Інтелектуальна власність



Скачати 13.64 Mb.
Сторінка12/35
Дата конвертації16.04.2016
Розмір13.64 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   35

де еҐ at — відповідно надходження і виплати на момент часу t; q1 коефіцієнт дисконтування на момент часу £=(1+£)"'; і — відсоткова ставка.

Індекси А і В позначають два різних інноваційних проекти. Внутрішня відсоткова ставка г визначає нульове значення NVP:





Т


(6.27)


Відомо, що точне значення внутрішньой відсоткової ставки може бути обчислене в обмежених випадках (наприклад, якщо інтервал, що аналізується, містить у собі тільки один або два періоди). Воче­видь, що при часі розгляду в два періоди необхідно розв'язати квад­ратне рівняння, при часі розгляду в три періоди — кубічне тощо.

Звичайно для визначення внутрішньої відсоткової ставки вико­ристовують методи наближеного обчислення, до яких відноситься метод інтер(екстра)поляції. Відповідно до цього методу спочатку ви­значається значення для заданої відсоткової ставки. Якщо ця вели­чина позитивна (або негативна), то вибирається більш висока (або менш висока) ставка, для якої також визначається чиста поточна вартість. Обрані значення відсоткових ставок з відповідними їх зна­


, Вартість капіталу







Відсоткова ставка

ченнями використовуються для приблизного розрахунку шуканого значення внутрішньої відсоткової ставки. Далі, якщо один із по­казників позитивний, а інший — негативний, проводять операцію інтерполяції, якщо ж обидва показники характеризуються тим са­мим знаком — операцію екстраполяції. Співвідношення, за яким можуть бути зроблені як інтерполяція, так і екстарполяція, виво­диться на підставі графіка (рис 6.3)

Рис 6.3. Визначення внутрішньої відсоткової ставки методом інтерполяції: г — внутрішня відсоткова ставка: г* — відсоткова ставка, що наближається до внутрішньої відсоткової ставки: NVP — чиста поточна вартість для двох порівнюваних інвестицій.

Формула інтерполяції виводиться з подібності прямокутних три­кутників:

Наближаючи точку г до точки г, отримаємо:
. . NPV, . ч

= +NPVx-NPV2{h-'*]- (6-3°)

Розглянемо приклад визначення внутрішньої відсоткової ставки за даними двох інноваційних проектів.

Вихідні дані для визначення внутрішньої відсоткової ставки

Показник

Об'єкт

А

В

Виплати на придбання (інновацій), грн.

100 000

60 000

Термін експлуатації, періоди

5

4

Виручка від ліквідації виробництва наприкінці реалізації інновацій, грн:

5000

0

Отримання коштів від реалізації інновацій, грн., у період:







t=l

28 000

22 000

t=2

30 000

26 000

t=3

35 000

28 000

t=4

32 0003

28 000

t=5

30 000

-

Розрахункова відсоткова ставка,

8

8

Використовуючи для визначення чистої поточної вартості спів­відношення (6.26), знаходимо значення чистої поточної вартості для інноваційного проекту А:

NVP(A1) = -100000 + 5000 х 1,08~5 + 28000х 1,08і + + 30000 xl,08"2 + 35000 хі,083 + 32000х і,08~4 + + 30000xi,08"5 = 26771,59 грн.

За другу розрахункову відсоткову ставку візьмемо і2=18%, тоді NVP(A2^=—1619,51 грн. З метою підвищення точності визначення внутрішньої відсоткової ставки зменшимо розрив між значення­ми іхта і2і візьмемо значення відсоткової ставки рівним 17% , тоді NVP(A2/)= 740,69 грн.

Використовуючи для визначення внутрішньої відсоткової став­ки співвідношення (6.30) і маючи на увазі, що і1=0,17 і і2=0,18, одержуємо:

NPV,

або 17,31%,



NPV{ - NPV2

740,69


т т 0,17 + — (0,18-0.17).

т*т' 740,69-(-1619,51)

Внутрішня відсоткова ставка варіанта А=17,31% , що переви­щує розрахункову відсоткову ставку 8%, тому цей варіант вигідний. Вочевидь, провівши аналогічні розрахунки для варіанта В і вико­ристовуючи для інтерполяції розрахункові ставки 25% і 26% , а та­кож враховуючи на відповідні їм значення чистої поточної вартості, знаходимо, що значення внутрішньої відсоткової ставки становить 25,04% . Об'єкт інвестування В може розглядатися як абсолютно вигідний, але тому що внутрішня відсоткова ставка визначає нараху­вання відсотків на вкладений капітал, а в об'єкта В виплати на при­дбання інновації значно нижчі (а отже, і рентабельність більш ви­сока), то в порівнянні з об'єктом А об'єкт В вважається порівняно вигідним.

Сформульовано таке правило оцінки вигідності інвестиційних об'єктів: «Інвестиційний об'єкт А є відносно вигідним порівняно з об'єктом Б, якщо внутрішня відсоткова ставка інвестиції для ви­значення різниці вища за розрахункову ставку відсотка». Якщо внутрішня відсоткова ставка інвестиції для визначення різниці від'ємна або дорівнює нулю, то при всіх позитивних розрахункових ставках відсотка об'єкт В відносно вигідний. Внутрішня відсоткова ставка інвестиції для визначення різниці відповідає тій ставці від­сотка, при використанні якої як розрахункової ставки чисті поточні вартості обох об'єктів інвестування рівні. Така ставка відсотка rd завжди перевищує розрахункову ставку відсотка і, якщо NVP об'єк­та з більш високими витратами на придбання інновації також буде більш високою (рис. 6.3).

6.2. Оцінка ризику

Часто позиція ліцензіата визначається ризиком, пов'язаним з реалізацією об'єкта, який може бути визначений через можливі фі­нансові втрати. Такі втрати розраховуються, виходячи з імовірності настання несприятливих обставин у процесі реалізації об'єкта купівлі.

Купівля об'єкта інтелектуальної власності і його подальша реа­лізація завжди пов'язана з певним економічним ризиком. Теорія економічного ризику дає різні його визначення, але загалом ризик — це деяка імовірність настання тієї або іншої негативної події (або їх сукупності), що знижує рівень доходів від реалізації інновації. Принциповим є визначення чинників ризику під час купівлі даного об'єкта інтелектуальної власності. Так, під час реалізації винаходу, захищеного патентом, суттєвим чинником ризику може бути висока імовірність обходу патентної формули, що визначається, зокрема, насиченістю запатентованими винаходами (належними іншим влас­никам) відповідної рубрики патентного класифікатора, до якої нале­жить винахід, який купують за ліцензією.

Поряд з інвестиціями, здійснення яких пов'язано з тим або іншим ступенем ризику, відомі «безризикові» інвестиції, що характеризуються «нульовим» ризиком, дохід за яким гарантований. Одним з прик­ладів майже безризикової інвестиції є цінні папери, випущені дер­жавним казначейством. Однак це справедливо тільки для грошової ставки прибутку, тоді як інвестора часто цікавить реальна ставка доходу, на яку впливає рівень інфляції.

Є кілька методів визначення ступеня ризику при інвестуванні. Один з найпоширеніших — статистичний — ґрунтується на ана­лізі коливань значень досліджуваного показника на заданому від­різку часу. Імовірність негативного результату інвестування визна­чається при вирішенні статистичного завдання моделювання складних динамічних систем. Розглядається інвестиційний проект, відповідно до якого передбачається випуск одного виробу, що не обкладається податком на додану вартість. Валовий прибуток від продажу такого виробу для і-то кроку періоду експлуатації може бути описаний та­кою системою рівнянь:


SJi] = (1 + Крі ){(1 + K„)Fol[i] + V:[i] + Am[i]; (6.31)

M:[i]-zr[i] + Z

де Pva— валовий прибуток; P — вартість продажу; Ss— собівартість виробництва; V— обсяг виробництва; Крг— коефіцієнт інших ви­трат у собівартості; К — коефіцієнт відрахувань з фонду оплати пра­ці; М,— матерільні витрати; Ат— амортизаційні відрахування.

Припустимо, що для величин S (вартість одиниці готових виро­бів), Fot (фонд оплати праці), Zy (вартість ресурсів), Z (вартість си­ровини) попередньо визначені (у процесі обробки вихідних даних) функції g[k,i], що дають змогу обчислити значення цих параметрів за кроками розрахункового періоду і відповідні їм середні квадратич­ні відхилення СКВ[/у'7, а для загального обсягу випуску продукції — передбачувані значення Vt за кроками розрахункового періоду і СКВ. Для визначення поточних заначень в загальному вигляді записують таку систему рівнянь:

V[i] = Vt[i] + CKO[kJ]Kn[k];

S[i] - S0g[k + 1,/] + СКО[к + \9і]К„[к + 1];

ЇЛП - Fotog[k + 2,/] + СКО+ 2J]Kn[k + 2];

Z=[i] = Fmg[k + З,/] + СКО+ 3]К„[к + 3]; <6-32)

Z.[/] = Z^Fiog[k + 4,/] + (ЖО[£ + 4, і]К„[к + 4],

де S0, Foto, Zgo— відповідні показники на початку розрахункового періоду; Кп— випадкова величина, що характеризується нормаль­ним законом розподілу =1...Тр, де Тр— кількість змінюваних пара­метрів).

Запропонована схема розрахунку відрізняється від традиційної тим, шо власне розрахунок проводиться кілька десятків разів (реа­лізацій). Для кожної реалізації значення обсягу випуску, вартості одиниці готового виробу, фонду оплати праці, вартості ресурсів і сировини на і-му кроці розрахункового періоду змінюватимуть на деяке випадкове значення, що лежить в інтервалі +ЗСКВ ... -ЗСКВ. Передбачається, що значення всіх показників, які розглядаються, підкоряються нормальному закону розподілу. Однак, виходячи з конкретних умов, може бути використаний інший закон розподілу, встановлюваний за допомогою математичної статистики.

При рівноймовірному законі розподілу передбачуваного обсягу випуску готової продукції відповідне рівняння буде таким:

V\i} = V,[i] + (\ + K,[i})KXk}, (6.33)

де Кг[і] — коефіцієнт, що визначає значення інтервалу обсягу ви­пуску на і-му кроці; Kt[і] — випадкова величина, що підкоряється рівноймовірному закону розподілу в інтервалі +1...-1.

Використовуючи формули (6.31) і (6.32), для кожної реалізації визначають нові значення показника ефективності та прибутковості капітальних вкладень на придбання інтелектуального продукту. Після виконання чергового розрахунку для кожної реалізації зазна­чені значення реєструються, а по закінченні заданої кількості опера­цій проводять статистичну обробку одержаних даних. У результаті такої обробки одержують номінальні значення необхідних показ­ників та їх середні квадратичні відхилення. Необхідна кількість реалізацій продукції, у якій використано інтелектуальний продукт, уточнюється за такими ознаками: відповідність середнього значення критерію, визначеного в результаті статистичних досліджень; вели­чині, обчисленій за номінальними значеннями вихідних даних, і стій­кості значень СКВ, отриманих для декількох значень реалізації.

Якщо купівля інтелектуального продукту здійснюється за раху­нок кредиту, то в результаті розрахунків одержимо, що термін окуп­ності при реалізації зазначеного продукту становить 2,8 періодів, СКВ — 0,3 періоду, при терміні погашення кредиту — 4 періоди. Тоді імовірність того, що термін окупності інноваційного проекту перевищить термін погашення кредиту, визначається в такий спосіб:

а) обчислюється довірчий інтервал gt, що дорівнює різниці між
терміном погашення кредиту tk і терміном окупності пок:

8, =h -п,л =4-2,8 = 1,2, (6.34)

б) визначається відносний коефіцієнт середнього квадратичного


відхилення СКВ для обраного інтервалу:

x = gi/CKB = 1,2/0,3 -4, (6.35)

в) за таблицями, наведеними у довідниках з теорії імовірності,


визначається розмір інтеграла імовірності Фх (для нашого ви-
падку Фх = 0,986). Отже, тільки в 14 випадках із 1000 тер-
мін окупності може опинитися поза інтервалом +4 ... -4. При
нормальному законі розподілу вихід за межі інтервала рівно-
ймовірний, тому в наведеному прикладі імовірність одержання
від'ємного результату становитиме 14:2=7 випадків із 1000
або 0,007.

Аналогічно може бути визначена імовірність негативного резуль­тату за будь-яким показником, що характеризує привабливість того чи іншого інноваційного проекту. Для показників «внутрішня норма доходності» і «результат інвестицій» можуть бути визначені два значення імовірності:



  1. імовірність того, що значення перевірного дисконту не пере­вищить банківського відсотка за кредит;

  2. імовірність того, що перевірний дисконт матиме хоча б якісь значення, відмінні від нуля.

Методика оцінки інвестиційної привабливості проектів включає розроблення комплексу програмного забезпечення для апроксимації вихідних даних як за допомогою методу найменших квадратів для лінеаризованих функцій і степенів багаточленів, так і з використан­ням методів лінійного програмування для оптимізації складних ба-гатофакторних систем. Рівні імовірності ризику при інноваційному інвестуванні подані нижче.

Значення рівнів імовірності ризику



Рівень ризику

Довірчий інтервал

Ймовірність несприятливого результату

Низький

>2,35

<0.01

Середній

1,28...2.35

0.01...0,1

Високий

<1.28

>0.1

Але, статичний метод справедливий для довгострокових періо­дів часу. Екстраполяція і статистика виявлених закономірностей змін тих або інших параметрів на короткі проміжки часу (1-2 періоди) може привести до помилок.

В умовах дефіциту або відсутності необхідної інформації фахівці рекомендують використовувати метод експертної оцінки групою не­залежних експертів. Прогнозна оцінка, вироблена такою експерт­ною групою, як правило, суб'єктивна, що слід враховувати під час визначення ризиків. Такі оцінки в наступних процедурах врахову­ються з коефіцієнтом 0.5. Коефіцієнт правильності прогнозів визна­чається за допомогою співвідношення:



К = С +0.5KYM)-KH , (6.36)

де Кс — кількість правильних прогнозів; Куч — кількість умовно правильних прогнозів; Ки — кількість неправильних прогнозів.

Відповідно до статичних досліджень правильність експертних оцінок значно нижча, ніж 50 % . Основна причина неточності екс­пертних оцінок ризику прийняття інвестиційного рішення полягає у відсутності обліку системності явищ економічного життя. Однак, сучасні дослідження, зокрема у сфері «нечіткої» логіки, дають змогу істотно підвищити точність експертних оцінок ризику. Так, групою вчених розроблений «нечіткий калькулятор», за допомогою якого розраховуються як точні числа, так і нечіткі «розмиті» величини. Розроблено також універсальну експертну програму оцінки альтер­нативних рішень і проектів.

У методі оцінки ризику В. Шарлеяк базовий показник викорис­товується очікуваний прибуток, що виводиться із статичних даних про його рівень протягом заданого відрізку часу. Розмір очікуваного прибутку визначається відповідно до середньої галузевої норми до­ходності і тенденцій розвитку економіки. Методом В.Шарле можна користуватися в умовах стабільної економіки.

Вченими запропоновано також спосіб оцінки ризику в умовах дефіциту інформації про тенденції розвитку того чи іншого сектору ринку. Очікуваний прибуток зумовлений імовірнісним чинником на­стання визначеної фази економічного розвитку і відповідного їй рів­ня доходу.

Очікувана норма доходу:

т

х = цр»х„, (6.37)


де Рп — імовірність настання визначеної фази економічного розвит­ку; п — кількість виділених фаз економічного розвитку (становищ).

Нині економіка України переживає спад, що може бути охарак­теризований як середній між «глибоким» і «невеликим». У розрахун­ках ризиків можуть бути прийняті показники «невеликого спаду» — все залежить від галузі, в якій передбачається реалізувати іннова­ційний проект.



6.3. Метод аналізу чутливості

У науковій літературі про інвестиційні розрахунки в умовах не­визначеності для прийняття рішення рекомендуються такі методи: метод коректив, метод аналізу чутливості, метод аналізу ризику, ме­тод дерева рішення.

При використанні методу коректив деякі вихідні дані інвестицій­них розрахунків змінюють шляхом знижок або надбавок за ризик: підвищують розрахункову ставку, розмір поточних виплат тощо. Однак цей метод має суттєві недоліки, насамперед суб'єктивність при визначенні величин задаваних змін.

Аналіз чутливості застосований для різних моделей розрахунку інноваційних (інвестиційних) проектів, а аналіз ризику і метод де­рева рішень — при побудові спеціальних моделей.

Методом аналізу чутливості визначається:

ситуація 1 — зміна значень цільової функції (чистої поточної вар­тості, внутрішньої норми доходу тощо) при змінах однієї або кількох вихідних величин; ситуація 2 — значення однієї або декількох вихідних розрахун­кових величин (їхньої комбінації) при заданому найменш спри­ятливому значенні цільової функції. У загальному вигляді для проведення аналізу чутливості (як у ситуації 1, так і в ситуації 2) використовують елементи багатофак-торного аналізу. Існує формалізована математична модель взаємодії чинників, елементи якої використані нижче. У ситуації 2 вихідні величини характеризуються як критичні і визначають допустимі від­хилення значень вихідних величин від їхніх початкових значень (очі­куваних або найбільш імовірних), не змінюючи (або змінюючи з неве­ликим відхиленнями) значення абсолютної і відносної корисності.

Кількість і вид досліджуваних величин, а також досліджува­них відрізків часу для обчислень залежать від цільової функції. При визначенні чистої поточної вартості інноваційного проекту, що переслідує мету в результаті реалізації інновації розширити вироб ництво або забезпечити випуск нового продукту, розглядають так вихідні величини:



  • витрати на купівлю об'єкта інтелектуальної власності;

  • обсяг збуту продукції за ліцензією, продажну ціну виробу;

  • залишкову вартість устаткування;

  • термін експлуатації;

  • виплати, що залежать і не залежать від обсягів виробництва;

  • розрахункову відсоткову ставку.

Аналіз чутливості дозволяє фрагментувати визначені вихідні ве личини і проводити самостійне дослідження кожної із складових час тин вихідної величини, що визначає різноманіття підходів у про веденні аналізу чутливості.

При проведенні аналізу чутливості за дотримання умов ситуації 1 визначають значення відхилень вихідних величин від їхніх вихід­них значень (у відсотках або відповідних одиницях) або задають аль­тернативні значення вихідних даних. На основі цього хможуть бути визначені відповідні значення цільової функції.

На прикладі розглянемо проведення аналізу чутливості при ви­значенні найбільш вигідного рішення в моделі чистої поточної вар­тості, що передбачає таке:


  • податки і трансфертні витрати не враховуються;

  • відповідно до інноваційного проекту виробляється тільки один вид продукції;

  • обсяг виробництва дорівнює обсягу збуту, платежі проводяться в такому порядку:

а) виплата за придбання ліцензії — початок першого періоду
(t=0);

б) поточні надходження і виплати (роялті) — закінчення кож-


ного періоду;

в) реалізація залишкової вартості устаткування — закінчення


терміну експлуатації (t=T).

Вхідні дані для інноваційного проекту такі: Витрати на купівлю об'єкта інноваційного проекту А0, грн. — 200 000. Обсяг виробництва і збуту X, шт. — 2500. Продажна ціна одиниці продукції Р, грн./шт. — 75. Виплати за одиницю продукції, що залежать від обсягу виробництва і збуту, агрн./шт. — 32.

Виплати за періоди, що не залежать від обсягу виробництва і збуту, А , грн./шт. — 3500.

Виручка від продажу устаткування, необхідного для здійснення інновації (виручка від ліквідації), L, грн. — 0. Термін експлуатації Т, періодів — 5. Розрахункова відсоткова ставка/, % — 10.

Чиста поточна вартість розраховується за формулою:

NVP = -A0+fj[(P-av).x-Al](l + i)- +Ц\ + ІГТ. (6.38)

1 = 1

Величини X, Р, av, А , L, і, що фігурують у кількох періодах часу, приймаються незмінними протягом усього терміну експлуатації. При дотриманні цих умов iVFP=74560 грн. (рис.6.4, точка А).

За допомогою формули (6.38) і залишаючи незмінними значення чистої поточної вартості й одне із значень обраної вихідної величини, визначають набір значень того самого вихідного параметра. При цьо­му вважають, що значення величин різних періодів змінюються у всіх періодах на рівні у відсотковому відношенні величини.

На графіку (рис. 6.4) відсутнє значення і-ої відсоткової ставки. Розрахунки показують, що значення чистої поточної вартості мен­шою мірою (порівняно із значеннями X, Р, а , А , Т) залежать від розміру і. Графік показує чутливість цільової величини до зміни вхідних розмірів. Найбільший вплив на значення чистої поточної вартості справляє продажна ціна Р, а також суттєво впливає обсяг збуту X і залежний від нього розмір виплат а,.

Подібний аналіз дає змогу з високим ступенем надійності прий­мати рішення про доцільність придбання об'єкта .

Вид залежності NVP і значення різних вихідних величин (рис. 6.4) дають можливість свідомо планувати напрям збирання інфор­мації щодо тієї чи іншої вихідної величини, особливо в умовах за­гального дефіциту інформації.

Варіанти вимірювання вихідних величин можуть бути різними, що суттєво розширює можливості описаного вище методу для прий­няття обґрунтованих рішень. Вочевидь, є доцільним як встановлення функціональних залежностей між окремими вихідними величин на основі формалізованих математичних моделей, так і накладення на функціональні залежності даних результатів прогнозних досліджень.


(6.39]



При визначення умов ситуації 2 можуть бути знайдені критичні значення вихідних величин, що зумовлюють межу вигідності дл£ прийняття рішень. Так, критичне значення продажної ціни Р'длї значення чистої поточної вартості, що дорівнює нулю, визначається з формули для обчислення останньої:


(6.40)


звідки:

Критичні значення відсоткової ставки ї та терміну експлуатації Т' через математичну складність їх виділення із співвідношення, що визначає чисту поточну вартість, одержати вкрай важко. Критичні значення і' та Т'дорівнюють відповідно внутрішній відсотковій ставці та динамічному терміну експлуатації.

Аналіз чутливості дає змогу досліджувати кілька вихідних вели­чин одночасно. При цьому геометричне місце точок, що відповіда­ють обчисленим критичним значенням, утворить деяку «критичну» поверхню, число вимірів якої менше від кількості розглянутих ви­хідних величин на одиницю. Якщо задане значення чистої поточної вартості дорівнює нулю, а ціни й обсяг збуту для всіх періодів од­накові, то функціональна залежність їхніх критичних значень (при одночасному аналізі цін і обсягу збуту виробництва — якщо інно­ваційний проект передбачає випуск продукції) буде такою:

И - т • (6.41)
г=1

Залежність чистої поточної вартості від ціни виробу та обсягу збуту дозволяє зробити висновок про рівень корисності проекту, бе­ручи до уваги відхилення початкової комбінації вихідних величин від їх критичних значень.

Наведені методи аналізу можуть використовуватися також для оцінки кількох альтернативних проектів. Зокрема, аналіз чутли­вості може бути проведений для виявлення відносної вигідності ін­новаційних проектів парами. При цьому для кожної вихідної вели­чини доцільно визначити різні типи критичних значень, один з яких одержують за умови сталості вихідних величин одного об'єкта і ви­користанні відповідного цим величинам значення чистої поточної вартості як вихідного значення при визначенні критичних значень для іншого інноваційного проекту (тип 3) (рис. 6.5).

Якщо обидва об'єкти характеризуються однаковими значенням чистої поточної вартості (точка С), то легко визначити критичні зна­чення величин, що мають для обох об'єктів однакове значення (для величин з ненадійним сподіванням, наприклад, обсяг виробництва

або збуту продукції по двох розглянутих об'єктах) (тип 2). Відпо­відно до визначення критичних значень за методикою типу 1 останні (точки т in) виявляються при задаванні нульового значення цільо­вої функції — чистої поточної вартості.
6.4. Основи методології вартісної оцінки інтелектуальної власності

Вважається, що в Україні відсутня офіційна методика вартіс­ної оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності. Але практи­ка такої оцінки значна, хоч багато хто вважає, що створити єдину

методику взагалі неможливо, бо в ринкових умовах необхідно мати не розрахункову, а так звану «динамічну ціну».

Під динамічною ціною розуміється не сама вартість технології чи іншого об'єкту інтелектуальної власності, що передається, а її рин­кова котировка і можливість конкуренції.

Вченими пропонуються наступні основні положення методології вартісної оцінки інтелектуальної власності, які підтримані рішен­ням Наукової Ради Укрірмаш від 22.12.1999р.

У дослідній та практичній діяльності Українського інституту ринкових відносин в машинобудуванні та війсьськово-промислового комплексу (AT «Укрірмаш») який визначено головною організацією за напрямком «Патентування, техніко-економічні дослідження, рин­кові відносини та інтелектуальна власність в галузях промисловості Державного комітету промислової політики» нагромаджено певний досвід систематизації, аналізу і вдосконалення підходів, методів та прийомів економічної оцінки об'єктів інтелектуальної власності (ОІВ) та проведення на їх основі розрахунків.

Вважається, що методологія вартісної оцінки ОІВ охоплює ви­значення правочинності та документування права власності на ОІВ, встановлення критеріїв та підходів, вибір методу чи методів еконо­мічної оцінки, здійснення розрахунків та прийняття рішення сто­совно «справедливої ціни» об'єкта.

Згідно чинного законодавства право власності на той чи інший ОІВ документується Договором між Замовником і Виконавцем (між Роботодавцем і Робітником); Патентом на винаходи, корисні моде­лі і промислові зразки; Свідоцтвом на знаки для товарів і послуг; Свідоцтвом про фірмове найменування; Свідоцтвом підприємства на раціоналізаторську пропозицію; Свідоцтвом на науковий твір; Прог­раму для ЕОМ, базу даних, науково-технічну інформацію; Ліцензій­ним договором на переуступку прав; Балансом юридичної особи тощо.

Критеріями вартісної оцінки ОІВ можуть виступати: витрати на створення об'єкта, ціна придбання, балансова вартість, прибутко­вість, економічний ефект, ціна аналога, ринкова оцінка, капіталі­зація прибутку.

На підставі задокументованої правочинності ОІВ, встановлення суб'єктів права та визначення критеріїв оцінки з урахуванням негай­ного чи відкладного попиту здійснюється вибір підходу та методів проведення розрахунків вартісної оцінки та обґрунтування «спра­ведливої ціни» об'єкта для здійснення тієї чи іншої операції його комерційного чи господарського використання.

Дослідженнями інституту виявлено 3 підходи у складі 14 методів вартісної оцінки ОІВ, використання яких залежить як від характеру та призначення об'єкта, так і від виду операцій його обігу.

Перший підхід — витратний, включає 5 методів: метод фактич­них витрат; метод планових витрат (кошторису); метод вартості за­міщення, метод відновлюваної вартості; метод коефіцієнтів.

Другий підхід — ринковий, включає 3 методи: метод порівняль­них продаж; метод ринку інтелектуальної власності; метод експерт­них оцінок.

Третій підхід — доходний (фінансовий), включає б методів: мето,д комерційної значності; метод прибутку; метод економічного ефекту; метод капіталізації доходу; метод дисконтування; метод роялті.

Алгоритм методології вартісної оцінки ОІВ в систематизованому викладі підходів та методів наступний.

1. Витратний підхід

Згідно витратного підходу вартість ОІВ може бути оцінена за су­мою витрат на створення, відтворення чи заміну об'єкта інтелек­туальної власності з урахуванням матеріального та морального зносу.



1.1. Метод фактичних витрат

Метод базується на наслідках інвентаризації ОІВ та їх відобра­ження в рядках 20, 21, 22 балансу підприємства, тобто на залиш­кову вартість, знос та первісну вартість ОІВ, як складової частини нематеріальних активів. У цьому випадку ціна ОІВ визначається за формулою:

Цо= Зі-(100-У ):100, (6.42)

де Цо — фактична (балансова) ціна ОІВ;

Зі — сума витрат на створення та включення ОІВ в обіг на підставі даних інвентаризації; У — відсотки зносу ОІВ.

1.2. Метод планових витрат

Метод планових витрат ґрунтується на визначенні кошторисної вартості ОІВ при проектуванні та погодженні протоколу договірної ціни на виконання наукових, конструкторських, технологічних чи проектних робіт на підставі формули:

Цо = (Зо +3с+3м+3е+3в+3у+3к+3і+3н) • (1+Р) + Пдв, (6.43)

де: Цо — договірна ціна об'єкта;



30 — витрати на оплату праці;

Зс — витрати з відрахувань на соціальні заходи;

Зм — витрати на матеріали;

Зе — витрати на енергоресурси;

Зв — витрати на службові відрядження;

Зу — витрати на придбання спецустаткування для НДДКР;

Зк — витрати на оплату організацій-контрагенів;

31 — інші прямі витрати;


Зн — накладні витрати;

Р — плановий рівень рентабельності; Пдв — податок на додану вартість.



1.3. Метод вартості заміщення

При оцінці ОІВ цим методом використовується принцип заміщен­ня, який передбачає, що максимальна вартість ОІВ визначається мінімальною ціною, яку необхідно було б заплатити при купівлі ОІВ аналогічної споживчої вартості. Ця вартість називається вартістю нового ОІВ, еквівалентного за функціональними можливостями і варіантами використання, але не обов'язково аналогічного за зов­нішнім виглядом та компонентами. У цьому випадку використову­ється вираз:

Цо = Ца-Кі, (6.44)

де: Ца — ціна аналога, яку необхідно заплатити при купівлі ОІВ ана­логічної споживчій вартості. Кі — коефіцієнт ідентичності



1.4. Метод відновлюваної вартості

Відновлювана вартість ОІВ визначається як сума затрат, необхід­них для створення нової точної копії ОІВ, який оцінюється. Ці за­трати мають бути основані на сучасній зарплаті, нарахуваннях, ці­нах на сировину, матеріали, енергію, комплектуючі, інші затрати та рентабельність цих затрат. Розрахунки здійснюються за формулою методу планових витрат (6.43).



1.5. Метод коефіцієнтів

Метод коефіцієнтів використовується у випадках відсутності мож­ливостей розрахунку у вартості ОІВ іншими методами. Застосування методу коефіцієнтів ґрунтується на використанні оціночних коефі­цієнтів визначення значущості ОІВ згідно Методичних рекомендацій по визначенню переліку і технічної значності винаходів і промис­лових зразків в об'єктах продажу ліцензій (Регламент Госкомизоб-ретений СССР от 04.12.85г.), при його потенційному введені у гос­подарський обіг. Розрахунки здійснюються за формулою:

Цо = К1 • К2 • КЗ • 20 Нм • І, (6.45)

де : К1 — коефіцієнт досягнутого позитивного ефекту; К2 — коефіцієнт складності рішення технічного завдання; КЗ — коефіцієнт суттєвих відмінностей; Нм — установлений неоподаткований мінімум зарплати; І — індекс інфляції.

Неоподаткована заробітна плата визначається діючим законо­давством.

Коефіцієнт досягнутого позитивного ефекту визначається екс­пертним шляхом за таблицею 1.



№ п/п

Досягнутий позитивний ефект

Величина К1

і.

Поліпшення другорядних технічних характеристик, які не є визначальними для конкретної продукції

1.0

2.

Поліпшення основних технічних характеристик, які є визначальними для продукції (процесу, організаційної форми)

2.0

3.

Досягнення якісно нових основних технічних характеристик продукції (процесу, організаційної форми)

3.0

4.

Отримання нової продукції (процесу, організаційної форми), яка має більш високі основні технічні характеристики серед аналогічних відомих видів

4.0

5.

Отримання нової продукції (процесу, організаційної форми), яка вперше освоюється в народному господарстві і має якісно нові технологічні характеристики

5.0

Коефіцієнт складності рішення технічного завдання визначається експертами за таблицею 2.

№ п/п

Складність вирішення технічного завдання

Величина К2

1.

Конструкція однієї простої деталі, зміна одного параметру простого процесу, однієї операції процес}. одного інгредієнту рецептури і т.ін.

1.0

2

Конструкція складної або збірної деталі, конструкція не основного вузла, механізму, зміна двох або більше неосновних параметрів, нескладних процесів, зміна двох і більше неосновних операцій технологічних процесів, зміна двох і більше неосновних інгредієнтів рецептури і т.ін.

1.5

3.

Конструкція одного основного вузла або декількох неосновних вузлів машин, механізмів, частина (неос­новних) процесів, частина (неосновна) рецептура і т.ін.

2.0

4.

Конструкція декількох основних вузлів, основні процеси технології, частина (основна) рецептури і т.ін.

2.5

5.

Конструкція машини, приладу, верстата, апарата, споруди, технологічні процеси, рецептура і т.ін.

3.5

6.

Конструкція машини, верстата, приладу, апарата, споруди за складною кінематикою, прикладами контролю, з радіоелектронною схемою, конструкція силових машин, двигунів, агрегатів, комплексні технологічні процеси, складна рецептура і т.ін.

4.5

7.

Конструкція машини, апарата, верстата, споруди

зі складною системою контролю автоматичних поточних

ліній із нових видів обладнання, системи управління

та регулювання, складні комплексні технологічні процеси.



рецептура основної складності і т.ін.

5.5

8.

Конструкція, технологічні процеси і рецептура особливої складності, які відносяться головним чином до нових розділів науки і техніки

6.25

Коефіцієнт суттєвих відмінностей визначається експертами за таблицею 3.

№ п/п

Суттєві відмінності

Величина КЗ

1

2

3

1.

Винахід, який заключається в застосуванні відомих засобів, в тому числі на застосування, коли формула винаходу розпочинається словами «застосування»

1.25

1

2

3







Винахід, який заключається в новій сукупності відомих технічних рішень, що створюють новий позитивний ефект, тобто відмінна частина формули винаходу містить вказівку на нові зв'язки між відомими елементами, іншу послідовність операції чи інший процентний склад інгредієнтів порівняно 3 прототипом

15




3.

Винахід, який має прототип, що збігається з новим рішенням по більшості основних ознак

2.0




4.

Винахід, який має прототип, що збігається з новим рішенням по половині основних ознак

25




5.

Винахід, який має прототип, що збігається з основним рішенням по меншості основних ознак

3.0




6.

Винахід, що характеризується сукупністю суттєвих відмінностей, який не має прототипу, тобто коли винахід вирішує нове завдання або відоме завдання принципово іншим шляхом

4.0





2. Ринковий підхід

Ринковий підхід в оцінці ОІВ застосовується лише для окремих прав на об'єкти інтелектуальної власності, оскільки він передбачає наявність у покупця вибору ОІВ з числа інших, які виконують ту саму функцію, але влаштовує покупця за комплексом якісних показ­ників, які включають функціональні властивості, задовільну вар­тість, великі строки служби, ступінь захисту, унікальність тощо. Продавець також повинен мати можливість вибору найбільш при­вабливих для нього покупців з тим, щоб серед них надати перевагу тому, хто більше заплатить і тому, з ким можливе перспективне спів­робітництво. Це в основному, тиражування і реалізація програмних засобів, високоякісної аудіо- і відеопродукції та деякі інші.

2.1. Метод порівняльних продаж

Суть методу заключається в пошуку відомостей про ринкову вар­тість ОІВ, які можуть бу^ти порівняні з пропонованим за призначен­ням та корисністю. Після цього вноситься поправка на їх відміннос­ті і визначається вартість ОІВ за формулою :

Цо = Кі Ца, (6.46)

де: Ца — ціна аналога; 222

Кі — коефіцієнт ідентичності ОІВ аналогу.

Основними умовами застосування методу порівняльних продаж є :



  • наявність відомостей про факти продажу ОІВ подібного призна­чення та корисності;

  • доступність і достовірність інформації про ціни та умови конт-рактивів з подібними ОІВ;

  • наявність експертів по оцінці впливу відрізняючих ознак між ОІВ і його проданим аналогом на їх вартість для визначення величини Кі.

2.2. Метод ринку інтелектуальної власності

Цей метод може використовуватись при наявності інформації про контракти з подібними ОІВ або при наявності відомостей про ставки роялті в цій галузі. Суть цього методу полягає у висуненні припу­щення про те, що ОІВ, який використовується на підприємстві, йо­му не належить. Тоді частина виручки, яку підприємство повинне було б сплатити у вигляді винагороди власникам ОІВ, в дійсності залишає у себе, оскільки даний ОІВ належить цьому підприємству, і вважається його додатковим прибутком, що створений цим об'єктом. Вартість грошових коштів, сформованих на основі цього прибутку, утворюють ринкову вартість ОІВ, якого оцінюють. Отже розрахунки можуть бути здійснені за формулою методу прибутку.



2.3. Метод експертних оцінок

Зводиться до визначення погодженої оцінки ОІВ експертами на базі набутого досвіду та проведених розрахунків з установленням так званої «справедливої вартості».

При цьому робочою формулою для узагальнення думок експертів може бути:

Цо- (ЦІ + Ц2 + Ці) : Н, (6.47)

де: ЦІ, Ц2, Ці — відповідні експертні оцінки вартості ОІВ учасни­ками експертизи;

Н — кількість учасників експертизи.



3. Доходний (фінансовий) підхід

Найбільшого поширення в оцінці вартості ОІВ набула група ме­тодів доходного (фінансового ) підходу. Розрахунки за методами цьо­го підходу основуються на установленні причинного зв'язку між функціональними (фізичними, техніко-економічними, екологічними тощо) властивостями ОІВ, котрий використовується у конкретній технології, речовині, знарядді тощо, та майбутніми доходами ві,д використання даного ОІВ в господарському обігу. Основна передумо­ва використання цього підходу полягає в тому, що економічна цін­ність конкретного ОІВ на теперішній момент обумовлена очікуван­ням отримання від цього об'єкта доходів у майбутньому.

3.1. Метод комерційної значущості

Полягає у визначенні нижньої і верхньої межі ціни об'єкта та обґрунтування в цих межах ціни продажу.

Мінімальна ринкова ціна ОІВ визначається за формулою :

Цтіп = Зп + Ен ■ КІ, (6.48)

де: Зп — поточні затрати на створення та доведення до робочого стану ОІВ;

Ен — нормативна ставка дисконту (відповідно до чинного законо­давства; Ен = 0,12;

Кі — одноразові витрати (капіталовкладення) в Інвестиційний про­ект, пов'язаний з даним ОІВ.

Максимальна ринкова ціна ОІВ визначається за формулою :

Цтах = (Зп + Ен • КІ) + Пі, (6.49)

де: Пі — прибуток від використання ОІВ.

3.2. Метод прибутку

Очікуваний прибуток від господарського використання ОІВ роз­раховується за формулою:

По = Цр • В • (С-О) ■ Н • Кі (6.50)

де: Цр — ціна реалізації одиниці продукції з використанням ОІВ, В — середньорічний обсяг випуску продукції; С — період дії ліцензійного договору; О — період освоєння ліцензій; Н — норма прибутку;

Кі — коефіцієнт, який враховує питому вагу ОІВ в прибутку від реа­лізації ОІВ.

3.3. Метод економічного ефекту

Очікуваний економічний ефект (Ео) від господарського вико­ристання нових технологій, засобів механізації та автоматизації о об'єктами інтелектуальної власності розраховується за формулою:

Ео = ((Сб — Сн) — Ен (Кн — Кб)) • В (6.51)

де: Сб — собівартість виробництва продукції без об'єкту інтелек­туальної власності;

Сн — собівартість виробництва продукції з об'єктом інтелектуаль­ної власності;

Кб — капіталовкладення у виробництво продукції без об'єкта інте­лектуальної власності;

Кн — капіталовкладення у виробництво продукції з об'єктом інте­лектуальної власності;

В — плановий обсяг продаж продукції в /-тому році.

3.4. Метод капіталізації доходу (прибутку)

Під капіталізацією звичайно розуміють процес переведення до­ходів від використання якогось майна в його вартість. Розрізняють метод прямої капіталізації і метод капіталізації за нормою віддачі.

Розрахунки ціни ОІВ прямої капіталізації виконуються за фор­мулою :

ДО

Я,-—, . (6.52)



Кп

де: АД — чистий дохід від використання об'єкта; Кп — коефіцієнт капіталізації, який застосовується для перерахун­ку потоку поточних доходів у поточну вартість.

Розрахунки ціни ОІВ методом капіталізації по нормі ефективності здійснюються за формулою:

Цо = ^-Вб-Кі. (6.53)

де: Пп — балансовий прибуток об'єкта приватизації після вираху­вання податку на прибуток; Ск — ставка капіталізації, яка дорівнює 0,12;

Вб — вартість цілісного майнового комплексу, що визначається за балансом, складеним на дату приватизації;

Кі — коефіцієнт, який враховує питому вагу конкретного ОІВ в при­бутку підприємства.

3.5. Метод дисконтування

В основу методу дисконтування покладено один з основних фі­нансових законів, який формулюється так: сьогоднішня грошовг одниниця коштує більше, ніж завтрашня. Співвідношення між по­точною і майбутньою вартістю ОІВ описується формулою наростан­ня скидки в майбутніх грошових потоках за методом складних від­сотків. У цьому випадку, по-перше, оцінюються майбутні грошові потоки; по-друге, визначається ставка дисконтування; по-третє, розраховується сумарно вартість майбутніх грошових потоків. У цьому методі також використовується і другий закон фінансів, який визначає: безризикова грошова одниниця коштує дорожче, ніж ри-зикова. Тому ставка дисконтування на безризикові вкладення ка­піталу мінімальна, а на високоризикові — максимальна.

Життєвий цикл ОІВ розбивається на 2 періоди: прогнозний (при­близно 3-10 років) і післяпрогнозний, що іде в незкінченність. Якість доходів з урахуванням факторів ризику характеризується нормою дисконтування, яка визначається на основі аналізу бізнесу. Вартість ОІВ визначається як сума поточних вартостей грошових потоків прогнозного і післяпрогнозного періодів.

Коефіцієнт дисконтування розраховується за формулою :





Кд =

(6.54)


де: Е — ставка дисконту, t — тривалість періоду.

Оцінка ОІВ методом дисконтування здійснюється на підставі на­ступного загального виразу:



(6.55)


де : Цт — оціночна вартість ОІВ на момент Т.

Дт та Зт — відповідно поетапні доходи та витрати прогнозного і піс­ляпрогнозного періодів.

Т — відповідно роки прогнозного і після прогнозного періодів.

3.6. Метод роялті

3.6.1. Використання методів роялті

Метод роялті є основним методом оцінки вартості ліцензійних договорів на відчуження ОІВ, впровадження яких супроводжується отриманням економічного ефекту у вигляді доходу (прибутку). При цьому він стає майже виключним при укладанні договорів з довгими термінами дії.

3.6.2. Вибір бази роялті

В якості бази роялті використовуються: економічний ефект, при­буток (доходу) від використання винаходу, обсяг продукції, що реа­лізується, вартість основної перероблюваної сировини тощо.

Економічний ефект розраховується на основі оцінки параметрів майбутнього виробництва, серед яких: поточні витрати (собівар­тість), прибуток (доход), ліцензіата від використання ОІВ.

Найбільш зручною базою роялті є вартість або кількість продук­ції, що реалізується, яка виготовляється по ліцензії, що практично виключає ризик для ліцензіара, пов'язаний з коливанням цін чи підвищенням собівартості продукції.

3.6.3. Визначення ставок роялті

Після визначення бази партнери переговорів по ліцензійному конт­ракту переходять до визначення ставок роялті. Спочатку установ­люють діапазон можливих ставок роялті, а потім погоджують їх ос­таточні розміри. Діапазон можливих ставок визначається величиною ставки нижньої та верхньої межі.

Ставка нижньої межі, тобто мінімальна ставка, на яку може по­годитись ліцензіар, визначається як похідна від найменшої суми пла­тежів за ліцензію. Вона як мінімум повинна відшкодувати затрати Ліцензіара на створення, підготовку та передачу об'єкта ліцензії Ліцензіату у споживчому вигляді.





Мінімальний рівень роялті розраховують за формулою:

mm

г

(6.56)


де: Р — мінімальний розмір роялті; Зі — витрати продавця (лі­цензіара) в і-му році дії ліцензії; Пі — прибуток (обсяг продаж) в і-му році дії ліцензії; — коефіцієнт дисконтування; Кн — ко­ефіцієнт надбавки.

Ставка верхньої межі, тобто максимальна ставка, на яку пого­диться Ліцензіат, визначається за найкращим із альтернативних варіантів рішення, яке він може вибрати замість придбання ліцензії (проведення власних НДДКР, придбання за ліцензією альтернатив­ної технології, перехід на випуск іншої продукції, придбання гото­вих виробів, тощо) з урахуванням фактору часу.

Максимальний рівень роялті розраховують за формулою:

£(П,-3ІГ)-К0П



(6.57)

де: Ртах — максимальний розмір роялті; Зіт — витрати покупця (ліцензіата) в і-му році дії ліцензії; Кп — сума початкових капі­таловкладень.

У світовій практиці ліцензійної торгівлі ціна ліцензії визнача­ється як доля (роялті) потенційного додаткового прибутку, і сягає 10-30 % цього додаткового прибутку. Якщо розмір роялті в озна­чених межах вибраний правильно, то він повинен збігатися з від­сотком роялті, визначеним за формулою:

Р = ((10-5-30%): 100) • (П/Ц • 100),

де: Р — розмір роялті; П — очікуваний додатковий прибуток Ліцен­зіата на одиницю продукції; Ц — світова ціна одиниця ліцензійно'] продукції.

Визначення ставок роялті достатньо складна праця, і тому парт­нери можуть використати набутий у світовій практиці досвід щодс стандартних (галузевих) ставок роялті чи ставок роялті по анало­гах, за раніше укладеними контрактами.

Значні капіталовкладення, великий ризик в освоєнні ліцензії да­ють право Ліцензіату на отримання більшої частки від прибутку, отриманої з використанням об'єкту ліцензії. За кордоном доля Ліцен­зіара коливається в межах від 10 до 50 відсотків. Справедливою вва­жається розмір в межах 10-35% . Визнавши справедливу межу.

сторони визначають погоджену ставку роялті у відсотках чи твердій ставці виходячи з погодженої бази роялті.

3.6.4. Визначення ціни ліцензії методом роялті

• Якщо за базу роялті прийнято вартісний обсяг продукції, що реалізується то розрахунки ціни ліцензії проводяться за формулою:

Ц*=%Ь-(6'58) де: Ві — плановий обсяг продаж продукції за ліцензією в і-му році; Ці — ціна одиниці продукції; Рі — ставка роялті; Т — термін дії лі­цензійного договору.

• Якщо за базу роялті прийнято фізичний обсяг реалізованої про­дукції, то розрахунок ціни ліцензії проводиться за формулою:

Z|7 =£й, (6.59)

/ = І


де: Ш — погоджена тверда ставка роялті з одиниці продаж.

• Якщо за базу роялті прийнято економічний ефект чи прибуток від використання у ОІВ, то розрахунок проводиться за формулою:



т Р sr Р

= І Р- -755- к*, або Ці = § Д' 'Т5о ' *"<-' (6-60)

де: Ді — очікуваний доход від продукції з використанням ОІВ.

• Якщо за базу роялті прийнято вартість основного виду перероб­люваної сировини, то розрахунок проводиться за формулою:

1>. <6-6"

де: Мі — вартість основної перероблюваної сировини на одиницю продукції.

На основі розрахунків вартісної оцінки ОІВ установлюється його Договірна ціна. Така ціна погоджується зацікавленими юридичними та фізичними особами на основі розрахунків двома-трьома методами з урахуванням їх ризиків щодо комерційного чи господарського ви­користання об'єктів.

1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   35


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка