Житомирський державний технологічний університет



Сторінка7/10
Дата конвертації11.04.2016
Розмір2.1 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

СТРУКТУРА МОТИВАЦІЇ ДОСЯГНЕННЯ ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ
СПОРТИВНИХ ЗДІБНОСТЕЙ У ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

Одним з основних чинників розвитку спортивних здібностей вважається мотивація досягнення (Дж.Аткінсон, Б.Кретті, Д.Макклелланд, Р.Найдіффер, Х.Хекхаузен).

Встановлено, що спортсмени вирізняються високим рівнем мотивації досягнення (В.Гошек, М.Ванек, Б.Свобода). Поряд з дослідженнями, в яких мотивація досягнення розглядається як передумова успішного оволодіння спортивною діяльністю, аналі­зуються й можливості її деструктивного впливу на розвиток особистості (В.І. Моросанова, Р.Найдіффер, В.Й. Степанський). На підставі теоретичного аналізу, зокрема досліджень Х.Хекхаузена, можна стверджувати, що на розвиток спортивних здібностей впливає не стільки висока мотивація досягнення, скільки особливості поєднання її структурних компонентів (потреби в досягненні успіху або в уникненні невдачі, пов’язаних з ними напрямків інструментальної активності, очікування успіху або невдачі, підтримки або перешкод з боку інших людей, переважного емоційного стану, реального позитивного або негативного результату, з яким пов’язана самооцінка) з іншими особистісними властивостями, які сприяють або заважають досягненню високих спортивних результатів.

Аналіз результатів емпіричного дослідження дозволив зробити висновок, що, окрім абсолютних показників мотивації досягнення (мотив досягнення успіху, мотив уникання невдачі), необхідною умовою розвитку спортивних здібностей є й інші показники, такі, як повнота та інтер- й інтраструктурна збалансованість. Щодо повноти мотивації досягнення, то у 62,88 % кандидатів і майстрів спорту розвинені всі компоненти мотивації (потреби в досягненні успіху або в уникненні невдачі, пов’язані з ними напрямки інструментальної активності, очікування успіху або невдачі, підтримка або перешкоди з боку інших людей, переважний емоційний стан, реальний позитивний або негативний результат, з яким пов’язана самооцінка). Натомість у спортсменів-розрядників цей показник сягає лише 34,58 %, що може порушувати циклічність мотиваційної регуляції та руйнувати зв’язок між основними етапами регуляційного процесу.

Про інтерзбалансованість мотивації досягнення як чинника розвитку спортивних здібностей свідчить те, що у структурі мотивації висококваліфікованих спортсменів представлений як мотив досягнення успіху (69,7 %), так і мотив уникнення невдачі (30,3 %). Натомість, у 68,9 % спортсменів-розрядників стійко переважає або мотив досягнення успіху (49,6 %), або мотив уникання невдачі (19,3 %), що обмежує варіативність ресурсів розвитку як у ситуаціях успіху, так і в ситуаціях невдачі. Про інтраструктурну збалансованість варто говорити тоді, коли забезпечена повнота мотивації та її інтерзбалансованість. Цей показник відображає не тільки оптимальне співвідношення компонентів мотивації у структурі мотиву досягнення і мотиву уникання невдачі, але й зв’язки цих компонентів з конкретними напрямками та ситуаційними характеристиками розвитку здібностей, такими, як розвиток соціальних стосунків, спортивних умінь, досягнення спортивних результатів, розвиток особистісних якостей.

Д
© О.М. Савиченко, 2011


ослідження наукової школи Х.Хекхаузена показали, що розвиток мотивації досягнення пов’язаний з формуванням інтегрованої самооцінки на основі самопорівняння та соціального порівняння результатів діяльності. Включення юнаків в експериментальні ситуації самопорівняння з власними досягненнями спонукає спортсменів-розрядників до розширення операціонального досвіду, а спортсменів вищих рівнів кваліфікації – до усвідомлення розвитку власних здібностей, порівняно з групою однолітків. Самопорівняння з нормативом сприяє розвитку цілеспрямованої активності та навичок саморегуляції. Помічено, що при надмірній орієнтації на спортивні нормативи порушується структура ціннісно-мотиваційної регуляції спортсменів: окремі її компоненти, такі, як рівень рефлексії, мотиви тощо, можуть втрачати свою регулювальну функцію. Очевидно, саме в юнацькому віці ситуації порівняння з нормативом мають максимально наближатися до ситуацій порівняння з власними досягненнями. Ситуації соціального порівняння з суперником є типовими для спортивної діяльності. І хоча вони актуалізують конфліктні цінності й мотиви спортсменів, все ж структура мотивації та структура рефлексії здібностей у них є досить повними. Соціальне порівняння з узагальненим або персоніфікованим ідеалом на окремих етапах оволодіння діяльністю виконує різні функції: від формування узагальненого уявлення про вид спорту до прагнення перевершити своїх кумирів в окремих аспектах. Зазначимо, що спортсмени-початківці та спортсмени з посередніми здібностями оцінюють відомих спортсменів та порівнюють себе з ними на основі узагальнених стереотипних уявлень, а критеріями оцінки для досвідчених та висококваліфікованих спортсменів є конкретні вчинки та спортивні результати. У ході експериментального дослідження більша частина спортсменів-розрядників вперше вдалася до детального аналізу поведінки відомих спортсменів (ситуації порівняння з ідеалом для них не є типовими). Натомість, спортсмени вищих рівнів кваліфікації доволі часто вдаються до аналізу механізмів досягнення успіху іншими спортсменами.

Слід зазначити, що в цілому експериментальні тренування дозволили актуалізувати окремі групи мотивів у спортсменів юнацького віку. Найбільш повна структура мотивації та рефлексії здібностей виявлена в ситуаціях порівняння з власними досягненнями та в ситуаціях порівняння з ідеалом. Однак у ситуаціях порівняння з нормативом та порівняння з суперниками були виявлені специфічні для спортивної діяльності поєднання компонентів мотивації та рефлексії, які недостатньо розвинені або ж практично відсутні при порівнянні з власними досягненнями та ідеалом. Таким чином, розвиток спортивних здібностей у юнацькому віці відбувається на основі ситуацій соціального та самопорівняння при домінуванні ситуацій порівняння з власними досягненнями та відомими спортсменами.

Вивчення ситуаційних чинників розвитку мотивації спортсменів дозволило виявити різносторонній вплив ситуацій успіху та невдачі на спортсменів різних рівнів кваліфікації. Так спортсмени-розрядники причи­нами невдач вважають зовнішні фактори, успішні ж ситуації вони описують, не демонструючи ознак мотивації досягнення, або не описують взагалі. Спортсмени з середнім рівнем спортивних досягнень в обох видах ситуацій проявляють високу активність, спрямовану на досягнення, і вважають їх зовнішньо детермінованими. Нетиповими виявилися протиріччя в мотивації таких досліджуваних: очікування успіху в ситуаціях реальної невдачі та висока активність, спрямована на уникнення невдачі, в ситуаціях успіху. Така поведінка розглядається нами як одна із причин недостатньо успішної спортивної діяльності. Спортсмени вищих рівнів кваліфікації в усіх ситуа­ціях проявляють високу активність, спрямовану на досягнення. Ситуації успіху вважаються наслідком наполегливої праці, а невдачі змушують аналізувати як внутрішні, так і зовнішні їх причини, викликають негативні емоції, але й розглядаються як передумова та етап майбутніх успіхів.

Характерною особливістю розвитку здібностей успішних спортсменів є отримання підкріплення, якого вони очікують та яке відповідає загальній меті діяльності. Спортсмени ж низького та середнього рівнів не завжди отримують таке підкріплення, а похвала тренера чи близьких часто не відповідає очікуванням самого спортсмена. Так, наприклад, часто виникає ситуація, коли спортсмен прагне розвинути свої вміння й очікує похвалу за це, а отримує її за окремі особистісні якості. Критика, зауваження, покарання також сприяють розвитку мотиваційної сфери, але обов’язково в належних умовах. Якщо спортсмен хоче розвинути силу волі, а його сварять за погані результати, то навряд чи це стане стимулювальним фактором у розвитку здібностей та мотиваційної сфери зокрема.

Заняття спортом завжди супроводжуються виникненням певних емоцій. Так для спортсменів більш високого рівня ці емоції, здебільшого, пов’язані з когнітивно-операційним компонентом, тобто задоволення вони отримують від процесу діяльності, від набуття певних умінь і навичок. Натомість, для спортсменів низького та середнього рівня важливим для виникнення емоцій є результат діяльності або не пов’язані зі спортом дії. А оскільки результат діяльності не завжди високий, то спортивна діяльність неуспішних спортсменів часто буває емоційно непривабливою для них. Таким чином, емоційне насичення діяльності може вважатися не лише невід’ємною ознакою спорту, але й одним із факторів розвитку здібностей у цьому виді діяльності.

Таким чином, мотивація спортивної діяльності є складним особистісним утворенням, яке водночас детермінується ситуацією діяльності. Поведінка спортсменів визначається рівнем їх спортивних досягнень та набутого досвіду. Досягненню успіхів у спорті сприяє орієнтація на розвиток усіх компонентів здібностей у ситуаціях як соціального порівняння, так і самопорівняння.

УДК 811(477)

С.Б. Саннікова, викл.

Житомирський державний технологічний університет
РОЛЬ ЗАНЯТЬ З МОВИ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ІНЖЕНЕРІВ
У кожної людини, кожного народу є поняття священні, цінність яких невимірна. І зневажання їх – це не лише ознака безкультур’я, невихованості, а й бездуховності, з чим людина не є людиною. А тому кожна цивілізована держава має проводити таку мовну політику, яка б забезпечувала догляд і розвиток мови, передовсім державної, а також усіх мов, які функціонують у цій державі.

Ми, українці, схоже, любимо всіх, крім себе: тому й не дивно, що такі байдужі до всього рідного. Й у першу чергу – до своєї мови. Нині вже ні в кого не викликає заперечення той факт, що вивчення мови треба здійснювати на комунікативній основі, оскільки метою навчання є не оволодіння сумою лінгвістичних знань, а вміння спілкуватися залежно від умов і обставин. Глибокі знання мови, досконале володіння нею – одна з важливих ознак високої культури й освіченості людини.

Останнім часом актуальною є проблема підготовки технічної інтелігенції. Сучасна вища технічна школа потребує здійснення кардинальних змін, які спрямовані на підготовку нової генерації інженерів, спроможних створити технологічний та економічний потенціал України. Сьогодні наші інженерні кадри визнані у світі. Суть проблеми полягає у тому, що нашій країні потрібні національні кадри, які будуть зміцнювати своїми досягненнями у праці й науці нашу державу. Незважаючи на те, що Болонський процес інтегрує європейську освіту, українська вища освіта теж потребує збереження та розвитку. Завдання сучасної вищої технічної школи – не тільки підготовка компетентних фахівців у своїй галузі, але й інтелігентних особистостей. Відповідно до Державної національної програми “Освіта. Україна ХХІ ст.” та Концепції національного виховання, головні завдання мовної освіти – це виховання культури, формування інтелекту, розвиток мовленнєвих здібностей особистості в процесі вирішення життєвих проблем (побутових, виробничих, духовних) засобами мови.

Заняття з мови мають необмежені можливості у формуванні світогляду та світосприйняття майбутніх інженерів, їх мовленнєвої та загальної культури. Засобами мови здійснюється підготовка грамотних фахівців, високоморальних, культурних людей, в яких поєднуватимуться широкий науковий світогляд, професійна компетентність, прагнення самовдосконалення, пошук творчої самореалізації, загальнолюдські цінності, національна самосвідомість; особистостей, які орієнтуються в сучасній історичній, економічній, культурній ситуації. Піклуючись про грамотність, мовленнєву культуру, викладачі мови у вищих технічних закладах освіти намагаються переконати студентів у необхідності мовних та мовленнєвих знань для розвитку загальних знань, освіченості, інтелігентності. Фахівець повинен вільно володіти письмовою та усною формами національної мови, використовувати свої знання у професійній діяльності та міжособистісному спілкуванні.

Завдання викладачів-мовників полягає у зацікавленні студентів українською мовою  не лише  як навчальним предметом, а й як мовою нації, держави, духовним та культурним джерелом.

Знання стилів сучасної української літературної мови сприяє розвитку усного та письмового мовлення, вдосконаленню культури спілкування та створенню індивідуального мовленнєвого стилю.

Науковий стиль – найголовніший стиль у навчальному процесі. Його вивчення для майбутніх інженерів має методичне значення: розвиток термінологічного словника, вміння точно, логічно, послідовно висловлювати думку, доводити та аргументовано захищати свої технічні ідеї, систематизувати набуті знання тощо. Культурологічний аспект вивчення наукового стилю – зацікавлення студентів досягненнями вітчизняної науки та техніки, знайомство з іменами українських вчених, із внеском української науки у розвиток світового прогресу.

П
© С.Б. Саннікова, 2011


ри вивченні офіційно-ділового стилю студенти мають змогу не тільки отримувати теоретичні знання й практичні навички в оформленні ділових паперів, вдосконалювати письмову й усну форми ділового спілкування, регулювати ділові стосунки у різних сферах (від навчальної до виробничої), а й формувати відповідальне ставлення до документів, свій діловий стиль, імідж.

Ознайомлення з публіцистичним стилем відбувається через засоби масової інформації, призначення яких – формування суспільно-політичних ідеалів, вплив на громадянські почуття. Вивчення цього стилю збагачує словниковий запас, розширює інтонаційні, емоційно-експресивні можливості мовлення. Підготовка до прилюдних виступів (доповідей, промов, повідомлень) активізує мовленнєву діяльність студентів: спонукає до самостійного пошуку мовленнєвих засобів, письмового оформлення, вибору форм викладення матеріалу з врахуванням інтересів аудиторії; сприяє визначенню молодою людиною свого місця у суспільстві, своєї громадянської позиції.

Художній стиль сприяє  не лише вихованню естетичних смаків студентської молоді, збагаченню мовлення, емоційному висловленню особистих думок, але й образному мисленню, спонукає до художньої творчості (про що свідчать виступи та публікації, участь у творчих конкурсах), має неоціненний вплив на формування особистості, емоційно розвинутої, духовно багатої. Маємо дбати про такі морально-етичні категорії, як любов до рідної мови, мовно-національна свідомість, які стають реальністю тільки при активному ставленні до слова, коли володіння словом як засобом вираження думки, бажання вдосконалювати мовлення стають  постійною потребою.

Розмовний стиль заслуговує на загострення уваги. Суржик, жаргонні, лайливі, просторічні слова є ознакою людського мовлення сьогодні, що свідчить про внутрішню дисгармонію, безкультур’я, духовне зубожіння суспільства. Завдання викладача – залучати студентську молодь  до народних мовленнєвих традицій, в основі яких  толерантність, повага, доброзичливість до співрозмовника.

Використання на заняттях з мови текстових матеріалів як фахового, так і соціального спрямування  дає знання з різних галузей, розуміння та усвідомлення історичних надбань, залучає студентів до громадських процесів та вирішення проблем суспільства. Змістовна спрямованість текстів допомагає викладачу досягти виховної мети навчання у вищому технічному закладі освіти – досягнення узгодженості між технологічним прогресом та моральним відродженням, переконати студентів у необхідності набутих знань у майбутньому житті, підготувати майбутніх інженерів з високим рівнем професійної компетенції, гуманістичним підходом до світу, які орієнтуються  в сучасних історичних, економічних, культурних ситуаціях, здатних до  вирішення сучасних проблем науки, техніки, суспільства.

Одним із завдань викладача мови є ознайомлення студентів зі словниками, їх систематизацією (лінгвістичними: одномовними, двомовними; орфоепічними, орфографічними, етимологічними, термінологічними, універсальними тощо), спрямування студентів на самостійну роботу з  довідковою літературою. Знати, берегти і примножувати ці знання – обов’язок кожного громадянина України. “Без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської вихованості, ні духовної культури, – писав В.Сухомлинський. – Мовна культура – це живодайний корінь культури розумової, всього розумового виховання, високої, справжньої інтелектуальності”. Формування культури мовлення – це завдання не тільки викладачів-мовників, а й усіх педагогів. Мовлення кожного викладача повинно бути взірцем для студентів. О.Гончар вважав, що “той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе”. Викладач повинен бути зразком поваги до рідної мови, не тільки на заняттях, а й у позааудиторний час. Викладачі всіх навчальних дисциплін мають зважати на неправильне мовне оформлення відповіді студента, вимову, наголос, слововживання, синтаксичну будову речень, виправляти  мовні недоліки. Дбаючи про культуру мовлення, викладач впливатиме на загальну культуру студентів, через повагу до мови виховуватиме повагу до себе, пробуджуватиме людську гідність, національну самоповагу, любов до майбутнього фаху, науки, відповідальність за вчинки. Завдання вищих технологічних закладів освіти – виховання української технічної інтелігенції, якій не байдужі стан та розвиток національної мови, культури, науки, технологій, майбутнє держави.

 Мета занять з мови у технологічному ВНЗ – формування мовних норм та мовленнєвих навичок у невід’ємному зв’язку з вихованням людини з високим рівнем культури, моралі, національної самосвідомості. Поєднання навчання і виховання, викладання українською мовою є рушійною силою у справі підготовки національних кадрів України, які повинні забезпечити прогресивний розвиток нашої країни.

УДК 378.1



Л.П. Сбродова, зав. навчально-методичного кабінету

Житомирський військовий інститут ім. С.П. Корольова

Національного авіаційного університету

ІНФОРМАЦІЙНА КУЛЬТУРА ВИКЛАДАЧА ТА ЇЇ РОЛЬ
В ІННОВАЦІЙНОМУ ПРОЦЕСІ ВИЩОГО ВІЙСЬКОВОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

Сучасний етап розвитку вищої школи в Україні, введення нових освітніх стандартів, участь України в Болонському процесі, а також інші міжнародні угоди стимулюють формування нових підходів і розробку принципово нових критеріїв якості освіти. Все більший розвиток отримують нові освітні технології, які основані на ефективному застосуванні в навчальному процесі сучасних засобів і методів передавання знань. Викладачеві, аби бути цікавим студентові, затребуваним у професійному співтоваристві, слід з урахуванням усього позитивного надбання традиційної педагогіки впроваджувати педагогічні інновації в навчально-освітній процес.

У цьому контексті інформаційне середовище сучасного вищого навчального закладу (ВНЗ) слід розглядати як поєднання традиційних та інноваційних форм навчання з постійним нарощенням інформаційно-комунікативних технологій і електронних ресурсів, а також неперервним удосконаленням методів навчання, підвищенням рівня професійних знань та інформаційної культури самих викладачів. Зазначене й зумовлює актуальність дослідження.

На шляху інтеграції традиційних підходів до навчального процесу, коли здійснюється безпосереднє передавання знань, і технологій електронного навчання, що проходить сучасний ВНЗ будь якого профілю і рівня акредитації, можна виокремити деякі проблеми розробки, освоєння і впровадження інноваційних методик, аналіз яких є метою роботи.

У першу чергу, виникає проблема створення необхідної навчальної інформації, перетворення її на освітній інформаційний ресурс і розроблення засобів передавання його тим, хто навчається, з максимальною ефективністю. Під навчальною інформацією слід розуміти інформацію наукову, перетворену з метою навчання під час формування змісту навчальної дисципліни. Відповідно, інформаційний ресурс слід вважати освітнім лише в такому випадку, коли його можна використовувати в навчальному процесі.

Йдеться про перетворення інформації, що "розсіяна" у друкованих виданнях (навчальній літературі, довідниках, енциклопедіях, журналах тощо) та інших ресурсах, на структуровану навчальну інформацію. Перелік сучасних електронних освітніх ресурсів достатньо великий: електронні копії друкованих видань; електронні інтерактивні підручники й навчальні посібники; мультимедіа-презентації навчального матеріалу; системи комп’ютерного тестування; лекційний матеріал на компакт-дисках; комп’ютерні тренажери й віртуальні лабораторії, що створені на математичних моделях об’єктів чи процесів, які вивчаються; інтелектуальні освітні системи; навчальні пакети прикладних програм тощо.

Крім того, швидке зростання об’єму навчальної інформації та її якісне ускладнення вступають у протиріччя з кількістю часу, який визначений навчальними планами для вивчення дисципліни. Перед викладачем постають питання: "Як, не втрачаючи наявну інформацію, передати її у таких формах, що доступні для засвоєння індивідуальною пам’яттю? Як зменшити масу знань, але утримати їх суму? Як скоротити знання, але не втратити при цьому цінності, засвоєння яких є необхідним для спадкоємності в розвитку науки і навчання?". На думку деяких дослідників, вирішити ці проблеми певною мірою дозволить використання сучасних інформаційних технологій і передових інноваційних методів навчання.

Н
© Л.П. Сбродова, 2011
авчальна інформація може бути різним чином структурована й укомплектована, в багатьох випадках вона може й не потребувати ущільнення. Але, як правило, завдання наочного й ефективного викладання навчальної інформації постає перед викладачем завжди. А вже повноцінне використання усього "інструментарію", який отримує у своє розпорядження педагог, для деяких стає проблемою. Адже певним гарантом успішності використання інформаційно-комунікативних технологій у навчальному процесі, в першу чергу, є саме викладач. Потенціал нових технологій не завжди є достатньо реалізованим, оскільки значна частина викладачів використовує сучасні інформаційні технології не повною мірою.

Слід зазначити, що в умовах швидкого розвитку технологій діяльність викладача з розробки електронних курсів значно ускладнюється навіть у технічних ВНЗ. Така робота потребує від викладача не лише розвитку спеціальних навичок або прийомів педагогічної роботи. Важливою проблемою, з якою стикаються викладачі при створенні електронних освітніх ресурсів, стає пошук інформаційних ресурсів, їх відбір за певними критеріями. Адже тільки той викладач, який сформував певний рівень особистої інформаційної культури, вміє аналізувати повідомлення й дані, отримані з різних джерел, спираючись на наукову, енциклопедичну, іншу літературу й особистий досвід, може оцінити інформацію та можливості її використання в навчальному процесі.

Серед важливих складових інформаційної культури сучасного викладача ВНЗ слід виокремити такі:

1. Уміння формулювати інформаційну потребу. Мовою сучасних педагогічних методик це називається визначенням межі знання/незнання. Це ще не формулювання запиту, а лише розуміння, що саме отут (у цьому питанні, на цьому етапі) необхідна нова інформація.

2. Уміння інтерпретувати інформацію. Не просто скомпілювати (законспектувати, засвоїти) матеріал, а зробити з нього свої висновки, чітко сформулювати підсумки пошуку й надати їх у вигляді нового інформаційного продукту.

Часто навіть фахівці в певній галузі не обізнані в тому, які широкі можливості інформаційного обслуговування їм готові надати сучасні бібліотечні, інформаційні та аналітичні служби, освітянські мережі. Як наслідок, інформаційний ресурс залишається мало затребуваним, а викладач впевнений, що необхідної інформації просто немає.

З огляду на зазначене вище можна інтерпретувати інформаційну культуру викладача як його здатність долати інформаційні бар’єри й вільно орієнтуватися в інформаційному середовищі. Сучасний викладач повинен мати певний обсяг знань і навичок, що дозволяють йому знаходити й використовувати інформацію незалежно від місця її знаходження.

До інформаційних бар’єрів, обумовлених об’єктивними причинами, можна віднести:



  • просторові (пов’язані з невідомістю місцезнаходження документа й необхідністю його пошуку у великих документальних масивах);

  • кількісні (відображають неможливість для користувача фізично засвоїти всі джерела інформації, що відповідають його потребам);

  • географічні (пов’язані з відстанню між документом і користувачем);

  • мовні (незнання користувачем мови, якою написаний документ).

Існують інформаційні бар’єри, пов’язані з суб’єктивними факторами. Це, наприклад:

  • недооцінювання ролі інформації у професійній діяльності;

  • страх труднощів пошуку й освоєння інформації, особливо в умовах комп’ютеризації;

  • невміння обрати правильну стратегію документального пошуку;

  • відсутність необхідних бібліотечно-бібліографічних знань і навичок роботи з інформаційними системами;

  • брак коштів для придбання джерел інформації й оплати послуг;

  • адміністративні обмеження, що ускладнюють одержання інформації;

  • режимний характер доступу до інформації;

  • тривалість термінів проходження інформаційних матеріалів видавничими каналами;

  • викривлення й втрата інформації при її обробці в інформаційних службах;

  • обмеження ідеологічного й політичного характеру тощо.

У доповіді також наведено інші складові інформаційної культури викладача ВНЗ, проведено аналіз з погляду її впливу на проблеми розробки, освоєння і впровадження інноваційних методик та інформаційно-комунікативних технологій навчання.

Сучасному педагогу необхідно усвідомити, що інформаційна культура – це не тільки частина його професійної майстерності чи показник рівня професійної компетентності, але й умова його конкурентоспроможності на ринку освітніх продуктів і послуг. Адже вміння ретельно вiдбирати та аналiзувати науково-педагогiчну iнформацiю сприятиме впровадженню iнновацiйних педагогічних технологiй з урахуванням особливостей і потреб української освiти, а також запобiгатиме механiчному та слiпому запозиченню досвiду зарубiжної вищої школи.

УДК 378.147:811.111

Ю.О. Семенчук, к.пед.н., доц.

Тернопільський національний економічний університет
НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ-ЕКОНОМІСТІВ НАПИСАННЮ РЕФЕРАТІВ
У КУРСІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ ДЛЯ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

В
© Ю.О. Семенчук, 2011
ітчизняні та зарубіжні вчені-методисти (А.А. Вейзе, В.В. Бебих, М.Г. Гец, З.М. Корнєва, О.М. Середа, Г.С. Скуратівська, О.Б. Тарнопольський, О.М. Устименко, О.В. Ящук, F.Grellet, D.Jolly, Ch.Tribble, J.Trimmer та ін.) вважають навчання писемному мовленню важливою складовою частиною процесу підготовки майбутніх фахівців до ефективного іншомовного спілкування із зарубіжними діловими партнерами. Реферування іншомовних текстів стимулює студентів до самостійної пізнавальної діяльності з пошуку й обробки професійно значущої інформації. Орієнтація на активізацію самостійної роботи студентів випливає з концепції Болонської декларації, яка запроваджена у вищій школі. Тому навчальними програмами передбачено, що студенти-економісти на основі аналітично-синтетичної та смислової переробки автентичних матеріалів повинні вміти працювати з фаховою літературою і здійснювати її реферативне викладення, тобто готувати й оформляти вторинні тексти типу реферату. Така робота повинна забезпечити студентам можливість компетентно функціонувати у професійному та академічному середовищі. Враховуючи актуальність означеної проблеми, мета публікації – розглянути підходи методистів до організації навчальної роботи з реферування фахової літератури та проаналізувати етапи створення рефератів, що повинно допомогти студентам правильно підготуватися до виконання такого виду діяльності.

Формування вмінь реферувати текст починається з його сприйняття та проведення лексико-синтаксичного аналізу, що є необхідною умовою для безпосереднього викладення оригінальної автентичної інформації “своїми словами”. Перекодування тексту полягає у з’ясуванні, систематизації та узагальненні наукової інформації з першоджерела з метою її подальшої логічної та коректної фіксації у письмовій формі, вважають методисти (О.Г. Квасова, З.М. Корнєва, В.П. Свиридюк, О.І. Цібіна та ін.). Тому, приступаючи до навчання студентів реферуванню текстів, викладачу необхідно вирішити два завдання – спочатку навчити студентів, як провести аналітично-синтетичну переробку вміщеної у фахових джерелах інформації, а потім навчити їх створювати свій новий текст, який у концентрованому вигляді буде відображати основну думку реферованих першоджерел. Таким чином, процес укладання реферату буде охоплювати етап читання літератури за фахом та етап подальшого письмового оформлення сприйнятої інформації у вторинному тексті. Іншими словами, після смислової переробки одного або кількох текстів фахового спрямування за допомогою аналізу складних синтаксичних зворотів і граматичних форм, декодування графіків і таблиць, формування логічних висновків та узагальнень прочитаного буде відбуватися його компресія і творча модифікація шляхом формулювання власних висловлювань студентів у письмовій формі.

Як свідчить практика, написання рефератів на основі опрацювання іншомовної літератури за фахом позитивно впливає на формування загальнонаукового світогляду студентів-економістів і дозволяє їм накопичити певний професійний багаж знань зі спеціальності, розширює діапазон можливостей щодо використання фактологічної інформації та задовольняє пізнавальні інтереси. Підготовлені студентами реферати дозволять їм засвоїти та зберігати в довготривалій пам’яті активний лексичний запас професійної лексики за допомогою продукування у письмовій формі власних думок, що неможливо без умінь аналізувати, порівнювати, узагальнювати та систематизувати отриману в результаті опрацювання спеціальної літератури інформацію. Написання рефератів забезпечує контекстне ознайомлення студентів з галузевою лексикою, правильне її вживання у ситуаціях майбутньої сфери діяльності. Окрім того, створення рефератів з їх подальшою презентацією є прикладом співпраці студентів у проектах, що забезпечує інтерактивне формування іншомовної комунікативної компетенції у процесі мовленнєвої взаємодії іноземною мовою. Принцип інтерактивності у процесі навчання писемному мовленню через підготовку рефератів реалізується під час спільного з іншими студентами редагування робіт, проведення взаємоперевірки та взаємооцінювання написаного, а також коли студенти обмінюються думками щодо якості готових рефератів. Взаємодія студентів між собою та з викладачем відбувається не лише в процесі аудиторної роботи, а й позааудиторної завдяки використанню можливостей телекомунікаційних засобів (скайп, електронна пошта), що дозволяє отримати консультацію, обмінятися коментарями щодо вдосконалення написаного. Таким чином, навчання студентів написанню рефератів з використанням потенційних можливостей інтерактивних технологій дозволяє активізувати внутрішні пізнавальні мотиви і творчі здібності студентів, розвиває їхні інтелектуальні якості, налаштовує їх на організовану й систематичну роботу з читання спеціальної літератури та її опрацювання.

У своїй доповіді ми зупинимося на розгляді основних віх процесу писемного створення рефератів. Така робота охоплює п’ять важливих кроків: а) визначення мети написання реферату; б) збір інформації щодо кола питань, які будуть аналізуватися в рефераті;


в) інтерпретація зібраних даних, їх творче переосмислення; г) систематизація та організація матеріалу для реферату; ґ) власне викладення результатів пошуку “своїми словами”, тобто написання реферату. Коротко проаналізуємо ці кроки.

Мета створення реферату визначається типом роботи, тобто реферат може бути інформативним, аналітичним або давати певні рекомендації тим, для кого він пишеться. Як правило, студенти пишуть реферати першого із зазначених типів, тобто інформативні, або оглядові, хоча на старших ступенях навчання, за нашими спостереженнями, реферати мають аналітичний характер, у них інтерпретується зібрана інформація, робляться певні висновки.

Пошук та обробка інформації визначається проблемою, яка буде висвітлюватися у рефераті, та передбачає виокремлення тих чи інших важливих даних, на яких будуть ґрунтуватися власні висновки студентів. Розрізняють вторинні дані, тобто такі, які зібрані та представлені в опублікованих джерелах, та первинні, отримані самими студентами в результаті проведених опитувань, інтерв’ю, спостережень, експериментів тощо.

Інтерпретація зібраної інформації передбачає критичний аналіз прочитаних джерел, виділення значущих, на думку студентів, фактів та інших даних щодо проблеми, яка описується, перевірку статистичних показників. Важливо пересвідчитися, наскільки достовірною та сучасною є інформація, яка аналізується, щоб реферат був актуальним і корисним для його читачів.

Зібрана інформація має бути систематизованою та організованою в певні блоки, розділи чи абзаци відповідно до вимог. Наприклад, статистичні дані варто представити у вигляді таблиць або діаграм, критично переосмислена інформація має бути чітко сформульована й записана, а сам реферат повинен набути конкретних форм. Іншими словами, студенти мають уявляти собі структуру свого реферату, логічну послідовність викладення інформації, засоби її візуалізації. До речі, методисти наголошують на важливості використання й пояснення схем, діаграм та інших зображальних засобів у рефератах, які дозволяють краще зрозуміти фактологічний матеріал, підвищити інтерес до читання.

Нарешті, власне написання реферату передбачає, що студенти будуть будувати речення та об’єднувати їх в абзаци, добиватися збалансованого використання цитат й ілюстративного матеріалу, визначатися з обсягом роботи та заголовками, сформатують складові частини свого реферату, підготують список використаних джерел. До речі, документування літератури, на яку посилаються студенти в рефераті, повинно бути зроблене згідно з вимогами стандартів, які прийняті в цій чи іншій країні. Правильність оформлення бібліографії, наявність посилань на джерела інформації, вміння цитування свідчать про рівень культури науковця, його етику. Тут є низка особливостей, тому студентам доцільно ознайомитися з вимогами щодо документування використаних джерел. Наприклад, при підготовці доповідей на студентські наукові конференції українською мовою ми вимагаємо дотримуватися державних стандартів, а коли студенти пишуть реферати англійською мовою, то вони можуть використати один зі стилів, що прийняті в англомовному світі (табл. 1).



Таблиця 1

Business style bibliography


Book – one author

Adams, Josiah B., Compensation Systems, Brunswick Press, Boston, 2000.

Book – multiple authors

Berelson, Sarah, et al., Managing Your Benefit Program, 13th ed., Novak-Siebold, Chicago, 1999.

Book – edited volume

Egan, Donna Jean, and Annette Kantelzoglou (eds.), Human Resources, Varsity Books, 1996.

Magazine article

Ivarson, Andrew, Jr., “Creating Your Benefit Plan: A Primer”, Business Month, May 29, 1998, pp. 19-31.

World Wide Web page

Quincy, Dinah J., “Maxwell Announces New Health Benefit”, Maxwell Corp. Home Page, November 13, 1999, (January 14, 2000).

Email

Waerov, Denis V. , “Reaction to Management’s Offer”, August 18, 2001, personal email.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка