Інформаційно-комунікаційні технології Суть

Зіткнення з проблемою

Збирання даних, їх «верифікація»

Збирання даних експерименту

Побудова пояснення

Висновки

• 
  Ознайомлення з літературою.
  
• 
  Виявлення (бачення) проблеми.
  
• 
  Постановка (формулювання) проблеми.
  
• 
  З'ясування незрозумілих питань. Формулювання гіпотез.
  
• 
  Планування і розробка навчальних дій.
  
• 
  Збирання даних (накопичення фактів, спос­тережень, доказів).
  
• 
  Аналіз і синтез зібраних даних. Зіставлення даних і умовиводів.
  
• 
  Підготовка до написання повідомлень. Виступи з підготовленими повідомленнями.
  
• 
  Переосмислення результатів під час відпові­дей на запитання.
  
• 
  Перевірка гіпотез.
  
• 
  Побудова нових повідомлень.
  
• 
  Побудова висновків і узагальнень.
  

• 
  формування до­свіду дослідницької діяльності;
  
• 
  розвиток інте­лектуальних здібностей, пізнавальних мотивів учіння, інтересу до навчальних та наукових досліджень.
  

Учні опановують структуру діяльності завдяки педагогові, який допомагає їм: орієнтуватися в ма­теріалі, що вивчається (предметний курс, тема, блок, навчальне заняття), визначати або брати участь у формуванні мети певної навчальної діяль­ності, реалізувати план діяльності, маючи мож­ливість варіювати цей процес у межах визначе­них норм, самостійно або спільно з іншими учнями й педагогом оцінювати результати своєї діяльності, порівнюючи п з еталоном (критеріями досягнення мети). При цьому саме суб'єктне ставлення до мети діяльності, привласнення і породження цієї мети учнями й педагогом у діалоговій взаємодії є пер­шим відправним пунктом у реалізації особистісно орієнтованого навчання: немає мети — немає суб'єкта.

• 
  Етап орієнтації:
  

• 
  мотивація подальшої діяльності вчителем, позитивна настанова на роботу;
  
• 
  орієнтація учнів про місце певного заняття в цілісному курсі, розділі, темі (схеми, опори, сло­весна настанова тощо);
  
• 
  опора на особистий досвід учнів із проблеми заняття.
  

• 
  Етап ціле покладання:
  

• 
  учитель спільно з учнями визначає особистісно-значимі цілі наступної діяльності на уроці (що може дати це заняття школяреві зараз, для здачі підсумкового заліку, екзамену, майбутнього життя);
  
• 
  визначення показників досягнення постав­лених цілей (які знання, уявлення, способи діяль­ності свідчитимуть про це).
  

• 
  Етап проектування:
  

• 
  залучення учнів (за можливістю) до плану­вання подальшої діяльності через попередню ро­боту (випереджувальні завдання, повідомлення, реферати, підготовку наочності, самостійні за­вдання);
  
• 
  складання плану очікуваної роботи;
  
• 
  1 обговорення складеного плану.
  

• 
  Етап організації виконання плану діяль­ності:
  

• 
  надання варіативності у виборі способів навчальної діяльності (письмово чи усно; індиві­дуально чи в групі; виклад опорних положень чи розгорнена відповідь; узагальнено чи на конкрет­них прикладах тощо);
  
• 
  вибір учнями способів фіксації пояснення но­вого матеріалу (конспект, схема, таблиця, опора, план, тези, висновки та ін.);
  
• 
  вибір учнями (за можливістю) завдань і спо­собів їх виконання при закріпленні знань, форму­ванні умінь та відпрацюванні навичок;
  
• 
  варіативність у завданні домашньої роботи (диференціація за рівнем складності та способом виконання).
  

• 
  Контрольно-оцінювальний етап:
  

• 
  залучення дітей до контролю за ходом на­вчальної діяльності (парні й групові форми взаємоконтролю, самоконтроль);
  
• 
  участь учнів у виправленні зроблених пома­док, неточностей, осмисленні їх причин (взаємо- і самоаналіз);
  
• 
  надання вихованцям можливості самостійно або за допомогою вчителя, інших учнів порівню­вати отриманий результат із критеріями еталона (мети);
  
• 
  використовування механізмів «цінування» (позитивного ставлення до успіхів школярів) і «оцінювання» (виставлення оцінок, поурочного бала, рейтингових оцінок тощо) не тільки кінцевого результату, але й процесу навчання.
  

• 
  цілеспрямоване створення емоційно збагачених виховних ситуацій;
  
• 
  особистісно розвивальне спілкування;
  
• 
  використання співпережи­вання як психологічного механізму у вихованні особистості;
  
• 
  систематичний аналіз вихованцем власних і чужих учинків.
  

Варто визнати за нормальне явище різні прояви поведінки дитини, вибудовувати конкретні виховні методики, технології з огляду на часову перспек­тиву. Вони не забезпечують негайного результату. Тому таким важливим є толерантне та чуйне став­лення, розуміння внутрішнього світу дитини, ут­вердження її гідності тощо. Головне, щоб педагог розумів і зважав на всю складність морального вчинку, що має здійснити вихованець. Від цього залежить ефективність виховного процесу.

Як зазначає І.Бех, постає необхідність підви­щення розвивальної ефективності виховання, оптимізації процесу керування виховною діяльністю дитини. А це пов'язано зі створенням і ви­користанням якісно нових методів виховання. Останні мають грунтуватися не на механізмі зов­нішнього підкріплення (заохочення й покарання), а на рефлексивно-вольових механізмах, механіз­мах співпереживання і позитивного емоційного оцінювання, які апелюють, насамперед, до само­свідомості та до свідомого, творчого ставлення лю­дини до суспільних норм і цінностей. Такі методи можна класифікувати як виховні технології особистісної орієнтації.

Одиницею аналізу має бути вільний вчи­нок. Виховати особистість — це допомогти вихованцю відкрити, усвідомити й привласнити загальнолюдські та національні моральні норми як цінності особистого життя, які утворюють внут­рішній стрижень особистості — ціннісну морально-етичну орієнтацію, яка слугує основою розвитку та самореалізації в умовах соціокультурної діяль­ності.

Прогнозовані результати:

• 
  розвиток суб'єктності, ціннісно-смислової сфери особистості вихованця;
  
• 
  інтеграція у суспільство при збере­женні особистісної автономії.
  

моде­лювати навчально-виховний процес, зважаючи на поставлену мету.

• 
  технологія створення психологічних умов підготовки школярів до творчої діяльності (А.Вержиховська та ін.);
  
• 
  технологія використання на уроці навчальних і навчально-творчих завдань (В.Барко, А.Тютюнникова);
  
• 
  технологія узагальне­ного заняття пошукового типу (В.Шубинський);
  
• 
  технологія розвитку продуктивної пізнавальної діяльності. Учитель вибирає та впроваджує ту технологію, яка сприятиме най продуктивнішому вирішенню окреслених мети і завдань.
  

• 
  аналіз запитання задачі та з'ясування, що дано та що потрібно знайти;
  
• 
  визначення, які дані необхідні для відповіді на запитання задачі;
  
• 
  з'ясування, чи всі необхідні дані наведено в умові задачі (якщо ні, визначте засіб знаход­ження відповідних величин);
  
• 
  планування послідовності операцій, спря­мованих на знаходження відповіді (алгоритм розв'язання);
  
• 
  реалізація запланованого шляху розв'язку;
  
• 
  перевірка розв'язку задачі.
  

• 
  Життєвого задуму (визначення загальних очікувань людини щодо свого майбутнього життя, формування прообразів життєвих цілей, окрес­лення життєвих цінностей та принципів особис­тості).
  
• 
  Життєвого програмування (чітке визна­чення цілей життя, їх узгодження та систематиза­ція у життєвому проекті (життєвій програмі)).
  
• 
  Життєвого планування (розбудова на ос­нові цілей особистості її планів життя; деталізація та конкретизація життєвих цілей у піраміді жит­тєвих завдань).
  
• 
  Життєздійснення (його змістом є реаліза­ція життєвих завдань, планів у життєдіяльності особистості).
  
• 
  Аналітико-корекційний (аналіз та оці­нювання результатів життєздійснення, внесення до життєвого проекту відповідних коректив).
  

Вони передбачають упровадження в життя пев­ного виду діяльності, вчинків, моделей поведінки, які були спроектовані самою особистістю і раніше ніколи нею не застосовувалися. Ці новоутворення повинні впливати на відносини особистості з її соціальним середовищем, змінювати їх. Водно­час життєві інновації — це специфічна методика індивідуально-особистісного дослідження життя(життєвого експерименту), за допомогою якого лю­дина пізнає себе, своє життя.

• 
  на першому етапі має на меті розкриття потенційних можливостей вихо­ванців (виявлення учнів з художньо-естетичним типом обдарованості та залучення їх до гурткової роботи в цільових творчих проектах образотворчого мистецтва, музики, літератури, театру);
  
• 
  на дру­гому — самовизначення вихованців у виборі од­ного із гуртків, реорганізованих у творчі майстерні в межах цього проекту;
  
• 
  на третьому — моделю­вання, що передбачає технологізацію гурткової роботи (робота за авторськими програмами, впро­вадження в практику технології заняття творчої майстерні, виготовлення продуктів творчої діяль­ності, психолого-педагогічний супровід);
  
• 
  на чет­вертому — презентацію та реалізацію продуктів творчої діяльності вихованцями (залучення уч­нів до організації виставок-розпродажів виробів, їх участь у концертах художньої самодіяльності, презентаціях тощо).
  

Ігрова взаємодія з дітьми реалізується в рам­ках ігрової теми як великої тематичної гри (макро-гри), що триває впродовж одного чи кількох занять. Спільна мета та сюжетна лінія містить кілька міні-ігор, ігор-вправ. Обґрунтовано доцільність вико­ристання ситуативної міні-гри, що будується на ру­хових діях макро-гри, тощо.

1. 
   Йти за логікою природи (педагогіка повинна бути природною).
   
2. 
   Фізичне виховання дітей потрібно здійсню­вати по спіралі, нове поєднуючи з відомим.
   
3. 
   Педагогічний спідометр, або так звані загальнорозвивальні вправи (підбирати підготовчу час­тину заняття згідно з «еволюційною гімнастикою»).
   
4. 
   Поділ заняття на три частини за фізіологіч­ною суттю.
   
5. 
   Театр фізичного виховання дітей (граючи — оздоровлювати, граючи — виховувати, граючи — розвивати, граючи — навчати).
   
6. 
   Позитивна світла енергія радості й задово­лення (фізичне виховання повинно заряджати ді­тей позитивними емоціями).
   
7. 
   Руховий портрет дитини «малює» методика ігрового тестування.
   
8. 
   Створи тренажери сам!
   
9. 
   Здоров'я здорових потребує профілактики та корекції.
   
10. 
    Через рухи та гру — до виховання людини майбутнього.
    

• 
  розвиток та оздо­ровлення дітей;
  
• 
  інтелектуальний та духовний роз­виток дошкільника.
  

Автор обґрунтовує і класифікує творчі завдання за рівнями складності. Основна ідея техноло­гії розв'язання винахідницьких завдань (ТРВЗ) полягає в тому, щоб переводити завдання з ниж­чого рівня складності на вищий. Для її успішної реалізації треба навчити дитину виявляти про­блеми, з'ясовувати, чому легкі завдання вирішу­ються просто, а важкі — складно. Це є запорукою того, що вихованці поступово привчаються «звужу­вати пошукове поле»: вони вміють трансформувати складні завдання на прості, бачити й вирішувати суперечності.

У роботі з дітьми дошкільного віку використо­вують колективні ігри, ігри-заняття, під час яких діти вчаться спостерігати навколишню дійсність, виявляти суперечливі властивості предметів, явищ, шукати відповіді на поставлені запитання. Педа­гог орієнтується на вільний та самостійний вибір дитини — предмета, матеріалу, виду діяльності. Іг­рові, казкові завдання стимулюють розвиток пізна­вального інтересу, уяви, фантазії дітей.

• 
  реалізація основних завдань становлення національної школи;
  
• 
  органі­зація системного контролю за ефективністю на­вчально-виховної роботи на уроках;
  
• 
  удосконалення методики проведення занять;
  
• 
  орієнтація на роз­виток інтелектуальних умінь і навичок школярів.
  

• 
  особистісно орієн­товане навчання, беручи до уваги інтереси, потреби, нахили учнів;
  
• 
  проведення уроку з використанням сучасних технологій;
  
• 
  оптимальне поєднання різ­них форм роботи;
  
• 
  встановлення міжпредметних зв'язків;
  
• 
  активізація розвитку всіх сфер особистості учня: мотиваційної, пізнавальної, емоційно-вольової, фізичної, моральної тощо;
  
• 
  логічність, умотиво­ваність, емоційність усіх етапів навчально-пізнавальної діяльності;
  
• 
  формування системи наукових понять, навчальних умінь і навичок, розумових операцій, мислення, цінностей українського вихо­вання; ефективне застосування сучасних дидак­тичних засобів, інформаційних технологій;
  
• 
  тісний зв'язок навчання із життям, особистісним досвідом учнів, практичними справами, суспільним життям;
  
• 
  формування мотивації навчально-пізнавальних дій, професійного становлення, потреби постійної самоосвіти;
  
• 
  діагностика, прогнозування, проекту­вання і планування кожного уроку.
  

• 
  формулювання теми, мети, мотивації навчальної діяльності;
  
• 
  струк­турну та організаційну чіткість уроку;
  
• 
  відповідність форм і методів роботи на уроці змісту навчального матеріалу;
  
• 
  реалізацію освітніх завдань;
  
• 
  здійснення розвивального навчання;
  
• 
  розв'язання виховних за­вдань уроку.
  

Розроблені критерії дають змогу визначити ефективність уроку.

• 
  оптимізація ро­боти вчителя;
  
• 
  напрацювання системи комплекс­ного оцінювання діяльності педагогів, їх фахового зростання;
  
• 
  спрямованість на розвиток школярів;
  
• 
  економія часу.
  

• 
  підготовчий період;
  
• 
  етап декомпозування;
  
• 
  аналіз показників роботи ніколи;
  
• 
  встановлення причи­ново-наслідкових зв'язків;
  
• 
  узагальнення (за В.Григораш, О.Касьяновою, О.Мармазою).