Інтелектуальна власність



Скачати 13.64 Mb.
Сторінка26/35
Дата конвертації16.04.2016
Розмір13.64 Mb.
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   35

Стаття 21. Міждержавний обмін науково-технічною інформацією

  1. Міждержавний обмін науково-технічною інформацією здійснюється відповідно до угод, підписаних Україною.

  2. Держава забезпечує відкритий і рівноправний доступ своїх громадян і громадян держав — партнерів за угодами до інформаційних ресурсів спільного користування.

  3. Уряд України визначає національний інформаційний центр, який координує міждержавний обмін науково-технічною інформацією.

Стаття 22. Діяльність іноземних фізичних та юридичних осіб в Україні в сфері науково-технічної інформації

Іноземні юридичні та фізичні особи, а також особи без громадянства можуть інвестувати розвиток сфери науково-технічної інформації України відповідно до чинного законодавства.



Стаття 23. Забезпечення суверенітету України в сфері науково-технічної інформації

Суверенітет України у сфері науково-технічної інформації забезпечується:

організацією та державною підтримкою власних інформаційних сис­тем і наданням для них можливостей шукати, фіксувати, отриму­вати, оброблювати і поширювати в інтересах суспільства науково-технічну інформацію, вироблену в Україні або в інших країнах світу;

встановленням власності держави на ресурси науково-технічної інфор­мації, що формуються за рахунок коштів бюджету;

створенням і розвитком національної системи науково-технічної інфор­мації;

організацією доступу інших держав до інформаційних ресурсів Ук­раїни на основі укладання угод та договорів про їх спільне викорис­тання, ліцензуванням і квотуванням науково-технічної інформації, яка може бути використана за межами України для виготовлення зброї, військової техніки, наукоємної продукції;

організацією належної системи охорони та зберігання інформації.

Положення про дистанційну освіту (ДО) в Україні

Розділ «Інтелектуальна власність і комп'ютерне Авторське право»

Основні поняття

Інтелект — це здатність людини генерувати нову інформацію

Творчість — це ціленаправлений процес пошукової діяльності люди­ни, результатом якої є щось якісне нове, з притаманною йому неповтор­ністю, унікальністю, оригінальністю тощо.

Інтелектуальна власність ( IB) — це права на результати розумової діяльності людини в науковій, художній, виробничій, інформаційно-тех­нологічній, комп'ютерній та інших сферах, які є об'єктом цивільно-пра­вових відносин у частині права кожного володіти, користуватися і розпо­ряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Інтелектуальна власність може бути: майнова і немайнова.



Майнова IB — це право, що виникає у творця на досягнутий резуль­тат інтелектуальної, творчої діяльності, подібне до права власності, яке виявляється в особи, працею якої створено матеріальну річ ( пристрій, прибор, комп'ютер, програма, база даних і знань, система управління, курси з ДО, СППР, АСУ, нові інформаційні технології тощо). Можна ска­зати, що це економічний результат інтелектуальної праці людини.

Немайнова IB — це сукупність особистих моральних, психологічних, логічних, духовних (немайнових в розумінні економічних) тощо прав люди­ни, які не можуть відчужуватися від їх власника внаслідок самої природи.

IB може бути представлена такими засадами:



  • Авторське право і суміжні права

  • Право на об'єкти промислової власності

  • Право на нетрадиційні об'єкти IB

Авторське право і суміжні права - це комплекс відносин, які вини­кають у зв'язку зі створенням і використанням літературних, музичних, художніх, кінематографічних творів, а також наукових праць у тому числі програм для ЕОМ, баз даних та знань СППР, АСУ, HIT тощо.

Суміжні права — це права на такі об'єкти, як виконавська діяльність артистів, фонограми, постановки, передачі організацій ефірного і кабель­ного мовлення тощо.

Промислова власність (ПВ) — це твори людини у будь якій сфері її діяльності, які оцінюються передусім з позицій промислової значущості, економічної ефективності, отримання прибутку під час їх використання у виробничій діяльності. Об'єктами ПВ є винаходи, корисні моделі, про­мислові зразки, знаки для товарів і послуг, фірмові найменування, гео­графічні вказівки походження товарів тощо.

Винаходи — це нові розв'язки окремих задач, які ґрунтуються на влас­тивостях або законах матеріального світу, тобто винахід передбачає нове використання згаданих властивостей або законів, пізнаних одночасно з винаходом або раніше.

Наукове відкриття — це визнання явищ, властивостей або законів матеріального світу, які досі не були пізнані і не допускали перевірки.

На об'єкти ПВ можуть видаватися патенти, які захищають зміст тих рішень, які відшукані авторами.



Право на нетрадиційні об'єкти IB — це правова охорона таких ре­зультатів інтелектуальної діяльності як, наприклад, сорти рослин, топо­графії інтегральних мікросхем, комерційна таємниця (секрети вироб­ництва, зокрема ноу-хау) тощо.

Сьогодні в Україні вже діє 31 законодавчий, 25 підзаконних і більше 50 відомчих нормативно-правових актів та законів у сфері охорони IB. Основні з них це «Про власність», «Про авторське право і суміжні права», «Про інформацію», «Про науково-технічну інформацію», «Про захист ін­формації в автоматизованих системах», «Про професійних творчих пра­цівників та творчі спілки», «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про національну програму інформатизації».

У нинішніх умовах, коли відбувається неухильна інформатизація су­спільства, бурхливий розвиток сучасних інформаційних технологій (СІТ).

коли жодна галузь науки і промисловості не може обійтися без викорис­тання комп'ютерних програм (баз даних та знань, курсів з ДО тощо), у розробку яких вкладаються великі кошти, необхідне інтегроване забез­печення їх правової охорони.

Право на використання комп'ютерних програм (КП) є ринковим това­ром, використання КП дозволяє одержувати значну суспільну користь. Особливо важливу роль КП відіграють у забезпеченні національної безпеки країни, в розвитку її економіки, підвищення науково-технічного рівня, освіти тощо.

Основною формою охорони КП — є авторське право або комп'ютерне авторське право (КАП).

В Україні охорона КП здійснюється відповідно до закону України «Про авторське право і суміжні права», що відповідає вимогам міжнародних конвенцій та угод.

Правова охорона КП може здійснюватися не лише нормами авторсь­кого права, а й патентним правом, договірним правом, законодавством про недобросовісну конкуренцію, про охорону комерційних таємниць тощо.

В Україні існує Державне Агентство з авторських і суміжних прав, яке в основному опікується охороною КП нормами авторського права, а також Держкомітет України з питань науки та IB, Державне патентне відомство, Комітет з IB, Департамент IB при Міносвіти України, Держкомітет по стан­дартизації, метрології та сертифікації.

На міжнародному рівні створена Всесвітня організація інтелектуальної власності з авторського права.

В Україні існує багато можливостей стосовно законного захисту IB і КАП, наприклад: Авторські договір зі штатним або позаштатним пра­цівником, Авторське свідоцтво, Патент, Контракт, Ліцензійний договір (Ліцензія), Свідоцтво про реєстрацію, Акт або протокол спеціальної ко­місії, Свідоцтво про спадщину, Свідоцтво стосовно майнових прав, Рецен­зія провідних фахівців, Угода, Бізнес-план тощо.

Для інформування і пошуку потрібної інформації стосовно питань IB і КАП розробники данного Положення розробляють і впроваджують пе­редплатний сайт «ІВ в КАП» для поточного інформування, обміну інфор­мацією, електронного дистанційного навчання, проведення консультацій, дискусій, пересилки користувачам необхідних електронних нормативних документів, підручників тощо. Споживачам сайту надається можливість користуватися експертно-аналітичним та пошуковим блоком Вебсайту для оперативного консультування з питань IB і КАП.



В.МЛнтонов

Проект
Затверджено
Наказом Міністерства
освіти і науки України
від « » 200 р



ПОЛОЖЕННЯ про дистанційну освіту

Київ


Зміст

1. Загальні положення 430



  1. Основні терміни та їхні визначення 430

  2. Правове забезпечення дистанційної освіти 430




  1. Документи, на яких ґрунтується це Положення 430

  2. Інші нормативно-правові документи, що необхідні

для правового забезпечення дистанційної освіти 431

1.3. Державна політика щодо дистанційної освіти в Україні 432



  1. Головні засади державної політики 432

  2. Реалізація державної політики щодо розвитку СДО 432

2. Система дистанційної освіти в Україні (СДО) 433

2.1. Головна мета, основні стратегії і завдання СДО 433



  1. Головна мета СДО 433

  2. Основні стратегії СДО 433

  3. Основні завдання СДО 433

2.2. Інфраструктура СДО 434

2.2.1. Телекомунікаційні мережі, що забезпечують

реалізацію дистанційного навчання 434


  1. Мережа центрів СДО 435

  2. Основні завдання центрів СДО 435

  3. Створення центрів СДО 437

  4. Науково-методична комісія СДО 438

  5. Експертна комісія СДО 439

  6. Банк атестованих дистанційних курсів СДО 440

  7. Органи управління СДО 440

  8. Повноваження органів управління 441

3. Стандарти дистанційної освіти 442

3.1. Стандарти вищої освіти, що здобувається за дистанційною


формою навчання (стандарти вищої дистанційної освіти) 442

  1. Діючі стандарти вищої освіти 442

  2. Стандарти на технології дистанційного навчання 443

  3. Розроблення та використання стандартів на технології дистанційного навчання 444

3.2. Стандарти професійно-технічної освіти, що здобувається

за дистанційною формою навчання 444

3.3. Стандарти загальної середньої освіти,

що здобувається за дистанційною формою навчання 444

4. Навчальні заклади та інші організації, установи,
що надають освітні послуги за дистанційною

формою навчання 445

4.1. Право та умови здійснення навчання

за дистанційною формою 445

4.1.1. Право на здійснення навчання

за дистанційною формою 445

4.1.2. Умови здійснення навчання

за дистанційною формою 445

4.2. Вищі навчальні заклади з дистанційною

формою навчання 446

4.2.1. Організаційні моменти щодо створення,
реорганізації та ліквідації структурного підрозділу

чи закладу навчання за дистанційною формою 446

4.2.2. Організаційні моменти щодо процесу

навчання за дистанційною формою 447



  1. Професійно-технічні навчальні заклади 447

  2. Загальноосвітні навчальні заклади 448

5. Організація навчально-виховного процесу

за дистанційною формою навчання 449

5.1. Організація навчального процесу за дистанційною

формою навчання у вищому навчальному закладі 449



  1. Учасники навчально-виховного процесу 449

  2. Педагогічні, науково-педагогічні та інші працівники 449

  3. Особи, що навчаються за дистанційною формою 451

  4. Особливості навчально-виховного процесу

в дистанційному навчанні 451

5.2. Організація навчально-виховного

(навчально-виробничого) процесу за дистанційною формою
навчання у професійно-технічному навчальному закладі 455

5.2.1. Учасники навчально-виховного

(навчально-виробничого) процесу 455


  1. Педагогічні та інженерно-технічні працівники 455

  2. Учні (слухачі) 456

  3. Організація навчального процесу 456

5.3. Організація навчально-виховного процесу
за технологіями дистанційного навчання

у загальноосвітньому навчальному закладі 456



  1. Учасники навчально-виховного процесу 456

  2. Вчителі та інженерно-технічні працівники 457

  3. Учні (вихованці) 457

  4. Організація навчального процесу 457

6. Забезпечення дистанційної освіти 457

6.1. Науково-методичне забезпечення

дистанційного навчання 457

6.1.1. Заклади та установи, що беруть участь


у науково-методичному забезпеченні

дистанційного навчання 457

6.1.2. Напрями науково-методичного забезпечення 458

6.2. Кадрове забезпечення дистанційного навчання 458

6.2.1. Категорії кадрового забезпечення

дистанційного навчання 458

6.2.2. Система підготовки (підвищення кваліфікації)

фахівців дистанційного навчання 458

6.3. Технічне забезпечення дистанційного навчання 459


  1. Телекомунікаційне забезпечення 459

  2. Апаратне забезпечення 459

  3. Програмне забезпечення 460

  4. Інформаційне забезпечення 460

6.4. Матеріально-технічна база дистанційної освіти 460

  1. Фінансові відносини в сфері дистанційної освіти 461

  2. Міжнародне співробітництво у сфері дистанційної освіти 462




  1. Головні напрями міжнародного співробітництва у сфері дистанційної освіти 462

  2. Права учасників міжнародного співробітництва 462

1. Загальні положення

Це Положення визначає правові, управлінсько-організаційні, науково-методичні, інформаційні, телекомунікаційні, матеріально-технічні, фінан­сові та інші засади дистанційної освіти, що реалізуються за різними на­прямами та освітніми рівнями.



1J. Основні терміни та їхні визначення

У цьому Положенні наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:



Освіта — це процес і результат удосконалення здібностей і поведінки особистості, при якому вона досягає соціальної зрілості та індивідуального зростання

(XX сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО)



Дистанційна освіта — це освіта, яка орієнтована на використання інформаційно-комунікаційних технологій та здобувається за допомогою дистанційного навчання.

Дистанційне навчання — це цілеспрямований процес передачі і за­своєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини, який відбувається в основному за педагогічними та інформаційними тех­нологіями дистанційного навчання.

Педагогічні технології дистанційного навчання — це технології ство­рення і використання для індивідуалізованого навчання студентів (учнів, слухачів) дидактично та методологічно оформленого навчального мате­ріалу у вигляді дистанційного курсу, опосередкованого інтерактивного спілкування між студентами (учнями, слухачами) та викладачами з вико­ристанням інформаційних технологій, комп'ютерної техніки та телекому­нікаційного зв'язку.

Інформаційні технології дистанційного навчання — це технології ство­рення, передачі і збереження навчальних матеріалів, організації і супро­воду навчального процесу за допомогою комп'ютерної техніки та телеко­мунікаційного зв'язку.

Дистанційний курс — це інформаційний продукт, достатній для про­ведення навчальним закладом дистанційного навчання за окремою на­вчальною дисципліною.

1.2. Правове забезпечення дистанційної освіти

1.2.1. Документи, на яких ґрунтується це Положення

Нормативно-правовими документами, на яких ґрунтується це Поло­ження, є:



  • Конституція України;

  • Закон України «Про освіту»;

  • Закон України «Про загальну середню освіту»;

  • Закон України «Про позашкільну освіту»;

  • Закон України «Про професійно-технічну освіту»;

  • Закон України «Про вищу освіту»;

  • Закон України «Про Національну програму інформатизації»;

  • Указ Президента України від 31.07.2000 року № 928/2000 «Про за­ходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні»;

  • Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні, затверджена Мі­ністром освіти і науки України 20.12.2000р;

  • Наказ Міністерства освіти і науки України від 07.07.2000р. №293 «Про створення Українського центру дистанційної освіти» ;

  • Наказ Міністерства освіти і науки України від 26.02.2001р. №91 «Про створення Координаційної ради Міністерства освіти і науки України з питань дистанційної освіти».

1.2.2. Інші нормативно-правові документи, що необхідні для правового забезпечення дистанційної освіти

Іншими нормативно-правовими документами, що необхідні для пра­вового забезпечення дистанційної освіти, є:



  • Положення про координаційну раду Міністерства освіти і науки Ук­раїни з питань дистанційної освіти;

  • Положення про дистанційне навчання у вищому навчальному закладі;

  • Положення про дистанційне навчання у професійно-технічному на­вчальному закладі;

  • Положення про дистанційне навчання у загальноосвітньому серед­ньому навчальному закладі;

  • Типове положення про регіональний центр системи дистанційної освіти;

  • Типове положення про базовий центр системи дистанційної освіти;

  • Типове положення про локальний центр системи дистанційної освіти;

  • Положення про науково-методичну комісію системи дистанційної освіти;

  • Положення про експертну комісію системи дистанційної освіти;

  • Положення про ліцензування, атестацію та акредитацію в системі дистанційної освіти;

  • Положення про банк атестованих дистанційних курсів;

  • Нормативно-правові акти з питань захисту авторського права та ін­формації в сфері дистанційної освіти.

До нормативно-правових документів, що регулюють діяльність у сфе­рі дистанційної освіти, можуть бути віднесені інші документи Кабінет\ Міністрів України, Міністерства освіти і науки України, інших міністерств та органів виконавчої влади, дія яких в тій чи іншій мірі поширюється на навчальні заклади з дистанційною формою навчання.

1.3. Державна політика щодо дистанційної освіти в Україні

1.3.1. Головні засади державної політики

Державна політика у сфері дистанційної освіти базується на комп­лексному підході до вирішення проблем реформування освітньої системи, комп'ютеризації та інформатизації навчальних закладів і розвитку теле­комунікаційних мереж, включаючи національну телекомунікаційну ме­режу навчальних закладів і наукових установ.

Ця політика реалізується шляхом створення і розвитку системи ди­станційної освіти в Україні (СДО), головна мета і основні принципи функ­ціонування якої визначені Концепцією розвитку дистанційної освіти в Україні.

Держава сприяє впровадженню демократичних підходів до розвитку СДО шляхом забезпечення:



  • умов для рівної доступності до дистанційної освіти громадян України, включаючи тих, хто проживає у віддалених від великих міст регіонах, людей з особливими потребами, військовослужбовців, безробітних тощо;

  • суверенності освітніх закладів України у визначенні власної політики щодо участі в СДО та впровадження технологій дистанційного навчання;

  • відкритості інформаційних ресурсів для всіх учасників СДО і мож­ливості використання телекомунікаційних мереж, включаючи ме­режу для навчальних закладів та наукових установ;

1.3.2. Реалізація державної політики щодо розвитку СДО

Реалізація державної політики щодо розвитку СДО забезпечується на­ступними заходами:



  • фінансуванням відповідних програм розвитку СДО за рахунок дер­жавного бюджету;

  • удосконаленням і розвитком телекомунікаційних мереж, включа­ючи мережу для навчальних закладів та наукових установ;

  • розвитком комп'ютерної бази навчальних закладів і наданням їм лі­цензованого програмного забезпечення;

  • державної підтримки щодо підвищення комп'ютерної грамотності серед педагогічних та науково-педагогічних працівників і підготовки кадрів для СДО.

2. Система дистанційної освіти в Україні (СДО)

2.1. Головна мета, основні стратегії і завдання СДО

2.1.1. Головна мета СДО

Головною метою СДО є забезпечення загальнонаціонального доступу до освітніх ресурсів, у тому числі і світових, шляхом використання сучасних інформаційних технологій та телекомунікаційних мереж і надання умов для реалізації громадянами своїх прав на освіту.



2.1.2. Основні стратегії СДО

Основні стратегії СДО полягають у:



  • реалізації освітньої парадигми — безперервної особистісно-орієнто-ваної освіти протягом усього життя;

  • інтеграції СДО у світову систему освіти при збереженні і розвитку вітчизняних досягнень та кадрового потенціалу в освітній сфері.

Ці стратегії реалізуються шляхом:

  • уніфікації технологій дистанційного навчання і всіх їх складових у навчальних закладах різних освітніх рівнів з дистанційною формою навчання;

  • забезпечення відповідності освітнього та освітньо-професійного рівнів підготовки у навчальних закладах з дистанційною формою навчання державним стандартам освіти;

  • реалізації в СДО всіх елементів та технологій дистанційного навчан­ня з урахуванням відкритих міжнародних стандартів у цій галузі;

  • орієнтації розвитку СДО на використання світових досягнень у галузі інформаційно-телекомунікаційних технологій та психолого-педаго-гічних засад формування та реалізації дистанційного навчального процесу.

2.1.3. Основні завдання СДО

Основними завданнями СДО є:



  • формування нормативно-правового, організаційного, навчально-мето­дичного, інформаційно-технологічного, телекомунікаційного, мате­ріально-технічного, кадрового, економічного та фінансового забезпе­чення розвитку дистанційної освіти;

  • організація та розвиток дистанційного навчання за напрямами:

  • профільної та допрофесійної підготовки учнів у загальноосвітніх на­вчальних та позашкільних навчально-виховних закладах;

  • професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кваліфікованих робітників у професійно-технічних навчальних зак­ладах та міжшкільних навчально-виробничих комбінатах;

  • підготовки, перепідготовки та розширення профілю (підвищення ква­ліфікації) фахівців у вищих навчальних закладах в гуманітарній, соціальній, науково-природничій і технічній сферах;

  • впровадження і використання технологій дистанційного навчання на рівнях освіти:




  • повної загальної середньої;

  • професійно-технічної;

  • вищої;

  • післядипломної;

  • самоосвіти;




  • впровадження і використання дистанційного навчання у корпоратив­ній підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації фахівців у сфері підприємництва, державного та муніципального управління, митної та податкової служб, банківсько-фінансової системи; педа­гогічних та науково-педагогічних працівників;

  • застосування технологій дистанційного навчання у денній, вечірній, заочній, екстернатній формах навчання, а також педагогічному пат­ронажі з використанням як глобальної, так і локальних телекому­нікаційних мереж;

  • забезпечення професійної орієнтації, підготовки та психологічної під­тримки за допомогою дистанційного навчання таких груп населення: військовослужбовців, осіб з особливими потребами; безробітних, осіб, що утримуються у пенітенціарних закладах тощо;

  • підвищення рівня освіченості населення наданням дистанційного на­вчання за окремими дистанційними курсами або блоками курсів.
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   35


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка