Інформація про книгу Вступ загальна частина тема Предмет І метод адміністративного права Тема Адміністративне право України як юридична наука, як навчальна дисципліна та навчальний курс


Тема 31. Адміністративно-правове регулювання управління обороною України



Сторінка25/25
Дата конвертації26.04.2016
Розмір2.36 Mb.
#16999
ТипІнформація
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25

Тема 31. Адміністративно-правове регулювання управління обороною України

Правове регулювання управління в сфері оборони України. Управління в сфері оборони здійснюється на підставі Законів України "Про оборону України" від 6 грудня 1991 року (в редакції Закону України від 5 жовтня 2000 p.), "Про Збройні Сили України" від 6 грудня 1991 року (в редакції Закону України від 5 жовтня 2000 p.), "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року (в редакції закону України від 18 червня 1999 p.), "Про альтернативну (невійськову) службу" від 12 грудня 1991 року (в редакції Закону України від 18 лютого 1999 p.), "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року (зі змінами і доповненнями), "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" від 9 квітня 1992 року (зі змінами і доповненнями), "Про Раду національної безпеки і оборони України" від 5 березня 1998 p., "Про Державну прикордонну службу" від 3 квітня 2003 року, "Про цивільну оборону" від 3 лютого 1993 року, Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 21 серпня 1997 р. № 888, в редакції Указу Президента України від 4 липня 2002 р. № 618/2002 та інших нормативних актів.


Органи органЬацїі оборони. У відповідності до Закону України "Про оборону України" організацію оборони України здійснюють: Верховна Рада України, Президент України, Рада національної безпеки і оборони України, Кабінет Міністрів України, Міністерство оборони України, Генеральний штаб Збройних Сил України. Крім того, деякі завдання в галузі оборони здійснюють міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, а також адміністрації підприємств, установ і організацій.
220

Оборона України - де система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних та інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту.


Метою оборони України є створення всіх необхідних умов для запобігання воєнному нападу та збройної відсічі можливій агресії проти України у будь-який час і за будь-яких обставин.
Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.
Обороноздатність держави - здатність держави до захисту у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Вона складається з матеріальних і духовних елементів та є сукупністю воєнного, економічного, соціального та морально-політичного потенціалу у сфері оборони та належних умов для його реалізації.
Військова доктрина України визначається принципом оборонної достатності у будівництві Збройних Сил України і ґрунтується на тому, що Україна:
не визнає війну як засіб розв'язання міжнародних проблем;
прагне до нейтралітету і дотримання неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї;
не має територіальних претензій до жодної держави і не бачить у жодному народові образ ворога;
ніколи першою не розпочне бойових дій проти будь-якої країни, якщо не стане об'єктом агресії. Організація оборони України включає:
формування військової політики держави та воєнної доктрини, розвиток військової науки;
здійснення відповідних заходів на міжнародній арені для запобігання агресії;
221

оборону державних кордонів;


підготовку, розвиток, формування структури й забезпечення необхідної чисельності Збройних Сил України, підтримання їх боєздатності, бойової та мобілізаційної готовності до оборони України;
вироблення і проведення військово-технічної політики та забезпечення Збройних Сил України озброєнням, військовою технікою, продовольством, речовим майном та іншими матеріальними ресурсами в повному обсязі;
мобілізаційну підготовку народного господарства державними органами і систему управління їх діями в умовах військового стану;
підготовку населення окремих регіонів і країни в цілому до оборони.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Види Збройних Сил України. В Україні існують наступні види Збройних Сил: Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили.
Військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових об'єднань, з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканості у разі збройної агресії, збройного
222

конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.


В управлінні обороною безпосередню участь бере Верховна Рада України, яка затверджує обсяг бюджетних асигнувань на оборону, загальну структуру і чисельність Збройних Сил України. Запроваджує військовий стан на Україні, оголошує стан війни у випадку необхідності виконання міжнародних договорів по спільній обороні від агресії. Здійснює законодавче регулювання питань сфери оборони.
Головнокомандуючий Збройними Силами.
Головнокомандуючим Збройними Силами України є Президент України. Він вживає необхідних заходів щодо забезпечення обороноздатності України. Президент України подає на затвердження Верховній Раді України проекти воєнної доктрини, концепції військового будівництва, державної програми розвитку озброєння та військової техніки, а також пропозиції щодо загальної структури Збройних Сил України та бюджетних асигнувань на їх утримання.
Він оголошує стан війни, загальну чи часткову мобілізацію, невідкладно виносить це на засідання Верховної Ради України. Приймає рішення та видає наказ Збройним Силам України про ведення бойових дій. Призначає на посаду Міністра оборони та Вище командування, присвоює вищі військові звання. Приймає рішення про призов громадян на військову службу та звільнення в запас військовослужбовців строкової служби.
Рада Національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки та оборони України. Вона координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки й оборони. Головою Ради національної безпеки і оборони є Президент України. Він же формує персональний склад Ради національної безпеки і оборони України. До її складу за посадою входять: Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх
223

справ України, Міністр закордонних справ України. В її засіданнях може брати участь Голова Верховної Ради України.


Кабінет Міністрів України в системі органів оборони. Кабінету Міністрів відводиться основна роль в забезпеченні армії і флоту усім необхідним. Він визначає обсяги матеріально-технічних ресурсів, продовольства та іншого майна для потреб оборони, чисельність громадян України, які підлягають призову на строкову службу. Затверджує плани нагромадження матеріальних ресурсів мобілізаційного резерву. Керує мобілізаційною підготовкою, створює і ліквідує військові навчальні заклади, військові кафедри вищих навчальних закладів (визначає порядок їх створення). Видає постанови, вживає заходів щодо соціального захисту військовослужбовців, осіб, звільнених в запас або у відставку, їх сімей та сімей загиблих військовослужбовців.
Ставка Верховного Головнокомандувача. Для забезпечення стратегічного керівництва Збройними Силами України, іншими військовими формуваннями та правоохоронними органами в особливий період може створюватися Ставка Верховного Головнокомандувача як вищий колегіальний орган воєнного керівництва обороною держави у цей період.
Пропозиції про утворення Ставки Верховного Головнокомандувача, її персонального складу та граничної чисельності подаються Радою національної безпеки і оборони України на розгляд Президенту України і вводяться в дію його указом. Положення про Ставку Верховного Головнокомандувача затверджує Президент України.
Військове командування. Генеральний штаб Збройних Сил України, командування видів Збройних Сил України, оперативні командування, командування військових об'єднань, з'єднань, частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.
Органи військового управління. До органів військового управління відносяться: Міністерство оборони України, інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють
224

керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, Генеральний штаб Збройних Сил України, інші штаби, командування, управління, постійні чи тимчасово утворені органи у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, призначені для виконання функцій з управління, в межах їх компетенції, військами (силами), об'єднаннями, з'єднаннями, військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями, які належать до сфери управління зазначених центральних органів виконавчої влади, а також військові комісаріати, що забезпечують виконання законодавства з питань загального військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.


Генеральний штаб Збройних Сил України є головним військовим органом з планування оборони держави, управління застосуванням Збройних Сил України, координації та контролю за виконанням завдань у сфері оборони органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, та правоохоронними органами у межах, визначених Законом України "Про оборону України", іншими законами України і нормативно-правовими актами Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України.
Міністерство оборони - це орган державного управління Збройними Силами України, який несе повну відповідальність за їх розвиток та підготовку до виконання завдань оборони.
Міністерство оборони виконує такі завдання:
оцінює військово-політичну обстановку та визначає рівень воєнної загрози;
готує обґрунтування рішень Верховної Ради України з питань оборони;
бере участь у розробці проекту військової доктрини та формуванні воєнного бюджету України;
розробляє та подає Президенту проекти державних програм розвитку Збройних Сил, розвитку озброєння та
225

ійськової техніки, пропозиції щодо асигнувань на потреби борони;


звітує перед Кабінетом Міністрів України про икористання виділених на оборону коштів;
здійснює керівництво бойовою, оперативно-ехнічною та морально-психологічною підготовкою військ;
керує військовою наукою;
видає держзамовлення на виробництво і ремонт ійськової техніки, здійснює контроль за її випробуванням;
здійснює розстановку кадрів, визначає чисельність ізних родів військ;
здійснює співробітництво зі збройними силами шіих держав;
виконує інші функції, що передбачені законом.

Тема 32. Адміністративно-правове регулювання в галузі закордонних справ

Правове регулювання управління в галузі закордонних справ. Управління в галузі закордонних справ здійснюється на дставі Законів України "Про дипломатичну службу" від 20 ресня 2001 року, "Про дипломатичні ранги України" від 28 істопада 2002 року, Консульського статуту, затвердженого сазом Президента України від 2 квітня 1994 року № 127/ 94, зложення про Міністерство закордонних справ, гвердженого Указом Президента України від 3 квітня 1999 ку № 357/99, та іншими нормативними актами.


Державне управління в галузі зовнішніх зносин ановить підзаконну безперервну діяльність органів ржавної виконавчої влади, на які покладено законодавством ов'язок здійснення зовнішньої політики держави.
Дипломатична служба України (далі - дипломатична ужба) - це професійна діяльність громадян України, рямована на практичну реалізацію зовнішньої політики раїни, захист національних інтересів України у сфері
226

міжнародних відносин, а також прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном.


Закордонні дипломатичні установи України -дипломатичні представництва та консульські установи України в інших державах, представництва при міжнародних організаціях.
Основні принципи дипломатичної служби. Основними принципами дипломатичної служби є: служіння Українському народові; відстоювання національних інтересів України; пріоритет прав і свобод людини та громадянина; демократизм і законність; гуманізм і соціальна справедливість; професіоналізм, компетентність, ініціативність, об'єктивність, чесність, відданість справі; персональна відповідальність за виконання службових обов'язків і додержання дисципліни.
Основні завдання дипломатичної служби. Основними завданнями дипломатичної служби є:
- забезпечення національних інтересів і безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права;
- проведення зовнішньополітичного курсу України, спрямованого на розвиток політичних, економічних, гуманітарних, наукових, інших зв'язків з іншими державами, міжнародними організаціями;
- захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном;
- сприяння забезпеченню стабільності міжнародного
становища України, піднесенню її міжнародного авторитету,
поширенню у світі образу України як надійного і
передбачуваного партнера;
- забезпечення дипломатичними засобами та методами
захисту суверенітету, безпеки, територіальної цілісності та
непорушності кордонів України, її політичних, торгово-
економічних та інших інтересів;
227

- координація діяльності інших органів виконавчої влади щодо забезпечення проведення єдиного зовнішньополітичного курсу України;


- вивчення політичного та економічного становища у світі, зовнішньої та внутрішньої політики іноземних держав, діяльності міжнародних організацій;
- забезпечення органів державної влади України
інформацією, необхідною для здійснення ефективної
зовнішньої та внутрішньої політики;
- здійснення інших завдань відповідно до законодавства
України.
Президент України є главою держави і представляє Україну в міжнародних відносинах, веде переговори, підписує міждержавні й міжнародні договори від імені України, які набирають чинності після їх ратифікації Верховною Радою України; призначає і відкликає дипломатичних представників України в іноземних державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відзивні грамоти акредитованих при ньому дипломатичних представників іноземних держав.
Кабінет Міністрів України - вищий орган державної виконавчої влади, який у межах своїх повноважень:
створює умови для забезпечення державного суверенітету й економічної самостійності України;
забезпечує здійснення зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності України;
здійснює заходи щодо захисту інтересів України, забезпечення законності, прав і свобод громадян України, в тому числі й тих, що знаходяться за кордоном.
Система органів дипломатичної служби.
Систему органів дипломатичної служби складають: Міністерство закордонних справ України, представництва Міністерства закордонних справ України на території України, закордонні дипломатичні установи України.
Міністерство закордонних справ України (МЗС України) як центральний орган виконавчої влади є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної
228

політики у сфері зовнішніх зносин України та координації заходів у цій сфері.


Положення про Міністерство закордонних справ України затверджено Указом Президента України від 3 квітня 1999 року № 357/99.
МЗС України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції, спрямовані на вдосконалення цього законодавства, та у встановленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України.
Основними завданнями МЗС України є:
- участь у забезпеченні національних інтересів і безпеки
України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного
співробітництва з членами міжнародного співтовариства;
- спрямування дипломатичних служб на забезпечення стабільності міжнародного становища України, піднесенню її міжнародного авторитету, поширенню у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера;
- забезпечення реалізації державної політики з питань інтеграції України до Європейського Союзу у сфері зовнішньої політики та безпеки;
- створення сприятливих зовнішніх умов для зміцнення незалежності, державного суверенітету, економічної самостійності та збереження територіальної цілісності України;

- забезпечення відповідно до наданих повноважень цілісності та узгодженості зовнішньополітичного курсу України;


- створення умов щодо захисту дипломатичними службами за кордоном прав та інтересів громадян і юридичних осіб України;
сприяння розвиткові зв'язків із зарубіжними українськими громадами та надання цим громадам підтримки і захисту відповідно до норм міжнародного права та чинного законодавства України.
Дипломатичне представництво України є постійно діючою установою України за кордоном, що покликана
229

підтримувати офіційні міждержавні 'відносини, здійснювати представництво України, захищати її інтереси, права та інтереси її громадян і юридичних осіб.


Функції дипломатичного представництва:
представництво України в державі перебування та підтримання з цією державою офіційних відносин;
захист інтересів України, прав та інтересів її громадян і юридичних осіб у державі перебування;
ведення переговорів з урядом держави перебування;
з'ясування законними засобами становища і подій у державі перебування та інформування про них відповідних органів України;
поширення у державі перебування інформації про становище в Україні і подій міжнародного життя.
Главою дипломатичного представництва України є Надзвичайний і Повноважний Посол України та постійний представник України при міжнародній організації. Ці особи призначаються на посаду указом президента України за поданням Міністра закордонних справ України у разі отримання згоди на це призначення іноземної держави, до якої він призначається.
Консульські установи є органами захисту економічних і правових інтересів України, її громадян та юридичних осіб за кордоном. Консульські установи сприяють розвитку дружніх відносин України з іншими державами, поширенню гкономічних, торговельних, науково-технічних, культурних зв'язків та туризму.
Дипломатичні ранги. Дипломатичний ранг - це ;пеціальне звання, яке присвоюється державним службовцям відповідно до Закону України „Про дипломатичні ранги України". В Україні встановлюються такі дипломатичні занги: Надзвичайний і Повноважний Посол, Надзвичайний і Повноважний Посланник першого класу, Надзвичайний і Повноважний Посланник другого класу, радник першого спасу, радник другого класу, перший секретар першого класу, перший секретар другого класу, другий секретар першого спасу, другий секретар .другого класу, третій секретар, аташе.
230

Дипломатичні ранги від Надзвичайного і Повноважного Посла до аташе прирівнюються до рангів державних службовців відповідно з першого до одинадцятого рангу.


Управління зовнішньоекономічною діяльністю під керівництвом Кабінету Міністрів України здійснює Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції.
Основними завданнями цього Міністерства щодо управління зовнішньоекономічною діяльністю є:
забезпечення єдиної зовнішньоекономічної політики шляхом всебічного розвитку зовнішніх економічних зв'язків із зарубіжними країнами в інтересах України;
розробка концепції та стратегії розвитку зовнішньоекономічного потенціалу України, механізмів державного регулювання зовнішніх економічних зв'язків;
захист прав і законних інтересів України, суб'єктів її зовнішньоекономічної діяльності з використанням правових засобів;
опрацювання та здійснення комплексу заходів щодо розвитку і поліпшення структури експорту та імпорту товарів, капіталів, робочої сили, вироблення рекомендацій для відповідних галузей економіки з урахуванням кон'юнктурних змін світового ринку;
узагальнення роботи зовнішньоекономічного комплексу та сприяння підвищенню ефективності його діяльності;
розробка пропозицій щодо запровадження стимулюючої системи експорту та системи міжнародних розрахунків, спрямованих на формування валютного ринку України;
прискорення вступу України до міжнародної організації торгівлі та Європейського Союзу.
231


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка