Індивідуальна психологія Адлера



Скачати 234.34 Kb.
Дата конвертації12.04.2016
Розмір234.34 Kb.
#3527
ТипМетодичні вказівки
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

для студентів

по підготовці і роботі на практичному занятті

з «Психотерапія та психокорекція в клінічній практиці»


Тема: Індивідуальна психологія Адлера.

У сучасному суспільстві спостерігається ріст психопаталогій, соціопатій, психосоматичних та соматопсихічних захворювань, що наголошує на спеціалізованій підготовці фахівців - психологів особливостям психотерапії та психокорекції.

Психотерапія є галуззю клінічної медицини, що включає систему лікувального впливу на психіку, а через неї – на весь організм і поведінку хворого. Психологічна корекція – це система заходів, спрямованих на виправлення психологічних особливостей та відхилень в поведінці людини за допомогою спеціальних засобів психологічного впливу.

Психологічна корекція у клінічній практиці застосовується при виявленні у пацієнта психологічних проблем, що виникають у зв’язку з характерологічними девіаціями і особистісними аномаліями, а також при невротичних і психосоматичних розладах. Вона направлена на вирішення завдань профілактики, лікування і реабілітації хворих.

Мета курсу “Психотерапія та психокорекція в клінічній практиці ” сформувати у майбутніх лікарів - психологів знання, вміння та практичні навички необхідних для надання медико-психологічної допомоги населенню:


1. Навчити студентів основам психотерапії та психокорекції;

2. Сприяти оволодінню студентами основних методів психотерапії та

психокорекції;

3. Навчити студентів застосовувати методи та прийоми психотерапії і

психокорекції у лікуванні та реабілітації хворих.
2.Завдання вивчення теми:


  • Ознайомлення студентів із теоретичними основами і сьогоднішніми поглядами на індивідуальну психологію Адлера.

  • Засвоєння студентами сучасних методів та прийомів індивідуальної психології Адлера для диференційованого застосування їх у клінічній практиці;

  • Застосування методів індивідуальної психотерапії Адлера у різних галузях практичної медицини.

Курс “Психотерапія та психокорекція у клінічній практиці “ читається на базі “Історії психології”, “Клінічної психології”, “Клінічного консультування”,“ Психоаналіз та інші особистісно-орієнтовані діагностично-лікувальні підходи”.




3. В результаті вивчення теми студент повинен знати:

  • теоретичні основи індивідуальної психотерапії та психокорекції Адлера;

  • етико-деонтологічні принципи і правила індивідуальної психотерапії та психокорекції Адлера;

  • методи індивідуальної психотерапії та психокорекції Адлера;

  • форми індивідуальної психотерапії та психокорекції Адлера;

  • покази і проти покази для застосування індивідуальної психотерапії та психокорекції Адлера із врахуванням нозологічної специфіки;

  • критерії і методи оцінки ефективності психотерапії та психокорекції.


4. Студент повинен вміти:

  • проводити загально клінічне та психологічне обстеження хворих, встановити клінічний діагноз;

  • дотримуватись етико-деонтологічних принципів у психотерапевтичній та психокорекційній роботі, створювати довірливий психотерапевтичний контакт з пацієнтом;

  • самостійно складати психокорекційні програми;

  • володіти сучасними прийомами індивідуальної психотерапії Адлера;

  • проводити індивідуальну психотерапію та психокорекцію Адлера у різних галузях медицини;

  • оцінювати ефективність психотерапевтичної та психокорекційної роботи;

  • вести медичну документацію;

  • використовувати навчальну та наукову літературу для вирішення професійних завдань, підвищення рівня професійної підготовки.

Викладання предмету "Психотерапія та психокорекція у клінічній практиці " прово­диться у формі групових практичних та семінарських занять в умовах психіатричної клініки, клініки неврозів та межових станів, в психосоматичних центрах, у диспансерах психіатричного та наркологічного профілю. Під керівництвом викладача засвоюють сучасні психотерапевтичні і психокорекційні методи і прийоми та застосовують їх у клінічній практици. Контроль за засвоєнням та вмінь проводиться у вигляді тренінгів з використанням аудіо- та відеотехніки, тестового контролю, вирішення ситуаційних задач.




Перевірити ступінь своєї підготовки Ви можете, вирішивши запропоновані завдання.

Вірно чи не вірно?

Еталони відповідей до завдань

Завдання 1. 3.

Завдання 2. 1.

Завдання 3. 2

Завдання 4. 2.

Завдання 5. 1.

Завдання 6. 1.
Теоретичні питання:

Інформацію, яка необхідна для формування знань-вмінь, що забезпечують досягнення мети заняття, можна знайти у джерелах:


  1. Панок В., Титаренко Т., Чепелєва Н. та інші. Основи практичної психології. – К.:Либідь, 1999. – с. 202 – 205.

  2. Хайл – Эверс А., Хайгл Ф., Отт Ю. и др. Базисчное руководство по психотерапии. – СПб.: Речь, 2001. – С. 784.

  3. Бурлачук Л.Ф., Кочарян А.С., Жидко М.Е. Психотерапия (учебник для вузов). – Москва: Питер, 2003. – С. 471.

  4. Глива Є. Вступ до психотерапії. – Острог-Київ: Кондор, 2004. – С. 530.

  5. Кондрашенко В.Т., Донской Д.И., Игумнов С.А. Общая психотерапия. - 6-е изд., исправленное – М.: Изд-во Института Психотерапии, 2003. – С.458.

У додатку 1 приведено граф логічної структури теми " Індивідуальна психологія Адлера".
Засновником індивідуальної психології є Альфред Адлер (1870—1937) — австрійський психолог, з 1935 року професор медичної психології медичного коледжу в Лонг-Айленде (штат Нью-Йорк). Учень 3. Фрейда, до 1911 року був президентом Вищого психоаналітичного суспільства. У 1912 році створив суспільство індивідуальної психології.

На формування переконань та формування теорії індивідуальної психології А. Адлера вплинули навчання про несвідоме Зиґмунда Фрейда (але вже з перших років співпраці Адлер не розподіляв погляду Фрейда на теорію лібідо, пан сексуалізм та структуру особистості), еволюційна теорія (особливо теорія боротьби за виживання) Чарльза Дарвіна, навчання про волю до влади Фрідріха Ніцше, фікціоналізм Ганса Вейінгера (на поведінку людей більше впливає чекання майбутнього, чим сьогодення і минулий досвід, або фікція — недосяжна мета з майбутнього), холізм Яна Смітса (кожна людина у своєму розвитку прагне до цілісності).

Представлення Чарльза Дарвіна про боротьбу за перевагу (превосходство) як засіб виживання спочатку був повністю підтриманий Адлером. З часом його погляди змінились і замість „соціального дарвінізму” Адлер висунув концепцію, яка повністю йшла у розріз з ідеями Дарвіна, що в процесі еволюції виживають більш пристосовані і гинуть менш пристосовані. В основі його погляду лежить думка про те, що неповноцінність органна чи характерологічна можуть бути позитивними. Вони можуть слугувати стимулом для досягнення свого місця під сонцем, іноді досить високого.

Філософія Фрідріха Ніцше, а особливо концепція „волі до влади”, вплинула на розуміння Альфредом Адлером агресивних інстинктів. Але в його баченні прагнення до переваги мало більш широкий зміст ніж воля тільки до влади. І його гуманістичне прагнення „суспільних інтересів” зовсім суперечать основним ідеям Ніцше.

Фікціоналізм Ганса Вейінгера стверджує, що на людей більший вплив створює очікування майбутнього, ніж дійсний або минулий досвід. Цю орієнтацію на майбутнє він назвав фікцією, а свою теорію – фікціоналізмом. Адлеровське поняття життєвих цілей та схеми апперцепції тісно переплітаються з цією теорією.

Південноафриканський політик та філософ Ян Смітс вважав, що цілісні системи мають властивості, що не характерні для їх окремих частин. І, що кожна людина у своєму розвитку прагне до цілісності. По суті ці ідею є базовими для індивідуальної психології Адлера.

Адлер та його послідовники багато працювали на ниві освіти, приділяли велику увагу навчанню вчителів основам індивідуальної психології. Завдяки Адлеру і йогог помічникам в школах почали відкриватись кабінети психологів та консультаційні центри, де надавали безкоштовну допомогу дітям та їх батькам. В 30-ті роки тільки у Відні було відкрито 30 таких центрів. У 1932р Адлер переїжджає у США де працює професором медичного коледжу. Помер він в 1937р у віці 67р у Шотландії, куди він був запрошений для читання курсу лекцій студентам.

Основні положення індивідуальної психології

Природа людини в концепції А. Адлера

1. Людина — це єдиний організм (individuum (лат.) – неподільне). Він наполягав, що людина є неподільною. Неможливо розглядати окремо тіло і окремо душу. Жодний прояв життєвої активності людини не можна розглядати в ізоляції, а тільки лише в співвідношенні з особистістю, у цілому. І якщо ми визнаємо цілісну єдність людини, то ми тим самим визнаємо, що неправильність одного аспекту в житті людини матиме вплив на всі інші її аспекти.

2. Життя людини — це безперервний рух до росту і розвитку в напрямку особистісно значимих цілей. Адлер вважав, що людина постійно знаходиться в стані творення або росту (від нижчого до вищого ступеню). Стан творення або росту мало залежить від сторонніх впливів, він мотивується тільки думкою самої людини. Життєві цілі людини визначають його долю. Все функціонує згідно з індивідуальним життєвим стилем.

3. Поведінка людини — це є результат впливу спадковості і середовища, а також і результат впливу творчої сили, що робить людину архітектором свого життя. Відповідно до цього – спадковість (сукупність генів) дає потенціал, або дає певні здібності, середовище формує людину за допомогою певних вражень. Але це є тільки цеглини з яких людина своєю творчістю будує ставлення до світу та себе, життєвий стиль, який формується відповідно до поставленої мети.

4. Індивід не може розглядатися поза суспільством, а його поведінка — поза соціальним контекстом. У кожної людини є природне почуття спільності або соціальний інтерес, тобто уроджене прагнення вступати у взаємні соціальні відносини співробітництва. Соціальний інтерес є здатність цікавитись іншими людьми, приймати участь в їх житті. Соціальний інтерес є продовженням концепції прагнення до постійного саморозвитку людини.

Поведінка людини визначається його уявою про себе і про навколишній світ, тобто «схемою апперцепції». Апперцепція – це є властивість психіки людини, завдяки якій сприйняття предметів і явищ залежить від попереднього досвіду та особистісних властивостей суб’єкта. Адлер вважав, що наші почуття не сприймають реальні факти, а отримують лише суб’єктивні образи, що є відображенням зовнішнього світу. Схема апперцепції є частиною життєвого стилю. К кінцю 5-го року життя дитина вже чітко знає чого чекати від життя і від самого себе. Він вже має досить тверді патерни поведінки. Переживання тлумачаться ще до того як вони сприйняті, і це тлумачення завжди співвідноситься з тим первинним значенням, яке було задано життю. Нехай це тлумачення хибне, нехай завдяки йому ми ще і ще раз переживаємо неприємності та страждання, ми ніколи легко не відкажемось від нього.

• Поведінка людини мотивується недосяжними цілями або фікціями. Тобто поведінка людини визначається цілями його майбутнього, яке він сам собі і планує. Вони являються проявом його творчих здібностей і його вільного вибору. Ці цілі існують лише в уяві людини і ми ніколи не можемо підтвердити або спростувати їх правдивість чи навпаки хибність. Не дивлячись на це вони можуть бути позитивними і допомагати у ефективному вирішенні життєвих проблем, або негативними, що гальмують розвиток особистості та допомагають вирішувати проблеми з негативної точки зору – занурення у хворобу.


Виходячи з основних положень про психологію людини Адлер розробив теорію розвитку людини, що була альтернативою теорії З.Фрейда.

За Адлером при народженні кожне немовля переживає почуття безпомічності та повної залежності від батьків, або людей, що за ним наглядають. На протязі всього періоду розвитку діти відчувають, що вони поступаються в чомусь своїм батькам, усьому світові. Незрілість органів, несамостійність веде до того, що вони повинні постійно спиратись та залежати від більш сильніших. В результаті чого виникає хворобливе почуття підлеглості та розвивається почуття меншовартості. Це почуття меншовартості і є базисним почуттям для людини. Це веде до браку впевненості та браку належного самопочуття. Саме почуття меншовартості спонукає людину боротись за перевагу над навколишніми, прагнути до досконалості. Людина компенсує почуття меншовартості бажанням сили та влади. Це бажання характеризується агресивністю та суперіорністю (перевагою), боротьбою за належну позицію, домінантністю. Така позиція існує як у чоловіків так і у жінок. Агресивність, за Адлером, не є ворожою, вона є ініціативою до переборювання перешкод. Бажання до суперіорності є спонуканням до поліпшення себе, до розвитку своїх здібностей та потенціальних можливостей. Воно є уродженим і криється в еволюційному процесі. Так як усі види розвиваються у напрямку більш ефективної адаптації до оточуючого.

Прагнення до переваги (суперіорності), будучи загальнолюдською рисою, може мати як конструктивний напрямок –якщо ціль прагнення включає в себе суспільні інтереси (наприклад, суспільний лідер), так і деструктивний напрямок – якщо ціль прагнення включає тільки боротьбу за власне суперіорство і не має соціального інтересу, егоїстична і реалізується за рахунок інших людей (наприклад, ватажок банди). Це веде до деформації життєвого стилю і в кінцевому результаті приводить до розвитку неврозу.

Почуття меншовартості може бути некомпенсоване і в результаті може розвиватись комплекс меншовартості. Для розвитку комплексу меншовартості необхідні умови:

а) проблеми, що виникають перед людиною;

б) брак підготовленості людини для вирішення цієї проблеми;

в) впевненість людини, що вона не зможе її вирішити.

Розвиткові цього комплексу сприяють органічна неповноцінність органів, а також порушення у вихованні – надмірна опіка або нехтування з боку батьків:

- До органічних вад, що можуть суттєво вплинути на особистісний

розвиток Адлер відносив уродження вади, хворобливість, моторне недорозвинення, нестатки конституції, захворювання внутрішніх органів (як органічні так і функціональні), психоневрологічні дефекти. Тобто люба ознака, за яку дитина підлягала глузуванням, гнобленням або покаранням.



  • В результаті надмірної опіки або пещенням дитина виростає в

умовах, де його примхи є законом для оточуючих. Він займає особливе положення і вважає його цілком природнім. Результати такого виховання не будуть відчуватись доти, доки людина не зустрінеться з життєвими труднощами, які необхідно буде перебороти. Він тоді гостро відчує нестачу тренування в реальному житті, неможливість дати собі раду. Він буде потребувати від оточуючих відновлення статусу виключності. Вони почуваються так, ніби їх зрадили. І намагаються мстити оточуючим. І доти, доки вони будуть виходити з правила, що оточуючі їм все повинні давати, доки така людина не навчиться віддавати і співробітничати з іншими, всі його намагання добитись першості не будуть приносити задоволення і можуть вести до розвитку невротичних симптомів.

  • В результаті нехтування дитина почувається одинокою. Вона не

довіряє оточуючим. В неї не розвинене почуття любові та співробітництва, тобто емоційна бідність. В нього не формується віра в себе. Така дитина в своєму житті буде переоцінювати труднощі, недооцінювати себе та недовіряти оточуючим, що з може вирішити цю проблему завдяки їх підтримці та доброму відношенню.

Комплекс меншовартості може породжувати прагнення до його гіперкомпенсації і як наслідок породжувати комплекс суперіорності. Для того, щоб справитись з почуттям меншовартості людина ставить надмірні вимоги до себе та інших. Вона вважає людей за ворогів, безперестанку працює, аж до виснаження, щоб довести собі та оточенню, що вона вища за інших. Тільки завдяки зосередженості на своїх почуттях вона може вийти з небезпечної зони, зони, що знаходиться в почутті себе меншовартим. В глибині душі така людина не відчуває в собі впевненості в тому, що вона зможе успішно співробітничати з іншими. Вони виснажливо себе використовують. Почуття суперіорності вона використовує тільки в егоїстичних потребах і в результаті чого, вона ніколи не почувається вдоволеною.



Адлер про стиль життя та життєві цілі.

Почуття суперіорності в кожній людині особистісно і унікально. Воно залежить від того, що означає для особистості життя. І які життєві цілі ставить перед собою людина. Реалізації прагнення до переваги визначає стиль життя людини, тобто індивідуальний спосіб досягнення життєвих цілей.\

Життєва мета, або ціль, носить захисний характер і служить мостом між безрадісним теперішнім і багатообіцяючим майбутнім. Вона формується в дитячому віці, як компенсація почуття меншовартості, невпевненості в собі. Вона цілком не усвідомлюється, визначає риси характеру людини та забезпечує головні напрямки та задачі діяльності.

По визначенню Адлера, існують три конструктивні життєві цілі: робота, дружба і любов.



Робота – приносить задоволення і почуття власної значимості в той ступені, в якій вона потрібна суспільству.

Дружба – вияв нашої належності до людей, потреба і необхідність в пристосуванні до оточення і спілкування з ними.

Любов – це прояв вищої форми кооперації між двома індивідуумами протилежної статі. „Це пристосування до того факту, що ми існуємо в двох статях і продовження та розвиток життя людства залежить від нашого любовного життя”.

Ці три задачі завжди взаємопов’язані. Вирішення однієї з них допомагає вирішенню інших. Виходячи з принципу цілісності людини. Стиль життя людини це категорія сугубо індивідуальна. Він виявляється в тому, як людина реалізує основні життєві цілі. Життєвий стиль розвивається організовано навколо основної ідеї або мети, яка стає провідною або маяком, який спрямовує життя людини. В формуванні життєвого стилю досить велике значення має соціальний інтерес та ступінь активності особистості.


Адлер про соціальний інтерес

Соціальний інтерес є уродженим, генетично обумовленим для людини. Однак вимагає постійного розвитку змалечку. Цей розвиток відбувається завдяки соціальному оточенню, і, насамперед, родини.

Велику роль при цьому відіграє мати. Саме мати прививає соціальні навички дитині. Здорова любов матері сприяє розвиткові соціального інтересу, а надмірна опіка та турбота заважає розвиватись ініціативі, творчій енергії та волі дитини. Вона стає нездатною до життя та соціальної інтеракції. Саме від виховання залежить якою стане дитина.

Адлер вперше звернув увагу на значення батьківської фігури в психічному розвитку дитини. Позитивна установка батька стосовно дружини, роботи , суспільства і дітей сприяє розвитку у дітей соціального інтересу, а емоційна відчуженість і авторитаризм — навпаки формує егоцентризм, замкненість.

Ступінь соціального інтересу в людини є показником його психічного здоров'я. Чим нижчий соціальний інтерес тим сильніше виражено почуття неповноцінності, і навпаки. Люди з низьким соціальним інтересом відрізняються егоцентризмом, заглибленістю у свої інтересами, постійним самозахистом. „ Усі невдахи – продукти невірної підготовки в області суспільного почуття. Усі вони не здатні до співпраці, одинокі істоти, які в більшій або меншій ступені рухаються в іншому напрямку ніж усе людство. ...Якщо людина співпрацює з людьми, то вона ніколи не стане невротиком.”

Стиль життя, життєві цілі і те як сприймає людина навколишній світ та себе в цьому світі (яка в нього схема апперцепції) є проявом творчої сили людини або його самості.



Адлер про творчу силу людини (або самости)

Творча сила людини — це результат довгої еволюції. Вона має уроджений характер і розвивається в дитячі роки. Впливає на всі психічні процеси людини (сприйняття, пам'ять, уяву, фантазію і мрії).

Творча сила впливає активно на взаємодію індивідуума з навколишнім середовищем і відповідно впливає на його судьбу. Адлер підкреслював, що людина не є пішаком в руках зовнішніх сил, вона активно впливає на зовнішнє середовище і активно бореться за місце в цьому житті. „Індивідуум це художник і картина. Він – художником своєї власної особистості.”
У залежності від ступеню соціального інтересу і соціальної активністі у житті людини Адлер виділив 4 типи особистості.

Керуючий тип – властивий самовпевненим і напористим людям з незначним соціальним інтересом. Вони вирішують свої проблеми переважно в антисоціальній, ворожій манері.

Тип, що бере – характеризується паразитичною установкою до зовнішнього світу; йому властивий низький соціальний інтерес і середня активність.

Тип, що уникає – характерний для людей, що більше побоюється невдачі, ніж прагнуть до успіху (утеча від рішення життєвих задач). Соціальний інтерес і активність у них низькі.

Соціально корисний тип – характеризується високим соціальним інтересом і активністю, є втіленням зрілості. Люди цього типу піклуються про інших і зацікавлені в спілкуванні з ними.

Сполучення таких якостей, як високий соціальний інтерес і низька

На стиль життя людини окрім соціального інтересу та ступеню соціальної активності може впливати і положення в сім’ї дитини. Тобто те є дитина єдиною в сім’ї, чи вона народилась прешою, чи другою, чи дитина є молодшою за всіх.

Адлер про вплив позиції дитини на стиль його життя

Первісток (старша дитина) у родині: Роль первістка у родині є найбільш привабливою. Молоді батьки радіють любій знахідці, любому руху дитини. Постійно піклуються. Дитина знаходиться в привілейовану положенні. Але це продовжується доти, доки не з’явиться наступна дитина. Вона позбавляє первістка привілейованого положення в родині, в свою чергу він повинен освоїти стратегію виживання наодинці, не потребуючи чиєїсь прихильності або схвалення. Первісток постійно бореться за відновлення уваги батьків. Це почуття характеризується не стільки ревнощами, а страхом – якщо він не може покладатися на вірність матері, то кому в цьому світі можна довіряти. Життєвий стиль таких людей характеризується прагненням до влади і лідерства, бажання залишити все як було – консервативні погляди.

Сучасні дослідження підтверджують, що серед державних діячів — більшість первістків, у т.ч. серед президентів США і членів Конгресу США.

З точки зору Адлера дещо інша позиція формується у єдиної дитини. У єдиної дитини в родині формується залежність і егоцентризм; у зрілості він буде переживати, що вже не знаходиться в центрі уваги; йому властиві труднощі у взаєминах з однолітками.

Сучасні емпіричні дослідження не підтверджують цієї тези: єдина дитина в родині так само контактний, просоціален і емоційно стійкий, як і інші діти.



Другий (середній) дитина, знаходиться в іншому положенні. Він з’явився на світ у родині, де є інша дитина. Він не може безроздільно володіти матір’ю, він розуміє, що повинен ділити увагу та любов батьків з іншим. Тому він сам по собі схильний до кооперації ніж старший. Але він постійно змагається з старшим братом, він постійно його наздоганяє. Темп розвитку другої або середньої дитини завжди швидший. В результаті цього він виростає честолюбним та тим, що суперничає, він ставить перед собою непомірно високі цілі. Друга дитина в сім’ю розвивається в активного та часто ризикуючого. Їм характерно прогресивне бачення життя. Девіз – треба щось міняти.

Останній (самий молодший) дитина – це «мазун» родини, його позиція досить унікальна. Він ніколи не буде позбавлений любові батьків, але разом з цим він дуже залежний від старших дітей. Ця залежність від старших призводить до сильного почуття меншовартості та відсутності незалежності. У молодших дітей може сформуватись життєвий стиль зірки. Мати постійно пестить його і бажає „щоб малюк завжди зоставався дитиною і постійно потребував її уваги”. Такі діти вважають, що їм всі зобов'язані. Такі надмірні очікування призводять до розчарування, а з іншого боку, у дитини може сформуватися прагнення до незалежності, що приведе до виникнення в нього внутрішнього конфлікту. Він може постійно прагнути догнати та перегнати старших братів та сестер, не дивлячись на велику різницю у віці.

Сучасні дослідження показали, що алкоголізмом частіше страждають ті, хто був молодшим у родині.


Генез неврозів.
Неврози Адлер розглядав як результат конфлікту між бажанням суперіорності та почуттям власної меншовартості.

Подолання почуття меншовартості може іти декількома шляхами.



  1. Шляхом успішної компенсації, в результаті чого індивідуум

досягає цілі в боротьбі за життєві блага. Реальна компенсація характерна для людей у яких досить високо розвинено бажання суперіорності та соціальний інтерес має високу ступінь. Вони успішно справляються з основними життєвими цілями.

  1. Шляхом гіперкомпенсації – коли людина починає тренувати свої

слабо розвинені якості, або слабо працюючі органи. Наприклад – Шварценегер в дитинстві був слабким, хворобливим хлопчаком якого усі били та над яким знущались. Завдяки гіперкомпенсації ми бачимо чого він досягнув. Гіперкомпенсація може бути не такою позитивною – гноблена у дитинстві дитина стає диктатором, отримавши у свої руки владу.

3. Шляхом псевдокомпенсації – Адлер називає 7 шляхів псевдо компенсації: а) відступ у хворобу; б) відступ у слабість; в) лінь; г) лживість;

д) жорсткий тиран; ж) комплекс зверхності; з) самореклама.

Саме шляхи псевдокомпенсації почуття меншовартості можуть слугувати розвитку неврозу. В той час, коли здорова людина ставить перед собою більш або менш реальні цілі, невротик ставить перед собою фіктивні, заздалегідь недосяжні цілі. Невроз, що розвивається , повинен замаскувати власну неспроможність і являється засобом підпорядкування собі оточуючих. Невроз виникає як можливість уникнути рішень, якщо їх можливо відкласти або можна компенсуватись у інших областях. Адлер говорив, що „навіть успішні люди впадають у невроз із-за того, що вони не є ще більш успішними”. Невротичний симптом виражає „Я не можу бо я хворий”, на самому ділі людина каже „я не буду цього робити, бо може постраждати моя самооцінка. Людина знає, що йому треба робити, або відчувати, але він не може.” Витоки неврозу лежать в утраті віри в себе та намаганні спасти самооцінку. Адлер розцінював невроз як характер, як деформований життєвий стиль. А життєвий шлях, вибраний невротиком є шлях компенсаторного пристосування до соціального середовища. Виходячи з цього шлях лікування невротиків є шлях перевиховання, корекції фіктивних життєвих цілей. Це потребує переводу їх з підсвідомого у свідоме.


Індивідуальна психотерапія

Причина неврозу — конфлікт між прагненням до переваги і почуттям власної меншовартості.

Характеристики неврозу наступні:

— неправильний стиль життя (егоцентризм, низька активність, низький соціальний інтерес);

— пасивний, зніжений стиль життя.

Хворі неврозами хочуть, щоб їх пестили, прагнуть до залежності від інших людей.



Індивідуальна психотерапія поділяється на три основних етапи:

Психотерапевтична техніка Адлера концентрується на дослідження та розумінні життєвого стилю клієнта, який включає цілі, мотиви та компенсаційні прийоми як позитивні так і негативні. Минуле пацієнта, крім його історичної вартості, є не менш важливим ніж теперішнє та майбутнє. Зрозумівши життєвий стиль, клієнт спрямовується до більш успішного використання свого природного потенціалу за допомогою позитивних психічних засобів. У такому перевиховному процесі боротьба за силу та владу замінюється соціальними інтересами. Це у кінцевому результаті призводить до кращого ставлення спільноти до клієнта та його до самого себе. Соціальна інтеграція вважається одним із найважливіших постулатів теорії Адлера. Терапевтичний процес досягається за допомогою



  1. отримання, розумінні та інтерпретації ранніх життєвих спогадів.

  2. Родинної констеляції сімейного кола.

  3. Мрій, снів пацієнта.

Ранні спогади вказують, що призвело до хибної апперцепції. Родинна

констеляція вказує на причину ролі в сім’ї та в спільноті. Сни та мрії клієнта вказують на його слабкості, сумніви та силу.

Взаємини терапевта та клієнта вважаються особливо важливими. Ідеально терапевт повинен сприйматись клієнтом як емпатичний, доброзич-ливий . Як та людина, що компенсує реальні та уявні розчарування в ранньому дитинстві пацієнта. Саме знання минулого клієнта дає можливість терапевту тактовно виправити спотворені погляди на минулі стосунки та явища. І в результаті дає можливість виправити схему апперцепції.

Адлер намагався в ході терапевтичного процесу уникати явища трансферентного неврозу. Він наголошує на виключній роботі у реальній площині, у реальних умовах тут і тепер.

Часу терапії не визначається. Немає чітких рамок терапії. Прогрес терапії самостійно підкаже терапевту коли настане час завершення курсу. Лікар повинен зорієнтувавшись в ситуації застосовувати методи – аналітичні, пасивні, директивні чи реконструктивні, чи підтримувальні прийоми. Все це повинно бути направлено на кінцевий результат – самоактуалізація клієнта.
Саму техніку проведення психотерапії можна розподілити умовно на 3 етапи:

1) розуміння психотерапевтом особливостей життєвого стилю клієнта;

2) допомога клієнтові в розумінні себе і своєї поведінки;

3) формування в нього підвищеного соціального інтересу.


Зміст 1-го етапу.

Клієнта просять розповісти про себе. Особлива увага приділяється ранньому дитинству, позиції в родині, наявності фізичної неповноцінності, пещення або нехтування.

Важливі не тільки слова, але і невербальне поводження.

Додатковим матеріалом для аналізу можуть служити сновидіння, вільні асоціації, малюнки клієнта і т.д., що також формує уяву про стиль життя і про подію, що спровокувала невроз.

Велику допомогу в проведенні психотерапії можуть зробити методи эмпатии, інтуїції і припущення (висування гіпотез про причини поведінки клієнта і перевірка їх за ходом бесіди).
Зміст 2-го етапу.

Підведення клієнта до усвідомлення їм своєї помилкової схеми апперцепції, не реалістичності (фіктивності) життєвих цілей, прагнення до егоцентричної переваги і як наслідок до усвідомлення, що хвороба — це результат неправильного стилю життя.

Психотерапевт підводить клієнта до усвідомлення помилки обережно і тактовно, не нав'язуючи йому своєї точки зору. Головна задача психотерапевта складається в тому, щоб перевести у свідомість фіктивні життєві цілі. Усвідомлені фіктивні життєві цілі перестають активно впливати на життя людини. Зрозуміти себе – це в першу чергу означає усвідомити яке ти місце займаєш в оточуючому світі, навчитись бачити свої помилки та розуміти їх наслідки.

Важливу роль у досягненні результату психотерапевтичної роботи грає співдружність клієнта і психотерапевта. Прояснення повинні бути зрозумілі клієнтові і повинні спиратися на його життєвий досвід.

При цьому психотерапевт лише вказує на помилки, а дійсну зміну своєї природи клієнт може здійснити тільки сам. Успіх лікування є перш за все успіх клієнта.
Зміст 3-го етапу.

Перш за все Адлер впевнений, що в основі переживань невротика лежить турбота про власний престиж. Головною метою психотерапевта є в переключанні інтересів людини з власної персони на інтереси суспільства.

Клієнт навчається міжособистісному контактові з навколишніми, який сприяв би перенесенню соціальних почуттів, що він розвинув в результаті терапії, на інших людей.

Такий контакт досягається:

— заохоченням проявів у клієнта соціального співробітництва;

— ослабленням у клієнта почуття егоцентричної суперіорності і посиленням соціального інтересу;

— вибором клієнтом соціально корисних цілей і спонуканням його до їхнього досягнення.

У результаті відбувається заміна егоїстичних цілей корисними життєвими цілями, що, у свою чергу, народжує впевненість у собі, знімає невротичний психологічний захист і веде до видужання.

Адлер писав: «Я говорю пацієнтам: ви можете вилікуватися в продовж двох тижнів, якщо будете додержуватися розпорядження: намагайтеся щодня думати, як ви можете зробити кому-небудь приємне».

Таким чином, індивідуальна психологія й індивідуальна психотерапія основну увагу приділяють цілісності особистості і соціальних аспектів життєдіяльності особистості, підкреслюючи її творчий характер.

Індивідуальна психологія є передвісницею гуманістичної психології і соціально орієнтованої психотерапії.

На сучасному етапі індивідуальна психотерапія критикується том у, що вона рідко призводить до реконструкції особистості, вона ґрунтується лише на когнітивному перевихованні. Окрім цього висловлюється невдоволення, що в процесі терапії увага звертається на почуття меншовартості як мотивуючий чинник і не заглиблюються в несвідоме клієнта і береться до уваги інші мотиваційними силами.



Вирішить самостійно запропоновані завдання.

Якщо при виконанні приведених вище тестових завдань виникли труднощі, необхідно звернутися до наступної літератури:


  1. Хьелл Л., Зиглер Д. Теорії особистості. — С.-Пб., 1998. —

С. 197-206. 104

  1. Панок В., Титаренко Т., Чепелєва Н. та інші. Основи практичної психології. – К.:Либідь, 1999. – с. 202 – 205.

  2. Хайл – Эверс А., Хайгл Ф., Отт Ю. и др. Базисное руководство по психотерапии. – СПб.: Речь, 2001. – С. 784.

  3. Бурлачук Л.Ф., Кочарян А.С., Жидко М.Е. Психотерапия (учебник для вузов). – Москва: Питер, 2003. – С. 471.

  4. Глива Є. Вступ до психотерапії. – Острог-Київ: Кондор, 2004. – С. 530.

  5. Кондрашенко В.Т., Донской Д.И., Игумнов С.А. Общая психотерапия. - 6-е изд., исправленное – М.: Изд-во Института Психотерапии, 2003. – С.458.


Короткі методичні вказівки до роботи на практичному занятті. На початку заняття буде проведено тестовий контроль вихідного рівня знань. Потім проведення ролевої гри. Під керівництвом викладача буде проведено психодинамічний розбір ролевої гри та отриманих завдяки неї результатів. Наприкінці заняття - підсумковий тестовий контроль.
Технологічна карта практичного заняття


Етапи

Години, хв.

Навчальні посібники

Місце проведення

1. Тестовий контроль початкового рівня

15

Таблиці, схеми

Навчальна кімната

2. Самостійна ролева гра.

30

власна особистість студента

Навчальна кімната

3. Психодинамічний розбір під керівництвом викладача ролевої гри та її результатів.


30




Навчальна кумната

4. Підсумковий тестовий контроль.

10

Тести, таблиці, схеми

Навчальна кімната

5. Підведення підсумків заняття

5




Навчальна кімната

Каталог: downloads -> medpsychology
medpsychology -> Психологічний зміст взаємодії в тренінговій групі
medpsychology -> Тема класифікація порушень психофізичного розвитку по типу дизонтогенезу. І. Актуальність теми
medpsychology -> Методичні вказівки для студентів по підготовці І роботі на практичному занятті з «Психотерапія та психокорекція в клінічній практиці»
medpsychology -> „Первісне уявлення про душу. Анімізм. Тотемізм. Фетишизм.”
medpsychology -> Патопсихологічна семіотика при шизофренії та афективно-ендогенних психозах 4 год
medpsychology -> Предмет, методи дослідження історії психології, завдання
medpsychology -> Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання наркотичних речовин, які не внесені в державний перелік наркотиків
medpsychology -> «Визначення ефективності психокорекції»
medpsychology -> Календарний план практичних та самостійних занять під керівництвом викладача з «Психотерапія та психокорекція у клінічній практиці» для студентів VІ курсу медичного факультету за спеціальністю «Медична психологія»
medpsychology -> Тема Кількість годин

Скачати 234.34 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка