Інформаційні системи І технології в юридичній діяльності / денісова о. О



Сторінка4/4
Дата конвертації15.04.2016
Розмір0.7 Mb.
1   2   3   4

2.3. Концепція побудови, адміністрування та сервіси. Інтернет 2.3. Концепція побудови, адміністрування та сервіси. Інтернет 2.3.1. Ретроспектива та концепція побудови

Інтернет (Internet) стала явищем світового масштабу, яке має безліч визначень та епітетів — «мережа мереж», «Всесвітня павутина», «глобальна комп’ютерна мережа», «найбільша у світі мережа» або просто «Мережа».

Можна назвати дві причини, які зумовлюють існування Інтернет та об’єднання мереж загалом — одна мережа не може обслужити всіх користувачів, а користувачі потребують універсальної взаємодії. У 1960-х роках уряд США прийшов до розуміння величезної ролі комп’ютерів в освіті, дослідженнях і розробках у військовій галузі, а тому почав фінансування проекту створення експериментальної комп’ютерної мережі через Агентство перспективних досліджень (US Advanced Research Project Agency, ARPA). Відповідно, створену мережу, яка наприкінці 1969 року об’єднувала чотири комп’ютери, було названо ARPAnet (Advanced Research Projects Agency Network).

ARPAnet об’єднувала локальні мережі американських університетів, наукових лабораторій і військових баз. У 1983 році ARPAnet було поділено на дві частини: MILnet — військову мережу, яка залишилась у віданні Міністерства оборони, та ARPAnet, яку віддали для громадянських досліджень (вона припинила своє існування 1990 року).

Однією з головних цілей досліджень, що проводились в ARPAnet, було створення мережі, яка може зберігати роботоздатність у разі порушення зв’язку між її окремими частинами (зокрема, у разі ядерного нападу).

Інтернет-хребет — backbone

Як і система автошляхів, Інтернет не є однорідною — у ній є свої магістралі та путівці. Магістраль Інтернет — backbone (хребет, опорна мережа) — високошвидкісна мережа, що об’єднує кілька потужних комп’ютерів. Першою backbone була NSFnet, створена у 1980-ті роки з ініціативи Національного наукового фонду (National Science Foundation, NSF, http://www.nsf.gov). NSFnet об’єднувала п’ять суперкомп’ютерних центрів, з’єднаних спеціальними телефонними лініями. В основу NSFnet було покладено IP-технологію ARPAnet (див. п. 2.3.2) і регіональний принцип побудови — зацікавлені заклади з’єднувались між собою, а одержана таким чином мережа в одній із своїх точок — із суперкомп’ютером. Зауважимо, що саме такий підхід зробив Інтернет доступною всім бажаючим.

Це стало однією з головних характеристик Інтернет як наступниці ARPAnet — відсутність центрального вузла, який керує роботою мережі, унеможливлює її катастрофу. Інтернет справді є мережею мереж, які працюють за різними протоколами, пов’язують різні типи комп’ютерів, фізично передають дані по всіх доступних типах ліній. Кожна така мережа функціонує автономно і фінансується з окремих джерел. Не існує організації «Інтернет Inc.», яка збирає плату з усіх мереж або користувачів. Представники мереж збираються разом і вирішують, як їхні мережі будуть зв’язуватись і як підтримувати такі взаємозв’язки. Користувачі платять за доступ провайдерові послуг Інтернет (ISP, Internet Service Provider) — організації, яка надає доступ до Інтернет і може платити за свій доступ мережному власнику державного масштабу.

Нині кількість комп’ютерів і мереж у складі Інтернет точно невідома. Мережа перебуває у стані постійної перебудови і розвитку. Існують і різноманітні перспективні проекти. Триває розробка 2-го покоління Інтернет — «Інтернет-2» — проекту, започаткованого в 1996 році університетами США. Інтернет-2 буде повністю закритою мережею, яку реалізовуватимуть спеціальні консорціуми на основі високошвидкісної базової мережі Національного наукового фонду vBNS (Very high-speed Backbone Network Service). Головним призначенням Інтернет-2 є тестування нових технологій, які згодом переноситимуться на Інтернет. У США Інтернет-2 розглядається як складова глобального державного проекту NGI (Next Generation Internet, Інтернет наступного покоління, http://www.ngi.gov/), для реалізації якого створено спеціальний Центр — глобальну безприбуткову промислову організацію, яка супроводжує, структурує та аналізує широкий діапазон Інтернет-додатків, забезпечує технічну, ринкову, промислову, освітню й користувацьку підтримку для широкої та ефективної взаємодії з урядовими колами на базі Інтернет, вживає заходів з прискорення її розвитку.

Інтернет — міжнародна взаємодія і розробка політики розвитку

Найвища влада в Інтернет належить ISOC (Internet SOCiety, Всесвітнє співтовариство Інтернет, http://www.isoc.org/) — міжнародній організації з добровільним членством, метою якої є сприяння глобальному обміну інформацією через Інтернет та розвитку всебічного використання Мережі — від комерції та освіти до соціальних питань.

ISOC призначає раду старійшин, яка відповідає за технічну політику, підтримку та управління Інтернет, — IAB (Internet Architecture Board, Рада з архітектури Інтернет, http://www.iab.org/). Вирішення поточних експлуатаційних і технічних проблем покладається на іншу добровільну організацію — IETF (Internet Engineering Task Force, Цільова група з інжинірингу в Інтернет, http://www.ietf.org/), а зокрема — на її робочі групи. Останні мають різні функції: випуск документації, вироблення стратегії дій при виникненні проблем, стратегічні дослідження, розробка нових і доопрацювання вже існуючих стандартів і протоколів.

Також ISOC проводить міжнародні конференції INET (International NETworking conference) та інші форуми, навчальні курси, статистичні і маркетингові дослідження, здійснює публікації і торговельні операції, бере участь в ініціативах соціального, економічного, політичного, етичного і правового характеру.

Інтернет-етикет — netiquette

За відсутності регламентації та багатьох формальних правил, якими люди користуються в особистому спілкуванні, особливого значення в Інтернет набула етика — було вироблено правила хорошого тону, дотримання яких є обов’язком кожного цивілізованого користувача. З-поміж них можна виокремити такі:

не думайте, що коли Ви можете щось зробити, то Ви маєте це робити;

поважайте право інших користувачів на конфіденційність;

розсилаючи електронне повідомлення, спитайте себе, чи бажаєте Ви, щоб його прочитав користувач-новачок, ваші батьки, діти, Ви самі 10 років потому;

несіть відповідальність за свої слова та дії, тоді інші почуватимуться зобов’язаними нести таку саму відповідальність;

пам’ятайте, що в Інтернет працюють люди різних соціальних прошарків і різних поглядів; не вважайте, що інші користувачі мають ті самі права і ті самі обов’язки, що й Ви;

не перевантажуйте ресурсів Інтернет; перш ніж звертатись до її можливостей, зробіть все можливе на локальному комп’ютері.

Узагальнено можна назвати два постулати, які визначають усі правила: по-перше, вияви індивідуальності поважаються і заохочуються, а по-друге, Мережа — річ гарна, яку слід захищати.

В Європі ініціатива належить двом впливовим організаціям. Перша з них — TERENA (Trans-European Research and Education Networking Association, Транс’європейська мережна асоціація в галузі досліджень та освіти, http://www.terena.org) була заснована 1994 року злиттям RARE (Reseaux Associees pour la Recherche Europeene, Європейське об’єднання дослідників) та EARN (European Academic and Research Network, Європейська академічна та дослідницька мережа). Місією TERENA є сприяння та участь у розробці високотехнологічної комп’ю- терної мережної інфраструктури. Другою організацією є найбільша у світі асоціація Інтернет-провайдерів — EuroISPA (http://www.euroispa.org).

Перспективи Інтернет — IPN

У 1997 році Вінтон Серф (один із творців протоколу TCP/IP, «батько» Інтернет) висунув ідею міжпланетарного розширення Інтер- нет. Сьогодні IPN (InterPlaNetary Internet) — це проект, який фінансується NASA і реалізується спільними зусиллями урядових організацій та промислових груп. Метою проекту є підтримка космічних систем зв’язку, проектування роботів, створення в Сонячній системі аванпостів як із присутністю, так і з відсутністю людини. IPN стане «мережею об’єднань Інтернет» — звичайні глобальні мережі підмикатимуться до мережі верхнього рівня. Передавання даних здійснюватиметься за допомогою нового транспортного протоколу, зорієнтованого на великі відстані. Таким чином стане можливим передавання даних між Землею і, приміром, Марсом.

2.3.2. Адресація в Інтернет

Одним із найважливіших елементів спадщини, що перейшла до Інтернет, є протокол маршрутизованого доставляння пакетів TCP/IP, на який було переведено ARPAnet у 1983 році, що уможливило розширення мережі до світового масштабу.

Протоколи Інтернет — TCP/IP

TCP/IP — це набір протоколів, серед яких TCP і IP є основними.

TCP (Transmission Control Protocol) — протокол управління передаванням даних у вигляді пакетів — TCP-сегментів, які складаються із заголовків TCP і даних. Саме передавання здійснюється за допомогою протоколу IP. TCP забезпечує високу надійність передавання даних, оскільки передбачає використання контрольних сум для перевірки їх цілісності і відправлення підтверджень того, що передані дані було прийнято без перекручувань.

IP (Internet Protocol, протокол Інтернет) — протокол низького рівня, який відповідає за переміщення пакетів даних по окремих мережах, пов’язаних між собою маршрутизаторами. Дані передаються у вигляді пакетів, що називаються IP-датаграмами.

В основу маршрутизації в Інтернет покладено IP-адресу. IP-адреси — це 32-бітові числа, що розбиваються на октети (восьмибітові числа), які записують у вигляді десяткових чисел, наприклад 124.44.186.11. Перші три частини адреси позначають належність до певного класу мереж, а остання є унікальною для окремого комп’ютера. Коли формується мережа, їй присвоюється номер, який визначає кількість машин у межах цієї мережі. IP-адреси окремим машинам призначають із заданого так діапазону. Інформація, що передається, розбивається на пакети, у кожному з яких вказується адреса. Пакети доставляються незалежно один від одного і збираються у вузлі-одержувачі.

Для зручності користувачам надається інша система, що ґрунтується на символьних ідентифікаторах, — так звана доменна адресація — за таким шаблоном:

ім’я_користувача @ назва_системи . домен

Більшість імен короткі (до 8 символів), вони не можуть містити пропусків і звичайно записуються буквами в нижньому регістрі. Двоє користувачів, які працюють на одному комп’ютері, не можуть мати однакових імен. Домен, який вказується слідом за крапкою, може складатися з кількох піддоменів, назви яких також відокремлюються крапками, наприклад .kiev.ua або .com.ua.

Відповідність адреси, відомої користувачеві, IP-адресі, що її використовують внутрішні механізми передавання даних, забезпечується службою імен доменів DNS (Domain Name System), яка виконує їх двосторонню трансляцію.

Символ сучасності — @

Перше електронне повідомлення по мережі надіслав 1971 року американський комп’ютерний інженер Рей Томлінсон. Саме він вибрав символ @ як розділовий знак, що не зустрічається в жодному імені і не може призвести до плутанини. Походження символа @ викликає суперечки серед лінгвістів і палеографів. Дослідження показують, що він зародився у XV столітті в іспано-арабських та греко-романських мовах як комерційний символ для позначення одиниць виміру товару, зокрема амфори (anfora або arroba) — міри маси приблизно в 12,5 кг. Вимова «арроба» залишається за цим символом і в деяких сучасних мовах, але частіше для його позначення використовуються метафори: «собачка», «равлик», «черв’як», «мишеня», «булочка з корицею», «штрудель» та ін.

Доменна структура Інтернет є ієрархічною. Найвищий (кореневий) рівень не має назви. Далі йде обмежена кількість доменів верхнього рівня, в яких може бути практично необмежена кількість доменів 2-го рівня і т. д. Імена доменів верхнього рівня (Top Level Domains, TLDs) стандартизовані. Їх можна поділити на два типи: описові імена родових доменів (generic Top Level Domains, gTLDs) та імена, які визначають розміщення домену. Адреса комп’ютера може мати ім’я одного з цих типів (але не обидва разом).

Найпоширенішими є родові домени, які визначають прикладний напрямок мережі: .com — комерційні організації, .edu — освітні установи, .gov — урядові установи, .int — міжнародні організації, .mil — військові установи, .net — мережні організації, .org — організації, які не належать жодній іншій категорії.

З 1997 року було впроваджено нові домени верхнього рівня, серед яких: .aero — авіатранспорт, .arts — культура і розваги, .biz — бізнес, .coop — кооперативи, .firm — бізнес (фірми), .info — інформаційні послуги, .museum — музеї, .name — приватні особи, .nom — персональні, .pro — професіонали (юристи, економісти і т. п.), .rec — відпочинок і розваги, .shop — магазини, .web — WWW-діяльність.

Імена географічних доменів завжди подаються як двобуквене скорочення назви країни, зазвичай, згідно зі стандартом ISO-3166-1 (звідси їх позначення — ccTLDs, country-code Top Level Domains, домени верхнього рівня з кодами країн). Приклади: uа — Україна, ca — Канада, eu — Європейський Союз, uk — Великобританія, us — США.

Імена доменів верхнього рівня в конкретній адресі не завжди точні. Багато з постачальників мережних послуг не вказують своїм доменом верхнього рівня «net», комп’ютери з назвами домену «edu» можуть використовуватись для комерційних або військових цілей, а адреси географічного домену «ag» — належати німецьким бізнесменам.

Домени верхнього рівня можна класифікувати за ознакою «спонсорства». Спонсор — це організація, що представляє найбільш зацікавлену в цьому домені спільноту і якій ICANN (див. підрозд. 2.3.3) делегує повноваження з формулювання політики функціонування домену. Спонсор також відповідає за вибір оператора регістру, повноваження реєстраторів та їх взаємовідносини. Домен, який не спонсорується, функціонує згідно з правилами, установленими глобальною Інтернет-спільнотою за посередництва ICANN.

За призначенням домени поділяють на публічні (спільного користування) — такі, що адмініструються в інтересах певної спільноти, та приватні, що адмініструються певною фізичної або юридичною особою у своїх власних інтересах. Так, домен .UA адмініструється в інтересах української Інтернет-спільноти — спільноти всіх громадян і/або резидентів України, фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та управління України, органів місцевого самоврядування, які використовують мережу Інтернет та Інтернет-технології, незалежно від мети та способів такого використання.

У публічному домені можуть бути як публічні, так і приватні піддомени згідно з правилами публічного домену попереднього рівня, а у приватному домені публічні доменні імена неможливі.

2.3.3. Адміністрування доменних імен Інтернет

За загальну координацію та управління DNS, делегування доменів верхнього рівня та встановлення параметрів протоколів Інтернет тривалий час відповідала IANA (Internet Assigned Numbers Authority, Адміністрація адресного простору Інтернет, http:// www.iana.org/), а зокрема — призначена нею Служба реєстрації (Internet Network Information Center, InterNIC). IANA не є організацією в повному розумінні цього слова, це тільки назва контракту між Університетом Південної Каліфорнії та урядом США.

Безпосереднє керівництво IANA здійснював доктор Джон Постел, шанований у всьому світі висококваліфікований фахівець, який мав необмежений вплив на розвиток Мережі (за словами журналу «Економіст» — «бог Інтернет»). Зокрема, йому належить авторство RFC, створених під егідою IANA (RFC — Request for Comments, Запит коментаріїв — серія документів, які описують різні технічні аспекти Інтернет).

В основу влади і повноважень IANA було покладено не закон або зобов’язання, а згоду провайдерів Інтернет на добровільну співпрацю. Збільшення та комерціалізація Інтернет, конкурентна боротьба за її простір, поява нових зацікавлених осіб, виникнення багатьох нетехнічних проблем (зокрема, юридичних) зумовили появу в 1999 році нової організації, відповідальної за розподіл адресного простору, управління системою доменних імен і адміністрування системи кореневого сервера — ICANN (The Internet Corporation for Assigned Names and Numbers, Інтернет-корпорація з присвоєння імен і номерів, http://www. icann.org).

Для розробки та реалізації програми розвитку системи родових доменів верхнього рівня спільним рішенням IANA та ISOC було утворено International Ad Hoc Committee (IAHC, Міжнародний спеціальний комітет). Сьогодні в рамках Меморандуму розуміння щодо gTLD (gTLD-MоU, The Generic Top Level Domain Memorandum of Understanding) працює Наглядовий комітет з політики (Policy Oversight Committee, POC). До складу POC входять представники IANA, ISOC, IAB, ITU, CORE (Council of Registrars, Рада Інтернет-реєстраторів, http://www.core.gtld-mou.org), INTA (International Trademark Association, Міжнародна організація з торгових марок, http://www.inta.org), WIPO (World Intellectual Property Organization, Всесвітня організація з охорони інтелектуальної власності, http://www.wipo.int, http://www.wipo.org). У своїй діяльності POC тісно взаємодіє з громадськістю, зокрема через опрацювання RFC.

Найбільші повноваження з адміністрування доменних імен у Європі належать Мережному координаційному центрові RIPE — RIPE NCC (The RIPE Network Coordination Centre, http:// www.ripe.net/). RIPE NCC працює як Регіональний регістр Інтернет у Європі — реєструє локальні (національні) регістри Інтернет, які фактично фінансують його послуги; розподіляє для них блоки адресного простору IP, одержані від IANA; виконує інші обов’язки із забезпечення роботи Інтернет-провайдерів у Європі.

RIPE (Reseaux IP Europeens) — це організація вільної співпраці щодо європейських мереж, які діють за протоколом TCP/IP. Більшість робіт з адміністративної та технічної координації виконується у різноманітних робочих групах. Одним із проектів RIPE є CENTR (Council of European National Top level domain Registries, Рада європейських національних регістрів верхнього рівня, http://www.centr.org), який з 1999 р. оформлено як незалежну організацію.

Права з безпосереднього адміністрування окремого домену (верхнього рівня) — управління простором імен у ньому — делегуються спеціально призначеному адміністраторові (координаторові), який, у свою чергу, може делегувати права з адміністрування доменів нижнього рівня третім особам. При цьому делегування публічних доменів третього та нижчих рівнів не рекомендоване.

Основною вимогою до адміністратора домену є його здатність виконувати необхідні обов’язки рівноправно, чесно і компетентно. Він повинен мати доступ до Інтернет, його персонал — бути доступним за електронною поштою. Призначений адміністратор домену верхнього рівня відповідає за управління доменом перед країною, якщо йдеться про домен країни, і перед співтовариством Інтернет. Сторони, вельми зацікавлені в домені, мають погодитись, що призначений адміністратор (вибраний за їхньою участю) їх задовольняє. IANA (ICANN) виступає арбітром з питань адресного простору Інтернет у випадках, коли сторони не можуть дійти згоди. Для піддоменів не висуваються додаткові вимоги, крім тих, що існують для доменів верхнього рівня.

Згідно з Правилами домену .UA адміністратор публічного домену має бути суб’єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим в Україні. У процесі делегування доменного імені в публічному домені крім адміністратора беруть участь реєстрант — особа, що бажає користуватися та розпоряджатися певним доменним іменем в публічному домені, та реєстратор — зареєстрований в Україні суб’єкт підприємницької діяльності, який надає реєстрантові послуги, необхідні для технічного забезпечення делегування та функціонування доменного імені. Адміністраторові публічного домену забороняється виступати водночас реєстратором імен в цьому самому домені. Відносини між учасниками процесу делегування доменного імені будуються виключно на договірній основі. При цьому інтереси всіх членів української Інтернет-спільноти щодо системи доменних імен є рівними настільки, наскільки це не зачіпає законних інтересів інших членів української Інтернет-спільноти і/або будь-яких третіх осіб. Доменні спори розв’язуються компетентними судами в порядку, установленому чинним законодавством України.

Зона .UA — адміністрування і реформи

Український домен верхнього рівня .UA було зареєстровано у грудні 1992 року. Право адміністрування домену було надано ТОВ «Комунікаційні Системи», яке пізніше припинило свою діяльність. Упродовж понад восьми років адміністрування та реєстрація назв доменів виконувались добровільними зусиллями Групи координації домену .UA щодо розвитку системи адміністрування домену, утвореної з приватних осіб. У 1998 році розпочався процес реформування. Його учасниками стали компанії—оператори Інтернет, державні органи та установи (Мінекономіки, Держкомзв’язку, «Укртелеком», Міністерство закордонних справ, ДСТСЗІ СБУ, Міністерство оборони та ін.). У 2000 році розпочала роботу Робоча група з питань реорганізації системи управління домену .UA та створення Регістру доменних імен України (UANIC WG). Робочою групою та її Експертною радою було виконано підготовчу роботу зі створення ЗАТ «Український мережний інформаційний центр» (UANIC).

Доменні імена Інтернет є сферою, де стикаються суперечливі інтереси багатьох зацікавлених осіб і сил. Будь-яка фірма або користувач, які бажають мати своє «представництво» в Мережі, мають вирішити проблему вибору доменного імені.

Загальна практика показує, що існує два підходи до вибору назви сервера — більш професійний точний підхід з урахуванням функцій або розміщення сервера та витіюватий підхід, коли серверові присвоюється прізвище відомої людини, назва тварини, ім’я кіно- чи міфологічного героя тощо. У першому випадку назва полегшує сприйняття та роботу із сервером. Водночас довільно вибране ім’я може бути зручнішим за складний акронім, його можна залишити незмінним, навіть якщо функції змінились, а приховування їх у назві сервера певною мірою запобігає хакерським атакам.

У контексті Інтернет проблема набуває інших аспектів. Доменне ім’я пропонується зовнішньому світу, а тому воно має стосуватись або сфери діяльності фірми, або її назви, добре запам’ятовуватись, бути коротким і легко вимовлятись. Останнім часом з’явилась можливість зареєструвати доменне ім’я верхнього рівня українською або російською мовою, наприклад «супермаркет.com» або «право.net». Оскільки в популярних публічних доменах вже не вистачає осмислених, інтуїтивно зрозумілих імен, така можливість доволі важлива. Очевидні й переваги для користувачів, які не дуже добре володіють англійською мовою. Що ж до проблем доменних імен, поданих кирилицею, то їх можна назвати, уявивши необхідність набрати ім’я, зареєстроване корейською, китайською або японською (ієрогліфами).

Вимагає уваги вибір домену вищого рівня — географічний проти негеографічного (наприклад, .ua чи .edu) — або домену нижчого рівня (.com.ua або kiev.ua). Альтернативою власному доменному імені є ім’я, пропоноване Інтернет-провайдером у комплексі послуг (типу «firma.provider.net»), що забезпечує менші витрати. Але використання власного імені домену має переваги, оскільки воно є коротшим, легше запам’ятовується і впізнається; показує, що фірма є серйозним учасником Інтернет-спільноти; захищає інвестиції в рекламу і залишається незмінним у разі зміни провайдера.

Реєстрація доменних імен — спосіб збагачення

Дуже популярним в Інтернет способом збагачення є кіберсквоттинг — реєстрація з метою наступного перепродажу доменних імен, які можуть знадобитись кому-небудь у майбутньому. За неперевіреними даними, Cinema.com було продано за 700 тис. дол. США, а WallStreet.com — за 1,03 млн. Міжнародний третейський суд WIPO, створений 1999 року, за час свого існування вже розглянув кілька тисяч справ за позовами компаній, які не бажають викупати у третіх осіб права на використання власного імені як домену. Очікується кількаразове зростання кількості таких справ у зв’язку з уведенням нових доменів, хоча CORE передбачає певний механізм розв’язання проблем — у разі задоволення її вимог товарний знак буде зареєстровано в кожному з доменів.

Ця проблема має й інший бік. За оцінками фахівців, 90 % доменних імен в Інтернет не використовуються — вони зареєстровані «про запас» або позначають проекти, які вже закрито. До того ж щоденно минає строк продовження реєстрації (оплати) близько 10 тис. доменних імен у всьому світі. Забудькуватість реєстранта може призвести до втрати доменного імені. Згадаймо найбільш масштабний прецедент: 37 тис. канадців втратили свої домени зі зміною національного оператора в 2000 році. А 2001 року в Мережі з’явилась нова послуга служби SnapNames — відстеження доменних імен за базами реєстрів. SnapNames повідомляє про можливість подання заявки на реєстрацію імені, якщо воно звільнилось, або нагадує про наближення строку перереєстрації.

З метою захисту законних інтересів членів Інтернет-спільноти України щодо їхньої інтелектуальної власності в домені .UA приватні доменні імена 2-го рівня делегуються виключно в разі, якщо відповідне доменне ім’я повністю або його компонент 2-го рівня (до знака «.», але без нього) за написанням або вимовою збігається із зареєстрованим в Україні словесним знаком для товарів та послуг (торговою маркою), права на використання якого на території України належать відповідному реєстранту. Таке делегування відбувається незалежно від класів Міжнародної класифікації товарів і послуг, за якими зареєстровано торгову марку. Делегування відбувається виключно за умови надання належним чином завірених копій таких документів:

Свідоцтва України на знак для товарів та послуг, виданого центральним органом виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності;

договору про передачу права власності на знак або ліцензійного договору (у разі, якщо реєстрант не є власником Свідоцтва);

довідки бюро перекладів про те, що заявлене доменне ім’я або його частина за своїм написанням або вимовою збігається з відповідною торговою маркою.

Публічні домени 2-го рівня в домені .UA делегуються за власною ініціативою адміністратора домену .UA з метою побудови системи публічних доменів, організованої за принципом задоволення інтересів різних спільнот користувачів. Коли йдеться про вибір імен публічних доменів 2-го рівня в домені .UA, адміністратор домену .UA насамперед бере до уваги думки й пропозиції реєстраторів та української Інтернет-спільноти.



2.3.4. Сервіси Інтернет

Набір мережних протоколів TCP/IP, які дають змогу передавати інформацію, є основою для багатьох інших протоколів Інтернет, призначених для організації різноманітних служб (сервісів). Найбільш популярними сервісами є поштові (служби електронної пошти), пошукові (спеціальні пошукові системи та підмережі), віддаленого доступу (Telnet), розподілених ресурсів (FTP, Archie, Gopher, WAIS), інформаційні (WWW).

Електронна пошта (E-mail, electronic mail) — це служба поштового зв’язку, в якій повідомлення передаються в електронному вигляді з використанням комп’ютерів і каналів зв’язку. Електронна пошта може пересилатись не тільки у глобальних мережах (зокрема, Інтернет), а й у локальних. Розрізняють три варіанти організації електронної пошти:

проста (одне джерело — один одержувач);

списки розсилки (одне джерело — багато одержувачів) — повідомлення розсилається всім зацікавленим особам за заздалегідь визначеним списком. Організовуючи список розсилки, до відома потенційних учасників доводять тему, правила підписки (включення адрес до списку), правила внесення змін до підписки та її припинення, а також адресу, на яку потрібно надсилати свої листи. Списки можуть бути пакетними (дайджестними, коли пересилаються пакети певного розміру, що складаються з кількох повідомлень) або послідовної обробки;

Допомога новачкам — FAQ

Списки розсилки, телеконференції, окремі Web-сервери Інтернет мають розділи FAQ (Frequently Asked Questions) — запитання, які часто ставлять. Користувачеві-початківцю настійливо рекомендується ознайомитись із відповідями на ці запитання, щоб уникнути помилок і не відволікати адміністраторів.

телеконференції і дискусії (багато джерел — багато одержувачів). Телеконференції являють собою варіант електронних дошок оголошень (Broadcast Bulletin System або Bulletin Board System, BBS) — повідомлення не розсилаються конкретним адресатам, а зберігаються на спеціальних серверах, де стають доступними для будь-якого користувача мережі. Електронні листи можна читати безпосередньо із сервера або замовляти їх на свою поштову скриньку через підписку. Через деякий час інформація із сервера конференції вилучається (вноситься до архіву).

Найвідоміша телеконференція Інтернет — Usenet — всесвітній «дискусійний клуб», який охоплює кілька десятків тисяч «форумів», що називаються групами новин (newsgroup).

Для полегшення вибору телеконференції в її назві зазначається категорія, до якої вона належить: alt — альтернативні погляди, biz — бізнес, comp — обчислювальна техніка, news — новини, rec — хоббі, розваги тощо, sci — наука, soc — соціальні теми, talk — дискусії різної тематики, misc — інші категорії. Наприклад, у групі новин news.newusers.questions можна поставити запитання про роботу Usenet.

І телеконференції, і списки розсилки можуть бути модерованими — відповідальна особа (група осіб) переглядає кожне повідомлення і дозволяє (забороняє) його розсилання. У немодерованих телеконференціях (списках розсилки) така перевірка не виконується.

Електронний лист має чітко визначену структуру:

поштова адреса відправника («From»). Деякі програми надають можливість відправити лист від імені іншого користувача;

поштова адреса одержувача («To»). У разі відправлення відповіді (reply) на одержаний лист у поле адреси одержувача заноситься адреса автора початкового листа, а в поле теми (див. далі) — та сама тема з приставкою «Re»;

копія («СС») — додаткові адреси. Це необов’язкове для заповнення поле, вміст якого буде доступний усім одержувачам листа;

невидима копія («BCC») — додаткові адреси, недоступні для решти адресатів;

тема («Subject») — необов’язкове, але бажане для заповнення поле;

текст листа.

Також користувач може задавати додаткові ознаки листа: пріоритет листа, який впливає на черговість його відправлення, необхідність автоматичного інформування про доставку та ін.

Електронні листи — специфіка спілкування



Електронне листування передбачає правила, які доповнюють вимоги до звичайної кореспонденції та машинописного тексту. По-перше, під час роботи з електронною поштою потрібно зважати на існування різних форматів і запобігати випадкам, коли адресат не може прочитати повідомлення. По-друге, потрібно обмежувати розмір електронного листа та вкладених у нього файлів. Ця вимога особливо важлива в разі, коли лист передається по ненадійних каналах зв’язку, і зумовлює мінімальність цитувань та появу усіляких скорочень. Останні слід використовувати дуже обережно, оскільки вони варіюються від стриманого IMHO (In My Humble Opinion, «на мою скромну думку») до неформального ROTFL («Rolling On The Floor Laughing», «качаюся по підлозі від сміху») і досить грубого (хоча, можливо, справедливого) RTM («Read Тhe Manual», «читайте керівництво»). По-третє, слід пам’ятати, що відсутність невербальних форм в електронному спілкуванні вимагає додаткових зусиль для попередження непорозумінь. З цією метою використовуються «смайлики» (emoticon, smiley), які вказують на емоційний підтекст останньої фрази: :-) :- (;-):-
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка