«Ігрова діяльність як засіб соціальної адаптації дитини»



Скачати 248.57 Kb.
Дата конвертації11.04.2016
Розмір248.57 Kb.
КОНСУЛЬТАЦІЯ
Дата проведення:

Проводить:

Категорія учасників: вихователі

Тема: «Ігрова діяльність як засіб соціальної адаптації дитини»

Форма проведення: загальна

План:


  1. Поняття «Соціалізація».

  2. Соціальна адаптація в дошкільному дитинстві.

  3. Ігрова діяльність як провідний засіб соціальної адаптації.

  4. Упровадження ігрових технологій.

Соціалізація - набуття дошкільниками соціального досвіду, що здійснюється через діяльність, спрямовану на орієнтування в ситуації, пристосування до навколишнього, перетворення живої і неживої природи, власного „Я”; процес освоєння й реалізації зростаючою людиною соціального змісту; реальний зміст дорослішання дитини, у якому відбувається становлення значущої для індивідуальності суб’єкта активної творчої соціальної дії; історично зумовлений процес входження дитини у світ конкретних соціальних зв’язків і освоєння соціокультурного досвіду, засвоєння нею цінностей, норм поведінки; процес відтворення дитиною цих зв’язків за рахунок її включення в соціальне середовище, активної власної діяльності та спілкування.

Виховання і навчання (у вузькому сенсі) - це спеціально організована діяльність з метою передачі соціального досвіду індивіду (дитині) і формування у нього певних, соціально бажаних стереотипів поведінки, якостей і властивостей особистості.

Процеси виховання і соціалізації протікають паралельно і в той же час незалежно один від одного, хоча і спрямовані на становлення особистості, набуття людиною свого місця в житті.

Різниця між цими процесами полягає в тому, що виховання, яке здійснюється в сім'ї, в дитячому садку, в школі, може перериватися, а ось соціалізація йде безперервно

Отже, соціалізація - це процес формування і розвитку особистості, що відбувається під впливом виховної і навчальної діяльності.

Під соціалізацією розуміється процес засвоєння індивідом зразків поведінки, соціальних норм і цінностей, необхідних для його успішного функціонування в даному суспільстві.

Випадкові соціальні дії мають місце в будь – якій соціальній ситуації, тобто коли взаємодіють два або більше індивідів. Наприклад, розмова дорослих про свої проблеми може достатньо сильно вплинути на дитину, але це навряд чи можна назвати виховним процесом.

Чинником соціалізації дітей дошкільного віку виступає дитяча субкультура – соціально-культурний простір, який перемежовується з простором культури дорослих; динамічне соціальне, психолого-культурне автономне утворення зі своїми морально-правовими нормами, мовленнєвим апаратом, своїм фольклорним надбанням та ігровим комплексом. З огляду на притаманні їй функції, дитяча субкультура є агентом соціалізації особистості, а її структурними компонентами виступають: дитячий фольклор, дитяча словесна творчість, дитячий правовий кодекс, дитячі ігри, дитячий гумор , релігійні уявлення,  дитяче філософствування, дитячі інтереси.

Однією з форм реалізації процесу соціалізації є соціальна адаптація – вид взаємодії особи з соціальним середовищем, у процесі якого відбувається узгодження вимог та сподівань обох сторін.

Н.М.Захарова розглядаючи  проблеми соціальної адаптації дітей, які вперше починають відвідувати дошкільний навчальний заклад у віці 5-6 років, поняття соціальної адаптації розуміє як процес активного пристосування за допомогою різноманітних засобів з пріоритетною позицією задоволення потреби в ігровій діяльності, як інтегральний показник здатності дитини виконувати соціальні функції та ролі в групі.

Варта уваги соціально-педагогічна технологія оптимізації адаптаційного процесу дошкільників, в основу якої покладено використання адаптаційно-розвивального потенціалу різних видів ігрової діяльності: сюжетно-рольових, театралізованих, рухливих ігор, ігрових вправ та етюдів.

Особливості впливу гри на процес адаптації дослідники пов’язують як із сенситивними можливостями дітей даного віку для засвоєння суспільних норм, форм поведінки, розвитку адаптаційних механізмів, уміння адекватно сприймати навколишню дійсність, так і з соціальною сутністю гри, визнанням її школою соціального становлення особистості

У процесі соціалізації бере участь все оточення індивіда: сім'я; сусіди, однолітки в дитячому закладі, школі; засоби масової інформації ;і т.д.

Процесс формування особистості відбувається за трьома різними стадіями:

• стадії наслідування і копіювання дітьми поведінки дорослих;

• ігрової стадії, коли діти усвідомлюють поведінку як виконання ролі;

• стадії групових ігор, на якій діти вчаться розуміти, що від них чекає ціла група людей

Мета соціалізації, тобто особистісні якості, які повинен придбати дитина, і соціальну поведінку, яке він повинен засвоїти, - варіюють від однієї культури до іншої, точно так само як і методи, використовувані для соціалізації дитини.

Головною силою, яка рухає розвиток стосунків між дітьми - дошкільниками, є спільна гра.

Відомо, що ігрова діяльність є провідним засобом соціальної адаптації дітей-дошкільників, що впливає на такі дезадаптуючі психічні стани, як тривожність, емоційна напруженість, депресія, психічна й соматична втомлюваність. Впливаючи на мотиваційно-потребну сферу, ігрова діяльність задовольняє потреби в самовираженні, у виході з напруженої соціальної ситуації, у підтриманні соціальних зв'язків.

Обґрунтування вибору як засобу соціальної адаптації забезпечується розумінням гри, по-перше: як провідного виду діяльності дітей дошкільного віку (О. М. Леонтьєв); по-друге: як ефективного розвивального середовища (С. Л. Рубінштейн); по-третє: як способу включення дитини в соціальні відносини (Л. С. Виготський, Д. Б. Ельконін, О. П. Усова).

Дошкільник у грі, яка для нього є “провідним видом діяльності—, оволодіває людською діяльністю, його ігрові дії завжди реальні та соціальні, бо спрямовані на реалізацію узагальненої соціальної функції дорослих, набуття досвіду, який трансформується із зовнішнього у внутрішній план психічної діяльності, визначає його розвиток як суб’єкта предметної діяльності. Під впливом соціально - психологічних феноменів: ефекту “зараження—, механізму “звикання“, “вербальної орієнтації—, “позитивного підкріплення—, відбувається переведення об’єктивних взаємин, які виникають у процесі ігрової діяльності дітей у норми соціальної моралі та поведінки (О. М. Леонтьєв).

На думку Л. С. Виготського, сама гра є джерелом розвитку дошкільника, створює «зону найближчого розвитку» - можливість переходу дитини від того, що вона вже вміє робити самостійно, до того, що вона уміє робити у співпраці. Ця можливість характеризує динаміку розвитку й успішності дитини.

Отже, гра допомагає: розвивати здібність дитини до емпатії, співпереживання; вчити дітей у разі потреби виражати своє ставлення до інших людей у різні способи; формувати позитивне ставлення до однолітків.

Рольова гра, яка входить у поведінковий репертуар дітей, стає головною моделлю партнерської взаємодії. Кожна дитина, яка взяла на себе певну роль, стає частиною процесу, одним із структуроформовних елементів ситуації - її учасником. ЇЇ дії як члена дитячої групи підпорядковуються загальним для усіх людей законам групового життя. Це певним чином обмежує свободу дій дитини і пов’язане з присутністю у грі інших її учасників. Отже, група однолітків для дитини дошкільного віку є першою інстанцією, яка дозволює їй формувати власні погляди поза сферою контролю дорослих та інших - однолітків. Це форма ігрової взаємодії, де дитина набуває форм солідарності та зразків партнерської взаємодії. У період дошкільного дитинства між дітьми формуються складні стосунки, які відображають реальні залежності у “дорослому суспільстві.

Гра є засобом самореалізації дитини: тут вона може апробувати себе в різних ролях і ситуаціях, що значно полегшує процес прийняття соціальних норм у реальному житті. Щоб перебіг процесу пристосування до нових соціальних умов був успішний, важливо дібрати такі ігри й ігрові техніки, які давали б змогу оперативно, у стислі терміни, сприяти розвиткові ігрових умінь, а відтак позитивно впливати на збільшення ігрових контактів, розширення кола соціальних зв’язків “новеньких”, а отже, й на їхню адаптацію. Упроваджувати ігрові технології слід блоками: ознайомлювальним, реконструктивно- формувальним, закріплювальним на заняттях тривалістю 15-20 хв., які проводяться раз-двічі на тиждень у формі міні-тренінгу. Завдання ознайомлювального блоку: знайомство у системі: “дорослий - дитина“, “дитина - педагог“ налагоджування позитивних контактів корекція емоційного стану розвиток навичок спільної діяльності вправляння у ввічливому звертанні та активному налагодженні контакту.

Завдання реконструктивно-ознайомлювального блока: корекція емоційного стану; вироблення позитивного ставлення до відвідування дошкільного закладу; тренінг конструктивних форм поведінки, розвиток навичок позитивної соціальної поведінки, збагачення соціального досвіду; розвиток почуття єдності, згуртованості.

Завдання закріплювального блоку: закріплення конструктивних форм поведінки, навичок спілкування вміння розуміти емоційний стан іншої дитини та адекватно виражати і регулювати свій; ігрова корекція небажаних проявів поведінки.

Саме гра є засобом підготовки дитини до «дорослого» життя, її соціалізації, морально-етичного виховання.

В грі дитина активно пізнає навколишній світ, стосунки між людьми, правила і норми поведінки, усвідомлює свої можливості, взаємозв'язки з іншими тощо.
За допомогою гри дитина оволодіває:


  • усією системою людських взаємин – спочатку на емоційному, а потім на інтелектуальному рівні;

  • способами практичної і розумової діяльності; великим діапазоном людських почуттів;

  • поняттями «добро» і «зло», вчиться їх розрізняти;

  • морально-етичними нормами, виробленими людством.

Недарма Василь Сухомлинський порівнював гру з великим світлим вікном, через яке в духовний світ дитини вливається живильний потік уявлень, понять про навколишній світ.

Якщо у реальному житті дошкільники здебільшого орієнтовані на спілкування з дорослими, то у грі вони взаємодіють насамперед одне з одним. На поведінку дошкільників впливає як партнер по грі – його ставлення до ігрового завдання, інших учасників, так і сама ігрова діяльність, яка потребує від дітей спрямованості одне на одного й актуалізує у них морально-етичні норми взаємодії.


Взаємодія з однолітками є одним з важливих чинників для формування морально-етичних рис особистості, оскільки така взаємодія не лише сповнює життя дітей новими враженнями, але й є джерелом їхнього власного соціального досвіду. Вона впливає на розвиток подальших стосунків малюків з людьми, які їх оточують. Так, уже з двох років діти вступають у соціальні стосунки між собою: спілкуються одне з одним на зрозумілій для них мові слів і жестів, діляться іграшками, проявляють співчуття, якщо товариш упав або забився тощо. Разом з тим, діти раннього віку граються поряд, бо ще не вмі-ють гратися разом. Намагання вступити у взаємодію з ровесниками часто закінчуються невдачею: діти штовхаються, смикають одне одного за волосся, відбирають іграшки. Це зрозуміло, адже малюки ще не вміють погоджувати свої дії з діями інших. Але якщо навіть одна дитина починає виконувати елементарні ігрові дії, наслідуючи дорослих, то й інші діти починають цікавитися ними.

З огляду на ці особливості малюків дорослим необхідно створювати умови для формування у дітей раннього віку доброзичливих стосунків з ровесниками, уміння входити в контакт з однолітками, виявляти емоційно-позитивні дії щодо інших дітей.

Разом з тим, педагог має пам'ятати, що безпосередній вплив на дитину з його боку, безумовне і бездумне підкорення дитини вказівкам дорослого не сприяють виробленню у неї навичок морально-етичної поведінки. Такі навички формуються лише тоді, коли діти дошкільного віку самі обирають тему гри, розгортають її сюжет, керуючись власним досвідом, реалізовуючи у грі прагнення долучитися до життя дорослих. У грі діти з власної ініціативи вступають у різні контакти між собою, здебільшого самостійно будують свої стосунки. Якщо ігрова діяльність дитини є вільною і невимушеною, такою, що вийшла за межі тиску з боку дорослих, ігрові відносини виступають у ролі добровільних тренувань, шляхом яких дитина засвоює морально-етичні норми поведінки.
Саме створюючи умови для виникнення гри, у процесі якої дитина без прямих педагогічних впливів засвоює норми людських взаємин, моральні цінності, вихователь найбільш ефективно впливає на процес формування морально-етичних рис особистості.

 

ЛІТЕРАТУРА



Васильева Н. К вопросу о социально-психологической адаптации / H. Васильева // До­школьное воспитание. - 2010. - № 8. - С. 16-18.

Ватутина Н. Д. Ребенок поступает в детский сад / Н. Д. Ватутина. - М. : Просвещение, 1983.-С. 7-88.

Кононко О. А. Соціально-емоційний розвиток особистості : навч. посібник / О. Л. Ко- нонко. - К. : Освіта, 1998. - 256 с.

Маценко Ж. Незабаром у дитячий садок : Особливості психолого-педагогічного під­ходу до дітей, що вступають до дошкільного закладу / Ж. Маценко // Психолог. - 2003. - № 17. - Вкладка.

Науменко T. І. В дитячий садок прийшли новенькі (Соціальна адаптація дітей молод­шого дошкільного віку) /1. Т. Науменко. - Запоріжжя : ТОВ «ЛІПС» ЛТД, 2002. - 72 с.


КОНСУЛЬТАЦІЯ
Дата проведення: 02.04.2014

Проводить: Душаткіна О.В.

Категорія учасників: вихователі

Тема: «Активізація рухової діяльності дошкільників як потреба сьогодення»

Форма проведення: загальна

План:


  1. Рухова активність – природна потреба дитини.

  2. Організація рухової діяльності дітей дошкільного віку.

  3. Руховий режим в дошкільному закладі.

Формування, збереження і зміцнення здоров’я дітей та дорослих громадян України – одна з актуальних проблем нашого суспільства. Особливо актуальним воно є щодо дітей дошкільного віку, оскільки негативний екологічний вплив навколишнього середовища, незбалансоване харчування, інформаційні та психічні перенавантаження, зменшення рівня рухової активності дітей призводе до погіршення їх здоров’я. Це й визначає доцільність зробити навчально – виховний процес у дошкільному закладі здоров’язберігаючим, здоров’язміцнюючим, здоров’яформуючим. Одним з могутніх джерел зміцнення здоров’я та виховання дітей дошкільного віку є фізична культура. У дошкільному віці закладаються основи здоров’я, довголіття та гармонійного фізичного розвитку. І хоч цей розвиток є закономірним біологічним процесом, проте, враховуючи анатомо-фізіологічні та психологічні особливості дитини, можна в потрібному напрямку впливати на розвиток дитячого організму.

Рухова активність-природна біологічна потреба людини. Від того, наскільки ця потреба задоволена, залежить подальший структурний розвиток організму. Ця істина відома з давніх часів, сьогодні набуває неабиякої ваги й актуальності. Як не дивно, але у сучасному світі,  що перебуває у невпинному русі, самі люди рухаються мало: сидять на роботі, у транспорті,  вдома та на відпочинку. Спосіб життя дорослих позначається і на малюках. І навіть у наймолодших трапляються випадки гіподинамії!

На жаль, доволі часто батьки обмежують рухову активність своїх дітей, втихомирюючи їх або навіть забороняючи бігати, стрибати, шуміти. Подібні обмеження та заборони аж ніяк не сприяють фізичному і психічному розвиткові дитини, закріпленню рухових навичок, загартуванню та формуванню адаптаційних реакцій до мінливого зовнішнього середовища.

Правильна організація рухової діяльності дітей дошкільного віку - запорука їхнього гармонійного всебічного розвитку та міцного здоров’я. Головний секрет гарного самопочуття дитини - в ї ї активній діяльності.

Рухова активність в дитячому віці виступає як необхідна умова формування основних структур і функцій організму. Рухи в дошкільному віці – це один із постнатальних стимулів розвитку структур і функцій дитячого організму та розвитку резервних механізмів фізіологічних систем, що забезпечують надійність їх функціонування в різних умовах життя. Рухи значною мірою впливають на розвиток стану здоров’я і працездатності дітей дошкільного віку. За зниженої рухової активності м’язовий апарат, серцево-судинна та дихальна система працюють без достатнього навантаження, не отримують систематичного тренування і тому, навіть на незначні фізичні зусилля, реагують перенапруженням, що, в свою чергу, може призвести до стійких розділів їх функцій.

Низький рівень рухової активності призводить до відхилення у фізичному розвитку дітей, і вони часто набирають зайвої ваги, стають інертними, у них знижується опір до застудних та інфекційних захворювань. Недопустима і надмірно висока рухова активність дітей, вона повинна мати свої межі для кожної вікової групи.

Рухова активність дошкільників визначається не лише біологічною потребою, а й спрямованим педагогічним впливом на дітей, що здійснюється у цьому напрямі. Потреба дитини в моторній діяльності може бути пригнічена або, навпаки, стимульована руховим режимом, що є у дошкільному навчальному закладі. Рухова активність дошкільників має певний взаємозв’язок з їх фізичним розвитком. Діти з більш високою активністю і моторною рухливістю, порівняно з менш активними і енергійними, мають кращий фізичний розвиток, тобто між наведеними ознаками наявний двосторонній зв’язок.

Цілеспрямована педагогічна діяльність у сфері фізичного виховання має бути спрямована на зміцнення здоров’я дітей, на їх повноцінний фізичний розвиток, на підвищення рівня сформованих у дітей рухових навичок та вмінь, на розвиток фізичний якостей.

Як вже було зазначено, одне із головних завдань дошкільного закладу – створити якнайсприятливіші умови для правильного фізичного розвитку дитячого організму з використанням здоров'язбережувальних та здоров'я формувальних технологій, які реалізуються комплексно через систему особистісно зорієнтованого виховання, безпечного розвивально – виховного середовища, збалансованого харчування і сну, оптимізації активної рухової діяльності дітей, виховання в них ціннісного ставлення до власного здоров’я та здоров’я оточення, формування мотивації до здорового способу життя.

Організовуючи роботу під час проведення фізкультурно – оздоровчих заходів, педагог велику увагу приділяє підбору вправ. При цьому враховується можливості та стан здоров’я дітей, їх індивідуальні особливості, адже недостатня підготовленість педагога може викликати у дітей небажання виконувати вправи, призвести до втрати інтересу й мотивації до активної рухової діяльності, з’явиться почуття невпевненості.

Успішна рухова діяльність викликає у дошкільнят відчуття задоволеності, радості і тому вони готові проявити вольові зусилля у вирішенні рухових завдань. Таким чином, кожна добре виконана рухова дія або вправа приносить дитині велике задоволення й тим самим сприяє формуванню основ здоров’я. Слід приділяти увагу спонуканню дітей до активної рухової діяльності, регулювати їх активність, схвалювати намагання виявлення самостійності, вольових зусиль тощо, при цьому враховуючи руховий досвіт кожної дитини, її природні можливості та здібності.

Руховий режим в дошкільному закладі включає проведення протягом дня різних видів рухової діяльності. Правильна їх організація сприяє зміцненню здоров’я, підвищення рівня рухової підготовленості, комплексному розвитку рухових якостей, формуванню основ здорового способу життя, культури здоров’я.

У процесі життєдіяльності дітей у дошкільному закладі важливе місце належить дням здоров’я, фізкультурним святам, розвагам тощо. Їх мета – активізувати рухову діяльність усіх дітей, забезпечити участь кожного з них у запропонованому заході, створенню піднесеного настрою під час проведення заходів, виховання стійкого інтересу до фізичної культури, формуванню здорового способу життя. Так, задля вирішення цих завдань застосовуються естафети, конкурси , атракціони. Це є доцільним у формуванні початкової основ та культури здоров’я дошкільника та підвищенні рухової активності дошкільнят.

Оскільки найбільш повно вирішуються оздоровчі, освітні та виховні завдання (зміцнення здоров’я, загартовування організму, формування вмінь та навичок основних рухів, вправ спортивного характеру, ігор з елементами спорту, виховання позитивних моральних і вольових рис характеру, розвиток фізичних якостей, ознайомлення та прищеплювання потреби в повсякденних заняттях фізичними вправами, оптимізація рухової діяльності) на заняттях з фізичної культури, то вони розглядаються як цілеспрямована форма організованої навчально – виховної роботи з фізичної культури, формування основ здорового способу життя та виховання культури здоров’я дітей дошкільного віку. Фізичні вправи при правильному психолого – педагогічному підході є потужним засобом оздоровлення й усебічного гармонійного розвитку дитини, оптимізувальним чинником формувань основ здоров’я. Добираючи змістове наповнення занять, слід враховувати психологічні та фізіологічні закономірності розвитку організму малят. Воно складається з формування навчальних завдань, створення умов для успішного навчання (вологе прибирання зали, провітрювання приміщення, підготовка фізкультурного обладнання та інвентарю, яке має бути безпечним у використанні, естетично привабливим та відповідати віку вихованців за розмірами, вагою тощо), мотивації, регулювання фізичних навантажень, контролю за навчальною діяльністю дітей, виховання в них моральних та вольових якостей тощо. Забезпечити високий рівень мотивації можуть позитивні емоції, які переживають діти у спортивній залі та на майданчику.

Проблема формування культури здоров’я дітей дошкільного віку передбачає валеологічну освіту усіх суб’єктів навчально – виховного процесу. Тому вихователі та педагоги – фахівці повинні мати достатньо високий рівень валеологічної компетенції, ґрунтовно володіти понятійним апаратом про види здоров’я (фізичне, психічне, духовне, соціальне) й повно характеризувати їх, знати умови формування, збереження та зміцнення здоров’я. З цієї метою педагог повинен засвоїти знання про вплив обраних засобів на організм дитини та окремі органи, уміти обліковувати загальний стан здоров’я кожного малюка, відчувати міру навантажень на дітей під час занять з фізичної культури і в процесі проведення різних фізкультурно – оздоровчих заходів. Слід запропоновувати такий валеологічний матеріал, який дав би дітям можливість засвоїти елементарні знання про свій організм, оволодіти гігієнічними нормами поведінки, гігієною харчування і на основі цього виробити свідоме ставлення до власного здоров’я.

Ефективним напрямком роботи щодо формування основ та культури здоров’я, підвищення рухової активності дитини впродовж дня є співпраця вихователів, педагогів – фахівців з родинами. Доцільно проводити різноманітні форми роботи з батьками: групові та індивідуальні бесіди, батьківські збори, на яких обговорюється питання стану фізичного розвитку й фізичної підготовленості дітей, шляхи їх покращення. Доцільно допомагати батькам здобути необхідні валеологічні та фізкультурні знання, проводити за їх участю спільні заходи, пропагувати та створювати в сім’ях фізкультурні традиції. Для батьків слід організовувати перегляд фізкультурних занять, гімнастики пробудження, спільне виготовлення нестандартного обладнання тощо. Досвід показав, що анкетування, що проводиться серед батьків раз на рік дає можливість з’ясувати, яке місце у сім’ї займає фізкультура. Проаналізувавши анкети, можна давати індивідуальні поради, щодо набуття батьками певних навичок та умінь сімейного фізичного виховання, формування основ здоров’я , необхідності здорового способу життя, щоб діти постійно бачили гідні для наслідування приклади.

Таким чином, початкове формування основ та культури здоров’я передбачає оптимізацію рухового режиму, створення сприятливого здоров'язбережувального середовища, що полягає: у побудові особистісно зорієнтованого виховання; створення передумов для формування мотивації свідомого ставлення до свого здоров’я і здоров’я оточуючих; включення у виховну роботу фізкультурної та валеогічної освіти (відомостей про історію фізичної культури і спорту, значення того чи іншого фізкультурно – масового заходу в зміцненні здоров’я дітей, вплив фізичних вправ на розвиток організму, його систем тощо); активізації фізкультурно – оздоровчої роботи, створення для дошкільників ситуації успіху, позитивного емоційного настрою під час проведення різних форм організації рухової активності у повсякденному житті; підвищенні емоційності занять з фізичної культури, забезпеченні під час їх проведення оптимальних фізичних навантажень тощо.


ЛІТЕРАТУРА

1. Богініч О. Оздоровчу ідеологію в життя малят // Дошкільне виховання – 2006. - № 7. – С. 7 – 9 2. Вільчковський Е.С. Організація рухового режиму дітей 5 – 10 років у закладах освіти / Е.С.Вільчковський, Н.Ф.Денисенко. – Запоріжжя, 2006. – 228 с.

3. Дубограй О. Фізкультура як складова здоров'я та успішного навчання дитини / О.Дубограй. – К.: вид. дім. «Шкільний світ»: Вид. Л.Галіцина, 2006. – 128 с.

4. Рунова М.О. Рухова активність дитини в дитячому садку /М.О. Рунова. – Х.: Ранок, 2007. – 192 с. 5. Лохвицька Л.В. Дошкільникам про основи здоров'я /

Л.В. Лохвицька, Т.К. Андрущенко – 2-ге вид., оновл. – Тернопіль: Мандрівець, 2008. – 192 с. 6. Базова програма розвитку дитини дошкільного віку “Я у світі” / М-во освіти і науки України, Акад. пед. наук України; наук. ред. та упоряд. О.Л.Кононко. – К.: Світич, 2008. – 430 с.)

КОНСУЛЬТАЦІЯ
Дата проведення: 05.05.2014

Проводить: Душаткіна О.В.

Категорія учасників: вихователі

Тема: «Безпека життєдіяльності дитини – пріоритетний аспект роботи дошкільного закладу»

Форма проведення: загальна

План:


  1. Що таке безпека дитини?

  2. Напрямки освітньо-виховної роботи з дітьми.

  3. Нормативно-правова база.



Дошкільний навчальний заклад забезпечує право дитини на охорону здоров'я, здоровий спосіб життя через створення умов для безпечного, нешкідливого утримання дітей, раціонального харчування. Здоров’я, його охорона та зміцнення, безпека дітей повинні бути життєвою стратегією, пріоритетом у роботі дошкільних закладів.
Закон України "Про дошкільну освіту"

Дитина повинна самостійно вирізняти основні небезпечні чинники довкілля. Знати правила безпечного перебування вдома, у дитячому садку, на вулиці, на воді, на льоду, на спортивному майданчику

Що таке безпека дитини?

Безпека – це:



  • знання дітей-дошкільників про певні небезпечні ситуації та людей, які можуть загрожувати здоров'ю та життю, уміння правильно поводитися у різних ситуаціях;

  • навички самостійних рішень у певних надзвичайних ситуаціях.

Освітньо-виховну роботу з дошкільниками слід проводити у таких напрямках:

  • життя серед людей, у природному та предметному середовищі;

  • правила поведінки з вогнем;

  • безпечні та небезпечні вулиці та дороги;

  • виховання вміння надавати собі та іншим допомогу у випадку необхідності.

В організації навчально-виховної роботи з питань безпеки життєдіяльності дошкільників можна визначити три основні напрямки:

  • така робота не повинна обмежуватися засвоєнням норм та правил; дітей необхідно навчати обачності, навичок орієнтування і швидкої реакції в екстремальних ситуаціях;

  • максимального ефекту можна досягти, якщо буде прослідковуватися єдина стратегічна лінія у діяльності педагогічного, дитячого та батьківського колективів;

  • слід врахувати деякі принципові аспекти роботи з дітьми, які суттєво відрізняються від аналогічної роботи з дорослими (розповіді, відеофільми про наслідки пожеж, повеней, інших небезпек).

Відкритим залишається питання, чи доцільно говорити з дітьми дошкільного віку про можливі трагічні наслідки нещасних випадків, про смерть однолітків. Однозначного ставлення до цієї думки ні серед педагогів, ні серед батьків немає. Вирішувати це слід в кожному конкретному випадку, враховуючи рівень дітей, їх індивідуальні особливості, можливості дорослих. Необхідно пам'ятати, навчаючи дітей безпечній поведінці, важливо не залякати їх, не зламати їхньої природньої допитливості та зацікавленості оточуючим світом. Головне правило для вихователів та батьків – не лякати дітей можливою небезпекою, а виховувати розумну обережність.

Перевага в освітньо-виховному процесі надається цікавим довірливим бесідам, розмовам, моделюванню та аналізу певних ситуацій, дидактичним та сюжетно-рольовим іграм.

Більше уваги слід приділяти організації різних видів діяльності, спрямованих на набуття певних навичок поведінки, досвіду, самостійного пошуку виходів з непростих ситуацій, навчанню приймати виважені, продумані рішення. Адже все, чого навчають дітей, вони повинні вміти застосовувати в реальному житті, на практиці.

Щоб здійснювати плідну роботу з дітьми, слід систематично проводити роботу з педагогічним колективом та батьками, перед якими стоять три найважливіші завдання:

1. Створити безпечні умови для життєдіяльності дитини;

2. Сформувати в дитини уміння передбачати наслідки своїх вчинків;

3. Виробити в дитини навички практичних дій під час виникнення

Перш ніж чомусь навчати дошкільників, педагоги повинні самі отримати чіткі знання та оволодіти навичками щодо зазначеного питання. Але головне – донести до свідомості дітей розуміння про цінність, неповторність кожної людини, викликати у них бажання опікуватися власним здоров'ям, бути обачним та цінувати особисту безпеку й життя. Але навчаючи, вихователь перш за все має здійснювати педагогічно-виховну роботу, керуючись наступними захисними принципами:



  • перебування дітей у полі зору дорослих та підтримання контакту з ними – запорука особистої безпеки кожного вихованця;

  • формування у дітей уявлень про існуючу в навколишньому середовищі небезпеку (зокрема, від незнайомців) – основний метод захисту дітей;

  • вироблення і доведення до автоматизму у дітей звички зачиняти двері – засіб особистого захисту вихованців і захисту їхнього житла від злодіїв;

  • виховання і дітей розсудливості та обережності при виборі місць для ігор – запобігання випадкам дитячого травматизму.

Важливою формою роботи з дошкільниками та колективом дошкільного навчального закладу із забезпечення безпеки у НС відповідно Постанови Прем'єр-Міністра України від 10.02. 2000 року №2-дск, рекомендацій МОН України від 21.02. 2000 року №1/9-38 було започатковано проведення щорічно у травні Тижня безпеки дитини.

Мета його:



  • поліпшити якість навчально-виховної роботи з дітьми з питань особистої безпеки та захисту життя;

  • вдосконалювати теоретичні знання та практичні навички педагогів з формування у дошкільнят ціннісного ставлення до власного здоров'я та життя;

  • пропагувати здоровий спосіб життя серед дітей та батьків;

  • інтегрувати суспільне та родинне виховання з проблем безпеки життєдіяльності дитини.

Ефективність роботи з питань безпеки життєдіяльності дитини значною мірою залежить від позитивного прикладу дорослих. Педагогам слід не тільки враховувати це в особистій поведінці, але й приділяти цьому значну увагу під час роботи з батьками. Важливо, щоб батьки усвідомили, що не можна вимагати від дитини дотримання будь-якого правила поведінки, якщо вони самі не завжди його дотримуються. Педагоги та батьки мають порозумітися між собою, адже різні вимоги, що висуваються вдома та в навчальному закладі, можуть викликати у них розгубленість, образу або навіть агресію.

Роботу доцільно проводити за напрямками:



  • організація роботи з метою інформування про спільну роботу та стимулювання їхньої активної участі в ній;

  • ознайомлення з роботою дошкільного навчального закладу за певною програмою;

  • організація різноманітних заходів за їх участю та участю спеціалістів різних структур: працівників правоохоронних органів, працівників МНС, медичних працівників тощо; ознайомлення їх з результатами навчання дітей (відкриті перегляди, тематичні тижні, інформація в куточках батьків).

Спільна робота з педагогами, дітьми, батьками забезпечить дітям перед вступом до школи різноманітно та повно засвоїти навички практичної безпечної життєдіяльності й усвідомити, що її життя та здоров'я – це найдорожче багатство. А дотримання дітьми правил безпечної поведінки та захисних принципів обов’язково допоможе їм у різних життєвих ситуаціях.

Безпека життя та здоров’я дітей є на даний час найбільш актуальною проблемою дошкільних навчальних закладів. 

Сьогодні проблема безпеки розглядається як базисна потреба людини, на що зроблено акцент в Концепції ООН про ста?  Людський розвиток. Метою цієї Концепції є створення умов для збалансованого безпечного існування кожної окремої людини як найвищої цінності суспільства.

  Україна також приєдналася до цих процесів. Основні принципи такої позиції  знайшли відображення в головному законі держави -  Конституція України (1996) де проголошені питання безпеки життя і діяльності людини та безпеки держави.

     Стаття 3. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

     На виконання положень Конституції Міністерством освіти і науки у 2001р. було  затверджено Концепцію освіти з напрямку « Безпека життя і діяльності людини».

     Дошкільна освіта в багаторівневому освітянському просторі України є  вихідною ланкою в системі неперервної освіти, у становленні та розвитку особистості. Тому на дошкільний заклад покладається відповідальність за здійснення цілеспрямованого  виховання у дітей ціннісного ставлення до власного здоров’я, формування у них адекватної реакції на різноманітні чинники ризику для життя.

     В організації навчально – виховної роботи в ДНЗ з питань безпеки життєдіяльності дошкільників можна визначити три основні напрямки:

  Така робота не повинна обмежуватися засвоєнням норм та правил;дітей необхідно навчати обачності, навичок орієнтування і швидкої реакції в екстремальних ситуаціях;

  Максимального ефекту можна досягти, якщо буде прослідковуватися єдина  стратегічна лінія у діяльності педагогічного, дитячого та батьківського колективів;

 Слід враховувати деякі принципові аспекти роботи з дітьми, які суттєво відрізняються від аналогічної роботи з дорослими ( розповіді, відеофільми про наслідки пожеж, повеней, землетрусів і т.д.).

   А  основною з базових якостей особистості яку ми повинні виховувати -  самостійність…

   Перевага в освітньо – виховному процесі має надаватися цікавим довірливим  бесідам, розмовам, моделюванню та аналізу певних ситуацій, дидактичним та сюжетно – рольовим іграм.

    Особливу увагу слід звернути на те, щоб максимально використовувати наочність( ілюстрації, альбоми, картини, відеофільми); проводити цільові прогулянки, екскурсії, вечори розваг, спеціальні дні або тижні безпеки,до участі в яких необхідно залучати медиків та батьків.

     Педагогічний процес формування у дітей основ безпечного перебування в довкіллі потребує постійної психологічної допомоги. З метою запобігання виникненню у дошкільників стану підвищеного занепокоєння, тривожності, психологи дошкільних навчальних закладів повинні відслідковувати та здійснювати корекцію психічного стану дітей.

      Навчання і виховання з питань захисту життя і здоров’я у надзвичайних ситуаціях повинно  спрямовуватися на формування у дітей:

 Розуміння цінності власного життя та здоров’я,основ здорового способу життя;

 Правил безпечної поведінки  на ігрових і спортивних  майданчиках, під час ручної праці, роботи на земельній ділянці;

 Правил безпечного перебування на вулицях, правил поводження з незнайомими людьми;

 Навичок безпечної поведінки при агресивному  поводженні однолітків або дорослих;

 Уявлень про небезпечні для життя  отруйні рослини, ягоди, гриби та вміння реалізовувати знання у природному середовищі;

 Уявлень про  стихійні природні явища (землетрус, повінь, буря, ожеледиця, гроза, град  тощо), ознайомлення дітей з їх природою,характерними ознаками, негативними наслідками;

 Уявлень про основні правила поведінки в екстремальних ситуаціях;

 Бережного поводження з ліками, хімічними речовинами і побутовою хімією;

 Відчуття небезпеки щодо вогню, електричного струму, правил пожежної безпеки.

При розв’язанні організаційних, педагогічних та методичних аспектів проблеми безпеки життєдіяльності педагогам необхідно керуватись:

Законами України « Про загальну середню освіту», 1999р.

«Про дошкільну освіту», 2001р.

«Про охорону праці»,2002р.

« Про охорону дитинства», 2001р.

Постановами кабінету Міністрів України: від 3 січня 1996р.№ 5 « Про затвердження комплексної програми запобігання дорожньо – транспортного, побутового і дитячого травматизму, інших нещасних випадків невиробничого характеру на 1996 – 2000роки».

« Про концепцію створення  єдиної системи запобігання і реагування на  аварії, катастрофи» від 7.07.1999р. за № 501;



Типовим положенням про навчання з питань охорони праці, затвердженим наказом  Комітету по нагляду за охороною праці України від 17.02. 1999р. №27, зареєстрованим в міністерстві юстиції  України 21.04.99р. за № 248/3541.

Положенням про дошкільний навчальний заклад, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.03.2003р.

Базовим компонентом   дошкільної освіти, 2012 р.

«Збірником нормативних документів з безпеки життєдіяльності», 2000р.

Основними напрямками роботи з дітьми щодо формування у них основ безпеки та норм поведінки під час надзвичайних ситуацій в ДНЗ є:

І. Пожежна безпека.

ІІ. Дитина на вулицях міста.

ІІІ. Небезпечні предмети в руках дитини.

IV. Дитина і природа.

V. Особиста безпека дитини.

VI. Здоров’я дитини, емоції та конфлікти. 

VII. Цивільна оборона та надзвичайні ситуації.

    А видами діяльності з безпеки життєдіяльності  є :

1.     Свята,розваги,театралізована діяльність.

2.     Заняття , тренінги.

3.     Наочність, технічні засоби, перегляд ілюстрацій.

4.     Пішохідні переходи, екскурсії, спостереження.

5.     Бесіди, обговорення, художнє слово.

6.     Пошуково – дослідницька діяльність, моделювання ситуацій.

7.     Образотворча діяльність, індивідуальна робота.

8.     Ігрова, практична діяльність, фізичні вправи.



 


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка