Інтелектуальна власність



Скачати 13.64 Mb.
Сторінка24/35
Дата конвертації16.04.2016
Розмір13.64 Mb.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   35

Стаття 19. Вільне відтворення в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах

1. Відповідно до підпункту 9 статті 15 допускається відтворення ви­ключно в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах, без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але з виплатою їм винагороди.



  1. Винагорода за відтворення зазначених у пункті 1 цієї статті творів виплачується у формі відрахувань (відсотків) виробниками або імпорте­рами обладнання (аудіоапаратури, відеомагнітофонів тощо) та матеріаль­них носіїв (звуко- і (або) відеоплівки, касет, лазерних дисків, компакт-дисків тощо), які використовуються для такого відтворення.

  2. Розмір винагороди та умови її виплати визначаються на підставі до­говорів між вказаними виробниками, імпортерами та організаціями, що управляють майновими правами на колективній основі.

Стаття 20. Авторське право на твір, створений за договором з автором, який працює за наймом

  1. Авторське право на твір, створений за договором з автором, який працює за наймом, належить його автору.

  2. Виключне право на використання такого твору належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не передбачено договором.

  3. Розмір авторської винагороди за створення і використання твору, створеного за договором з автором, який працює за наймом, та порядок її виплати встановлюються у договорі між автором і роботодавцем.

Стаття 21. Авторське право на аудіовізуальний твір

  1. Авторами аудіовізуального твору вважаються автори сценаріїв, діа­логів, музичних творів, спеціально створених для даного аудіовізуального твору, режисери-постановники, художники-постановники, оператори то­що, якщо інше не зазначено в договорі з організацією, що здійснює ви­робництво аудіовізуального твору, або в договорі з продюсером.

  2. Якщо інше не встановлено у договорі, автори, які зробили внесок або зобов'язалися зробити внесок у створення аудіовізуального твору і пере­дати майнові права організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи продюсеру, не мають права заперечувати проти відтворення, розповсюдження, публічного сповіщення і виконання, передачі в ефір і по проводах для загального відома або проти будь-якого іншого публічного сповіщення твору, а також субтитрування і дублювання його тексту, крім права на публічне сповіщення музичних творів, включених до аудіові­зуального твору.

  3. Автори, твори яких увійшли як складова частина до аудіовізуаль­ного твору (як тих, що існували раніше, так і створених у процесі роботи над аудіовізуальним твором), зберігають авторське право кожний на свій твір і можуть самостійно використовувати його незалежно від аудіові­зуального твору в цілому, якщо договором з організацією, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи з продюсером не передбачено інше.

Стаття 22. Право доступу до твору образотворчого мистецтва

Якщо при передачі твору образотворчого мистецтва у власність іншій особі автор не поступиться своїми майновими авторськими правами, то він має право вимагати доступу до цього твору з метою його використання для відтворення (виготовлення примірників, слайдів, карток, переробок тощо) за умови, що це не зачіпає необгрунтоване законних прав та інте­ресів власника твору образотворчого мистецтва. Власник не може відмо­вити автору в доступі до твору без достатніх підстав.



Стаття 23. Право слідування

Автор протягом життя, а після його смерті спадкоємці у встановлений статтею 24 цього Закону термін щодо проданих автором оригіналів творів образотворчого мистецтва користуються невідчужуваним правом на одер­жання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, магазин тощо, що йде за першим його відступ-ленням, здійсненим автором твору (право слідування).

Збір і виплата винагороди, одержаної в результаті використання права слідування, здійснюються через організації, які управляють майновими правами авторів на колективній основі.

Стаття 24. Термін охорони прав авторів


  1. Охорона, що надається цим Законом, діє протягом усього життя автора і 50 років після його смерті, крім випадків, передбачених цією статтею.

  2. Для творів, обнародуваних анонімно або під псевдонімом, термін охорони закінчується через 50 років після того, як твір було обнародувано. Якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо автор твору, обнародуваного анонімно або під псевдонімом, роз­криє свою особу протягом 50 років, застосовується термін охорони, перед­бачений пунктом 1 цієї статті.

  3. Термін охорони творів, створених у співавторстві, діє протягом усьо­го життя і 50 років після смерті останнього співавтора. Термін охоро­ни творів посмертно реабілітованих авторів діє протягом 50 років після їх реабілітації.

  4. Авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 50 років від дати його правомірного опуб­лікування.

  5. Дія терміну охорони, встановленого пунктами 1-4 цієї статті, почи­нається з 1 січня року, наступного за роком, в якому мали місце юридичні факти, передбачені у зазначених пунктах.

  6. Право авторства, право на ім'я і право протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора, охороняються без­строково.

Стаття 25. Перехід авторського права у спадщину

  1. Майнові права авторів переходять у спадщину. Не переходять у спад щину особисті (немайнові) права автора.

  2. Спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому ін­шому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

Стаття 26. Перехід творів до суспільного надбання

1. Закінчення терміну дії авторського права на твори означає їх перехід


до суспільного надбання.

Твори, які ніколи не охоронялися на території України, також вва­жаються суспільним надбанням.



  1. Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно використо­вуватися будь-якою особою без виплати авторської винагороди. При цьом> повинні зберігатися право авторства, право на ім'я, право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репу­тації автора.

  2. Постановами Кабінету Міністрів України можуть встановлюватися випадки виплати спеціальних відрахувань за використання на території України творів, які стали суспільним надбанням.

Стаття 27. Передача (відступлення) авторського права

  1. Майнові права можуть бути передані (відступлені) автором або ін­шою особою, що має авторське право, іншій особі. Автор або інша особа, що має авторське право (ліцензіар), можуть також видати ліцензію іншій особі (ліцензіату) на використання твору відповідно до такої ліцензії. Пере­дача (відступлення) авторського права і видача ліцензії оформляються авторським договором.

  2. Особисті (немайнові) права автора не можуть бути передані іншим особам.

Стаття 28. Право на невиключну чи виключну ліцензію

  1. Автору, крім можливості передачі майнових прав, належить ви­ключне право надавати іншій особі дозвіл на використання твору одним або всіма відомими способами на підставі невиключної чи виключної лі­цензії.

  2. Невиключна ліцензія дає ліцензіату право використовувати твір дозволеним способом нарівні з автором та іншими ліцензіатами невиключ­ної ліцензії.

  3. Виключна ліцензія дає право тільки ліцензіату використовувати твір дозволеним способом.

4. Право на використання твору, передбачене пунктом 1 цієї статті, може бути обмежено у просторі, за часом і за змістом.

Стаття 29. Договори на право використання творів

  1. Використання твору допускається виключно на основі авторського договору з автором або іншою особою, що має авторське право, за винят­ком випадків, зазначених у статтях 15-19 цього Закону.

  2. Авторські договори повинні укладатись у письмовій формі, якщо законодавством про авторське право і суміжні права не передбачено інше.

  3. Відповідними відомствами разом з творчими спілками можуть скла­датися примірні авторські договори.

  4. Авторський договір може містити умови, не передбачені примірним договором. Умови договору, що погіршують становище автора (його право­наступника) порівняно із становищем, встановленим чинним законодав­ством, є недійсними.

  5. Усі права на використання твору, не передані за авторським дого­вором, зберігаються за автором.

Стаття ЗО. Укладання та зміст авторського договору

Авторський договір вважається укладеним, якщо між сторонами до­сягнуто угоди щодо всіх суттєвих його умов (спосіб використання, розмір і порядок виплати винагороди, термін дії договору та використання твору тощо).

Якщо протягом обумовленого договором терміну твір не буде вико­ристано, автор має право вимагати відшкодування збитків.

Умови договору, що обмежують право автора на створення майбутніх творів на дану тему чи в цій галузі, є недійсними.



Розділ III СУМІЖНІ ПРАВА

Стаття 31. Охорона суміжних прав

  1. Цей Закон охороняє суміжні права виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення. Охорона суміжних прав здійснюється без шкоди охороні творів авторським правом.

  2. Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів. Виробники фонограм і організації мовлення повинні дотримувати прав авторів і виконавців. Організації мовлення по­винні дотримувати прав виробників фонограм, авторів і виконавців.

  3. Виникнення і здійснення суміжних прав не потребує виконання будь-яких формальностей. Виробники фонограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав, який складається з латин­ської літери Р у колі — ®, імені (найменування) особи, що має суміжні права, і зазначення року першої публікації фонограми.

Стаття 32. Критерії для надання охорони суміжних прав

1. Права виконавців охороняються відповідно до цього Закону, якщо:



  1. виконання вперше мало місце на території України;

  2. виконання зафіксовано на фонограмі, що охороняється згідно з цією статтею;

  3. виконання, не зафіксоване на фонограмі, включено у передачу ор­ганізації мовлення, що охороняється згідно з цією статтею.

2. Права виробників фонограм охороняються відповідно до цього За-
кону, якщо:

  1. виробник є громадянином України або юридичною особою з офі­ційним місцезнаходженням на території України;

  2. фонограму вперше опубліковано на території України або опубліко­вано на території України протягом ЗО днів від дня її першої пуб­лікації в іншій державі;

  3. перша фіксація фонограми мала місце в Україні.




  1. Права організацій мовлення охороняються цим Законом, якщо вони мають офіційне місцезнахождення на території України і здійснюють передачі з передавачів, розташованих на території України.

  2. Суміжні права іноземних юридичних і фізичних осіб охороняються відповідно до міжнародних договорів України.

Стаття 33. Права виконавців

  1. Виконавцям належить виключне право дозволяти чи забороняти публічне повідомлення їх виконань, фіксацію на матеріальному носії ра­ніше незафіксованого виконання та передачу в ефір і по проводах їх вико­нань, а також відтворювати, розповсюджувати способом першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння або способом оренди чи про­кату фонограм, на яких зафіксовано їх виконання, незалежно від першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння.

  2. Виключні права виконавців можуть передаватися іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконань, розмір і порядок виплати винагороди, термін дії договору і використання виконань тощо.

  3. Виконавцям належать особисті (немайнові) права на ім'я, на охорону своїх виступів від спотворення і на згадування свого імені у зв'язку з вико­ристанням виконання там, де це можливо.

  4. У тому разі, коли виконання використовується в аудіовізуально­му творі, вважається, що виконавець передає організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, або продюсеру всі майнові права на виконання, якщо інше не встановлено договором.

5. У разі, коли виконавець при першій фіксації виконання безпосеред­ньо дозволить виробнику фонограми її подальше відтворення, вважається, що виконавець передав виробнику фонограми право на її розповсюдження способом першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння, а також способом здачі в найом, в оренду, прокат та іншої передачі. При цьому виконавець зберігає право на одержання винагороди за вказані види використання виконання через організації, що управляють майновими правами на колективній основі.

Стаття 34. Права виробників фонограм

  1. Виробники фонограм мають виключне право дозволяти чи заборо­няти їх відтворення, розповсюдження примірників способом першого про­дажу, іншого відчуження, а також шляхом здачі в найом, в оренду, прокат та іншої передачі незалежно від першого продажу, а також на переробку, імпорт фонограм.

  2. Виключні права виробників фонограм можуть передаватися іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання фонограм, розмір і порядок виплати винагороди, термін дії договору, ви­користання фонограм тощо.

Стаття 35. Права організацій мовлення

  1. Організації мовлення мають виключне право дозволяти чи забороня­ти публічне сповіщення своїх програм шляхом їх ретрансляції, фіксації на матеріальному носії, відтворення своїх передач, сповіщення в ефір і по проводах, публічного сповіщення передач у місцях з платним входом, а також забороняти поширення на території України чи з території України сигналу, що несе програми, розповсюджуючим органом, для якого цей сигнал із супутника не призначався.

  2. Організаціям мовлення належить право на одержання винагороди за будь-яке використання їх передач.

Стаття 36. Обмеження прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення

Допускається за умови, що це не завдає шкоди нормальному вико­ристанню виконань, фонограм і передач організацій мовлення і не обме­жує безпідставно законних інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення, використання виконань, фонограм і програм мов­лення їх фіксація, відтворення, передача в ефір і по проводах та доведення до загального відома іншим способом без згоди виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення і без виплати винагороди у тих же ви­падках, які передбачені статтями 15-19 цього Закону щодо обмеження майнових прав авторів літературних і художніх творів.



Стаття 37. Використання фонограм, опублікованих з комерційною метою

1. Допускається без згоди виробників фонограм, опублікованих з ко-


мерційною метою, і виконавців, записаних на таких фонограмах, але з
виплатою винагороди:

  1. публічне виконання фонограми;

  2. сповіщення фонограми в ефір;

  3. сповіщення фонограми по проводах.




  1. Збір, розподіл і виплата винагороди здійснюються однією з орга­нізацій, яка управляє правами виробників фонограм і виконавців на ко­лективній основі, відповідно до угоди між цими організаціями. Якщс цією угодою не передбачено інше, то винагорода розподіляється між ви­робником фонограми і виконавцем порівну.

  2. Розмір винагороди і умови її виплати визначаються угодою між користувачем фонограми чи об'єднанням таких користувачів, з одногс боку, і організаціями, які управляють правами виробників фонограм і виконавців, з другого боку.

Розмір винагороди встановлюється за кожний вид використання фо­нограми.

Стаття 38. Термін охорони суміжних прав

1 Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років після пер­шої фіксації виконання або постановки. Особисті права виконавців охо­роняються безстроково.



  1. Права виробників фонограм охороняються протягом 50 років після першого опублікування фонограми, а якщо її не було опубліковано, то про­тягом 50 років після першої фіксації звукового запису.

  2. Організації мовлення користуються наданими цим Законом пра­вами протягом 50 років після першої передачі в ефір або по проводах.

  3. Встановлені цією статтею терміни починаються з 1 січня року, на­ступного за роком, в якому мали місце юридичні факти, передбачені цією статтею.

  4. До спадкоємців виконавця і правонаступників виробників фонограм і організацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти вико­ристання виконання, фонограми, передачі в ефір і по проводах, а також право на одержання винагороди в межах установленої цією статтею час­тини термінів, що залишилась.

КОНЦЕПЦІЯ

правової охорони комп'ютерних програм в Україні
Розроблена Державним агентством України з авторських і суміжних прав і авторським колективом у складі Жукова б. Капіци Ю. м., Курикіна Б. L, Синькова М.В., Тимофієнка Л. П. та ін.
Концепція правової охорони комп'ютерних програм в Україні ство­рюється як основа для наступного формування законів та інших норма­тивно-правових актів з цього питання. Розробка концепції здійснюється з врахуванням статті 8 Конституції України, в якій відзначається, що най­вищу юридичну силу має Конституція України, а закони та інші норма­тивно-правові акти приймаються на її основі. При цьому права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держа­ви. Виходячи з того, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, визначальним для розробки концепції є положення статті 54 Конституції України про те, що кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винят­ками, встановленими законом.

У нинішніх умовах, коли відбувається неухильна інформатизація су­спільства, коли жодна галузь науки і промисловості не може обійтися без використання комп'ютерних програм, у розробку яких вкладаються ве­ликі кошти, необхідне комплексне забезпечення їх правової охорони.

Значимість комп'ютерних програм у сучасному суспільстві незмірно зростає. Комп'ютерні програми є не тільки основою сучасних інформацій­них технологій, але й основним засобом створення, поширення, впрова­дження і розвитку наукомістких техологій в різних галузях економіки. В свою чергу наукомісткі технології є нині головною рушійною силою су­часного науково-технічного прогресу, технологічною основою розвитку економіки і зростання добробуту населення. Ця тенденція особливо наочно виявляється в розвитку світової економіки другої половини XX століття. Аналіз свідчить, що серед перших 20 країн світу, які протягом останніх десятиліть мають темпи приросту ВВП на рівні 3,5 відсотка в рік і вище, що відповідає традиційному поняттю «економічного буму», провідне місце належить країнам, в яких основні галузі економіки базуються на науко­містких технологіях. Серед них — Південна Корея, Тайвань, Гонконг. Окремо слід відзначити, що серед лідерів є країни, які фактично на 100 відсотків залежать від імпорту енергоресурсів і сировини, зокрема Гонконг.

У цілому галузь інформатизації розвивається в останні 10 років з тем­пами 15 відсотків у рік, що майже в 10 разів перевищує темпи розвитку світової економіки. Серед 100 компаній світу, які найбільш швидко зрос­тають, перші 5 місць займають фірми сфери інформатизації, серед них Microsoft, який виробляє комп'ютерні системні і мережні програми, є абсолютним лідером. Про економічну могутність цієї фірми свідчить та­кий факт — прибуток фірми за 1996 рік майже в 4 рази перевищує при­буткову частину проекту бюджету України на 1998 рік в доларовому екві­валенті.

Потенційні науково-технічні можливості України щодо виробництва комп'ютерних програм високо котируються в світі. За оцінками міжна­родних експертів Україна може увійти в першу десятку країн-виробників комп'ютерних програм. При цьому в сфері певних видів навчальних прог­рам і окремих напрямків штучного інтелекту Україна має науково-техніч­ні досягнення, які перевищують світовий рівень.

Необхідно враховувати, що Україна серед усіх країн світу займає особ­ливе місце. В кінці 40-х років Україна слідом за США розробила першу на європейському континенті обчислювальну машину МІР (Машину Інже­нерних Розрахунків). Для цих машин було вперше в світі розроблено спе­ціальне забезпечення, в основу якого покладено можливість працювати безпосередньо з формулами. По суті ці розробки стали основою технології виробництва в світі сучасних персональних комп'ютерів.

Усе це викликало бурхливий розвиток у галузі комп'ютерної техніки та програмного забезпечення, зокрема і мов програмування. Свідченням цього є високий фаховий рівень вітчизняних програмістів, які користу­ються авторитетом у світі, запрошуються для роботи провідними зару­біжними комп'ютерними фірмами.

Перехід до ринкових відносин, розширення міжнародних контактів, розвиток вітчизняного програмування зумовлюють необхідність надійного захисту комп'ютерних програм. При цьому правове регулювання повинно бути зорієнтовано на ринкові структури, на розвиток індустрії викорис­тання комп'ютерних програм у промисловому масштабі, на захист прав і законних інтересів авторів комп'ютерних програм, їх виробників, націо­нальних та іноземних інвесторів, національних інтересів нашої держави.

Ефективна правова сторона комп'ютерних програм стимулюватиме творчі пошуки, сприятиме їх реалізації. Це тільки з першого погляду здається привабливим вільний обмін комп'ютерними програмами, їх ко­піювання без дозволу правовласників. Практично ж неурегульоване вільне використання комп'ютерних програм не стимулює творчу думку, зумов­лює засилля компілятивних розробок, запозичення чужих ідей.

Належна правова охорона зазначених об'єктів інтелектуальної влас­ності сприятиме розвиткові торгівлі. Адже і той, хто продає, і той, хто купує, обопільно зацікавлені в тому, щоб предмет ліцензійної угоди між ними був надійно захищений від використання третіми сторонами.

Правове регулювання відносин по створенню і використанню комп'ютер­них програм відбувається на національному і міжнародному рівнях. На на­ціональному рівні таке регулювання забезпечується прийняттям відповідних законів, на міжнародному — укладенням відповідних конвенцій, угод.

Чому комп'ютерним програмам надається така велика увага? Відпо­відь на це питання досить проста. Право на використання комп'ютерних програм є ринковим товаром. Використання комп'ютерних програм до­зволяє одержувати значну суспільну користь, яка полягає в широкому їх застосуванні в життєдіяльності людини, суспільства, держави. Особливе слід відзначити важливу роль комп'ютерних програм у забезпеченні на­ціональної безпеки країни, в розвитку її економіки, підвищенні науково-технічного рівня.

У всіх розвинених країнах, які підписали Бернську конвенцію про охо­рону літературних і художніх творів, основною формою охорони комп'ю­терних програм є авторське право. Комп'ютерні програми віднесені до категорії об'єктів, які охороняються як літературні твори. В зазначених країнах ефективно використовуються достоїнства, властиві правовій охо­роні комп'ютерних програм нормами авторського права, і компенсуються його вузькі місця за рахунок застосування інших правових норм, зокрема патентного права.

Охорона комп'ютерних програм нормами авторського права закріплена в Бернській конвенції про охорону літературних і художніх творів, членом якої є Україна, Договорі Всесвітньої організації інтелектуальної власності з авторського права, підписаному на Дипломатичній конференції 20 груд­ня 1996 року, Директиві Європейських Співтовариств про правову охорону комп'ютерних програм від 14 травня 1991 року, Угоді Світової організації торгівлі про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРШС), дотримання положень якої є неодмінною умовою вступу України до COT.

В Україні охорона комп'ютерних програм здійснюється відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права», що відповідає вимогам міжнародних конвенцій та угод, переважна більшість статей яко­го безпосередньо стосується й комп'ютерних програм. Є в Законі і спе­ціальні положення, зокрема визначення терміну «комп'ютерна пограма», про охорону комп'ютерних програм як літературних творів, окрема стаття присвячена вільному відтворенню комп'ютерних програм.

Разом з тим специфічні особливості комп'ютерних програм утруд­нюють застосування до них усіх норм авторського права, яке не повною мірою задовольняє інтереси розробників комп'ютерних програм, зокрема не захищає від запозичення принципів, реалізованих в них. До того ж, щоб правова охорона комп'ютерної програми найбільш повно відповідала вимо­гам сучасного рівня розвитку інформатики, недостатня охорона комп'ю­терних програм як літературнух творів. У розвинених країнах застосовують системний підхід щодо охорони комп'ютерних програм, який включає і можливість їх захисту патентним правом. Згідно із Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» програми для обчислюваль­них машин не можуть одержати правову охорону (стаття 5). Це практично лишає поза охороною винаходи, пов'язані з комп'ютерними програмами, обмежує інтереси заявників України відносно їх прав в розвинених країнах.

У той же час у Великобританії, Італії, Німеччині, Франції, скандинав­ських країнах, а також в Європейській патентній конвенції зазначено, що комп'ютерні програми непатентоздатні як такі. Це означає, що винахід, пов'язаний з комп'ютерною програмою, може бути віднесений до патен-тоздатних об'єктів у тому випадку, якщо він має технічний ефект і не ста­новить собою комп'ютерну програму як таку.

З іншого боку, в патентному законодавстві США, Канади, Японії, Ав­стралії, Греції, Ізраїлю, Нідерландів, Португалії, Швейцарії та інших країн не зафіксовано безпосереднє відношення до комп'ютерних програм. Це означає, що винахід не визнається патентоздатним, якщо його новизна полягає тільки в комп'ютерній програмі. Якщо ж винахід включає ком­п'ютерну програму і відповідає вимогам патентоздатності, то він може розглядатися на предмет видачі патенту.

Ця практика набуває все ширшого застосування на національному рів­ні. Так, патентий закон Франції 1975 року визначає, що комп'ютерні прог­рами не вважаються винаходами лише в тому випадку, коли заявка на патент стосується тільки комп'ютерної програми як такої. В той же час закон дозволяє розглядати по суті заявку на патент у випадку, якщо ви­нахід включає в себе комп'ютерну програму. В рішенні Паризького суду від 15 червня 1961 року щодо справи Шлюмберже зазначалось: «Способу не може бути відмовлено в патентоздатності на підставі того, що один або кілька етапів в його реалізації здійснюються комп'ютером, який управ­ляється програмою; подібний підхід потягне за собою в решті решт вилу­чення із сфери патентування більшості здійснюваних останнім часом ви­находів, які потребують програмного забезпечення, і в практичному плані приведуть до згубних результатів.»

Стаття 52 Європейської патентної конвенції визначає, що комп'ютерні програми є непатентоздатними лише в тому випадку, коли заявка на євро­пейський патент стосується лише комп'ютерної програми як такої.

Гнучкий підхід до патентування комп'ютерних програм здійснюється в США. Якщо комп'ютерна програма записана в реальному середовищі, наприклад, на дискеті, то вона може бути патентоздатним об'єктом у відпо­відності з Патентним законом США (§ 101) і щодо неї повинна здійснюва­тись експертиза (§ 101 і § 103). Групою крупних американських компаній, що працюють в інформаційному бізнесі, разом з Мічманським універси­тетом створено спеціальний інститут з проблем патентування комп'ютер­них програм. У 1993 році у США видано близько 6 700 патентів на вина­ходи, складовою частиною яких є комп'ютерні програми.

Спеціальні правила з експертизи винаходів, пов'язаних з комп'ютер­ними програмами, прийняті патентними відомствами Австралії (1992 p.), Канади (1993 p.), Японії (1996 p.).

Правова охорона комп'ютерних програм може здійснюватись не лише нормами авторського права і патентного права, а й договірним правом, законодавством про недобросовісну конкуренцію, про охорону комерцій­них таємниць. Так, договори на створення і використання комп'ютерних програм доцільно виділити в спеціальну групу договорів у Цивільному кодексі України. Існуюче піратство на рівні використання алгоритмів, реалізованих у комп'ютерній програмі, може завдати відчутної шкоди їх виробникам. Такі дії розглядаються як протиправні в тому випадку, якщо алгоритм, використовуваний в комп'ютерній програмі, є конфіденційною інформацією і підпадає під комерційну таємницю.

Основною ж залишається охорона комп'ютерних програм авторським правом, яка має кілька переваг: простота і доступність подібної охорони, охоплення нею всіх комп'ютерних програм, виникнення авторського пра­ва з моменту створення комп'ютерних програм. Разом з тим формування оптимальної концепції охорони повинно включати і охорону комп'ютерної програми патентним правом.

При цьому виключається одночасна подвійна охорона. Якщо комп'ю­терна програма як така є патентоздатна і одночасно підлягає охороні ав­торським правом, то виникає необхідність вибору однієї з форм охорони. По закінченні дії патенту комп'ютерна програма протягом відповідного терміну може охоронятися нормами авторського права.

Нині практично всі розвинені країни відмовились від створення спе­ціального законодавства про правову охорону комп'ютерних програм, здійс­нюють їх захист в основному нормами авторського права, не включаючи застосування, де це можливо, норм патентного права. Через сильні ін­теграційні процеси відмова від охорони комп'ютерних програм однією з цих правових норм в окремій країні може завдати тільки шкоди її націо­нальним інтересам. До того ж міжнародні угоди в галузі правової охорони комп'ютерних програм набувають першочергового значення і національне законодавство не повинно їм суперечити.

Тому необхідно для ефективної охорони комп'ютерних програм внести відповідні зміни як до законодавства про авторське право, так і до зако­нодавства про патентне право.

Щодо охорони комп'ютерних програм нормами авторського права, то, крім існуючих норм у Законі України «Про авторське право і суміжні права», необхідно законодавчо закріпити спеціальну статтю про охорону комп'ютерних програм, значення термінів, що стосується їх охорони. Слід законодавчо закріпити також право на державну реєстрацію комп'ютер­них програм і процедуру його здійснення. Важливо додати положення про те, що закон не застосовується до мов програмування, синтаксису і алго­ритмів комп'ютерних програм, які використовуються при їх створенні, до комп'ютерних програм, спрямованих на завдання шкоди, шкідливий вплив на інші програми і засоби. Підлягають забороні імпортування, виготовлен­ня, поширення і використання апаратних засобів або надання послуг, ме­тою яких є зняття технічного захисту з комп'ютерних програм. Слід за­кріпити права законного користувача програми на виготовлення її копій, дозволених ліцензійною угодою, або ж однієї копії за умови, що така копія необхідна для використання програми або виключно запасної копії для за­міни законно набутої на випадок, якщо остання пошкоджена або втрачена.

У Законі України «Про авторське право і суміжні права» серед осо­бистих немайнових прав автора значиться право на обнародування твору (пункт 5 статті 13). Таке право відсутнє в Бернській конвенції про охорону літературних і художніх творів і в Директиві європейських Співтовариств про правову охорону комп'ютерних програм. У той же час відтворення, розповсюдження, близькі за змістом до обнародування, належать до май­нових прав, які можуть передаватись на виключній основі іншим особам. Якщо ж обнародування залишити як особисте немайнове право, то воно буде невідчужуване і кожного разу може реалізовуватися лише з дозволу автора. При цьому в договір про передачу прав повинен включатися пункт про надання дозволу автором користувачеві здійснювати обнародування комп'ютерної програми. Між автором і роботодавцем також повинен укла­датися договір про дозвіл автора на обнародування. При реалізації до­говору про створення комп'ютерної програми між двома організаціями автор повинен давати дозвіл на обнародування організації-замовникові. Закон покликаний сприяти розвиткові прогресу, забезпечувати дотри­мання інтересів як розробників комп'ютерних програм, так і їх робото­давців, замовників, користувачів. Тому задля гармонізації зазначених інтересів доцільно розглянути питання про віднесення права на обнаро­дування до майнових прав автора.

Потребують уточнення і положення статей Закону України «Про ав­торське право і суміжні права» щодо вільного використання законно при­дбаної комп'ютерної програми з метою передачі копії знайомим не з ко­мерційною метою. Несанкціонований переклад програми з однієї мови на іншу, будь-яке цитування комп'ютерних програм повинні розглядатися як порушення авторського права.

Специфіка комп'ютерних програм стосується і співавторства. Кожний із співаторів може використовувати комп'ютерну програму на свій розсуд, але не вправі надавати ліцензію або уступати права на комп'ютерну прог­раму без згоди співаторів. Щодо авторства, то авторами комп'ютерної програми можуть бути і розробники блок-схем та візуальних зображень. Придбання кожної нової версії комп'ютерної програми повинно супрово­джуватися самостійним авторським договором.

Щодо охорони комп'ютерних програм нормами патентного права, то в патентні закони необхідно внести уточнення, що непатентоздатними є комп'ютерні програми як такі. Відносини, що регулюються патентним законодавством, діють у тій частині, в якій вони не звужують сфери охо­рони і не суперечать законодавству про авторське право.

В Україні практично відсутні норми адміністративного і криміналь­ного права, спрямовані на припинення протиправних дій, пов'язаних з комп'ютерними програмами. Необхідна розробка конкретних адміністра­тивно-правових і кримінально-правових заходів, спрямованих на попере­дження і невідкладне припинення контрафактних дій. До порушників прав на комп'ютерні програми слід запровадити ордери на обшук та інші про­філактичні процедури цивільного права. Кримінальна практика повинна включати конфіскацію піратських копій, накладення арешту на матеріа­ли і обладнення, виготовлену продукцію, позбавлення порушників волі за злочини у великих розмірах.

Із вищезазначеного можна зробити такі висновки:



  1. Комп'ютерні програми як особливий об'єкт інтелектуальної влас­ності повинні мати специфічні особливості правої охорони. Поряд з авторським правом — загальноприйнятою нині формою охорони, вони можуть охоронятися патентним, договірним правом, законо­давством про недобросовісну конкуренцію, про охорону комерцій­них таємниць.

  2. Необхідно реалізувати комплексний підхід до правової охорони ком­п'ютерних програм на законодавчому та виконавчому рівнях.

  3. Для забезпечення правової охорони комп'ютерних програм слід внести певні зміни і доповнення до деяких законодавчих актів Ук­раїни, зокрема, до Цивільного кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кримінального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Митногс кодексу України, Кодексу законів України про працю, законів Ук­раїни «Про авторське право і суміжні права», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зраз­ки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про влас­ність», «Про зовнішьоекономічну діяльність», «Про обмеження мо­нополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підпри­ємницькій діяльності», «Про науково-технічну інформацію», «Пре захист інформації в автоматизованих системах», «Про науково-технічну експертизу», «Про інвестиційну діяльність», «Про іно­земні інвестиції», «Про режим іноземного інвестування», «Пре внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» тощо. 4. Необхідний оперативний ефективний захист комп'ютерних прог­рам у порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кри­мінальним законодавством. Запровадження комплексного підходу до правової охорони комп'ютер­них програм сприятиме захисту інтересів розробників, виробників і ко­ристувачів комп'ютерних програм, забезпеченню їх правомірного вико­ристання, зниженню комерційного ризику при їх розробках, залученню іноземних інвестицій в економіку України.

1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   35


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка