — М.: Академиче­ский проект, 2002.

  4. Пірен М.І. Основи політичної психології: Навчальний посібник / М.І.Пірен. – К.: Міленіум, 2003. – 418 с.


Змістовий модуль 4. Формування іміджу політичних партій та їх лідерів
Тема 7. Політичне лідерство як психологічний феномен Політична психологія особистості

Основні проблеми політичного лідерства. Рівні лідерства та риси лідера. Політична соціалізація: становлення особистості; політична участь: позиції громадянина. Методи вивчення лідерських якостей, основні лідерські якості в спостереженні і тестовій діагностиці.



Диспут «Особливості політичного лідерства в Україні».

Ділова гра для студентів «Вибори Президента казкової країни».

Література:



  1. Гозман А.Я., Шестопал Б.Б. Политическая психология / А.Я.Гозман, Б.Б.Шестопал. – Ростов н/Д.: Феник, 1996.

  2. Егорова-Гантман Е.В. и др. Политиками не рождаются. Как стать и остаться эффективным политическим лидером / Е.В.Егорова-Гантман. – М.: Никколо М, 1993.

  3. Шестопал Е.Б. Личность и политика / Е.Б.Шестопал. – М.: Мысль, 1988.


Тема 8. Формуванні іміджу сучасного політика. PR (паблік рілейшнз) в політиці

Поняття іміджу та його формування. Використання методів реклами у процесі формування іміджу. Аналіз іміджу сучасних політиків. ЗМІ як домінантний чинник у формуванні політичного іміджу лідера (засоби масової інформації: телебачення, радіо, преса, Інтернет). Технології формування іміджу політичним лідерам. Розуміння PR в політиці. Інформаційний образ кандидата.

Література:


  1. Гозман А.Я., Шестопал Б.Б. Политическая психология / А.Я.Гозман, Б.Б.Шестопал. – Ростов н/Д.: Феник, 1996.

  2. Егорова-Гантман Е.В. и др. Политиками не рождаются. Как стать и остаться эффективным политическим лидером / Е.В.Егорова-Гантман. – М.: Никколо М, 1993.

  3. Шестопал Е.Б. Личность и политика / Е.Б.Шестопал. – М.: Мысль, 1988.


4. СТРУКТУРА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Назви змістовних

модулів і тем




Кількість годин

Денна форма

Заочна форма

усього

у тому числі

усього

у тому числі

л

п

інд.

с.р.

л

п

інд.

с.р.

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

Модуль 1 Методологія та психологічні аспекти, технології в політичному процесі

Змістовий модуль 1.

Політична соціалізація особистості

1.1. Політична психологія як наука. Специфіка діяльності політичного психолога

2

2










2

2










1.2. Молодь і психологічні проблеми її соціалізації в умовах суспільно-політичних перетворень в Україні

2




2







2










2

1.3. Політична культура та політичний ідеал

2

2










2










2

Разом за змістовним модулем 1

6

4

2

-

-

6

2

-

-

4

Змістовий модуль 2.

Психологічні особливості різних політичних режимів

2.1. Психологічні аспекти політичної поведінки. Політичні режими: типологія та основні характеристики

2

2










2










2

2.2. Політична свідомість як психологічний феномен. Маніпуляція – вид політико-психологічного впливу на масову свідомість

2




2







2










2

2.3. Політична самосвідомість

2

2










2










2

2.4. Психологічні концепції устрою соціально-політичного життя в епохи Відродження і Освіти

1










1

1










1

2.5. Політична психологія ХІХ ст. Політична психологія на початку ХХ ст.

1










1

1










1

2.6. Політична психологія настроїв

2










4

2










2

2.7. Масові настрої в політичних рухах. Масові настрої і модифікація політичної системи

2




2







2










2

Разом за змістовним модулем 2

12

4

4

-

6

12

-

-

-

12

Змістовий модуль 3.

Соціально-політичні технології та їх використання

3.1. Психологія політичних конфліктів

2

2










2










2

3.2. Методи досліджень і прийоми дії

2

2










2

2










3.3. Політичне консультування

3










3

3










3

3.4. Теорія і психологія влади (мотивація та ерозія влади).

2










2

2










2

3.5. Психологія влади

2










2

2










2

Разом за змістовним модулем 3

11

4

-

-

7

11

2

-

-

9

Змістовий модуль 4.

Формування іміджу політичних партій та їх лідерів

    1. Політичне лідерство як психологічний феномен. Політична психологія особистості

2

2










2










2

4.2. Формуванні іміджу сучасного політика. PR (паблік рілейшнз) в політиці

2

2










2

2










4.3. Малі групи

2










2

2










2

4.4. Великі соціальні групи

2










2

2










2

4.5. Організації, рухи і партії

2




2







2










2

4.6. Групи в політиці. Політична еліта

2










2

2










2

4.7. Важливість досліджень у політичній психології

2




2







2




2







Реферат

2







2




2







2




Разом за змістовним модулем 4

16

4

4

2

6

16

2

2

2

10

Усього годин

45

16

10

2

19

45

6

2

2

35


5. ТЕМИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

з/п


Назва теми

Кількість годин

денна форма навчання

заочна форма навчання




















6. ТЕМИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

з/п


Назва теми

Кількість годин

денна форма навчання

заочна форма навчання

1

Молодь і психологічні проблеми її соціалізації в умовах суспільно-політичних перетворень в Україні

2

СР

    1. Міні-доповіді на запропоновані питання: молодь як особлива група в суспільстві; політична соціалізація молоді; політико-психологічний аналіз участі молоді України в державотворенні; комунікативні компетентність і соціалізація молоді в процесі політичного вибору.

    2. Гра-тренінг «Програма виходу країни з кризи».







2

3


Політична свідомість як психологічний феномен.

Маніпуляція – вид політико-психологічного впливу на масову свідомість

2

2


СР

СР

2.1. Міні-доповіді з питань: сутність політичної свідомості; види політичної свідомості; основні функції політичної свідомості; свідомість і ідеологія в політиці; маніпуляція: суть та здійснення; політична маніпуляція як суспільний феномен; маніпуляція свідомістю людей через ЗМІ.

    1. Гра-тренінг «Міжособистісний конфлікт у Югославії».



Масові настрої в політичних рухах. Масові настрої і модифікація політичної системи

3.1. Ліворадикальні рухи.

3.2. Рухи реформістів.

3.3. Праворадикальні рухи.

3.4. Масові настрої в Чилі 1970-1980-х років.

3.5. Події в Ірані 1970-х років.

3.6. Горбачовська перебудова в СРСР 1980-х років.

4

5



Організації, рухи і партії

2


2

СР


2


4.1. Психологія організацій.

4.2. Психологія політичних рухів.

4.3. Політичні партії.

Звіт та обговорення результатів індивідуального науково-дослідного завдання

Важливість досліджень у політичній психології

5.1. Доповіді з питань:

1. Урахування сучасних досягнень політичної психології в практиці роботи політичного психолога. 2. Проблеми в професійній діяльності політичного психолога. 3. Чому інтерес до політичної психології так зріс у нашій країні в останнє десятиліття? 4. Давньогрецький правитель Перикл якось сказав: «Лише деякі можуть творити політику, але судити про неї можуть усі". Чи згодні Ви з цим? Аргументуйте свою відповідь. 5. Спробуйте проаналізувати як впливають на політичну поведінку такі емоції, як страх, віра, любов, відповідаючи послідовно на питання:

а) Які причини виникнення страху, віри, любові в політичних настроях суспільства?

б) Які форми вираження вони приймають (страх – перед чим? Віра – у кого? Любов – до кого?)

в) Як ці емоції впливають на стабільність і порядок у суспільстві?

6. Чим, на Вашу, думку, небезпечні масові емоційні стани в політиці (масовий страх, масова віра, масова любов)?

7. Ви познайомилися з тим, що являє собою поведінка людини в юрбі. Сформулюйте аргументи – попередження, що Ви б використовували для того, щоб застерегти свого знайомого від влучення в юрбу.

8. Які складові політичної культури людини в суспільстві?

9. У чому виявляються механізми формування політичної культури людини?

10. Яка роль освіти у вихованні політичної культури?

5.2. Диспут «Особливості діяльності психолога в політиці».











7. Теми лабораторних занять

Лабораторні заняття програмою не передбачено



  1. САМОСТІЙНА РОБОТА

№ з/п

Назва теми

(питання до самопідготовки)

Кількість годин

денна форма навчання

заочна

форма навчання



1

Політична культура та політичний ідеал

Основні типи політичної культури. Основні функції політичної культури. Морально-оцінні елементи політичної культури. Політичний ідеал. Теорії ідеального державного устрою. Національна ідея.



Л

2

2

Психологічні аспекти політичної поведінки. Політичні режими: типологія та основні характеристики

Особливості політичної орієнтації. Політична участь. Політична поведінка, діяльність. Методи впливу на підсвідомість людей. Типи політичних режимів, їх характеристики.



Л

2

3

Політична самосвідомість

Основні компоненти політичної самосвідомості. Генетичні витоки формування політичної самосвідомості. Проблема адекватності політичної самосвідомості.



Л

2

4

Психологічні концепції устрою соціально-політичного життя в епохи Відродження і Освіти

    1. Епоха Відродження і роль людського чинника.

    2. Трактат Н.Макіавеллі «Государ» і його роль в розвитку політичної психології.

    3. Стрижень епохи Освіти – раціональне розуміння людини.

    4. Психологія мас в епоху Освіти.

1

1

5

Політична психологія ХІХ ст. Політична психологія на початку ХХ ст.

5.1. Психологія мас в ХІХ столітті: Г.Тард, Г.Лебон, Ш.Сігеле.

5.2. Психологія соціалізму Г.Лебона.

5.3. Школа «психології народів» і В.Вундт. 7.1. Психоаналіз З.Фрейда і політична психологія.

5.4. Досліди конструювання політичних психобіографій і психоїсторія.

5.5. Становлення школи Чикаго – предтечі сучасної політичної психології.

5.6. Праці Г.Д.Лассауєлла – спроба прагматичного з'єднання різних сфер знання в цілісну науку.

1

1

6

Політична психологія настроїв

6.1. Природа масових настроїв.

6.2. Розвиток масових настроїв.

6.3. Суб'єкт масових настроїв.

6.4. Види масових настроїв.

6.5. Основні функції масових настроїв.

6.6. Можливості дії на масові настрої.

6.7. Прогноз розвитку масових настроїв.

4

2

7

Психологія політичних конфліктів

Сутність політичного конфлікту. Попередження і дозвіл політичних конфліктів. Політичний радикалізм та екстремізм.



Л

2

8

Політичне консультування

8.1. Поняття «політичне консультування».

8.2. Взаємостосунки психолога з політиком.

8.3. Якості консультанта.

8.4. Технологія політичного консультування.

8.5. Методом семантичного диференціала вивчити відношення 5-ти респондентів до ряду обраних Вами політичних діячів, скласти висновки за отриманими результатами.

3

3

9

Теорія і психологія влади (мотивація та ерозія влади).

9.1. Поняття влади: її сутність і ознаки.

9.2. Суб’єктні аспекти влади.

9.3. Формування влади в суспільстві.

9.4. Основні концепції походження влади.

9.5. Влада державна і політична.

9.6. Мотивація політичної влади.

9.7. Ерозія влади.

2

2

10

Психологія влади

10.1. Феномен влади.

10.2. Класифікаційні ознаки влади.

10.3. Властивості політичної влади.

10.4. Провести структурний, системний і динамічний аналіз одного з актуальних соціальних конфліктів.

2

2

11

Малі групи

11.1. Група як суб'єкт політики.

11.2. Особливості малих груп в політиці.

11.3. Формування малих груп в політиці.

11.4. Лідер і група.

11.5. Метод фокус-груп у роботі з малими групами.

2

2

12

Великі соціальні групи

12.1. Великі групи в політиці.

12.2. Політична психологія великих груп.

12.3. Рівні розвитку спільності великих груп.

12.4. Діалектика розвитку групової самосвідомості.

12.5. Політико-психологічні риси основних соціальних груп.

12.6. Психологія еліт.

2

2

13

Політичне лідерство як психологічний феномен Політична психологія особистості

13.1. Основні проблеми політичного лідерства.

13.2. Рівні лідерства та риси лідера.

13.3. Політична соціалізація: становлення особистості; політична участь: позиції громадянина.

13.4. Методи вивчення лідерських якостей, основні лідерські якості в спостереженні і тестовій діагностиці.

Л

2

14

Групи в політиці. Політична еліта

14.1. Типологізація групи.

14.2. Поняття політичної еліти.

14.3. Політична еліта в Україні, системи рекрутування еліт: система гільдій та антрепренерська система.

14.4. Основні характеристики електорату.

2

2




Разом

19

27


9. ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАВДАННЯ

Індивідуальні завдання мають на меті поглиблення, узагальнення та закріплення знань, які слухачі отримують у процесі навчання, а також застосування цих знань на практиці (аналітичні, контрольні, творчі роботи, у т. ч. підготовка конспектів, міні-доповідей, рефератів, опорних схем тощо).

Індивідуальне навчально-дослідне завдання передбачає підготовку реферату.


  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка