Інститут соціології вимірювання соціальних змін в українському суспільстві. Соціологічний моніторинг 1992–2013



Скачати 236.66 Kb.
Дата конвертації13.04.2016
Розмір236.66 Kb.


Національна академія наук України

ІНСТИТУТ СОЦІОЛОГІЇ



ВИМІРЮВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ЗМІН В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ. СОЦІОЛОГІЧНИЙ МОНІТОРИНГ (1992–2013)

1. ВОРОНА Валерій Михайлович – академік НАН України, професор, доктор економічних наук, директор Інституту соціології НАН України.

2. ГОЛОВАХА Євген Іванович – професор, доктор філософських наук, заступник директора Інституту соціології НАН України.

3. ПАНІНА Наталія Вікторівна – старший науковий співробітник, доктор соціологічних наук (посмертно).

4. ШУЛЬГА Микола Олександрович – член-кореспондент НАН України, професор, доктор соціологічних наук, заступник директора Інституту соціології НАН України.

5. ЗЛОБІНА Олена Геннадіївна – старший науковий співробітник, доктор соціологічних наук, завідувач відділу соціальної психології Інституту соціології НАН України.

6. КОСТЕНКО Наталія Вікторівна – професор, доктор соціологічних наук, завідувач відділу соціології культури та масових комунікацій Інституту соціології НАН України.

7. МАКЕЄВ Сергій Олексійович – професор, доктор соціологічних наук, завідувач відділу соціальних структур Інституту соціології НАН України.

8. ЧУРИЛОВ Микола Миколайович – доктор соціологічних наук, провідний науковий співробітник відділу соціально-політичних процесів Інституту соціології НАН України

9. САЄНКО Юрій Іванович – доктор економічних наук, завідувач відділу соціальної експертизи Інституту соціології НАН України.

10. ВИШНЯК Олександр Іванович – доктор соціологічних наук, завідувач відділу соціально-політичних процесів Інституту соціології НАН України.


Реферат

Київ – 2014

Мета дослідження

У розвинених демократичних країнах існує чітке розуміння того, що для підвищення ефективності державного управління, економіки та соціальної політики на загальнонаціональному і реґіональному рівнях потрібне спеціальне інформаційне забезпечення, яке ґрунтується на розробленні системи соціальних показників і моніторинговій процедурі збирання поточної та прогностичної соціальної інформації, що відбиває особливості змін умов і якості життя людей, їхній статус у суспільстві як представників різних соціальних груп. Відсутність системи відповідних показників призводить до неконтрольованого прийняття політичних рішень, пов’язаних із розвитком соціальної сфери, рівнем добробуту народу, соціальним захистом непрацездатних і малозабезпечених груп населення.

Наявна в Україні система збирання соціальної інформації не може забезпечити рівень інформаційної підтримки, необхідний для здійснення ефективної соціальної політики. Дані соціальної статистики формують однобічне і фрагментарне уявлення про структуру суспільства, динаміку соціальних процесів, рівень задоволення потреб різних категорій населення. За нових умов демократичного розвитку держави політика має ґрунтуватися на системі показників, що передбачає не тільки традиційні «держкомстатівські» показники розвитку суспільства, а й суб’єктивне відображення об’єктивних процесів у громадській думці. Одним з джерел отримання такої соціальної інформації є спеціальний моніторинг, здійснюваний за системою найчутливіших до змін соціальної ситуації соціологічних показників. Головна мета такого моніторингу – систематичне відстежування тенденцій соціального розвитку і змін якості життя населення України для визначення ефективності державної політики у різних сферах суспільного життя та її корегування відповідно до актуальних і прогнозових оцінок динаміки найважливіших соціальних показників.

Особливого значення соціологічний моніторинг набуває за часів глибоких і прискорених соціальних трансформацій, коли принципово змінюються соціальні структури та інститути, а суспільні та групові ефекти соціальних зрушень потребують постійного спостереження для адекватної оцінки характеру та напряму соціальних змін, їх урахування у практиці поточного соціального управління й розроблення стратегії суспільних реформ.



Короткий зміст роботи

Моніторингові дослідження застосовують у багатьох сферах людської діяльності, бо вони надають інформацію про характер змін природних, технічних і соціальних систем, необхідну для визначення відповідності функціонування цих систем вимогам оптимальної організації діяльності. Одним із різновидів моніторингового спостереження є соціологічний моніторинг, метою якого є відстежування змін у різних сферах суспільного життя. Соціологічний моніторинг як різновид порівняльного діахронного дослідження у сучасній емпіричній соціології є чи не найпопулярнішим методом вивчення характеру та спрямованості соціальних змін. Завдяки тому, що методика організації моніторингових досліджень забезпечує регулярне обстеження численних генеральних сукупностей (населення країни, певного регіону тощо) вибірковим методом за стандартною процедурою та усталеною системою показників, соціологічний моніторинг уможливлює вивчення змін за певними соціальними показниками на груповому та соцієтальному рівні.

Починаючи із 1994 року в Інституті соціології НАН України виконується проект «Українське суспільство: моніторинг соціальних змін». Керівник проекту – доктор економічних наук, директор Інституту соціології НАНУ В.М.Ворона. Автори програми проекту – доктор соціологічних наук Н.В.Паніна і доктор філософських наук Є.Головаха.

Перше опитування з метою апробації окремих показників та процедури моніторингового опитування, було здійснено Наталією Паніною у 1992 році. Починаючи з 1994 року проводилося щорічне репрезентативне опитування населення України. За результатами опитувань на базі Інституту соціології формується електронний архів (банк) інформації, публікуються інформаційні й аналітичні матеріали.



Анкета опитування складається з двох частин: моніторинг (основна, базова частина запитань анкети, які періодично повторюються) і пошуково-дослідницька (охоплює разові запитання, які дають змогу провести поглиблений аналіз окремих соціальних процесів і явищ).

Показники. Для проведення моніторингу була розроблена структура показників, яка вможливлює відстежування як загальних тенденцій змін, що відбуваються в українському суспільстві, так і особливостей соціальних процесів у різних сферах життя людей і суспільства:

  • Економіка

  • Політика

  • Правова свідомість і соціальний протест

  • Суспільна мораль, конфлікти й довіра

  • Міжнаціональні відносини і мова спілкування

  • Соціальне самопочуття і суспільні настрої

  • Здоров’я і соціальна підтримка

  • Вільний час, дозвілля

  • Місцеві умови

  • Екологічна ситуація

  • Житло

  • Матеріальний статус сім’ї

  • Структура сім’ї

  • Робота і зайнятість

  • Освіта

  • Інформаційний простір

  • Транспорт і зв’язок

  • Соціальні зміни

Принципи побудови системи показників. Після проголошення незалежності у 1991 році Україна задекларувала вибір демократичного шляху розвитку, який передбачає:

  • розбудову відкритого суспільства

  • орієнтацію на ринкову економіку

  • зміцнення демократичних засад політичного життя

  • підвищення рівня та якості життя населення.

З огляду на це, показники розроблялися з урахування можливості оцінки змін у процесі демократичних перетворень в Україні. У результаті були розроблені соціологічні показники, які дають можливість щорічно оцінювати: міру реалізації демократичних перетворень в українському суспільстві та підвищення рівня добробуту населення України (матеріально-економічного, політико-правового, морально-психологічного і фізичного).

Відповідно до головної мети дослідження, якою є аналіз тенденцій соціальних змін в українському суспільстві, були визначені загальні вимоги до формування сукупності емпіричних показників. По-перше, кожен із них має безпосередньо або побічно віддзеркалювати характеристику стану суспільної системи. По-друге, зміни за цими показниками, зафіксовані в моніторингу, мають вимірюватися індикаторами, які дають змогу оцінювати характер і спрямованість змін суспільної системи.

Під час розроблення системи конкретних індикаторів (запитань анкети) автори програми враховували збалансованість різноманітних типів запитань:


  • ФАКТИ – фактологічні судження

  • ДУМКИ – раціонально-оцінні судження

  • НАСТРОІ – емоційно-оцінні судження

  • НАМІРИ – декларативні установки

Фактологічні судження фіксують наявність певних життєвих подій (обставин) і відбивають конкретні умови життя і форми активності людей. Остання група показників найширше представлена у блоках питань, які стосуються сфер життя людей, пов’язаних із оцінкою ефективності економічної і соціальної політики.

Раціонально-оцінні судження («неправильно», «відповідає думці, переконанню – не відповідає»). Серед такого роду показників автори проекту насамперед зосередилися на думці людей стосовно раціональності й доцільності певних політичних рішень і дій у різних сферах життя суспільства. Йдеться про показники, які характеризують рівень декларативної підтримки і прийняття різних напрямів розвитку суспільства (наприклад, підтримка чи заперечення необхідності приватизації, інституту багатопартійності тощо).

Емоційно-оцінні судження дають змогу висловити загальну позитивну, негативну чи нейтральну оцінку щодо того чи того предмета дослідження (у категоріях «добре-погано», «ліпше-гірше»); до цієї ж категорії суджень належать оцінки довіри і задоволеності. Оскільки досвід перших опитувань (1992 і 1994 років) підтвердив відому закономірність, що за умов нестабільного перехідного суспільства узагальнені емоційно-оцінні судження вирізняються високим (а багато в чому неадекватним) рівнем декларативного негативізму й песимізму, від 1995 року в інструментарій дослідження (опитувальний лист) були внесені запитання, відповіді на які відбивають предметно-емоційну оцінку наявності чи браку тих або тих соціальних благ (відповідно використовувалась «шкала достатності благ» («вистачає – не вистачає – не цікавить»).

Декларативно-установочні судження відбивають готовність людині діяти в той чи той спосіб за певних суспільних обставин (готовність до соціального протесту, міграції, підтримки конкретних політичних сил тощо). Показники цієї категорії в сукупності відбивають особливості декларативного рівня масової свідомості в її емоційній, раціональній і установочно-поведінковій складових. Враховуючи феномен нетотожності змісту декларованих суджень і реалій соціального життя людей, автори проекту особливу увагу приділили тій категорії показників, які певним чином відображають факти і події життя людини, її біографію, а також предметні та поведінкові реалії її повсякденного життя.

Поряд із прямими індикаторами (коли кожне окреме запитання «працює» на конкретний показник), до анкети було включено низку стандартизованих тестових методик, які вможливлюють проведення точнішого вимірювання деяких особливостей масової свідомості, що мають серйозне значення в періоди соціальних трансформацій.



Шкала аномії (Anomy Scale, McClosky & Schaar). Шкала аномії, що містить 9 пунктів, дає змогу побудувати індекс аномійної деморалізованості. Аномійна деморалізованість є психологічною реакцією людей на соціальну ситуацію, коли одну систему норм і цінностей, що об’єднує людей у спільноту, зруйновано, а іншу ще не сформовано.

Шкала цинізму. Шкала цинізму є додатковою шкалою Міннесотського Багатопрофільного Особистісного Опитувальника (MMPI). Індекс цинізму відтворює міру зневажливого ставлення до загальноприйнятих цінностей. Високий рівень поширеності цинізму може слугувати серйозною перешкодою на шляху формування демократичної системи цінностей як ціннісно-нормативного підґрунтя формування демократичного суспільства.

Шкала національної дистанції (Bogardus). Шкала національної дистанції є однією із найпоширеніших шкал соціальної дистанції Богардуса. Була апробована та модифікована в Україні у 1990–1991 роках (Н.В. Паніна). Шкала дає змогу вимірювати: 1) ступінь національної відокремленості, 2) національного ізоляціонізму і 3) поширеності ксенофобійних установок як соціально-психологічних перешкод на шляху розвитку відкритого демократичного суспільства.

Шкала тривожності (Spielberger and Gorsuch, 1966). Шкала тривожності Спілбергера – STAI – State-Trait Anxiety Inventory. STAI має кілька паралельних форм. Серед них форма В – вимірювання реактивної (ситуативної) тривожності – є зручною для масових опитувань через достатню компактність обсягу. Цей тест дає змогу оцінити рівень тривожності як реакцію на стресові ситуації, оскільки ця методика валідизувалася відповідно до показників стресу. У Радянському Союзі шкала тривожності Спілбергера була адаптована Ю.Л.Ханіним і апробована нами у низці досліджень. Шкала тривожності вможливлює відстежування динаміки загального рівня психічного здоров’я населення.

Шкала соціального самопочуття (ІІСС, Н.В.Паніна, Є.І.Головаха). Теоретичне підґрунтя вимірювання Інтегрального Індексу Соціального самопочуття (ІІСС) становить концептуальний засновок, відповідно до якого соціальне самопочуття людини визначається рівнем задоволення її соціальних потреб, які, своєю чергою, є похідними від наявної у суспільстві системи соціальних благ, їх вироблення та розподілу. Чим більше людина відчуває брак соціальних благ, тим гіршим є її соціальне самопочуття. Такий підхід до вимірювання одного з найважливіших показників благополуччя людей у суспільстві вможливлює багатоаспектне оцінювання різнобічного сприйняття людиною свого становища у соціумі й уникнення небезпеки вимірювання ситуативних емоційних станів і настроїв. Шкала охоплює 44 пункти, котрі стосуються різноманітних соціальних благ, кожне з яких оцінюється суб’єктом у плані того, вистачає чи бракує йому цього блага. Достатність більшості соціальних благ свідчить про високий рівень соціального самопочуття людини в суспільстві, що робить можливим відстежування динаміки загального рівня благополуччя населення. Стислий варіант шкали (ІІСС-20) щорічно включали до моніторингових опитувань.

Шкала соціальної напруженості (Н.В.Паніна, 1998). Шкала дає змогу визначати рівень соціальної напруженості на підставі обчислення Індексу Дестабілізаційності Протестного Потенціалу (ІДПП). Шкала включає перелік акцій соціального протесту, серед яких людина відзначає лише ті, в яких вона готова брати особисту участь. Кожна із акцій протесту має свій коефіцієнт дестабілізаційності, розрахований на підставі експертних оцінок. Сукупність акцій протесту, в яких людина готова взяти участь з урахуванням коефіцієнта дестабілізаційності кожної акції, уможливлює визначення ІДПП конкретної людини. Поширеність у суспільстві індивідів із високим рівнем дестабілізаційності протестного потенціалу є показником соціальної напруженості. Цей показник дає підстави судити про рівень стабільності системи влади, чинної на момент вимірювання.

Деякі показники включалися не в кожне в опитування, деякі додавалися до анкети у різні роки, коли переглядалася структура показників відповідно до змін у суспільстві (1995, 1998, 2002, 2005 рр.).



Формування загальнонаціональної вибірки. Для здійснення емпіричної частини проекту, у 1992 році була підготовлена спеціальна вибірка, що репрезентує доросле населення України. Розрахункова вибірка охоплює 1800 осіб, які репрезентують доросле населення України (18 і більше років) за статтю, віком, освітою, типом поселення й областями. За будовою вибірка є триступеневою, стратифікованою, випадковою (із квотним скринінгом на останньому етапі). На першому етапі виробляється добір населених пунктів (точок опитування), на другому – добір адрес (вихідних точок маршруту), на третьому – добір респондентів.

Перший етап добору здійснювався згідно із попередньою стратифікацією населених пунктів України. Основними параметрами стратифікації виступали адміністративно-територіальний розподіл України (24 області й Автономна Республіка Крим) і тип поселення (місто-село). З метою зменшення кількості страт області були згруповані в регіони, беручи до уваги близькість низки значень соціально-демографічних, соціально-економічних, соціокультурних показників (за даними державної і відомчої статистики), соціально-політичних показників (за результатами президентських і парламентських виборів); а також результатів опитувань громадської думки, проведених фірмою «Социс». Ця процедура здійснювалася з послідовним застосуванням факторного і кластерного аналізу даних за 120 показниками. У підсумку 25 областей були згруповані у 10 регіонів. Міське населення кожного з регіонів стратифіковано згідно з параметрами адміністративного статусу і величини міста: 1) обласні центри; 2) великі (населення понад 200 тис.) і середні (населення понад 50 тис.) міста; 3) малі міста і СМТ. Сільські населені пункти в даній стратифікації було «під'єднано» до міст, в адміністративному підпорядкуванні яких вони перебувають. У результаті було отримано 30 страт (3х10=30).

Зі страт 1-го типу – «обласні центри» – здійснювався суцільний добір міст (щоб вибірка охоплювала всі обласні центри). Зі страт другого і третього типу робився випадковий добір за списками міст, ранжованих згідно з чисельністю населення. Добір сіл робився випадковим чином зі списків сіл, які перебувають в адміністративному підпорядкуванні міста (чи СМТ), що потрапило у випадкову вибірку міст. Як результат, було сформовано 113 точок опитування (69 міст і 44 села).

Кількісний розподіл 1800 осіб за стратами розраховували за даними перепису населення. При цьому брали до уваги такі дані: розподіл населення за областями; у межах кожної з областей розподіл населення за типом поселення: місто-село; додаткові розрахунки дали змогу встановити пропорції між мешканцями обласних центрів і мешканцями інших типів міст. Такий підхід забезпечує перегрупування областей з метою уточнення регіональних особливостей громадської думки щодо різних проблем без серйозного збитку для репрезентації регіонів будь-якої конфігурації.

На другому етапі провадилося врахування домогосподарств. Для цього в кожному населеному пункті було здійснено попередню стратифікацію вулиць за сегментами забудови (параметрами сегментів виступають «вік» мікрорайонів і віддаленість від центру). З кожної страти здійснювався випадковий механічний добір вулиці (зі списків вулиць) і номера будинку (з 1-го до 6-го, за допомогою гральних костей) для визначення «стартової точки» маршрутного добору. На третьому етапі використовується маршрутний метод добору адрес із подальшим квотним скринінгом добору респондентів. Вибіркова сукупність кожного опитування в середньому становить 1800 осіб і репрезентує доросле населення України (віком понад 18 років). За типом побудови вибірка є триступеневою, стратифікованою, випадковою, із квотним скринінгом на останньому щаблі. (Автори вибірки: Н.В.Паніна, М.М.Чурилов.) На першому щаблі здійснюють відбір населених пунктів (точок опитування), на другому — добір адрес (вихідних точок маршруту), на третьому — добір респондентів. Квотний скринінг на останньому щаблі дає можливість у підвибірках кожної області України зберігати пропорції населення за типом поселення (обласний центр/місто/село), статтю, віком і рівнем освіти, характерними для даної області й даного типу населеного пункту.

Наукова новизна

В процесі трансформаційних перетворень останнього десятиліття (навіть попри вплив економічної кризи останніх років) населення України демонструє певне зростання загального адаптивного потенціалу (див. табл.).



Таблиця

Соціально-психологічний стан населення України




1992

1994

1995

1996

1997

1998

1999

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2008

2010

2012

Індекс аномійної деморалізованости (шкала: 0-18 балів

13.6











14.0

13.8

13.6







12.4

12.7

13.1

12.9

13.3

Індекс тривожності (шкала 20-80 балів)

45.5





49.3

-

50.7

46.1











46.0

46.1

45.4

45.5

46.6

Життєва задоволенність (шкала 1-5 балів)

2.7

2.6

2.4

2.3

2.2

2.1

2.2

2.3

2.1

2.4

2.4

2.5

2.7

2.8

2.9

2.9

2.8

Індекс дестабілізаційності протестного потенціалу (ІДПП)



3,2

3.2

3.0

2.9

4.2

4.0

3.7

4.6

3.0



2.6

4,6

3,7

3,8

4.2

4.6

Інтегральний індекс національної дистанції (шкала1-7 балів)



4.4



4.5



4.6

4.5

4.7

4.8

5.3



5.3

5.3

5.1

5.2

5.2

5.2

Інтегральний індекс соціального самопочуття ІІСС20 (шкала 20-60 балів)





35.1

35.1

34.7

33.7

34,6

34.8

35.0

34.8

35.5

37.3

36.8

38.3

39.4

38.6

37.4

Аномійна деморалізованість населення є реакцією на стан аномії, що притаманний суспільствам у періоди нестабільності. Значення індексу аномійної деморалізованості від 9 до 12 балів означає її підвищений рівень. Значення вище 12 балів – високий. Упродовж усіх років спостережень рівень аномійної деморалізованості є високим, найгірше значення його було зафіксоване у 1999 р. – 14.0. Далі спостерігаємо поступове невелике зниження цього показника, особливо він знизився у 2005 р. на хвилі сподівань, що породжувала «помаранчева революція». Однак у подальшому він почав зростати.

Сподівання на подальшу соціальну адаптацію населення України дає аналіз змін індексу тривожності, який дає змогу вимірювати функціональний психологічний стан людини. Нормальним вважається індекс тривожності від 31 до 46 балів, підвищеним – 47–50 балів, високим від 51 до 60 балів. Аналіз засвідчує, що протягом періоду спостережень тривожність зростала в 1992–1998 рр. від верхньої межі нормальної до практично нижньої межі підвищеної тривожності.

Показник життєвої задоволеності з 1992 р. поступово знижувався з 2.7 бала та був найнижчим у 1998 р. – 2.1 бала. За даними 2008–2012 рр. він зріс майже до середнього значення. Це означає, що населення України поступово виходить зі стану безнадійності та соціального зубожіння.

Основним показником рівня соціальної напруженості виступає Індекс дестабілізаційності протестного потенціалу (ІДПП). «Критичне» його значення дорівнює 4.4 бала, що “сигналізує” про готовність населення до масових акцій протесту. За всю історію моніторингу високий рівень соціальної напруженості спостерігався тричі: у 1998 р. – 4.2 бала на тлі загального погіршення соціально-економічної ситуації в державі та у 2005 р. – 4.6 бала під впливом бурхливих подій «помаранчевої революції». Дані 2012 р. свідчать знову про критичне зростання індексу.

Тривожною ознакою є суттєве зростання Інтегрального індексу національної дистанції протягом усього періоду спостережень. Воно відображає тенденцію поглиблення національного ізоляціонізму в Україні. За підрахунками, що були зроблені у 2008 р., загальний результат трансформації масової свідомості такий, що за роки незалежності в Україні частка психологічно відкритих (толерантних) людей знизилась більш як утричі. Особливе занепокоєння викликає поширення ксенофобійних установок: кількість їхніх носіїв за чотирнадцять років (1998–2012) зросла в чотири рази.

Для визначення загального рівня соціального самопочуття населення України прийнято таке групування: значення, нижчі за 37 балів, характеризують низький рівень; 37–43 бали – середній; вище, ніж 43 бали, – високий. У 1998 р. було зафіксоване найнижче значення ІІСС за всі роки спостережень – 35.1 бала (коефіцієнт варіації 0,21). У період з 1999 р. по 2004 р. був періодом соціально-економічного покращення, поліпшення матеріального стану населення, відносно спокійною була політична ситуація, що дало змогу населенню України почуватися більш впевнено і поступово пристосовуватись до умов життя у суспільстві, що трансформується. Про це свідчить показник ІІСС, зафіксований у квітні 2004 р. – 37,3 (коефіцієнт варіації 0,22). Уперше значення індексу перевищило 37 балів, подолавши нижню межу середнього рівня соціального самопочуття. Моніторингове дослідження 2008 р. проводилось навесні, до настання кризових явищ, і зафіксувало найвищий рівень соціального самопочуття за всі роки спостереження – 39,4 бала (коефіцієнт варіації 0,23). У 2009 р., коли економічна криза вже півроку вирувала у країні, значення ІІСС становило 38.9 (коефіцієнт варіації 0,22). У 2012 р. відбулося зниження значення ІІСС до рівня 2004 року.

Завдяки узагальненню результатів моніторингу були розроблені концепції – посттоталітарної амбівалентності свідомості базового типу особистості; загальних та специфічних соціопатій; особистості як суб’єкта соціальних змін; подвійної інституціоналізації українського суспільства; легітимації приватної власності; громадянських практик у перехідному суспільстві.

З часу попереднього подання роботи на здобуття Державної премії України в галузі науки і техніки, набули розвитку інші виміри суспільних змін методом соціологічного моніторингу. Зокрема, встановлені суттєві зрушення в мовних та громадянських преференціях. Так, якщо в 1996 році кількість прихильників необхідності надати російській мові статусу офіційної в Україні складала близько половини (50,9%), а кількість противників була значно меншою – близько третини (32,9%), то в 2013 році зафіксована зворотна тенденція: кількість прихильників скоротилася до 36,5%, а частка противників двомовності зросла до 49,1%. Так само протягом останніх років суттєво скоротилася кількість прихильників доцільності впровадження подвійного громадянства та зросла частка противників цього.

Практична значущість

Розроблено систему показників, яка вможливлює відстежування як загальних тенденцій змін, що відбуваються в українському суспільстві, так і особливостей соціальних процесів у різних сферах життя людей і суспільства. Дієвість процесів демократизації суспільства має оцінюватися за загальновизнаними критеріями ефективності трьох головних складових стратегії реформування суспільства і держави:

ефективність економічної політики, яку можна виміряти за рівнем підтримки населенням соціально-економічних реформ, зростання матеріального добробуту людей і розширення можливостей реалізації їхнього трудового потенціалу;

ефективність перетворення політико-правової системи, яка відображена в підтримці політичних реформ і демократично обраної влади на основі затвердження в державі демократичних прав і свобод, законності, правопорядку, політичної стабільності, міжнаціональної і конфесійної згоди;

ефективність соціальної політики, яка безпосередньо вимірюється поліпшенням соціального самопочуття, психологічного і фізичного стану (здоров'я) людей на основі розширення доступу до благ сучасної цивілізації у головних сферах життєдіяльності.

Представлена розробка не має аналогів у вітчизняній та зарубіжній науці. У межах проекту розроблено систему соціологічних показників, яка дає змогу вивчати тенденції соціальних змін, ґрунтуючись на аналізі змін стану масової свідомості і поведінки. Економіко-соціальний ефект представленої розробки полягає в можливості використання отриманих науково-практичних результатів для оцінки ефективності й корегування політики Української держави, зокрема в економічній та соціальних сферах. Про світовий рівень української розробки свідчить той факт, що подібний за масштабністю проект – Європейське соціальне дослідження – був започаткований лише через десять років (у 2002 р.).

Розробку впроваджено у щорічний соціологічний моніторинг (1992–2013 рр.). Починаючи з 1998 року Інститут соціології НАН України за результатами щорічного дослідження кожного року публікує збірник аналітичних статей. Автори статей аналізують стан та динаміку перетворень у соціоструктурній, економічній, політичній, культурній та інших сферах життя сучасного українського суспільства, зміни в умовах життя населення в місті й на селі, соціальне самопочуття, особливості відображення і оцінки соціальних реалій та перебігу суспільних трансформацій у свідомості українців.

Результати досліджень викладено у 201 публікаціях, в т.ч. в 54 монографіях, 141 статтях у фахових журналах, 6 статтях у реферованих журналах (в т.ч. 6 зарубіжних). Роботи авторів процитовано в більш ніж 157 наукових журналах, загальний індекс цитування публікацій складає 177 (згідно баз даних Scopus), h-індекc = 5. За даною тематикою захищено 11 докторських та 32 кандидатських дисертацій.

До складу творчого колективу входили:

Ворона Валерій Михайлович _____________________

Головаха Євген Іванович _____________________

Паніна Наталія Вікторівна (посмертно)

Шульга Микола Олександрович _____________________

Злобіна Олена Геннадіївна _____________________

Костенко Наталія Вікторівна _____________________

Макеєв Сергій Олексійович _____________________

Чурилов Микола Миколайович _____________________

Саєнко Юрій Іванович _____________________

Вишняк Олександр Іванович _____________________





База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка