Інтелектуальна власність



Скачати 13.64 Mb.
Сторінка16/35
Дата конвертації16.04.2016
Розмір13.64 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   35
Глава 8. ІНТЕРНЕТ І ПИТАННЯ ПРАВА

8.1. Загальні положення

Сучасні наука і техніка накопичили величезний масив інформа­ційного матеріалу, що викликало гостру потребу в прискореному обігу знань. Невпинне зростання обсягів інформації в усьому світі призводить до різкого зниження ефективності використання нако­пичених знань у багатьох сферах людської діяльності: науці, тех­ніці, економіці, політиці, праві, тому що традиційні «ручні» засоби й методи оброки даних не в змозі впоратись з таким потоком інфор­мації, не здатні представити повну і точну картину стану питання, яке викликає інтерес.

Тому в умовах невпинного якісного оновлення суспільства, ста­новлення ринкової економіки, поступу науково-технічного прогресу розвиваються різного роду інформаційні системи, які перебрали на себе функції оперативного поширення наукових знань. їхня діяль­ність базується на традиційних і новітніх інформаційних техноло­гіях. Вочевидь, що роль електронно-обчислювальної техніки визна­чається не лише обчислювальною функцією: все більш важливе значення набувають переробка, зберігання, пошук і трансформація різних видів інформації.

Найбільш істотні соціальні зміни останніми десятиліттями від­буваються у галузі нових суспільних відносин — інформаційних. Суть переходу від індустріального суспільства до суспільства інфор­маційного полягає саме в реалізації сукупності процесів, пов'язаних з автоматичною обробкою, пошуком, зберіганням і передаванням, перетворенням і практичним використанням безперервно зростаючо­го потоку інформації в усіх сферах суспільного життя.

Основні показники відсоткового співвідношення виробництва у різних галузях господарства за останні десятиріччя змінилися на користь інформаційних ресурсів. Це загострило проблему правового регулювання у сфері інформаційних відносин для прискорення про­цесів інформатизації українського суспільства і подолання відста­вання від інших країн щодо рівня розв'язання цієї задачі.

Давно розпочався процес злиття комп'ютерної техніки із засобами зв'язку. У США з'єднали слова «комп'ютер» і «комунікації» та ство­рили нове поняття «комп'юнікейшенз». Пізніше французи запропо­нували більш елегантний термін «телематика». Комп'ютери і комуні­кації між ними та їхніми частинами саме і складають телекомунікаційні комп'ютерні мережі, або просто — інформаційні мережі.



Internet є найбільшою комп'ютерною мережею. Нині — це вели­чезний накопичувач різноманітної інформації. Саме ця мережа ме­реж вимагатиме в майбутньому досконалого правового регулювання її функціонування в усіх сферах суспільного життя.

Розвиток законодавства в сфері сучасних інформаційних техно­логій поступово набирає обертів в усіх провідних країнах світу. Уря­ди різних країн мають усвідомити правову модель майбутнього та забезпечити її підтримку, а громадяни, користуючись Internet, по­винні нести таку ж відповідальність, яку вони несуть в інших сфе­рах свого життя.

Усе наведене ускладнює розв'язання питання правового регу­лювання у сфері інформаційних відносин. Становлення України як правової держави, її вихід на світові ринки, у тому числі й інформаційних ресурсів, потребує формування низки взаємопо­в'язаних нормативно-правових актів, законів і структур для роз­в'язання значного комплексу питань. Відповідно виникає нова юридична спеціалізація — Інтернет-право.

Ні в Україні, ні в Росії не існує системних розробок, присвя­чених даній темі, публікуються лише окремі статті юристів, ще зайнялися розробкою юридичного аспекту використання Інтер­нет. Одним з перших юристів, які почали працювати в цьому на­прямку в Росії, був Віктор Наумов, що створив сервер «Право й Інтернет» (www. russianlaw.net) і проводить регулярно інтернет-конференції з проблем Інтернет-права.

Також познайомитися з цими питаннями можна на Веб-сайті автора за адресою: www.vant.unicyb.kiev.ua — у розділі «Інтелек­туальна властність і комп'ютерне авторське право».

Вочевидь, за такої значущості Інтернету неминучою стає необ­хідність правового врегулювання відносин, що виникають при використанні глобальної мережі. На цьому етапі і буде зароджу­ватися та формуватися Інтернет-право як правова форма ре­гулювання суспільних відносин, що виникають при викорис­танні мережі Інтернет, зокрема обмін інформацією.



8.2. Правота Інтернет

При вирішенні практичних питань, що виникають, користу­ються нормами права, які були створені до появи мережі. Можна сказати, що все наше розуміння права, його концепції були закла­дені ще в епоху Римської Імперії. Зрозуміло, з тих пір право не сто­яло на місці, воно слідувало за потребами людей, що виникали в процесі розвитку людства. Проте ми звикли мислити в категоріях світу речей. Людина, яка живе на землі, звикла поділяти її кор­донами і бути на своїй ділянці господарем. Зовсім нещодавно в історичному масштабі відбулися значні якісні зміни, які необ­хідно враховувати, коли говоримо про телекомунікації. Визнані універсальні права людини і характер відносин у суспільстві зму­шує говорити про перехід від стану індустріального суспільства до суспільства інформаційного.

Загальна декларація прав людини 1948 р. була першим доку­ментом, в якому були закріплені основні права людини. Напевно, немає потреби пояснювати, що їхня дія не залежить від державних кордонів і є універсальною. Спочатку ця декларація була реко­мендаційним актом, але в силу її широкого застосування вона стала обов'язковим документом. У ній проголошено право людини «шу­кати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів» Це право може бути обмежене законом з метою забезпечення інших прав, моралі, суспільного порядку і загального добробуту. Обмеження цього права було доповнено в Міжнародному пакті про цивільні й полі­тичні права 1966 р. цілями «охорони державної безпеки» і «здоро­в'я і моральності населення». Навколо цих обмежень і розгорта­ються суперечки прихильників теорії вільного потоку інформації і прибічників цензури і фільтрування інформації. Вочевидь, можна сказати, що зазначене право людини існує і що будь-які обмеження його повинні бути виключенням із правила в розумних межах. Це право, цей принцип, імовірно, повинний скласти основу нової галузі права — інформаційного права.

У своїх творах письменники-фантасти часто змальовують на­шу планету єдиною. У цьому виражається мрія багатьох людей пре зняття штучних бар'єрів між народами. Ця мрія дотепер зали­шалася нездійсненною. Але з появою інтернаціональної мережі стало можливим говорити про глобальне суспільство.

Мережа Інтернет породила новий інформаційний простір — кібер-простір і навіть новий тип культури — кіберкультуру. Культуроло­ги говорять, що причина цього — наявність особливих потреб осо­бистості, що не могли бути задоволені традиційними засобами. Ці потреби — воля поширення інформації та воля спілкування.

В Окінавській хартії глобального інформаційного суспільства дер­жави проголошують наступний принцип: «усі люди скрізь, без ви­нятку, повинні мати можливість користуватися перевагами глобаль­ного інформаційного суспільства».

На перший погляд, така постановка питання здається антипра-вовою, що сприяє беззаконню і розгулу хакерства. Насправді ж, мо­ва йде зовсім не про позбавлення мережі правового регулювання, в про визначення правил юрисдикції, що повинні застосовуватися де відповідних суспільних відносин. Це вкрай необхідно для вирішення таких питань як встановлення меж державного регулювання в даній галузі і відповідальності осіб, що використовують кіберпростір. Так, наприклад, чи може держава заборонити розміщення інформації е Інтернеті, що за законами цієї держави незаконна, в іншій державі? Чи може вона заборонити своїм громадянам доступ до такої інфор­мації? Чи повинен автор ресурсу відповідати за порушення, наприк­лад, фірмового імені чи торгових марок, якщо правовласник за кор­доном? Відповіді на численні подібні питання можуть бути дані, тільки якщо буде побудована єдина теоретична концепція кібер-простору.

Однак неправильно було б провести просту аналогію кіберпрос-тору з такими об'єктами як космос чи відкрите море. Питання трохи більш складне, аніж проведення простої аналогії, хоча б тому, що в нас немає ні судна, ні якогось матеріального знака, на якому можна було б відзначити приналежність до держави, на­ціональність. Тільки учасники відносин, що роблять які-небудь дії з передачі даних, мають свою приналежність до тієї чи іншої держави. Відповідно й держава може здійснювати над ними свою юрисдикцію щодо цих дій.

Небезпека, що залишається — спроба держави відокремити свою частину Інтернету напівпрозорою «залізною завісою», фільт­руючи доступ. Тут на допомогу мережі повинні прийти принципи міжнародного публічного права, і якщо обмеження свободи інфор­мації будуть виходити за розумні рамки, прийняті в міжнародному праві, дії держави повинні бути визнані такими, що порушують міжнародне право, і спричинити до відповідних засобів. У випадку, коли інформація перетворюється в пропаганду ідей, що суперечать міжнародному праву, існує також можливість реакції засобами міжнародного права.

Отже, виходячи з глобального характеру мережі, пересліду­ючи мету захисту прав і свобод людини і подальшого розвитку світового інформаційного простору, пропонуються наступні під­ходи до проблеми правового регулювання Мережі:



1) основа правового режиму в кіберпросторі повинна визна-
чатися міжнародним публічним правом, що визначає за-
гальні і спеціальні принципи, такі як:

  • право на свободу інформації;

  • єдиний глобальний характер інформаційного суспільства:

  • відкритість доступу;

  • пріоритет повідомлень про лихо;

  • інші загальновизнані права людини і принципи права;




  1. ніяка держава не має суверенітету над кіберпростором чи якою-небудь його частиною;

  2. існують дві основні групи відносин: з доступу в мережу і з використання мережі. У першому випадку суб'єктами ви­ступають провайдер доступу і користувач, у другому випад­ку — провайдер інформації, одержувач інформації і творець інформації. Стосовно дій усіх цих осіб держави здійснюють свою юрисдикцію;

4) технічні питання: установлення стандартів для роботи прог­рамного й апаратного забезпечення, розподіл зон адрес і т.ін. повинні зважуватися на міжнародному рівні для забезпе­чення однаковості в цих стандартах.

8.3. Доступ до Інтернет

Перш ніж працювати з Інтернет, кожний вирішує питання, на­віщо це йому потрібно. Природно, цілі в організацій і фізичних осіб звичайно не збігаються, хоча вони й можуть мати деякі спіль­ні моменти. Організації прагнуть проводити власну рекламу в мережі, дати інформацію про себе, розповісти про власну про­дукцію, знайти партнерів, запропонувати які-небудь послуги чи просто ознайомитися з мережею та її можливостями. Фізичні осо­би хочуть мати свою візитну картку, знайти друзів, колег, зна­йомих, прагнуть опублікувати в Інтернеті яку-небудь тематичну інформацію про те, що їх цікавить, чи просто погуляти по па­вутині серверів, одержуючи при цьому користь чи задоволення.

Зазначені потреби провайдери Інтернет пропонують реалізу­вати клієнтам такими способами: з наданням чи без надання он-лайнових (on-line) послуг по доступу до мережі, організацією власної поштової скриньки, збереженням файлової інформації клієнта для доступу до неї через мережу Інтернет, розміщенням інформації клієнта в мережі Інтернет тощо. Останнє найбільш популярне й оптимальне: клієнт стає повноправним членом ме­режі, він має свою власну адресу й активно може проводити свою політику по залученню через Інтернет ділових партнерів, пошуку контактів чи просто знайомих.

Інформація може бути розміщена в Інтернет різними спосо­бами. Клієнт орендує простір на сервері провайдера, організовуючи тим самим свої сторінки в Інтернеті. Таким чином, користувач стає одним із мільйонів у мережі й одним з десятків-сотень клі­єнтів на сервері провайдера. Другим способом є дуже поширені віртуальні магазини, що представляють собою інтерактивні ка­талоги з великими обсягами інформації з послуг і товарів усіля­ких фірм. Звичайно, таким методом здійснюється популяризація чи реклама. Третій спосіб є найбільш солідним і, відповідно, не найдешевшим: провайдер організує для клієнта власний вірту­альний сервер з унікальним ім'ям, яке звичайно корелює з назвою організації, фірми чи ім'ям фізичної особи. Це ліквідує потен­ційно можливе непорозуміння, яке базується на тому, що зазви­чай знають фірму чи людину, а не провайдера, на сервері якого першими двома способами розміщена інформація клієнта, котру можуть там і не знайти.

Також має сенс згадати четвертий спосіб активної участі в роз­витку мережі Інтернет — власний Web-вузол, який, щоправда, знаходиться за межами фінансових можливостей більшості ко­ристувачів.

Вироблення стилю, дизайн і оформлення інформації у формі, прий­нятній для мережі Інтернет, може здійснюватися як самим корис­тувачем, так і провайдером, який, безсумнівно, має необхідний для цього досвід і ресурси. При розміщенні інформації в Інтернеті про­вайдер звичайно надає поштові послуги, послуги з доступу до елект­ронних телеконференцій, а також інші додаткові можливості.

Резюмуючи вищесказане, є підстави стверджувати, що ко­ристувач Інтернет може використовувати можливості мережі активно, публічно розміщуючи власну інформацію, чи пасивно, тільки одержуючи чужу інформацію, призначену для публіч­ного доступу.

При взаємодії з провайдером клієнт, крім організаційних і стра­тегічних питань, що стосуються своєї майбутньої лінії поводжен­ня в мережі, комунікаційних проблем, що відносяться до інфор­маційної потужності і технічної оснащеності провайдера, вирішує також і юридичні питання, зокрема, укладаючи договір із про­вайдером.

В даний час кожен провайдер Інтернет має мінімум один типовий договір, за яким він працює з клієнтами. Можлива також класифі­кація клієнтів на фізичних осіб і організації, що відображається у деяких пунктах договору. Відображення у договорі поділу дій ко­ристувачів Інтернет на активні й пасивні наявне в дуже обмеженій кількості провайдерів, що в майбутньому, при виникненні спірних ситуацій, може спричинити певні незручності як для самих провай­дерів, так і для їхніх клієнтів. Звичайно, до договору додається рег­ламент провайдера, що розкриває основні поняття і дає більш ши­рокий опис послуг і умов взаємодії сторін.

Коротко перелічимо деякі важливі моменти, на які варто звер тати увагу при вирішенні питань взаємодії між провайдером і ко ристувачем Інтернет, у сфері договірного права.

В типових договорах зазвичай розкриваються питання оплати строку дії договору, обов'язків сторін, відповідальності, що не і жорстко анонсованими умовами з боку провайдера, а можуть змі­нюватися за згодою сторін.

Варто також усвідомити динаміку процесу взаємодії корис­тувача мережі з послугами провайдера. Клієнт, як правило, здійс­нює доступ до мережі опосередковано, через ресурси свого Web-вузла, але при цьому він повинен розуміти, що відповідальність за будь-які дії, що порушують вітчизняне і міжнародне законо­давство і завдають шкоду третім особам, нестиме саме він, а не провайдер. І провайдер не відповідає перед клієнтом за шкоду, якої той зазнав від використання його послуг, якщо інше зви­чайно не зазначене в договорі.

З іншого боку, провайдер повинен забезпечити своєчасний та якісний доступ до Інтернет відповідно до договору, забезпечити конфіденційність роботи свого клієнта. Питання своєчасності та якості роботи є непростим. Випадки технічних неполадок в устат­куванні провайдера можуть не відбитися на клієнті, а можуть і призвести, наприклад, до неотримання важливої інформації.

Необхідно також звернути увагу на можливість призупинення доступу до мережі з боку провайдера, причини чого повинні бути чітко перераховані, і на можливість клієнта припиняти публічний доступ до своєї інформації у випадку активного використання ме­режі.

При активному використанні мережі, розміщенні інформації в мережі Інтернет особливу актуальність отримує питання інтелек­туальної власності на той продукт, що виходить у результаті роз­міщення інформації клієнта — публікації в Інтернет.

8.4. Проблема відповідальності інформаційних провайдерів

Все інформаційне наповнення і використання мережі Інтер­нет в комерційних і некомерційних цілях здійснюється за допо­могою послуг організацій, що забезпечують доступ до мережі Ін­тернет, розміщення і передачу інформації в Мережі.

У загальному випадку, інформаційні суспільні відносини, що складаються в процесі використання мережі Інтернет, вигляда­ють так:

Користувач — Провайдері — Інформаційний ресурс — Провайдер2 — Власник ресурсу.

Зазначена багатомірність інформаційних відносин визначає наявність спеціального інституту відповідальності інформацій­них провайдерів. їх називають по-різному: ISP, ASP, власники служб інформаційних оголошень (від дошок оголошень до Інтер-нет-аукціонів), у європейському законодавстві використовується термін ((intermediary service providers», в американській прак­тиці — on-line service provider, provider of access, provider of the informational content.

У наших законопроектах вживають термін «інформаційний по­середник» . Наприклад, визначаючи його як «особу, що від імені ін­шої особи відправляє, одержує чи зберігає електронні документи, чи надає інші послуги у відношенні даних документів».

Реально дії інформаційних провайдерів з надання послуг мають наступні властивості. Провайдер не ініціює інформаційне відношен­ня, не вибирає зміст переданої інформації та її одержувача, не впли­ває на зміст інформації і зберігає її тільки в межах часу, обумовле­ного технічними стандартами і протоколами для нестатків передачі інформації. Відповідальність провайдерів базується на тому, що во­ни мають організаційно-технічну можливість у будь-який момент впливати на інформаційні суспільні відносини своїх користувачів. Форма вцливу може бути досить різноманітною: від блокування ін­формаційного обміну до інформування третіх осіб про зміст переданої інформації.

У якому випадку провайдер — власник інформаційного ресурсу та інформаційної системи несе відповідальність за дії осіб, що ско­ристалися зазначеними ресурсами і системами? На цей рахунок існують три основні підходи: провайдер несе відповідальність за всі дії користувачів, не за­лежно від наявності в нього, як у суб'єкта права, знання про вчинені дії,

• провайдер не несе відповідальності за користувачів у тому ви­падку, якщо виконує визначені умови, пов'язані з характером надання послуг і взаємодією із суб'єктами інформаційного об­міну й особами, чиї права порушуються діями користувачів,

• провайдер не відповідає за дії користувачів.

Законодавство різних країн пропонує рішення проблеми від­повідальності провайдерів згідно з трьома приведеними схемами. Якщо, наприклад, у Китаї та країнах Близького Сходу прийня­тий перший підхід, то в Європі дотримуються другого підходу: найбільш детальне рішення проблеми відповідальності розкрите в європейській директиві з електронної комерції Directive on electronic соттегсе», Council of European Union, Brussels, 28 February 2000, розділ 4, статті 12-15). Директива встановлює, ще провайдер не несе відповідальності за передану інформацію у ви­падку, якщо він не ініціює її передачу, не вибирає одержувача інформації і не впливає на цілісність переданої інформації. При цьому допускається тимчасове збереження переданої інформації для здійснення необхідних технічних дій з передачі інформації. Також деталізуються умови кешування і затверджується, зок­рема, що провайдер не несе відповідальності за дії користувачів при наданні послуг хостингу, якщо не був обізнаний про їхню протизаконну діяльність і після одержання інформації припинив розміщення чи доступ до інформації користувачів.

У даний момент у ряді країн світу прийняті предметні закони, що стосуються інституту відповідальності провайдерів. Так, у шведському законі, що регулює відповідальність власників дошок оголошень (Act (1998:112) on Responsibility for Electronic Bul­letin Boards) встановлюється, що вони зобов'язані видаляти по­відомлення третіх осіб у тому випадку, якщо інформація, що міс­титься в них, порушує ряд норм кримінального законодавства і цивільного законодавства (у частині авторського права). Схожа на європейську, але менш детальна схема відповідальності при порушенні авторських прав визначена в американському Digital Millennium Copyright Act (DMCA) , прийнятому в 1998 році.

Резюмуючи вищесказане можна стверджувати, що проблема відповідальності провайдерів — це актуальне питання державної політики з використання мережі Інтернет. У залежності від того, як буде визначена і регламентована роль провайдерів в інформа­ційних суспільних відносинах у мережі Інтернет, по-різному буде розвиватися і мережа Інтернет.

Тому необхідний законодавчий розв'язок проблеми відповідаль­ності інформаційних провайдерів. Пропоновані в даний момент норми стосуються тільки обміну інформаційними повідомленнями і не торкаються усіх видів мережних інформаційних послуг:



  • інформаційний провайдер не несе відповідальності за дії осіб, що використовують його послуги і порушила звичаї ділового обороту в сфері використання мережі Інтернет, якщо інше не передбачено законом чи договором;

  • інформаційний провайдер несе відповідальність за модифіка­цію і затримку передачі інформації, якщо інше не передба­чено законом чи договором;

  • інформаційний провайдер несе відповідальність за неповне чи недостовірне ознайомлення користувачів мережі Інтернет про умови використання та істотних особливостей функціо­нування його інформаційних ресурсів.

Є доцільним, щоб самі інформаційні провайдери звернули ува­гу на детальні обмежувальні (з вичерпним переліком можливос­тей) описи власних послуг по використанню інформаційних ре­сурсів і систем. Крім цього, при взаємодії з клієнтами провайдери з метою сумлінного опису своїх послуг повинні пропонувати ко­ристувачам схеми регулювання питань, що стосуються конфіден­ційності дій користувачів, часу й умов збереження проміжної (службової) інформації, умов доступу до лог-файлів і механізмів забезпечення доказів при суперечках провайдера і користувача з третіми особами.

8.5. Захист сайтів в Інтернет

Захист об'єктів інтелектуальної власності, створених при розробці сайта

Створення будь-якого сайта пов'язане з розробкою нового інте­лектуального продукту. І його творці звичайно хочуть захистити свої права на цей продукт. На жаль не завжди вони знають, що можна і потрібно захищати у своїх сайтах. Поняття «сайт» не вичерпує всіх інтернет-продуктів і тут використано більше для простоти і наочності.

Кілька слів про те, для чого починаються заходи для захисту сво їх сайтів. Це не так однозначно як здається і має кілька причин.

Перша причина — одержання конкурентних переваг у порівняй ні з іншими розроблювачами за рахунок одержання можливості за­бороняти їм використовувати ваші ідеї, рішення у своїх сайтах. Одержання авторських і патентних прав — це, напевно, єдина монополія, що відкрито і в усьому світі заохочується державою.

Друга причина — можливість одержання додаткових доходіе за рахунок продажу (поступки, надання) своїх прав третім особам.

Третя причина — це можливість задоволення своїх особистих авторських інтересів та амбіцій, тобто те, що пов'язано, у першу чергу, з особистими немайновими правами автора.

Четверта причина — це можливість захистити себе від несум­лінної конкуренції чи просто випадкового використання у своїй діяльності третьою особою якихось елементів, що асоціюються з вашою компанією. Сюди ж варто віднести і випадки, коли необ­хідно захистити себе від спроб відвертого шантажу, коли хто-не-будь намагається продати вам ваш же товарний знак чи інший об'єкт, який він зареєстрував після того, як довідався про вашу компанію чи проект. Слід зазначити, що останній випадок є най­більш складним з погляду доказу своїх прав.

Крім того, існують інші причини, пов'язані більше із зовніш­нім проявом, ніж із самим об'єктом охорони. Так, наприклад, наявність патентів чи інших документів, що підтверджують ваші виключні права на об'єкти інтелектуальної власності, як правило, призводить до збільшення ціни вашого продукту в 1,5-2 рази у порівнянні з «безпатентним». У ряді випадків охоронний доку­мент є корисним з погляду використання податкових пільг чи побудови ефективних фінансових схем у цілому.

У представленій нижче таблиці в стислому виді проведено ана­ліз можливих форм правової охорони об'єктів, що складають сайт.

Об'єкт

Можливі форми правової охорони

Необхідність захисту

Необхідні дії по захисту




1

п

3

4




Доменне ім'я

Товарний знак

Вкрай необхідно в будь-якому випадку

Охорона виникає в результаті реєстрації




1

2

3

4

Дизайн сайта

Промисловий зразок

Доцільно у випадку оригінальності сайта і необхідності збереження його унікальності

Охорона виникає в результаті реєстрації

Нормами

авторського права



Охорона виникає автоматично

Доцільно спеціаль­но підготувати документи, що підтверджують ваші права і пріоритет

Дизайн

окремих


елементів

Товарний знак чи промисловий зразок

Доцільно. Форма вибирається в залежності від виду елемента і його використання

Охорона виникає в результаті реєстрації

Шрифт

Промисловий зразок

Необхідно у випадку його оригінальності

Охорона виникає в результаті реєстрації

Системні і

програмні

рішення по

взаємодії

окремих

елементів



Винахід чи корисна модель

Доцільно у випадку оригінальності технічних ідей, реалізованих у програмному забезпеченні

Охорона виникає в результаті реєстрації

Нормами

авторського права



Охорона виникає автоматично, але тільки у відношенні форми представ­лення. Ідея не охороняється

Необхідно мати або спеціально підготувати доку­менти, що підтер-джують ваші права і пріоритет

Окремі

блоки


програми,

що можуть

виступати

як окремі

елементи


Як ноу-хау

Доцільно у випадку зацікавленості кон­курентів у їхньому використанні

Встановлення режиму обмеженого доступу

Нормами

авторського права



Охорона виникає автоматично

Необхідно мати або спеціально підготу­вати документи, що підтверджують ваші права і пріоритет

Бази даних

Винахід чи корисна модель

Доцільно у випадку оригінальності

Охорона виникає в результаті

1

2

3

4










технічних ідей, реалізованих у програмному забезпеченні

реєстрації




Як ноу-хау

Необхідна в разі можливої зацікавленості конкурентів у використанні бази

Встановлення режиму обмеженого доступу




Нормами

авторського права



Охорона виникає автоматично

Необхідно мати або спеціально підготу­вати документи, що підтверджують ваші права і пріоритет




Музичний супровід

Товарний знак

Доцільно у випадку оригінальності і передбачуваного тривалого використання

Охорона виникає в результаті реєстрації




Нормами

авторського права



Охорона виникає автоматично

Необхідно мати або спеціально підготу­вати документи, що підтверджують ваші права і пріоритет.




Статті, огляди, реферати і т.ін.

(контент)



Нормами

авторського права



Охорона виникає автоматично

У зв'язку з постій­ним відновленням необхідний механізм (система) фіксації ваших прав і пріоритету (депонування і т.ін.)




Відеоряд, мультиплі­кація

Товарний знак

Необхідно у відношенні персонажів, якщо вони спеціально розроблялися в оригінальні

Охорона виникає в результаті реєстрації




Нормами

авторського права



Охорона виникає автоматично

Необхідно мати або спеціально підготу­вати документи, що підтверджують ваші




1

2

3

4













права і пріоритет, особливо якщо дру­гі форми охорони не використовуються



1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   35


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка