Інтелектуальна власність



Скачати 13.64 Mb.
Сторінка17/35
Дата конвертації16.04.2016
Розмір13.64 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   35

Досвід показує, що при виборі форм охорони варто виходити з доцільності використання їх у комплексі. Це пов'язано з особли­востями, якими відрізняються патентні форми від охорони по нор­мах авторського права. Так традиційно вважається, що патенту­вання (реєстрація винаходів, корисних моделей, промислових зразків, товарних знаків) є найбільш надійною формою охорони, але пов'язана з відносно тривалою процедурою реєстрації, додат­ковими матеріальними витратами і має обмежений термін. Від­повідно, ця форма повинна використовуватися в першу чергу у відношенні об'єктів, що представляють основну цінність і втрата прав на які може реально відбитися на діяльності компанії. Та­кими об'єктами є доменні імена, логотипи, що реєструються як товарні знаки, а також реалізовані в програмному забезпеченні основні ідеї з організації сайта, його наповненню, керуванню, що ми намагаємося реєструвати як винахід, а у випадку неможли­вості — як корисні моделі.

Передача авторських прав

Розглянемо також випадок коли авторські права на розробку Wefr-сторінки не одразу належать компанії, а повинні бути отри­мані за рахунок інших осіб.

Широкі можливості з оформлення гіпертекстової інформації для розміщення її в Інтернет, багатий вибір засобів виразності, прояву фірмового чи особистого стилю обумовлюють труднощі різноманітного вибору, творчий характер діяльності по створен­ню гіпертекстових сторінок. Одночасно, крім зазначених труд­нощів, необхідно враховувати, що конкуренція серед рекламних матеріалів в Інтернет не обмежена по регіональних ознаках, а но­сить міжнародний характер.

Усе це диктує досить високі вимоги до змісту й оформлення гіпертекстових документів, що не можуть бути дотримані без за­лучення до розробки таких документів фахівців з дизайну.

Актуальність залучення фахівців для розробки гіпертекстових документів породжує актуальність вивчення питання юридич­ного оформлення такого роду відносин.

Якщо фахівець є працівником організації і в його трудові обо­в'язки входить складання комп'ютерних програм або розробка дизайну документації, то додаткове укладення договору не обо­в'язкове. Права на розробки переходять до організації, якщо е трудовому договорі з фахівцем не зазначене інше, без виплати до­даткової винагороди (не вважаючи можливих преміальних і ін­ших виплат, встановлених в організації). У будь-якому іншому випадку необхідне укладення договору на розробку гіпертексто­вих документів. Переважна більшість організацій не мають у сво­єму штаті програмістів, що володіють, крім всього іншого, дизай­нерськими знаннями, навичками, а також художнім мисленням. Тому, як правило, виникає необхідність у залученні сторонніх фахівців чи організацій для розробки гіпертекстових документів, і, відповідно, укладання договорів, що визначають взаємини за­мовників і розроблювачів згаданих документів.

Основна специфіка таких договорів полягає в тому, що в них повинні бути відбиті права на гіпертекстовий документ не тільки як на комп'ютерну програму, але і як на сукупність дизайнерських рішень. Сучасна технологія створення гіпертекстових документів дозволяє обходитися без знання мови програмування, просто впи­суючи в потрібні ділянки екрана текст, вставляючи зображення і т.ін. Отже, у розглянутому договорі, головним чином, мова йде про створення в електронній формі сукупності інформаційної струк­тури (одиниці інформації: текст, таблиці, графіки і т.ін., їхній взаємозв'язок) і її дизайнерського оформлення. Причому, як пра­вило, елементи інформаційної структури (наприклад, рекламні тексти) надаються замовником.

Розглянемо зміст договору на створення гіпертекстових доку­ментів. По своїй юридичній природі даний договір є авторським договором замовлення (Закон України «Про авторське право і су­міжні права»). За таким договором автор зобов'язується створити продукт відповідно до умов договору і передати його замовнику. Замовник зобов'язаний у рахунок винагороди виплатити автору аванс, розмір і порядок сплати якого встановлюються договором.

Предмет договору можна сформулювати в такий спосіб: «За­мовник зобов'язується надати вихідні матеріали для інформа­ційного наповнення, прийняти й оплатити створені гіпертекстові документи для розміщення у всесвітній інформаційній мережі Інтернет, а Виконавець бере на себе зобов'язання особисто роз­робити гіпертекстові документи і передати усі виключні права на них Замовнику.»

Відповідно до положень закону «Про авторське право і суміжні права» і «Про правову охорону програм для ЕОМ і баз даних» необ­хідно окремо вказувати кожне з переданих виключних прав і су­му гонорару за його передачу. Сума гонорару, як і в будь-якому іншому авторському договорі, може бути визначена у твердій сумі, у виді щомісячних, щоквартальних або щорічних відрахувань, у формі відрахувань з кожної виготовленої копії гіпертекстових документів (якщо, наприклад, їхнє поширення здійснюється шля­хом копіювання дискети і наступної реалізації).

Певну складність представляє питання про формулювання тех­нічних вимог до розроблювального на замовлення гіпертекстового документу. Справа в тім, що поки не встановлено державних чи інших єдиних стандартів до характеристик таких документів, на які можна було б посилатися в договорі. Виходячи з цього, у до­говорі варто закріплювати загальне формулювання, а при необ­хідності викладати докладні технічні вимоги в додатку до дого­вору. Зазначений пункт у договорі може звучати так: «Технічні вимоги до гіпертекстового документа обумовлюються його нор­мальним функціонуванням у всесвітній інформаційній мережі Інтернет, що забезпечує реалізацію вимог Замовника. Ці вимоги є сформульованими Замовником показниками, що відображають інформаційне наповнення, структуру, сумісність з визначеним програмним забезпеченням, способи взаємодії елементів, дизайн гіпертекстового документа. Дані показники викладаються у ви­гляді додатка до даного договору, що є його невід'ємною частиною».

У договорі повинен бути також передбачений порядок здаван-ня-прийняття робіт (по акту здавання-прийняття), порядок опла­ти робіт, відповідальність сторін. Оскільки діяльність з підго­товки гіпертекстових документів носить багато в чому творчий характер, необхідно у відповідальності сторін передбачити ситу­ацію неможливості виконання замовлення з причин, що не зале­жать від виконавця (технічні збої мережі, неможливість дотри­мання технічних вимог замовника з причин низької якості каналів передачі даних і т.ін.), а також порядок розв'язання проблемної ситуації.

Вочевидь, окремо слід домовитися про обов'язок замовника на­дати вичерпну інформацію про спосіб передачі йому гіпертекстових документів (на практиці ці документи відразу розміщаються на від­повідному вузлі Інтернет, для чого потрібно знання пароля для за­пису даних на вузол). Одночасно з наданням вищевказаних даних потрібно закріпити обов'язок сторін, не використовувати і не по­ширювати інформацію, отриману від іншої сторони за договором, якщо до такої інформації закритий доступ для сторонніх осіб.

Завершуючи опис специфіки договору на створення гіпертекс­тових документів помітимо, що лавиноподібний розвиток все-світньої інформаційної мережі Інтернет призводить до виникнен­ня нових видів послуг, що вимагають свого правового регулювання. Найчастіше, до них можна застосувати уже випробувані правила, що діють у відношенні традиційних послуг. Однак окремі види послуг, зокрема з виготовлення інтернет-сторінок, вимагають ви­вчення юридичної специфіки їхнього договірного оформлення.



Розв'язання проблем авторського права

Десятки тисяч тих, хто зареєстрував доменне ім'я в Інтернет і вносить абонентську плату за його підтримку, сподіваються виправ­дати ці витрати.

Для цього вкладаються додаткові кошти в дизайн та інформа­ційне наповнення сайта, а інвестиції завжди мають потребу в пра­вовій охороні.

Однак, як показує поки що невелика судова практика, зви­чайно, використовувані підходи до охорони прав на сайти мало­ефективні.

У юридичній літературі розглядалися різні варіанти рішення цієї проблеми. Так, у випадку виникнення суперечок з приводу приналежності інформації пропонувалося проводити експертизу комп'ютера (сервера), на якому зберігається сайт. Слід зазначити, що ця експертиза дозволить установити зміст сайта тільки на сьо­годнішній момент і не покаже, що та сама інформація була тут і раніше, у момент передбачуваного порушення прав автора.

Дуже обмежені можливості надають і так називані /о^-файли сервера, де відзначаються операції читання і запису даних. Справа в тім, що вони фіксують тільки ім'я файлу, наприклад, розмі­щеного на сайті і не фіксують його змісту. Відповідно, відповідач може заявити, що раніш під цим ім'ям був файл з одним змістом, а тепер зовсім іншим. Крім того, особистість автора також не мож­на установити, виходячи з записів у /og-файлах сервера.

У літературі пропонувалося також використовувати для фік­сації інформації, розташованої на сайті, Wefr-депозитарії, тобто незалежне сховище інформації із сайтів. При цьому в ролі збе-рігачів відповідної інформації передбачалося використовувати недержавні організації, що уклали договір із власником сайта.

Однак даний метод викликає сумніви, оскільки освідчення фактів здійснює особа, неуповноважена на такі дії і, крім того, за таке свідчення вона отримує плату за договором з власником сай­та, тобто має матеріальну зацікавленість.

Усе це дозволяє говорити про необхідність пошуку інших методів забезпечення охорони прав і законних інтересів власника сайта.

Найбільш розповсюдженим стандартом на документи, якими від­бувається обмін в Інтернет є стандарт гіпертексту. Сайт, як правило, складається з таких документів або має програмні засоби для пере­творення документів у цей стандарт для передачі їх користувачу.



Гіпертекстовий документ це текстовий документ в електронній формі, що містить посилання на інші документи у вигляді вказівки на адресу їхнього розташування в інфор маційній мережі. На відміну від звичайного текстового документа, що має посилання, наприклад на використовувану літературу, дані, зазначені в гіпертекстовому документі дозволяють автома­тично знайти і завантажити по запиту користувача документ, на який поставлене посилання в гіпертексті. Сайт є сукупністю гі­пертекстових документів, об'єднаних на основі визначеної теми, приналежності визначеній особі чи виданню по інших ознаках, ще дозволяє говорити про його подібність зі збірником.

Сукупність документів (статей, ілюстрацій), розміщених на сайті і систематизована певним чином, цілком відповідає поняттю бази даних, закріпленому в Законі України «Про правову охорону програм для ЕОМ і баз даних». Це означає, що для охорони і попе­редження порушення прав на інформаційний мережний ресурс можуть використовуватися механізми, передбачені для правової охорони баз даних, зокрема їхня реєстрація.

У якості депонованих матеріалів для інформаційного мережного ресурсу можна представити схему, що показує розділи мережного ресурсу і взаємозв'язку між ними, вихідний код і роздрукування ві­зуальних відображень, що виникають на екрані користувача при роботі з інформаційним мережним ресурсом.

Ці матеріали дозволять підтвердити права на структуру інформа­ційного мережного ресурсу (схема), програмні рішення, закладені в інформаційну систему (вихідний код) і зовнішній вигляд мережного інформаційного ресурсу (роздрукування візуальних відображень).

Звичайно, зазначений спосіб забезпечення доказів для захисту прав автора сайта не знімає правових проблем, пов'язаних з вико­ристанням трансграничних інформаційних мереж.

Однак реєстрація матеріалів сайтів дозволяє захищати права вже сьогодні, не чекаючи нових законодавчих рішень і, показуючи по­рушникам прав, що «Кіберпростір не земля поза законом».



8.6. Іменне право

Інтенсивний розвиток технологій робить присутність в мережі Інтернет більш актуальним для багатьох компаній. При цьому біль­ша частина ділового світу надає перевагу, щоб їх знаходили за ім'ям (назвою) компаній або за назвою торгової марки. Назва компанії — це не тільки спосіб індивідуалізації. Перш за все — це актив. За назвою стоять немалі вкладення, роки роботи.

Багато назв у світі повторюються, і це не новина. Поява Інтер­нету створила ситуацію, коли той, хто раніше «зайняв» адресу, який складається з унікальної комбінації букв, випередивши інших ба­жаючих, позбавляє останніх можливості зробити те саме.

Для подальшого аналізу проблеми важливо відзначити кілька особливостей інтернет-адреси. По-перше, адресація — «наскріз­на» і носить міжнародний характер; по-друге, її існування фак­тично не обмежене якими-небудь тимчасовими рамками; по-третє, найбільш поширені адреси складені з букв латинського алфавіту. І нарешті, основна особливість — реєстрація будь-якої адреси но­сить факультативний характер і дає власнику адреси виключне право на користування і розпорядження нею, тобто ніхто не зможе створити і привселюдно експлуатувати в Мережі адресу, ідентичну вже зареєстрованій. Причиною тому — унікальна для нашого не­стабільного світу система ієрархії доменних імен, що є наддер­жавним утворенням і одним з наріжних стрижнів Вавілонської вежі на ім'я «Інтернет».

Існуюча система реєстрації доменів дозволяє власнику домен­ного імені бути впевненим, що всі перераховані вище особливості будуть незмінними, і його інформаційний ресурс завжди буде по­в'язаний з мережним коштом індивідуалізації — доменним ім'ям.

При створенні системи доменних імен не була врахована одна важлива обставина: у світі, у різних країнах і в різних правових системах уже давно існують кошти індивідуалізації, що знайшли своє юридичне закріплення в численних міжнародних угодах і на­ціональних законах. Насамперед, це товарні знаки й фірмові най­менування, за якими «стоять» усталені звичаї ділового обороту і величезні кошти. Саме тому правовласників товарних знаків, власників компаній з визначеними фірмовими найменуваннями, муніципалітети міст і навіть окремих осіб — відомих персон на­шої планети, абсолютно не влаштовує існування в Мережі найме­нувань, що збігаються з їх іменами, але не приналежних їм самим.

За діючим законодавством про кошти індивідуалізації учас­ників цивільного обороту і виробленої ними продукції (послугах, що робляться,) у переважній більшості країн світу (Україна нє виключення) використання третіми особами зазначених коштів індивідуалізації (об'єктів інтелектуальної власності) для здійс­нення комерційної діяльності можливо тільки з дозволу право­власників. Реєстрація ж товарного знаку відбувається по визначе­них класах МКТУ (Міжнародного класифікатора товарів і послуг, усього таких класів 42).

Повертаючись до проблематики Інтернету потрібно відзна­чити, що використання в адресі інформаційного ресурсу чужогс фірмового найменування, зареєстрованого товарного знаку чи сло­весного позначення подібного їм, може обернутися для власника інформаційного ресурсу кримінальною відповідальністю.

Ключовими в проблемі порушення в Інтернеті прав правовлас­ників фірмових назв, а також інших словесних позначень, що слу­гують засобами індивідуалізації при включенні даних у мережеві адреси, є питання правового регулювання Інтернету — юрисдик­ції мережного простору і забезпечення доказів.

Проблема забезпечення доказів потрібна, хоча її дозвіл не мож­на назвати тривіальним: при суперечці необхідно зажадати, зок­рема, відомості від реєстратора доменних імен. А чи прийме, на­приклад, вітчизняний суд дану інформацію як доказ у справі, сказати зараз складно.

Питання ж юрисдикції Мережі пов'язане зі сферою міжнарод­ного приватного права: закон якої країни застосовувати при роз­в'язанні інтернаціональних суперечок?

Крім судових органів відповідної юрисдикції, суперечки віднос­но доменних імен першого рівня (top level domain) розглядаються провайдерами, визнаними ICANN, — Інститутом розв'язання супе­речок (СРР Institute for Dispute Resolution), «Електронними ре­золюціями» (eResolution), Національним Арбітражним форумом (the National Arbitration Forum) і Всесвітньою організацією інте­лектуальної власності (World Intellectual Property Organization) у відповідності з Уніфікованим полісом для розв'язання суперечок по доменним іменам, адаптованими Інтернет-корпорацією зада­них імен і номерів 24 жовтня 1999р., прийнятими регістраторами доменних імен першого рівня. Розгляд суперечок проходить у відповідності з Правилами застосування Уніфікованого полісу для розв'язання спорів по доменним іменам від 26 серпня 1999р., ім-плементованими з 24 жовтня 1999р., які також являються доку­ментами ICANN.

Розглядаються такі суперечки в адміністративному виробницт­ві, в якому сторона, що подала скаргу, не може вимагати нічого іншого, крім припинення реєстрації доменного імені або передачі його на свою користь. Всі матеріальні вимоги повинні вирішува­тися у відповідності з юрисдикцією, до якої відносяться сторони-Розглядається суперечка на мові, яка використовується при укла­данні угоди між реєстратором і власником доменного імені, якою, як правило, є англійська.

Правом звернення зі скаргою наділена будь-яка фізична або юридична особа. Звернення можливе до будь-якого з провайдерів, визнаних ICANN.

Скарга повинна бути достатньо обґрунтованою. Щоб скаргу прийняли до розгляду, необхідно довести, що відповідач зареє­стрував доменне ім'я, ідентичне або дуже схоже з торговою мар­кою, що належить позивачу, що відповідач не має права і закон­них інтересів у відношенні доменного імені, доменне ім'я булс зареєстроване виключно у непорядних цілях. На непорядність може вказувати будь-яка з наступних обставин:


  • доменне ім'я було зареєстроване або придбане з метою про­дажу, здачі в оренду або іншої передачі позивачу — власнику торгової марки, знаку для товарів і послуг, з метою отримання прибутку;

  • доменне ім'я було зареєстроване з метою недопущення йогс реєстрації власником торгової марки;

  • доменне ім'я було зареєстроване, щоб зашкодити розвитку бізнесу конкурента;

  • метою використання доменного імені було залучення з комер­ційною ціллю користувачів Інтернета за допомогою введення їх в оману відносно торгової марки, що належить позивачу, в тому числі створення ілюзії ресурсної участі, спонсорства, аффіліації.

Відповідач, захищаючись від поданої на нього скарги, повинен спростувати данні, що в ній містяться. А тому йому потрібно про­демонструвати, що:

  • до моменту виникнення суперечки відповідач використову­вав доменне ім'я в цілях добросовісної пропозиції і послуг;

  • як фізична особа або організація-відповідач була широко ві­дома через це доменне ім'я, навіть якщо вона при цьому не придбала прав на торгову марку;

  • відповідач здійснює некомерційне і добропорядне викорис­тання доменного імені без намірів отримання комерційного ефекту.

Нарешті в Україні можна реєструвати country code Top Level Domain .ua. Гарним є не тільки те, що тепер адреси будуть суворими, без зайвих приписів, а й те, що одразу ж врегульований процес отримання домену другого рівня .иа згідно з торговою мар­кою. Делегування приватних доменів другого рівня обмежене ко­лом власників торгових марок, зареєстрованих в Україні і захище­них законами країни. Таке рішення прийняте з ціллю попередження безконтрольного захоплення доменних імен. Свідоцтво про реє­страцію ТМ — це той документ, який необхідний для делегування приватного домену другого рівня. Тільки його наявність дозво­лить компанії вже зараз зайняти своє місце в домені .иа. Першо-прохідцями в цьому процесі були компанії, які вже в листопаді доступні в домені .иа.

У цьому розділі зроблена спроба систематизувати і сформу­лювати уявлення про шляхи еволюційного розвитку права, сто­совно до інформаційно-комунікаційних питань.

За рамками розгляду залишаються такі, безумовно, важливі питання права майбутнього, як, наприклад питання космічного права, генетичного права, права цифрової біометричної іденти­фікації чи, наприклад, питання права домашніх, побутових та ігрових роботів.

В галузі цифрового права можна умовно виділити наступні розділи:



  • Авторське право на цифрові сутності

  • Право цифрових грошей

  • Право цифрових операцій

  • Право цифрових суперечок

  • Право цифрового державного керування

  • Право доступу до даних і захисту при доступі

Даний поділ умовний, однак він відображає об'єктивно існу­ючі в даний час напрямки розвитку інформаційно-комунікацій­них технологій.

Розглянемо дані розділи більш докладно.

Авторське право на цифрові сутності

Питання розглянуті даним розділом права стосуються усіх без винятку учасників інформаційно-комунікаційної взаємодії (або як власників прав на цифрові сутності, або як користувачів даних сутностей). Крім того, питання даної галузі здобувають свою АКТУАЛЬНІСТЬ вже зараз, з однієї сторони в зв'язку з перетво­ренням Інтернету з всесвітньої розважальної мережі у всесвітню ділову мережу, а з іншої сторони в зв'язку зі швидким прогресом засобів запису і збереження даних.

Розділ розглядає питання: реєстраційного захисту прав на цифрові об'єкти (текст, графіку, музику, відео, програми і т.ін.), ліцензування використання захищених об'єктів, питань контролю використання цифрових об'єктів і спеціального захисту об'єктів від неналежного використання, а так само питань припинення не­правильного використання цифрових об'єктів.

Поточний стан галузі: У даний час йде (поки тільки в самій мережі) досить жвава дискусія з питань даного розділу права. Справа ускладнюється повною відсутністю не тільки загально­прийнятих механізмів, чи хоча б принципів рішення даних пи­тань, але й повною відсутністю в даний момент у світі загально­прийнятих поглядів на дані питання.

Так у відношенні патентування цифрових технічних рішень підхід США (де патентування допускається і навіть заохочується) цілком суперечить підходу Європейських країн (де вони не тільки не патентуються, але й не захищаються як промислові об'єкти).

Цілком відсутнє не тільки правове регулювання розташовува­ного в мережі контента (від підходу США, де провайдер розмі­щення не тільки не несе за контент ніякої відповідальності, до підходу України (поки не в нормативній формі), при якому сайти пропонується прирівнювати до засобів масової інформації), але і навіть правове регулювання свята святих самого Інтернету — доменних імен, що дотепер узагалі не мають якого-небудь пра­вового статусу!

У міжнародній практиці мається деяка кількість взаємови-ключних судових прецедентів за даними питанням (справа МРЗ, справа DVD, справа GNUTELLA і ін.), однак вони цілком супе­речать один одному. Здається, що найближчим часом подібних справ буде усе більше і більше, однак повна протилежність прий­нятих рішень не дає основ говорити про право.

Вочевидь, у мережі в принципі неможливе застосування існую­чих правових механізмів захисту. Якщо буде заборонено розміщен­ня на сайті деякого контента, його можна розмістити на іншому сайті, залишивши на первісному сайті посилання. У принципі, з огляду на специфіку роботи пошукових і індексних роботів (а так само анонімні сайти) узагалі можливе легке розміщення індек­сованого та ідентифікованого контента в мережі, без явного за-дання посилань на нього.

Саме останнім часом, рядом корпорацій починаються зусилля по технічному рішенню питання (наприклад введення консорці­умом DVD регіонального кодування дисків, проект ContentGuard фірм Xerox і Microsoft та інші роботи) однак, як показує практика, спроби чисто технічного рішення суто правових питань цілком нейтралізуються знову ж саме технічними засобами, без будь-яких наслідків.

1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   35


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка