Інноваційні підходи до навчання обдарованих дітей



Скачати 107.57 Kb.
Дата конвертації11.04.2016
Розмір107.57 Kb.


ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО НАВЧАННЯ ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ

Взаємодія вчителя з обдарованими дітьми має відбуватися з урахуванням таких принципів:



  • забезпечення гуманістичного, суб’єктного підходу до навчання та виховання, що грунтується на визнанні гідності особистості, її права на вибір, власну думку, самостійний вчинок;

  • створення нового освітнього середовища, що забезпечує освітні потреби обдарованої дитини;

  • формування паритетних взаємин у системі «вчитель — учень» на основі творчої співпраці, що забезпечує можливість творчої самореалізації обдарованого школяра;

  • здійснення навчання на основі особистісної зацікавленості обдарованого учня, його індивідуальних інтересів і здібностей, що сприяє формуванню пізнавальної активності дитини на основі її інтересів;

  • розвиток системного, інтуїтивного мислення, уміння деталізувати інформацію, що дисциплінує розум учня, формує творче, нешаблонне мислення;

  • організація неперервної самостійної та самоосвітньої діяльності учнів, що сприяє вихованню особистостей, здатних виявити наполегливість, дисциплінованість;

  • забезпечення вільного вибору форм, напрямів, методів діяльності, що сприяє розвитку вміння критично оцінювати свої можливості й прагнення самостійно розв'язувати все складніші завдання.

Застосування цих принципів потребує творчого підходу до організації навчання як інтегрованого процесу, який сприяє формуванню цілісної картини світу, дає змогу учням самостійно обирати «опорні» знання з різних наук при максимальній орієнтації на власний досвід.

В сучасній педагогіці існують різні підходи до навчально-виховного процесу стосовно обдарованих дітей.



Індивідуально-особистісний підхід.

Ґрунтується на тому, що необхідно враховувати не лише індивідуальність учня, а й усю систему відносин особистості з оточенням; оцінювати вплив цих стосунків на психіку дитини та її індивідуальні можливості.



Обов ’язкові елементи цього підходу:

  • вивчення досягнутого рівня розвитку особистості;

  • індивідуалізація процесу навчання, яка б опиралася на досягнутий рівень і зберігалася протягом усього процесу навчання.

Провідною формою розвитку здібностей є розвивальні завдання, що забезпечують оптимальне навантаження для обдарованого учня й формують у нього раціональні вміння розумової праці.

Дидактичний підхід.

Найхарактернішим проявом обдарованості є ті здібності, які вже притаманні певній особистості. Завдання педагога — створити таку навчальну ситуацію, яка б максимально навантажувала провідну здібність конкретної дитини (інтелектуальну, творчу, спортивну тощо). Бажано, щоб ці діти навчалися за спеціальними навчальними індивідуальними програмами або в спеціальних навчальних закладах.



Варто зауважити, що в дидактичному підході до навчання обдарованих дітей, як правило, недостатньо використовують психологічні знання, тому часто залишаються відкритими такі питання:

  1. Якщо результати навчання досить високі, то кому належить заслуга — вчителю, який розробив курс навчання, чи природній обдарованості учня?

  2. Які можуть бути психологічні наслідки цієї програми для особистісного розвитку дитини?

  3. Які можуть бути наслідки цієї програми для фізіологічного та психологічного здоров’я учнів?

Отже, рано чи пізно перед прихильниками цього підходу постають вказані проблеми. Тоді вони звертаються до послуг психологів, залучення яких може відбуватися у двох варіантах. У такому разі дидактичний підхід змінюється на дидактико-психологічний або психодидактичний.

Дидактико-психологічний пріоритет залишається за дидактикою. Наочним прикладом цього підходу є введення в освітній процес психологічної служби, яка має компенсувати труднощі, що виникають у вчителя та учня під час реалізації цієї навчальної програми.

Психодидактичний підхід має психологічний пріоритет у побудові освітянських технологій. В останнє десятиріччя це знайшло відображення в теорії та практиці розвивального навчання, за наявності якого знання, уміння та навички з мети освітнього процесу перетворюються на засіб когнітивного (пізнавального) та особистісного розвитку учнів.

Під час реалізації цього підходу необхідно:

  • сформувати в учителя певний рівень психологічних знань і вмінь, розуміння структури здібностей та особистості загалом, закономірностей побудови окремих навчальних програм та навчально-виховного процесу;

  • створити експериментальні навчальні програми з урахуванням психологічних закономірностей розвитку та навчання обдарованої особистості;

  • розуміти характер та роль освітянського середовища, у якому відбувається навчання (воно може сприяти розвитку обдарованості або шкодити проявам здібностей учня).


У світовій педагогічній практиці склалося декілька стратегічних ліній розробки змісту освітньої діяльності обдарованих учнів (схема І).

Схема І

Організаційні форми прискорення:

  • достроковий вступ до школи;

  • прискорення у звичайному класі;

  • заняття з окремих предметів в інших класах;

  • «перестрибування» через клас;

  • достроковий вступ до ВНЗ.

Основними вимогами залучення учнів до навчання на підставі прискорення мають бути такі:

  • зацікавленість учня в прискоренні, підвищенні здібностей в окремій сфері;

  • достатня зрілість у соціально-емоційному плані;

  • згода батьків тощо.

Прискорення навчання пов’язане зі змінами швидкості навчання, а не його змісту.

Стратегія інтенсифікації передбачає збільшення обсягу того, що вивчається. Обдарована дитина, наприклад, вивчає не одну, а декілька іноземних мов, опановує не лише шкільний курс математики, а й вишівський тощо.

Спеціальні дослідження та практика навчання обдарованих дітей показали, що стратегії, які грунтуються лише на кількісній зміні параметрів їхньої навчальної діяльності, недостатньо ефективні в розв'язанні проблеми навчання цієї категорії дітей.



Стратегія індивідуалізації навчання реалізується в контексті особистісно зорієнтованої освіти, яка основною метою передбачає не формування особистості із заздалегідь визначеними, заданими рисами, за встановленою моделлю, а створення умов для повноцінного прояву та розвитку специфічних особистісних функцій суб’єктів освітнього процесу.

Стратегія навчання мислення передбачає цілеспрямований розвиток інтелектуально-творчих здібностей обдарованої дитини. Розвиток творчого (критичного, раціонального тощо) мислення є однією з популярних ідей у педагогіці. Це вимагає повної розробки концептуальної моделі інтелекту Найбільш популярною є модель інтелекту Дж. Гілфорда.

Стратегія соціальної компетенції передбачає насамперед розвиток афективної сфери обдарованої дитини. Задля подолання диссинхронії (коли дитина, випереджуючи ровесників за рівнем розвитку мислення, потребує допомоги в гісихосоціальному розвитку) створюються програми спеціальних інтегрованих курсів, спрямованих на розвиток емоційної сфери, корекцію міжособистісних стосунків у колективі, самоактуалізацію.

Стратегія дослідницького навчання грунтується на активізації навчання через залучення обдарованих учнів до дослідницької діяльності, яка є важливим чинником розвитку творчих здібностей. У межах дослідницького підходу навчання проводиться з опорою на безпосередній досвід учня. Отже, мета цього навчання передбачає також розширити цей досвід у процесі пошукової, дослідницької діяльності.

У педагогіці виокремлюють три рівні реалізації дослідницького навчання:

  1. учитель ставить проблему та окреслює стратегію й тактику її розв’язання, саме вирішення необхідно знайти учневі;

  2. учитель ставить проблему, але метод її розв’язання учень шукає самостійно;

  3. постановка проблеми, пошук методів її дослідження та розробка вирішення здійснюють учні самостійно.

Зміст освіти, змодельований за стратегією проблематизації, передбачає подання навчального матеріалу таким чином, щоб учні могли виявити та поставити проблему, знайти способи її розв’язання та розв’язати практично.

Під час проблемного навчання учень:

  • виділяє та ставить проблему;

  • пропонує можливі вирішення;

  • робить висновки відповідно до результатів перевірки;

  • застосовує висновки до нових даних;

  • робить узагальнення.

Навчальні проблеми необхідно обирати з урахуванням їх значущості саме для тих, кому вони пропонуються для розв’язання, а також з урахуванням вікових можливостей дітей. Обираючи проблему, необхідно також звертати увагу на наявність необхідної бази для дослідження, відсутність якої призводить до поверхневого вивчення та розв’язання проблеми, суттєво заважає розвитку критичного мислення, яке грунтується на доказовому дослідженні та надійних знаннях.

Традиційна система навчання, зорієнтована на «середнього» учня, не сприяє належному розвитку обдарованих. Численні дослідження доводять, що психологічна своєрідність обдарованих дітей, їхні підвищені пізнавальні потреби та можливості часто є джерелом труднощів і проблем, які виникають у них у процесі навчання.



Найчастіші причини шкільних труднощів обдарованих учнів:

  1. Одну з важливих причин неуспішності обдарованих дітей психологи пов'язують із впливом соціально-економічних і національно- культурних умов.

  2. Високий ризик появи проблем у навчанні існує в обдарованих дітей із фізичними обмеженнями, певними захворюваннями, недостатнім харчуванням.

  3. В особливу групу об’єднують дітей, які важко засвоюють базові навички (читання, письма, лічби) рідної або іноземної мови, інших галузей знань, умінь, навичок, з емоційними й поведінковими проблемами.

  4. Особливої гостроти набувають шкільні проблеми в дітей із високим творчим потенціалом. Творча енергія, що домінує в житті таких дітей, визначає незалежність і нестандартність їхньої поведінки, непідкорення загальним правилам і авторитетам.

  5. Перфекціонізм може також слугувати джерелом невдач і переживань обдарованих дітей: випереджаючи в розумовому розвитку ровесників, вони здатні ставити перед собою високі стандарти, ще недосяжні для них.

  6. Проблеми в навчанні бувають наслідком нерівномірності психологічного та соціального розвитку обдарованих дітей.

Аналіз психологічних особливостей обдарованих учнів і їхніх проблем дає змогу обгрунтувати соціально-психологічну необхідність створення спеціальних програм розвитку обдарованих дітей у процесі навчання в школі, визначити пріоритетні цілі й завдання такого навчання, розкрити сутність та особливості психолого-педагогічного супроводу обдарованих дітей.

Провідною метою навчання обдарованих учнів визначають розвиток цілісного світорозуміння та системного мислення, розкриття та розвиток індивідуальності обдарованої дитини, її творчих здібностей та духовноціннісних основ.

Основні завдання.

  • розвиток широких пізнавальних інтересів;

  • формування цілісної картини світу та системного мислення;

  • розвиток творчої особистості та всіх видів мислення;

  • набуття здатностей до самостійного здобування знань і дослідної роботи, дослідницьких умінь і навичок;

  • розвиток комунікативних умінь;

  • формування здатності до рефлексії, самопізнання, розуміння цінності й унікальності іншої людини й безпосередньо себе.

Визначені цілі та завдання с підґрунтям для визнання необхідності і застосування іншої, відмінної від традиційної, моделі навчання таких дітей, у центрі якої лежить не репродуктивна діяльність учня щодо засвоєння знань, умінь, навичок, а продуктивна, творча.

Педагогічний супровід навчання та виховання обдарованої дитини ґрунтується на готовності вчителя, вихователя, тренера навчити учня самостійно планувати свій життєвий шлях, розробляти індивідуальну освітню траєкторію, а також на здатності дорослого адекватно реагувати на фізичний чи емоційний дискомфорт учня, на його запит про взаємодію.

Способи педагогічного супроводу: створення педагогічних ситуацій для вільного визначення учнями відповідального вибору стратегій навчання, спілкування, поведінки, джерел необхідної інформації, завдань різноманітного характеру та складності, форм звітності тощо, створення педагогічних ситуацій щодо формування та розвитку вміння життєвого та професійного самовизначення; спільна разом з учнями розробка послідовності освітньої діяльності та забезпечення її відповідною організацією навчально-виховного процесу; рефлексивна взаємодія вчителя та учня щодо продуктів навчальної діяльності, зокрема з допомогою психолого-педагогічних карт розвитку та графіків індивідуальних досягнень учнів; створення комфортного середовища, що базується на атмосфері відкритості, діалозі, толерантності, показі до іншої думки, позиції тощо.

Робота з обдарованими дітьми будується за спеціальними програмами, які акцентують увагу на певних сильних сторонах особистості (посилювальна модель) або на слабких (коригувальна модель), посилюють сильні сторони, щоб компенсувати слабкі (компенсувальна модель).

Учителі, які працюють з обдарованими учнями, менше говорять самі, менше дають інформації, влаштовують демонстрації, рідше розв’язують задачі за учнів. Замість того, щоб самим відповідати на запитання, вони спонукають до висловлювання самого учня.

Порівняно з учителями, що працюють зі звичайними учнями, учителі обдарованих ставлять більше відкритих запитань, допомагають у обговоренні проблеми, використовуючи запитання на кшталт: «Що трапиться, якщо...» Вони спонукають учнів виходити за межі первинних відповідей такими запитаннями: «Що ти маєш на увазі?», «Якщо він має рацію, то як це може вплинути на..?» тощо. Іноді ставлять так звані провокаційні запитання, що змушують замислитися учнів над, здавалося б, аксіомами нашого життя. Вони часто намагаються зрозуміти, як учень дійшов такої думки, висновку, оцінки





База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка