Імені ярослава мудрого романенко катерина Михайлівна


У розділі 2 «Конституційні та нормативно-правові засади права на освіту в Україні у контексті євроінтеграційних процесів»



Скачати 405.16 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації27.04.2016
Розмір405.16 Kb.
#22656
ТипАвтореферат
1   2   3

У розділі 2 «Конституційні та нормативно-правові засади права на освіту в Україні у контексті євроінтеграційних процесів» проаналізовано нормативно-правове конституювання права на освіту в Україні та його практичне забезпечення у вітчизняній системі освіти, а також міжнародний нормативно-правовий контекст забезпечення права на освіту в Україні.

У підрозділі 2.1. «Особливості конституційного права на освіту в Україні» проаналізовано національні традиції забезпечення права на освіту, нормативні основи та систему законодавчого регулювання права на освіту, а також напрями розвитку освітнього законодавства в Україні.

Традиційно для України був характерний достатньо високий рівень забезпечення права на освіту. Починаючи з часів Київської Русі, освітні питання знаходили відображення у нормативно-правових актах. У козацькі часи рівень освіченості населення відповідав тогочасним європейським стандартам, а проблеми освіти розглядалися у найважливіших нормативних актах. Далі простежується закономірність зростання уваги до проблематики забезпечення права на освіту у відповідності з розвитком процесів демократизації та рівнем державної незалежності.

В сучасних умовах в Україні в основному здійснено формування законодавчої бази освітньої галузі, що дало змогу втілити в законодавчі норми основні положення державної політики у сфері освіти. На сьогодні важливість і необхідність дослідження конкретних форм забезпечення права на освіту в країні пов'язана передусім з визначенням подальших шляхів його удосконалення. Право на освіту є повноцінним об'єктом державних гарантій, оскільки без державно-правового регулювання воно не може бути забезпечене ізольованими зусиллями окремих індивідів. Суттю законодавчого забезпечення права на освіту в Україні є соціоцентричне функціонування освітньої галузі.

Нормативно-правові основи права на освіту в Україні є досить складною системою законів, нормативних документів та взаємозв’язків між ними. Вона включає у себе відповідні положення Конституції України, законодавство, а також систему галузевого і міжгалузевого нормативного регулювання освітньої діяльності. Загалом освітянське законодавство досить успішно регулює діяльність в освітній галузі та забезпечує основні аспекти права на освіту українських громадян у відповідності з європейськими стандартами.

Специфікою законодавчого забезпечення права на освіту є формування в Україні окремої правової підсистеми. Освітянське законодавство в нашій державі утворює систему законодавчих та нормативно-правових актів, які мають внутрішню логіку розвитку, структуру, специфічні завдання та функції. На нашу думку, слід погодитися з дослідниками, які обстоюють тезу про формування в Україні освітянської галузі законодавства, яку можна схарактеризувати як комплексну, а не самостійну галузь права. Отже, постає завдання консолідації освітянської нормативно-правової бази в рамках галузі законодавства. Її результатом має стати Звід законів про освіту. У процесі його підготовки більш чітко проявляться нові соціальні вимоги до забезпечення права на освіту, що дасть можливість більш повно регулювати ті аспекти права на освіту, які поки що недостатньо врегульовані законодавством.

У підрозділі 2.2. «Право на освіту у міжнародному вимірі» проаналізовано сучасні міжнародні стандарти права на освіту, європейський досвід конституційного унормування права на освіту та можливості використання міжнародного досвіду для забезпечення права на освіту в Україні.

Правова регламентація права на освіту у загальноцивілізаційному сенсі була започаткована Декларацією прав людини і громадянина 1789 р. Сучасні міжнародні стандарти права на освіту сформульовані передусім у найбільш важливих з погляду утвердження прав людини та громадянина документах: Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права; Протоколі до Конвенції про захист прав і основних свобод людини; Конвенції про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти; Конвенції про права дитини тощо.

Загалом міжнародні норми орієнтовані на наявність у сучасному суспільстві надзвичайно бідних держав. У зв’язку із цим ми вважаємо, що для України як європейської держави безпосереднім фундаментом міжнародних стандартів права на освіту мають стати принципи організації освіти в Європі. Тут передусім слід відзначити Європейську конвенцію про захист прав людини і основних свобод, на якій базується вся європейська система захисту основних прав і свобод людини, включаючи і право на освіту. Європейська Соціальна Хартія важлива тим, що визначає необхідність забезпечення права кожної особи на здобуття професійної підготовки, а також створює правові передумови для розширення доступу громадян до вищої освіти виключно на основі критерію особистих здібностей. Безпосереднє відношення до забезпечення права громадян на освіту має Європейська Хартія регіональних мов або мов меншин. Імплементація європейських стандартів права на вищу освіту у національне законодавство здійснюється на основі Лісабонської конвенції та Болонського процесу.

Для України надзвичайно важливим є не лише аналіз конкретних нормативних документів, а й розуміння цінностей як основи права на освіту, що сформувалося у сучасній інтегрованій Європі. Ціннісні основи права на освіту в європейських країнах загалом дуже схожі. Це дозволяє визначити загальні освітньо-правові пріоритети, реалізація яких буде позитивно впливати на подальший розвиток України та її правової системи в контексті євроінтеграційних процесів. При цьому постає проблема визначення взаємовідносин національних та європейських цінностей у цілепокладанні розвитку правових основ освітньої діяльності в Україні.

Конституційно-правові норми європейських країн досить різноманітні за обсягом регулювання, масштабами гарантій, рівнем конституційного закріплення тощо. Значна частина країн переносить регулювання конституційного права на освіту на рівень галузевого законодавчого регулювання. Проте у переважній більшості країн Європи конституції містять достатньо значний перелік складових права на освіту та його гарантій. На нашу думку, для удосконалення конституційного регулювання права на освіту в Україні доцільно використати такі елементи європейського досвіду: конституювання ліберального підходу до забезпечення права на освіту має лежати в основі його конституційного визначення; у контексті конституювання ролі держави як гаранта права на освіту більш чітко має бути визначена взаємодія державних і недержавних інститутів в освітній сфері; надання більшої уваги морально-релігійним та мовним питанням забезпечення права на освіту.

Аналізуючи вплив міжнародного контексту на розвиток та забезпечення права на освіту в Україні, слід зробити висновок, що загалом і світові, і європейські правові норми у цій галузі досить повно імплементовано у національному законодавстві. В Україні чимало зроблено для розвитку нормативно-правової бази, що регулює відносини у сфері освіти. Конституція і закони України, міжнародні правові договори, що стали частиною національного законодавства, гарантують громадянам реалізацію права на освіту. Це забезпечує необхідні передумови для створення ефективних механізмів гарантування та захисту права на освіту українських громадян у відповідності зі світовими та особливо європейськими стандартами. Однак самі ці механізми ще далекі від європейських стандартів і вимагають подальшого удосконалення.



У розділі 3 «Основні напрями розвитку конституційного права на освіту в Україні» визначено підстави та напрями розвитку конституційного права на освіту в Україні, розвиток гарантій права на освіту та підходи до вирішення існуючих у вітчизняному законодавстві проблем щодо забезпечення права на освіту.

У підрозділі 3.1. «Підстави для розвитку конституційного права на освіту в Україні» обґрунтовуються напрями удосконалення гарантій означеного права у контексті взаємодії освітньої сфери та соціуму.

Загалом трансформація України у сучасну європейську державу вимагає комплексної перебудови усієї системи конституційного регулювання. Конституційна реформа, що розпочалася в Україні, зорієнтована на становлення сучасних європейських стандартів конституційно-правового регулювання політичної системи, державного управління, прав та свобод громадян. Основні її завдання – формування в країні парламентсько-президентської республіки, розширення можливостей демократичного самоуправління на всіх рівнях в контексті становлення самоврядної парадигми управлінської діяльності, зміцнення ролі правових механізмів соціального та державного управління.

Важливою детермінантою удосконалення конституційно-правового регулювання права на освіту є процеси становлення незалежної української держави та націогенезу. Період новітньої незалежності України є часом відродження національної культури та освіти, що є соціокультурною основою завершення процесу формування української нації. Однак при цьому потрібно чітко дотримуватися конституційних гарантій розвитку освіти і культури як громадян корінної національності, так і національних меншин. Найбільше значення у цій царині конституційно-правового регулювання має забезпечення права усіх українських громадян на освіту рідною мовою та використання рідної мови для потреб розвитку освіти і культури.

На нашу думку, судова практика України показує, що саме вирішення мовних проблем суб’єктів права на освіту вимагає удосконалення конституційно-правового регулювання. Все це свідчить про неналежне законодавче врегулювання мовної проблеми та права громадян України навчатися рідною мовою. На нашу думку, необхідні зміни як у Конституції України, так і у галузевому законодавстві, які більш чітко визначать механізми забезпечення права на освіту у національно-мовному аспекті і узгодять вітчизняне законодавство у цій галузі з загальноєвропейськими нормами. Пріоритетом тут має бути чітке формулювання законодавцем правових норм, що визначають гарантії суб’єктів права на освіту та механізмів судового захисту означеного права у випадку його порушення.

Задоволення потреб суб’єктів права на освіту відбувається в умовах ринкових соціально-економічних відносин та на ринкових засадах взаємодії виробників та споживачів освітніх послуг. У правовому відношенні ринок освітніх послуг функціонує та розвивається передусім як система суб’єкт-об’єктних відносин, що підлягають нормативно-правовому регулюванню та адміністративному управлінню з боку органів державного управління. Адаптація нормативно-правового регулювання права на освіту в Україні до ринкових умов розвитку галузі є одним з найважливіших напрямів зближення соціальних та юридичних аспектів означеного права.

Що стосується нормативно-правового регулювання освітнього ринку з погляду забезпечення права на освіту громадян України, то тут важливою є підтримка процесу становлення його таких характеристик: рівноваги між виробниками освітніх послуг та їх споживачами; однакової доступності усіх суб'єктів ринку освітніх послуг до необхідних для їх діяльності ресурсів; подолання невизначеності освітнього ринку; забезпечення організаційно-управлінської самостійності виробників освітніх послуг; подолання принципів монополістичної конкуренції; узгодження неринкових механізмів управління ринком освітніх послуг зі стохастичними механізмами ринкового саморегулювання. Завдяки набуттю вказаних характеристик освітній ринок гарантує такий важливий аспект права українських громадян на освіту, як відповідність отриманої освіти потребам ринку праці.

У підрозділі 3.2. «Напрями розвитку конституційного права громадян на освіту в Україні» виокремлюються основні складові процесу розширення права на освіту українських громадян.

Як конституційно-правове забезпечення процесів соціальної модернізації в Україні, так і конституційних прав і свобод у якості своєї складової передусім мають спиратися на певні правові механізми конституювання, захисту та гарантування права на освіту у різноманітних вимірах. Ми вважаємо доцільним виділення кількох основних напрямів розвитку права на освіту у цьому контексті.

Передусім це правове забезпечення конституційних норм права на освіту. Мова у цьому випадку йде про реалізацію записаних у Конституції України прав на освіту українських громадян через галузеве та загальне законодавство. Забезпечення цього напряму правотворчості здійснюється передусім через розширення законодавчих гарантій права на освіту, а також через доповнення конституційних норм у цій галузі новими, які розширюють власне ті чи інші аспекти права на освіту.

У матеріально-фінансовій сфері для розширення законодавчих гарантій права на освіту суттєве значення має створення нормативно-правової бази для залучення позабюджетних коштів фінансування та матеріального забезпечення освітніх закладів, більш широко – створення правової основи спрямування ресурсів громадянського суспільства на розвиток вітчизняної системи освіти. Це досить складний аспект правової правотворчості, оскільки він включає у себе поєднання різних сфер правового регулювання і необхідність узгодження низки галузей законодавства, та ще й у контексті потреб розвитку відповідних сфер життєдіяльності українського суспільства.

На сьогодні найбільш актуальними у коротко- та середньотерміновому плані для України є кілька суттєвих розширень права на освіту, що вже зараз вимагають серйозного вивчення як з погляду їх ресурсного забезпечення, так і з погляду законодавчого оформлення. Це передусім поступовий перехід до загальної вищої освіти, який слід інтерпретувати як створення в українському суспільстві реальних можливостей для кожного випускника середньої школи отримати вищу освіта у закладах різного рівня акредитації. Необхідним напрямом розширення права на освіту мають стати зміни у державній освітній політиці, спрямовані на підтримку індивідуальних зусиль громадян щодо підвищення освітнього рівня. Йдеться про створення інституційної інфраструктури неперервної системи освіти, гарантії доступності неперервної освіти для кожного громадянина з погляду матеріальних витрат. Має бути розроблена і впроваджена система компенсацій громадянам матеріально-фінансових втрат, пов’язаних з підтримкою необхідного освітнього рівня. Важливе значення має також формування системи освіти для дорослих. Нові аспекти права на освіту формуються у зв’язку зі становленням електронної та дистанційної освіти. Формування так званого «електронного законодавства» у галузі комунікаційних технологій, електронного урядування, інтелектуальної власності, електронної освіти поки що не відповідає суспільним потребам.

У підрозділі 3.3. «Розвиток гарантій права на освіту в Україні» здійснено аналіз системи гарантій права на освіту та обґрунтовано напрями їх законодавчого удосконалення.

Практично орієнтованим аспектом права на освіту є складова, у межах якої визначається механізм забезпечення означеного права. Загалом він є системою засобів і чинників, за допомогою яких здійснюється реалізація конституційного права на освіту та його охорона відповідними зобов’язаними суб’єктами, а у разі порушення – його захист та відновлення. Найбільше значення в ньому мають компоненти, що належать до реалізації конституційного права на освіту та гарантій його забезпечення.

Право на освіту є юридичною та соціальною реальністю лише в міру того, наскільки воно гарантоване суспільством з точки зору закону та реальних соціальних ресурсів. Конституційно-правові гарантії права на освіту в залежності від сфери та характеру своєї дії розвиваються як гарантії соціальні (економічні, соціально-політичні, ідеологічні, організаційні) та юридичні, включаючи міжнародно-правові гарантії. Громадяни здійснюють право на освіту в конкретних формах, які, як правило, відповідають окремій правомочності, що входить у зміст права на освіту. Фактичне здійснення права на освіту передбачає наявність ефективних правових засобів його охорони і захисту.

З погляду конституційно-правових норм основною проблемою в освітньому законодавстві є гарантії реалізації змісту права на освіту, закладеного у Конституції України, у галузевому законодавстві. На нашу думку, основний галузевий Закон «Про освіту» має низку недоліків, що потребує його уточнення та доопрацювання. Передусім слід сказати про відсутність змістовного зв’язку з відповідною статтею Конституції України. Завдання законодавства в галузі освіти формулюються без згадування конституційного права на освіту (ст. 2 Закону), у той час як необхідно прямо вказати на спрямованість освітнього законодавства на завдання гарантування права на освіту. Також розбіжність з конституційними нормами виявляється у ст. 3 Закону, де відсутні державні гарантії права на освіту. Цей же недолік ст. 4-5 Закону, де регуляторна діяльність держави розглядається лише на технологічному рівні (державна політика у галузі освіти), поза завданнями забезпечення права на освіту.

На сьогодні вкрай важливо у Законі більш чітко визначити взаємовідносини усіх суб’єктів права на освіту з погляду їх прав та зобов’язань, враховуючи також ринковий характер середовища освітньої діяльності і поширеність принципів некомерційного маркетингу в освіті. Необхідно також конкретизувати закріплені в Законі державні гарантії пріоритетності освіти, передусім на рівні формування механізмів практичного забезпечення реалізації вказаних гарантій. Найбільше значення у цьому відношенні має визначення сфери освіти не як споживача ресурсів, а як інвестиційно-господарської сфери, що прямо впливає на зростання ефективності національної економіки.

Суттєві недоліки у забезпеченні гарантії права на освіту містяться у законодавчих актах, що регулюють окремі форми та рівні освіти. Передусім це стосується доступності якісної загальної середньої освіти, збереження мережі освітніх закладів різного рівня, гарантій освіти для громадян з особливими потребами, гарантій права на освіту рідною мовою для національних меншин, забезпечення європейського рівня гарантій прав на освіту іноземців та українських громадян за кордоном тощо. Ми вважаємо, що вимагають удосконалення статті 30 – 33 Закону «Про загальну середню освіту», де визначені вимоги та критерії державного стандарту у формуванні змісту загальної середньої освіти.

Необхідно прийняти Закон щодо збереження дитячих позашкільних навчальних закладів, спрямований на стабілізацію та розширення мережі позашкільних навчальних закладів, в тому числі й оздоровчих. Значного розширення вимагає законодавство щодо освіти дітей з обмеженими можливостями, тут необхідно прийняти спеціальний Закон «Про освіту осіб з обмеженими можливостями здоров`я (спеціальну освіту)». Найбільше прогалин містить законодавство щодо гарантування прав громадян на вищу освіту, де в умовах приєднання України до Болонського процесу необхідна розробка нового Закону «Про вищу освіту». Необхідні також додаткові законодавчі заходи щодо визнання документів про навчання, які пропонуються недержавними та іноземними навчальними закладами.

Правові аспекти удосконалення діяльності органів державної влади стосовно забезпечення права на освіту в Україні стосуються як підвищення організаційної ефективності усіх гілок влади, так і нормативно-правового закріплення більш оптимальних механізмів реалізації ними своїх функцій.

Законодавче удосконалення нормативно-правової основи діяльності органів виконавчої влади, за рахунок яких поліпшується їх управлінська здатність, виробляється оптимальний функціональний імператив діяльності та модернізується структура влади. Сюди слід віднести перерозподіл управлінських повноважень у межах загальної парадигми децентралізації; зміну співвідношення директивного управління та координування; передачу основних важелів щодо фінансування та контролю розвитку системи освіти органам місцевого самоврядування; впровадження у державне управління освітньою системою України інноваційних механізмів, що пов’язано зі становленням державного менеджеризму в освіті.

Формування сучасних та ефективних механізмів розпорядчо-організаційної діяльності органів виконавчої влади пов’язане передусім з використанням креативних можливостей її людського ресурсу (персоналу державної служби). Реалізація цього напряму пов’язана з упровадженням клієнталістської моделі управлінської діяльності та формуванням системи державного маркетингового управління освітою.


ВИСНОВКИ
У дисертаційному дослідженні здійснено теоретичне узагальнення та вирішене наукове завдання, яке полягає у визначенні змісту та напрямів розвитку конституційного права людини та громадянина в Україні у контексті загальноцивілізаційного розвитку та модернізації українського суспільства. Здійснене дослідження дає можливість зробити такі висновки:

1. Право на освіту в незалежній Україні досліджується передусім як складова прав та свобод громадян з пріоритетністю інтересів людини та громадянина, а також як елемент функціонування громадянського суспільства і соціально орієнтованої ринкової економіки. Однак належного аналізу питань взаємозв’язку конституційно-правового забезпечення розвитку права на освіту в Україні з соціальними умовами, детермінантами та потребами українського суспільства поки що не здійснено.

2. Найбільш повно соціальні детермінанти права на освіту проявляються через його інтерпретацію як базису культурних прав людини та громадянина. Сутність права на освіту знаходить свій вияв у його визначенні. В об’єктивному розумінні означене право виступає як правовий інститут, у суб’єктивному – як потенціал його носія. Їх поєднання містить основні аспекти детермінації змісту та форм реалізації права на освіту. Існуючі у літературі визначення його компонентів, що базуються на статтях Конституції України, слід доповнити такими: правом на рівний доступ до різних видів освіти в залежності лише від особистих здібностей; правом на якісну освіту як складову загальної цілі соціального розвитку – забезпечення якості життя; правом на самоосвіту в умовах наявності комп’ютерних мереж, і відповідно – правом на електронну освіту.

3. Соціоцентрична методологія дослідження права на освіту передбачає пріоритетну увагу до таких його аспектів: позитивного права на освіту як відображення потреб суспільства та індивіда, зв’язок правових норм та соціально-економічних потреб суспільства, ціннісно-соціокультурне наповнення права на освіту, правове забезпечення потреб розвитку людини, взаємозв’язок права на освіту та інших громадянських прав і свобод, право на освіту в умовах формування «суспільства освіти», діалектика суб’єктивного та об’єктивного права на освіту, поєднання адміністративно-правових та цивільно-правових відносин у контексті взаємодії імперативного та диспозитивного методів правового регулювання, принципи права на освіту, механізми соціально-правового гарантування.

4. В Україні загалом сформована законодавча база суб’єктивного права громадян на освіту у вигляді системи законодавчих та нормативних актів про освіту. Однак існує низка проблем конституційно-правового регулювання, яка найбільш наочно виявляється у рішеннях Конституційного Суду з питань забезпечення права на освіту українських громадян. Специфікою конституційно-правового та законодавчого регулювання права на освіту є формування в Україні окремої правової підсистеми. На сьогодні освітнє право сформувалося як галузь законодавства, проте не як галузь права. Це має знайти відображення у формуванні Зібрання законів про освіту.

5. Національне законодавство України стосовно права на освіту та його гарантій формується на основі світових та європейських стандартів у цій сфері. Основою розвитку конституційного права на освіту в Україні є створення механізмів його забезпечення на рівні європейських стандартів. До найважливіших напрямів розвитку конституційного права на освіту в Україні доцільно віднести: удосконалення правових механізмів виконання державних гарантій права на освіту шляхом надання базовому галузевому Закону «Про освіту» статусу конституційного, законодавче закріплення державного бюджетного фінансування за індивідуальними суб’єктами права на освіту, законодавчу підтримку спрямування ресурсів громадянського суспільства на потреби освіти, перехід до загальної вищої освіти, підтримку індивідуальних зусиль громадян щодо підвищення свого освітнього рівня, конституювання права на електронну освіту, узгодження розвитку системи освіти та суміжних соціальних сфер.

6. У сфері конституційно-правових гарантій права на освіту основною проблемою є забезпечення відповідності галузевого законодавства конституційним принципам. Основний галузевий Закон «Про освіту» має ряд недоліків, які потребують його уточнення та доопрацювання. Передусім слід сказати про відсутність змістовного зв’язку з відповідною статтею Конституції України, регуляторна діяльність держави розглядається лише на технологічному рівні (державна політика у галузі освіти), поза завданнями забезпечення права на освіту. На основі узагальненого аналізу недоліків та прогалин вітчизняного освітнього законодавства у роботі запропоновані конкретні зміни до законодавства, зокрема до Закону «Про освіту» та системи державного управління освітньою галуззю, спрямовані на удосконалення механізмів гарантування права на освіту в Україні, розширення його змісту, збільшення ефективності діяльності державних органів управління у сфері забезпечення конституційного права на освіту, удосконалення нормативно-правових засад регулювання освітнього ринку.



Скачати 405.16 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка