Інформаційно-комунікаційні технології Суть

• 
  активізація пізна­вальної діяльності учнів;
  
• 
  високий рівень засвоєння змісту.
  

• 
  Пошуковий (ознайомлення учнів у загаль­них рисах з темою; розвиток пізнавального інте­ресу, мотивації; визначення термінів та критеріїв підготовленості учнів до визначеного виду діяль­ності; спільний перегляд наявної та пошук не­обхідної навчальної літератури, ілюстративного матеріалу, технічних засобів навчання тощо. Три­валість етапу 3—4 дні).
  
• 
  Визначальний (організаційні моменти ви­рішуються учнями на перерві або безпосередньо на уроці; учням надається можливість вибрати найцікавішу творчу справу, об'єднатися у творчі групи (об'єднання) за інтересами, ознайомитися із завданнями).
  
• 
  Планування й виконання завдання (роз­поділ ролей; конкретизація завдань; розробка та виконання наміченого плану дій).
  
• 
  Презентаційний (презентація результатів гру­пової творчої справи).
  
• 
  Аналітичний (підбиття підсумків; самоаналіз творчої діяльності; оцінювання отриманих резуль­татів).
  
• 
  Особливості технології: діагностика потен­ційних можливостей учнів та виявлення рівня роз­витку здібностей до певного виду діяльності; визна­чення кола інтересів; залучення дітей до групової роботи; вільний вибір форм та методів роботи твор­чої групи; активна самостійна пошукова діяльність; розвиток пізнавальних здібностей, ініціативності та відповідальності за виконання наміченого плану дій; самореалізація.
  

• 
  самоствердження та самовираження учнів;
  
• 
  реалізація творчого по­тенціалу;
  
• 
  формування стійкої мотивації до ви­вчення предмета, самостійності, ініціативності та відповідальності.
  

• 
  Вступне повторення (урок проводиться в ін­терактивному інформаційному режимі з метою ак­туалізації опорних знань учнів і життєвого досвіду. Домінантий метод — бесіда).
  

• 
  Вивчення нового матеріалу (основний об­сяг) (подається основний обсяг навчальної інфор­мації з допомогою методу укрупнення дидактичних одиниць. Превалюючі форми організації навчаль­ного процесу — лекція, урок-бесіда, урок-розповідь, семінар).
  

• 
  Тренінг-мінімум (відпрацювання до авто­матизму вмінь вирішувати шаблонні задачі най­нижчого рівня навчальних досягнень. Домінантні методи — бесіда, яка поступово переростає у само­стійну пошукову роботу учнів, навчальний прак­тикум).
  

• 
  Вивчення нового матеріалу (додатковий обсяг) (опанування додаткового обсягу навчального матеріалу — учні з низьким рівнем навчальних можливостей тільки ознайомлюються, достатнім — виходять на осмислення i розуміння ідей, високим — осмислення i застосування набутих знань).
  

• 
  Розвивальне диференційоване закріп­лення (дати можливість кожному учневі досягнути відповідного рівня запланованих результатів. Основна форма організації навчання — семінар-практикум; форма співпраці вчителя з учнями — групова).
  

• 
  Узагальнювальне повторення (формування цілісного уявлення про об'єкт, що вивчається, системи знань учнів. Домінантна форма організації навчального процесу — консультації).
  

• 
  Контроль (форма контролю — контрольна робота, залік, співбесіда, диктант тощо. Структура контрольних завдань: два-три — мінімального рівня, один-два — першого рівня, один — другого. Завдання виконуються чітко за порядком від пер­шого до останнього, відсутня можливість вибору завдань школярами, якщо допущена помилка у завданнях мінімального рівня, то робота далі не оцінюється, а тільки перевіряється учителем).
  

• 
  Корекція (основна форма організації роботи — групова, у процесі якої учні, об'єднавшись у групи, спільно аналізують власні помилки, працюють над додатковими завданнями тощо. Вони мають право на одну спробу виправлення оцінки шляхом перездачі).
  

• 
  реалізація особистісного діяльнісного підходу в навчанні;
  
• 
  розви­ток особистості школяра;
  
• 
  високий рівень засвоєння змісту навчального предмета.
  

На практиці інтегральна технологія знаходить своє відображення в уроках двох видів: бінарного (схема 1) та інтегрованого (схема 2).

Інтеграція змісту слугує засобом формування цілісних знань. Зміст смислових блоків різних предметів має бути ретельно дібраний і структурований навколо однотипних елементів (проблем, сюжетів, подій тощо), а згодом і об'єднаний спіль­ною метою в межах теми уроку. Навчальна інфор­мація повинна бути зрозумілою та усвідомленою дітьми. Цьому сприяє постійне звернення вчителя до особистісного досвіду дітей, його узгодження з навчальними завданнями, націленість на фор­мування особистісної форми змісту.

Концептуальна схема бінарного уроку

Технологічні етапи уроку:

• 
  актуалізація опорних знань (підготовка до сприйняття; опора на особистісний досвід шко­лярів; розкриття пізнавального інтересу);
  
• 
  цілепокладання (формування пізнаваль­них мотивів; повідомлення теми, мети уроку; уз­годження особистісного досвіду учнів з навчаль­ним завданням);
  
• 
  вивчення нового матеріалу (усвідомлення змісту смислових блоків, розроблених на інтегро­ваній основі; розкриття основних домінант уроку);
  
• 
  закріплення (закріплення нових знань і способів дій; цілереалізація; контрольно-оціню­вальна діяльність; залучення учнів до проекту­вання наступного уроку).
  

За цією технологію учні умовно поділяються на чотири групи: надійні, впевнені, невпевнені, зневірені. Прийоми психологічної підтримки для роботи з кожною групою та очікуваний результат (різновиди радості) подано в таблиці.

• 
  «Діагностика інтелектуального фонду колективу».
  

• 
  «Вибір інтелектуального спонсора».
  

• 
  «Фіксація результату і його оцінка».
  

матеріалу

Проблемні методи

Розповідь на тлі музики

Концертний сеанс

в міні-епізодах

Первинне дешифрування

в міні-епізодах

Вторинне дешифрування

• 
  розкриття резерв­них можливостей пам'яті, інтелектуальної актив­ності особистості школяра;
  
• 
  формування готовності школярів до успішного опанування навчального матеріалу;
  
• 
  підвищення працездатності та зни­ження втоми;
  
• 
  інтенсивність навчання.
  

1. 
   Актуалізація. Формується учнівська пози­ція щодо прийняття мети подальшої діяльності, усвідомлюється значущість власних знань. Важ­ливу роль відіграє розвиток пізнавального інтересу та мотивів до навчання.
   
2. 
   Усвідомлення змісту. Домінує самостійно-пошуковий спосіб здобуття нових знань. Для нього характерне опертя на особистісний досвід учнів, залучення їх до формулювання та перевірки влас­них гіпотез. Як результат, у свідомості дитини встановлюються зв'язки між відомим і невідомим, щойно набутим знанням. Отож реалізується процес розуміння як включення невідомого у цілісність (у власний контекст знань).
   
3. 
   Рефлексія. Передбачає творче й критичне перетворення набутих знань на власні, їхню тех­нологізацію. На цьому етапі важливо, щоб засвоєні знання були емоційно підкріплені.
   

• 
  формування інте­лектуальних умінь та навичок;
  
• 
  розвиток критич­ного мислення.
  

Спостерігається поліваріативність представ­лення технології різними авторами (К.Ваханов, В.Гузеєв, І.Срмаков, О.Пехота, І.Чечель та ін). Од­нак за своєю суттю вони споріднені — виконують функцію засобу вирішення проблеми на основі свідомого прийняття суб'єктом мети проектної діяль­ності. Технологічний концепт проектних техноло­гій орієнтує на дієвий спосіб здобуття нових знань у контексті конкретної ситуації та їх використання на практиці.

Метод проектів як технологія у сучасних умо­вах трансформувався у проектну систему організа­ції навчання (К.Ваханов), за якої учні набувають знань і навичок у процесі планування й вико­нання практичних завдань-проектів, — зазначає К.Баханов.

Робота над кожним проектом починається з конференції (зборів всієї групи (класу), на якій учні самі пропонували проекти. Цьому передують вступне слово вчителя. Він у загальних рисах оз­найомлює учнів із темою, яка вивчалась, та слу­хає пропозиції. їх висувають окремі учні або групи. Якщо виникає кілька пропозицій, то вони обгово­рюються й обирається найцікавіша. Після чого проект поділяється на кілька міні-проектів. Учні розпочинають роботу щодо збирання необхідної ін­формації та визначення основних напрямів його аналізу. Наступним етапом є обробка інформації у великій групі й обговорення змісту й форми звіту. Останньою ланкою в проектній системі є підсум­кова конференція, на якій заслуховується й обго­ворюється звіт.

Робота міні-груп

1. 
   Початок (визначення теми, мети, завдань, формування робочих груп).
   

2. 
   Планування (аналіз проблеми, постановка завдань, уточнення інформації, синтез ідей, плани).
   

3. 
   Прийняття рішень («мозковий штурм», обговорення альтернатив» вибір оптимального варіанта).
   

4. 
   Виконання (робота з виконання проекту).
   

5. 
   Перевірка та оцінювання результатів (аналіз виконання проекту, з'ясування причин досягнень і невдач).
   

6. 
   Захист (колективний аналіз діяльності). Вибір однієї із проектних практик залежить від специфіки завдань, які вирішуватимуться. Учені доходять висновку, що проект як шлях пізнання в дії — творча діяльність. Вона є про­блемною за формою відкриття нових знань, практичного — за сферою їхнього застосування, інтелектуально насиченою — за змістом, суб'єкти смисловою — за вектором мисленнєвої діяльності
   

• 
  практико орієнтований підхід до навчання;
  
• 
  формування ключових компетенцій (соціальних, полікультурних, інформаційних, комунікативних тощо);
  
• 
  розвиток ініціа­тивності та самостійності учнів.