Інтелектуальна власність



Скачати 13.64 Mb.
Сторінка14/35
Дата конвертації16.04.2016
Розмір13.64 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   35

В результаті широкої дискусії були висловлені різні точки зору з цього приводу. Перша — породжена умовами, в яких автор визна­чається товароволодільцем, який відчужує за гроші свій твір, а пра­во власності проголошується «природним правом людини». Друга базується на тому, що не заперечуючи практичної необхідності та­ких підходів, підкреслює, що навіть коли ми говоримо про ринкові відносини, немає достатніх обставин для спроб підкреслити абсо­лютний характер даних прав на нематеріальні об'єкти розумової пра­ці, ототожнюючи їх з правом приватної власності на речі.

Однак, як вже підкреслювалось, найбільш прийнятною є пози­ція, яка стверджує, що результати творчої праці, які охороняються правом, мають свою специфіку і не можуть безпосередньо кваліфі­куватися як звичайні об'єкти права власності, як це відбувається у випадку аналогічного права на тілесні продукти людської діяльності або природні об'єкти.



7.3. Правовий статус учасників у сфері інформаційних відносин

1. Автор програм, баз даних та інформаційних систем

Більшість цивілістів виходять з розуміння автора як особи, твор­чою працею якої створюються твори. За законом носіями авторських прав в більшості країн Європи, США та Японії, перш за все, є гро-мадяни-автори творів.

З цього витікає, що першою категорією суб'єктів в процесі ство­рення програм, баз даних та інформаційних систем є їх творці, що € авторами результату такої творчої праці. Необхідно у зв'язку з цил вказати на те, що автори поняття «автор твору» і «суб'єкт авторсь кого права» не визнають тотожними як за значенням, так і за зміс­том. Це означає, що суб'єктом творчої діяльності може бути тільки людина або група (колектив) людей за умови їх персонального твор­чого внеску, а суб'єктами авторських відносин можуть бути як автор твору, так і інші фізичні та юридичні особи, для яких право може виникати в силу закону, договору або спадкування.

На визнання творця суб'єктом авторського права не впливає йо­го вік. Автори віком від 15 до 18 років здійснюють свої авторські права самостійно, а за недієздатних авторські права здійснюють від їх іме­ні батьки, усиновителі або опікуни. Це означає що теоретично ство­рити нову інформаційну систему може один автор, навіть малолітній, тобто дієздатність суб'єктів цих відносин може бути дещо більшою за загальну.

Але практично важко уявити, щоб таке складне явище як інфор­маційна система стало результатом творчості дитини, або зусиль од­ного автора.

Важливим положенням є те, що громадянин є суб'єктом автор­ського права з моменту створення твору.

Для визнання особи суб'єктом авторського права у сфері інформа­ційних відносин непотрібна будь-яка реєстрація твору. На визнання творця суб'єктом авторського права не впливає й те, що твір створено ним в порядку виконання службового завдання. У цьому випадку мо­же бути встановлений інший порядок використання твору й обмежені права автора на винагороду.

2. Роль роботодавця у сфері створення та використання програму баз даних та інформаційних систем

Свого часу союзне законодавство про інтелектуальну діяльність суттєво підняло роль роботодавця, який надав творцеві (або твор­цям) роботу, як суб'єкта права на результат творчої праці. Якщо твір виконувався в порядку службового завдання, авторське право належало громадянину — його творцеві. Організації в даному ви­падку не належало будь-яких правочинностей. Однак вона могла використати твір, і порядок такого використання встановлювався законодавством СРСР і постановами Ради Міністрів союзних рес­публік. Створення цих творів у більшості випадків вважалося опла­ченим за рахунок платні, яку автор отримував за місцем роботи. В деяких випадках припускалась виплата гонорару крім заробітної плати.

Сьогодні ситуація змінюється. Законодавство у сфері авторських прав, стаття 446 Проекту цивільного кодексу України передбачають наступне: права на об'єкт права інтелектуальної власності повинен мати її творець — автор. І тільки він може змінити це за своїм ба­жанням, уклавши відповідний договір.

3. Суб'єкти авторського права творці програм, баз даних та інформаційних систем

Суб'єктом авторського права — творцями програм, баз даних та інформаційних систем може бути як громадянин України, так й іно­земець. За громадянами України авторське право визнається неза­лежно від того, з'явився їх твір вперше на території України чи за кордоном.

Вочевидь, слід вести розмову про можливість охорони інформа­ційних систем на території України у випадках, якщо ці твори впер­ше вийшли в світ на території України або не випущені в світ, але знаходяться на території України в будь-якій об'єктивній формі і якщо вони охороняються відповідно двосторонніх угод, так само, як передбачено для програм і баз даних. Подібні угоди слід укласти між Україною та іншими країнами. Інформаційні системи авторів цих країн повинні охоронятися в Україні в межах встановлених термінів охорони незалежно від часу та місця їх появи, а використовуватися повинні тільки за згодою авторів або їх правонаступників.

4. Суб'єкти винахідницького права у сфері інформаційних відносин

Якщо при створенні інформаційної системи з'являються елемен­ти технічної творчості, про що йшлося у попередній главі, то мож­ливо говорити про суб'єктів винахідницького права. Не зупиняю­чись детально на питанні, яке вважається лише перспективним для вирішення, треба наголосити, що суб'єктами винахідницького пра­ва можуть бути їх автори, а також інші суб'єкти цивільного права в силу закону чи договору. їх склад аналогічний з тим, який зустрі­чається в авторському праві.

Особа стає суб'єктом права на програми, бази даних та інфор­маційні системи як автор, як правило, за умови:


  • творчого технічного рішення;

  • кваліфікації цього рішення у встановленому порядку з боку дер­жави у формі видачі авторського свідоцтва, патенту на винахід.

Особа, яка створила інформаційну систему, не може бути суб'єк­том названого права до відповідного визнання з боку компетентного органу.

Це, одначе, не заважає вважати його автором відповідної ідеї, яка отримала зовнішнє вираження в описі і без визнання прав. Але по­дібне авторство ще не надає авторові всіх прав. Тільки винахідники, які отримали авторське свідоцтво, мають право на винагороду. А інші права і пільги, передбачені Законом про винахідництво, також належать лише авторам, які отримали зазначені документи. Склад­ність охорони винахідницьким правом є основною вадою для засто­сування її до об'єктів інформаційних відносин, які потребують такої охорони відразу після їх появи. Тому ведеться розмова про суб'єктів винахідницького права лише у плані перспективного вирішення пи­тання про створення ефективного механізму охорони інформацій­них систем як за допомогою методів авторського, так і винахідниць­кого прав.

5. Створення програм, баз даних та інформаційних систем у співавторстві

Тепер проаналізуємо більш реальний і поширений випадок, коли програму, базу даних, інформаційну систему створено не одним авто­ром, а спільною творчою працею кількох співавторів. Тоді склада­ються відносини співавторства, що є характерним і для авторського і для винахідницького прав. Але це повинно стати не наданням прос­тої технічної допомоги, а справді співпрацею творчого характеру. Такі відносини між повноправними авторами, безперечно, краще попередньо закріпити в угоді між ними, передбачаючи при цьому рівність прав всіх співавторів.

Це більше відповідає створенню такого об'єкту, як інформаційна система, однак угоду про участь тієї чи іншої особи в роботі над тво­ром можна укласти на будь-якому етапі творчого процесу, в тому числі й після завершення роботи, коли виникає необхідність внести до твору зміни творчого характеру.

Сумісна творча праця по створенню колективного твору за за­гальним правилом ґрунтується на попередній угоді співавторів. Але у ряді випадків відносини співавторства можуть виникнути й за від­сутності такої згоди. Так, співавторство може бути встановленим в судовому порядку, якщо і не було попередньої угоди.

У випадку створення серйозних розробок для державних потреб інформатизації доцільним буде виникнення відносин співавторства в результаті сумісної праці творчої групи, спеціально сформованої для розробки наукової проблеми.

Згідно з законодавством співавтори — це особи, які творчо прий­мали участь у створенні твору. Таким чином, під твором, створеним у співавторстві, слід розуміти твір, створений у співпраці двох або більше авторів, при якому вклад кожного автора є невід'ємним від вкладу іншого автора або авторів. У таких випадках твір охороня­ється в особі всіх його творців. У результаті сумісної творчої діяль­ності створюється інформаційна система, яка характеризується єд­ністю форми і змісту, або необхідним внутрішнім зв'язком двох або більше форм, обумовленим єдиним змістом (інформаційні ресурси та програмне забезпечення). Співавторство, як відомо, має місце як у випадку, коли твір є одним нерозривним цілим, так і в тому випад­ку, коли твір складається з частин, кожна з яких має самостійне зна­чення. В першому випадку має місце нероздільне співавторство, у другому — роздільне. Останній більш притаманний інформаційній системі як об'єкту авторського права.

Особи, які визнаються співавторами, сумісно реалізують право на твір.

Особи, які надавали технічну допомогу, не визнаються співавто­рами. Зрозуміло, що як і раніше, при використанні ЕОМ для роботи інформаційної системи, а тим більше для такої, що працює в єдиній мережі (районній, міжрайонній, регіональній), необхідні спеціаліс­ти для інформаційного аналізу матеріалу і запитів, механічного або традиційного відтворення їх змісту, для підтримки технічної пра­цездатності системи. Це означає, що крім творчих осіб, авторів та­ких проектів, створення сучасної інформаційної системи неможливо уявити собі без інженерів, операторів та іншого технічного персо­налу, який допомагає автору. Тому якість створеної інформаційної системи буде залежати від кваліфікації спеціалістів, їх оператив­ності й доброчинності.

Протилежні твердження базуються на занадто високій оцінці мож­ливостей технічних засобів і нехтуванні незалежною роллю спеціа­лістів, які беруть участь у створенні та експлуатації інформаційних систем. Але висока оцінка діяльності таких спеціалістів не є підста­вою для її ототожнення з творчою працею автора.

Не має творчого характеру і не вважається творчістю запозичен­ня, перенесення і використання чужого, навіть позитивного досвіду або використання за ліцензією. З цього приводу також можна зро­бити певний висновок: творчий характер діяльності означає перед­усім певну індивідуальність, тобто те, що відрізняє цю діяльність від інших видів діяльності.

Слід зазначити, що для заповнення бази знань, складання прог­рами потрібен також спеціаліст, який вміє узагальнити знання екс­перта і перевести їх на доступну ЕОМ мову — когнітолог. У цьому випадку висловлюється думка про те, що необхідне визнання су­місної однакової творчої праці двох повноправних суб'єктів, і тому обидва вони повинні розглядатись як співавтори колективного тво­ру, що охороняється авторським правом. Відносини між співавто­рами слід визначити у договорі (домовленісті, угоді) і встановити порядок розподілу винагороди між співавторами за створення екс­пертної системи, порядок і способи визначення її назви як за автор­ський твір. Автори висловлюють думку, про те, що й експерту і ког-нітологу має належати весь комплекс прав на створену експертну систему.

Від співавторства слід відрізняти співпрацю. Наприклад, об'єд­нання творів різних авторів і в той самий час новий твір як резуль­тат творчої роботи з добору і систематизації матеріалу як єдиного твору. У цій творчій роботі окремі автори не беруть участі, і по від­ношенню до такого твору вони є лише співробітниками, а авторське право на єдиний твір належить відповідній організації.



6. Інші суб'єкти права на програму, бази даних та інформаційні системи

У теорії права поняття «суб'єкт права», пов'язане з творчою діяль­ністю (зі створенням програми, бази даних, інформаційної системи) — стосується як автора, так і його правонаступників — будь-яких фі­зичних чи юридичних осіб, яким автор передав своє суб'єктивне майнове право на результат своєї творчої праці. Такими правона­ступниками можуть виступати, наприклад, громадяни — спадко­ємці автора, юридичні особи або держава.

При цьому необхідно пам'ятати, що суб'єктами зазначених прав можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи, до яких суб'єк­тивні права авторів перейшли за договором, за заповітом, чи за зако­ном. Саме в цьому випадку авторське право автора називають пер­винним, а авторське право правонаступників — похідним.

Слід звернути увагу, що до спадкоємців переходить не весь обсяг авторських правомочностей, а лише право на опублікування, від­творення і поширення твору, а також право на винагороду за вико­ристання твору іншими особами в межах, встановлених законом. Автор може в заповіті вказати на конкретну особу, на яку він по­кладає охорону недоторканності творів після його смерті. Ця особа здійснює повноваження охорони довічно. Якщо таке розпоряджен­ня автором не зроблено, то правомочність охорони недоторканності твору виникає у спадкоємця одночасно з переходом до нього прав спадкування. Якщо ж спадкоємців немає або авторське право при­пинилося, то охорону здійснюють державні організації, на які зако­ном покладена охорона авторських прав.

За життя автора суб'єктами похідного авторського права на ін­формаційні системи слід визнати організації. Похідне авторське пра­во організацій виникає лише на підставі авторського договору, пре що йшлося вище, крім випадків, зазначених в законі.

Якщо автор укладає з організацією договір, у неї виникають не тільки обов'язки перед автором, але і права, наприклад, право ви­магати від автора своєчасної передачі твору для використання: про­тягом строку дії авторського договору не передавати твір іншим ор­ганізаціям.



7. Позначення авторських прав на програми, бази даних та інформаційні системи

З метою охорони твору в усіх країнах — учасницях Всесвітньої конвенції про авторське право 1952 року організація наділена правом ставити на виданих творах особливий знак (©), наявність якого озна­чає, що без дозволу першовидавця ніхто не має права перевидавати твір. Таким правом слід користуватися і для позначення такого твору як інформаційна система. В законі можуть бути встановлені права організації на використання творів, створених в порядку виконання службових завдань.



8. Юридичні особи як суб'єкти авторського права у сфері інформаційних відносин

Не можна не відмітити, що носіями авторського права при ство­ренні програм, баз даних, інформаційних систем можуть бути юри­дичні особи. Однак юридичні особи, враховуючи їх спеціальну право­здатність, визнаються суб'єктами авторського права не на загальних підставах, а лише у випадках, встановлених законодавством.

Можна передбачити, що авторське право на інформаційну сис­тему буде належати відповідним організаціям, які здійснюють робо­ти з формування випуску в світ цих творів, як збірник, який є об'єд­нанням творів різних авторів за відповідною системою (принципом). Автори творів, включених в такі видання, не отримують авторських прав на інформаційну систему в цілому, а організація не набуває ав­торського права на твори цих авторів. В усіх вказаних випадках авторське право, яке належить організації, виникає на самостійний об'єкт як результат її творчої діяльності. При цьому юридична особа не привласнює чиє-небудь авторське право. Ці твори є результатом творчої діяльності організації як відповідним чином організованого колективу людей, тому що він виконав творчу роботу, необхідну для об'єднання самостійних творів окремих авторів в цілісний твір. Тому й авторське право на нього визнається за юридичною особою.

Сучасний період розвитку інформаційних систем характеризу­ється необхідністю комплексного підходу до вирішення проблем охорони даного об'єкту авторським правом і правом промислової власності.

З урахуванням цієї особливості закономірно виникає потреба роз­глянути в схематичному вигляді суб'єктний склад відносин, які є результатом творчої діяльності по розробці інформаційних систем.

Перш за все, обидва правові інститути регулюють відносини, які складаються у зв'язку з творчою діяльністю людей, тому і в автор­ському праві і в патентному законодавстві підкреслюється, що твор­цем може бути тільки людина, тобто суб'єктом творчої діяльності в сфері створення інформаційних систем може бути тільки людина або група (колектив) людей, а не організації (юридичні особи). Проте суб'єктами авторських відносин і відносин промислової власності (прав і обов'язків) можуть бути як громадяни, так і юридичні особи.

Спільним є те, що надання будь-якої технічної допомоги автору інформаційної системи чи винахіднику не має творчого характеру і не відповідає поняттю «творчість», тому така допомога не може вва­жатися за творче співавторство, а запозичення, перенесення і вико­ристання чужого досвіду не вважаються за творчість.

Однаковими виявляються підходи обох інститутів у питаннях захисту авторських прав громадян України на території іноземних держав, визначення дієздатності суб'єктів творчого процесу, мож­ливість держави бути суб'єктом зазначених прав.

Але при вирішенні питання про доцільність застосування норм права промислової власності до відносин у сфері створення і викорис­тання інформаційних систем не слід забувати й про значні відмінності цих інститутів, про які йшлося при дослідженні інформаційних сис­тем як об'єкта цивільно-правового регулювання. Значна кількість відмінностей знаходиться у сфері прав і обов'язків суб'єктів цих відносин, у процедурі оформлення прав на винаходи, яка докорінно відрізняється від авторсько-правової, а не в самому суб'єктному складі.

9. Держава як суб'єкт авторських прав у сфері створення і використання програм, баз даних та інформаційних систем

Слід зазначити, що держава може стати суб'єктом зазначених прав на програми, бази даних, інформаційні системи у чітко визна­чених законом випадках.

Держава є суб'єктом первісного права у випадку примусового ви­купу авторського права у автора та його спадкоємців. Такий викуп припускається у випадку суспільного інтересу до використання тво­ру, його охорони, що не забезпечує чи не може забезпечити сам автор (автори) або його спадкоємці. Для викупу в кожному випадку прий­мається постанова Уряду.

Особливе право держава набуває на авторські твори, які прого­лошено її здобутком.

Це право не може бути віднесено до первісних, оскільки твір не тільки створений заздалегідь до оголошення його здобутком держа­ви (інакше воно могло бути тільки викупленим у автора чи його спад­коємців), але й термін дії авторського права по відношенню до нього закінчився. Це право не може бути віднесеним і до похідного права, оскільки тут немає ніякого правонаступництва. Зміст проголошен­ня твору здобутком держави полягає в тому, що цим підкреслюється віднесення твору до переліку видатних, епохальних творів людсь­кого генію. Органи держави забезпечують особливу охорону їх недо­торканності, видання та відтворення.

Держава може визначати долю доходів, що отримуються від його використання.



10. Користувач (або споживач) інформації як учасник відносин у сфері використання інформаційних систем

Не слід забувати, що сьогодні йдеться про те, що інформаційна система є не тільки продуктом інтелектуальної діяльності, але й про­дуктом матеріального виробництва і може безпосередньо викорис­товуватись в процесі ринкових відносин. У попередньому розділі вже висловлювалася пропозиція щодо об'єднання всіх положень, які характеризують цей бік проблеми в єдиний закон, визначивши су­б'єктний склад відносин власності, володіння і користування у сфері використання інформаційних систем.

Особливе місце серед учасників відносин у сфері використання інформаційних систем слід відвести користувачу (або споживачу) інформації, який звертається до інформаційної системи чи до посе­редника з метою отримання необхідної йому інформації і користу­ється нею, а також користувачу інформаційною системою, технології та засобів її забезпечення.

Користувачами інформаційної системи, технології і засобів їх за­безпечення можуть виступати фізичні, юридичні особи і держава.

Користувачем інформаційної системи сьогодні виступає і держав­не підприємство, що здійснює право користування як елемент права повного господарського відання, і державна установа через опера­тивне право управління.

На підставі вище викладеного можна зробити певні висновки.



  1. В умовах розвитку ринкових відносин в Україні з'явилася і продовжує розвиватися тенденція відокремлення інформацій­них суспільних відносин, які на теперішньому етапі потре­бують детального правового регулювання.

  2. Суб'єкти авторського права у сфері використання програм, баз даних, інформаційних систем розрізняються як суб'єкти пер­вісного і похідного прав. До перших відносяться автори і спів­автори, причому співавторство є більш характерним при ство­ренні інформаційних систем і повинно ґрунтуватись на угоді між співавторами; до других — ті, хто отримує право на твір за волевиявленням авторів.

  1. Охорона інформаційних систем авторським правом потребує розробити спеціальний закон, в якому слід врегулювати всі питання, пов'язані з суб'єктами авторського права на інфор­маційні системи, їх правами та обов'язками.

  2. Програми, бази даних, інформаційна система як продукти ма­теріального виробництва можуть безпосередньо використову­ватися у процесі ринкових відносин. Всі положення, які ха­рактеризують цей бік проблеми слід об'єднати в єдиний закон, визначивши суб'єктний склад відносин власності, володіння і користування у сфері використання інформаційних систем без урахування відносин, які повинні регулюватися Законом України «Про авторське право і суміжні права».
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   35


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка