Інтелектуальна власність



Скачати 13.64 Mb.
Сторінка31/35
Дата конвертації16.04.2016
Розмір13.64 Mb.
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   35

Стаття 41. Інформаційна послуга

Інформаційна послуга — це здійснення у визначений! законом формі інформаційної діяльності по доведенню інформаційної продукції до спо­живачів з метою задоволення їх інформаційних потреб.



Розділ IV

УЧАСНИКИ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН, ЇХ ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ

Стаття 42. Учасники інформаційних відносин

Учасниками інформаційних відносин є громадяни, юридичні особи або держава, які набувають передбачених законом прав і обов'язків у процесі інформаційної діяльності.

Основними учасниками цих відносин є: автори, споживачі, поширю­вачі, зберігачі (охоронці) інформації.

Стаття 43. Права учасників інформаційних відносин

Учасники інформаційних відносин мають право одержувати (вироб­ляти, добувати), використовувати, поширювати та зберігати інформацію в будь-якій формі з використанням будь-яких засобів, крім випадків, пе­редбачених законом.

Кожний учасник інформаційних відносин для забезпечення його прав, свобод і законних інтересів має право на одержання інформації про:

діяльність органів державної влади;

діяльність народних депутатів;

діяльність органів місцевого і регіонального самоврядування та місцевої

адміністрації; те, що стосується його особисто.

Стаття 44. Обов'язки учасників інформаційних відносин

Учасники інформаційних відносин зобов'язані: поважати інформаційні права інших суб'єктів;

використовувати інформацію згідно з законом або договором (угодою);

забезпечувати додержання принципів інформаційних відносин, перед­бачених статтею 5 цього Закону;

забезпечувати доступ до інформації усім споживачам на умовах, перед­бачених законом або угодою;

зберігати її в належному стані протягом встановленого терміну і на­давати іншим громадянам, юридичним особам або державним орга­нам у передбаченому законом порядку;

компенсувати шкоду, заподіяну при порушенні законодавства про ін­формацію.

Розділ V

ОХОРОНА ІНФОРМАЦІЇ, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ІНФОРМАЦІЮ

Стаття 45. Охорона права на інформацію

Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім учасникам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одер­жання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Суб'єкт права на інформацію може вимагати усунення будь-яких пору­шень його права.

Забороняється вилучення друкованих видань, експонатів, інформацій­них банків, документів із архівних, бібліотечних, музейних фондів та зни­щення їх з ідеологічних чи політичних міркувань.

Стаття 46. Неприпустимість зловживання правом на інформацію

Інформація не може бути використана для закликів до повалення конс­титуційного ладу, порушення територіальної цілосності України, пропа­ганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини.

Не підлягають розголошенню відомості, що становлять державну або іншу передбачену законодавством таємницю.

Не підлягають розголошенню відомості, що стосуються лікарської та­ємниці, грошових вкладів, прибутків від підприємницької діяльності, уси­новлення (удочеріння), листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, крім випадків, передбачених законом.



Стаття 47. Відповідальність за порушення законодавства про інформацію

Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дис­циплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відпо­відальність згідно з законодавством України.

Відповідальність за порушення законодавства про інформацію несуть особи, винні у вчиненні таких порушень як:

необґрунтована відмова від надання відповідної інформації; надання інформації, що не відповідає дійсності;

несвоєчасне надання інформації;

навмисне приховування інформації;

примушення до поширення або перешкодження поширенню чи без­підставна відмова від поширення певної інформації;

поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи;

використання і поширення інформації стосовно особистого життя гро­мадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної інфор­мації внаслідок виконання своїх службових обов'язків;

розголошення державної або іншої таємниці, що охороняється законом, особою, яка повинна охороняти цю таємницю;

порушення порядку зберігання інформації;

навмисне знищення інформації;

необґрунтоване віднесення окремих видів інформації до категорії ві­домостей з обмеженим доступом.

Стаття 48. Порядок оскарження протиправних дій

В разі вчинення державними органами, органами місцевого і регіо­нального самоврядування та їх посадовими особами, а також політичними партіями, іншими об'єднаннями громадян, засобами масової інформації, державними організаціями, які є юридичними особами, та окремими громадянами протиправних діянь, передбачених цим Законом, ці дії під­лягають оскарженню до органів вищого рівня або до суду.

Скарги на протиправні дії посадових осіб подаються в органи вищого рівня, яким підпорядковані ці посадові особи.

У разі незадоволення скарги, поданої до органу вищого рівня, заінте­ресований громадянин або юридична особа мають право оскаржити про­типравні дії посадових осіб до суду.



Стаття 49. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди

У випадках, коли правопорушення завдають громадянам, підприєм­ствам, установам, організаціям та державним органам матеріальної або моральної шкоди, особи, винні в цьому, відшкодовують її на підставі рі­шення суду. Розмір відшкодування визначається судом.



Розділ VI

МІЖНАРОДНА ІНФОРМАЦЦІНА ДІЯЛЬНІСТЬ. СПІВРОБІТНИЦТВО З ІНШИМИ ДЕРЖАВНИМИ ЗАРУБІЖНИМИ І МІЖНАРОДНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ В ГАЛУЗІ ІНФОРМАЦІЇ

Стаття 50. Міжнародна інформаційна діяльність

Міжнародна інформаційна діяльність полягає в забезпеченні громадян, державних органів, підприємств, установ і організацій офіційною доку­ментованою або публічно оголошуваною інформацією про зовнішньополі­тичну діяльність України, про події та явища в інших країнах, а також у цілеспрямованому поширенні за межами України державними органами і об'єднаннями громадян, засобами масової інформації та громадянами всебічної інформації про Україну.

Громадяни України мають право на вільний і безперешкодний доступ до інформації через зарубіжні джерела, включаючи пряме телевізійне мовлення, радіомовлення і пресу.

Правове становище і професійна діяльність акредитованих в Україні іноземних кореспондентів та інших представників іноземних засобів ма­сової інформації, а також інформаційна діяльність дипломатичних, кон­сульських та інших офіційних представників зарубіжних держав в Ук­раїні регулюються законодавством України, відповідними міжнародними договорами, укладеними Україною.

Створення і діяльність спільних організацій в галузі інформації за учас­тю вітчизняних та іноземних юридичних осіб і громадян регулюються законодавством України.

Якщо міжнародним договором встановлені інші правила, ніж ті, які містяться в законодавстві України, що регулює відносини в галузі ін­формації, то застосовуються норми міжнародного договору, укладеного Україною.



Стаття 51. Міжнародні договори

Міжнародне співробітництво в галузі інформації з питань, що станов­лять взаємний інтерес, здійснюється на основі міжнародних договорів, укладених Україною та юридичними особами, які займаються інформа­ційною діяльністю.

Державні органи та інші юридичні особи, які займаються інформа­ційною діяльністю, можуть безпосередньо здійснювати зовнішньоеконо­мічну діяльність у власних інтересах, а також в інтересах індивідуальних і колективних споживачів, яких вони обслуговують і яким гарантують одержання зарубіжної інформації.

Стаття 52. Експорт та імпорт інформаційної продукції (послуг)

Експорт та імпорт інформаційної продукції (послуг) здійснюються згідно з законодавством України про зовншньоекономічну діяльність.



Стаття 53. Інформаційний суверенітет

Основою інформаційного суверенітету України є національні інфор­маційні ресурси.

До інформаційних ресурсів України входить вся надана їй інформація, незалежно від змісту, форм, часу і місця створення.

Україна самостійно формує інформаційні ресурси на своїй території і вільно розпоряджається ними, за винятком випадків, передбачених за­конами і міжнародними договорами.



Стаття 54. Гарантії інформаційного суверенітету України

Інформаційний с веренітет України забезпечується:

виключним правом власності України на інформаційні ресурси, що

формуються за рахунок коштів державного бюджету; створенням національних систем інформації;

встановленням режиму доступу інших держав до інформаційних ре­сурсів України;

використанням інформаційних ресурсів на основі рівноправного співро­бітництва з іншими державами.



ВИДАВНИЧА ДІЯЛЬНІСТЬ
Закон України ПРО ВИДАВНИЧУ СПРАВУ
(Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, № 32, ст. 206) Цей Закон визначає загальні засади видавничої справи, регулює по­рядок організації та провадження видавничої діяльності, розповсюдження видавничої продукції, умови взаємовідносин і функціонування суб'єктів видавничої справи.

Відповідно до Конституції України цей Закон покликаний сприяти національно-культурному розвитку українського народу, громадян Ук­раїни всіх національностей, утвердженню їх духовності та моралі, доступу членів суспільства до загальнолюдських цінностей, захисту прав та інте­ресів авторів, видавців, виготовлювачів, розповсюджувачів і споживачів видавничої продукції.



Розділ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

автор — фізична особа, творчою працею якої створено твір (документ);

замовник — фізична чи юридична особа, яка замовляє видавничу про­дукцію, беручи на себе фінансові зобов'язання;

видавець — фізична чи юридична особа, яка здійснює підготовку і випуск видання;

видавництво — спеціалізоване підприємство, основним видом діяль­ності якого є підготовка і випуск у світ видавничої продукції;

видавнича організація — підприємство, установа або організація, ста­тутом якої поряд з іншими видами діяльності передбачено підго­товку і випуск у світ видавничої продукції;

видавнича продукція — сукупність видань, призначених до випуску або випущених видавцем (видавцями);

виготовлювач видавничої продукції — фізична чи юридична особа, що здійснює виготовлення замовленого тиражу видання;

розповсюджувач видавничої продукції — фізична чи юридична особа, яка займається розповсюдженням видавничої продукції;

споживач видавничої продукції — приватні особи, підприємства, уста­нови, організації;

видання — твір (документ), який пройшов редакційно-видавниче опра­цювання, виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення, і відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативно-правових актів щодо ви­давничого оформлення, поліграфічного і технічного виконання;

тираж (наклад) — кількість виготовлених примірників видання;

міжнародний стандартний номер книги (ISBN) — номер, який на між­народному рівні ідентифікує будь-яку книгу чи брошуру певного ви­давця;

державна тематична програма (комплексна, цільова) — схвалена в уста­новленому порядку програма випуску суспільно необхідних видань з визначенням тиражу, обсягу, терміну випуску, джерел фінансу­вання;

суспільно необхідні видання — пріоритетні види видань для забезпе­чення загальнодержавних потреб.

Стаття 2. Видавнича справа

Видавнича справа — сфера суспільних відносин, що поєднує в собі ор­ганізаційно-творчу та виробничо-господарську діяльність юридичних і фізичних осіб, зайнятих створенням, виготовленням і розповсюдженням видавничої продукції.

Складовими частинами видавничої справи є:

видавнича діяльність — сукупність організаційних, творчих, вироб­ничих заходів, спрямованих на підготовку і випуск у світ видавничої продукції;

виготовлення видавничої продукції — виробничо-технологічний про­цес відтворення визначеним тиражем видавничого оригіналу полі­графічними чи іншими технічними засобами:

розповсюдження видавничої продукції — доведення видавничої про­дукції до споживача як через торговельну мережу, так і іншими спо­собами.



Стаття 3. Мета видавничої справи

Видавнича справа спрямована на:

задоволення потреб особи, суспільства, держави у видавничій продук­ції та отримання прибутку від цього виду діяльності;

створення можливостей для самовиявлення громадян як авторів неза­лежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак;

забезпечення права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань;

сприяння національно-культурному розвитку українського народу шля­хом збільшення загальної кількості тиражів, обсягів та розширення тематичного спрямування українського книговидання;

забезпечення доступу українського суспільства до загальнолюдських цінностей шляхом перекладу державною мовою кращих здобутків світової літератури, науки тощо, налагодження співпраці з інозем­ними видавництвами, українською діаспорою, укладення відповід­них міжнародних угод;

здійснення книговидання російською мовою для забезпечення куль­турних потреб російського населення в Україні з урахуванням ім­порту друкованої продукції;

здійснення книговидання мовами інших національних меншин в Україні;

збільшення кількості видань іноземними мовами, які поширювали б у світі знання про Україну;

зміцнення матеріально-технічної бази видавничо-поліграфічного комп­лексу і мережі розповсюдження видавничої продукції.

Стаття 4. Законодавство про видавничу справу

Відносини у сфері видавничої справи регулюються Конституцією Ук­раїни, цим Законом, законами України «Про інформацію», «Про авторське право і суміжні права», «Про державну таємницю», «Про підприємницт­во» , «Про підприємства в Україні», іншими нормативно-правовими актами.



Стаття 5. Державна політика у видавничій справі

Державна політика у видавничій справі визначається Верховною Радою України і ґрунтується на принципах дотримання свободи у видавничій справі, протидії її монополізації, зміцнення матеріально-технічних, орга­нізаційних, правових і наукових засад видавничої справи, гарантії соціаль­ного і правового захисту її працівників.

Державна політика у видавничій справі спрямовується на підтримку розвитку національного книговидання, наповнення україномовними видан­нями ринку, фондів бібліотек, забезпечення потреб навчальних і наукових закладів, Збройних Сил України та інших військових формувань, право­охоронних органів, підприємств, установ і організацій необхідними ви­даннями державною мовою.

Державна політика підтримки культур національних меншин у ви­давничій справі здійснюється через відповідні органи виконавчої влади іс залученням національно-культурних товариств.

Кабінет Міністрів України забезпечує проведення політики у видав­ничій справі, спрямовує і координує роботу міністерств та інших органІЕ виконавчої влади у цій сфері.

Державна політика у видавничій справі може конкретизуватися і кори­гуватися в законах України на основі вивчення ринку видавничої продук­ції, аналізу потреб, попиту і пропозицій з урахуванням державної ста­тистики друку.

Держава надає пріоритети щодо випуску суспільно необхідних видань з метою забезпечення функціонування органів законодавчої, виконавчої та судової влади, охорони здоров'я, науки, освіти, культури, соціального захисту населення за державними тематичними програмами і на засадах державного замовлення.

Державна політика у видавничій справі відповідно до поставленої мети здійснюється також шляхом податкового, митного, валютного та інших видів регулювання.



Стаття 6. Державна підтримка і особливості приватизації у видавничій справі

Приватизація книжкових, газетно-журнальних видавництв, підпри­ємств поліграфії та книгорозповсюдження загальнодержавного значення, що мають на своєму балансі приміщення і/або високі технологічні лінії для випуску високоякісної друкованої продукції та її поширення, може здійснюватися шляхом акціонування в такому порядку:

51 відсоток акцій залишається за державою;

25 відсотків акцій передається акціонованим поліграфічним та книго­торговельним підприємствам; 24 відсотки акцій передається юридичним особам — видавцям, які випускають продукцію на даному поліграфічному підприємстві або розповсюджують її через дане підприємство оптового книгорозпов­сюдження, що перетворені в акціонерні товариства відкритого типу або є такими. Пакети акцій між ними розподіляються пропорційно до обсягів продукції, що друкується і розповсюджується. Держава надає підтримку видавництвам, видавничим організаціям, поліграфічним та книготорговельним підприємствам, що випускають або розповсюджують не менше 50 відсотків продукції державною мовою та малотиражні (до 5 тисяч примірників) видання мовами нечисленних на­ціональних меншин, шляхом надання пільг щодо сплати податків та збо­рів. Така підтримка надається і при вивезенні видавничої продукції, ви­пущеної в Україні, та при ввезенні видавничої продукції вітчизняних ви­давців, виданої українською мовою та мовами нечисленних національних меншин, що проживають в Україні.

Видавництва користуються послугами організацій поштового, теле­графного і телефонного зв'язку за тарифами, передбаченими для бюджет­них організацій та установ.

Видавництвам, що спеціалізуються на випуску продукції рекламного та еротичного характеру, підтримка з боку держави не надається.



Стаття 7. Фонди підтримки і розвитку видавничої справи

Для фінансування заходів, спрямованих на підтримку і розвиток ви­давничої справи, її матеріально-технічної і наукової бази, можуть утворю­ватися фонди з міжнародним, всеукраїнським та місцевим статусом.



Стаття 8. Мова у видавничій справі

У видавничій справі мова використовується відповідно до статті 10 Конституції України, Закону України «Про мови в Україні» та інших за­конодавчих актів України.

Уся друкована продукція, призначена для службового та ужиткового користування (бланки, форми, квитанції, квитки, посвідчення, дипломи тощо), що розповсюджується через державні підприємства, установи і організації, видається державною мовою.

Держава заохочує підготовку, виготовлення і розповсюдження друко­ваних видань державною мовою та мовами національних меншин, що про­живають в Україні.

Дотримання державної мовної політики у видавничій справі забезпе­чують відповідні органи виконавчої влади.

Розділ II

ОРГАНІЗАЦІЯ І ЗДІЙСНЕННЯ ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ

Стаття 9. Організаційно-правові форми видавничої справи

У видавничій справі на засадах різних форм власності використову­ються будь-які організаційно-правові форми, передбачені законодавством.



Стаття 10. Суб'єкти видавничої справи

До суб'єктів видавничої справи відносяться видавці, виготовлювачі та розповсюджувачі видавничої продукції.

Суб'єктами видавничої справи в Україні можуть бути: громадяни Ук­раїни, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, юридичні особи України та інших держав.

Суб'єкти видавничої справи вступають у правові, майнові, виробничі від­носини із суб'єктами інших сфер діяльності відповідно до законодавства.

Суб'єкти видавничої справи, які є суб'єктами підприємницької діяль­ності, керуються цим Законом, Законом України «Про підприємництво», іншими законами України.

Громадські, наукові, релігійні та інші суб'єкти некомерційної діяль­ності, які беруть участь у видавничій справі, керуються законами України «Про об'єднання громадян», «Про свободу совісті та релігійні організації» та іншими нормативно-правовими актами.

Відносини між суб'єктами видавничої справи регулюються окремими угодами, укладеними згідно з законодавством.

Стаття 11. Засновник (співзасновник) у видавничій справі

Засновником (співзасновником) у видавничій справі можуть бути: гро­мадяни України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають е Україні на законних підставах, юридичні особи України та інших держав.

Засновник (співзасновник) у видавничій справі затверджує статут су­б'єкта видавничої справи, є власником (співвласником) майна.

Засновник (співзасновник) у видавничій справі має право брати участь у формуванні видавничої програми, доборі кадрів, одержує прибуток від видавничої діяльності та реалізації продукції.

Засновник (співзасновник) у видавничій справі може об'єднувати в од­ній особі видавця, виготовлювача і розповсюджувача видавничої продукції.

Стаття 12. Державний реєстр України видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції

З метою обліку суб'єктів видавничої справи ведеться Державний реєстр України видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої про­дукції (далі — Державний реєстр), положення про який затверджується Кабінетом Міністрів України.

Суб'єкти видавничої справи підлягають внесенню до Державного реє­стру в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Без внесення До Державного реєстру діяльність у видавничій справі здійснюється:

органами законодавчої, виконавчої, судової влади — для випуску у світ офіційних видань з матеріалами законодавчого та іншого норматив­но-правового характеру, бюлетенів судової та арбітражної практики;

підприємствами, організаціями, навчальними закладами, науковими установами, творчими спілками, іншими юридичними особами — для випуску у світ і безоплатного розповсюдження інформаційних, бібліографічних, реферативних, рекламних видань, видань, що міс­тять нормативні акти з виробничо-практичних питань, службових та методичних матеріалів, документації для потреб статутної діяльності їх видавця, а також матеріалів на правах рукопису, що розмножені за допомогою технічних засобів.



Стаття 13. Заява про внесення суб'єкта видавничої справи до Державного реєстру України

У заяві про внесення суб'єкта видавничої справи до Державного реє­стру мають бути зазначені:

засновник (співзасновники), включаючи: прізвище, ім'я, по батькові та відповідні паспортні дані (для громадян); повне найменування (для юридичної особи); місцезнаходження, номери засобів зв'язку та бан­ківських рахунків;

повні дані про суб'єкта видавничої справи;

мови, якими планується випускати чи розповсюджувати видавничу продукцію, — державною, російською, іншими мовами національних меншин України (конкретно якими), іноземними мовами (якими);

джерела надходження видавничої продукції — вітчизняні видавницт­ва, зарубіжні (з яких країн);

джерела фінансового та матеріально-технічного забезпечення діяль­ності видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої про­дукції.

Заява про внесення суб'єкта видавничої справи до Державного реєстру розглядається у місячний термін.



Стаття 14. Реєстраційний збір

За внесення до Державного реєстру суб'єкта видавничої справи вста­новлюється реєстраційний збір у розмірі, рівному покриттю витрат, по­несених у зв'язку з внесенням до Державного реєстру. Розмір і порядок сплати реєстраційного збору встановлюються Кабінетом Міністрів України.



Стаття 15. Зміни в Державному реєстрі

При зміні назви суб'єкта видавничої справи, основних статутних поло­жень, засновника (співзасновників), виду діяльності у видавничій справі в Державний реєстр вносяться відповідні зміни.


1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   35


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка