Інформаційно-методичні матеріали технологія інтенсифікації навчання на основі схемних І знакових моделей навчального матеріалу



Сторінка2/5
Дата конвертації15.04.2016
Розмір0.59 Mb.
1   2   3   4   5

2.3. Педагогічні технології на основі дидактичного
удосконалення і реконструкції матеріалу

2.3.1. Укрупнення дидактичних одиниць - УДО (П.М. Ерднієв)


П.М. Ерднієв обгрунтував ефективність укрупненого введення нових знань, яке дозволяє: застосовувати узагальнення в поточній навчальній роботі на кожному уроці; виявляти більше логічних зв’язків в матеріалі; виділяти головне і суттєве в більшій дозі матеріалу; розуміти значення матеріалу в загальній системі ЗУН; виявляти більше міжпредметних зв’язків; більш емоційно подати матеріал; зробити більш ефективним закріплення матеріалу.

Цільові орієнтири: досягнення цілісності математичних знань як головної мови розвитку: саморозвитку інтелекту учнів; створення інформаційно більш удосконаленої послідовності розділів і тем шкільних предметів, яка забезпечує їх єдність і цілісність; створити єдиний підручник з математики (на базі раціонального синтезу підручників алгебри, геометрії і креслення).

Концептуальні положення.

Поняття “укрупнення одиниці засвоєння” досить загальне, його подати як інтеграцію підходів до навчання:



  1. сумісно і одночасно вивчати взаємопов’язані дії, операції, функції, теореми і т.п. (зокрема, взаємообернені);

  2. забезпечення єдності процесів складання і розв’язування задач (рівнянь, нерівностей і ін.);

  3. розглядати в взаємопереходах визначені і невизначені завдання (зокрема, деформовані вправи);

  4. перетворювати структуру вправи, що створює умови для протиставлення початкового і перетвореного завдання;

  5. виявляти складну природу математичного знання, досягати системності знань;

  6. принцип доповняльності в системі вправ (розуміння досягається в результаті міжкодових переходів образного і логічного в мисленні; свідомого і підсвідомого компонентів).

При цьому використовуються фундаментальні закономірності мислення:

  • закон єдності і боротьби протилежностей;

  • перемежовуюче протиставлення контрастних подразників (І.П.Павлов);

  • принцип зворотних зв’язків системності і циклічності процесів (П.К.Анохін), оборотності операцій (Ж.Піаже);

  • перехід до надсимволів, тобто оперування більш довгими послідовностями символів (кібернетичний аспект).

Укрупнена дидактична одиниця – УДО – це локальна система понять, об’єднаних на основі смислових логічних зв’язків і утворююча цілісно опановану одиницю інформації.

Навчання будується за наступною схемою:



  1. стадія засвоєння недиференційованого цілого в його першому наближенні;

  2. виділення в цілому елементів і їх взаємовідношень;

  3. формування на базі засвоєння елементів і їх взаємовідношень більш досконалого і точного цілісного образу.

Особливості змісту . Єдиний підручник “Математика”, в якому широкого використовується умови по аналогії, вправи приводяться по кожному логічно завершеному параграфу (уроку, заняттю).

Учням пропонується: вивчати одночасно взаємно обернені дії і операції; порівнювати протилежні поняття, розглядаючи їх одночасно; зіставляти споріднені і аналогічні поняття; зіставляти етапи роботи з вправами, способи розв’язування.

Отже, головна особливість змісту технології П.М.Ерднієва є перебудова традиційної дидактичної структури матеріалу внутрі навчального предмету, а в деяких випадках і внутрі споріднених навчальних предметів.

Особливості методики. Ключовий елемент технології УДО – це вправа – тріада, елементи якої розглядаються на одному занятті: а) початкова (вихідна) задача; б) її перетворення; в) узагальнення.

В роботі з математичними вправами (задачами) чітко виділяються чотири послідовних і взаємозв’язаних етапи:

а) складання математичної вправи;


б) виконання вправи;
в) перевірка відповіді (контроль);
г) перехід до спорідненої, але більш складної вправи.

Досвід навчання на основі укрупнення одиниць засвоєння показав, що основною формою вправи повинно бути багатокомпонентне завдання, яке утворюється з декількох логічно не споріднених, але психологічно об’єднаних в деяку цілісність частин, наприклад:

а) розв’язання звичайної “готової” задачі;
б) складення оберненої задачі і її розв’язання;
в) складення аналогічної задачі за даною формулою (тотожністю) або рівнянню і її розв’язання;
г) складення задачі по деяким елементам, загальним з даною задачею;
д) розв’язання або складення задачі, узагальненої по тим або іншим параметрам по відношенню до даної задачі.

Набір визначених вправ, сконструйованих на основі принципу укрупнення, в чіткій їх послідовності забезпечує міцність і свідомість засвоєння знань. В технології УДО використовуються одночасно всі коди, які несуть математичну інформацію: слово, малюнок (креслення), символ, число,  модель, предмет, фізичний дослід.


ЛІТЕРАТУРА


  1. Селевко Г.К. Современные образовательные технологии: Учебное пособие.-М.: Народное образование, 1998-256 с.

  2. Селевко Г.К. Дидактические структуры учебного курса //Вопросы дидактики в техническом вузе.-Омск, 1985.

  3. Эрдниев П.М. Укрупнение дидактических единиц как технология обучения.-М., 1992.

  4. Эрдниев П.М., Эрдниев Б.П. Обучение математике в школе // Укрупнение дидактических единиц. Книга для учителя.-2 изд.-М.: АО «Столетие».-1996 – 320 с.

 

2.4. Технологія рівневої диференціації навчання на основі обов'язкових результатів (В.В.Фірсов).


В даній технології пропонується введення двох стандартів: для навчання (рівень, який повинна забезпечити школа випускнику, який цікавиться, здібний і працьовитий) і стандарту обов’язкової загальноосвітньої підготовки (рівень, якого повинен досягти кожен учень).

Цільові орієнтири: Навчання кожного на рівні його можливостей. Пристосування (адаптація) навчання до особливостей різних груп учнів.

Особливості змісту. Наявність стандартів загальноосвітніх областей, які складаються із двох рівней вимог: а) до змісту освіти, який школа зобов’язана надати учню; б) до змісту освіти, який школа повинна зажадати від учня, і засвоєння якого є мінімально обов’язковим для учня.

В зв’язку з цим рівнева диференціація навчання передбачає:



  • наявність базового обов’язкового рівня загальноосвітньої підготовки, який повинен досягнути учень;

  • базовий рівень є основою диференціації і індивідуалізації вимог до учнів;

  • базовий рівень повинен бути реальним для виконання всіма учнями;

  • система результатів, які повинні  досягнути учні з базового рівня, повинна бути відкритою (учень знає, що від нього вимагають);

  • поряд з базовим рівнем учням надається можливість підвищеної підготовки, яка визначається глибиною оволодіння змістом навчального предмету.

Особливості методики.

Особливостями методики викладання є:



  • блочне подання матеріалу;

  • робота з малими групами на декількох рівнях засвоєння;

  • наявність навчально-методичного комплексу: банк завдань обов’язкового рівня, система спеціальних дидактичних матеріалів, виділення обов’язкового матеріалу в підручниках, завдань обов’язкового рівня в збірниках.

Необхідні умови організації учбового процесу:

  • у вимогах до підготовки учнів з предмету виділяється базовий рівень, що задає обов’язкові результати навчання; обов’язкові результати навчання визначаються по кожній темі курсу;

  • виділений рівень повинен бути реально досягнутим, посильним для учнів;

  • з самого початку вивчення теми учням необхідно донести вимоги до обов’язкової підготовки, якої вони повинні досягнути в результаті навчання, сформульованих у вигляді конкретних учбових завдань;

  • учбовий процес зорієнтовується так, щоб всі учні змогли досягнути обов’язкових результатів навчання по кожній темі;

  • рівень, до якого доводиться викладання, повинен перевищувати рівень обов’язкових вимог до засвоєння матеріалу необхідного і для досягнення обов’язкової підготовки, і для забезпечення потреб учнів, що мають здібності та цікавляться математикою;

  • учбово-виховний процес будується на основі поваги до учня як особистості; за ним визначаються не тільки обов’язки (зокрема засвоєння матеріалу на обов’язковому рівні), але і права; найважливішим з них є право вибору – отримати у відповідності до своїх здібностей підвищену підготовку з предмету чи обмежитись обов’язковим рівнем його засвоєння; у тому числі і в системі контролю необхідно дотримуватись цих умов (висвітлення вимог до обов’язкової підготовки, їх посильність та відкритість для учнів, можливість підвищеної підготовки і т.д.). Важливою функцією контролю стає не тільки фіксація рівня навченості, але й стимулювання досягнення цієї підготовки, яку учні здібні отримати при вивченні шкільних дисциплін.

Оцінювання знань.

Мета рівневої диференціації полягає в забезпечені досягнення всіма учнями базового рівня підготовки, який є державним стандартом освіти і одночасно сприяє створенню умов для розвитку учнів, які проявляють інтерес і здібності до математики. У відповідності з цим і контроль повинен мати двохстепеневу структуру, тобто передбачати перевірку досягнення рівня обов’язкової підготовки і перевірку на підвищеному рівні.

В залежності від способів організації контролю вказані етапи можуть бути розведені в часі, а можуть об’єднуватися в одній контрольній роботі. Так, можливим варіантом організації підсумкового контролю (екзаменів, річної перевірки і т. ін.) є проведення попереднього тестування на рівні обов’язкової підготовки і лише в випадку позитивного результату – подальше виконання роботи, яка відповідає підвищеному рівню засвоєння матеріалу. В той же час можливий варіант, при якому учням пропонується єдина контрольна робота, яка складається з двох частин, що доповнюють одна одну: одна містить задачі, які відповідають обов’язковим результатам навчання, друга – підвищеного рівня складності. Важливим в цьому є те що, кожний учень повинен пройти через перевірку досягнення обов’язкових результатів навчання і мати можливість проявити себе на підвищеному рівні. Зокрема, такий підхід дає можливість заміни оцінювання методом “віднімання” методом “додавання”.

Вимога, виконання якої необхідне при розробці змісту контролю, складається в тому, що в цілому контроль повинен забезпечувати якомога більшу повноту перевірки на обов’язковому рівні. Це дає можливість зробити висновок про готовність або неготовність учня до просування по курсу, про виконання або невиконання вимог програми.

В тематичних перевірках є можливість охоплення практично всіх планових результатів навчання з теми, в підсумкових – повнота перевірки може бути забезпечена достатньою повнотою задач представників основних груп вимог. Завдання підвищеного рівня відображають різні рівні засвоєння матеріалу з поступовим ускладненням. Їх розв’язування може відрізняться від обов’язкових більшим числом логічних кроків або допускає більш високий рівень сформованості технічних навичок. Вони можуть бути спрямовані на перевірку глибини розуміння матеріалу, можливість застосовувати сукупність знань із різних розділів курсу, уміння застосовувати знання в нестандартних ситуаціях. На підвищеному рівні учню слід дати можливість вибору з урахуванням індивідуальних особливостей його підготовки.

Важливо: 1) Учень повинен знати, які обов’язкові вимоги до засвоєння матеріалу, і в ході контролю, які завдання відносяться до обов’язкового рівня підготовки, а які до підвищеного.

2) Проблема оцінки. Справа в тому, що досягнення рівня обов’язкової підготовки може бути оцінено тільки за двобальною шкалою “зараховано”, або “не зараховано”, а для підвищеного рівня – більш розгорнути шкалу оцінювання.



Методика організації заліків. Залік – це спеціальний етап контролю, мета якого є перевірка досягнення учнями рівня обов’язкової підготовки. Оцінка результату здачі заліку здійснюється за двобальною шкалою: “зараховано” – “не зараховано”. Заліки  проводяться з кожної теми курсу. Їх зміст відбирається таким чином, щоб обов’язкові результати навчання були враховані максимально повно. Кожний учень здає всі передбачені планом заліки. Залік вважається зданим, якщо учень виконає вірно всі запропоновані йому задачі обов’язкового рівня. При проведенні заліків задачі обов’язкового рівня, які складають зміст заліку, можуть бути доповнені більш складними завданнями. За їх розв’язування учню, який здав залік, додатково виставляється оцінока. Це дає можливість перевірку обов’язкових результатів навчання поєднати з перевіркою на більш високому рівні, що дозволяє об’єктивно і точно диференціювати учнів за рівнем їх підготовки.

Підсумкове оцінювання знань учня (за четверть, півріччя, рік) безпосередньо залежить від результатів здачі заліків. Оцінка є позитивною тільки за умови, що всі заліки за цей період учень здав.

Види заліків, їх зміст. Тематичні заліки проводяться в кінці вивчення теми і спрямовані на перевірку засвоєння її матеріалу в цілому. Поточні заліки проводяться систематично в ході вивчення теми з невеликих, закінчених за змістом, порцій навчального матеріалу. Ці два види заліків можна проводити у відкритій (учні попередньо знайомляться із списком задач обов’язкового рівня) або закритій (список задач в явному вигляді учням не пред’являється) формі. Залік доцільно проводити на спеціально виділеному уроці у вигляді контрольної роботи, яка складається з обов’язкової частини, що дає можливість учневі одержати залік і одну із підвищених оцінок за виконання додаткової частини. Час на перездачу виділяється на послідуючих уроках. Поточні заліки спрямовані на перевірку одного-двох умінь, які формуються на протязі декількох уроків і часом розраховані на 10-20 хв.

Використання рівневої диференціації навчання носить значні зміни в навчальний процес, які проявляються не стільки в методичних прийомах, які застосовує вчитель, скільки в зміні стилю взаємодії з учнями.

В умовах технології рівневої диференціації учень – це, перш за все, партнер, який має право на прийняття рішень (на вибір змісту своєї освіти, рівня його засвоєння і т.п.). Природно, що відповідальність за виконання прийнятого рішення лягає на учня. Головна ж задача і обов’язок учителя – допомогти дитині прийняти, і виконати прийняте їм рішення. Допомогти зробити правильний вибір, визначитися в сфері своїх пізнавальних інтересів. Допомогти скласти або скоректувати програму самоосвіти, підібрати потрібну літературу, поставити пізнавальну задачу, адекватну інтересам і можливостям учня, своєчасно його проконсультувати і проконтролювати. Нарешті, забезпечити своєчасне досягнення кожним, як мінімум, обов’язкового рівня загальноосвітньої підготовки.

При цьому дана технологія не обмежує вчителя в виборі методів, засобів і форм навчання – все це знаходиться повністю в компетенції вчителя. Разом з тим, слід пам’ятати, що ті чи інші педагогічні рішення вчителя не повинні перекреслювати основні принципи технології, основою якої є рівнева диференціація.


ЛІТЕРАТУРА


  1. Фирсов В.В. Дифференциация обучения на основе обязательных результатов.-М., 1994.
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка