4,5. Міжнародні конвенції і договори з охорони авторського права і суміжних прав
Законодавство конкретної держави у сфері авторського права і суміжних прав звичайно регулює тільки ті дії, які здійснені або вчинені в самій державі. Отже, воно не може передбачати охорону інтересів своїх громадян в інших державах. Саме з метою гарантувати
1 14
охорону інтересів своїх громадян в іноземних державах і створена міжнародна охорона авторського права і суміжних прав.
У 1886 році десять держав, підписавши Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів, заснували Міжнародний союз з охорони літературних і художніх творів.
Станом на 1 червня 1998 року учасницями Конвенції були 130 держав. Україна приєдналася до Бернської конвенції 31 травня 1995 року. З 25 жовтня 1995 року Конвенція набрала чинності на території нашої держави.
Конвенція відкрита для всіх держав. Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання повинні здаватися на зберігання Генеральному директору ВОІВ.
Конвенція ґрунтується на трьох основних принципах:
-
принцип «національного режиму», відповідно до якого створені в одній з країн-учасниць твори повинні отримувати у всіх інших країнах-учасницях таку ж охорону, яку ці країни надають своїм громадянам;
-
принцип «автоматичної охорони», згідно з яким такий національний режим не залежить від яких-небудь формальних умов, охорона надається автоматично і не зумовлюється реєстрацією, депонуванням тощо;
-
принцип «незалежності охорони», відповідно до якого володіння наданими правами та їх реалізація не залежать від існування охорони в країні походження твору.
Мінімальні норми охорони поширюються на твори і права, які підлягають охороні, а також на термін охорони. Що стосується творів, то охорона повинна поширюватися на кожний твір у літературній, науковій і художній сферах, незалежно від способу або форми його вираження.
Конвенцією передбачені такі виняткові майнові права: право на переклад; право на адаптацію і аранжування твору; право на публічний показ або виконання драматичних, музично-драматичних і музичних творів; право публічно декламувати літературні твори; право передачі для публічного ознайомлення вистав або виконання таких творів; право на мовлення; право відтворювати твір будь-яким способом і в будь-якій формі; право використовувати твір як основу аудіовізуального твору.
Конвенція передбачає також особисті немайнові права автора: право автора вимагати визнання свого авторства на твір і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні цього твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, здатному заподіяти шкоду честі або репутації автора.
Щодо тривалості охорони загальне правило зводиться до того, що охорона повинна надаватися до закінчення п'ятдесятого року після смерті автора. Для творів прикладного мистецтва і фотографічних творів мінімальний термін охорони закінчується через 25 років з часу створення такого твору.
Країни, які відповідно до практики, встановленої Генеральною Асамблеєю ООН, вважаються такими, що розвиваються, можуть, щодо деяких творів і за певних умов, не дотримуватись цих мінімальних рівнів охорони відносно права на переклад і права на відтворення. Бернська конвенція переглядалася в Парижі у 1896 році і в Берліні у 1908 ропі, була доповнена в Берні у 1914 році і переглянута в Римі у 1928 році, в Брюсселі у 1948 році, в Стокгольмі у 1967 році, в Парижі у 1971 році. У її текст були внесені поправки в 1979 році.
У 1928 році Ліга Націй запропонувала вжити заходів для подальшої уніфікації законодавства з охорони авторських прав у різних країнах, доручивши вивчення цієї проблеми Інституту інтелектуальної співпраці Ліги Націй. Після Другої світової війни правонаступником Інституту стала ЮНЕСКО. На 2-й конференції в Мехіко у 1947 році вона прийняла резолюцію, що закликає до розв'язання проблеми охорони авторського права в світовому масштабі. У 1952 році в Женеві Міжурядова конференція з авторського права прийняла Всесвітню конвенцію про авторське право.
Конвенція заснована на кількох принципах:
-
випущені в світ твори громадян будь-якої держави користуються в іншій державі охороною, яку така держава надає творам своїх громадян;
-
кожна держава зобов'язується вжити заходів для забезпечення ефективної законодавчої охорони прав авторів на наукові, літературні і художні твори;
-
дотримання формальності зводиться до таких атрибутів авторського права, що використовуються спільно: знаку €>, імені автора і року першого випуску в світ;
• термін дії авторського права включає в себе період життя автора і 25 років після його смерті.
Всесвітня конвенція про авторське право набрала чинності 16 вересня 1955 року. У 1971 році в Парижі на засіданні Міжнародної конференції держав-членів ЮНЕСКО прийнята нова редакція Конвенції, що набрала чинності в 1974 році.
Колишній Союз РСР став членом Всесвітньої конвенції про авторське право (в редакції 1952 року) 27 травня 1973 року. Україна постановою Верховної Ради від 23 грудня 1993 року підтвердила свою участь у Всесвітній конвенції про авторське право 1952 року. На 1 червня 1998 року 95 країн були членами цієї Конвенції в редакції 1952 року, 57 країн — в редакції 1971 року.
Подальший крок у створенні нових норм у сфері авторського права — Договір ВОІВ з авторського права, прийнятий на Дипломатичній конференції ВОІВ з деяких питань авторського права в Женеві 20 грудня 1996 року.
Договором ВОІВ з авторського права (ДАП) передбачається, що будь-яка з Договірних Сторін (навіть якщо вона не несе зобов'язань з Бернської конвенції), повинна дотримуватись положень, що регулюють матеріальні норми права, Паризького акта 1971 року, Бернської конвенції.
Як об'єкти, що підлягають охороні авторським правом, у ДАП згадуються два об'єкти: комп'ютерні програми, виражені будь-яким способом або в будь-якій формі, і підбірки даних або іншої інформації (бази даних) у будь-якій формі, які за добором і розташуванням їх змісту є результатом інтелектуальної творчості. Якщо бази даних не є подібним результатом, вони виходять за рамки дії цього Договору.
Щодо прав авторів ДАП торкається трьох авторських прав: право на поширення, право на прокат і право на сповіщення для загального відома.
Право на поширення — це право дозволяти доведення до загального відома оригіналу і примірників твору за допомогою продажу або іншої передачі права власності.
Право на прокат — це право дозволяти комерційний прокат оригіналів або примірників трьох видів творів: комп'ютерних програм (крім випадків, коли сама програма не є основним об'єктом прокату), кінематографічних творів (але тільки в тих випадках, коли комерційний прокат не приводить до широкого копіювання таких творів, що заподіює істотну шкоду винятковому праву на відтворення) і творів, втілених у фонограмах, як визначено в національному законодавстві Договірних Сторін (крім країн, у яких з 15 квітня 1994 року набрала чинності система справедливої винагороди за подібний прокат).
Право на сповіщення для загального відома — це право дозволяти будь-яке сповіщення для загального відома по проводах абс засобами безкабельного зв'язку, включаючи доведення своїх творів до загального відома таким чином, що представники публіки можуть здійснювати доступ до таких творів з будь-якого місця і в будь-який час на їх власний вибір. При цьому мається на увазі, зокрема на запит, інтерактивне повідомлення через «Інтернет».
ДАП зобов'язує Договірні Сторони передбачати засіб правовогс захисту від обходу існуючих технічних засобів (наприклад, кодування), що використовуються авторами в зв'язку із здійсненням їх прав, а також від усунення або зміни інформації, такої як певні дані, які ідентифікують твір або їх авторів, і необхідні для управління правами (наприклад, ліцензування, збір і розподіл гонорарів).
Кожна Договірна Сторона зобов'язана вжити відповідно до її правової системи заходів, необхідних для забезпечення Договору. Зокрема, Договірна Сторона повинна забезпечувати, щоб у її законах були передбачені заходи з забезпечення захисту прав, що дають змогу здійснювати ефективні дії проти будь-якого акта порушення прав, передбачених договором. Ці дії повинні включати термінові заходи щодо запобігання порушенням і заходи, що є стримуючим засобом від подальших порушень.
ДАП засновує Асамблею Договірних Сторін для розгляду питань, що стосуються збереження і розвитку Договору, і доручає Міжнародному бюро ВОІВ виконання адміністративних функцій у зв'язку з Договором.
ДАП відкритий для держав-членів ВОІВ і Європейського товариства.
Асамблея, заснована цим Договором, може після набрання ДАП чинності приймати рішення про допуск інших міжурядових організацій до участі в Договорі.
ДАП набере чинності після здачі ЗО державами документів про ратифікацію або приєднання. Ці документи повинні бути здані на зберігання Генеральному директору ВОІВ, який є депозитарієм Договору.
Існує і міжнародна охорона у сфері суміжних прав. Поняття суміжних прав виникло на початку двадцятого століття внаслідок технологічного розвитку суспільства. Уперше охорона від незаконного копіювання грамзаписів здійснювалася у 1911 році в рамках закону про авторське право у Великобританії, а потім у Сполучених Штатах Америки та Австралії. Розвиток промисловості грамзапису привів до розуміння необхідності охорони прав виконавців, виконання яких були записані на грамплатівках.
Перші пропозиції з охорони виробників фонограм і виконавців з'явилися на міжнародному рівні у 1928 році на дипломатичній конференції в Римі, що розглядала зміни Бернської конвенції. Одночасно Міжнародна організація праці (МОП) визначила статус виконавців як найманих працівників.
Через двадцять років обговорення прав виробників фонограм і виконавців було продовжене під час розгляду чергових змін Бернської конвенції в Брюсселі. Однак визнанню охорони прав виробників фонограм і виконавців у той час протистояли окремі авторські групи.
Але розвиток індустрії звукозапису вимагав вирішення цього питання. Відбулися спеціальні засідання комітетів експертів міжнародних організацій.
Переломним етапом на цьому шляху була нарада експертів у 1960 році в Гаазі, в якій взяли участь Об'єднання міжнародного бюро з охорони інтелектуальної власності (попередник ВОІВ), ЮНЕСКО і МОП.
Так з'явився проект конвенції, який був обговорений на дипломатичній конференції в Римі, де 25 жовтня 1961 року була прийнята Міжнародна конвенція з охорони інтересів виконавців, виробників фонограм і органів мовлення (Римська конвенція).
Конвенція відкрита для держав-учасниць Бернської конвенції або Всесвітньої конвенції про авторське право. Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання повинні здаватися на зберігання Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй. Будь-яка держава може робити застереження у відхиленні умов застосування деяких положень.
Римська конвенція забезпечує охорону прав виконавців під час виконання творів, фонограм, а також виробників фонограм і органів мовлення.
Виконавці (артисти, співаки, музиканти, танцюристи та інші особи, що виконують літературні або художні твори) охороняються віл певних дій, на які вони не давали своєї згоди. Такими діями є: радіотрансляція і пряма телетрансляція їх вистав; фіксація таких прямих телетрансляцій вистав, відтворення такої фіксації, якщо оригінальна фіксація була відтворена без згоди виконавців абс відтворення робиться для цілей, відмінних від тих, на які виконавці дали свою згоду.
Виробники фонограм мають право дозволяти або забороняти пряме або непряме відтворення їх фонограм. Фонограми визначаються в Римській конвенції як будь-який виключно акустичний запис звуків у процесі будь-якого виконання або інших звуків.
Якщо фонограма, що випускається для комерційних цілей, слугує для повторного використання (наприклад, для радіо- або телепередачі, чи повідомлення публіці в будь-якій формі), особа, що її використовувала, повинна сплатити разову справедливу винагороду виконавцям або виробникам фонограм чи тим й іншим разом. Однак договірні Держави можуть не застосовувати це правило або обмежувати його застосування.
Органи мовлення мають право дозволяти або забороняти певні дії, а саме: відтворення їх передач, їх фіксацію, відтворення такої фіксації, показ публіці їх телепередач, якщо такий показ проводиться в місцях, куди доступ публіці дозволений лише за вхідну плату.
Римська конвенція допускає винятки з вищезазначених прав у національних законах щодо приватного використання, використання коротких уривків у зв'язку з репортажами про поточні події, ефемерною фіксацією організацією мовлення на своєму власному обладнанні, шб використовується виключно з метою навчання або наукових досліджень і у всіх інших випадках, коли національний закон передбачає винятки з авторсько-правової охорони літературних і художніх творів. Крім того, як тільки виконавець дає свою згоду на включення його виконання у візуальний або аудіовізуальний запис, положення про права виконавців не застосовуються.
Тривалість охорони повинна становити щонайменше 20 років, рахуючи з кінця року, коли був зроблений запис, у разі фонограм і включених до них виконань; відбулося виконання, у разі виконань, не включених до фонограм; відбулася передача в ефір, у разі радіопередач. Однак найчастіше національні закони, в тому числі й України, передбачають 50-річний термін охорони.
ВОІВ разом з МОП і ЮНЕСКО відповідає за виконання адміністративних функцій цієї Конвенції. Ці три організації утворюють Секретаріат Міжурядового комітету, що заснований у рамках Конвенції і складається з представників дванадцяти договірних держав. Конвенція не передбачає заснування Союзу або бюджету. Вона засновує Міжурядовий комітет, до складу якого входять договірні держави. Комітет розглядає питання, що відносяться до Конвенції. Станом на 1 червня 1998 року членами Римської конвенції були 54 держави.
Наприкінці 60-х років з появою високоякісних аналогових систем магнітного запису та аудіокасет набуло широких масштабів неправомірне використання фонограм. У результаті ринок звукозаписів виявився наповненим дешевими і доступними піратськими аудіокасстами. У відповідь на піратство і з'явилася Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм, прийнята у 1971 році.
Конвенція відкрита для будь-якої держави-члена Організації Об'єднаних Націй або будь-якої із спеціалізованих установ, що входять до системи Організації Об'єднаних Націй. Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання повинні здаватися на зберігання Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй.
Конвенція передбачає обов'язок кожної з договірних держав охороняти інтереси виробника фонограм, який є громадянином іншої договірної держави, від відтворення дублікатів фонограм без згоди на те його виробника, а також від ввезення таких дублікатів, коли таке відтворення або таке ввезення здійснюється з метою поширення для загального відома, а також від поширення таких дублікатів для загального відома.
Охорона може надаватися відповідно до законодавства у сфері авторського права, спеціального законодавства (у сфері суміжних прав), законодавства про недобросовісну конкуренцію або карного права.
Тривалість охорони повинна становити не менш як 20 років з дати першої публікації фонограми. Однак найчастіше національні закони, в тому числі й України, передбачають 50-річний термін охорони.
Міжнародне бюро ВОІВ виконує функції секретаріату цієї Конвенції. Конвенція не передбачає заснування Союзу, керівного органу чи бюджету.
Станом на 1 червня 1998 року учасниками цієї Конвенції були 55 держав.
У середині 70-х років значного поширення набули супутники зв'язку для міжнародних телекомунікацій, включаючи передачу в ефір. У відповідь на це і з'явилася Брюссельська Конвенція про поширення програм — носіїв сигналів, що передаються через супутники, прийнята у 1974 році.
Конвенція відкрита для будь-якої держави-члена Організації Об'єднаних Націй або будь-якої із спеціалізованих установ, що входять до системи Організації Об'єднаних Націй.
Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання повинні здаватися на зберігання Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй.
Ця Конвенція передбачає обов'язок кожної з договірних держав вживати належних заходів до запобігання незаконному розподілу на своїй або зі своєї території будь-яких програм-носіїв сигналу, що передається через супутник. Поширення є незаконним, якщо на нього не був отриманий дозвіл від організації, що прийняла рішення про складові елементи програми.
Зазначений обов'язок існує відносно організацій, які виступають як «громадяни» Договірної держави. Однак положення цієї Конвенції не застосовуються, коли поширення сигналів проводиться із супутників прямого мовлення.
Конвенція не передбачає заснування Союзу, керівного органу або бюджету. Станом на 1 червня 1998 року учасницями цієї Конвенції були 22 держави.
Розвиток цифрових технологій і глобальної мережі «Інтернет» викликали до життя Договір ВОІВ з виконання і фонограм, прийнятий на Дипломатичній конференції ВОІВ з деяких питань авторського права в Женеві 20 грудня 1996 року.
Договором ВОІВ з виконання і фонограм (ДВФ) передбачаються певні права двох видів бенефіціарів: виконавці (актори, співаки, музиканти тощо) і виробники фонограм (фізичні або юридичні особи, які беруть на себе ініціативу і несуть відповідальність за запис звуків).
Вони є об'єктом одного й того самого Договору, оскільки значна частина прав, наданих на основі ДВФ виконавцям, — це права, пов'язані з їх записаними, чисто звуковими виконаннями (які є предметом фонограм).
Що стосується виконавців, то ДВФ надає виконавцям чотири види майнових прав на їх виконання, записані на фонограми (не аудіовізуальні записи, такі як кінофільми): право на відтворення, право на поширення, право на прокат і право зробити фонограми доступними. Кожне з них є винятковим правом, що підпадає під певні обмеження і винятки.
Право на відтворення — це право дозволяти пряме або непряме відтворення фонограми будь-яким чином і в будь-якій формі.
Право на поширення — це право дозволяти доведення до загального відома оригіналу і примірників фонограми за допомогою продажу або іншої передачі права власності.
Право на прокат — це право дозволяти комерційний прокат оригіналу і примірників фонограми для публіки, як визначено в національному законодавстві Договірних Сторін (крім країн, у яких з 15 квітня 1994 року набрала чинності система справедливої винагороди за подібний прокат).
Право зробити фонограми доступними — це право дозволяти доведення до загального відома по проводах або засобами безкабельного зв'язку будь-якого записаного на фонограму виконання таким чином, що представники публіки можуть здійснювати доступ до записаного виконання з будь-якого місця і в будь-який час на їх власний вибір. Це право охоплює, зокрема на запит, інтерактивне доведення до відома через «Інтернет».
ДВФ надає три види майнових прав виконавцям щодо їх неза-писаних («живих») виконань: право на ефірне мовлення (крім випадку повторного ефірного мовлення), право на сповіщення дія загального відома (крім випадку, коли виконання є виконанням на радіо або телебаченні) і право на запис.
Договір надає виконавцям також немайнові права: право вимагати ідентифікації як виконавця і право заперечувати проти будь-якого спотворення або іншої зміни, яка заподіює школу репутації виконавця.
Що стосується виробників фонограм, то ДВФ надає їм чотири види прав (усі майнові) на їх фонограми: право на відтворення, право на поширення, право на прокат і право зробити фонограми доступними.
Право на відтворення — це право дозволяти пряме або непряме відтворення фонограми будь-яким чином і в будь-якій формі.
Право на поширення — це право дозволяти доведення до загального відома оригіналу і примірників фонограми за допомогою продажу або іншої передачі права власності.
Право на прокат — це право дозволяти комерційний прокат оригіналу і примірників фонограми для публіки, як визначено в національному законодавстві Договірних Сторін (крім країн, у яких з 15 квітня 1994 року набрала чинності система справедливої винагороди за подібний прокат).
Право зробити фонограми доступними — це право дозволяти доведення до загального відома фонограми по проводах або засобами безкабельного зв'язку таким чином, щоб представники публіки могли здійснювати доступ до фонограми з будь-якого місця і в будь-який час на їх власний вибір. Це право охоплює, зокрема на запит, інтерактивне доведення до відома через «Інтернет».
Що стосується як виконавців, так і виробників фонограм, то ДВФ зобов'язує (з різними винятками і обмеженнями) кожну Договірну Сторону надавати громадянам інших Договірних Сторін щодо прав, які осібно надаються Договором, такий самий режим, який вона надає своїм громадянам («національний режим»).
Крім того, Договір передбачає, що виконавці та виробники фонограм користуються правом на одноразову справедливу винагороду за пряме або непряме використання фонограм, опублікованих з комерційними цілями, для ефірного мовлення або будь-якого сповіщення для загального відома.
Проте Договірна Сторона може обмежити або — за умови, що вона робить застереження до Договору — виключити це право.
Якщо Договірна Сторона робить застереження, інші Договірні Сторони мають право відмовитися від надання Договірній Стороні, яка робить застереження, національного режиму («взаємність»).
ДВФ зобов'язує також, що термін повинен становити принаймні 50 років і що володіння правами та здійснення прав, передбачених Договором, не можуть бути пов'язані з дотриманням якої-небудь формальності.
Договір зобов'язує Договірні Сторони передбачати засоби правового захисту від обходу технічних засобів (наприклад, кодування), що використовуються в зв'язку із здійсненням своїх прав і проти усунення або зміни інформації, такої як зазначення певних даних, які ідентифікують виконавця, виконання, виробника фонограми і фонограму, необхідної для управління (наприклад, ліцензування, збір і розподіл гонорарів) згаданими правами.
ДВФ зобов'язує Договірну Сторону вжити відповідно до її правової системи заходів, необхідних для забезпечення дії Договору. Зокрема, законодавство Договірної системи повинне передбачати заходи, що дають змогу вчиняти ефективні дії проти будь-якого акта порушення прав, передбачених Договором. Ці дії повинні включати термінові і профілактичні заходи запобігання порушенням.
ДВФ засновує Асамблею Договірних Систем для розгляду питань, що стосуються збереження і розвитку Договору, і доручає Міжнародному бюро ВОІВ виконання адніністративних функцій у зв'язку з Договором. ДВФ відкритий для держав-членів ВОІВ і Європейського товариства.
Асамблея, заснована цим Договором, може після набрання ним чинності приймати рішення про допуск інших міжурядових організацій до участі в Договорі.
ДВФ набере чинності після подання ЗО державами документів про ратифікацію або приєднання. Ці документи повинні бути здані на зберігання Генеральному директору ВОІВ, який є депозитарієм Договору.
Міжнародна охорона у сфері авторського права і суміжних прав нині динамічно розвивається. Швидке зростання темпів застосування цифрової технології, зокрема глобальних мереж, викликає необхідність постійної уваги в плані охорони, здійснення і забезпечення дотримання авторського права. Триває підготовка в рамках ВОІВ нових міжнародних норм або, принаймні, керівних принципів з питань авторського права і суміжних прав.
4.6. Регіональні міжнародні організації з питань охорони інтелектуальної власності
Важливою формою міжнародної співпраці у сфері охорони інтелектуальної власності є діяльність регіональних міжнародних організацій.
Європейська патентна організація (ЄПО) заснована в 1973 році відповідно до підписаної в Мюнхені Конвенції про видачу європейських патентів (Європейська патентна конвенція). У 1975 році в Люксембурзі була прийнята Конвенція про європейський патент для загального ринку (Конвенція про патент Співдружності).
Метою Європейської патентної конвенції є спрощення діловодства з патентних заявок в країнах Європи, тобто замість кількох патентних заявок, які необхідно складати різними мовами і подавати до патентних відомств різних країн, з'являється можливість подати одну заявку однією мовою до одного патентного відомства — Європейського патентного відомства (ЄВП) з метою отримання патентів у кількох європейських країнах.
Завдяки Конвенції про патент Співдружності пакет патентів на один і той самий винахід, отриманих у державах-членах спільного ринку, може бути перетворений у єдиний європейський патент. Однак Конвенція ще не набрала чинності.
Штаб-квартира ЄПО розташована в Мюнхені. ЄПВ має також Центр патентної інформації у Відні (Австрія) і Пошуковий центр у Гаазі (Нідерланди).
Станом на грудень 1997 року ЄПО входили 18 держав Європи: Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція, Швейцарія.
Під егідою ЄПВ функціонує заснований у 1977 році Інститут професійних представників (ЕРІ), що виконує функції постійної професійної асоціації і міжнародної корпорації з питань законодавства у рамках Європейської патентної організації. Діяльність ЕРІ спрямована, зокрема, на співпрацю у сфері підвищення кваліфікації фахівців з питань охорони промислової власності.
Членами ЕРІ є 5,5 тис. представників 18 європейських країн.
У 1995 році набрала чинності Європейська патентна конвенція, відповідно до якої заснована Євразійська патентна організація (ЄАПО). Мета, статус і напрямки діяльності ЄАПО описані в параграфі 7 цього розділу.
З 1996 року функціонує створене в рамках Європейського Союзу Товариство товарних знаків (СТМ), метою якого є гармонізація національних законів країн ЄС з питань охорони знаків для товарів і послуг з метою встановлення правил для спрощення і полегшення процедури міжнародної реєстрації знаків для країн-учасниць.
Єдині правила складання заявки, проведення експертизи і реєстрації знаків, а також порядку сплати зборів діють на території всіх 15 країн-членів ЄС. Заявки на міжнародну реєстрацію товарних знаків за процедурою СТМ можуть бути подані до компетентного національного відомства країни-учасниці з охорони промислової власності, до Відомства з гармонізації внутрішнього ринку (ОНМІ), розташованого в м. Аліканте (Іспанія), або Відомства з товарних знаків країн Бенілюксу.
На Африканському континенті діють:
1. Африканська організація інтелектуальної власності (ОАРІ),
створена відповідно до підписаної в 1977 році Бангійської угоди для франкомовних країн Центральної і Західної Африки. Станом на січень 1998 року до складу ОАРІ входило 14 країн.
Відповідно до Угоди створене єдине патентне відомство, розташоване в м. Яунде (Камерун). Прийняте в рамках Угоди єдине для всіх країн-учасниць законодавство у сфері охорони промислової власності з багатьох положень близьке до відповідного законодавства Франції.
2. Африканська регіональна організація промислової власності
(АКІРО) створена у грудні 1976 року на Дипломатичній конференції
англомовних країн Африки в м. Лусака (Замбія). Угода про ство-
рення цієї Організації набрала чинності в лютому 1978 року. До груд-
ня 1985 року Організація функціонувала під назвою «Організація
промислової власності англомовних країн Африки».
У 1982 році Угоду було доповнено підписаним у м. Хараре Протоколом про патенти і промислові зразки Організації. Протокол містить шість статей, в яких закріплено основні принципи охорони винаходів і промислових зразків. Детальніші положення, що конкретизують статті Протоколу, містяться в Інструкції до нього. Обидва правових акти набрали чинності у квітні 1984 року.
Прийняття згаданого Протоколу завершило створення системи видачі патентів в англомовних країнах Африки, що є учасницями ARIPO (Ботсвана, Гамбія, Гана, Замбія, Зімбабве, Кенія, Малаві, Судан, Уганда).
У рамках ARIPO створено єдине Відомство промислової власності англомовних країн Африки з метою видачі патентів за єдиною процедурою і на основі єдиних для країн-учасниць вимог до заявок на винаходи.
Встановлена Протоколом система не передбачає видачі єдиного для країн-учасниць патенту. Охоронні документи, що видаються цим Відомством, діють у країнах-учасницях як національні охоронні документи.
У країнах-учасницях ARIPO єдине законодавство у сфері охорони інтелектуальної власності відсутнє, тому патент, виданий Відомством цієї Організвції, отримує статус національного тільки після спеціального схвалення його відомством країни-учасниці, що здійснюється у вигляді мовчазної згоди після встановленого шестимісячного терміну, тобто якщо протягом цього періоду не надійшла відмова.
У країнах, що не мають власного законодавства з охорони промислової власності (Ботсвана, Гамбія, Гана, Кенія, Уганда), застосовується режим реєстрації іноземного патенту.
4.7. Участь України у створенні та діяльності Міждержавної ради з питань охорони промислової власності країн Співдружності Незалежних Держав (СНД)
Україна є співзасновницею і активною учасницею Міждержавної ради з питань охорони промислової власності країн СНД (МДР). Першу спробу створити міждержавну систему охорони промислової власності було здійснено ще в рамках колишнього СРСР у жовтні 1991 року на зустрічі повноважних представників держав, що входили де складу СРСР.
Ситуація, яка склалася в державах-суб'єктах колишнього СРСР, зокрема в Україні, після розпаду СРСР у грудні 1991 року, передбачала невідкладну необхідність спільного пошуку розв'язання проблем, які виникли перед новими незалежними державами, а саме:
-
безліч винаходів було створено спільними зусиллями наукових організацій і промислових підприємств різних республік, у зв'язку з чим виникло питання врегулювання правовідносин, ще стосуються використання цих винаходів;
-
патентно-інформаційний фонд колишнього СРСР залишився в Росії, що висунуло питання або про створення національних патентно-інформаційних фондів у держав — колишніх республіках СРСР, або про узгоджений механізм спільного користування загальним фондом;
-
безліч заявок на винаходи на момент розпаду СРСР перебували на розгляді у Всесоюзному науково-дослідному інституті патентної експертизи (ВНДІПЕ) Держпатенту СРСР, і виникла проблема визначення правового статусу цих заявок і продовження діловодства з них;
-
країни-суб'єкти колишнього СРСР не мали власного національного законодавства у сфері охорони промислової власності, а законодавча база СРСР фактично втратила чинність на території цих країн (крім Російської Федерації).
З метою подолання цієї ситуації представники країн-суб'єктів колишнього СРСР зробили перші кроки для створення міждержавної системи охорони промислової власності, яка замінила б ту, що діяла в СРСР. Так, у жовтні 1991 року на зустрічі повноважних представників держав, які входили до складу СРСР, було підписано Протокол про наміри укласти Конвенцію з охорони промислової власності. Через стислі терміни було вирішено підготувати і ввести в дію на період до прийняття Конвенції Тимчасову угоду про охорону промислової власності. У Мінську 27 грудня 1991 року її було підписано повноважними представниками шести незалежних держав — Білорусі, Вірменії, Молдови, Росії, Таджикистану і України. Угода передбачала створення Міждержавної організації з охорони промислової власності, а також її органів — Адміністративної ради, Патентного відомства і Патентного суду.
Унаслідок ряду причин сформульовані в Тимчасовій угоді цілі й завдання реалізувати не вдалося. Однак ідею створення міждержавної системи охорони промислової власності на території колишнього СРСР не було знято з порядку денного. Завдяки спільним зусиллям було розроблено і прийнято Угоду про заходи щодо охорони промислової власності (МДР). Угоду було підписано 12 березня 1993 року главами урядів дев'яти країн СНД, а саме: Білорусі, Вірменії, Молдови, Казахстану, Киргизстану, Росії, Таджикистану, Узбекистану і України. У 1994 році до Угоди приєднався Азербайджан.
Уже на першому засіданні МДР у травні 1993 року в Москві було визначено мету створення такої форми взаємовигідної співпраці, яка б дала змогу:
• сформувати міждержавну систему правової охорони винаходів, промислових зразків, знаків для товарів і послуг;
• гармонізувати національні законодавства країн-учасниць МДР у сфері охорони промислової власності;
• розробити і погодити принципи створення довгострокової регіональної угоди (конвенції) відкритого типу, яка сприяла б розвитку як національних систем охорони промислової власності країн-учасниць, так і їх взаємодії у розв'язанні спільних проблем.
На першому етапі створення міждержавної системи було вирішено обмежитися правовою охороною тільки винаходів як особливого об'єкта промислової власності, що найбільш активно впливає на світовий рівень техніки, темпи науково-технічного прогресу.
Були створені робочі органи МДР — Секретаріат і робочі групи: інформації та автоматизації (при Держпатенті України), удосконалення і гармонізації національних законодавств у сфері охорони промислової власності (при Роспатенті).
Головою МДР був обраний голова Держпатенту України, якого у 1996 році переобрали на новий трирічний термін. У 1996 році було визначено, що Секретаріат МДР також створюється на базі патентного відомства країни, представник якої обраний Головою МДР.
За час існування МДР проведено вісім засідань Ради. Основні проблеми, які розв'язувалися в рамках МДР:
-
узгодження і прийняття головних принципів розроблення патентної конвенції країн СНД, створення Євразійської патентної організації;
-
розроблення механізму надходження до патентних відомств платежів і зборів, пов'язаних з наданням правової охорони об'єктам промислової власності;
-
розроблення і прийняття угоди про взаємне визнання пільг при сплаті зборів для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, а також сімей загиблих військовослужбовців;
-
розроблення міждержавної угоди про взаємне забезпечення збереження міждержавних секретів у сфері промислової власності;
-
розроблення основних технологічних аспектів виробництва спільного регіонального патентно-інформаційного продукту на оптичних дисках CD-ROM, включаючи склад, структуру і формат подання даних;
-
розроблення принципів розподілу затрат патентних відомств на виробництво регіональних CD-ROM, визначення частки затрат для кожного відомства;
-
розроблення принципів організації міждержавного обміну інформацією на CD-ROM, зокрема умов реалізації регіональних дисків на внутрішньому і зовнішньому ринках;
-
розроблення спільних заходів щодо підготовки фахівців з питань охорони промислової власності;
• узгодження принципів взаємовідносин між МДР і ВОІВ.
Станом на грудень 1997 року до складу Міждержавної ради з питань охорони промислової власності країн СНД входили такі держави, як Азербайджанська Республіка, Республіка Вірменія, Республіка Білорусь, Республіка Казахстан, Киргизька Республіка, Республіка Молдова, Російська Республіка, Республіка Таджикистан, Республіка Узбекистан, Україна.
Відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ВОІВ у 1995 році МДР отримала статус організації-спостерігача при ВОІВ.
4.8. Євразійська патентна конвенція, її мета і завдання. Євразійська патентна організація
Ситуація, що склалася до моменту прийняття Євразійської патентної конвенції, характеризувалася тим, що наприкінці 1991 — на початку 1992 року суверенні країни, що утворилися на території колишнього СРСР, ще не повною мірою усвідомили всі політичні та економічні наслідки отримання своєї незалежності.
Перехід країн СНД до умов ринкової економіки, зміна форм власності і розвиток підприємництва невідкладно вимагали прийняття відповідних законодавчих норм, які могли б регулювати правовідносини між суб'єктами власності, зокрема промислової.
На першому засіданні МДР були визначені головні принципи, які повинні бути покладені в основу патентної конвенції, а саме:
• створення міждержавної організації з питань охорони промислової власності, органами якої повинні стати Міждержавна рада і Міжнародне бюро;
-
можливість різного рівня інтеграції в міждержавну організацію держав-учасниць Угоди;
-
базування на нормах і процедурах таких міжнародних договорів, як Договір про патентну кооперацію (Договір РСТ), Мюнхенська і Люксембурзька конвенції, а також збереження можливості приєднання держав-учасниць до будь-якої з цих процедур;
-
дотримання загальних вимог до патентоспроможності винаходів (новизна, винахідницький рівень, промислова придатність);
-
дотримання принципу незалежності національних систем охорони промислової власності кожної з держав-учасниць;
-
можливість приєднання до Конвенції будь-якої держави, зацікавленої у підтримці співпраці у сфері охорони промислової власності (принцип відкритості Конвенції);
-
формування бюджету Міжнародної організації з урахуванням її власних коштів, зборів за подання заявок і проведення експертизи, вчинення інших юридично значущих дій;
-
розподіл коштів від надходження щорічних зборів за підтримку чинності міждержавних патентів між усіма державами-учас-ницями згідно з встановленою пропорцією.
Не всі схвалені на першому засіданні МДР принципи було покладено в основу розроблення Євразійської патентної конвенції, проект якої був одноголосно прийнятий на другому засіданні МДР у вересні 1993 року в Ужгороді. Найважливішою особливістю Конвенції є те, що держави-учасниці зберігають повний суверенітет у розвитку національних систем правової охорони винаходів. Конвенція не обмежує права будь-якої держави-учасниці видавати національний патент, а також не перешкоджає державі-учасниці брати участь в інших міжнародних організаціях, розвивати різні форми співпраці у сфері охорони промислової власності.
Слід враховувати, що назва «Євразійська» стосовно патентної організації і Конвенції не передбачає якоїсь політичної незалежності і має на меті підкреслити суто територіальний (регіональний) характер угоди.
Офіційне підписання Євразійської патентної конвенції відбулося у вересні 1994 року в Москві на засіданні Ради Глав Урядів країн СНД. Конвенцію підписали Голови Урядів Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджи-
кистану та України. Після ратифікації Конвенції парламентами країн, що її підписали, і передачі ратифікаційних документів до ВОІВ вона набрала чинності на територіях цих країн.
Основною метою створення Євразійської патентної конвенції, як це продекларовано в її преамбулі, є зміцнення співпраці у сфері охорони прав на винаходи і створення міждержавної (регіональної) системи отримання правової охорони на основі єдиного патенту, який діє на території держав-учасниць. Конвенція є спеціальною угодою, що відповідає ст. 19 Паризької конвенції з охорони промислової власності і ст. 45(1) Договору про патентну кооперацію (Договір РСТ).
Держави-учасниці Конвенції зберігають повний суверенітет у розвитку національних систем охорони винаходів, можуть видавати національні патенти, брати участь у будь-якій іншій міжнародній організації, розвивати різні форми співпраці у сфері охорони промислової власності. Умови патентоспроможності винаходів, обсяг їх правової охорони відповідають загальноприйнятим у світовій практиці нормам.
Відповідно до Євразійської патентної конвенції створена Євразійська патентна організація (ЄАПО), що виконує адміністративні функції, пов'язані з діяльністю цієї організації і видачею євразійських патентів на винаходи. Органами ЄАПО є Адміністративна рада і Євразійське патентне відомство (ЄАПВ).
Кожна з держав-учасниць Конвенції представлена в Адміністративній раді та має один вирішальний голос. Рішення приймаються більшістю голосів, за винятком випадків, коли Конвенцією передбачене прийняття рішення одноголосне або більшістю голосів у дві третини. Керівні органи ЄАПО знаходяться у Москві.
Євразійська патентна конвенція набрала чинності у серпні 1995 року і станом на грудень 1997 року діє на території таких країн СНД: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан і Туркменістан. В Україні ця Конвенція не ратифікована.
4.9. Багатосторонні і двостороння міжнародна співпраця у сфері охорони інтелектуальної власності
У 1993 році в рамках двосторонньої співпраці були підписані договори про співпрацю у сфері охорони промислової власності між
Урядом України та Урядами Російської Федерації та Республіки Білорусь. Ці договори дали змогу значно спростити і прискорити процедуру отримання охоронних документів громадянами країн-учасниць, зокрема, забезпечується можливість подання заявки на отримання охоронних документів безпосередньо до патентного відомства іншої країни-учасниці.
У 1998 році у Києві підписана Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Узбекистан про співпрацю у сфері охорони прав інтелектуальної власності. У стадії підготовки перебуває аналогічна угода між урядами України і Киргизстану.
Держпатентом України підписані двосторонні угоди про співпрацю у сфері охорони промислової власності з національними патентними відомствами Німеччини, Угорщини, Польщі і Болгарії.
24 серпня 1993 року держави-члени СНД підписали Угоду про співпрацю у сфері охорони авторського права і суміжних прав. Відповідно до цієї Угоди держави-учасниці погодилися забезпечувати на своїх територіях взаємну охорону авторських і суміжних прав на рівні вимог Всесвітньої конвенції про авторське право в редакції 1952 року, проводити боротьбу з незаконним використанням об'єктів авторського права і суміжних прав. Крім того, держави-учасниці зобов'язалися вжити необхідних заходів для розроблення і прийняття в своїх країнах законів, що забезпечують охорону авторського права і суміжних прав на рівні вимог Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, Римської конвенції про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення, а також Женевської конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм.
Ця Угода набрала чинності б травня 1995 року. Україна ратифікувала Угоду 27 січня 1995 року.
Україна активно співпрацює з Європейським Союзом (ЄС). У 1995 році набрали чинності Угода про партнерство і співпрацю між ЄС та Україною, один з розділів якої регулює правовідносини у сфері охорони інтелектуальної власності, а також Тимчасову угоду між Україною та ЄС про торгівлю і питання, пов'язані з торгівлею.
Органічною частиною міжнародної охорони у сфері авторського права і суміжних прав є директиви Європейського товариства, положення яких істотно впливають на розробку нових міжнародних договорів, національних законодавчих актів на різних континентах.
Директива Ради Європейського товариства від 14 травня 1991 року № 91/250 «Про юридичний захист комп'ютерних програм» набрала чинності 1 січня 1993 року. Вона спрямована на уніфікацію охорони комп'ютерних програм, визначення критерію надання охорони (результат інтелектуальної творчості).
Копіювання, будь-яке інше публічне розповсюдження оригіналу або копії комп'ютерної програми можливе з дозволу правовласни-ка. Чітко визначені випадки вільного використання комп'ютерних програм (відтворення одного примірника, а також адаптація комп'ютерної програми правовласником для використання на певному комп'ютері відповідно до його призначення або для архівних цілей чи для заміни законно придбаного примірника комп'ютерної програми у разі його втрати, пошкодження або непридатності).
Директива Ради Європейського товариства від 27 вересня 1993 року № 93/83 «Про координацію деяких положень авторського права і суміжних прав, застосованих до радіомовлення через супутники і до ретрансляції по кабельному мовленню» набула чинності з 1 січня 1995 року. В основу цієї Директиви щодо передачі в ефір через супутник і ретрансляції по кабелю покладено принцип передачі через супутник здійснюється тільки в державі-учасниці, в яку сигнали — носії програми вводяться під контролем і відповідальністю організації ефірного мовлення в безперервному ланцюжку передачі, що направляється на супутник і повертається на землю.
Директива передбачає обов'язкову охорону передачі в ефір через супутник з тим, щоб прогалини в охороні, які існували ще в тій чи іншій державі-члені, не могли більше використовуватися на шкоду власника прав. У сфері кабельних передач Директива передбачає необхідність для розповсюджувача отримувати дозвіл володільця прав.
У зв'язку з тим, що відмінності між термінами охорони можуть перешкоджати вільному переміщенню товарів, наданню послуг, а також порушувати умови конкуренції, була прийнята Директива Європейського товариства від 29 жовтня 1993 року № 93/98 «Про узгодження термінів захисту авторського права і окремих суміжних з ним прав». Згідно з Директивою авторам надано термін охорони —
70 років після смерті. Що ж до артистів-виконавців, то термін охорони їх прав обчислюється 50 роками після дати виконання або після дати першого законного публічного повідомлення. Права виробників фонограм і відеограм захищаються протягом 50 років з дати фіксації або дати першого законного публічного повідомлення фонограми або відеограми. Права організацій ефірного мовлення вичерпуються 50 роками після першого виходу передачі в ефір.
Зазначені терміни застосовуються до всіх творів, які на момент набрання Директивою чинності ще є охороноспроможними хоч би в одній державі-члені згідно з національним законодавством.
Директива визначає, що режисер-постановник кінематографічного або аудіовізуального твору є автором або одним з авторів.
Директива уніфікує охорону посмертних видань, критичних і наукових видань, фотографій.
Чотири роки знадобилося для підготовки Директиви Європейського парламенту і Ради Європейського Союзу від 11 березня 1996 року № 96/9 «Про юридичний захист баз даних». У Директиві визначено поняття «база даних». її положення торкаються не тільки електронні бази даних, а й бази даних на паперовій основі.
Згідно з положеннями Директиви охороні авторських прав підлягають: структура баз даних як результат інтелектуальної творчості, їх вибір і розташування. Охорона не поширюється на зміст баз даних.
Для того, щоб конкурент не міг неправомірно привласнити результати творчої праці і капіталовкладень виробника баз даних, Директива визнає за ним право забороняти виймання і повторне використання частково або повністю вмісту бази даних. Виймання спрямоване на перенесення на іншу основу, а повторне використання — на всі види надання в розпорядження публіки.
Виробники баз даних можуть включати в них літературні, музичні або інші твори, що охороняються авторським правом, тільки за умови дозволу автора або його правонаступників.
Питання охорони інтелектуальної власності дістали своє відображення в Угодах про торговельні відносини між Україною і Швейцарською Конфедерацією, Україною і Сполученими Штатами Америки (1992 p.), у Договорі між Урядом України та Урядом США про співпрацю у сфері науки і технологій (1996р.), а також в Угоді між
Україною і Сполученими Штатами Америки про співпрацю в дослідженні та використанні космічного простору в мирних цілях (1996 p.).
Важливим напрямом діяльності Держпатенту, ДААСПу України є співпраця із структурами Європейського Союзу. Представники Держпатенту і ДААСПу відповідно до Указу Президента України увійшли до складу Ради і Комітету з питань співпраці між Україною і ЄС.
У рамках програм ВОІВ, Європейського патентного відомства і TACIS українські фахівці беруть участь у семінарах, конференціях, виїжджають на стажування до патентних відомств країн-членів ЄС.
У 1999-2000 pp. в Україні була реалізована Програма TACIS «Інтелектуальна власність» у сфері авторського права і суміжних прав. Представники Держпатенту і ДААСПу України беруть участь у роботі міжурядових структур, діяльність яких пов'язана з питаннями охорони інтелектуальної власності: Українсько-Канадської міжурядової комісії з питань економічної співпраці, Українсько-Американської міждержавної комісії («Кучма-Гор») і діючого в рамках цієї комісії Українсько-Американського комітету з питань торгівлі та інвестицій. Міжурядової українсько-американської спільної комісії із сприяння розвитку торгівлі та інвестиціям, Міжурядової українсько-болгарської комісії з питань торговельно-економічної співпраці, робочих груп з лібералізації умов взаємної торгівлі між Україною і Республікою Польща, між Україною і Словацькою Республікою.
Держпатентом України налагоджені ділові контакти з національними патентними відомствами США, Німеччини, Австрії, Великобританії, Нідерландів, Франції, Чехії, Словаччини, Швейцарії, Югославії, Хорватії і ряду інших країн, ДААСПом України — з авторсько-правовими товариствами Німеччини, США, Франції, Греції та інших країн.
4.10. Міжнародна співпраця у створенні, удосконаленні та розвитку національної законодавчо-нормативної бази у сфері охорони інтелектуальної власності в Україні
При створенні національного законодавства з охорони інтелектуальної власності в Україні було висунуто завдання максимально врахувати багаторічну практику і досвід патентних відомств, авторсько-правових товариств промислово розвинених країн. Так, проекти перших законодавчих актів у цій сфері — Тимчасового положення про правову охорону об'єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій в Україні (1992 p.), Закону України «Про авторське право і суміжні права» (1993 р.) пройшли експертизу в БОЇВ і ЄПО і дістали позитивну оцінку.
Загальновизнані міжнародні норми були враховані під час розробки законів України про охорону прав на такі об'єкти промислової власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, сорти рослин, топографії інтегральних мікросхем.
Угодою про торгові відносини між Україною та Європейським Союзом передбачено, що національна система охорони інтелектуальної власності в нашій державі протягом найближчих років повинна вийти на рівень відповідних систем промислово розвинених країн.
Забезпечення в Україні сприятливих умов для створення і використання об'єктів інтелектуальної власності, результатів наукових досліджень як вітчизняними, так і зарубіжними підприємцями вимагає подальшого розвитку законодавчо-нормативної бази. Потребують змін і доповнень окремі положення Цивільного, Адміністративного і Карного кодексів України, антимонопольного, податкового і митного законодавств, що стосуються охорони цієї форми власності. Ці зміни і доповнення повинні враховувати необхідність гармонізації чинних законів з вимогами міжнародних угод і договорів, учасницею яких є Україна, а також з вимогами ВТО (Угода TRIPS), до яких планує приєднатися Україна.
Україна активно співпрацює з ВОІВ у напрямі розробки, вдосконалення і запровадження гармонізованих вимог про надання правової охорони об'єктам промислової власності, авторського права і суміжних прав, які повинні бути враховані в національному законодавстві держав-членів ВОІВ.
Договір про закони про товарні знаки (ДоговірТЬТ) став першим міжнародним актом у сфері охорони промислової власності, у підготовці якого Україна брала активну участь. Зокрема, представник України входив до складу Комітету експертів з розробки проекту Договору і неодноразово головував на засіданнях Комітету. Україна була також представлена на Дипломатичній конференції, за результатами якої в 1994 році Договір TLT був підписаний.
Представники Держпатенту України беруть активну участь у підготовці Договору про закони відносно патентів (Договір PLT), представники ДААСПу України — з питань забезпечення прав виконавців щодо аудіовізуальних виконань, можливої системи спеціальної охорони баз даних, а також забезпечення прав організацій мовлення, розповсюджувачів кабельних програм.
4.11. Участь України в міжнародній співпраці з питань стандартизації у сфері охорони промислової власності
Особливе значення має міжнародна співпраця в питаннях класифікації і стандартизації патентної інформації та документації. У промислово розвинених країнах діє чітко налагоджена система міжнародних, національних і галузевих стандартів, що забезпечують належний технічний рівень, якість і конкурентоспроможність товарів, що виробляються, і послуг. Це повною мірою стосується міжнародної системи охорони об'єктів промислової власності, зокрема патентної інформації і документації. Координацію діяльності із стандартизації у цій сфері здійснює ВОІВ у таких основних напрямах:
• ідентифікація, відбір, пошук бібліографічних даних про об'єкти промислової власності;
■ традиційні носії інформації (паперові, мікроплівка, мікрофіші);
-
публікація офіційних документів;
-
індексація, класифікація і кодування документів;
■ застосування інформативних назв і рефератів патентних документів;
• пошук патентних документів і патентно-асоційованої літератури, достатньої для визначення охороноспроможності або можливості реєстрації об'єктів промислової власності, що становить предмет заявки.
Загальні основи міжнародної класифікації об'єктів промислової власності встановлені такими міжнародними угодами, як Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію (1971 p.), Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг (1957р.), Віденська угода про запровадження Міжнародної класифікації зображальних елементів знаків (1973 p.), Локарнська угода про запровадження Міжнародної класифікації промислових зразків (1968 p.).
Держпатент України регулярно отримує, обробляє і доводить до відома користувачів «Довідник з інформації і документації з питань промислової власності», що видається ВОІВ і містить нові стандарти, а також зміни і доповнення до діючих стандартів ВОІВ.
У 1995 році ВОІВ затвердила «Принципи переходу до електронних носіїв інформації для обміну патентними документами». Цим документом передбачено, що починаючи з 2000 року безоплатний обмін опублікованими патентними документами (описами винаходів) здійснюватиметься тільки на оптичних носіях інформації (CD-ROM). У зв'язку з цим Держпатент України розпочав підготовку до переходу для публікації національних патентних документів на CD-ROM.
З урахуванням широкого використання CD-ROM видано стандарт ВОІВ ST. 40, що містить рекомендації з виготовлення CD-ROM. Стандарт ВОІВ ST. 32 дає рекомендації з розмітки патентних документів. Стандартом ВОІВ ST. 50 визначено оптимальну структуру і склад відомостей про користування, зміни і доповнення до патентної інформації на титульних аркушах, а також у патентних бюлет-нях на CD-ROM.
Проводиться підготовка до приєднання України до таких багатосторонніх міжнародних угод, як Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію, Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків, Локарнська угода про запровадження Міжнародної класифікації промислових зразків, Віденська угода про запровадження Міжнародної класифікації зображальних елементів знаків.
4.12. Міжнародна співпраця у створенні та вдосконаленні національного патентно-інформаційного фонду та довідково-пошукового апарату
Міжнародна співпраця відіграє важливу роль у питаннях формування і поповнення національного патентно-інформаційного фонду та вдосконалення довідково-пошукового апарату. Держпатентом України налагоджено регулярний обмін патентною документацією з патентними відомствами 36 країн і трьома міжнародними організаціями з охорони промислової власності. Це забезпечує регулярне надходження і поповнення інформації про сучасний рівень техніки.
З метою забезпечення доступу до користувачів первинних джерел патентної інформації в міжнародному масштабі в рамках угоди між ВОІВ та Австрією в 1972 році було створено розташований у Відні Міжнародний центр патентної документації (МЦПД). В автоматизованому банку Центру зберігаються найважливіші бібліографічні відомості про патентні документи: назви винаходів, їх класифікаційні позначення, дати, прізвища заявників і номери.
МЦПД обробляє і реєструє бібліографічні дані, що надходять більш як із 45 країн світу і Міжнародного бюро ВОІВ, і надає їх державним установам та приватним особам. Для того щоб користувачам не доводилося кожний раз звертатися до великого масиву офіційних бюлетенів національних патентних відомств багатьох країн, у щотижневому патентному бюлетені МЦПД публікується всесвітній перелік нових патентів.
Важливою формою міжнародної співпраці у сфері патентного пошуку є діяльність міжнародних пошукових органів. Таким органом може стати національне патентне відомство або міжурядова організація, до функцій яких належить розгляд заявок на винаходи. Усі міжнародні пошукові органи повинні керуватися у своїй роботі вимогами, розробленими Міжнародним бюро ВОІВ за участю зацікавлених патентних відомств.
Міжнародні пошукові органи повинні задовольняти таким умовам:
-
наявність не менше ніж 100 експертів у сфері патентного пошуку та експертизи, які спеціалізуються в різних галузях техніки;
-
експерти повинні мати можливість використовувати патентну і непатентну літературу, що видається англійською, німецькою і французькою мовами;
-
наявність систематизованої для цілей проведення пошуку патентної і непатентної документації в обсязі, достатньому для забезпечення необхідних ширини і глибини патентного пошуку.
Договором РСТ встановлений мінімум документації, яку зобов'язані використовувати міжнародні пошукові органи.
Нині міжнародними пошуковими органами, яким ВОІВ надала право здійснювати міжнародний пошук, є патентні відомства Австрії, Австралії, Іспанії, Китаю, Російської Федерації, США, Швеції, Японії, а також Європейське патентне відомство (Міжнародний пошуковий центр у Гаазі, Нідерланди).
Що стосується патентно-інформаційного фонду України, то знач на його частина формується на основі безоплатного міжнародного обміну, а також у рамках надання технічної допомоги з бок\ міжнародних організацій і патентних відомств найбільш розвинених країн. Повні описи винаходів передаються переважно нг CD-ROM.
У рамках проекту ICON Європейської патентної організації Держпатент України отримує повні описи винаходів до європейських заявок і патентів на дисках CD-ROM.
З метою розширення використання патентної інформації, головним чином малими і середніми підприємствами, ЄПВ, а також патентні відомства США і Японії дещо змінили свою тактику у сфері поширення цієї інформації, прагнучи зробити свої патентно-інформаційні продукти дешевими і зручними для користування. Так, відомство з патентних і товарних знаків США надає доступ для користування 20-річним масивом рефератів патентів через INTERNET. Патентне відомство Японії створює тематичні електронні бібліотеки на базі CD-ROM.
Передбачається використання INTERNET і створення в цій мережі власної інформаційної сторінки Держпатенту України для оперативного обміну з національними патентними відомствами інших країн і надання широкому колу користувачів загальної інформації про діяльність Держпатенту, про основи законодавства України у сфері охорони інтелектуальної власності, методичних рекомендацій, різних повідомлень. При цьому Держпатент України матиме можливість оперативно отримувати аналогічну інформацію від міжнародних. Патентних відомств і фірм.
4.13. Участь України в міжнародних програмах підготовки і підвищення кваліфікації фахівців з охорони інтелектуальної власності
Навчання, підготовка і підвищення кваліфікації національних кадрів фахівців у сфері охорони інтелектуальної власності значною мірою здійснюється завдяки допомозі ВОІВ, Європейського патентного відомства (ЄПВ), ЮНЕСКО, а також у рамках двосторонньої співпраці з національними патентними відомствами, авторсько-правовими товариствами інших країн.
Особливо важливими в цьому відношенні є діюча в рамках Європейського Союзу програма TACIS (Техічна допомога країнам Співдружності Незалежних Держав) і проект ICON, що фінансується Європейською патентною організацією.
Міжнародна співпраця у сфері підготовки і підвищення кваліфікації фахівців здійснюється в таких формах, як організація і проведення міжнародних та регіональних тематичних семінарів, науково-практичних конференцій, симпозіумів, зарубіжне стажування фахівців, цільові закордонні відрядження фахівців з метою ознайомлення з практикою вирішення конкретних питань охорони інтелектуальної власності.
За своєю тематикою заходи щодо підвищення кваліфікації фахівців мають такі напрями:
-
правові питання охорони інтелектуальної власності;
-
методологія і практика проведення патентної експертизи;
-
мовна підготовка (поглиблення знання іноземних мов);
-
автоматизація і комп'ютеризація патентного пошуку та діловодства за заявами;
-
обробка і використання патентної інформації і патентно-асоційованої літератури;
-
практика досудового і судового вирішення спірних питань, що виникають між суб'єктами правовідносин у сфері використання інтелектуальної власності.
У рамках згаданих програм міжнародної співпраці в період 1994-1997 pp. різними формами підвищення кваліфікації було охоплено велику кількість фахівців Держпатенту, ДААСПу України, Науково-дослідного центру патентної експертизи (НДЦПЕ), представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), суддів та інших фахівців. ЄПВ профінансувало проведення двох курсів мовної підготовки для Держпатенту і НДЦПЕ.
З участю Держпатенту і ДААСПу України у Києві було проведено одинадцять міжнародних семінарів, у тому числі шість разом з ВОІВ і ЄПВ.
4.14. Участь неурядових і громадських організацій України в міжнародній співпраці у сфері охорони інтелектуальної власності
Однією з форм міжнародної співпраці у сфері охорони інтелектуальної власності є обмін досвідом діяльності неурядових і громадських організацій, пов'язаних із створенням, охороною та використанням об'єктів цієї форми власності.
Заснована у 1968 році Міжнародна федерація винахідницьких асоціацій (IFIA), членами якої є представники громадських організацій понад ста країн, у тому числі й України, представляє спільні інтереси об'єднань винахідників країн-учасниць. Основними напрямами діяльності IFIA є публікація реферативних збірників, довідників, інформаційних листків, методичних посібників, організація конференцій, семінарів, зустрічей експертних груп, лекцій, навчальних курсів (зокрема для країн, що розвиваються), проведення конкурсів винаходів і винахідників, надання консультативної допомоги винахідникам, налагодження ділових контактів між об'єднаннями винахідників різних країн. Штаб-квартира IFIA знаходиться в Женеві.
Міжнародна асоціація з охорони промислової власності (АІРРІ) в різних формах і під різними назвами функціонує понад 90 років. Статут АІРРІ в його сучасному вигляді був прийнятий у 1986 році. Основними напрямами діяльності АІРРІ є:
-
сприяння усвідомленню необхідності забезпечення міжнародної охорони об'єктів промислової власності;
-
вивчення і порівняльний аналіз національних патентних законодавств різних країн і нових законопроектів, підготовка пропозицій щодо удосконалення і гармонізації законів;
-
робота в напрямі розвитку, розширення і вдосконалення міжнародних угод з питань охорони промислової власності;
-
публікація і поширення інформації, що стосується діяльності АІРРІ;
-
організація конгресів, конференцій, симпозіумів і зустрічей з питань охорони промислової власності.
У 1996 році була заснована і почала функціонувати Українська група АІРРІ, яка бере активну участь в організації та здійсненні заходів у рамках цієї асоціації.
В Україні створена Всеукраїнська асоціація представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), яка налагодила контакти з Міжнародною федерацією патентних повірених (FICPI) з метою вступу до цієї федерації.
Визначаються можливі напрями співпраці з Ліцензійним товариством (LES) і Міжнародною асоціацією власників товарних знаків (INTA).
Налагоджено ділові контакти з Міжнародною конфедерацією товариств авторів і композиторів (SIZAC), членом якої є ДААСП України, Міжнародною федерацією виробників фонограм (IFPI).
4.15. Співпраця з Всесвітньою торговельною організацією
Проблеми правової охорони інтелектуальної власності взаємопов'язані з процесами подолання кризових явищ в економіці України та інтеграції в світову економіку — вступом до Всесвітньої торговельної організації (ВТО).
Основи створення цивілізованої системи світової торгівлі були закладені у 1948 році, коли на Женевській конференції 23 країни підписали Генеральну угоду по тарифах і торгівлі (ГАТТ). Цілями Угоди були розроблення і узгодження принципів створення нормативно-правової бази для лібералізації міжнародних торговельних відносин.
Багаторічні переговори і консультації в рамках ГАТТ (зокрема так званий «Уругвайський раунд») завершилися конференцією в Марра-кеше (Марокко) в 1993 році, на якій було вирішено створити Всесвітню торговельну організацію. Ця організація є механізмом реалізації комплексу міжнародних договорів, підписаних державами-учасни-цями ГАТТ. Членами ВТО автоматично стали всі держави-учасниці ГАТТ станом на 1 грудня 1994 року. Нині членами ВТО є понад 130 країн, на які припадає близько 90 % обсягу світової торгівлі.
Уругвайський раунд завершився не тільки знищенням тарифів і новим етапом у загальній ліберизації виходу країн-учасниць на світові ринки, а й залученням до системи ГАТТ нових секторів: торгівлі послугами, сільгосппродукцією, ринку урядових контрактів, ринку інтелектуальної власності.
ВМ. Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Слід підкреслити, що вимоги ВТО є обов'язковими для всіх дер жав-учасниць. Це потребує безумовного виконання певних вимог дотримання міжнародно визнаних норм у сфері охорони інтелек туальної, зокрема промислової власності, об'єктів авторського пра ва і суміжних прав.
Однією з основних умов вступу України до ВТО є приведення на ціонального законодавства у сфері охорони інтелектуальної влас ності у відповідність з вимогами ВТО.
З січня 1996 року діє Угода між ВОІВ і ВТО, що передбачає співпрацю між Міжнародним бюро ВОІВ і Секретаріатом ВТО у сфері надання допомоги країнам, що розвиваються, і взаємообмін інформацією про закони і правила держав-членів ВТО.
У рамках Договору про створення Всесвітньої торгівельної організації діє Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода TRIPS), метою якої є усунення перешкод на шляху розвитку міжнародної торгівлі, сприяння забезпеченню ефективного і достатнього захисту прав інтелектуальної власності з тим, щоб заходи і процедури з реалізації прав цієї форми власності самі по собі не створювали перешкод для законної торгівлі.
Уряд України вживає активних заходів для вступу до ВТО. З 1994 року діє створена Указом Президента Ураїни Урядова комісія з планування цих заходів і контролю за їх виконанням.
Проводиться активна робота з модернізації чинного законодавства України у сфері охорони інтелектуальної власності згідно з вимогами Угоди TRIPS.
Поділіться з Вашими друзьями: |