Інтелектуальна власність



Скачати 13.64 Mb.
Сторінка30/35
Дата конвертації16.04.2016
Розмір13.64 Mb.
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   35

Стаття 15. Професійна освіта в галузі інформаційної діяльності

В Україні створюються умови для здобуття професійної освіти в галузі інформаційної діяльності через систему її навчальних закладів.

Порядок створення навчальних закладів інформаційного напряму (жур­налістики, статистики, бібліотечної та архівної справи, науково-інфор­маційної діяльності визначаються Законом України «Про освіту» та ін­шими закондавчими актами.

Стаття 16. Організація наукових досліджень в галузі інформаційної діяльності

Для забезпечення успішного функціонування і розвитку національних систем інформації в Україні здійснюються пошукові фундаментальні та прикладні наукові дослідження в галузі інформаційної діяльності.

З цією метою створюються наукові установи, науково-виробничі під­розділи, об'єднання, асоціації, центри нових інформаційних технологій та інші формування, в тому числі за участю зарубіжних партнерів.

Фінансування пошукових і фундаментальних наукових досліджень, наукових програм, проектів державного значення у науково-дослідних установах і навчальних закладах здійснюється за рахунок бюджетних асиг­нувань, власних коштів та коштів замовників.

Фінансування прикладних досліджень, розробок здійснюється, як пра­вило, на договірній або контрактовій основі, а їх результати можуть бути об'єктом товарних відносин.

Розділ III

ГАЛУЗІ, ВИДИ, ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ ТА РЕЖИМ ДОСТУПУ ДО НЕЇ

Стаття 17. Галузі інформації

Галузі інформації — це сукупність документованих або публічно ого­лошених відомостей про відносно самостійні сфери життя і діяльності су­спільства та держави.

Основними галузями інформації є: політична, економіччна, духовна, науково-технічна, соціальна, екологічна, міжнародна.

Стаття 18. Види інформації

Основними видами інформації є: статистична інформація; масова інформація;

інформація про діяльність державних органів влади та органів місце­вого і регіонального самоврядування; правова інформація; інформація про особу;

інформація довідково-енциклопедичного характеру; соціологічна інформація.



Стаття 19. Статистична інформація

Статистична інформація — це офіційна документована державна інфор­мація, що дає кількісну характеристику подій та явиш, які відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя України.

Державна Статистична інформація підлягає систематичному відкри­тому публікуванню. Забезпечується відкритий доступ громадян, наукових закладів та інших заінтересованих організацій до неопублікованих ста­тистичних даних, які не підпадають під дію обмежень, встановлених цим Законом.

Система статистичної інформації, її джерела і режим визначаються Законом України «Про державну статистику» та іншими правовими ак­тами в цій галузі.



Стаття 20. Масова інформація та її засоби

Масова інформація — це публічно поширювана друкована та аудіо­візуальна інформація.

Друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані ви­дання (преса) — газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визна­ченим тиражем.

Аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, теле­бачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

Порядок створення (заснування) та організації діяльності окремих засо­бів масової інформації визначаються законодавчими актами про ці засоби.

Стаття 21. Інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування

Інформація державних органів та органів місцевого і регіональногс самоврядування — це офіційна документована інформація, яка створю­ється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого і регіонального самоврядування.

Основними джерелами цієї інформації є: законодавчі акти України, інші акти, що приймаються Верховною Радою та її органами, акти Пре­зидента України, підзаконні нормативні акти, ненормативні акти держав­них органів, акти органів місцевого і регіонального самоврядування.

Інформація державних органів та органів місцевого і регіональногс самоврядування доводиться до відома заінтересованих осіб шляхом:

опублікування її в офіційних друкованих виданнях або поширення ін­формаційними службами відповідних державних органів і організацій;

опублікування її в друкованих засобах масової інформації або публічногс оголошення через аудіо- та аудіовізуальні засоби масової інформації;

безпосереднього доведення її до заінтересованих осіб (усно, письмове чи іншими способами);

надання можливості ознайомлення з архівними матеріалами;

оголошення її під час публічних виступів посадових осіб.

Джерела і порядок одержання, використання, поширення та зберігання офіційної інформації державних органів та органів Місцевого і регіональ­ного самоврядування визначаються законодавчими актами про ці органи.

Законодавчі та інші нормативні акти, що стосуються прав, свобод і за­конних інтересів громадян, не доведені до публічного відома, не мають юридичної сили.

Стаття 22. Правова інформація

Правова інформація — це сукупність документованих або публічно ого­лошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юри­дичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.

Джерелами правової інформації є Конституція України, інші законо­давчі і підзаконні нормативні правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові ак­ти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші дже­рела інформації з правових питань.

З метою забезпечення доступу до законодавчих та інших нормативних актів всім громадянам держава забезпечує видання цих актів масовим» тиражами у найкоротші строки після набрання ними чинності.



Стаття 23. Інформація про особу

Інформація про особу — це сукупність документованих або публічно оголошених відмостей про особу.

Основними даними про особу (персональними даними) є: національ­ність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.

Джерелами документованої інформації про особу є видані на її ім'я документи, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібрані державними органами влади та органами місцевого і регіонального саімо-врядування в межах своїх повноважень.

Забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом.

Кожна особа має право на ознайомлення з інформацією, зібраною про неї. Інформація про особу охороняється Законом.



Стаття 24. Інформація довідково-енциклопедичного характеру

Інформація довідково-енциклопедичного характеру — це системати­зовані, документовані або публічно оголошені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище.

Основними джерелами цієї інформації є: енциклопедії, словники, до­відники, рекламні повідомлення та оголошення, путівники, картографічні матеріали тощо, а також довідки, що даються уповноваженими на те дер­жавними органами та органами місцевого і регіонального самоврядуван­ня, об'єднаннями громадян, організаціями, їх працівниками та автома-тизованими інформаційними системами.

Система цієї інформації, доступ до неї регулюються бібліотечними, архівними та іншим галузевим законодавством.



Стаття 25. Соціологічна інформація

Соціологічна інформація — це документовані або публічно оголошені відомості про ставлення окремих громадян і соціальних груп до суспіль­них подій та явищ, процесів, фактів.

Основними джерелами соціологічної інформації є документовані або публічно оголошені відомості, в яких відображено результати соціологіч­них опитувань, спостережень та інших соціологічних досліджень.

Соціологічні дослідження здійснюються державними органами, об'єд­наннями громадян, зареєстрованими у встановленому порядку.



Статтпя 26. Джерела інформації

Джерелами інформації є передбачені або встановлені Законом носії інформації: документи та інші носії інформації, які являють собою мате­ріальні об'єкти, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобІЕ масової інформації, публічні виступи.



Стаття 27. Документ в інформаційних відносинах

Документ — це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її не папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві.

Первинний документ — це документ, що містить в собі вихідну інфор­мацію.

Вторинний документ — це документ, що являє собою результат ана-літико-синтетичної та іншоі переробки одного або кількох документів.



Стаття 28. Режим доступу до інформації

Режим доступу до інформації — це передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення і зберігання інформації.

За режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Держава здійснює контроль за режимом доступу до інформації.

Завдання контролю за режимом доступу до інформації полягає у забез­печенні додержання вимог законодавства про інформацію всіма держав­ними органами, підприємствами, установами та організаціями, недопу­щенні необгрунтованого віднесення відомостей до категорії інформації з обхмеженим доступом.

Державний контроль за додержанням встановленого режиму здійсню­ється спеціальними органами, які визначають Верховна Рада України і Кабінет Міністрів України.

У порядку контролю Верховна Рада України може вимагати від уря­дових установ, міністерств, відомств звіти, які містять відомості про їх діяльність по забезпеченню інформацією заінтересованих осіб (кількість випадків відмови у наданні доступу до інформації із зазначенням мотивів таких відмов; кількість та обґрунтування застосування режиму обмеже­ного доступу до окремих видів інформації: кількість скарг на неправомірні дії посадових осіб, які відмовили у доступі до інформації, та вжиті щодо них заходи тощо).

Стаття 29. Доступ до відкритої інформації

Доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом: систематичної публікації її в офіційних друкованих виданнях (бюле­тенях, збірниках); поширення її засобами масової комунікації;

безпосереднього її надання заінтересованим громадянам, державним органам та юридичним особам.

Порядок і умови надання громадянам, державним органам, юридич­ним особам і представникам громадськості відомостей за запитами вста­новлюються цим Законом або договорами (угодами), якщо надання інфор­мації здійснюється на договірній основі.

Обмеження права на одержання відкритої інформації забороняється законом.

Переважним правом на одержання інформації користуються грома­дяни, яким ця інформація необхідна для виконання своїх професійних обов'язків.

Стаття ЗО. Інформація з обмеженим доступом

Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поді­ляється на конфіденціальну і таємну.

Конфіденціальна інформація — це відомості, які знаходяться у воло­дінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Завдання контролю за режимом доступу до інформації полягає у забез­печенні додержання вимог законодавства про інформацію всіма держав­ними органами, підприємствами, установами та організаціями, недопу­щенні необґрунтованого віднесення відомостей до категорії інформації з обмеженим доступом.

Державний контроль за додержанням встановленого режиму здійсню­ється спеціальними органами, які визначають Верховна Рада України і Кабінет Міністрів України.

У порядку контролю Верховна Рада України може вимагати від уря­дових установ, міністерств, відомств звіти, які містять відомості про їх діяльність по забезпеченню інформацією заінтересованих осіб (кількість випадків відмови у наданні доступу до інформації із зазначенням мотивів таких відмов; кількість та обґрунтування застосування режиму обмеже­ного доступу до окремих видів інформації: кількість скарг на неправомірні дії посадових осіб, які відмовили у доступі до інформації, та вжиті щодо них заходи тощо).

Громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденціальної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.

Виняток становить інформація комерційного та банківського харак­теру, а також інформація, правовий режим якої встановлено Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України (з питань ста­тистики, екології, банківських операцій, податків тощо), та інформація, приховування якої являє загрозу життю і здоров'ю людей.

До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголо­шення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.

Віднесення інформації до категорії таємних відомостей, які становлять державну таємницю, і доступ до неї громадян здійснюється відповідно де закону про цю інформацію.

Порядок обігу таємної інформації та її захисту визначається відповід­ними державними органами за умови додержання вимог, встановлених цим Законом.

Порядок і терміни обнародування таємної інформації визначаються відповідним законом.



Стаття 31. Доступ громадян до інформації про них

Громадяни мають право:

знати у період збирання інформації, які відомості про них і з якою ме­тою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються;

доступу до інформації про них, заперечувати її правильність, повноту, доречність тощо.

Державні органи та організації, органи місцевого і регіонального само­врядування, інформаційні системи яких вміщують інформацію про гро­мадян, зобов'язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом, а також вживати заходів щодо запобігання несанкціонованому доступу до неї. У разі порушень цих вимог Закон гарантує захист громадян від завданої їм шкоди використанням такої інформації.

Забороняється доступ сторонніх осіб до відомостей про іншу особу, зіб­раних відповідно до чинного законодавства державними органами, орга­нізаціями і посадовими особами.

Зберігання інформації про громадян не повинно тривати довше, ніж це необхідно для законно встановленої мети.

Всі організації, які збирають інформацію про громадян, повинні до початку роботи з нею здійснити у встановленому Кабінетом Міністрів Ук­раїни порядку державну реєстрацію відповідних баз даних.

Необхідна кількість даних про громадян, яку можна одержати закон­ним шляхом, має бути максимально обмеженою і може використовува­тися лише для законно встановленої мети.

Відмова в доступі до такої інформації, або приховування її, або неза­конні збирання, використання, зберігання чи поширення можуть бути оскаржені до суду.



Стаття 32. Інформаційний запит щодо доступу до офіційних документіві запит щодо надання письмової або усної інформації

Під інформаційним запитом (надалі — запитом) щодо доступу до офі­ційних документів у цьому Законі розуміється звернення з вимогою про на­дання можливості ознайомлення з офіційними документами. Запит може бути індивідуальним або колективним. Він подається у письмовій формі.

Громадянин має право звернутися до державних органів і вимагати надання будь-якого офіційного документа, незалежно від того, стосується цей документ його особисто чи ні, крім випадків обмеження доступу, пе­редбачених цим Законом.

Під запитом щодо надання письмової або усної інформації у цьому Законі розуміється звернення з вимогою надати письмову або усну інфор­мацію про діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадових осіб з окремих питань.

Громадяни України, державні органи, організації і об'єднання грома­дян (надалі — запитувачі) подають запит відповідному органу законодав­чої, виконавчої та судової влади, його посадовим особам.

У запиті повинно бути зазначено прізвище, ім'я та по батькові запи­тувача, документ, письмова або усна інформація, що його цікавить, та адреса, за якою він бажає одержати відповідь.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадові особи зобов'язані надавати інформацію, що стосується їх діяльності, пись­мово, усно, по телефону чи використовуючи публічні виступи своїх по­садових осіб.

Стаття 33. Термін розгляду запиту щодо доступу до офіційних документів

Термін вивчення запиту на предмет можливості його задоволення не повинен перевищувати десяти календарних днів.

Протягом вказаного терміну державна установа письмово доводить до відома запитувача, що його запит буде задоволено або що запитуваний документ не підлягає наданню для ознайомлення.

Задоволення запиту здійснюється протягом місяця, якщо інше не пе­редбачено законом.

Аналогічний термін розгляду встановлюється і щодо запиту про на­дання письмової інформації.

Стаття 34. Відмова та відстрочка задоволення запиту щодо доступу до офіційних документів

Відмова в задоволенні запиту доводиться до відома запитувача у пись­мовій формі з роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. У відмові має бути зазначено:



  1. посадову особу державної установи, яка відмовляє у задоволенні запиту;

  1. дату відмови;

  2. мотивовану підставу відмови.

Відстрочка задоволення запиту допускається в разі, якщо запитуваний документ не може бути надано для ознайомлення у місячний термін. Пові­домлення про відстрочку доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

У повідомленні про відстрочку має бути зазначено:



  1. посадову особу державної установи, яка відмовляє у задоволенні запиту у визначений місячний термін;

  2. дату надсилання або видачі повідомлення про відстрочку;

  3. причини, з яких запитуваний документ не може бути видано у встановлений цим Законом термін;

  4. термін, у який буде задоволено запит.

Відмова та відстрочка задоволення запиту щодо надання письмової інформації здійснюються в аналогічному порядку.

Стаття 35. Оскарження відмови і відстрочки задоволення запиту щодо доступу до офіційних документів

Відмову або відстрочку задоволення запиту може бути оскаржено.

У разі відмови в наданні документа для ознайомлення або відстрочки задоволення запиту, запитувач має право оскаржити відмову або відстроч­ку до органу вищого рівня.

Якщо на скаргу, подану до органу вищого рівня, дається негативна відповідь, запитувач має право оскаржити цю відмову до суду.

У разі, коли запитувач звернувся до суду, обов'язок доводити закон­ність відмови чи відстрочки задоволення запиту покладається на відпо­відача — державну установу.

Суд має право для забезпечення повноти та об'єктивності розгляду справи запитати офіційні документи, у можливості ознайомлення з якими було відмовлено, і, вивчивши їх, прийняти рішення про обґрунтованість (або необґрунтованість) дій посадових осіб державної установи.

Якщо відмову або відстрочку визнано необгрунтованою, суд зобов'язує державну установу надати запитувачу змогу ознайомитися з офіційним документом і постановляє окрему ухвалу щодо посадових осіб, які від­мовили заявнику.

Необгрунтована відмова у наданні змоги для ознайомлення з офіцій­ними документами або порушення визначеного терміну її надання без поважних причин тягнуть за собою дисциплінарну або іншу відповідаль­ність посадових осіб державних установ у порядку, встановленому зако­нами України.

Офіційні документи, надані на запити органами законодавчої, вико­навчої та судової влади України, можуть публікуватися.

Запитувачі мають право робити виписки з наданих їм для ознайом­лення офіційних документів, фотографувати їх, записувати текст на маг­нітну плівку тощо. Власник документів має право за відповідну плату виго­товляти за бажанням запитувача копії запитуваних документів.

Не підлягає оплаті робота з пошуку офіційних документів.

Оскарження відмови і відстрочки задоволення запиту щодо надання письмової інформації здійснюється в аналогічному порядку.



Стаття 36. Порядок відшкодування витрат, пов'язаних

із задоволенням запитів щодо доступу до офіційних документів і надання письмової інформації

Запитувачі повинні повністю або частково відшкодувати витрати, по­в'язані з виконанням запитів щодо доступу до офіційних документів та наданням письмової інформації.

Порядок оплати копії запитуваних документів встановлюється дер­жавними установами.

Кабінет Міністрів України або інші державні установи визначають по­рядок і розмір оплати робіт по збиранню, пошуку, підготовці, створенню і наданню запитуваної письмової інформації, який не повинен перевищу­вати реальних витрат, пов'язаних з виконанням запитів.



Стаття 37. Документи та інформація, що не підлягають наданню для ознайомлення за запитами

Не підлягають обов'язковому наданню для ознайомлення за інформа­ційними запитами офіційні документи, які містять у собі:

інформацію, визнану у встановленому порядку державною таємницею; конфіденціальну інформацію;

інформацію про оперативну і слідчу роботу органів прокуратури, МВС, СБУ, роботу органів дізнання та суду у тих випадках, коли її розго­лошення може зашкодити оперативним заходам, розслідуванню чи дознанню, порушити право людини на справедливий та об'єктивий судовий розгляд її справи, створити загрозу життю або здоров'ю будь-якої особи;

інформацію, що стосується особистого життя громадян;

документи, що становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію (відповідні записки, переписка між підрозділами та інше), якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи, процесом прий­няття рішень і передують їх прийняттю;

інформацію, що не підлягає розголошенню згідно з іншими законо­давчими або нормативними актами. Установа, до якої звернуто за­пит, може не надавати для ознайомлення документ, якщо він містить інформацію, яка не підлягає розголошенню на підставі нормативного акта іншої державної установи, а та державна установа, яка розглядає запит, не має права вирішувати питання шодо її розсекречення;

інформацію фінансових установ, підготовлену для контрольно-фінан­сових відомств.

Стаття 38. Право власності на інформацію

Право власності на інформацію — це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження інформацією.

Інформація є об'єктом права власності громадян, організацій (юри­дичних осіб) і держави. Інформація може бути об'єктом права власності як у повному обсязі, так і об'єктом лише володіння, користування чи роз­порядження.

Власник інформації щодо об'єктів своєї власності має право здійсню­вати будь-які законні дії.

Підставами виникнення права власності на інформацію є: створення інформації своїми силами і за свій рахунок; договір на створення інформації;

договір, що містить умови переходу права власності на інформацію де іншої особи.

Інформація, створена кількома громадянами або юридичними особами, є колективною власністю її творців. Порядок і правила користування такою власністю визначаються договором, укладеним між співвласниками.

Інформація, створена організаціями (юридичними особами) або при­дбана ними іншим законним способом, є власністю цих організацій.

Інформація, створена на кошти державного бюджету, є державною влас­ністю. Інформацію, створену на правах індивідуальної власності, може бути віднесено до державної власності у випадках передачі її на зберігання у відповідні банки даних, фонди або архіви на договірній основі.

Власник інформації має право призначати особу, яка здійснює воло­діння, використання і розпорядження інформацією, і визначати правила обробки інформації та доступ до неї, а також встановлювати інші умови щодо інформації.

Стаття 39. Інформація як товар

Інформаційна продукція та інформаційні послуги громадян і юридич­них осіб, які займаються інформаційною діяльністю, можуть бути об'єк­тами товарних відносин, що регулюються чинним цивільним та іншим законодавством.

Цінн і ціноутворення на інформаційну продукцію та інформаційні по­слуги встановлюються договорами, за винятком випадків, передбачених законом.

Стаття 40. Інформаційна продукція

Інформаційна продукція — це матеріа.лізований результат інформа­ційної діяльності, призначений для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств, установ і організацій.

1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   35


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка