Іппо ку імені Бориса Грінченка Школа та родина: виховуємо та навчаємо разом!



Скачати 172.08 Kb.
Дата конвертації08.09.2017
Розмір172.08 Kb.
Т.І.Свирська,

завідувач НМЦ гуманітарної освіти та виховання

ІППО КУ імені Бориса Грінченка
Школа та родина: виховуємо та навчаємо разом!

Сім’я – основа виховання громадянина-патріота України, тому важлива роль у формуванні патріотизму належить саме сім’ї. Завданням навчальних закладів сьогодні є залучення батьків учнів, студентів, вихованців до активної участі в навчально-виховному процесі, організації та проведенні позакласних виховних заходів. Батьки мають стати не тільки гостями на заходах, не тільки спостерігачами за здобутками їхніх дітей, вони мають безпосередньо впливати на формування молодого покоління своїм досвідом та своїм прикладом.

Зусилля педагогів мають бути спрямовані на підтримку ініціативи батьківської громади, взаємодію в розробленні та виконанні рішень щодо патріотичного виховання дітей та учнівської молоді. Особливу увагу слід приділити педагогізації батьків, ознайомленню їх із сучасними психолого-педагогічними знаннями.

Відтак, сім’я є першоосновою суспільства, соціумом, де найбільшою мірою реалізуються потреби дітей, формуються мотиви їх поведінки як критерії розвитку особистості, відбувається їх самопізнання, самоактуалізація та самореалізація.

Як соціальний інститут сім’я традиційно виконує в суспільстві такі функції:


  • матеріально-економічну – планування сімейного бюджету, організацію споживчої діяльності, участь у суспільному виробництві;

  • житлово-побутову – забезпечення сім’ї житлом, ведення домашнього господарства та організацію побуту;

  • репродуктивну – продовження людського роду шляхом народження дітей;

  • комунікативну – створення сприятливого сімейного мікроклімату, необхідного для психічно-емоційного відтворення сил членів сім’ї, організацію спілкування в сім’ї;

  • виховну – передачу дорослими членами сім’ї свого соціального досвіду дітям;

  • рекреативну – організацію вільного часу та відпочинку сім’ї, розвиток інтересів і потреб особистості.

У всі часи функції сім’ї об’єднувалися навколо головного – виховання дітей. Cім’я є основним соціальним інститутом, відповідальним за виховання зростаючої особистості. Особливість виховних впливів сім’ї полягає в емоційному характері взаємин її членів між собою та з дитиною, у тривалості життєвих зв’язків дитини з батьками.

У родині, як першому соціальному середовищі, визначаються соціальний статус дитини, її права й обов’язки, закладається підґрунтя для становлення її світогляду і переконань, ціннісних орієнтацій, морально-етичних ідеалів, соціальної поведінки.

Сімейне оточення, особливості взаємин між членами родини, сприяють формуванню соціального, фізичного і морального здоров’я дітей, активно протидіють правопорушенням неповнолітніх або, навпаки, створюють передумови для засвоєння навичок та установок небезпечної поведінки дітей, відхилень у їх поведінці, протиправної діяльності підлітків.

Сім’я виступає і як середовище, що впливає на дитину, як суб’єкта

виховного процесу. Маючи великий виховний потенціал, сучасна сім’я

не завжди реалізує його повною мірою.

За даними Державного інституту проблем сім’ї та молоді, відповіді респондентів на запитання, наскільки сім’я в українському суспільстві здатна повноцінно здійснювати сімейне виховання дітей, розподілилися наступним чином:



  • повністю здатна – 17%;

  • скоріше здатна, ніж не здатна – 39%;

  • скоріше не здатна, ніж здатна – 27%;

  • повністю не здатна – 9%;

  • важко відповісти – 8%.

Таким чином, можемо констатувати, що майже понад 40% батьків визнають свою неспроможність у виховній сфері.

Перешкодами для повноцінного виховання дітей у сім’ї, на думку дорослих, є:



  • брак часу – 48%;

  • непідготовленість батьків із педагогічних питань – 29%;

  • нерозуміння важливості виховання дітей родиною – 22%;

  • матеріальні проблеми сім’ї – 12%.

Щодо пріоритетів, яким батьки надають перевагу у вихованні:

  • успіхи в навчанні – 36%;

  • манера поведінки, вміння спілкуватися з іншими людьми – 19%;

  • статус у колі однолітків – 7%;

  • здоров’я – 59%;

  • успіхи у громадський діяльності – 8%;

  • інтереси, захоплення, уподобання дітей – 19%;

  • вплив друзів, з якими товаришують діти – 3%.

Успішне вирішення питань виховання можливе тільки при об’єднанні зусиль сім’ї та інших соціальних інститутів. Освітні заклади залишаються важливими соціальними інституціями, які забезпечують виховний процес та реальну взаємодію дитини, батьків та соціуму.

У сучасному суспільстві школа стає все більш відкритою соціально-педагогічною системою, яка прагне до діалогу, міжособистісного спілкування, широкої соціальної взаємодії.

Головними завданнями спільної діяльності навчального закладу і сім’ї з питань вирішення проблем навчання, виховання і розвитку дітей є:


  • інтеграція зусиль сім’ї і педагогічного колективу в діяльності щодо розвитку особистості дитини;

  • забезпечення участі батьків в організації навчально-виховного процесу і шкільному самоврядуванні;

  • мотивацію батьків до вивчення науково-методичної та психолого-педагогічної літератури з проблем розвитку та виховання дітей;

  • підвищення психолого-педагогічної культури батьків, поповнення арсеналу їх знань, умінь і навичок виховної взаємодії з дітьми;

  • підвищення відповідальності батьків за виховання дітей, ролі батька у родині;

  • створення системи просвітницької роботи, спрямованої на підвищення правової культури батьків;

  • презентації успішного досвіду сімейного виховання;

  • підвищення рівня поінформованості батьків та їхньої компетентності з проблем формування здорового способу життя, профілактики асоціальної поведінки та поширення шкідливих звичок, репродуктивного здоров’я дітей та молоді, організації змістовного сімейного дозвілля;

  • залучення батьків до виховної роботи з дітьми та молоддю за місцем проживання;

  • надання психолого-педагогічної підтримки та допомоги проблемним сім’ям.

Сьогодні в освітньому процесі потрібно активно використовувати потенціал сім’ї, батьки учнів повинні бути не тільки поінформовані про хід навчального процесу, але й активно брати участь у ньому, підтримуючи дитину в реалізації творчих індивідуальних проектів. Слід активно використовувати різні формати публічних звітів про досягнення учнів із залученням батьків; практикувати навчальні завдання, в яких можуть бути використані родинні перекази, історії, реліквії, досвід старшого покоління родини. Разом з батьками повинні розроблятися програми, спрямовані на усвідомлення учнями ролі сім’ї в їх житті та житті їх майбутніх дітей.

Особливою турботою школи повинна стати програма протидії насильству в сім’ї, захисту дитини від можливого негативного впливу сім’ї, в тому числі, за рахунок дій служб педагогічної допомоги та супроводу учнів.

Освітнім закладам потрібно активно використовувати потенціал освітніх сітей, електронних щоденників, журналів у взаємодії з батьками, при цьому акцент повинен бути на взаємодії, яка підтримує учня, інформування батьків про досягнення учнів, їх освітньій потенціал, на можливостях освітнього вибору.

Співпраця класного керівника з батьками

У практичній роботі з батьками класний керівник використовує колективні й індивідуальні форми взаємодії. Причому в тому й іншому випадку використовуються як традиційні, так і нетрадиційні форми роботи.

Традиційні форми роботи з батьками:


  • батьківські збори;

  • класні та загальношкільні конференції;

  • диспут, дискусія;

  • презентація досвіду родинного виховання;

  • індивідуальні консультації педагогів;

  • відвідування учнів дома;

  • зустріч батьківської громади з адміністрацією школи.

Батьківські збори – найбільш поширена форма роботи з батьками. Батьківські збори повинні стати важливим компонентом організації виховного простору освітнього закладу, допомагати педагогам і батькам напрацювати спільне розуміння змісту виховного процесу, повинен відбутися розвиток дискусійних площадок (проведення педагогічних рад із залученням батьківської громади, панельні дискусії).

Розмова на батьківських зборах має йти не про бали, а про якість знань і міру інтелектуальних зусиль, що відповідають пізнавальній і моральній мотивації. Батьківські збори – це демонстрація успіхів, яких досягла дитина.



Батьківський лекторій, центр психолого-педагогічної допомоги сім’ї, університет педагогічних знань та ін. сприяють підвищенню педагогічної культури батьків, їх психолого-педагогічної компетентності в родинному вихованні. Засідання мають проводитися тематичні, на них запрошуються спеціалісти в різних галузях знань: психологи, юристи, лікарі, працівники центрів соціальних служб для молоді та ін.

Тематичні батьківські конференції з обміну досвідом виховання дітей, на які запрошуються як представники батьківської та педагогічної громадськості, так і діячі науки, культури, представники громадських організацій. На конференціях мають обговорюватися проблеми суспільства, активними членами якого стануть діти; проблеми конфліктів батьків та дітей і шляхи виходу з них; профілактика вживання наркотиків; питання сексуального виховання в родині. Активними учасниками конференцій є самі батьки: вони готують аналіз проблеми з позиції власного досвіду. Характерною рисою конференції є те, що вона приймає рішення чи намічає заходи щодо заявленої проблеми.

Диспут, дискусія – обмін думками з проблем виховання – одна з найцікавіших для батьків форм підвищення педагогічної культури. Ця форма стимулює педагогічне мислення батьків, дозволяє підключати їх до обговорення найважливіших проблем. Результати диспутів та дискусій сприймаються з більшою довірою, ніж лекції.

Презентація досвіду родинного виховання проводяться на базі класу, класів однієї паралелі, батьків дітей різних вікових категорій. Ця форма роботи проводиться із залученням психологів, юристів та інших спеціалістів, які здійснюють аналіз успіхів родинного виховання та дають рекомендації відносно попередження помилок у вихованні дітей як з боку батьків, так і з боку педагогів.

Індивідуальна робота з батьками з окремих питань значною мірою проводиться з батьками учнів, які потребують підвищеної педагогічної уваги. Але не слід нехтувати індивідуальною роботою з батьками інших учнів, у тому числі й успішних, оскільки в процесі цієї роботи класний керівник краще пізнає учнів, їх батьків, може заручитися їх підтримкою у вирішенні проблем класу.

Індивідуальні консультації – одна з найважливіших форм взаємодії класного керівника з родиною. Особливо вона необхідна, коли педагог набирає клас. Готуючись до консультації, необхідно визначити ряд питань, що допоможуть плануванню виховної роботи з класом. Індивідуальна консультація повинна мати ознайомлювальний характер і сприяти створенню контакту між батьками і вчителем. Учитель має дати батькам можливість розповісти йому все те, із чим вони хотіли б ознайомити вчителя в неофіційній обстановці, і з’ясувати необхідне для своєї професійної роботи з дитиною:

  • особливості здоров’я дитини;

  • її захоплення, інтереси;

  • переваги в родинному спілкуванні;

  • поведінкові реакції;

  • особливості характеру;

  • мотивація навчання;

  • моральні цінності родини.

Під час індивідуальної консультації можна використати анкету «Моя дитина»:

  1. Коли вона народилась, то …

  2. Найцікавішим у перші роки її життя було …

  3. Про здоров’я можна сказати …

  4. Коли постало питання про підготовку до школи, то ми…

  5. Її ставлення до школи було…

  6. У перші роки вона вчилася в основному

  7. Їй подобалися такі предмети…

  8. Стосунки з першою вчителькою були …

  9. Спілкуючись з однокласниками …

  10. Труднощі у вихованні пов’язані з …

  11. Хотілося б, щоб педагоги звернули увагу на …

Батьківські читання – форма роботи з батьками, яка дає можливість батькам не тільки слухати лекції педагогів, а й вивчати літературу з проблеми і брати участь у її обговоренні.

Батьківські вечори проводяться в класі 2-3 рази на рік. Батьківський вечір – це свято спілкування з батьками друга твоєї дитини, свято спогадів про своє дитинство і дитинство власної дитини, це пошук відповідей на питання, які перед батьками ставить життя і власна дитина.

Батьківські тренінги – це активна форма роботи з батьками, що хочуть змінити свою взаємодію із власною дитиною, зробити її більш відкритою і довірливою. У батьківських тренінгах повинні брати участь обоє батьків, від цього ефективність тренінгу зростає, і результати не змушують себе чекати.

З великим інтересом батьки виконують такі тренінгові завдання, як «дитячі гримаси», «улюблена іграшка», «мій казковий образ», «дитячі ігри», «спогади дитинства», «фільм про мою родину».



Батьківські ринги – одна з дискусійних форм спілкування батьків і формування батьківського колективу. Батьківський ринг готується у вигляді відповідей на запитання з педагогічних проблем. Запитання обирають самі батьки. На одне запитання відповідають дві родини. У них можуть бути різні позиції, різні думки.

Додаток 1


ПАРЛАМЕНТСЬКА АСАМБЛЕЯ РАДИ ЕВРОПИ

Рекомендація 1501 ( 2001)



«Обов’язки батьків і вчителів у вихованні дітей»
1. Асамблея підкреслює, що виховання лежить в основі розвитку кожної людської істоти й суспільства. З огляду на важливість виховання для майбутнього Європи йому слід давати перевагу в дебатах Асамблеї та в діяльності Комітету міністрів.

2. Виховання – від народження до дорослого життя – є поєднанням факторів і впливів. Утім, два інститути відіграють визначальну роль і мають формальні зобов’язання щодо виховання перед законом і суспільством. Це – сім’я і школа.

3. Батьки завжди були і завжди лишатимуться першими вихователями дитини. Вони мають право і обов’язок закласти інтелектуальні та емоційні основи життя своїх дітей, а також допомогти їм розвинути власну систему цінностей і позицію, зокрема тому, що майбутнє дитини визначається переважно протягом дошкільного періоду. Вони повинні також здійснити свої обов’язки як батьки школярів. Зі свого боку, держава повинна підтримувати освітню систему, яка вчить молодих людей бути гідними громадянами і справжніми професіоналами, забезпечуючи їх базою для постійного навчання і особистого розвитку.

4. Незважаючи на цілковиту ясність цього загального розподілу обов’язків, його практичне втілення стає все важчим у сучасному суспільстві, яке стикається як з далекосяжними наслідками змін у сім’ях і школах, так і з розривом зв’язків між цими двома інститутами. Зміни структури сім’ї призводять до зміни традиційного розподілу ролей, завдань і обов’язків всередині сімейного об’єднання. Крім того, наступ інформаційного суспільства ставить безпрецедентні проблеми перед освітньою системою. Сім’ї та школи піддаються також постійним зовнішнім впливам, наприклад, з боку ЗМІ (зокрема, телебачення та Інтернету), друзів, громади в цілому тощо.

5. За сучасного стану речей ні батьки, ні вчителі не можуть окремо передати всі знання, навички й цінності, потрібні молоді для справжньої інтеграції в суспільство. «Батьківство» все ще залишається єдиним «фахом», якого досі формально не навчають, оскільки школі з її педагогічними знаннями та практикою нерідко не вистачає мотивації й ресурсів. Коли доводиться стикатися з такими проблемами, як перенасичення інформацією й альтернативні моделі, що їх застосовують ЗМІ чи такими серйозними соціальними проблемами, як соціальне виключення, маргіналізація й насильство, то і сім’я, і школа починають відчувати потребу в орієнтирах.

6.У такому вирі складних ситуацій зростає збентеженість через роль, яку батьки і школа мають відігравати у справі виховання молоді. Отже, з’являється ризик того, що вони можуть почати обвинувачувати один одного, ігноруючи відповідальність за справді серйозні проблеми та ухиляючись від їх розв’язання.

7. Не бажаючи складати повний перелік, проте переконана в потребі підвищення обізнаності про відповідальні обов’язки батьків і шкіл, Асамблея вважає, що замість дослідження того, що може зробити кожен з цих двох інститутів окремо, ми маємо розглянути питання про те, як вони могли б об’єднати сили та поєднати обов’язки задля спільної ефективної діяльності. Для цього, якщо ми хочемо задовольнити освітні потреби нашого суспільства, видається конче потрібним поліпшення зв’язків між дітьми, батьками і школами за участю благодійних організацій і неформальних освітніх органів, а також зміцнення справжнього співробітництва між ними.

8.Навіть з огляду на те, що протягом кількох останніх років органи державної влади поступово враховували цю потребу, існуючий рівень партнерства між школами і батьками слід оцінити як недостатній, хоча ситуація значно відрізняється між країнами та між різними способами життя, культурами й релігіями в кожній з країн. Молоді люди відчувають, що вони беруть недостатню участь в ухваленні рішень щодо них. Треба також активніше залучати громаду в цілому (органи політичної влади, економічного кола, державні, громадські організації й асоціації, а також ЗМІ).

9. Асамблея, відповідно, пропонує Комітетові (Кабінетові) міністрів:

1) розглянути питання про відповідні обов’язки батьків і вчителів у вихованні дітей, а також про законодавчі, освітні й практичні заходи, які можна вжити для поліпшення зв’язків і зміцнення партнерства між ними, і доповісти Асамблеї;

2) організувати міжнародну конференцію за участю Європейського Союзу та ЮНЕСКО з питання партнерства між батьками і школами.

10. Асамблея також пропонує Комітетові (Кабінетові) міністрів рекомендувати державам – членам ужити спеціальних заходів з метою:

1) поліпшити зв’язки та взаємодію між батьками й освітніми установами на всіх рівнях освіти (національному, регіональному й місцевому), а також заохочувати встановлення партнерства, забезпечуючи при цьому правові, фінансові й організаційні умови для практичного здійснення цих завдань;

2) активніше залучати неурядові організації та, зокрема, асоціації, що опікуються неформальною освітою;

3) сприяти підготовці батьків, щоб допомогти їм грати роль вихователів у постійно змінюваному світі, зробити їх більш свідомими щодо їхніх обов’язків, а також гармонізувати знання, що одержують діти вдома і в школі;

4) зробити стосунки «вчителі-батьки» частиною або більшою частиною процесу підготовки вчителів, зокрема дальшої підготовки;

5) вжити заходів, спрямованих на підвищення статусу професії вчителя;

6) полегшити батькам виконання їхніх обов’язків у разі, коли поєднати сімейне життя й роботу виявляється важко і діти мають залишатися вдома самі;

7) заохочувати освітні органи приділяти більше уваги потребам та турботам молоді, зокрема створюючи або зміцнюючи учнівські ради та інші місцеві, регіональні й національні форми участі для тіснішого залучення молоді до ухвалення рішень і розв’язання таких проблем, як насильство в школі;

8) звернути особливу увагу на виховання дітей, які походять із соціально неблагополучного середовища або сімей, та сприяти конкретному партнерству в разі потреби за межами шкіл з батьками з цього середовища; готувати вчителів з міжкультурних зв’язків і забезпечити потрібні ресурси для подолання мовних і культурних бар’єрів у зв’язках із іммігрантськими родинами;

9) дати громадськості чітку картину того, що роблять школи для сприяння діалогу, й таким чином заохочувати участь батьків; задля сприяння цій участі розробити більш гнучкі програми й заходи;

10) заохочувати співпрацю між школами й місцевими органами влади, наприклад, через використання шкіл для утвердження духу спільності, розміщуючи в них соціальні, спортивні та культурні заклади;

11) підвищувати автономність шкіл, щоб кожна з них могла ліпше пристосуватися до конкретних місцевих реалій;

11. Асамблея рекомендує також Комітетові (Кабінетові) міністрів порадити державам-членам сприяти великомасштабному громадському діалогу та зростанню обізнаності про потребу співпраці між сім’ями і школами, наприклад:

1) ширше залучаючи органи місцевої влади, працедавців і відповідні неурядові організації в дискусії з питань школи або освіти;

2) сприяючи проведенню телевізійних інформаційних дебатів з питань виховання й підкреслюючи обов’язки як батьків, так і вчителів у справі виховання;

3) використовуючи переваги нових інформаційних технологій для розвитку діалогу між сім’ями і школами.

З Бюлетеня Бюро інформації Ради Європи в Україні.

http://www.coe.kiev.ua

Додаток 2


Поради педагогам і батькам

Якщо:


  • дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти;

  • дитину висміюють, вона стає замкнутою;

  • дитину хвалять, вона вчиться бути шляхетною;

  • дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе;

  • дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям провини;

  • дитина росте в терпимості, вона вчиться розуміти інших;

  • дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливою;

  • дитина росте в безпеці, вона вчиться вірити в людей;

  • дитина живе у ворожнечі, вона вчиться бути агресивною;

  • дитина живе в розумінні і дружелюбності, вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

Додаток 3
ЗАПОВІДІ КЛАСНОГО КЕРІВНИКА


  • Посміхайся.

  • Будь прикладом для учнів.

  • Бережи довір’я дітей. Виявляй до них щирий інтерес.

  • Не розкривай дитячих таємниць.

  • Не дивись на учня зверху вниз, поважай особистість кожного вихованця, його гідність.

  • Давай дитині відчути свою значимість і роби це щиро.

  • Добре знай можливості кожного учня. Доручай йому справи на принципах природовідповідності.

  • Будь хорошим слухачем. Спонукай дітей (батьків) розповідати про себе.

  • Умій вислухати дитину до кінця.

  • У разі конфліктів не ображайся на дитину.

  • Створюй ситуацію успіху для кожного зі своїх вихованців.

  • Не порівнюй одного учня з іншим. Знайди в кожному вихованці якесь зернятко і розвивай його.

  • Помічай навіть маленький успіх кожної дитини і хвали її за це.

  • Якомога більше вимогливості до учня і більше поваги до нього.

  • Умій керувати своїми почуттями. Дотримуйся педагогічної етики.

  • Будь толерантним. Умій побачити і оцінити ситуацію очима дітей.

  • Будь справедливим. Принцип керування «кого хочу – милую, кого хочу – караю» – не твій принцип.

  • Будь тактовним і делікатним. Вказуй на неправоту в ситуації, а не на недоліки в характері.

  • Цілеспрямовано вибудовуй свої взаємини з дітьми.

  • Успіх справи залежить від спільних дій вихователя та вихованця.

  • Особистим прикладом виховуй повагу до принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, працелюбності, стриманості, доброти та інших доброчинностей.

  • Своїм прикладом виховуй повагу до батьків, жінок, культурно–національних, духовних, історичних цінностей України, країн, які відрізняються від нашої держави за соціальним устроєм.

  • Готуй учнів до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етичними, національними, релігійними групами.

  • Виховуй правову культуру учнів, поважай їх права.

  • Виховуй в учнів прагнення до самовдосконалення.

  • Захищай дітей від будь-яких форм фізичного та психічного насилля.

  • Своєю працею, педагогічною діяльністю розвивай ініціативу та творчі здібності дітей.

  • Уважно обмірковуй рішення, які приймаються щодо учнів, аби не допустити помилки.

  • Будь вимогливим до учнів, набувай стійкого професійного авторитету.

  • Будь впевненим у собі, у правильності своєї поведінки в тих чи інших випадках.

  • Виконуй свої обіцянки.

  • Поважай та розвивай традиції школи.

  • Будь вдячним за допомогу.

  • Будь вимогливим не лише до учнів, але й до себе.

  • Оберігай чистоту душевних поривань учнів.

  • Будь доброзичливим до людей, учнів, колег.

  • Пам’ятай, що немає й не може бути абстрактного учня.

  • Виховуй колектив так, щоб діти не відчували самотності.

  • Вчи своїх вихованців виховувати самих себе.

  • Сприяй вихованню в учнів громадської гідності, залучай їх до суспільного життя.

  • Сприяй розвитку в учнів захоплення навчанням та працею.

  • Вчи учнів не боятися труднощів, а долати їх.

  • Розвивай у дітей здатність мислити, розмовляти, діяти, щоб врешті–решт учень міг знайти своє місце в цьому світі, самореалізуватися.

  • Постійно підвищуй свою педагогічну майстерність.

  • Систематично знайомся з педагогічними інноваціями і впроваджуй їх у життя.

  • Пам’ятай: вчителем повинна працювати людина, що відчуває покликання до цієї діяльності.

Додаток 4



Десять батьківських заповідей


  1. Не вважайте дитину своєю власністю: вона особистість.

  2. Любіть дитину такою, яка вона є, навіть якщо вона не в усьому досягає успіху.

  3. Не очікуйте, що ваша дитина виросте такою, якою хочете ви. Допоможіть їй стати собою.

  4. Найголовніший ваш обов’язок – розуміти свою дитину. Зробіть так, щоб ваша дитина ділилась з вами своїми проблемами. Ви – не суддя, який має право судити, ви – найрідніша людина, яка може втішити і у 5, і у 25 років.

  5. Не переймайтесь, якщо чогось не можете зробити для своєї дитини. Гірше, якщо можете, але не робите.

  6. Постарайтесь, хоч інколи, дивитись на світ очима вашої дитини.

  7. Частіше розмовляйте з вашою дитиною, відповідайте на всі її питання.

  8. Не лайте і не ображайте дитину, особливо в присутності сторонніх.

  9. Частіше хваліть, захоплюйтесь вашою дитиною, радійте її успіхам.

  10. Не очікуйте на вічну вдячність: ви дали життя своїй дитині, вона віддячить, давши життя вашим онукам.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка